Облігація- цінний папір, який засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента, якщо інше не передбачено умовами випуску. Класифікацію облігацій за різними признаками відобразимо насхемі 3.
Схема 3. Класифікація облігацій за ознаками.
Орієнтиром для визначення доходу облігацій, так як і для акцій являється номінальна ціна паперу, фіксуюча на бланку :
Р нІ= ЗІ: КІ ,де
ЗІ- сума позики, яка приходиться на всі боргові зобов’язання певного достоїнства;
КІ- кількість емітованих паперів певного достоїнства.
Як правило облігація випускається з високою номінальною ціною, і цим відрізняється від акцій. Ціна первинного розміщення первинних зобов’язань (емісійна ціна) може бути менше, більше або рівна ціні номінальній . Якщо Ре > Рп, то ціна з премією. Якщо,
Ре< Рп, то ціна називається з дисконтом (чи зі скидкою). Ціна, за якою облігація продається на вторинному ринку цінних паперів, називається ринковою або курсовою .
Курс облігації :
К Р = РР : Р н х 100 %
Інвестор купує боргове зобов’язання по ціні придбання:Рем.таРРин., а покриває, як правило, поРном. Дохідність облігації визначається двома факторами:
- винагорода за представлений емітенту займу (купонні виплати);
- різницею між ціною покриття і придбання цінних паперів.
Купонні виплати проводять щорічно (іноді раз в квартал чи в півріччя) і визначають слідуючим чином:
І к = ік х Рн, де
ік- купонна щорічна % ставка;
Рн- номінальна ціна;
Ік- поточний (купонний ) доход по облігаціям в абсолютному виразі.
Ставка дохідності (ік) залежить від строку позики. Чим далі строк покриття позики, тим вище ставка дохідності із-за можливого обезцінювання грошей. На основі купонного річного доходу визначається поточна дохідність облігації:
і к.д. = І к : Р прид = І к х Р н : Р прид.
Різниця між ціною покриття і придбання облігації визначає величину приросту чи збитку капіталу за весь строк позики. Якщо покриття проводиться по номіналу, а облігація куплена з дисконтом, то інвестор має приріст капіталу .
P = P н - Р д., де Р > 0
Якщо облігація куплена по ціні з премією, а покриття йде по номіналу, то власник отримає збиток:
P = P н - Р прем ., де Р < 0
Якщо облігація придбана по номіналу, то інвестор не має ні приросту ні збитку капіталу.
P = Pн- Рп, де P = 0
Річний приріст (збиток) капіталу ( Pріч) рівний:
Pріч= P: п, деп-кількість років позики.
Для визначення ринкової ціни облігації необхідно керуватися основним правилом інвестування: вкладання грошей в облігацію повинно забезпечити той же доход, що й розміщення капіталу в банк.
ібх Рр= ікх Рн+ Pріч
тоді виходячи з попереднього:
Р р = (і к х Рн + P рч ) : і б.
Ощадний сертифікат- письмове свідотство банка про депонування (збереження + проценти, обговорені в умовах договору) грошових коштів, яке свідчить право вкладника на отримання по закінченню встановленого строку депозиту і проценту по ньому.
Ощадні сертифікати видаються строкові або до запитання , іменні та на пред’явника. Ощадні сертифікати відрізняються від облігацій тим, що вони являються короткостроковими борговими зобов’язаннями. Випускаються на строк від 30 днів до року, як правило на 3, 6, 9, 12 місяців. При передачі іменного сертифікату оформлюється на зворотній стороні документа двохстороній договір осіб - уступаючої свої права особи і особи, яка набуває ці права. Договір передачі права по іменному сертифікату називається цессією.
Вкладаючи гроші в ощадний сертифікат власник набуває такі права:
- на повернення боргу по закінченню позики;
- на доход, при покритті сертифікату, за наданий банку капітал;
- на дострокове вилучення вкладу, якщо це обговорено при емісії ощадного сертифікату;
- на передачу сертифікату іншій особі.
Ощадний сертифікат не може служити розрахунковим чи платіжним документом за продані товари та послуги.
Абсолютний розмір доходу по сертифікату може визначатися двома способами:
1. Якщо в умовах позики визначена річна % - на ставка:
Іс= ( ісх Рнх t ) : 12, де
іс- річна процентна ставка по ощадному сертифікату;
Рп- величина позики;
t- строк позики в місяцях ;
12- місяців;
Іс- ставка за місяць.
2. Якщо сертифікат розміщений по дисконтній ціні, а покривається по номінальній, доход власника визначається різницею ціни покриття і придбання.
І = Рпок - Рприд.
Дохідність сертифікату визначається:
ід. = Іс : Рприд.
І- доход сертифікату ;
Рприд.- ціна придбання.
При продажі сертифікату на вторинному ринку цінних паперів, ринкова ціна визначається за принципом рівності доходів: інвестор, купуючи ощадний сертифікат повинен отримати той доход, що й по іншим сертифікатам того ж самого терміну, який лишився до покриття придбаного сертифікату. При покритті купленого сертифікату його власник отримає збільшену вартість цінного паперу.
S = Pн+ Іс,де
Іс- процентні гроші;
Рн- номінальна ціна.
Витрати покупця визначаються ринковою ціною покупки сертифікату, а отже кінцевий дохід покупця сертифікату рівний різниці між збільшеною вартістю і ринковою ціною.
Іпо = S - Рр = Рн + Іс -Рр
Витрати продавця - ціна придбання сертифіката (номінальна ціна).
Доходи продавця - ринкова ціна мінус номінальна ціна .
Іпрод = Рр - Р ном.
Доход продавця росте з збільшенням курсової ціни, але при цьому зменшується прибуток покупця.
Сума доходів учасників угоди рівна загальним процентним виплатам по сертифікатам:
І сер пок + І сер пред. = (S - Рр ) + ( Рр - Рпом ) = S - Рном = Іс
Вексель- цінний папір, який свідчить, безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачу).
Векселя розрізняють по слідуючим признакам:
1. по емітенту:
- держава (казначейський вексель);
- юридичні і дієздатні фізичні особи (приватні векселі);
2. по обслуговуючим угодам:
- Фінансові угоди (звичайні векселі);
- товарні угоди ( товарні векселі ).
Якщо переміщення товару за кордон, тоді виписується податковий вексель.
3. по суб"єкту , який здійснює оплату.
Якщо оплачує векселедавач - виписується простий вексель, а якщо оплачує третя особа, то виписується переказний вексель (тратта).
За строком платежу по векселю розрізняють оплату:
1. при пред’явлені векселя;
2. в певний час з дня пред’яви;
3. в певний час з дня складання ;
4. на визначений день.
Векселі використовуються в слідуючих напрямках:
1. Оплата за відвантаження продукції, виконані роботи і послуги;
2. Проведення заліку взаємної заборгованості з послідуючим оформленням її векселями;
3. Видача векселів при ввозі в Україну майна в якості зарубіжного інвестора і уставний фонд підприємства;
4. В зовнішньо - економічних операціях при оформленні операцій з давальницькою сировиною.
5. При пересіканні кордону України на суму податкового зобов’язання.
Розрахунок дохідності по векселю. Спосіб розрахунку по векселю залежить від того , по який ціні розміщений вексель .
Перший спосіб розміщення.
Якщо фінансовий вексель розміщується з дисконтом, а покривається по номіналу, то абсолютний розмір доходу визначається різницею лише номінальної і дисконтної ціни.
І = Рн - Р прид.
Тоді дохідність векселя за строк займу буде рівна .
і = І: Рприд х 100% = (( Рн -Рприд): Рприд ))х100%
Дохідність за рік буде:
іріч= ((І: Р прид.х(360 : t)) х 100 %,де
t- число днів обороту векселя.
При продажі фінансового векселя на ринку цінних паперів до закінчення строку торгового зобов’язання доход ділиться між продавцем і покупцем за формулою звичайних процентів .
І пок = ( ірх t1хРп):360 {365}
ір- ринкова ставка на момент угоди по торговим зобов’язанням тої
строковості, яка зісталася до покриття векселя.
t1- число днів від дати угоди до дати покриття.
Другий спосіб.
Якщо фінансовий вексель розміщений по номіналу, то абсолютний розмір доходу по векселю визначається процентною ставкою.
І = (іхtхР1) : 360 {365}
t- строк обороту векселя в днях.
При продажі векселя, який розміщений по номіналу-дисконтування, тобто визначення сучасної ціни векселя, проводиться по збільшеній вартості.
S = Рн + І
Рр = S : (1+ (ірхt1) : 360) { 365 }
ір- ринкова ставка по борговим зобов’язанням тої строковості,
яка зісталась до покриття векселя .
t1- строк до дати купівлі-продажу до дати погашення векселя.
Тримач векселя може зберігати торгове зобов’язання до дати покриття векселя, а потім пред’явити до оплати, однак якщо не достатньо грошових коштів, власник товарного векселя може продати документ банку й отримати вексельну ціну за виліченням дисконту на користь банку і банківського збору. Ця операція називається обміном векселів. Сума, яка вилучається банком із вексельної суми в вигляді премії за дострокове покриття векселя називається дисконтом.
Величина дисконту визначається, як різниця між вексельною сумою і її приведеною вартістю на момент обліку векселя.
Д. = S - Р
Д. = (Sхfxt) : 360 { 365 }
P = Sx(1 - (fxt) 360)
f- облікова ставка, яка задається самим банком;
t- число днів до дати покриття векселя.
До обліку приймаються тільки векселя ,які основані на товарних і комерційних угодах.
Казначейське зобов’язання- вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються включно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.
Випускають такі види казначейських зобов’язань:
- довгострокові - від 5 до 10 років;
- середньострокові - від 1 до 5 років;
- короткострокові - до одного року.
Ф’ючерси і опціонивідносяться до похідних цінних паперів, які характеризують право їх власника на купівлю чи продаж якого не будь активу.
Ф’ючерс- зобов’язання на купівлю-продаж певного активу в майбутньому по фіксованій ціні.
Опціон- цінний папір, який характеризує право власника на купівлю-продаж активу по фіксованій ціні по проходженню певного відрізку часу.
Ф’ючерсний контракт можна визначити, як угоду між двома сторонами обмінятися стандартною кількістю встановленого продукту в встановлену дату по ціні, узгодженій сьогодні. Це визначення здається і є дуже подібним до визначення форварду, але існує декілька важливих відмінностей. Так, при роботі з форвардами покупець і продавець обговорюють дату, коли будуть здійснені поставка і оплата; а приф’ючерсних контрактах біржа визначає дату кожного контракту. Єдиним елементом в ф’ючерсному контракті, який встановлюється шляхом переговорів є обговорення ціни. Щодо опціонів і ф’ючерсів, то між ними лише існує дві суттєвих відмінності. А саме:
- за опціон платять гроші, тоді як за ф’ючерс не платять нічого;
- опціон не обов’язково виконувати.Виконання- це процедура, при якій покупець опціону придбає право.
II . Фінансовий ринок України та його особливості .
2.1.Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні .
Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб , держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів., що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них слід насамперед визначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", Закон України "Про господарські товариства", Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", Закон України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", Указ президента "Про Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії".
Законодавство визначає, що всі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форми власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності, самостійно визначають ціну, напрямки, види та обсяги інвестицій, залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльно сті, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.
Об’єктами інвестиційної діяльності в Україні є:
- новоутворені та ті, що реконструюються, основні фонди, а також
обігові кошти в усіх галузях народного господарства;
- цінні папери (акції, облігації та ін.);
- цільові грошові внески;
- науково-технічна продукція та інші об’єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність .
Суб’єктами інвестиційної діяльності є:
- інвестори (замовники);
- виконавці робіт (підрядники);
- користувачі об’єктів інвестиційної діяльності;
- постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;
- юридичні особи (банківські, страхові посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);
- громадяни України;
- іноземні юридичні та фізичні особи, державні та міжнародні організації.
Щодо Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", то він визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів на території України. Згідно цього закону:цінні папери- це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншими особами. (Характеристика всіх видів цінних паперів представлена в першому розділі).
Фондова біржа- організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.Фондова біржа- акціонерне товариство, яке зосереджує попит та пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі. Фондову біржу може бути створено не менше як 20 засновниками - торговцями цінних паперів, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінним паперам за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Діяльність фондової біржі припиняється у тому разі, коли число її членів стало менше 10. Якщо у фондовій біржі залишилось 10 членів, її діяльність припиняється у випадку неприйняття нових членів протягом шести місяців.
Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та умови їх діяльності, здійснення державного контролю, а також заходи щодо захисту інтересів їх учасників. Згідно цьому указу:інвестиційний фонд- це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог, встановлених цим Положенням, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування. Вони поділяються на відкриті і закриті.
Відкриті фондистворюються на невизначений строк здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду.
Закриті фондистворюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду .
Засновниками інвестиційного фонду є юридичні і фізичні особи. Не можуть бути засновниками інвестиційного фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Засновники несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитаріях і не можуть пропонуватися на продаж. Статут інвестиційного фонду повинен становити не менше 2 тисячі мінімальних зарплат, встановлених на момент його реєстрації, і бути сформований за рахунок внесків засновників в вигляді коштів, цінних паперів ,нерухомого майна (частка нерухомого майна не повинна перевищувати 25 відсотків). Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи , які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифікату повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції ,що належить засновникам. Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників. Загальні збори засновників скликаються не рідше одного разу на рік.
Інвестиційна компанія- це торговець цінними паперами ,який окрім провадження інших видів діяльності, може залучити кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення. Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в порядку встановленому для цих товариств, та здійснює діяльність щодо спільного інвестування згідно з цим Положенням.
Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, формується в порядку, встановленому Законом України "Про господарські товариства", і повинен становити не менш як 50 тисяч мінімальних зарплат, визначених на момент реєстрації інвестиційної компанії. Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування, зобов’язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів. Вона одержує інвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд. Інвестиційні сертифікати засновником зберігаються в депозитарії і не можуть пропонуватися на продаж. Взаємний фонд є філію інвестиційної компанії, що утворюється за рішенням вищого органу. Цей орган затверджує також Положення та інвестиційну декларацію взаємного фонду. Рішення про створення взаємного фонду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш 3/4 присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах інвестиційної компанії. Взаємний фонд має окремий баланс та окремий поточний рахунок і підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для реєстрації філії суб’єктів підприємницької діяльності. На баланс взаємного фонду інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об’єктів нерухомості.
Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди, випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються для розміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди інвестують у цінні папери інших емітентів. Закриті фонди мають право здійснення інвестування в цінні папери та придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств в процесі приватизації. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів можуть бути придбані за кошти учасників, закритих фондів - за кошти учасників та приватизаційні папери.
Щодо інших нормативних актів, які регулюють фінансові інвестиції в Україні, то вони забезпечують державне регулювання ринку цінних паперів, контролюють випуск і обіг цінних паперів, визначають основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі, характеризують права інвесторів, їх захист від монополізму на ринку цінних паперів, та представляють іншу інформацію, яка необхідна для ефективного розвитку інвестиційної діяльності і фінансового ринку в Україні.
2.2. Інвестиційний ринок України та його учасники.
Інвестиційна діяльність нерозривно пов’язана з розвитком інвестиційної структури інвестиційного ринку.
Склад учасників інвестиційного ринку представимо насхемі 4.
Схема 4 . Склад інвестиційного ринку.
Кожен з перелічених учасників інвестиційного ринку відіграє певну роль в інвестиційній діяльності. Прохарактерезуємоє учасників інвестиційного ринку більш детально.
Міністерство економіки України.
Відповідно до Положення про міністерство економіки, воно приймає участь у формуванні державної інвестиційної політики та основних напрямків зовнішньоекономічної діяльності, формує перелік великих інвестиційних проектів, що фінансуються з державного бюджету, розробляє напрямки використання централізованих капітальних вкладень, та централізованих валютних ресурсів, організовує роботу на залучення та використання в економіці України іноземних кредитних ресурсів, встановлює у визначеному порядку квоти експортних поставок сировини та продукції.
Фонд державного майна України .
Він організовує роботу по приватизації державного майна та інвестуванню приватизаційних підприємств, сприяє створенню інвестиційних фондів (юридичних осіб, заснованих в формі закритого акціонерного товариства і виконуючих виключну діяльність в області інвестиції). Також він контролює діяльність інвестиційного фонду та інвестиційної компанії по розміщенню приватизаційних паперів .
Міністерство зовнішніх економічних зв’язків та торгівлі .
На нього покладена розробка та реалізація єдиної державної зовнішньоекономічної політики. Бере участь у розробці програм Уряду України економічного та соціального розвитку в частині, що стосується зовнішньоекономічної діяльності, готує пропозиції про укладення міжнародних угод України з питань торгівельно - економічного співробітництва, перевіряє виконання міністерствами та відомствами, об’єднаннями та підприємствами, організаціями (незалежно від форм власності) та підприємцями зобов’язань, які випливають з міжнародних угод, укладених Урядом України, здійснює контроль за станом розрахунків з зарубіжними країнами.
