Не сформовано активної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації незайнятого населення. Регіональні служби зайнятості не проявляють належної уваги до створення нових робочих місць, до організації рекламно-пропагандистської та інформаційно-виховної роботи серед населення щодо вибору професій, соціального захисту, проведення профконсультацій і профорієнтації, організації професійного навчання тощо. Правда, вже нагромаджено певний досвід у розробці пакетів науково-методичних, організаційних матеріалів щодо планування, створення відповідних інформаційних банків, організації роботи окремих підрозділів центрів зайнятості на рівні областей, міст, районів; організації профорієнтаційної роботи і професійного навчання, взаємовідносин із підприємствами, організаціями, установами і навчальними закладами, здійсненню заходів соціального захисту безробітних тощо. За даними статистичної звітності на 1 січня 1995 року, найбільшу частину (42,8%) безробітних складали особи, звільнені у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, пере профілюванням підприємств (установ, організацій) або із скороченням чисельності зайнятих. Серед безробітних переважали жінки — 84,1% загальної чисельності. Це свідчить про те, що жінок частіше звільняють і їм важче працевлаштуватися, тобто жінки зазнають дискримінації на ринку праці. Незважаючи на те, що тривалість отримання допомоги безробітними чоловіками була в середньому менша, ніж у жінок, середній розмір допомоги, сплаченої їм за весь час незайнятості, значно перевищував аналогічний показник у жінок. Отже, чоловіки мають перевагу перед жінками, навіть перебуваючи у стані безробіття. Занепокоєння викликає те, що на початок 1995 р. четверту частину зареєстрованих безробітних складала молодь віком до 29 років. Більшість безробітних мали високий рівень освіти. Серед них є випускники середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, які не змогли працевлаштуватися після їх закінчення. Згідно з оцінками фахівців, протягом 1993-1995 рр. найімовірніше збереження описаного стану українського ринку праці, тобто існування високого рівня прихованого безробіття (приблизно 20% зайнятих). Можливе й масштабне відкрите безробіття. До цього повинні бути готові як державні органи, так і широка громадськість. У даних умовах набуває значення роль профспілок. Вони повинні по можливості протидіяти закриттю підприємств, захищати інтереси працівників (особливо жінок), не допускаючи погіршення умов праці та її реальної оплати; брати участь в організації перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників під час структурної перебудови виробництва; створювати фонди для підтримки своїх членів на випадок їх звільнення у зв'язку з закриттям підприємства або скорочення чисельності працівників; сприяти організації громадських робіт. Наведені факти і міркування свідчать про те, що, по-перше, ринок праці в Україні формується повільно. Пояснюється це насамперед еволюцією форм власності, в'ялим розвитком приватного підприємництва та іншими гальмівними чинниками. По-друге, існують всі підстави для того, щоб передбачити масштабне безробіття в перспективі, для зменшення якого необхідна досконало розроблена державна соціальна політика.
Соціальний захист населення
Відтворення трудового потенціалу, його зайнятість, ринок праці тісно переплітаються з поняттям соціального захисту населення. Як правило, термін "соціальний захист населення" використовується для політичних спекуляцій без належного його розуміння при поверхневому баченні соціально-економічних явищ і процесів. Найчастіше під соціальним захистом людей розуміють допомогу знедоленим, бідним, пенсіонерам і т.п. На перший погляд, це справедливо, але доволі спрощено, оскільки проблема соціального захисту стосується усіх категорій населення. Якщо трактувати трудовий потенціал держави з суспільних позицій, дбати про його кількісні та якісні виміри в контексті майбутнього нації, то потрібно соціальний захист населення трактувати розширено, тобто враховувати всі його соціальні верстви і групи. Адже тільки у цілісній їх взаємодії відтворення трудового потенціалу населення матиме сприятливі умови. Досі головним джерелом існування більшості зайнятого населення є праця на державних підприємствах промисловості, будівництва і транспорту, у сільському господарстві і т.д. Основним джерелом формування сімейного бюджету є заробітна плата, яка при існуючій інфляційній ситуації не піддається точному розрахункові. Ці розрахунки потрібно вчасно методично забезпечувати, щоб мати реальну картину глибоких змін у зарплатних відносинах, при яких підприємства часто визначають своїм працівникам заробітну плату, не рахуючись із рівнем продуктивності праці, цін та іншими економічними вимогами. Новим явищем в економіці України є розвиток орендних підприємств, кооперативної діяльності. Створюються інші форми господарської діяльності, врахування яких вимагає удосконалення статистичної інформації. Це дасть змогу з належною точністю відтворити зайнятість в інших сферах, завдяки якій поповнюється сімейний бюджет. Згідно з наявними статистичними даними в сукупному доході сім'ї робітника і службовця в 1992 р. заробітна плата становила 72%, пенсії, стипендії, допомоги, дотації — 16,0%, решта бюджету поповнювалася іншими доходами. Сім'я колгоспника за рахунок оплати праці в колгоспі покривала свій бюджет тільки на 39,3%, майже на стільки ж (34,2%) — за рахунок надходжень від особистого підсобного господарства. Здається, цих фактів достатньо, щоб говорити про економічну неефективність колгоспної системи в Україні, адже вона не може забезпечити нормальний рівень існування колгоспників, не кажучи вже про інші верстви населення. Для соціального захисту населення в Україні використовуються як успадковані від командної системи методи, так і народжені в нових умовах. Наприклад, ті, хто працює у несприятливих умовах, мають різноманітні пільги: додаткові відпустки, скорочений робочий день, безкоштовне одержання молока або інших рівноцінних харчових продуктів, доплати за умови та інтенсивність праці. Виплати на стипендії та пенсії також входять у систему заходів щодо соціального захисту населення. За соціальний захист населення повинні виступати профспілки, які, щоправда, ще не мають належного досвіду в цій справі. До того ж профспілкові організації У країни розкололися на ряд течій, що також перешкоджає соціальнозахисній діяльності. Цей розкол виражається в різних формах, у тому числі й в організації страйків, які також є якісно новим явищем для української дійсності. Поки що не можна вказати ні на одну конструктивну акцію профспілок України, спрямовану, наприклад, на зниження цін, інфляції, припинення зростання безробіття і т.п. Причиною цього є те, що профспілкові організації перебувають на стадії становлення, організаційного утвердження і економічного навчання. Те ж можна сказати про соціально-економічні програми політичних партій України, де переважають політичні вимоги, що е значною мірою даниною вчорашньому дню. Нині настала пора зосередитись на вузлових економічних проблемах, не дати можливості спекулювати на них демагогічним силам. Деякі економісти вважають, що для усунення кризового становища в соціальній сфері, зокрема підтримання найвразливіших верств населення, потрібно:
а) застосувати різні форми компенсації підвищення цін і обмеженої індексації;
б) впровадити допомогу сім'ям із низькими доходами;
в) перебудувати систему надання допомоги безробітним з метою забезпечення її суворої цільової адресності;
г) застосувати політику лібералізації заробітної плати при обмеженні, в разі необхідності, її надмірного зростання;
д) встановити граничні рівні бюджетних витрат на дотації цін на товари і послуги, які ще перебувають під адміністративним контролем;
е) реформувати систему соціального страхування, поступово скасувати субсидування фондів соціального забезпечення, перевести їх на комерційні засади;
є) фінансувати народну освіту, культуру, заклади охорони здоров'я і фізичної культури за рахунок бюджету. Висуваються й інші пропозиції, спрямовані на соціальний захист населення. Однак він може бути ефективним тільки на основі високорозвинутої економіки. Ефективна національна економіка - це вихідний пункт забезпечення соціального комфорту всіх громадян. На це повинні бути спрямовані всі зусилля молодої Української держави. Без самодостатньої економіки розмови про соціальний захист перетворюються в демагогічні гасла і не більше. Таким чином, розбудова Української держави відбувається в умовах глибоких пережитків адміністративно-командної системи, яка особливо негативно позначилася на кількісних і якісних показниках розвитку населення та його трудового потенціалу. Формування трудового потенціалу України наприкінці XX ст. має тенденцію до звуженого відтворення, проявом якого є падіння природного приросту населення, зменшення молодіжних когорт, скорочення фертильності жінок, збільшення захворювань, швидке старіння нації і т.д. Все це негативно позначається на трудовому потенціалі, центральним напрямом розвитку якого повинно бути якісне поліпшення цього потенціалу за рахунок зміцнення здоров'я, підвищення освітнього цензу, професіоналізму, господарської діловитості. У системі зайнятості, яка носить інфраструктурний характер, потрібно посилити адаптивні здатності до новітніх технологій, до змін у навколишньому природному середовищі. Переорієнтація зайнятості на нові виробництва, переструктуризацію господарського комплексу, перелив трудового потенціалу в галузі невиробничої сфери — це вимоги сьогодення. Докорінної перебудови вимагають служби зайнятості. В умовах формування ринкової економіки безробіття, безумовно, зростатиме, але при добре функціонуючому ринку праці воно протікатиме без надмірних соціальних напружень. Про це повинна подбати система соціального захисту, яка має збагачуватися багаторічним досвідом передових країн Заходу. Головні соціально-захисні функції мусить взяти на себе суспільство в державній формі. Множинність форм соціального захисту забезпечують його ефективність. Економічною основою соціального захисту є ефективно функціонуюча економіка, яка забезпечується приватною ініціативою. Це означає, що і відтворення трудового потенціалу, і система зайнятості, і ринок праці, і соціальний захист населення вимагають докорінної перебудови господарських відносин шляхом економічних і політичних реформ. Саме цей шлях обрала Україна. Можливо, просування цим шляхом відбувається дещо повільно, з певними зупинками, але ж триває воно цілеспрямовано і послідовно. Єдність усіх суспільних сил, визначеність Їх дій, їх політична воля є об'єктивною умовою утвердження Української держави, підвищення її соціальне орієнтованих захисних функцій.
______________________
Оплата труда при неполном рабочем времени производится соответственно отработанному времени или в зависимости от выработки. Работодатель должен знать, что работа в условиях неполного рабочего времени не влечет для работников каких-либо ограничений продолжительности ежегодного отпуска, исчисления трудового стажа и других трудовых прав.
В современных условиях актуальной стала проблема сокращения работодателем продолжительности рабочего времени по различным причинам без согласия работника. Речь идет о вынужденном отправлении работников в отпуска без сохранения содержания и перевод на режим неполной рабочей недели. Эти работники являются скрытыми безработными, и по косвенному определению их число составляет 6-7 млн. человек. В связи с серьезностью данной проблемы был издан временный порядок предоставления компенсационных выплат работникам предприятий, учреждений, организаций, вынужденно работающих неполный рабочий день или неполную рабочую неделю, утвержденный приказом Федеральной службы занятости России № 67 от 26 мая 1993 г.
Обычно статья о рабочем времени в трудовом договоре включает в себя Обычно статья о рабочем времени в трудовом договоре включает в себяустановление режима рабочего времени.Под режимомрабочеговремени понимается распределение работы в течение конкретного календарного периода. При определении режима рабочего времени решаются вопросы о количестве рабочих дней в неделю, продолжительность и правила чередования смен, время начала и окончания работы, время и продолжительность перерывов. Некоторые моменты установления режима рабочего времени регулируются законодательством, но в основном каждое предприятие самостоятельно устанавливает его.
Режим рабочего времени работников отличается от режима работы предприятия. Режим рабочего времени может быть единым для всех работников предприятия или различным для отдельных подразделений. По соглашению сторон трудового договора можно установить индивидуальный режим работы для какого-либо работника, если это не ухудшает условий его труда по сравнению с установленными в законодательстве или коллективном договоре.
Согласно ст. 50 КЗоТ время начала и окончания ежедневной работы (смены) предусматривается правилами внутреннего распорядка и графиками сменности в соответствии с законодательством.
КЗоТ же в ст. 51 дает определение сменной работе: при сменной работе каждая группа работников должна производить работу в течение установленной продолжительности рабочего времени. Работники чередуются по сменам равномерно. Переход из одной смены в другую определяется графиками сменности, утверждаемыми администрацией по согласованию с соответствующим выборным органом профсоюза с учетом специфики работы и мнения трудового коллектива. При этом назначение работника на работу в течение двух смен подряд запрещается. Распорядок дня и графики сменности могут устанавливаться на любой срок (месяц, год). При внесении изменений новый график работы доводится до сведения работников не позднее чем за месяц до введения его в действие.
Достаточно часто предприятие не может вести учет рабочего времени по нормам пятидневной или шестидневной рабочей недели. В этом случае на предприятии вводится суммированный учет рабочего времени. Если на предприятии введен суммированный учет рабочего времени, то продолжительность рабочего времени за учетный период не должна превышать нормальное число рабочих часов (ст. 52 КЗоТ).
На тех работах, где это необходимо вследствие особого характера труда, рабочий день может быть в порядке, предусмотренном законодательством, разделен на части с тем, чтобы общая продолжительность рабочего времени не превышала установленной продолжительности ежедневной работы (ст. 53 КЗоТ).
Существуют различные методы установления режима рабочего времени, при которых ведется суммированный учет рабочего времени. Одна изтакихформ«скользящий»илигибкий график работ.При этом режиме для работников устанавливается«фиксированное»время, в которое трудящиеся должны обязательно находится на рабочемместе,и«переменное (гибкое) время»в начале и в конце рабочего дня в пределах которого работник вправе начинать и заканчивать работу по своему усмотрению.
Максимальная продолжительность смены при применении гибкого графика – 10 часов, в исключительных случаях – 12 часов. При всех вариантах режимов с гибким графиком установленная Максимальная продолжительность смены при применении гибкого графика – 10 часов, в исключительных случаях – 12 часов. При всех вариантах режимов с гибким графиком установленная на предприятии норма рабочего времени должна быть отработана полностью в течение учетного периода.
Режим гибкого рабочего времени устанавливается по согласованию между администрацией и работниками, как вновь принимаемыми, так и уже работающими.
При значительном удалении места работы от места нахождения предприятия, организации возможно установлениевахтового метода.Работа на удаленных производственных объектах осуществляется сменным (вахтовым) персоналом, который в период пребывания на объекте проживает в специально созданных вахтовых поселках и систематически через определенное время возвращается к месту нахождения предприятия, организации. Продолжительность смены при вахтовом методе организации труда удлиняется до 10-12 часов, а время междусменного и еженедельного отдыха сокращается. Компенсация за переработку предоставляется в виде свободных от работы дней в течение отчетного периода.
Отдельные категории работников работают в условиях, когда время их труда не поддается точному учету. Для них устанавливается особый режим рабочего времени – ненормированный рабочий день. Особенность этого режима в том, что работники самостоятельно распределяют свое рабочее время. В некоторых случаях работники, в основном подчиняясь режиму предприятия, иногда задерживаются на рабочем месте сверх обычного рабочего времени для выполнения своих служебных обязанностей или приходят на работу в более раннее время, чем предусмотрено правилами внутреннего трудового распорядка. Такая переработка не считается сверхурочной работой. При заключении коллективного договора предприятием, организацией составляется список должностей работников с ненормированным рабочим днем.
В некоторых случаях администрация привлекает работников к сверхурочным работам. Правила применения сверхурочных работ регулируются законодательством.
Сверхурочнойсчитается работа сверх установленной продолжительности рабочего времени. При этом к сверхурочной причисляют работу как сверх установленной продолжительности рабочего дня, так и сверх рабочей смены, определенной графиком сменности. При суммированном учете рабочего времени сверхурочной следует считать работу сверх нормы рабочего времени за учетный период. Администрация может применить сверхурочные работы только в исключительных случаях, предусмотренных законодательством, а именно:
·при производстве работ, необходимых для обороны страны, а также для предотвращения общественного или стихийного бедствия, производственной аварии и немедленного устранения их последствий
при производстве общественно необходимых работ по водоснабжению, газоснабжению, отоплению, освещению, канализации, транспорту, связи для устранения случайных или неожиданных обстоятельств, нарушающих правильное их функционирование;
при необходимости закончить начатую работу, которая вследствие непредвиденной или случайной задержки по техническим условиям производства не могла быть закончена в течение нормального числа рабочих часов, если при этом прекращение начатой работы может повлечь за собой порчу или гибель государственного имущества;
при производстве временных работ по ремонту и восстановлению механизмов или сооружений в тех случаях, когда неисправность их вызывает прекращение работ для значительного числа трудящихся;
для продолжения работы при неявке сменяющего работника, если работа не допускает перерыва; в этих случаях администрация обязана немедленно принять меры к замене сменщика другим работником (ст. 55 КЗоТ).
Согласно ст. 56 КЗоТ сверхурочные работы не должны превышать для каждого работника четырех часов в течение двух дней подряд и 120 часов в год.
Администрация предприятия, учреждения, организации обязана вести точный учет сверхурочных работ, выполненных каждым работником.
Приведем пример соответствующей статьи трудового контракта:
Рабочее время
1. Работнику устанавливается пятидневная 40 часовая рабочая неделя с ненормированным рабочим днем. В случае привлечения Работника к исполнению его обязанностей в праздничные и выходные дни компенсация за это производится в порядке, предусмотренном законодательством, а именно: работа в выходной день по соглашению сторон компенсируется предоставлением другого дня отдыха или оплатой в двойном размере, работа в праздничный день – оплатой в двойном размере.
2. Праздничные дни устанавливаются работнику в соответствии с действующим законодательством РФ. Выходными днями являются суббота и воскресенье (кроме случаев, предусмотренных п. 4 настоящей статьи).
3. Рабочее время устанавливается с по . По соглашению с Работником Наниматель вправе установить индивидуальный график рабочего времени с соблюдением условий п. 1 настоящей статьи. В рабочее время не включается время обеденного перерыва и других перерывов, предусмотренных действующим законодательством.
4. При необходимости Наниматель вправе установить для Работника рабочее время по графикам сменности. В этом случае выходные дни предоставляются в соответствии с этим графиком.
Время отдыха
Право на отдых устанавливается целым рядом правовых актов, действующих в России: Декларацией прав и свобод человека и гражданина, Конституцией РФ, трудовым законодательством. Право на отдых обеспечивается централизованным установлением правил предоставления перерывов в течение рабочего дня, выходных и праздничных дней, отпусков и соблюдения гарантий.
Так, ст. 57 КЗоТ регулируется перерыв для отдыха и питания. В ней говорится, что работникам предоставляется перерыв для отдыха и питания продолжительностью не более двух часов. Перерыв не включается в рабочее время.
Работник использует перерыв по своему усмотрению. На это время ему представляется право отлучаться с места выполнения работы.
Перерыв для отдыха и питания должен предоставляться, как правило, через четыре часа после начала работы.
Время начала и окончания перерыва определяется правилами внутреннего трудового распорядка.
На тех работах, где по условиям производства перерыв установить нельзя, работнику должна быть предоставлена возможность приема пищи в течение рабочего времени. Перечень таких работ, порядок и место приема пищи устанавливаются администрацией по согласованию с соответствующим выборным профсоюзным органом предНа тех работах, где по условиям производства перерыв установить нельзя, работнику должна быть предоставлена возможность приема пищи в течение рабочего времени. Перечень таких работ, порядок и место приема пищи устанавливаются администрацией по согласованию с соответствующим выборным профсоюзным органом предприятия, учреждения, организации.
Работникам должен быть предоставлен еженедельный отдых, продолжительность которого не может быть менее 42 часов. При пятидневной рабочей неделе работникам предоставляется два выходных дня в неделю, что превышает установленную норму, а при шестидневной рабочей неделе один выходной день-
Общим выходным днем является воскресенье. Второй выходной день при пятидневной рабочей неделе, если он не определен законодательством, устанавливается графиком работы предприятия, учреждения, организации. Оба выходных дня предоставляются, как правило, подряд (ст. 60 КЗоТ).
На предприятиях, в учреждениях, организациях, приостановка работы в которых невозможна по производственно-техническим условиям или вследствие необходимости постоянного непрерывного обслуживания населении, а также на других предприятиях с непрерывным производством выходные дни предоставляются в различные дни недели поочередно каждой группе работников согласно графиков сменности (ст. 61 КЗоТ). Работа в выходные дни запрещается. Привлечение к работе в выходные дни возможно только в исключительных случаях, а именно: о для предотвращения или ликвидации общественного или стихийного, бедствия, производственной аварии либо немедленного устранения их последствий; о для предотвращения несчастных случаев, гибели или порчи государственного или общественного имущества; о для выполнения неотложных, заранее непредвиденных работ, от срочного выполнения которых зависит в дальнейшем нормальная работа предприятия, учреждения, организации в целом или их отдельных подразделений (ст. 63 КЗоТ).
Работа в выходной день компенсируется предоставлением другого дня отдыха или, по соглашению сторон, в денежной форме, но не менее чем в двойном размере (ст. 64 КЗоТ).
Отпуск
Понятие "отпуск" включает в себя различные случаи освобождения работника от выполнения трудовых обязанностей при сохранении за ним места работы или должности.
Отпуска предоставляются работникам для ухода за ребенком, для сдачи экзаменов в высшем учебном заведении, для выполнения государственных обязанностей. Каждый год всем работникам должен предоставляться отпуск для отдыха и восстановления сил.
