Широко розповсюдились в США венчурні фірми, які беруть на себе управління одним або декількома фондами ризикового капіталу. Часто такі фірми, що вже зарекомендували себе в очах інвесторів, виступають ініціаторами утворення нових фондів. Зазвичай, їх послуги щорічно сплачуються в розмірі 2-3 % від загального обсягу фонду ризикового капіталу на протязі 7-12 років, на які розраховано існування фонду. Після реалізації програми ризикових капіталовкладень отриманий доход розподіляється так, що на долю венчурної фірми припадає від 20 до 30 % всього прибутку, навіть якщо її первісний фінансовий внесок склав тільки 1 % всіх капіталовкладень.
Приватними джерелами формування фінансових ресурсів інноваційних фондів в США є окремі громадяни, корпорації, страхові компанії, пенсійні фонди, інші спеціальні фонди та пожертви, а також надходження ризикового капіталу із іноземних джерел.
Якщо звернутись до опублікованих статистичних даних, то провідне положення по обсягу коштів, що направляються в незалежні (за американською термінологією) приватні фонди ризикового капіталу, займають пенсійні фонди. Їх доля складає приблизно 34% від загальної суми. Це спричинено прийняттям в США у 1978р. спеціального закону, за яким пенсійним фондам дозволялось використовувати частину своїх коштів у фінансових операціях з підвищеним ступенем ризику.
Цей закон можна вважати прямо пов’язаним з проведенням державної науково-технічної політики США. Він відкрив нове і досить інтенсивне джерело фінансування нововведень. У всякому випадку, з 1978 по 1984рр. пенсійні фонди оцінювались як найбільш зростаюче джерело ризикового капіталу в країні. Крім того, зміни, які вніс зазначений закон, мали для збільшення обсягу ризикового капіталу в США більше значення, ніж зниження в тому ж році податку на приріст капіталу. Можна зазначити, що цей податок взагалі не розповсюджується на доходи пенсійних фондів від венчурних операцій.
Друге місце серед приватних джерел ризикового капіталу в США займають іноземні інвестори. На їх долю припадає 18% всіх коштів, вкладених у незалежні ризикові фонди. Настільки висока активність іноземних інвесторів пояснюється високими банківськими обліковими ставками та пільгами в оподаткуванні, а також бажанням отримати доступ до найновішої технології, що якоюсь мірою забезпечується умовами венчурного фінансування.
Приблизно 14.5% обсягу коштів незалежних інноваційних фондів США є капіталовкладення окремих осіб та промислових корпорацій. Проте, треба мати на увазі різноманітність форм участі великих корпорацій в здійсненні ризикових капіталовкладень. На долю страхових компаній припадає біля 13% надходжень у фонди ризикового капіталу. Ще біля 6% надходжень пов’язано з пожертвами і різними фондами.
Особливе місце в американській системі ризикових капіталовкладень відіграють великі промислові корпорації. Їх цікавість до діяльності малих інноваційних фірм продиктована не тільки і навіть не стільки намаганням отримати високі, але все ж незначні в масштабах великого обсягу продукції прибутки, скільки стратегією власного розвитку в умовах НТР.
Розробки малих та середніх інноваційних фірм часто опиняються на гребні НТП та випереджають досягнення лабораторій, що є частиною корпорацій. Найчастіше саме малі фірми виступають ініціаторами принципово нових підходів, методів, технологічних процесів. За офіційними даними на фірми з кількістю зайнятих менше 1 тис. чол. припадає біля 1/2 всіх найважливіших нововведень в країні. В перерахунку на 1 зайнятого це дає співвідношення 4:1 на користь малих та середніх фірм. За оцінками Національного наукового фонду, за той же період один долар витрат на НДДКР в малих фірмах приніс нововведень в порівнянні з середніми фірмами в 4 рази більше, а в порівнянні з великими - в 24 рази більше.
Існуюча в США різноманітність організаційних форм ризикових капіталовкладень створює широкі можливості для експлуатації нововведень, створених в сфері малого та середнього бізнесу.
Варто зупинитись також на одній з найцікавіших особливостей організації ризикових капіталовкладень в США, що полягає в діючому механізмі поетапного фінансування нововведень. Поява такого механізму продиктована необхідністю залучення додаткових коштів по мірі освоєння того чи іншого нововведення та становлення інноваційної фірми. Разом з тим механізм поетапного фінансування дозволяє інвесторам знизити ступінь ризику шляхом розподілу витрат на різних стадіях освоєння нововведень, а також дає можливість диференціювати розміри отриманого в кінцевому результаті прибутку.
Як бачимо на прикладі США, за кордоном діє велика кількість різноманітних фондів, основне призначення яких - допомагати вченим в розробці їх ідей, просуванні нововведень на ринок.
У нас такі фонди тільки почали створюватись, але умов для їх діяльності поки що немає. Податкова політика пригнічує будь-яку ініціативу в інноваційній сфері. Інші складові інвестиційного клімату в Україні також не сприяють росту капіталовкладень в і без того ризикові інноваційні проекти, тому, хоча перехід до ринку й передбачає зменшення ролі держави в інноваційній діяльності, залишається необхідність безпосередньої державної підтримки найважливіших напрямків НТП, її активної участі в інноваційному процесі.
Розпад діючої при адміністративно-відомчому управлінні системи фінансування науки вимагає створення системи альтернативної, що базується на принципі багатоджерельного фінансування (шляхом організації позабюджетних фондів фінансування НДДКР, також через залучення приватного капіталу, комерційних банків, т.п.)
Утворення позабюджетних фондів НДДКР передбачено урядовими нормативними актами для цілей фінансового забезпечення загальногалузевих та міжгалузевих розробок і досліджень. Проте в цілому питання створення позабюджетних фондів не можна вважати вирішеним, так як поки що відсутні як належна чіткість в їх формуванні, так і податковий контроль за перерахуваннями в цей фонд.
Було б доцільним створювати інноваційні фонди як самостійні госпрозрахункові організації при галузевих апаратах управління. Створення таких фондів полегшується завдяки наявності у галузевому апараті адміністративних важелів управління. Їх існування дозволяє без додаткової оплати використовувати спеціалістів, які мають постійний контакт з підприємствами.
Кошти з таких фондів можуть виділятися на суворо зворотній основі у вигляді пільгових кредитів. Виключенням можуть бути кошти, які спрямовуються на науково-дослідні роботи, що мають загальногалузевий або міжгалузевий характер, завдяки яким через 10-15 років на ринку з’являться конкурентно спроможні вироби.
Основою надання як кредитів, так і безповоротно виділених коштів є конкурс. Розподіл коштів при цьому може відбуватись двома шляхами.
Перший з них полягає у виділенні фінансових ресурсів кінцевому виробнику інновацій, або головному розробнику інноваційного процесу (якщо кошти направляються на проведення базисних наукових досліджень). Підприємства та організації, які отримали субсидії з інноваційного фонду, самостійно розподіляють їх між співвиконавцями і несуть відповідальність за повернення кредитів та ефективність їх використання.
Величина кредиту при цьому визначається з врахуванням витрат на здійснення всього об’єму робіт по створенню нового виробу. Виділяти кошти можна по етапам, з оцінкою якості результатів, досягнутих на попередньому етапі фінансування. Повернення коштів також може бути поступовим, по мірі реалізації нововведення.
Витрати, що фінансуються з наданого кредиту повинні включатися в вартість продукції, яка забезпечує створення інновацій. При цьому враховується їх індексація та плата за кредит. Кожний учасник інноваційного процесу за рахунок коштів, виручених від продажу своєї частини загальної роботи, повертає кредит та розраховується за нього. Кінцевий виробник повертає його інноваційному фонду за рахунок продажу готової продукції.
Згідно другого варіанту кредити можуть надаватися інноваційним фондом безпосередньо учасникам процесу нововведення. Останні повертають проіндексовані кредитні ресурси безпосередньо фонду.
Кредити кінцевому виробнику нового виробу дають змогу підвищити обгрунтування надання коштів співвиконавцям, а також рівень компетентності підбору учасників та відповідальність виробника за інноваційний процес в цілому. Крім того значно полегшується процедура стягнення фондом кредитних ресурсів.
Другий варіант доцільний в тому випадку, якщо на початку здійснення проекту кінцевий виробник ще не визначений.
Рішення про надання кредиту повинно базуватися на висновку аудиторської фірми щодо конкурентоспроможності та ефективності запропонованого до фінансування проекту.
У випадку провалу проекту, що реалізується, або окремих його складових, можуть прийматись наступні міри. Колектив, який отримав кредит, повертає його з врахуванням індексації, не дивлячись на неможливість продажу роботи, яка виконувалась по договору. Підприємство, не спроможне повернути гроші та заплатити за користування кредитом, на підставі висновку аудиторської фірми оголошується банкротом з усіма наслідками, а саме - зміна керівництва та розгляд питання про його перепрофілювання.
По відношенню до колективу експертів, які рекомендували до фінансування проект, що не отримав закінчення з їхньої вини, надалі повинна діяти заборона на участь в підготовці експертних проектів. Реалізація цього заходу можлива через обов’язкову розсилку інноваційним фондом аудиторським фірмам, які мають ліцензію на аудит, переліку експертів, що працюють над таким проектом.
Для радикального покращення механізму фінансування НДДКР в сучасних умовах інфляції ті інвестиційної кризи необхідно впровадити цілу низку заходів.
По-перше, слід задіяти селективно-приорітетний принцип. Державі необхідно забезпечити підтримку провідної частини науки, її концентрацію на найбільш цінних та незахищених напрямках НТП, на виконанні обмеженого кола ключових національних науково-технічних програм, по вирішенню як поточних, так і довгострокових завдань країни, використовуючи для цього всі джерела фінансування.
Оскільки розробка і реалізація довгострокових (пошукових) пріоритетних напрямків пов’язані з значними витратами і подовженням терміну віддачі від інвестицій, з ризиковим характером отримання результатів, акценти при формуванні пріоритетів і їх реалізації переносяться на початкові стадії інноваційного циклу. Тому оптимальна форма при проведенні досліджень і розробок за стратегічними пріоритетами - цільові комплексні програми, фінансовані в основному за рахунок коштів держбюджету та позабюджетних фондів.
Для тих пріоритетних напрямів, де при вирішенні деяких науково-технічних завдань можливий швидкий прорив за рахунок вітчизняних розробок, доцільно розповсюджувати пряму державну підтримку на весь інноваційний цикл, починаючи з фундаментальних досліджень, - для прискорення їх процесу перетворення у відповідні технологічні досягнення. Якщо в реалізації деякого напрямку потрібний швидкий результат (наприклад він є родовим для інших), виправдана першочергова підтримка розробок, що готові до впровадження.
По-друге, по пріоритетних напрямках, що задовольняють короткострокові цілі науково-технічної політики, варто створювати об’єднання зацікавлених організацій та підприємств, фінансові та фінансово-промислові групи. Доля державної участі у подібних об’єднаннях і групах повинна визначатись ступенем ризику, важливістю мети і терміном повернення вкладених коштів.
По-третє, заради фінансової підтримки загальногалузевих НДДКР, направлених перед усім на створення та освоєння нової техніки та технології, пов’язаної із структурною перебудовою та стимулюванням життєво-важливих галузей, необхідно використовувати систему позабюджетних фондів, а також нові інноваційні структури.
По-четверте, взаємодія органів держуправління з науково-технічними організаціями (як неприбутковими так і тими, що мають в даний момент бюджетне фінансування) повинна будуватись головним чином на контрактній основі, в порядку конкурсного та (або) критеріального відбору проектів із встановленням взаємних зобов’язань держави та безпосередньо виконавця робіт. При цьому потрібна відповідальна експертиза проектів та їх виконавців з точки зору виявлення реальних можливостей відповідних спеціалістів та актуальності пропонованих досліджень.
Висновки
Не дивлячись на те, що перехід до ринкової економіки передбачає зменшення ролі держави в інноваційній діяльності, через ряд обставин (в першу проблема інвестиційного клімату) найближчим часом в Україні держава і надалі змушена відігравати ключову роль в фінансуванні найважливіших напрямків НТП.
Проте доцільно дещо змінити схему такого фінансування. Джерелом коштів повинні активніше виступати позабюджетні фонди, до участі в яких потрібно активно залучати приватний капітал, комерційні банки, тощо.
Необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку вітчизняної науки і забезпечити підтримку на найбільш цінних та незахищених напрямках НТП.
На пріоритетних напрямках доцільно створювати об’єднання зацікавлених організацій та підприємств, фінансові та фінансово- промислові групи.
Взаємодія органів держуправління з науково-технічними організаціями повинна будуватись головним чином на контрактній основі, в порядку конкурсного та критеріального відбору проектів.
Потрібно відшукувати форми залучення недержавних коштів в фінансування інноваційного процесу, проте це стане можливим лише в разі утворення сприятливого інвестиційного клімату, в першу чергу - реформа податкової системи, стабільна правова база та ін.
Список використаної літератури:
1. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. - Киев, 1996
2. Доронина М.С. Организация деятельности инвестиционных фондов и компаний. - Харьков, 1996
3. Леонов М.Д. Інвестиційні фонди на фінансовому ринку України. - Київ, 1996.І
4. Штольте П. Инвестиционные фонды. - Москва, 1996
5. Абрамов А.Е., Волкова В.П. Паевые инвестиционные фонды: комментарий и нормативные акты. - Москва, 1996.
6. Алымов Н.А. Экономические отношения в сфере научно-технической деятельности. - Киев, 1992.
7. Беркович А.Е. Финансирование работ по изобретательству и рационализации. Образование на предприятиях фонда. - Киев, 1996.
8. Бузько И.Р. Экономический риск и управление инновационной деятельностью. - Киев, 1996
9. Бабинцев В.С. Формирование стратегии и выбор приоритетов научно-технического развития США. - Москва. 1988.
10. Гвишиани Д.М. Политика США в области науки. - Москва, 1987.
11. Миловидов В.Д. Паевые инвестиционные фонды. - Москва, 1996.
ся единственным источником финансирования, либо как разность
между стоимостью этимежду стоимостью этих затрат и собственными средствами заемщи-
ка, направляемыми на эту цель. Возможность учреждения банка
выдать кредит заемщику в требуемом им размере зависит от уровня
этого учреждения (отделение, региональное управление и дирек-
ция, банк) и предоставленного ему права (крб.) выдавать кредит од-
ному заемщику той или иной категории (предприятия, организации,
кооперативы, малые предприятия), а также наличия кредитных ре-
сурсов.
Общий срок пользования кредитом складывается из норматив-
ного времени осуществления затрат и времени, в течение которого
кредит возвращается банку. Сроки погашения кредита устанавли-
ваются в пределах окупаемости затрат по проекту.
Банк предоставляет долгосрочный кредит только кредитоспо-
собным заемщикам, которые могут возвратить его в установленные
сроки и уплатить проценты за пользование кредитом. Определение
кредитоспособностн предприятий и организаций является одной из
важнейших сторон хозяйственной деятельности банков в условиях
перехода к рынку.
Оценка кредитоспособности заемщика производится банком до
заключения кредитного договора на основе анализа его финансово-
го состояния и эффективности кредитуемого мероприятия. Базой
для такого анализа служат бухгалтерские балансы, другие отчет-
ные и плановые документы о финансово-хозяйственной деятельнос-
ти, проектно-сметная документация, планы технического перево-
оружения производства, прогнозные и статистические материалы,
характеризующие как современное экономическое состояние заем-
шика, так и перспективы его развития.
Анализ финансового состояния заемщика позволяет определить
показатели, отражающие разные его стороны, например, ликвид-
ность его баланса, покрытие баланса, привлечение средств и др.
При долгосрочном кредитовании важно оценить стабильность этих
показателей в период пользования кредитом. Такая оценка требует
разнообразных экономических знаний, умения прогнозировать изме-
иення факторов, влияющих на доходность заемщика в условиях пе-
рехода к рынку. К таким факторам следует отнести прежде всего
динамичность цен и тарифов, рентабельность производства, энерго-,
нюернало- и фондоемкость продукции, обеспечение сырьем, кадра-
ми и основными фондами, внедрение новых техники и технологий,
рынок сбыта продукции и др.
Эффективность кредитуемого мероприятия банки определяют
путем проведения инженерно-экономической экспертизы,его проек-
та. При этом проверяются наличие и качество проектно-сметной
документации и заключений экспертизы, соответствие проектных
технико-экономических показателей прогрессивным, оценивается
технико-экономический уровень проекта. Важными вопросами при
проведении такой экспертизы являются: наличиесырьевой базы,
конкурентоспособность продукции, возможность ее сбыта, прогноз
уровня цен на будущую продукцию. В процессе инженерно-эконо-
мической экспертизы необходимо изучить реальность намечаемых
сроков строительства с сроков строительства с учетом мощностей, нагрузки и материально-
технического обеспечения подрядных строительно-монтажных ор-
ганизаций, надежность поставщиков оборудования и других парт-
неров.
В настоящее время процесс установления процентной ставки за
кредиты не регулируется нормативными актами. Плата за пользо- .
ванне долгосрочным кредитом определяется банками с учетом про-
должительности срока кредитования, предоставленных заемщиками
гарантий своевременного возврата кредита, спроса и предложений
кредитных ресурсов и их цены, а также наличия кредитного риска.
Устанавливаемые банками процентные ставки должны обеспечивать
полное покрытие их расходов и получение прибыли от осуществле-
ния хозрасчетной деятельности. - '
Повышенные размеры процентной ставки предусматриваются
кредитным договором в случае нарушения нормативных сроков
строительства, получения дополнительных кредитов и переуступки
банков сроков возврата ссуды.
Процент за пользование кредитом начисляется в размерах и сро-
ки, предусмотренные кредитным договором.
Ответственность за невыполнение заемщиками своих обяза-
тельств предусматривается в виде неустойки (штрафа, пени), зало-
та, гарантии, страхования кредитного риска.
Долгосрочный кредит используется на оплату поставленных на
стройку машин и оборудования, строительных конструкций, дета-
лей, блоков и материалов, а также выполненных строительн0-мон-
тажных, проектных и других работ. Банки должны возмещать за-
емщику расходы по уплате пени поставщикам, за несвоевременные
расчеты с ними, если это вызвано неполным и несвоевременным пре-
доставлением кредита.
После завершения кредитуемого объекта (мероприятия) заем-
щик оформляет в установленном порядке задолженность по креди-
ту срочным обязательством. Погашение кредита обычно начинвется
со следующего квартала после принятия ответственного решения о
вводе объекта в эксплуатацию и производится за счет собственных
средств заемщика.
Нестабильность экономической ситуации в Украине, высокий
уровень инфляции обуславливают сокращение доли долгосрочных
кредитных вложений коммерческих банков в развитие экономики.
В настоящее время эта доля составляет всего лишь 1 - 2% в общем
объеме кредитных вложений. Высокие процентные ставки за поль-
зование кредитом (в сентябре 1993 г. максимальная ставка состави-
ла 600% годовых) и галопирующие темпы инфляции делают прак-
тически невозможными долгосрочные инвестиции. Коммерческие
банки в этих условиях не заинтересованы в выдаче ссуд на срок бо-
лее 2-4 мес., поскольку уровень инфляции значительно превышает
высокие процентные ставки. Предприятия-заемщики, испытываю-
щие острый дефицит финансовых ресурсов, не могут возвратить
банку полученную ссуду и уплатить проценты за пользование ею.
Коммерческие банки используют собственные и привлеченные
кредитные ресурсы не на инвестиции в техническое развитие пред-
приятий, а главным образом на выдачу им крприятий, а главным образом на выдачу им краткосрочных ссуд для
производства расчетов и выплаты заработной платы. Такое состоя-
ние сказывается на материально-технической базе народного хозяй-
ства страны, вызывая спад производства продукции и углубление
других кризисных явлений в экономике страны.
В целях активизации инвестиционной деятельности в Украине с
нвгуста 1992 г. введено государственное долгосрочное кредитование
строек и объектов производственного назначения, а также кредито-
ванне целевых производственных программ за счет централизован-
ных ресурсов Национального банка. Государственный кредит пре-
доставляется на капитальные вложения только производственного
назначения. Заказчиками государственного кредита являются ми-
нистерства, ведомства и другие хозяйственные органы. На основе
предложений этих органов Министерство экономики по согласова-
нию с Министерством финансов определяет перечень строек и
объект0в, которые будут финансироваться за счет государственного
кредита, и представляет его на утверждение Кабинету Министров
Украины.
Министерство финансов определяет коммерческие банки, кото-
рые будут осуществлять такое кредитование, и заключает с ними
договоры.
После утверждения плана-прогноза экономического и социаль-
ного развития страны Министерство экономики доводит до мини- 195
@
стерств, ведомств и других органов хозяйственного управления и
финансирующих банков объемы государственного кредита на пла-
нируемый год. Министерство финансов сообщает банкам, учрежде-
ния которых будут осуществлять государственное кредитование,
планы финансирования капитальных вложений по органам хозяйст-
венного управления - заемщикам в поквартальном разрезе. Этим
банкам оно перечисляет средства для кредитования, имеющие стро-
го целевое назначение.
Учреждения финансирующих банков заключают с инвесторамн
кредитные соглашения, где предусматривают:
цель предоставления государственного кредита;
его объем и сроки возврата. Общий срок польозвания госудорствен-
ным кредитом не должен превышать семи лет, в том числе: срок
выборки ссуды - не более 3-к лет (в отдельных случаях 5 лет),
льготный срок до начала погашения кредита - 1 год и срок пога-
шения - не должен превышать 3-к лет;
процентные ставки за пользование кредитом, которые устанавли-
ваются в 20 % годовых в целом по органу хозяйственного управле-
ния заемщику. Эти органы могут дифференцировать процентные
ставки по стройкам и объектам, которые входят в сферу их фунх-
