Міністерство аграрної політики України
Харківський державний технічний університет
сільського господарства
Кафедра економіки
бізнесу і маркетингу
Реферат
На тему : Ціноутворення на продукцію сільського
господарства в Австрії.
Виконав: Студент гр. 43 ЕП
Боровий В.В.
Перевірила: Лєвкіна Р.В.
Харків 2001
Особливої уваги з позицій України заслуговує досвід вирішення економічних і соціальних проблем Австрії. Країна тривалий час демонструє свою стабільність. Тут немає страйків, ритмічно функціонують підприємства, підтримується високий рівень життя всіх прошарків населення, прогнозується поступовий еволюційний розвиток без революцій та економічних криз.
Існуючий в Австрії механізм регулювання цін передбачає державне регулювання та регулювання у межах системи так званого соціального партнерства, яка історично склалася в країні між представниками уряду, підприємцями та робітниками.
Державне регулювання цін було введено в Австрії після другої світової війни у зв’язку з тяжким становищем в економіці та гострою нестачею багатьох важливих промислових і споживчих товарів. На першому етапі воно охопило практично всі товари та послуги, але в міру нормалізації економічного стану в країні і становлення механізму ринкового саморегулювання їх кількість дедалі скорочувалася.
У даний час державне регулювання цін тут здійснюється на основі закону про ціни 1976 р. в редакції 1988 р. Ним, зокрема, визначений перелік товарів і послуг, по яких міністр економіки має право встановлювати максимальні й мінімальні ціни (на практиці, однак, встановлюються переважно максимальні ціни, тобто верхня межа, перевищення якої недопустиме). При виникненні кризової ситуації уповноваженими державними органами (Міністерство економіки та Міністерство сільського і лісового господарства) може бути введене регулювання цін практично на будь-які товари на період збереження цієї ситуації.
Відповідно до закону міністр економіки має змогу запроваджувати регулювання цін на період до 6 міс на будь-який товар чи вид послуг за спільним зверненням Федеральної палати економіки, Об’єднання сільськогосподарських палат, Об’єднання палат робітників і службовців та Об’єднання австрійських профспілок про необгрунтоване завищення цін у цілому по галузі або окремим підприємством чи групою підприємств, що займають домінуюче становище на ринку, а також у випадках, коли ці організації з тих чи інших причин вважають введення такого регулювання необхідним.
Міністр економіки уповноважений і самостійно встановлювати на період до 6 міс ціни при необгрунтованому їх завищенні одним чи кількома підприємствами або коли підприємці не зменшують цін на готову продукцію, незважаючи на зниження вартості використовуваних для її виробництва сировини та матеріалів. При цьому ціни, встановлені міністром, повинні бути економічно виправданими насамперед із точки зору пріоритетного урахування інтересів розвитку економіки країни в цілому і споживачів, а не фактичної собівартості окремо взятого підприємства.
Згідно із законом для підготовки необхідних матеріалів і попереднього розгляду питань при Міністерстві економіки діє очолювана міністром міжвідомча комісія з цін, до складу якої входять по одному представнику міністерств сільського і лісового господарства, праці та соціального забезпечення, фінансів, а також Федеральної палати економіки, Об’єднання сільськогосподарських палат та Об’єднання палат робітників і службовців. Рішення про встановлення цін на продукти сільськогосподарського виробництва має бути погоджене із міністром сільського і лісового господарства, а на субсидовані державою товари—із міністром фінансів. Вони оформляються у вигляді розпоряджень, які повинні публікуватися в офіційному віснику урядового органу, або у вигляді окремих повідомлень, що направляються відповідним підприємствам.
У випадках, коли ціноутворюючі фактори на один і той самий товар мають значні регіональні відмінності, а також із метою спрощення процесу прийняття рішення право регулювання цін може делегуватися головам урядів федеральних земель (провінцій). Контроль за дотриманням встановленого рівня цін здійснюється місцевими органами адміністративних округів і поліцією.
Щодо ряду товарів іноземного походження (фрукти, овочі, картопля, кофе, какао, добрива, корми) законом встановлено загальний принцип формування ціни на внутрішньому ринку, відповідно до якого вона не може перевищувати фактичну закупівельну імпортну ціну, збільшену на розмір економічно виправданих витрат і прибутку імпортера. Одночасно передбачено, що у випадку зниження чи скасування мита на сільськогосподарські товари, що ввозяться, та продукти їх переробки відповідним чином повинна бути зменшена і внутрішня ціна на них. За штучне підвищення ціни законом передбачені штрафні санкції в розмірі до 100 тис. австрійських шилінгів.
Для підприємств роздрібної торгівлі, громадського харчування і сфери послуг закон передбачає обов’язкове зазначення ціни на товари у цінниках і прейскурантах, що поміщаються на видному місці. Порушення цієї вимоги тягне за собою штраф у розмірі до 15 тис. австрійських шилінгів.
Ціни на товари та послуги, на які в Австрії існує державна монополія, встановлюються окремим рішенням парламенту (на тютюн, тютюнові вироби, сіль, поштові збори, телефонні, телеграфні та залізничні тарифи) і Міністерства фінансів (на спиртні напої).
Детальніше зупинимося на системі «соціального партнерства», яка передбачає взаємодію між урядом, підприємцями і особами найманої праці і метою якої є запобігання соціальним конфліктам шляхом досягнення у ході переговорів компромісних рішень із гострих питань. Поряд із членами уряду до неї входять організації, що представляють інтереси різних соціальних груп («соціальних партнерів»): Федеральна палата економіки і Об’єднання сільськогосподарських палат — від підприємців та селянських господарств, Об’єднання австрійських профспілок — від осіб найманої праці.
Ядром системи є створена в 1957 р. Паритетна комісія з питань цін та заробітної плати, яку очолює Федеральний канцлер Австрії. Крім представників «соціальних партнерів», сюди входять міністри економіки, сільського та лісового господарства, а також праці і соціального забезпечення. Діяльність Паритетної комісії, як і сама система, не регулюється у законодавчому порядку, а грунтується на добровільній домовленості учасників. Комісія проводить засідання, як правило, один раз на місяць. П рішення приймаються на основі консенсусу, причому Федеральний канцлер та інші члени уряду в голосуванні участі не беруть.
Хоча рішення комісії формально і не є обов’язковими, оскільки вона не наділена владними повноваженнями, на практиці вони реалізуються досить ефективно, бо кожна із представлених організацій забезпечує виконання цих рішень у сфері свого впливу.
Основне завдання Паритетної комісії — забезпечити оптимальне співвідношення між рівнем заробітної плати і цінами на товари та послуги. У комісії діють підкомісії із заробітної плати, із цін та рада з економічних і соціальних питань.
Підкомісія з цін займається регулюванням цін на товари та послуги, на які у даний момент не встановлюються ціни в межах державного регулювання. її завдання — не допустити необгрунтованого росту цін. При цьому будь-яке їх підвищення підприємці здійснюють тільки після узгодження із «соціальними партнерами», у ході якого детально обгрунтовується таке підвищення.
Підкомісія із заробітної плати розглядає пропозиції щодо підвищення заробітної плати з точки зору їх обгрунтованості, а рада з економічних і соціальних питань вивчає проблеми економічного та соціального розвитку, розробляє рекомендації по забезпеченню економічного росту, стабільного рівня купівельної спроможності населення та його зайнятості.
Усі рішення підвищення цін і збільшення заробітної плати приймаються Паритетною комісією за поданням підкомісій. При неможливості досягти домовленості щодо цін у межах Паритетної комісії «соціальні партнери» можуть вийти із рекомендаціями про введення по певному виду товарів чи послуг механізму державного регулювання, передбаченого законом про ціни. Це свідчить про те, що державне регулювання цін і регулювання в системі «соціального партнерства» — процеси взаємопов’язані й доповнюють один одного.
Деякі особливості має регулювання ринку молока, зерна і м’яса, яке здійснюється через спеціально створені організації: Молочний фонд, Зерновий фонд, Комісію по тваринництву і виробництву м’яса.
Молочний фонд є самостійною адміністративною одиницею із статусом юридичної особи. До складу його правління входять представники Міністерства сільського і лісового господарства та «соціальних партнерів», Фонд встановлює для кожного молокозаводу регіон, у межах якого останній закуповує молоко і реалізує продукцію. Практично щодня фонд регулює ці поставки, визначає кількість та асортимент вироблюваної продукції. Він вносить у Паритетну комісію пропозиції щодо встановлення базисних цін на молоко та молочні продукти, надає із консолідованих у себе коштів дотації на виробництво окремих видів продукції.
Кошти фонду формуються за рахунок відрахувань від реалізації продукції підприємствами з низьким рівнем витрат виробництва, а також імпортних та експортних зборів. При цьому система регулювання внутрішнього ринку молока та молочних продуктів функціонує без дотацій із державного бюджету. Бюджетне субсидування здійснюється Міністерством сільського і лісового господарства тільки щодо експорту.
Базисна ціна на молоко є єдиною для всієї території країни (виняток становить лише молоко, яке використовується для виробництва деяких видів твердих сирів, оскільки для цього до раціону тварин необхідно вводити спеціальні корми). Базисну ціну встановлюють за 1 л молока жирністю 3,9 %. Залежно від фактичного вмісту жиру розроблено систему надбавок і знижок.
Деякі молочні продукти, зокрема вершкове масло, сир, сухе молоко, реалізуються за цінами, нижчими від собівартості, за рахунок дотацій, джерелом яких є спеціальна надбавка до ціни на молоко та ряд інших молочних продуктів, що реалізуються за цінами, вищими за собівартість. Динаміка фермерських цін на тваринницьку продукцію наведена у таблиці 4.
Зерновий фонд — також самостійна адміністративна одиниця зі статусом юридичної особи. До складу його правління входять представники тих самих організацій, що і Молочного фонду.
Щороку з участю Зернового фонду, Міністерства сільського і лісового господарства, Міністерства фінансів, Федеральної палати економіки, Об’єднання сільськогосподарських палат, Об’єднання палат робітників і службовців та Об’єднання австрійських профспілок розробляється й укладається так званий Зерновий протокол, який повністю регулює виробництво і збут зерна у відповідному році. У цьому протоколі фіксуються сталі, єдині по всій країні закупівельні ціни на всі види зернових, за якими оплачується здана виробником продукція, визначаються посівні площі під окремі культури, обсяги гарантованих закупівель зерна у виробників та розміри дотацій.
Разом із Міністерством сільського господарства Зерновий фонд видає ліцензії на експорт та імпорт зерна і субсидує експортні ціни. Динаміка фермерських цін на продукцію рослин-ництва наведена у таблиці 5.
Як бачимо, фермерські ціни на сільськогосподарську продукцію в Австрії, як і в нашій країні, мали тенденцію до зростання. Так, у 1991 р. порівняно із 1976- вони зросли на цукро-ві буряки на 42 %, огірки (корнішони) — на 159, помідори — на 176, молоко— на 71 %. У той же час на такі продукти, як пшениця тверда, картопля і виноград, ціна відповідно знизилася на 2,3; 29,1 і 46,3 %.
Фінансові кошти Зернового фонду формуються з відрахувань із державного бюджету, а також від реалізації зернової продукції і добрив.
Комісія по тваринництву і виробництву м’яса не є юридичною особою й діє безпосередньо при Міністерстві сільського 1 лісового господарства. Вона стежить за виконанням встановлених законом кількісних норм утримання худоби; визначає ма-ксимальний і мінімальний рівень цін на м’ясо; регулює пропозиції товару на ринку; надає із коштів держбюджету за домовленістю субсидії виробникам на збереження м’яса і м’ясопродуктів; видає експортні та імпортні ліцензії; вирішує питання про надання експортних субсидій (50 % із коштів держбюджету і 50 % з бюджету федеральних земель).
На рівень цін впливає система оподаткування, яка в Австрії дуже складна і налічує близько 100 різних податків та зборів. Основними з них є: податок із корпорацій у розмірі 30 % з прибутку; промисловий податок, який стягується із прибутку (в розмірі 17,5 %) та фонду заробітної плати (в розмірі 2 %); майновий податок (1 % оціночної вартості майна підприємства); прибутковий податок (від 10 до 50 % прибутку); податок з обороту (від 10 до 32 %).
