Финансовая политика государства представляет собой совокупность методов и направлений воздействия государства на функционирование финансовой системы. Она может охватывать как внешнюю, так и внутреннюю политику. Целью данного воздействия является укрепление экономического (а значит, и политического) потенциала страны. Направлениями финансовой политики являются: 1)аккумуляция финансовых ресурсов и их распределение внутри государства между регионами и отраслями народнохозяйственного комплекса; 2)оптимизация структуры доходов и расходов Российской Федерации, субъектов Федерации и муниципальных образований, находящихся на самоуправлении; 3)совершенствование федерального и республиканского (регионального) финансового законодательства. Финансовая политика государства реализуется путем выработки концепций развития финансовой системы государства, составления целевых финансовых программ, определения более эффективных направлений действия финансового механизма в экономической системе государства. Финансовая политика государства как искусство управления финансами государства включает в себя стратегию и тактику. Финансовая стратегия определяет общее направление и способ использования средств для достижения поставленной цели. Она направлена на выработку финансовых концепций и программ. Финансовая тактика включает в себя конкретные методы (приемы) достижения поставленной цели в конкретных условиях. Финансовая тактика определяет наиболее оптимальные варианты решений в данной хозяйственной ситуации. По длительности действия финансовая политика государства подразделяется на текущую и долговременную. Текущая финансовая политика заключается в оперативном регулировании финансового рынка и его звеньев, в обеспечении нормального функционирования финансового механизма, в поддержании сбалансированного равновесия между звеньями финансовой системы. Долговременная финансовая политика направлена на решение крупномасштабных экономических задач, требующих больших затрат времени и капитала. Она действует продолжительный период времени и обычно ведет к кардинальным изменениям в финансовой системе и в финансовом механизме. По способам и приемам регулирования финансовых отношений и связей внутри финансовой системы финансовую политику можно разделить на дефляционную и рефляционную. Дефляционная финансовая политика представляет собой систему мер регулирования общегосударственных финансов и денежной политики с целью сдерживания инфляции и оздоровления платежного баланса посредством снижения деловой активности и замедления экономического роста. Дефляционная финансовая политика проводится путем увеличения налогов при одновременном снижении уровня государственных расходов, сохранении эмиссии денег, повышении учетной ставки и т. д. Рефляционная финансовая политика — это система мер по регулированию общегосударственных финансов и денежной политики с целью повышения деловой активности и ускорения экономического роста. Рефляционная финансовая политика проводится путем увеличения государственных расходов, снижения налогов, снижения процентных ставок и т. д. Состав финансовой политики определяется инструментами воздействия государства на функционирование финансовой системы. По этому признаку финансовая политика государства включает в себя: 1)бюджетную политику; 2)налоговую политику; 3)валютную политику; 4)кредитную политику; 5)учетную (дисконтную) политику; 6)политику по управлению финансами. Важным направлением финансовой политики является налоговая политика. Она направлена на создание приемлемых как для государства, так и для участников рынка условий налогообложения, обеспечивающих улучшение финансового положения реального сектора экономики. Первостепенной задачей бюджетной политики является преодоление бюджетного кризиса. Наиболее актуальные задачи в этой области: реализация программ экономии государственных расходов; централизация всех доходов и средств федерального бюджета на счетах органов Федерального казначейства; реструктуризация государственного долга; инвентаризация внешних и внутренних заимствований и результатов их использования. Важнейшими задачами денежно-кредитной политики являются: преодоление банковского кризиса; восстановление доверия к кредитным организациям; стимулирование организованных сбережений населения; реструктуризация банковской системы; регулирование курса рубля к иностранным валютам на основе паритета покупательной способности; К задачам социальной политики относятся: увязка финансовой помощи (трансфертов) субъектам РФ с выполнением ими обязательств по финансированию бюджетной сферы за счет собственных доходов; разработка механизмов компенсации доходов наименее обеспеченных слоев населения, в том числе дифференцированной индексации пенсий и поэтапной индексации ставок и окладов работников бюджетной сферы; реализация пенсионной реформы, обеспечивающей формирование многоуровневой пенсионной системы с устойчивым финансированием; Не менее важна инвестиционная политика как источника финансового обеспечения государственной инвестиционной политики; создание условий для организованного накопления и инвестирования сбережений населения; развитие ипотечного кредитования; привлечение прямых иностранных инвестиций. 'name=Description>
РефератБар.ру: | Главная | Карта сайта | Справка
Шпоры на экзамен по Финансам. Реферат.

Разделы: Финансы и кредит | Заказать реферат, диплом

Полнотекстовый поиск:




     Страница: 2 из 5
     <-- предыдущая следующая -->

Перейти на страницу:
скачать реферат | 1 2 3 4 5 







Державний борг України та механізм його обслуговування.
Державний борг -це економічна категорія, що відображає економічні відносини між державою — позичальником та її кредиторами з приводу перерозподілу частини вартості валового національного продукту за умовами строковості, платності та зворотності. Залежно від сфери розміщення позик державний борг може бути внутрішнім або зовнішнім. Відповідно до закону України "Про державний внутрішній борг" державним внутрішнім боргом єстрокові боргові зобов'язання уряду України, гарантовані усім майном, що знаходиться у державній власності, або у грошовій формі. Державний внутрішній борг поєднує у собі заборгованість, яка виникла внаслідок отримання кредитів як безпосередньо урядом України; так і кредитів, що надавалися під гарантію уряду України.Обслуговування державного боргуслід розглядати як систему державних заходів, що передбачає сплату відсотків (доходів) за отримані позики чи кредити, їх погашення, заходи щодо уточнення та змін умов погашення раніше випущених боргових зобов'язань, а також визначення умов нових випусків державних боргових зобов'язань. Сплата відсотків та погашення державних боргових зобов'язань здійснюються за рахунок бюджетних коштів. У випадку, коли держава виступає гарантом щодо повернення іноземних кредитів, які залучаються за умовами валютної самоокупності, юридична особа-резидент перераховує на рахунок Міністерства фінансів України, з якого здійснюється обслуговування державного зовнішнього боргу, плату у розмірі до одного відсотка річних сум гарантій у встановлений конкретно для кожної юридичної особи термін. Розмір плати визначається для кожної юридичної особи-резидента окремо.Управління державним боргомздійснюється за допомогою таких методів: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення, анулювання позики.Конверсія -це зміни дохідності позики. Держава може змінювати розмір відсотків, що мають бути виплачені за позиками, як у бік зменшення, так і у бік збільшення.Консолідація —це зміна умов позики, які пов'язані зі строками її дії. Іноді держава проводить заходи, що поєднують консолідацію і конверсію одночасно.Уніфікація позик -метод об'єднання декількох позик її одну із заміною раніше випущених боргових зобов'язань на облігації нової позики.Обмін облігацій за регресивним співвідношенням -це зміна раніше випущених облігацій на одну облігацію нового випуску.Відстрочення погашення позики -це метод, за яким сплата відсотків та повернення позики відкладаються урядом на майбутнє.Анулювання боргу -це повна відмова уряду держави від своїх боргових зобов'язань.Державний зовнішній борг —це фінансові зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених грошових коштів (основна сума боргу) і відсотків за ними та державних гарантій щодо виконання резидентами грошових зобов'язань стосовно повернення ними позичених у нерезидентів грошових коштів (основна сума боргу), отриманих за умовами строковості, платності і зворотності.

Функції фінансів.
Финансы как экономическая категория проявляются в выполняемых ими функциях.Распределительная функциятесно связана с воспроизводственной функцией, так как выручка от реализации товаров, продукции, работ и услуг подлежит распределению и перераспределению.Распределениеденежных средств имеет место в процессе предпринимательской деятельности, когда они направляются непосредственно по целевому назначению на покрытие затрат и формирование доходов (убытков).Перераспределениеденежных средств — это вторичное распределение через централизованные фонды (бюджет, внебюджетные фонды и др. ), обеспечивающее направление ресурсов в непроизводственную сферу. Перераспределение возможно благодаря изъятию части прибыли, созданной производительным трудом. Распределительная функция заключается в том, что за счет полученной выручки от реализации и внереализационных доходов (плата за аренду, полученные штрафы, курсовые разницы и др. ) обеспечивается выполнение денежных обязательств перед бюджетом, банками и контрагентами.Контрольная функцияфинансов тесно связана с распределительной. Среди огромного многообразия финансовых отношений нет ни одного, которое не было бы связано с контролем за формированием и использованием денежных фондов. В то же время нет и таких финансовых отношений, которым была бы присуща только функция контроля. С помощью финансов государство осуществляет распределение общественного продукта не только в натурально-вещественной форме, но и по стоимости. В связи с этим становится возможным и необходимым контроль за обеспечением стоимостных и натурально-вещественных пропорций в процессе расширенного воспроизводства. Финансы осуществляют контроль на всех стадиях создания, распределения и использования общественного продукта и национального дохода. Их контрольная функция проявляется зо всем многообразии хозяйственной деятельности предприятий. В зависимости от субъектов, осуществляющих финансовый контроль, различают общегосударственный, ведомственный, внутрихозяйственный, общественный и независимый (аудиторский) финансовый контроль.Общегосударственный (вневедомственный) финансовый контроль осуществляют органы государственной власти и управления. Контролю подлежат объекты независимо от их ведомственной подчиненности. Ведомственный финансовый контроль проводят контрольно-ревизионные отделы министерств, ведомств. Эти органы осуществляют проверки финансово-хозяйственной деятельности подведомственных предприятий, учреждений.Внутрихозяйственный финансовый контроль проводится финансовыми службами предприятий, учреждений (бухгалтериями, финансовыми отделами). В их функции входит проверка производственной и финансовой деятельности самого предприятия, а также его структурных подразделений.Общественный финансовый контроль выполняют отдельные физические лица на добровольных началах.Независимый финансовый контроль осуществляют аудиторские фирмы и службы. Объектом данного контроля является деятельность всех экономических субъектов. Проявление финансового контроля самое разнообразное. Он действует при движении денег и капитала через системы и формы расчетов, кредита, налогообложения, залога и т. п. Так, покупатель осуществляет финансовый контроль над деятельностью продавца, оплачивая покупаемые товары лишь при соответствии их условиям контракта. Продавец контролирует деятельность покупателя через выставление векселя, через различные формы расчетов. Кредитор осуществляет финансовый контроль над заемщиком через залоговое право, через страхование, через систему финансовых санкций и др. Государство и местные органы власти осуществляют финансовый контроль над деятельностью предпринимателей через систему налогов, пошлин, квот и др.

Види та завдання фінансової політики
Финансовая политика государства представляет собой совокупность методов и направлений воздействия государства на функционирование финансовой системы. Она может охватывать как внешнюю, так и внутреннюю политику. Целью данного воздействия является укрепление экономического (а значит, и политического) потенциала страны.Направлениями финансовой политикиявляются: 1)аккумуляция финансовых ресурсов и их распределение внутри государства между регионами и отраслями народнохозяйственного комплекса; 2)оптимизация структуры доходов и расходов Российской Федерации, субъектов Федерации и муниципальных образований, находящихся на самоуправлении; 3)совершенствование федерального и республиканского (регионального) финансового законодательства. Финансовая политика государства реализуется путем выработки концепций развития финансовой системы государства, составления целевых финансовых программ, определения более эффективных направлений действия финансового механизма в экономической системе государства. Финансовая политика государства как искусство управления финансами государства включает в себя стратегию и тактику.Финансовая стратегияопределяет общее направление и способ использования средств для достижения поставленной цели. Она направлена на выработку финансовых концепций и программ.Финансовая тактикавключает в себя конкретные методы (приемы) достижения поставленной цели в конкретных условиях. Финансовая тактика определяет наиболее оптимальные варианты решений в данной хозяйственной ситуации.По длительности действияфинансовая политика государства подразделяется на текущую и долговременную. Текущая финансовая политиказаключается в оперативном регулировании финансового рынка и его звеньев, в обеспечении нормального функционирования финансового механизма, в поддержании сбалансированного равновесия между звеньями финансовой системы.Долговременная финансовая политиканаправлена на решение крупномасштабных экономических задач, требующих больших затрат времени и капитала. Она действует продолжительный период времени и обычно ведет к кардинальным изменениям в финансовой системе и в финансовом механизме.По способам и приемам регулирования финансовых отношенийисвязей внутри финансовой системыфинансовую политику можно разделить на дефляционную и рефляционную.Дефляционнаяфинансовая политика представляет собой систему мер регулирования общегосударственных финансов и денежной политики с целью сдерживания инфляции и оздоровления платежного баланса посредством снижения деловой активности и замедления экономического роста. Дефляционная финансовая политика проводится путем увеличения налогов при одновременном снижении уровня государственных расходов, сохранении эмиссии денег, повышении учетной ставки и т. д.Рефляционнаяфинансовая политика — это система мер по регулированию общегосударственных финансов и денежной политики с целью повышения деловой активности и ускорения экономического роста. Рефляционная финансовая политика проводится путем увеличения государственных расходов, снижения налогов, снижения процентных ставок и т. д.Состав финансовой политикиопределяется инструментами воздействия государства на функционирование финансовой системы. По этому признаку финансовая политика государства включает в себя: 1)бюджетную политику; 2)налоговую политику; 3)валютную политику; 4)кредитную политику; 5)учетную (дисконтную) политику; 6)политику по управлению финансами. Важным направлением финансовой политики являетсяналоговая политика.Она направлена на создание приемлемых как для государства, так и для участников рынка условий налогообложения, обеспечивающих улучшение финансового положения реального сектора экономики.Первостепенной задачейбюджетной политикиявляется преодоление бюджетного кризиса. Наиболее актуальные задачи в этой области: реализация программ экономии государственных расходов; централизация всех доходов и средств федерального бюджета на счетах органов Федерального казначейства; реструктуризация государственного долга; инвентаризация внешних и внутренних заимствований и результатов их использования.Важнейшими задачамиденежно-кредитной политикиявляются: преодоление банковского кризиса; восстановление доверия к кредитным организациям; стимулирование организованных сбережений населения; реструктуризация банковской системы; регулирование курса рубля к иностранным валютам на основе паритета покупательной способности; К задачамсоциальной политикиотносятся: увязка финансовой помощи (трансфертов) субъектам РФ с выполнением ими обязательств по финансированию бюджетной сферы за счет собственных доходов; разработка механизмов компенсации доходов наименее обеспеченных слоев населения, в том числе дифференцированной индексации пенсий и поэтапной индексации ставок и окладов работников бюджетной сферы; реализация пенсионной реформы, обеспечивающей формирование многоуровневой пенсионной системы с устойчивым финансированием; Не менее важнаинвестиционная политикакак источника финансового обеспечения государственной инвестиционной политики; создание условий для организованного накопления и инвестирования сбережений населения; развитие ипотечного кредитования; привлечение прямых иностранных инвестиций.

Сутність та склад фінансової системи України
Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою будовою і організаційною структурою. За внутрішньою будовою сукупність відносно обособлених взаємозв'язаних. Фінансова — фінансових відносин, які відображають специфічні система форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП. За організаці йною будовою. Фінансова сукупність фінансових органів та інститутів, які система управляють грошовими потоками. Внутрішня структура фінансової системи складається зі сфер і ланок. Виділяють чотири сфери: рівень мікроекономіки — фінанси суб'єктів господарювання; рівень макроекономіки — державні фінанси; рівень світового господарства — міжнародні фінанси; забезпечуючи сфера — фінансовий ринок. Ланка показує обособлену частину фінансових відносин. Сфера фінансів суб'єктів господарювання відображає рух грошових потоків підприємств. Сфера державних фінансів, що характеризує фінансову діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення, фінанси державного сектора. Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільно-обмін-ні відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Вона складається з двох частин — міжнародних фінансових відносин та безпосередньо міжнародних фінансів. Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Організаційна структура фінансової системи — сукупність фінансових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фінансами. До організаційного складу фінансової системи України входять: а) органи управління: Міністерство фінансів; Державна податкова адміністрація; Контрольно-ревізійна служба; Казначейство; Рахункова палата; Аудиторська палата; Комітет з нагляду за страховою діяльністю; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Державний інноваційний фонд; б) фінансові інститути: Національний банк; комерційні банки; страхові компанії; небанківські кредитні установи (ломбард тощо); міжбанківська валютна біржа; фондові біржі; фінансові посередники на ринку цінних паперів. Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюджету держави. Це насамперед Міністерство фінансів України та його обособлені підрозділи — державне казначейство і контрольно-ревізійне управління.


Характеристика ланок фінансової системи України
Фінанси суб'єктів господарюванняпризначені для забезпечення діяльності підприємств. Вони виступають базовою основою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП, який виступає об'єктом фінансових відносин. Діяльність суб'єктів господарювання залежить від забезпеченості фінансовими ресурсами.Мета господарської діяльності— виробництво товарів, здійснення робіт, надання послуг.Мета фінансової діяльності— отримання прибутку. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання регулюється законодавче — в частині взаємовідносин з державою, на підставі угод з іншими суб'єктами, в основі яких лежать інтереси підприємства, та статутними документами.Страхуванняявляє собою обособлену ланку фінансової системи, яка відображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів. У фінансовій системі воно займає проміжне місце між фінансами суб'єктів господарювання і державними фінансами. З одного боку, здійснення страхування забезпечується через страхові компанії, які є звичайними суб'єктами підприємництва, тобто їх діяльність належить до рівня мікроекономіки. З другого боку, створювані фонди характеризують перерозподіл фінансових ресурсів між окремими суб'єктами страхування і таким чином мають ознаки належності до макрорівня.Державні фінансихарактеризують державну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави. Це основна сфера перерозподілу ВВП і тому всі суб'єкти розподільних відносин заінтересовані в її оптимальності. Державні фінанси включаютьцентралізованіланки — бюджет, фонди цільового призначення і державний кредит, а такождецентралізовані— фінанси суб'єктів господарювання у державному секторі.Бюджет держави— це основний фонд фінансових ресурсів і визначальна ланка державних фінансів.Фонди цільового призначенняхарактеризують централізацію фінансових ресурсів для вирішення конкретних завдань і проблем.Державний кредитхарактеризує відносини, при яких держава виступає позичальником.
Міжнародні фінанси відображають рівеньсвітового господарстваі характеризують діяльність на цьому рівні як національних суб'єктів господарювання, так і держави.Міжнародні розрахункихарактеризують рух вартості між окремими країнами.Міжнародні фінансові інститутивиступають своєрідною надбудовою над сукупністю національних фінансових систем.Фінансовий ринокє важливою складовою фінансової та економічної систем. По-перше, він виступає своєрідною надбудовою, через яку координується діяльність усієї фінансової системи. По-друге, це сполучна сфера, через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Фінансовий ринок поділяється на дві ланки: ринок грошей і ринок капіталів.Ринок грошей— це сфера, де можна їх купити.Ринок капіталів— це сфера торгівлі не тільки грошима, а й правом власності. Інструментом ринку капіталів виступають спеціальні цінні папери —акції.Акції та інші цінні папери, що не дають права власності, у т. ч. ті, що випускаються державою, формуютьринок цінних паперів.

Управління фінансовою системою.
Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій державі, займаєМіністерство фінансів.Саме на нього покладені завданнязагального керівництва всією фінансовою системоюкраїни. До складу Міністерства фінансів входять два обособлених підрозділи: контрольно-ревізійна служба і державне казначейство.Контрольно-ревізійна службаспеціалізується на здійсненні фінансового контролю. По-перше, вона є органом відомчого контролю в системі Міністерства фінансів, здійснюючи ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету. По-друге, вона є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора.Державне казначействостворено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. На податкову адміністрацію покладені такі основні функції: розробка проектів податкового законодавства; проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків; облік платників податків та надходжень їх до бюджету; контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати; накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства; міжнародне співробітництво в сфері оподаткування.Рахункова палата Верховної Ради Українистворена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики.
Комітет з нагляду за страховою діяльністюорганізує функціонування страхового ринку.Страхові компаніїзаключають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти.Аудиторська палатаорганізує незалежний фінансовий контроль.Аудиторські фірмипроводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності бухгалтерської і фінансової звітності.Національний банк Україниє основним фінансовим інститутом у сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію грошей, які виступають інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг у країні. Важливе завдання Національного банку — організація ефективного функціонування кредитної системи. Важливою його функцією в банківській системі є забезпечення проведення міжбанківських розрахунків та кредитування комерційних банків, тобто він виступає банком банків.Міжбанківська валютна біржапроводить торги з купівлі-продажу іноземних валют.Державна комісія з цінних паперів та фондового ринкуорганізує функціонування ринку цінних паперів.Фондова біржапроводить операції з цінними паперами. Основне її призначення — організація функціонування вторинного ринку.Фінансові посередникина ринку цінних паперів виконують роль сполучної ланки між емітентами цінних паперів та інвесторами.Пенсійний фондстворений з метою акумуляції і раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Фонд соціального страхування та Державний інноваційний фонд виконують аналогічні функції відносно відповідних цільових фондів.

Фінансовий механізм і його суть, складові елементи, і їх характеристика .
Финансовый механизм представляет собой систему действия финансовых рычагов, выражающуюся в организации, планировании и стимулировании использования финансовых ресурсов.Организация финансового механизма— это система мер, направленных на рациональное сочетание труда, средств производства и технологии в процессе управления финансами. К организационным процедурам относятся: создание органов управления финансами, построение структуры аппарата управления, разработка методик, инструкций, норм, нормативов и т. п. Организация финансового механизма отражает также тесную взаимосвязь между системой финансовых рычагов и финансовыми ресурсами. Эта взаимосвязь выражается через координацию и регулировании.Координацияв финансовом механизме означает согласованность работ всех звеньев системы механизма, аппарата управления и специалистов.Регулированиев финансовом механизме означает воздействие механизма на финансовые ресурсы, посредством которого достигается состояние устойчивости финансовой системы при возникновении отклонений от заданных параметров.Планированиев финансовом механизме представляет собой процесс выработки плановых заданий составления графика их выполнения, разработку финансовых планов и финансовых программ, обеспечение их необходимыми ресурсами и рабочей силой, контроль за их исполнением.Стимулированиев финансовом механизме выражается в использовании финансовых стимулов для повышения эффективности производственного и торгового процессов.Финансовый механизместь инструмент воздействия финансов на хозяйственный процесс, под которым понимается совокупность производственной, инвестиционной и финансовой деятельности хозяйствующего субъекта финансовому механизму присущи свои конкретные функции, а именно: 1) организация финансовых отношений; 2) управление денежным потоком, движением финансовых ресурсов и соответствующей организацией финансовых отношений.Структуру финансового механизмасоставляют пять взаимосвязанных элементов: финансовые методы; финансовые рычаги; правовое обеспечение; нормативное обеспечение; информационное обеспечение.Фінансове регулюванняяк підсистема фінансово-кредитного механізму засновується на правовому регламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то і зміст фінансових методів регулювання полягає в тому, що вони по суті є методами розподілу. Відомі дваметодирозподільних відносин: сальдовий і нормативний.Сальдовийметод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу.Нормативнийметод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються по відношенню до об'єкта розподілу. При сальдовому методі головне — виділення підсумкового елемента. У ньому повинні бути закладені стимулюючі функції, і вони мають реалізуватися на практиці. Якщо цього нема, то така модифікація сальдового методу не відповідає завданням фінансового регулювання. При нормативному методі важливе встановлення оптимального співвідношення між нормативним регламентуванням та самостійністю юридичних і фізичних осіб у витрачанні коштів. У складі фінансово-кредитного механізму створюється набір фінансовихінструментів,за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку.Видамитаких інструментів є податки, внески і відрахування. Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється залежно від завдань фінансової політики. Чим ширше втручання держави у фінансову діяльність підприємств і населення, тим більше йому потрібно інструментів. Розширення самостійності підприємств в умовах переходу до ринкових відносин привело до звуження кола фінансових інструментів. Нині до них належать платежі в бюджет і фонди цільового призначення, а також амортизаційні відрахування.

Сутність державного бюджету, його призначення.
Бюджет держави є дуже складним і багатогранним явищем у суспільстві. Якекономічна категоріябюджет являє собою сукупність економічних відносин між державою, з одного боку, і юридичним та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Відповідно до функцій держави виділяються і групи видатків бюджету: Права держави в розподілі ВВП засновуються на двох чинниках.По-перше,на виконанні нею зазначених суспільних функцій.По-друге,держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його створення, виступаючи власником засобів виробництва у державному секторі, тобто виконуючи підприємницьку діяльність.Правовахарактеристика бюджету пов'язана із його законодавчим регулюванням, як у сфері бюджетних взаємовідносин, так і у сфері його складання і виконання як фінансового плану. Бюджет виступає документом, в якому подається розпис доходів і видатків, що затверджується у формі закону. Структура бюджету як фінансового плану характеризується складом і питомою вагою доходів і видатків. Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль в діяльності держави. Він визначає її можливості й пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує фінансову діяльність держави, робить її конкретною і фінансово забезпеченою.За матеріальним змістомбюджет являє собою централізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджету характеризує річну суму коштів, що проходять через цей фонд. Він перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і проводиться фінансування видатків.

Система державних фінансів
Склад державних фінансів розглядається за ланками і рівнями органів державної влади й управління.Ланкамидержавних фінансів, як було вже показано, виступають: бюджет держави; Фонди цільового призначення; державний кредит; фінанси державного сектора. Зарівнямидержавні фінанси поділяються на загальнодержавні й місцеві.Загальнодержавні фінансипризначені для забезпечення тих потреб суспільства, які мають загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави в цілому. Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих регіонів.Місцеві фінансивиступають фінансовою базою місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Функціонування сфери державних фінансів характеризується такими фінансовими категоріями: державні доходи, державні видатки, державний кредит.Державні доходи— це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх розміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані.Централізованіконцентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення.Децентралізованідоходи розміщаються на державних підприємствах. Основне призначення системи державних доходів — створення надійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави.Державні видатки— це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Відповідно до рівня розміщення державних доходів вони також поділяються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані. Система державних видатків призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання державних коштів.Державний кредитхарактеризує залучення коштів державою на позиковій основі. Кошти, що мобілізуються за допомогою державного кредиту, надходять до бюджету. Внутрішні відносини в системі державних фінансів, що відображаються у грошових потоках, складаються між бюджетом і фондами цільового призначення. У системі зовнішніх відносин сфери державних фінансів основне місце займають взаємовідносини з юридичними і фізичними особами. Це, з одного боку, сплата податків купівля державних цінних паперів, внески в цільові фонди, з іншого — асигнування і виплати з бюджету і цільових фондів, повернення боргів та виплата процентів з позик.



     Страница: 2 из 5
     <-- предыдущая следующая -->

Перейти на страницу:
скачать реферат | 1 2 3 4 5 

© 2007 ReferatBar.RU - Главная | Карта сайта | Справка