Маємо на данний момент	Ціль перетворень
У відношеннях власності сила переважає над правом	Відношення власності капіталістичного типу
Панування монополій	Конкурентний ринок
Високий рівень вивозу капіталу	Инвестиції в національну экономіку
Трансформація виробничої структури при техничній деградації	Інноваційний развиток виробництва
Свавілля адміністрації на підприємствах	Соціальне партнерство та "экономіка участі"
Високий рівень коррупції	Правова держава, з сильною соціальною политикою
Розобщене суспільство	Гражданське суспільство

Але шлях реформ, по якому пішла Україна, це тільки один з можливих шляхів розвитку і трансформації; на історичному прикладі інших країн ми можемо побачити, що трансформації, що мають одну мету і схожу базову модель, можуть бути проведені різними методами.

Країна	Доля (%)
СРСР	96,0
Чехословаччина	97,0
Польща	81,7
Угорщина	73,6
Китай	65,2

Цифри, наведені в таблиці, показують нам, наскільки економіка країни залежала від державної системи розподілу ресурсів. Якщо порівняти ці дані з нинішнім положенням в цих країнах, то можна визначити чітку тенденцію: чим вище була частка державного сектора в доданій, тим важче проходять реформи в даній країні(Виключення складають Чехія і Словаччина: хоч частка державного сектора в цих країнах вище, ніж в СРСР, проте, "ринкові" відносини в цих країнах були розвинені більше, а також позначилася історична спрямованість цих економік на країни Західної Європи).
Для аналізу початкової бази можна взяти і інші показники, наприклад, частка регульованих цін. Підсумок, порівняння інших показників буде приблизно таким же, як і в розглянутому нами прикладі.
Можна виділити три основних сценарії розвитку реформ в колишніх соц. країнах.
На малюнку (Додаток 1) схематично зображені три процеси розвитку кризи: малюнок а) характерний для країн, де до реформ були відносно розвинені ринкові відносини (Польща, Угорщина, Словаччина, Чехія); малюнок би) - для країн з економікою, де практично не було ознак ринку (Росія, Україна і інші); і на кінець, в) - Китай і В'єтнам, тут перетворення в економіці йдуть без реальної лібералізації суспільно-політичної системи, але все ж ми спостерігаємо в цих країнах нелінійне зростання.
Отже, вектор перетворення перехідної економіки залежить від початкової точки, в якій почалися реформи. Ми можемо виділити спільні межі для колишніх соціалістичних країн в 80-х роках, ми можемо передбачити, якими вони будуть після завершення реформ - знову виділивши спільні межі. Але у кожної країни економіка, може трохи, але відрізнялася від інших, але саме це і визначало хід реформ в даній країні, роблячи процес трансформації суто індивідуальним, не схожим на аналогічні процеси в сусідніх країнах.

Економічна середа і основні цілі підприємств
До осені 1992 р. вже стало очевидно, що досягнення фінансової стабілізації є складною задачею. Уряд змінив жорстку політику і перейшов до тактики компромісів. У 1994 р. економічні рішення виконавчої і законодавчої гілок власті зумовили наступні особливості економічної середи підприємств:
розширення практики прихованого державного фінансування деяких галузей, регіонів, великих підприємств: дотації, пільгове кредитування, податкові і митні пільги;
продовження інфляції, що приводить до постійного дорожчання кредитів, згортання довгостроковому кредитування, а також заниження курсу гривні (по відношенню до твердих валют) з її постійним знеціненням незважаючи на тривалий період стабілізації курсу;
продовження практики регулювання економіки на державному і особливо на регіональному рівні, де місцеві власті широко використали заходи регулювання цін, зміни оподаткування, а також чинили прямий адміністративний тиск на підприємства.
Макроекономічна ситуація першої половини 1995 р. також сприймалася директорами як несприятлива, хоч і відчувалося сповільнення інфляції. Однак відносно жорстка кредитна політика в поєднанні із зростаючою на багатьох товарних ринках конкуренцією з боку імпортної продукції спричинила загострення збутової кризи.
Трансформація економічних умов зумовила новий характер проблем, що стоять перед керівництвом підприємств, що підтверджують різні дослідження. На рубежі реформи головні труднощі в роботі, підприємств визначалися розвалом системи господарських зв'язків. Найбільш кризовою областю управління було матеріально-технічне постачання. У той же час фінансові, кадрові, організаційні проблеми критичними вважали від 10 до 20% директорів. Але буквально в перші ж місяці реформи ситуація корінним образом змінилася, почалося погіршення фінансового положення підприємств, вимушених працювати в умовах наростаючої обмеженості фінансових ресурсів. Комплекс фінансових проблем почав виходити на перший план.
За даними Експертного інституту, найбільш важливою проблемою в 1993 и1994 рр. вважали фінанси 61% керівників, збут 13, а постачання всього 7%. Саме в фінансовій сфері зосереджені основні скарги керівників підприємств, так і багато які інші проблеми також породжені, по суті, фінансовими труднощами. Так, серед найбільш гострих проблем, що ускладняють економічне становище підприємств, на перше місце вийшли податки, на друге зростання цін, що продовжується на сировині, матеріали, що комплектує. На третьому місці проблема порушення господарських зв'язків. Безумовно, значущим залишається і такий чинник, як ненадійність гривні, її постійне знецінення. Інші чинники кадрові, організаційні і інші називало звичайно мале число респондентів.
Відносна гострота проблеми господарських зв'язків зумовлена двома групами взаємопов'язаних чинників. Одна це чинники власне даної сфери: порушення господарських зв'язків в СНД, розрив технологічних ланцюжків в галузях і об'єднаннях, втрата традиційних постачальників, дефіцит деяких видів сировини. Інша група чинники фінансової сфери: відсутність грошей на оплату постачання, затримки розрахунків і платежів, недоступні по умовах реалізації кінцевої продукції ціни на сировині і що комплектують. Цікаво, що труднощі зі збутом багато які керівники не сприймають як сигнал для зміни поведінки. У свідомості директорів ще розділені поняття “попит" і “платоспроможний попит", тобто продукція сьогодні потрібна споживачам, але останні не мають коштів для її оплати.
Таким чином, експерти характеризують діяльність українських підприємств як прагнення до підтримки свого існування, яка в більшості випадків пов'язана із збереженням трудового колективу. Для 58% підприємств це стало основною метою. У той же час для ряду керівників значущими виявилися і інші цілі. Зокрема, таку класичну ринкову мотивацію, як збільшення прибутковості виробництва, називали 27% керівників. Третина суб'єктів ринкових відносин виділяє як основну задачу збільшення обсягу виробництва, забезпечення нормального рівня заробітків. Деякі з них сьогодні ставлять метою перехід з державної власності в приватну.
Цікаво співставити відношення директорів до різних цілей. Виявилося, що серед керівників, що вибрали зростання прибутковості, 39% орієнтуються також на збереження трудового колективу, тоді як серед тих, що не обрали таку орієнтацію мають більше за 65%. Аналіз також показав, що серед державних (без орендних) підприємств таких виявилося всього 10%, а серед орендних і акціонерних товариств закритого типу майже 30%.
Вплив економічної ситуації на підприємства
Відхід від централізованого планування став початком системних перетворень в України. Особливе значення мають два аспекти цих перетворень. По-перше, координація діяльності різних підприємств виявилася під загрозою, оскільки перестали існувати органи централізованого планування. У будь-якій взаємозалежній економіці розподіл праці повинно спиратися на координуючий механізм, який упорядковує економічні і виробничі зв'язки. Результатом координації в економіці є створення системи зв'язків між підприємствами.
Мережа виробничих зв'язків, створена в рамках економічної системи, є важливою складовою її основного капіталу. Призначення цих зв'язків полягає в скороченні витрат на пошук партнерів і веденні операцій.
В умовах соціалістичної економіки дії окремих суб'єктів економічних відносин координуються, і мережа виробничих зв'язків створюється самою системою планування. Створена Держплан і Госснабом система знижувала витрати на ведення операцій підприємств, але самі ці органи витрачали немало сил на створення таких зв'язків. Крім того, через недосконалість системи планування підприємства вимушені були встановлювати неформальні зв'язки для придбання ресурсів, які вони не могли отримати через систему планування. Можливо, ця система не дуже ефективна, але вона все ж представляє певну цінність. Створення нових зв'язків вимагає великих витрат. При переході до ринкових відносин зв'язки, що є порушилися, а налагодження нових окремому підприємству обходиться дуже дорого. Ці зв'язки набагато важливіше для госсектора, ніж для нового приватного сектора, який поступово створює власні. Невизначеність, пов'язана з розпадом системи зв'язків, головний чинник, що примушує підприємства все більше думати про виживання.
Система зв'язків приходить в занепад через те, що підприємства намагаються піти від старих схем постачання. Більшість з них до цього дня постачають і отримують продукцію по колишніх схемах, щоб не тратити засобу на пошук нових постачальників. Однак тим, які раніше постачали свою продукцію споживачам по занижених цінах, відхід від колишньої системи дає чималі вигоди.
Друга найважливіша межа перехідного періоду не завжди ясно, хто керує підприємством. Формально багато які підприємства як і раніше вважаються державними, однак уряд не здатний реально впливати на їх діяльність. Деякі підприємства приватизовані без належного дотримання юридичної процедури, так що їх приватизація може бути поставлена під сумнів. Таким чином, директори держпідприємств не упевнені в довгостроковій стабільності свого положення на підприємстві. Проте директор доти відповідає за перебудову всередині підприємства, поки ця невизначеність не усунена.
Мета економічної реформи полягає в створенні нових відносин між підприємствами, а також всередині окремих підприємств. Але формування цих відносин займе немало часу. А поки розвиток двох згаданих аспектів системних перетворень означає, що підприємствам доводиться діяти в обстановці крайньої невизначеності, яка на даному етапі служить причиною появи характерних особливостей в поведінці російських підприємств.
Перед сучасними директорами стоять дві найважливіші проблеми. Перша пов’язана з визначенням істинної вартості підприємства. При відсутності розвиненого ринку капіталу нинішня оцінка підприємства не дає уявлення про його істинну вартість. З недостатнім розвитком ринку капіталу частково пов'язана відсутністю на ринку керівних кадрів, внаслідок чого дарування директора не залежить від розміру власного капіталу підприємства.
Друга проблема слаба інформованість. На цій основі підприємствам дуже важко передбачувати наслідки своїх нинішніх дій. Директори розуміють, що сучасна економічна середа, швидше усього, зміниться і умови діяльності будуть відносно стабільними, але невідомо, якими саме.
Через ці дві проблеми будь-які дії, результати яких виявляться головним чином на завершальній стадії перехідного періоду, не представляють інтересу для директорів підприємств. Вони здатні бачити перспективу, що не виходить за рамки отримання вигоди на стадії невизначеності. Однак в зв'язку з непередбачуваністю зовнішніх умов господарської діяльності невизначеність не завжди закінчується з визначенням повноважень по управлінню підприємством і не завжди усуває плутанину всередині нього, тому директор приватизованого підприємства буде ухвалювати рішення з таким розрахунком, щоб отримати вигоду вже в найближчому майбутньому, оскільки довгострокова перспектива залишається розпливчатою.