Финансовая политика государства представляет собой совокупность методов и направлений воздействия государства на функционирование финансовой системы. Она может охватывать как внешнюю, так и внутреннюю политику. Целью данного воздействия является укрепление экономического (а значит, и политического) потенциала страны. Направлениями финансовой политики являются: 1)аккумуляция финансовых ресурсов и их распределение внутри государства между регионами и отраслями народнохозяйственного комплекса; 2)оптимизация структуры доходов и расходов Российской Федерации, субъектов Федерации и муниципальных образований, находящихся на самоуправлении; 3)совершенствование федерального и республиканского (регионального) финансового законодательства. Финансовая политика государства реализуется путем выработки концепций развития финансовой системы государства, составления целевых финансовых программ, определения более эффективных направлений действия финансового механизма в экономической системе государства. Финансовая политика государства как искусство управления финансами государства включает в себя стратегию и тактику. Финансовая стратегия определяет общее направление и способ использования средств для достижения поставленной цели. Она направлена на выработку финансовых концепций и программ. Финансовая тактика включает в себя конкретные методы (приемы) достижения поставленной цели в конкретных условиях. Финансовая тактика определяет наиболее оптимальные варианты решений в данной хозяйственной ситуации. По длительности действия финансовая политика государства подразделяется на текущую и долговременную. Текущая финансовая политика заключается в оперативном регулировании финансового рынка и его звеньев, в обеспечении нормального функционирования финансового механизма, в поддержании сбалансированного равновесия между звеньями финансовой системы. Долговременная финансовая политика направлена на решение крупномасштабных экономических задач, требующих больших затрат времени и капитала. Она действует продолжительный период времени и обычно ведет к кардинальным изменениям в финансовой системе и в финансовом механизме. По способам и приемам регулирования финансовых отношений и связей внутри финансовой системы финансовую политику можно разделить на дефляционную и рефляционную. Дефляционная финансовая политика представляет собой систему мер регулирования общегосударственных финансов и денежной политики с целью сдерживания инфляции и оздоровления платежного баланса посредством снижения деловой активности и замедления экономического роста. Дефляционная финансовая политика проводится путем увеличения налогов при одновременном снижении уровня государственных расходов, сохранении эмиссии денег, повышении учетной ставки и т. д. Рефляционная финансовая политика — это система мер по регулированию общегосударственных финансов и денежной политики с целью повышения деловой активности и ускорения экономического роста. Рефляционная финансовая политика проводится путем увеличения государственных расходов, снижения налогов, снижения процентных ставок и т. д. Состав финансовой политики определяется инструментами воздействия государства на функционирование финансовой системы. По этому признаку финансовая политика государства включает в себя: 1)бюджетную политику; 2)налоговую политику; 3)валютную политику; 4)кредитную политику; 5)учетную (дисконтную) политику; 6)политику по управлению финансами. Важным направлением финансовой политики является налоговая политика. Она направлена на создание приемлемых как для государства, так и для участников рынка условий налогообложения, обеспечивающих улучшение финансового положения реального сектора экономики. Первостепенной задачей бюджетной политики является преодоление бюджетного кризиса. Наиболее актуальные задачи в этой области: реализация программ экономии государственных расходов; централизация всех доходов и средств федерального бюджета на счетах органов Федерального казначейства; реструктуризация государственного долга; инвентаризация внешних и внутренних заимствований и результатов их использования. Важнейшими задачами денежно-кредитной политики являются: преодоление банковского кризиса; восстановление доверия к кредитным организациям; стимулирование организованных сбережений населения; реструктуризация банковской системы; регулирование курса рубля к иностранным валютам на основе паритета покупательной способности; К задачам социальной политики относятся: увязка финансовой помощи (трансфертов) субъектам РФ с выполнением ими обязательств по финансированию бюджетной сферы за счет собственных доходов; разработка механизмов компенсации доходов наименее обеспеченных слоев населения, в том числе дифференцированной индексации пенсий и поэтапной индексации ставок и окладов работников бюджетной сферы; реализация пенсионной реформы, обеспечивающей формирование многоуровневой пенсионной системы с устойчивым финансированием; Не менее важна инвестиционная политика как источника финансового обеспечения государственной инвестиционной политики; создание условий для организованного накопления и инвестирования сбережений населения; развитие ипотечного кредитования; привлечение прямых иностранных инвестиций. 'name=Description>
РефератБар.ру: | Главная | Карта сайта | Справка
Шпоры на экзамен по Финансам. Реферат.

Разделы: Финансы и кредит | Заказать реферат, диплом

Полнотекстовый поиск:




     Страница: 4 из 5
     <-- предыдущая следующая -->

Перейти на страницу:
скачать реферат | 1 2 3 4 5 







Податок На Додану Вартість
Податок на додану вартість є непрямим податком, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі просування товару від виробництва до споживання. Платниками податку є як резиденти, так і нерезиденти. Резиденти — юридичні особи, в тому числі бюджетні організації, суб'єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи, їхні філії, відділення, що складають окремий баланс та мають розрахунковий (поточний) рахунок, здійснюють реалізацію продукції, робіт, послуг на території України, обсяг яких перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів заробітної плати у розрахунку за календарний місяць. Нерезиденти — іноземні юридичні та фізичні особи, міжнародні організації, їхні філії, відділення, які здійснюють реалізацію продукції, робіт, послуг на території України, включаючи операції по імпорту продукції, якщо реалізація такої імпортної продукції здійснюється зазначеними нерезидентами через постійні представництва в Україні. Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є обороти з реалізації продукції, робіт, послуг на території України, а також за її межами. Під час визначення оподатковуваного обороту до нього зараховують суму акцизного збору, а також суми надбавок до цін (тарифів), передбачені чинним законодавством. Податок на додану вартість включають в ціну (тариф) товарів, робіт, послуг, в тому числі імпортних, за ставкою у розмірі 20 % до оподатковуваного обороту, що не включає податок на додану вартість. При цьому податок на додану вартість обчислюють і сплачують за ставкою 16, 667 % до оподатковуваного обороту, що включає податок на додану вартість, а під час ввезення імпортних товарів - 20 % до оподатковуваного обороту. Податок на додану вартість обчислюють за нульовою ставкою: з товарів, робіт, послуг, що експортуються, зокрема: товари, які були вивезені з території України і їх вивезення підтверджено вантажною митною декларацією; роботи, послуги, не призначені для використання та споживання в Україні, виконані за межами митних кордонів України юридичним та фізичним особам; послуги з міжнародних перевезень; роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Платники податку на додану вартість реалізують продукцію, роботи, послуги за цінами або тарифами, збільшеними на суму податку на додану вартість. Суму податку на додану вартість, що підлягає внесенню до бюджету, визначають як різницю між сумами податку, одержаного у складі ціни реалізованої продукції, робіт, послуг, та сумами податку, сплаченими у складі фактичних матеріальних витрат. Платники щомісяця здійснюють авансові внески податку до бюджету 15-і 25-го числа поточного місяця та 5-го числа наступного місяця у розмірі 1/3 податку за останньою податковою декларацією, а не пізніше 15-го числа наступного за звітним місяця вносять до бюджету різницю між нарахованою сумою та сумами, сплаченими авансовими платежами. Платники, які сплачують податки авансовими платежами, щомісяця подають податковим органам за місцезнаходженням податкові декларації за встановленою формою не пізніше 15-го числа наступного за звітним місяця.

Податок На Прибуток
Платниками податку на прибуток є всі суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації, які є юридичними особами згідно з законодавством України, міжнародні організації, що не мають імунітету та дипломатичних привілеїв і здійснюють підприємницьку діяльність в Україні; філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що складають окремий баланс та мають розрахунковий (поточний) рахунок; підприємства, які здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва, розташовані на території України. Об'єктом оподаткування є балансовий прибуток платника податку. Від сплати податку звільняються: підприємства — з прибутку, одержуваного від виробництва сільськогосподарської продукції та продукції її переробки на власних переробних потужностях, включаючи міжгосподарські підприємства; рибні господарства та риболовецькі колгоспи з прибутку від вилову риби та її переробки на власних переробних потужностях; ветеринарно-санітарні заводи — з прибутку, одержуваного від збирання та утилізації трупів загиблих тварин і виробництва з них білкових кормових добавок; сума прибутку будівельних, монтажних, проектних та інших підприємств і організацій, одержуваного в результаті спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти, зв'язку, а також шляхів, енергетичних, газових та водорозподільних систем, тваринницьких приміщень. Суми доходів від фрахту, що сплачуються підприємствами України нерезидентам у зв'язку з здійсненням міжнародних перевезень, оподатковуються за ставкою 6%. Суму податку визначають виходячи з величини оподатковуваного прибутку і ставки податку.

Акцизний Збір
Акцизний збір — це непрямий податок на окремі товари, що виробляються в Україні або завозяться по імпорту Перелік підакцизних товарів та ставки акцизного збору затверджуються Верховною Радою України в законі про державний бюджет України на наступний рік.Платникамицього податку є споживачі підакцизних товарів, а розрахунки з бюджетом здійснюють суб'єкти підприємницької діяльності, що виробляють або імпортують підакцизні товари, а також громадяни, яки ввозять підакцизні товари на територію України.Об'єктом оподаткуванняє: обороти з реалізації вироблених на території України підакцизних товарів шляхом їхнього продажу, обміну на іншу продукцію; обороти з реалізації (передачі) підакцизних товарів для потреб власного споживання і промислової переробки; вартість підакцизних товарів (продукції), виготовлених вітчизняними виробниками на давальницьких умовах; митна вартість підакцизних товарів, які ввозяться на територію України, включаючи виготовлені за межами митних кордонів України. Оподатковуваний оборот з реалізації підакцизних товарів вітчизняного виробництва обчислюється виходячи з їхньої вартості за цінами, встановленими з урахуванням акцизного збору без податку на добавлену вартість. Оподатковуваний оборот по підакцизних товарах, що ввозяться фізичними особами для власного споживання, визначають на підставі митної декларації з пред'явленням товарних чеків на ці товари. Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, платники визначають самостійно, виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів. Суми акцизного збору по підакцизних товарах, що ввозяться на митну територію України, визначають виходячи з митної вартості підакцизних товарів (продукції). Підставою для обчислення митної вартості імпортних підакцизних товарів є ціна, передбачена контрактом на їх поставку. Вітчизняні підприємства-виробники підакцизних товарів сплачують акцизний збір до 16-го числа наступного за звітним місяця, а виробники алкогольних напоїв — на третій робочий день після здійснення обороту. А
кцизний збір є видом специфічних акцизів, що встановлюються за індивідуальними ставками для кожного товару. Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою.Платникамиакцизного збору є національні виробники підакцизних товарів та суб'єкти, що імпортують чи реалізують ці товари.Об'єктом оподаткуваннявиступає оборот з реалізації підакцизних товарів, а для імпортних — їх митна вартість.Ставкиакцизного збору встановлюються у процентах та твердих розмірах. Процентні ставки застосовуються відносно до обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок (умовно процентна ставка акцизного збору може бути зіставлена зі ставкою 16, 667% ПДВ). Включення акцизного збору у відпускні ціни товарів (ВЦ) проводиться за такою формулою (А — ставка акцизного збору): ВЦ = (С+П): (100 — А) х 100. Тверді ставки встановлені в ECU на одиницю товару чи певну величину його виміру.Обчислення і сплатаакцизного збору проводиться двома методами. Для вино-горілчаних і тютюнових виробів установлено справляння податку за допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду, місяць, а для алкогольних напоїв — щоденно).

Прибутковий податок з громадян
Платникамиподатку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та інших ознак, які мають самостійне джерело доходів. Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства незалежно від віку, статі, раси, національності, сімейного, соціального і майнового стану, наявності та форми трудових відносин, належності до громадських організацій та політичних партій, ставлення до релігії, як ті, що мають постійне місце проживання в Україні, так і ті, що не мають його.Об'єктомоподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік, що складається з суми сукупних оподатковуваних доходів за календарні місяці, одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами.Об'єктом оподаткуванняу громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є доход, одержаний протягом будь-якого календарного місяця з джерела в Україні. Незалежно від кількості днів перебування в Україні протягом календарного року підлягають оподаткуванню доходи, одержані з джерел в Україні та за її межами, суб'єктів оподаткування з числа громадян України. Об'єктом оподаткування виступає: у громадян, що постійно проживають в Україні — сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами; у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні — дохід, одержаний з джерел в Україні.Ставкиприбуткового оподаткування громадян встановлені за прогресивною шкалою (станом на 01. 01. 99 p. ):Неоподатковувані мінімуми та ставка податку в даному інтервалі:від 1 до 5-10%; від 5 до 10-15%; від 10 до 60-20%; від 60 до 100-30%; понад 100-40%. Прогресія шкали ставок є ступінчастою: весь сукупний дохід розкладається на частини, до кожної з яких застосовується встановлена для даного інтервалу ставка. Сума податку обчислюється як складова цих частин.Порядок обчислення і сплатизалежить від виду доходів. Доходи від роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем основної роботи — щомісячно за встановленою шкалою ставок; не за місцем основної роботи — при виплаті за ставкою 20%. За підсумками року проводяться перерахунки податку за місцем основної роботи, а для тих, хто мав кілька джерел доходів — в податковій інспекції за місцем проживання на підставідекларації.Податок з доходів від підприємницької діяльності (без створення юридичної особи) сплачується щоквартально авансовими платежами (на підставі обчисленої податковими інспекціями очікуваної суми податку на рік) з перерозрахунком відповідно до фактично одержаного за рік доходу.

Пенсійний фонд України
Для забезпечення виконання Закону України "Про пенсійне забезпечення" було створено Пенсійний фонд України як самостійну фінансово-банківську систему. Бюджет цього Фонду формується передусім за рахунок коштів, які відраховують підприємства, установи та організації. до надходжень Фонду належать обов'язкові страхові внески громадян, які працюють, у розмірі 1 % заробітної плати, а також кошти державного бюджету на виплату окремих видів пенсії та допомоги, добровільні внески підприємств, організацій, населення, інші надходження.Головні завданняПенсійного фонду України такі: забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій допомоги на дітей, а також збирання і акумуляція внесків, призначених для пенсійного забезпечення і виплати допомоги; розширене відтворення коштів Пенсійного фонду України на основі принципів самофінансування; участь у фінансуванні державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, інших категорій населення та у страхуванні здоров'я пенсіонерів через страхові компанії; контроль за своєчасним і повним надходженням страхових внесків до цього фонду; визначення порядку використання і забезпечення контролю за правильним витрачанням коштів Фонду; Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, особи, які наймають для роботи окремих громадян за угодами, а також ті, що займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, релігійні громади сплачують страхові внески до Пенсійного фонду України у розмірах, установлених чинним законодавством.Кошти Пенсійного фонду України використовуютьсяна фінансування таких заходів: виплата пенсій за віком (у тому числі працюючим пенсіонерам), за інвалідністю, у разі втрати годувальника, за вислугу років, соціальних та інших пенсій, установлених законодавством України; виплата допомоги по догляду за дитиною і щомісячної допомоги на кожну дитину до досягнення нею віку, встановленого чинним законодавством; підвищення пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін і зростанням заробітної плати; реалізація державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей та інших категорій населення; забезпечення поточної діяльності та утримання органів управління Фонду; відтворення коштів Фонду;

Фонд соціального страхування
Для цілей соціального страхування громадян України Кабінет Міністрів і Рада Федерації незалежних профспілок України створили Фонд соціального страхування України До нього направляється частина коштів від внесків на державне соціальне страхування підприємств, установ, організацій і кооперативів (крім колгоспів), розташованих на території країни, незалежно від їхнього відомчого підпорядкування, форм власності та господарювання, а також громадян, які працюють в умовах оренди, найму чи займаються індивідуальною трудовою діяльністю. Зазначений Фонд є самостійною фінансово-банківською системою і знаходиться у віданні профспілок України. Кошти Фонду не підлягають оподаткуванню, грошовим, митним зборам і не входять до складу державного бюджету України. Страхові внески нараховують виходячи з установленого тарифу внесків на соціальне страхування і заробітної плати всіх працюючих, які підлягають соціальному страхуванню, в тому числі штатних, позаштатних, сезонних, тимчасових, тих, що працюють за сумісництвом чи виконують разові, випадкові та короткострокові роботи при наявності укладених з ними письмових трудових договорів.За рахунок коштів Фонду соціального страхуванняздійснюються витратина такі цілі:виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, по вагітності і пологах, при народженні дитини, на поховання; організацію санаторно-курортного лікування та відпочинку трудящих, їхніх дітей, ветеранів та інвалідів.


Фонд сприяння зайнятості населення
Фонд сприяння зайнятості населення було створено відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". Він є самостійною фінансовою системою, яка має створювати відповідні умови для фінансування витрат, пов'язаних з забезпеченням зайнятості.Джерелаформування Фонду такі: кошти державного і місцевих бюджетів;обов'язкові внески підприємств, установ і організацій всіх форм власності незалежно від виду діяльності; добровільні внески громадських об'єднань громадян, зарубіжних фірм, інші надходження; кошти служби зайнятості за надані послуги підприємницьким структурам; цільові фінансові відрахування підприємств у випадках невиконання квоти зі створення спеціалізованих робочих місць для працевлаштування інвалідів, у випадках відмови від найму на роботу в рахунок 5 %-ї квоти, у випадках порушення строків інформування служби зайнятості при звільненні робітників. Фонд сприяння зайнятості населення створюється на державному і місцевому рівнях. Державний центр зайнятості, а також обласні, районні та міські центри зайнятості в межах передбачених асигнувань самостійно розпоряджаються коштами фондів.

Бюджетний дефіцит та джерела фінансування
Бюджетний дефіцит — перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явищ в економіці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці.Причинами виникнення дефіцитує: спад виробництва; зниження ефективності функціонування окремих галузей; несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення; великі воєнні витрати; інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну і соціальну політику держави. Бюджетний дефіцит вимагає прийняття енергійних заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед — це скорочення витрат бюджету, проте цей шлях досить складний. Реальнішими і доцільнішими є зміни в податковій і кредитній політиці, які призвели б до пожвавлення економічного життя, передусім зростання виробництва і його ефективності. В противному разі дефіцит бюджету стає додатковим найбільш несправедливим податком з населення. Бюджетний дефіцит — явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливе значення мають його розміри і методи ліквідації. Бездефіцитний бюджет — об'єктивна вимога нормального економічного розвитку держави. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист власності підприємця. Не допускається вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України. З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава: на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає державне майно (виробничі та нежилі приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди, невикористовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності; сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування, підготовці та перепідготовці кадрів; здійснює первинне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури з продажем або передаванням їх у кредит підприємцям; стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг; надає підприємцям цільові кредити; надає інші види допомоги. Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи: податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів за державними кредитами; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу розмірів економічних санкцій; державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; науково-технічні, економічні та соціальні державні та регіональні програми; договори на виконання робіт і поставок для державних потреб. Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю підприємців. Збитки, завдані підприємцю в результаті виконання вказівок державних чи інших органів або їхніх службових осіб, які порушили права підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами чи їхніми службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами.
Источники финансирования дефицита бюджета 1.Источниками финансирования дефицита бюджетов являются государственное внутреннее и внешнее заимствование, внутреннее заимствование органов власти Автономной Республики Крым, внутреннее и внешнее заимствование органов местного самоуправления с соблюдением условия, определенные настоящим Кодексом. 2.Кабинет Министров Украины может брать ссуды в пределах, определенных законом о Государственном бюджете Украины Заимствование не используется для обеспечения финансовыми ресурсами текущих расходов государства, за исключением случаев, когда это необходимо для сохранения общего экономического равновесия. 3.Министр финансов Украины с учетом требований части второй этой статьи с целью экономии средств и эффективности их использования имеет право выбрать кредитора, вид ссуды и валюту заимствования. 4.Расходы на погашение обязательств с долга осуществляются в соответствии с кредитными соглашениями, а также нормативно-правовыми актами, по которым возникают государственные долговые обязательства и долговые обязательства Автономной Республики Крым или местного самоуправления, независимо от объема средств, предусмотренных на эту цель в законе о Государственном бюджете Украины или решении о местном бюджете. 5.Если расходы на обслуживание и погашение государственною долга превысят объем средств, предусмотренный в законе о Государственном бюджете Украины на такую цель, Министр финансов Украины безотлагательно информирует об этом Кабинет Министров Украины. Кабинет Министров Украины безотлагательно информирует об ожидаемом превышении таких расходов Верховную Раду Украины и представляетвдвухнедельный срок предпо-жения о внесении изменений в закон о Государственном бюджете Украины; 6.Эмиссионные средства Национального банка Украины не могут быть источником финансирования дефицита Государственного бюджета.

Роль державного бюджету в соціально-економічному розвитку держави
Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках — пріоритетні напрями вкладень коштів.
Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо- і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення. Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України. У державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до 2 % від обсягу видатків державного бюджету України для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України. Понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до 2 % загального обсягу видатків бюджету. Вона може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і має бути відновлена у тому самому році до розмірів, установлених під час затвердження державного бюджету України. Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над доходами — дефіцит бюджету.

Економічні передумови виникнення і розвитку фінансів
Термін "фінанси" з'явився у XIII столітті. Він походить від середньовічного латинського терміна "financia", що означає обов'язкову сплату грошей. У XVIII столітті трактування поняття фінансів як державного господарства мало подальший розвиток. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси — формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. У XIX столітті спостерігається бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється і саме розуміння фінансів. Від спрощеного поняття фінансів як державного господарства переходять до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери їх функціонування і впливу. Це, зокрема, фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит й інші фінансові інститути. Виникнення та розвиток фінансів зумовлювалися зростанням продуктивних сил у суспільстві, насамперед товарно-грошових відносин як необхідної форми економічного життя для досягнення певного рівня суспільного добробуту. Своїй досконалості й завершеності фінанси зобов'язані також появою та прогресом різних видів державних утворень. Тому є підстави стверджувати, що фінанси — це продукт розвитку товарно-грошових відносин і держави. Найвищого розквіту фінанси досягли у XX столітті, коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Фінанси перетворилися на універсальний і надзвичайно активний елемент економічного життя, розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх розподіл у державі з метою задоволення потреб населення, удосконалення виробничих та соціальних процесів. Фінанси за своїм економічним змістом дуже непроста, багатогранна складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками. Де існують товар і гроші, там є й фінанси. Отже, фінанси слід розглядати як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій. У кінцевому підсумку метою функціонування фінансів є досягнення високого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина. Свого найвищого розвитку й досконалості фінанси досягають в умовах ринкової економіки, фундаментальною основою якої є різні форми власності. Призначення фінансів — забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні. Це досягається завдяки організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і кожного громадянина.

Вплив фінансової системи на темпи й пропорції розвитку економіки
Окремі складові фінансової системи, тобто підсистеми, мають конкретне функціональне призначення в обслуговуванні відтворювальних процесів в економіці. Проте кінцева мета їхнього впливу єдина — створення умов економічного зростання і забезпечення на його основі підвищення суспільного добробуту.
Досить гострою є проблема з використання обігових коштів, від чого значною мірою залежить розвиток виробничої сфери. Відволікання значної кількості фінансових ресурсів до виробничих запасів, на незавершене виробництво та готову продукцію, що зберігається на складах, значно знижує темпи економічного розвитку. Значно обмежує вплив фінансів на розвиток економіки бартеризація господарських зв'язків. Бартер як антиекономічне явище є ознакою скорочення фінансових можливостей підприємства і водночас неконтрольованим перерозподілом фінансових ресурсів між господарськими структурами. Державні фінанси в ринкових умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні. За допомогою бюджету створюються спеціальні економічні зони, які суттєво впливають на прискорення територіального розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає
на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв'язання економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів. Потребує також удосконалення дохідна частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, їхня кількість і база оподаткування повинні набути стабільності. Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. Кошти означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби. Ці фонди сприяють локалізації-негативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають певним громадянам здійснити перекваліфікацію тощо. Неабияке значення для ефективного функціонування фінансової системи має підсистема "Фінансовий ринок". Фінансовий ринок має у своєму складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формується в Україні. Упродовж 1999 року інтенсивного розвитку набув лише один напрям фінансового ринку — ринок цінних паперів. Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну.

Використання фінансового механізму для активізації економічного зростання й підвищення суспільного добробуту



     Страница: 4 из 5
     <-- предыдущая следующая -->

Перейти на страницу:
скачать реферат | 1 2 3 4 5 

© 2007 ReferatBar.RU - Главная | Карта сайта | Справка