Финансовая политика государства представляет собой совокупность методов и направлений воздействия государства на функционирование финансовой системы. Она может охватывать как внешнюю, так и внутреннюю политику. Целью данного воздействия является укрепление экономического (а значит, и политического) потенциала страны. Направлениями финансовой политики являются: 1)аккумуляция финансовых ресурсов и их распределение внутри государства между регионами и отраслями народнохозяйственного комплекса; 2)оптимизация структуры доходов и расходов Российской Федерации, субъектов Федерации и муниципальных образований, находящихся на самоуправлении; 3)совершенствование федерального и республиканского (регионального) финансового законодательства. Финансовая политика государства реализуется путем выработки концепций развития финансовой системы государства, составления целевых финансовых программ, определения более эффективных направлений действия финансового механизма в экономической системе государства. Финансовая политика государства как искусство управления финансами государства включает в себя стратегию и тактику. Финансовая стратегия определяет общее направление и способ использования средств для достижения поставленной цели. Она направлена на выработку финансовых концепций и программ. Финансовая тактика включает в себя конкретные методы (приемы) достижения поставленной цели в конкретных условиях. Финансовая тактика определяет наиболее оптимальные варианты решений в данной хозяйственной ситуации. По длительности действия финансовая политика государства подразделяется на текущую и долговременную. Текущая финансовая политика заключается в оперативном регулировании финансового рынка и его звеньев, в обеспечении нормального функционирования финансового механизма, в поддержании сбалансированного равновесия между звеньями финансовой системы. Долговременная финансовая политика направлена на решение крупномасштабных экономических задач, требующих больших затрат времени и капитала. Она действует продолжительный период времени и обычно ведет к кардинальным изменениям в финансовой системе и в финансовом механизме. По способам и приемам регулирования финансовых отношений и связей внутри финансовой системы финансовую политику можно разделить на дефляционную и рефляционную. Дефляционная финансовая политика представляет собой систему мер регулирования общегосударственных финансов и денежной политики с целью сдерживания инфляции и оздоровления платежного баланса посредством снижения деловой активности и замедления экономического роста. Дефляционная финансовая политика проводится путем увеличения налогов при одновременном снижении уровня государственных расходов, сохранении эмиссии денег, повышении учетной ставки и т. д. Рефляционная финансовая политика — это система мер по регулированию общегосударственных финансов и денежной политики с целью повышения деловой активности и ускорения экономического роста. Рефляционная финансовая политика проводится путем увеличения государственных расходов, снижения налогов, снижения процентных ставок и т. д. Состав финансовой политики определяется инструментами воздействия государства на функционирование финансовой системы. По этому признаку финансовая политика государства включает в себя: 1)бюджетную политику; 2)налоговую политику; 3)валютную политику; 4)кредитную политику; 5)учетную (дисконтную) политику; 6)политику по управлению финансами. Важным направлением финансовой политики является налоговая политика. Она направлена на создание приемлемых как для государства, так и для участников рынка условий налогообложения, обеспечивающих улучшение финансового положения реального сектора экономики. Первостепенной задачей бюджетной политики является преодоление бюджетного кризиса. Наиболее актуальные задачи в этой области: реализация программ экономии государственных расходов; централизация всех доходов и средств федерального бюджета на счетах органов Федерального казначейства; реструктуризация государственного долга; инвентаризация внешних и внутренних заимствований и результатов их использования. Важнейшими задачами денежно-кредитной политики являются: преодоление банковского кризиса; восстановление доверия к кредитным организациям; стимулирование организованных сбережений населения; реструктуризация банковской системы; регулирование курса рубля к иностранным валютам на основе паритета покупательной способности; К задачам социальной политики относятся: увязка финансовой помощи (трансфертов) субъектам РФ с выполнением ими обязательств по финансированию бюджетной сферы за счет собственных доходов; разработка механизмов компенсации доходов наименее обеспеченных слоев населения, в том числе дифференцированной индексации пенсий и поэтапной индексации ставок и окладов работников бюджетной сферы; реализация пенсионной реформы, обеспечивающей формирование многоуровневой пенсионной системы с устойчивым финансированием; Не менее важна инвестиционная политика как источника финансового обеспечения государственной инвестиционной политики; создание условий для организованного накопления и инвестирования сбережений населения; развитие ипотечного кредитования; привлечение прямых иностранных инвестиций. 'name=Description>
РефератБар.ру: | Главная | Карта сайта | Справка
Шпоры на экзамен по Финансам. Реферат.

Разделы: Финансы и кредит | Заказать реферат, диплом

Полнотекстовый поиск:




     Страница: 3 из 5
     <-- предыдущая следующая -->

Перейти на страницу:
скачать реферат | 1 2 3 4 5 







Бюджетний устрій та бюджетна система України
Бюджетний устрій— характеризує, яким чином побудована бюджетна система, тобто це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями влади.Бюджетна система— відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм.Основи бюджетного устрою:встановлення принципів побудови бюджетної системи; виділення видів бюджетів; розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи; організація взаємовідносин між бюджетами.
Принципи побудови бюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни і встановлюються за двома напрямами. Перший характеризує структурну побудову бюджету, другий — взаємозв'язок різних його ланок. Можливі три підходи доструктурноїпобудови бюджету: створенняєдиногодля всієї країни бюджету: створеннярегіональнихбюджетів; поєднанняцентралізованихідецентралізованихланок.Принцип єдностіозначає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний (зведений, консолідований) бюджет, який складається і затверджується в загальному обсязі.Принцип автономностіозначає, що кожний бюджет, що входить до складу бюджетної системи, є відносно обособленою і самостійною ланкою. Виділення видів бюджетів засновується на політичному устрої та адміністративно-територіальному поділі кожної країни. Встановлено два основних види бюджетів: центральні та місцеві. Україні центральними є Державний бюджет України і Республіканський бюджет Криму. Склад місцевих бюджетів відображає територіальний поділ країни: в Україні — області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють на дві групи: централізовані (обласні, районні, міські) і бюджети базового рівня (сіл, селищ, міст, міських районів).Розмежування доходів і видатків між бюджетами є важливим елементом бюджетного устрою. Розмежуваннядоходівможе проводитись на основі двох методів. Перший — закріплення доходів за кожним бюджетом у повній сумі чи за твердо фіксованими нормативами в умовах автономності кожного бюджету. Другий метод полягає у встановленні системи бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведенні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їх потреб. Розмежуваннявидатківзасновується на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, з відповідних місцевих бюджетів — видатки регіонального значення. При цьому може застосовуватись два підходи: розподіл за територіальною ознакою (за місцем знаходження об'єкта фінансування); розподіл, виходячи з відомчого підпорядкування (фінансування ведеться з бюджету того рівня, до якого відноситься орган управління, якому підпорядкований даний об'єкт фінансування). Організація взаємовідносин між бюджетами передбачає виділення їх напрямів, видів та форм. Занапрямамивзаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні — між бюджетами різних рівнів, і горизонтальні — між бюджетами одного рівня (в Україні тільки вертикальні).Видивзаємовідносин: регламентовані законодавчими та інструктивними документами; договірні — на підставі угоди між відповідними органами влади чи управління.Формивзаємовідносин: субсидіювання, вилучення коштів, взаємні розрахунки; бюджетні позички.
Бюджетна система нашої держави сформована на основі закону «Про бюджетну систему України». У ньому визначені принципи бюджетного устрою: єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності й самостійності всіх бюджетів. Однак принципи повноти, достовірності, гласності, наочності належать до бюджетного процесу, а не до бюджетного устрою і системи. Поєднання принципів єдності й самостійності просто неприпустиме. Причому принцип єдності на практиці не реалізується, оскільки єдиний зведений бюджет не складається. Самостійність же проголошується суто декларативно — реальної законодавчої бази для неї немає. Відповідно до зазначеного закону бюджетна система України включає Державний бюджет, Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, міст, селищ, сіл, районів у містах. Склад та структурна побудова бюджетної системи України відображена на схемі 22 (жирним шрифтом виділені централізовані види бюджетів, курсивом — децентралізовані):

Бюджетний період та бюджетний процес
Бюджетний процес — це організація і порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету. Він складається з двох частин: бюджетне планування; виконання бюджету.Бюджетне плануваннявключає складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження. Це серцевина бюджетного процесу — виконується такий бюджет, який прийнято.Завданнябюджетного планування:1) достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету2) оптимальний розподіл видатків за окремими групами і галузями;3) збалансування бюджету.Станбюджету як фінансового плану може характеризуватись трьома показниками: перевищення доходів над видатками; бюджетний надлишок; рівновага доходів і видатків; перевищення видатків над постійними доходами — бюджетний дефіцит. Наявність дефіциту вимагає встановлення джерел його покриття, якими можуть бути: державний кредит; емісія грошей.Процедурабюджетного планування — послідовність заходів і дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Законом «Про бюджетну систему України» і на державному рівні включає такі етапи та стадії: 1. Складання проекту бюджету: направлення Верховною Радою Президентубюджетної резолюції,в якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний рік; розробка Міністерством фінансів на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвиткупрогнозногопроекту бюджету; доведення прогнозних показників проекту бюджету до міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади; узгодження показників прогнозного проекту бюджету з пропозиціями міністерств, відомств та інших органів; розробка Міністерством фінансівробочого(узгодженого) проекту зведеного та Державного бюджету і подання його в Кабінет Міністрів; розгляд проекту бюджету в Кабінеті Міністрів, прийняття рішення про його схвалення і подання Президенту проекту Закону про бюджет; розгляд проекту Закону про бюджет Президентом і подання його до Верховної Ради. 2. Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України: розгляд проекту Закону про Державний бюджет в комісіях і комітетах Верховної Ради; доповідь Міністра фінансів на засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету з питань бюджету; обговорення проекту Державного бюджету на засіданні Верховної Ради; прийняття відповідного рішення про результати розгляду проекту Закону про Державний бюджет: а) затвердити Закон про Державний бюджет України; б) схвалити у першому читанні і направити на доопрацювання; в) відхилити і направити на переробку.Виконання бюджетуполягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Організація виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота ведеться Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією і казначейством.Бюджетный период 1.Бюджетный период для всех бюджетов, которые составляют бюджетную систему, составляет один календарный год, который начинается 1 января каждый год и заканчивается 31 декабря того же года. Непринятие Верховной Радой Украины закона о Государственном бюджете Украины до 1 января не является основанием для установления другого бюджетного периода. 2.В соответствии с Конституцией Украины бюджетный период для Государственного бюджета Украины при особых обстоятельствах может быть другим, чем предусмотрено частью первой этой статьи. 3.Особыми обстоятельствами, по которым Государственный бюджет Украины может быть принят на иной, чем предусмотрено частью первой этой статьи, бюджетный период, являются: 1) введение военного положения; 2) объявление чрезвычайного состояния в Украине или в отдельных ее местностях; 3) объявление отдельных местностей зонами чрезвычайной экологической ситуации, необходимость устранения природных или техногенных катастроф. 4.В случае принятия Государственного бюджета Украины на иной, чем предусмотрено частью первой этой статьи, бюджетный период местные бюджеты могут быть приняты на такой же период.

Сутність та функції податків
Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету.Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. За економічним змістом — це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер — від платників до держави.Податок—це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції — розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов'язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чиномфіскальнуфункцію. Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але, головне, — надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі.Поспішністьозначає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки.Стабільністьнадходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі.Рівномірністьрозподілу податків у територіальному розрізі необхідна для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи. У сутності кожного податку закладенарегулюючафункція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Суть регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.Суб'єкт,абоплатникподатку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує.Об'єкт оподаткуваннявказує на те,щосаме оподатковується тим чи іншим податком.Одиниця оподаткування— це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування.Джерело сплати податку —це дохід платника, з якого він сплачує податок.Податкова ставка— це законодавче встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.
Твердіставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні.
Процентніставки встановлюються тільки щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вираз.Пропорційні— це єдині ставки, що не залежать від розміру об'єкта оподаткування.Прогресивні— це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування.

Класифікація податків.
За формою оподаткуваннявсі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі.Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Регресивніставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування.Податкова квота— це частка податку в доході платника.Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить вiд його доходів. За економічним змістом об'єкта оподаткуванняподатки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно.Податки на доходистягуються з доходів фізичних та юридичних осіб.Податки на споживаннясплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.Податки на майновстановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.Залежно від рівня державних структур,які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.Загальнодержавніподатки встановлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються.
Місцеві податкивстановлюються місцевими органами влади та управління.За способом стягненнярозрізняють два види податків — розкладні й окладні.Розкладні податкиспочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні — між платниками.Окладні податкипередбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо.Податкова система—це сукупність установлених у країні податків та механізму їх справляння.

Сучасна податкова система України
Податкова система Українивстановлена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий вперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був прийнятий у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992—1993 pp. Нині діє редакція з доповненнями до закону, прийнята в 1997 р. До нього включено як податки, так і інші обов'язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.Загальнодержавні податки та обов'язкові платежівключають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі, внески у цільові фонди.
До складу цих груп входять:а) прямі податки:податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); '— плата (податок) за землю; податок на промисел;б) непрямі податки:податок на додану вартість; — акцизний збір; мито;в) платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі:збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету; відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг; державне мито; плата за торговий патент за деякі види підприємницької діяльності;г) внески до цільових фондів:збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір на страхування на випадок безробіття; збір до Державного інноваційного фонду; збір за забруднення навколишнього природного середовища. Домісцевих податків та зборівналежать: податок з реклами; комунальний податок; готельний збір; збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш у бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу й лотерей; збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі; збір з власників собак. У складі податкової системи України нині переважають прямі податки: в 1997 р. 47% проти 44% непрямих. Основними видами податків виступають податки на додану вартість — 35 %, на прибуток підприємств — 26 % і на доходи фізичних осіб — 15 %.


Фінанси підприємств – це основа фінансової системи України
Фінанси підприємств призначені для забезпечення їхньої виробничої діяльності.Основоюфінансів підприємств є формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва. Вони виконують роль сполучної ланки між окремими циклами відтворювального процесу. Порушення в їх функціонуванні відразу ж впливають на виробництво. Недостатність ресурсів веде до падіння виробництва, а їх відсутність до його припинення. Наявність достатніх доходів створює передумови для нормального ходу відтворювального процесу, але ще не гарантує його, оскільки все залежить від їх раціонального розподілу і ефективного використання. Саме це і є основним завданням фінансів підприємств.Фінансові ресурси— це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства.
Виробнича і фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів. У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування.
Амортизаційні відрахуванняявляють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. Амортизаційні відрахування, як фінансові ресурси підприємства, окремо не формуються, а знаходяться на поточному рахунку, куди вони надходять у складі виручки від реалізації. Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладеньОборотні коштиявляють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. По-перше, вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів. По-друге, частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції. По-третє, до них належать залишки грошових коштів підприємства.Бюджетні асигнуванняможуть надаватися підприємствам у таких формах: бюджетні інвестиції; бюджетні кредити; державні дотації; державні субсидії.Бюджетні інвестиціїявляють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень.Бюджетні кредитивиступають формою фінансової допомоги підприємствам у разі тяжкого фінансового стану.Державні дотації— це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової.Державні субсидії— це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм.
Надходження з державних цільових фондівза своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів.Надходження з централізованих фондівхарактеризують внутрішньо корпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об'єднання.Кредитихарактеризують фінансові ресурси, які тимчасово знаходяться у розпорядженні підприємств. Кредит існує у двох основних формах.Комерційний— це придбання товарів чи отримання послуг з відстрочкою оплати.Банківськийкредит полягає в отриманні позичок від банків чи інших кредитних установ.Прибуток єформою фінансових ресурсів.

Призначення та роль державних фінансів.
Головне призначення державних фінансів — сприяти через різноманітні фінансові інституції успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Досягають цього через методи і форми мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх на цілі розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню, утримання армії, органів усіх ланок влади. Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином у зв'язку з відповідними об'єктивними причинами. До них слід віднести структурну перебудову економіки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища, захист тих громадян, які з'являються на ринку в ролі споживачів — інваліди, діти, престарілі, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальну освіту, підготовку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охорону здоров'я тощо. За умов ринку основними формами мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори і відрахування. Визначення об'єкта оподаткування або обчислення платежів, передбачених пільг, ставок податків і платежів, строків сплати їх, відповідальності за несвоєчасну сплату становлять механізм впливу на економічні та соціальні процеси, який окреслює роль фінансів на мікро-рівні.
При використанні ресурсів держава визначає метод фінансування витрат — пряме бюджетне фінансування, бюджетне кредитування або самофінансування. Ринкова економіка передбачає залучення коштів через випуск акцій, облігацій, різних кредитних зобов'язань. Це форма реалізації ролі фінансів у господарському механізмі держави.

Бюджет у регулюванні економічних і соціальних процесів у державі.
Призначення бюджету в державі виявляється через систему економічних відносин, структура яких така:
між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету; між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту; між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні. Економічний зміст бюджету і його ланок розкривається в розподільчих відносинах, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях — від створення до споживання — здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає в кінцевому підсумку на формування фондів споживання і нагромадження, визначається роль бюджету в управлінні економікою. У зв'язку з цим важливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Діюча в Україні система взаємовідносин господарських суб'єктів з бюджетом включає податок на доходи, плату за землю, податок з власників транспортних засобів, вивізне мито, митний доход, плату за воду, податок на майно, відрахування на геологорозвідувальні роботи.
Другим важливим напрямом впливу бюджету на економічні та соціальні процеси в державі є видатки. Найзначніші суми бюджетних ресурсів призначені для формування фонду споживання. Збільшується частка коштів на капітальні вкладення та інші витрати на розширення виробництва. Важливою проблемою посилення ролі бюджету в розподільчих процесах є досягнення оптимальних співвідношень між різними ланками бюджетної системи. З загальнодержавного бюджету фінансується понад 61, 1 % усіх витрат. Спостерігається тенденція збільшення частки місцевих бюджетів у фінансуванні бюджетних витрат, що може позитивно вплинути на розвиток системи місцевого самоврядування, а врешті-решт — на використання бюджетних коштів у цілому.

Страхування: призначення, види
Підприємницька сфера та життєдіяльність людини пов'язані з наявністю постійних ризиків — природних, підприємницьких, фінансових і т. п. У результаті стихійного лиха чи певної непередбаченої події фізичним і юридичним особам може бути завданий збиток. При цьому постає питання про джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що ці збитки покриваються за рахунок фінансових ресурсів, що знаходяться в обігу в даного суб'єкта. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — резервних страхових фондів. Страхування являє собою досить розгалужену систему відносин. Галузева класифікація страхування здійснюється за об'єктами страхування. Об'єктоммайновогострахування виступає рухоме та нерухоме майно юридичних і фізичних осіб. Об'єктамиособовогострахування виступають життя та здоров'я громадян. Видами особового страхування є змішане страхування життя (об'єктами виступають одночасно життя і здоров'я), страхування дітей, весільне страхування і т. ін. Особове страхування виконує дві функції. Страхова передбачає відшкодування втрат при настанні страхової події. Нагромаджувальна полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору, застрахованому виплачується страхова сума. У системісоціальногострахування об'єктом страхування виступає працездатність і працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Страхування працевлаштування здійснюється на випадок безробіття. Умедичномустрахуванні об'єктом страхування виступає здоров'я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здійснюватись як в обов'язковій, так і додатково в добровільній формі як через державні, так і недержавні структури. При страхуваннівідповідальностіоб'єктом виступає зобов'язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширенішим видом є страхування громадянської відповідальності водіїв автотранспортних засобів. Об'єктом страхуванняризиківє недоотриманий прибуток чи збитки при здійсненні певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій Сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються, формуютьстраховий ринок.
Страхове поле— це наявність потенційних страхувальників з певного виду страхування. Страхове поле визначає потенційні масштаби страхування.Страховий портфельявляє собою сукупність укладених певною компанією угод як з того чи іншого виду страхування, так і з усіх видів.

Основні напрями зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування в Україні
Однією з важливих передумов побудови демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування. Ступінь фінансової самостійності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвиватись і процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності місцевим органам влади. Основним недоліком правового забезпечення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування є насамперед те, що законодавство не встановлює конкретного переліку витрат, які повинні фінансуватися з місцевих бюджетів. У Законі України "Про бюджетну систему України", прийнятому в новій редакції у 1995 p., питання незалежності органів місцевого самоврядування знайшло певне вирішення. За місцевими бюджетами було закріплено доходи, які покривали понад 80 % витрат в умовах 1995 р, незалежність може бути досягнута на основі проведення реформи бюджетної системи. За попередніми підрахунками, до місцевих бюджетів має надходити 30—35 % усіх доходів, які мобілізує бюджетна система на цій території. Чинне бюджетне законодавство слід доповнити положенням про те, що доходи, закріплені за місцевим бюджетом, не можна вилучати. Законодавчо має бути зафіксовано також перелік витрат на розвиток місцевого господарства, соціально-культурної сфери та інших заходів, що фінансуються з місцевих бюджетів. Економічне обгрунтування розмірів ресурсів, які підлягають мобілізації до місцевих бюджетів, потребує достовірної інформації про утворення і рух фінансових ресурсів на певній території. Цього можна досягти лише при розробці зведеного територіального фінансового балансу, який відображає джерела ресурсів і напрями використання їх в цілому на відповідній території, незалежно від форм власності та рівня підпорядкованості господарюючих суб'єктів. Складання балансу має стати невід'ємною частиною роботи з формування, розгляду і затвердження бюджету. Для цього треба налагодити канали і форми надходження планової та звітної інформації від суб'єктів господарювання. Усі підприємства та організації повинні подавати за встановленими формами і строками відомості про прогнозні фінансові показники на наступний рік.

Призначення та структура фінансового ринку
Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він виступає забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб'єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Держава використовує фінансовий ринок в основному для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ресурсного потенціалу. Фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасово вільні кошти, ніж позичають їх, хоча споживчий кредит у сучасних умовах також досить поширений. Заформоюфінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів (фондовий).Ринок грошейявляє собою ринок короткотермінових боргових зобов'язань.Ринок капіталівскладається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов'язань. Заорганізацієюторгівлі фінансовий ринок поділяється на кредитний та ринок цінних паперів.Кредитнийвідображає ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі заключения кредитних угод. Він має договірний характер.Ринок цінних паперівявляє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів. Грошові потоки, що відображають функціонування фінансового ринку, характеризуються досить складними схемами руху фінансових ресурсів. На кредитному ринку центром концентрації і координації руху грошових потоків виступає комерційний банк. На ринку цінних паперів центром торгівлі ними і відповідно ключовим суб'єктом цього ринку виступає фондова біржа.Комерційний банквиступає в ролі фінансового посередника. Ключовими суб'єктами ринку цінних паперів виступають емітенти, які випускають цінні папери, та інвестори, що їх купують. Фондова біржа, виступаючи центром торгівлі цінними паперами, координує рух грошових потоків на цьому ринку.



     Страница: 3 из 5
     <-- предыдущая следующая -->

Перейти на страницу:
скачать реферат | 1 2 3 4 5 

© 2007 ReferatBar.RU - Главная | Карта сайта | Справка