Щоб вижити, населення змушене адаптуватися до нових умов, беручи участь у різних формах «тіньової економіки». За даними соціологічних опитувань, додатковий доход працівників промислових підприємств від різних видів побічної діяльності досягає 80% сукупного сімейного доходу.
Таким чином, у гнітючої частини населення існує об'єктивна необхідність активізації своєї участі в тіньовій економіці, що зміцнює основу хабарництва «тіньової діяльності» і кримінальної активності.
Сьогодні вже очевидно, що значне розширення сфери тіньовий, насамперед фіктивної і кримінальний, економіки веде нас не до цивілізованого ринку і демократії, а до встановлення корпоративно-бюрократичного кланового правління, що, як свідчить історія, може бути тривалим і навіть здатним забезпечити визначену соціальну стабільність.
Розділ 2. Аналіз розвитку тіньового сектору економіки України
2.1 Тіньові операції у сфері приватизації та акціонерного капіталу
У структурі вітчизняної тіньової економіки особливе місце посідають процеси, пов’язані з приватизацією державного і комунального майна. Це пояснюється необхідністю легітимізації відносин власності, яким належить стратегічна роль в усій системі економіко-політичних відносин в Україні. Адже право власності на різноманітні економічні об’єкти на практиці розглядається багатьма суб’єктами як одна з ключових гарантій не тільки сучасного, а й майбутнього становища їх власників у економічній та соціально-політичній ієрархії українського суспільства.
Тому цілком закономірно, що значна частина грошей, які вкладаються у приватизацію, – це кошти, отримані злочинним шляхом. Як повідомив газеті “День” начальник відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю М. Мортук, у 2002 р. кількість розкритих злочинів при приватизації державного та комунального майна зросла на 25 % і досягла 2 350. Всього ж у цій сфері за минулий рік зафіксовано майже 4,5 тис. злочинів. Причому тенденції, що склались у минулому, зберігаються і нині. Серед тих, хто постав перед судом у зв’язку із правопорушеннями у сфері приватизації, більш як 10 % становили директори підприємств і стільки ж – експерти, які давали фінансову оцінку майна, що приватизувалось. Щоправда, більшість з цих осіб (майже 74 %) проходили за статтею перевищення службових повноважень.
Особливу роль серед тіньових процесів у сфері приватизації відіграють події, що розгортаються навколо найбільш інвестиційно привабливих великих об’єктів, володіння якими може забезпечити найвищі економічні та політичні вигоди їх власникам. Сучасний етап “великої” приватизації матиме нові характерні риси, які можуть сприяти поширенню тіньових процесів більшою мірою, ніж це було раніше. Екс-депутат, колишній голова комісії Верховної Ради з питань приватизації, а нині – директор Міжнародного інституту приватизації О. Рябченко пояснює це наступним чином. На його думку, на сьогодні більшість перспективних підприємств перебуває під контролем тих чи інших бізнес-структур. Причому мова йде не лише про юридично оформлені відносини, як, наприклад, управління державними корпоративними правами, але й про реальне управління фінансовими потоками підприємств. На його думку, об’єкти такого роду для конкурсного продажу вже втрачені. Їх можна продати лише тим суб’єктам, які ці підприємства реально контролюють. В іншому випадку ці підприємства будуть розорені, а приватизація буде призупинена завдяки дії судових механізмів. Чудовою ілюстрацією думок, висловлених О. Рябченком, може бути ситуація із ВАТ “Північним гірничо-збагачувальним комбінатом” (Кривий Ріг) приватизація якого розпочата ще влітку минулого року, не завершена до сьогодні через судові позови. Контрольний пакет акцій цього підприємства, що належить державі, перебуває в управлінні Харківського “УкрСиббанку”. Цей же банк володіє більш як 50 % заборгованості комбінату. Умови реалізації на конкурсі 35,74 % акцій цього підприємства, встановлені Фондом держмайна, враховували як сучасні обставини, так, цілком імовірно, і перспективи роботи “Північного ГЗК”. Правда, за таких обставин продажна ціна пакету акцій лише на 2,5 % перевищувала її стартову ціну. Окремі ж оглядачі вважають, що якби у конкурсному продажу об’єкта брали участь конкуренти “УкрСиббанку”, то продажна ціна перевищила б стартову приблизно на 25 %. В результаті зросли б надходження до державного бюджету. Перевірити це твердження важко, оскільки приватизація 35,74 % пакету акцій ВАТ “Північний ГЗК” де–факто призупинена через судовий позов конкурентів “УкрСиббанку”.
Водночас уже на стадії підготовки до продажу 25 % акцій, Нікопольського заводу феросплавів (НЗФ), що належать державі, при одночасній передачі в управління блокуючого пакету (25 % +1 акція), розгорівся скандал із широким залученням ЗМІ. Практично всі провідні вітчизняні ділові видання і ряд громадсько-політичних газет так чи інакше висвітлюють ситуацію, що склалась. Головними конкурентами за право приватизації НЗФ називають корпорацію “Інтерпайп” (її інтереси представляє консорціум “Придніпров’я”) та КБ ПриватБанк. Крім того, заявки на приватизацію НЗФ подали ще чотири компанії: ВАТ “Стаханівський завод феросплавів”, ТОВ “Промін мед”, ВАТ “Запорізький завод феросплавів” і ВАТ “Орджонікідзевський ГЗК”. Але ці структури афільовані (пов’язані) із ПриватБанком, зазначають оглядачі. Водночас жорсткість додаткових вимог до учасників приватизаційного конкурсу робить, по суті, єдиним реальним претендентом на придбання акцій НЗФ корпорацію “Інтерпайп”.
Стартова ціна продажу 25 % пакету акцій (а фактично – розпорядження контрольним пакетом) становить трохи більше, ніж 53 млн грн. На думку фахівців фінансової компанії “Сократ”, вона може бути вищою у кілька разів. Залежно від методики розрахунку, що застосовується, вартість підприємства може оцінюватись у 288-582 грн. Причому найвищий показник отримано на підставі оцінки чистих активів підприємства, тобто різниці між сумою його активів та зобов’язань.
Скандал вже на стадії підготовки до приватизації пакету акцій НЗФ стимулював гучні публічні заяви конкуруючих сторін. Так, за словами голови правління ПриватБанку О. Дублета, цей банк готовий заплатити за виставлений на конкурс пакет акцій (з урахуванням передачі в управління й державного пакету акцій) 540 млн грн. Цю суму окремі експерти вважають безпрецедентною і сумніваються в її обґрунтованості. Водночас президент корпорації “Інтерпайп” Є. Берштам підкреслив: “За пакет НЗФ ми запропонували ціну, за яку не буде соромно ані державі, ані нам”. Правда, конкретну суму, про яку йде мова, він не назвав, оскільки на той момент не було відкрито конвертів з пропозиціями.
Взагалі, не зупиняючись на суті методів оцінки вартості підприємств, зазначимо, що розбіжності в самих оцінках цілком закономірні через мінливість їх інформаційної основи – ситуації на конкретних ринках, де діють підприємства, вартість яких оцінюється. Однак застосування тіньових механізмів організації процедури приватизації державного та комунального майна дає змогу підібрати таке обґрунтування ціни та умов приватизації, які є найвигіднішими для певних претендентів. По суті, саме додаткові умови приватизації НЗФ, що, на думку деяких експертів, перетворили корпорацію “Інтерпайп” на єдиного реального претендента на пакет акцій НЗФ у поєднанні із заниженою стартовою ціною, склали інформаційну основу для формування іміджу “тіньової” щодо приватизації НЗФ. Саме тому, наприклад, фракція Соціалістичної партії у Верховній Раді вимагає від Генеральної прокуратури спеціального розслідування ситуації, що склалася на НФЗ.
Показово, що деякими аналітиками Нікопольський феросплавний завод не розглядався як підприємство, що може стати причиною конфлікту між фінансово-промисловими групами (ФПГ). Щоправда, й дніпропетровські ФПГ розглядались ними як єдине ціле. Цілком імовірно, що це пов’язано із “мирним співіснуванням” на цьому феросплавному заводі корпорації “Інтерпайп” та ПриватБанку. Нинішній же розкол можна пояснити загостренням політичної боротьби із наближенням президентських виборів та приватизацією найпривабливіших об’єктів вітчизняної економіки. Натомість як потенційно конфліктні розглядались нафтові (“Укрнафта”, Дрогобичський, Надвірнянський та Кременчуцький нафтопереробні заводи) і сировинні підприємства (Північний, Південний та Центральний гірничо-збагачувальні комбінати, рудоуправління “Суха балка” та Комсомольське рудоуправління).
Приватизаційні справи 2002-2003рр. висвітлили також суб’єктивність підходу до додаткових умов приватизаційного конкурсу, які встановлює Фонд державного майна. Справа не тільки в тому, що додаткові умови носять індивідуальний характер. З позиції захисту економічних та соціальних інтересів українського суспільства в цілому це може бути цілком виправдано, оскільки мова йде про стратегічно важливі об’єкти. Парадоксально те, що, декларуючи перед громадськістю доцільність існування таких додаткових умов в одних випадках, одні ж і ті самі комерційні структури виступають проти таких умов в інших ситуаціях. Так, корпорація “Інтерпайп” виступила на захист додаткових умов приватизації НЗФ, що, на думку багатьох експертів, забезпечує їм перемогу у приватизаційному конкурсі по цьому підприємству, тоді як раніше той же “Інтерпайп” оскаржив у суді договір купівлі-продажу Північного ГЗК структурами “УкрСиббанку”, що базувалась саме на таких додаткових умовах. Причому оглядачі звертають увагу на те, що Кабінет Міністрів, який через Генеральну прокуратуру оскаржує тепер умови конкурсу, раніше їх сам і затвердив. Як зазначав раніше на одній із своїх прес-конференцій М.Чечетов, ініціатива висування додаткових умов виходила від керівництва Північного ГЗК та місцевої адміністрації. Ця ініціатива була підтримана Мінпромполітики та Мінекономіки.
Тому закономірно, що у контексті останніх подій у сфері приватизації все більше фахівців схиляється до думки, що невдовзі стосовно приватизації кожного великого, стратегічно важливого підприємства буде прийматись окремий закон. Підтвердженням такої тенденції може слугувати реєстрація у Верховній Раді проекту Закону “Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії “Укррудпром”.
По суті, розглянуті вище приклади приватизації можна віднести до сфери функціонування “паралельної”, а не “кримінальної” економіки, оскільки на підставі оприлюднених фактів можна говорити не про якесь навмисне порушення закону, а про різні підходи до визначення критеріїв ефективної приватизації об’єктів. Так, якщо першочерговою метою приватизації державного й комунального майна вважати збільшення обсягів надходжень коштів до відповідних бюджетів, то потрібно посилювати конкуренцію через допуск до конкурсу на придбання об’єктів якомога більшого числа претендентів. Якщо ж ставиться стратегічне завдання забезпечити ефективне функціонування підприємства та зміцнення його конкурентних позицій на ринку, то треба визначити майбутнього ефективного власника-інвестора. По суті, це та ситуація, яку описував О.Рябченко, говорячи, що більшість привабливих підприємств вже де-факто контролюються тими чи іншими комерційними структурами. Причому, як стверджує екс-народний депутат, серед таких об’єктів тих, якими управляють на підставі договору про передачу державою корпоративних прав, дуже мало.
Фактично кожен із критеріїв приватизації може бути визнаний як такий, що здійснюється в інтересах держави, і при кожному методі приватизації потенційно можуть бути вчинені корупційні дії ти чи інших посадовців.
Але щоб довести не просто кримінальний, а заздалегідь організований характер рішення про порядок приватизації тих чи інших об’єктів, треба довести наявність попереднього зговору того чи іншого претендента на придбання об’єкта з відповідними посадовцями. А технічно це – дуже складно. Тому при передачі справ до суду найпоширенішим звинуваченням є перевищення службових повноважень. Водночас у ЗМІ досить часто, і це стосується не лише приватизації, а й інших “тіньових” процесів, наводяться приклади зі справ, стосовно яких ще немає остаточних судових рішень, а є лише висловлювання або дії представників МВС, прокуратури або ДПАУ. Таким чином, складається дещо парадоксальна ситуація, коли процеси тінізації економічної діяльності ніби й мають місце, але де-юре їх учасників публічно визнавати ще не можна. Все це накладає свій відбиток на висвітлення механізмів функціонування тіньової економіки в Україні, включаючи аналіз справ, які перебувають у стадії досудового розслідування або ж ситуацій, які навіть і не дійшли до суду.
Показова в цьому плані ситуація на ринку цінних паперів, що значною мірою впливає на механізми приватизації державного майна. На думку голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації В. Семенюк, в Україні досі не сформовано законодавчу базу, необхідну для функціонування фондового ринку. На сьогодні на організованих ринках укладається лише близько 7 % угод стосовно цінних паперів. Прозорість процесів перерозподілу власності та відповідних грошових потоків відсутня, вважає народний депутат. Реальну ціну угод щодо цінних паперів достовірно встановити практично неможливо, оскільки грошові рахунки за цими угодами відбуваються за межами України, в офшорних банках.
Досить багато повідомлень в українській пресі, по суті, свідчать про справедливість, висловлених В. Семенюк, думок.
Показова в цьому плані і досить скандальна ситуація навколо ЗАТ “Укртатнафта”. Так, відповідаючи в кінці лютого 2003 р. на запитання кореспондента щотижневика “Деловая столица” про придбання татарською стороною іноземних компаній “Am Ruz Tradinb” та “Sea Group International” – акціонерів “Укртатнафти”, заступник голови Фонду держмайна С. Глушко, по суті, визнав, що поінформованість цієї державної установи, стосовно обігу акцій стратегічно важливих українських підприємств незадовільна. Він зазначив: “За неофіційною інформацією, “Татнафта” повністю купила ці дві компанії, і ми це враховуємо зараз. Але ми не можемо це стверджувати, поки немає офіційного підтвердження”. Водночас колишній голова “Укртатнафти” В. Матицин звинувачується у систематичних крадіжках на підлеглому йому підприємстві й незаконному введені до складу акціонерів зазначених вище іноземних компаній.
Тіньова приватизація або інша тіньова форма відчуження майна досить часто відбувається завдяки поєднанню нелегальних прийомів та формально легальних правових механізмів. Зазначене поєднання ускладнює виявлення правопорушень і дає змогу новим власникам використовувати судовий механізм розв’язання спорів для захисту своїх позицій. За таких умов саме недосконалість вітчизняного законодавства створює додаткові можливості для тіньової приватизації державного і комунального майна. Одна з таких схем була описана у щотижневику “Дзеркало тижня”. Спочатку за ініціативою власника контрольного пакету акцій Кременецького цукрового заводу київського ЗАТ “Торговий дім “Дніпро” було проведено загальні збори акціонерів, на яких було обрано нове керівництво заводу та спостережну раду. А через кілька днів, як з’ясували співробітники Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС у Тернопільській області, відбулося фіктивне засідання спостережної ради ВАТ “Кременецький цукровий завод”, де було прийнято рішення про входження заводу як акціонера у ЗАТ “Д.С. “Інвестмент” шляхом відчуження майна в обмін на акції цього ЗАТ. Далі керівники заводу, на підставі наданих їм таким чином повноважень, без згоди інших членів спостережної ради укладають угоди купівлі-продажу, а також обліку майна з рядом київських фірм, що були акціонерами ЗАТ “Д.С. “Інвестмент”. А оскільки керівники й засновники цих фірм є представники ЗАТ “Торговий дім “Дніпро”, то майно цукрового заводу стало їх власністю. Причому за експертною оцінкою вартість всього виробничого майна ВАТ “Кременецький цукровий завод” була оцінена у 820,7 тис. грн, тоді як залишкова балансова вартість його становила 11 млн грн. І хоча розслідування цієї справи триває, але механізм функціонування тіньової приватизації очевидний
2.2 Експорт капіталу та інші фінансові операції
За різними оцінками, в тіньовому секторі обертається від 40 до 60 % фінансових ресурсів країни. Виключне значення за таких умов має вивіз капіталів за кордон. Він не тільки дає змогу краще відмити гроші, отримані злочинним шляхом, але й дозволяє власникам напівлегальних чи взагалі нелегальних капіталів в Україні значною мірою позбутись контролю за їх активами з боку органів державної та місцевої влади і управління. А ціна такої економічної та політичної свободи набуває особливого значення із наближенням президентських виборів. Адже з одного боку, ці вибори вимагають концентрації фінансових ресурсів, а з іншого – після них багато і підприємців, і політиків, і різноманітних експертів не виключає переділу власності.
У цьому контексті показово, що вивіз капіталу за кордон останнім часом зростає. Так, за оприлюдненими нещодавно даними НБУ, у 2000 р. Україну залишили капітали на суму в 385 млн дол. у 2001 р. – на 898 млн дол. а у 2002 р. – вже на 2,271 млрд дол. При цьому голова НБУ С. Тигипко стверджує, що левова частка коштів була виведена з України завдяки використанню елементарної схеми із залученням офшорних компаній, суть якої полягає у наступному. Резидент України купує акції вітчизняного підприємства, як правило, це – неліквідні цінні папери, що дозволяє купувати їх за низькою цінною. Потім ці акції за тією ж низькою ціною продаються нерезиденту України, як правило офшорній компанії. Перший нерезидент передає зазначені акції за тією ж ціною іншому нерезиденту (переважно теж офшорна компанія). А вже цей, другий, залучений до фінансового ланцюжка нерезидент продає акції українському підприємству за ціною, що у десятки разів перевищує початкову ціну продажу акцій. Обсяг вивозу капіталу приблизно (за вирахуванням порівняно невеликих комісійних) дорівнює різниці між останньою угодою між нерезидентом і резидентом України (що здійснювалась за високої ціни акцій) і першою угодою між резидентом України і нерезидентом (що укладалась за низької ціни акції). На думку деяких експертів, для такої схеми вивозу капіталу може здійснюватись спеціальна емісія акцій. При цьому треба підкреслити, що вивіз капіталу з України де-факто здійснювався за допомогою цілком легальних (де-юре) угод з купівлі-продажу цінних паперів. За твердженням С. Тигипка, у переліку суб’єктів підприємницької діяльності, що використовували зазначену схему експорту капіталу, представлені банки практично всіх основних бізнес-груп України. А це свідчить про широкі масштаби та певну аполітичність (у плані провладних або опозиційних уподобань підприємців) розглянутої схеми експорту капіталу. Головним інструментом у боротьбі із наведеною вище схемою вивозу капіталу з України має бути постанова НБУ № 36 від 29 січня 2003 р., що передбачає ліцензування операцій з цінними паперами. Так, НБУ узгоджуватиме з СБУ та МВС видачу банкам і фінансовим компаніям ліцензій на придбання валюти на міжбанківському ринку під операції по угодах із нерезидентами щодо акцій українських компаній. Водночас, на думку деяких спостерігачів, існує цілком конкретна “жертва” (хоча вона й не була названа С. Тигипко), проти якої буде в першу чергу спрямована дія зазначеної постанови НБУ, оскільки навряд чи варто очікувати на компанію за “чистоту” національного бізнесу як такого.
А за словами фінансистів, оприлюдненою головою Національного банку схемою активно користувались у 1997-1998 рр. Нині ж вдаються до більш витончених схем експорту капіталу, які не протирічать чинному законодавству. Доречно також згадати, що свого часу масштабний вивіз капіталу з України здійснювався через прибалтійські банки. Після того як було виявлено безпрецедентний розрив між митною вартістю прибалтійського імпорту та сумами проплачених грошей (близько 1 млрд дол. протягом 1999 р.), цей канал завдяки ряду прийнятих адміністративних заходів було перекрито.
До речі, використання цінних паперів як інструменту для здійснення фіктивних за своєю метою фінансових операцій (хоча формально і в межах чинного законодавства) не є суто українським “ноу-хау”, а досить добре відоме у світовій практиці. Одна із схем відмивання “брудних” грошей, оприлюднених FATF, передбачає використання з цією метою цінних паперів.
Боротьбою з легалізацією коштів, одержаних злочинним шляхом, займається і спеціалізований підрозділ ГУБОЗ МВС України. Цим підрозділом, наприклад, минулого року у Харкові припинено діяльність групи підприємців і керівників філії одного з банків, що здійснювали протизаконні фінансові операції з використанням офшорної компанії. Зловмисники встигли “відмити” понад 4,5 млн дол. США. За матеріалами служби БОЗ прокуратурою порушена кримінальна справа.
В Івано-Франківській області викрито групу керівників декількох комерційних структур. Шляхом проведення фіктивних вексельних розрахунків і безтоварних операцій вони викрали і “відмили” понад 15 млн грн.
Для координації зусиль різних державних структур у боротьбі з відмиванням “брудних” грошей створена спеціальна міжвідомча група. До неї, крім співробітників ГУБОЗ, входять представники ДПА, НБУ, Мін’юсту, фахівці нещодавно створеного Державного департаменту фінансового моніторингу, митної служби. Група займається дослідженням тенденцій, схем і способів відмивання коштів і доходів, отриманих злочинним шляхом. Джерелами таких доходів є незаконна міграція, торгівля людьми, наркобізнес.
Оскільки через складність фінансових схем, що застосовуються, встановити факт відмивання “брудних” грошей дуже складно, то на практиці іноді виникає певна розбіжність у корпоративних інтересах між банкірами та працівниками правоохоронних органів насамперед з приводу розкриття інформації, яка є банківською таємницею. Банкіри звертають увагу на те, що розширення доступу працівників правоохоронних органів до таємниці банківських вкладів послабить довіру клієнтів до банківських установ, негативно вплине на стан депозитів у банках.
Також дуже критично налаштований ряд банкірів щодо дій правоохоронців, які, поширюючи інформацію про правопорушення у фінансовій сфері, таким чином формують негативний імідж банківської системи України в цілому. На думку банкірів, це може мати негативні наслідки для всієї вітчизняної економіки. Не виключено, що саме у такому контексті деякі з них розглядають заяву Міністерства внутрішніх справ: “Банківська система перетворилася на центральну ланку технологічного ланцюжка з відмивання капіталів, здобутих злочинним шляхом. До кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів безпосередньо у банках притягаються 367 працівників, з яких 54 – керівники банківських установ”. (Правда, у звіті не вказується, скільки з притягнутих до відповідальності осіб визнані винними у судовому порядку).
Не дивно, що у такій атмосфері ряд українських страхових компаній висловив свою занепокоєність діями ДПАУ, яка, посилаючись на свої внутрішні документи, раптово почала вимагати у них договори перестрахування із латвійською компанією “EstoraRe”. Оскільки ДПАУ не прокоментувала свої дії, то можна припустити, що податківці аналізують імовірність функціонування якоїсь схеми експорту капіталу з України або ж ухиляння від оподаткування.
Водночас, на думку деяких оглядачів, стимулювати розвиток тіньових процесів на вітчизняному фінансовому ринку може і реалізація намірів Національного банку заборонити обмінні пункти валюти, що працюють на підставі агентських угод. За даними НБУ, на такі пункти припадає 57 % від їх загального числа в Україні і лише 29 % від загальноукраїнського обсягу валютообмінних операцій. Це, на думку деяких експертів, свідчить про приховування доходів.
Не відкидаючи, в принципі, можливості приховування доходів валютообмінними пунктами, зазначимо, що на підставі такого простого порівняння не можна робити такі однозначні висновки. Поряд з цим досить проблематично, чи зможуть банки оперативно заповнити вакуум у валютообмінній мережі, що виникне внаслідок закриття пунктів, які працюють за агентськими угодами. Швидше за все, треба погодитись з деякими оглядачами, які вважають, що наслідком зазначеної новації НБУ стане поява численних стихійних нелегальних пунктів обміну валюти з усіма вадами, притаманними тіньовій економіці
2.3. Податкові правопорушення
Одне з ключових місць у механізмі функціонування тіньової економіки посідають податкові правопорушення. Надзвичайно великі масштаби їх розвитку, по суті, є загальновизнаними. Наприклад, відповідаючи на запитання кореспондента щотижневика “Дзеркало тижня”, Генеральний прокурор С. Пискун висловив думку, що чисельність реальних мільйонерів приблизно у 5 разів перевищує чисельність мільйонерів офіційно задекларованих. Минулого року за позовом податкових інспекцій було порушено 2 тис. кримінальних справ щодо ухилення від сплати податків, у тому числі більше 1,5 тис. на суму понад 1 млн грн.
Проведення легалізації неоподаткованих доходів населення, отриманих незлочинним шляхом, у вигляді їх амністії дасть змогу вивести з тіньового обігу від 35 млрд до 40 млрд грн. Про це заявив на брифінгу заступник глави Адміністрації Президента України П. Гайдуцький, коментуючи доручення уряду глави держави здійснити ряд заходів з “детінізації” та легалізації доходів. “Така акція має бути одноразовою з терміном від 3 до 6 місяців”, – зазначив заступник глави АП України.
Узагалі податкові правопорушення дуже численні та різноманітні, здійснюються і юридичними, і фізичними особами. Як зазначають фахівці, наприклад, незаконне відшкодування із державного бюджету податку на додану вартість (ПДВ) експортерам стало різновидом кримінального бізнесу, масштаби якого загрозливі для української економіки. Можна навести лише один приклад: за 2001 рік вдалося запобігти відшкодуванню ПДВ за фіктивними операціями на суму понад 1 млрд грн, а в I кварталі 2002 року – на суму близько 540 млн грн.
Повернення ПДВ, на думку голови Державної податкової адміністрації України Ю. Кравченка, залишається великою проблемою податкової системи України. За його словами, з початку 2003 р. підприємцям повернули 104 млн грн, але їм держава заборгувала ще 2,9 млрд грн. При цьому б суми ПДВ, заявлені платниками до повернення, постійно зростають. Якщо у 2000 р. було заявлено до повернення 11 млрд грн, то у 2002 р. – вже 16 млрд грн. Особливо гостро стоїть проблема відшкодування ПДВ у експортно орієнтованих регіонах. Так, за повідомленням голови ДПА у Дніпропетровській області Л. Гаврюка, минулого року в області відшкодовано ПДВ на 39 млн грн більше, ніж зібрано. Загальна сума відшкодування становить 758 млн грн. Ще 1,8 млрд грн заявлено для відшкодування, що у 1,5 раза перевищує суму всіх податків, які надійшли з Дніпропетровської області до держбюджету минулого року.
Виявлення фальсифікованих вимог для відшкодування ПДВ складна й кропітка процедура. На думку фахівців, головними критеріями при виборі заявок для поглибленого контролю є:
– чи є повернення податків першим для експортера;
– чи є дані про дотримання платником податків податкового законодавства. Виділяються платники, що мають прострочену заборгованість зі сплати податків чи скоїли порушення податкового законодавства;
– чи відрізняються суми, зазначенні в заявах, від визначеного рівня відшкодування.
Якщо на ці запитання дається відповідь “так”, то заявка повинна пройти поглиблений контроль з боку податкової служби. Якщо ж податкова служба все-таки вирішить проводити перевірку, то основна увага має приділятися: показникам, що визначають ПДВ, включаючи обсяги операцій із закупівель, продажу й експорту; різниці між експортними цінами, які відображаються у звітності платником, й експортними цінами, що розраховуються митною службою; загальному обороту компанії; коефіцієнту обороту з експорту.
Митна служба несе відповідальність за перевірку точності експортних декларацій з точки зору опису, кількості та вартості експортних товарів і забезпечення того, що завірені копії експортних декларацій надавалися тільки за фактично вивезені за межі країни товари.
Контроль за поверненням ПДВ експортерам значно посилюється за наявності ефективних механізмів обміну інформацією між податковою й митною службами з використанням спільних комп’ютерних систем і цифрового коду для реєстрації експортера. Необхідно, щоб інформація митної служби, яка повинна бути в розпорядженні податкової служби, мала дані:
