Так як закони природи не знають винятків, їх прогностична цінність дуже значна. Можна з упевненістю сказати, що будь-які спроби порушити або ігнорувати закони природи скінчаться невдачею. Вона не обов’язково буде помітною відразу; звичайно між дією і кінцевим результатом існує, як у прикладі з людиною, яка пригнула зі скелі, визначений період «життя у позику».
Спроби визначити, стане подія або процес розвиватися у потрібному напрямку, треба звернутися до законів природи. Це більш очевидно у випадку плигуна зі скелі. Але навіть дуже поінформовані люди іноді натикаються на помилки. Так, космічний корабель багаторазового використання «Челенджер» був запущений, не дивлячись на відомий вплив температури на кільцеві прокладки. Його «життя у позику» склало 90 секунд. У середині 1980-х років одна людина запропонувала новий тип двигуна, який начеб-то виробляє більше енергії, ніж використовує (порушення другого початку термодинаміки). Граючи роль невизнаного генія, який веде нерівну боротьбу з заздрісним науковим «істеблішментом», він отримав могутню підтримку в широкий процес і добув декілька мільйонів доларів на устаткування свого винаходу, в той же час уникаючи будь-якої його критичної перевірки. У решті решт навіть його спонсори почали наполягати на демонстрації чудо-машини. Тут і з’ясувалося, що все це містифікація, а сам він сховався з отриманою кругленьСпроби визначити, стане подія або процес розвиватися у потрібному напрямку, треба звернутися до законів природи. Це більш очевидно у випадку плигуна зі скелі. Але навіть дуже поінформовані люди іноді натикаються на помилки. Так, космічний корабель багаторазового використання «Челенджер» був запущений, не дивлячись на відомий вплив температури на кільцеві прокладки. Його «життя у позику» склало 90 секунд. У середині 1980-х років одна людина запропонувала новий тип двигуна, який начеб-то виробляє більше енергії, ніж використовує (порушення другого початку термодинаміки). Граючи роль невизнаного генія, який веде нерівну боротьбу з заздрісним науковим «істеблішментом», він отримав могутню підтримку в широкий процес і добув декілька мільйонів доларів на устаткування свого винаходу, в той же час уникаючи будь-якої його критичної перевірки. У решті решт навіть його спонсори почали наполягати на демонстрації чудо-машини. Тут і з’ясувалося, що все це містифікація, а сам він сховався з отриманою кругленькою сумою. Мораль: знай фундаментальні закони природи і, зустрівшись з суперечливими їм заявами, треба відноситися до ним надто обережно. Безглуздя, неосвіченість і брехня більш ймовірні, ніж винятки з законів природи. 1.4.Наука і технологія
Фундаментальна, або чиста, наука має на увазі придбання знань за ради них самих без питань про те, як їх використовувати або чи можна їх використовувати взагалі. В основі її лежить тільки прагнення людини до розширення світогляду. Технологія, навпаки, – використання наукових знань заради досягнення визначеної мети. Вона заснована на бажанні вирішити практичне завдання або отримати конкретний результат. Технологія може рухатися вперед методом спроб і помилок, накопичуючи досвід того, що можна і чого неможна. Таким чином зроблені деякі вдалі винаходи. Але невдач було більше. Метод спроб і помилок звичайно занадто марнотратний щодо часу, грошей, а іноді й людського життя.
З іншого боку, принципи, закони природи і теорії можуть ефективно використовуватися інженерами для досягнення бажаної мети. Наприклад, цілком здійсненним запуск людини на Місяць методом спроб і помилок, але яка буде його ціна? Чітко слідуючи відповідним теоріям і законам, можна зробити це з першої спроби.
Таким чином, технологічний процес використовує знання, отримані фундаментальною наукою. Але й вона в свою чергу залежить від технології за двома основними причинами. По-перше, технологія розробляє нові прилади, які розширяють можливості спостережень і перевірки гіпотез. По-друге, це «дослідницький полігон» для нових теорій і принципів. Той факт, що технологічна новизна працює, доводить правильність покладених за основу конструкції теорій і принципів. Наприклад, політ людини на Місяць і її щасливе повернення – вагомий аргумент на користь теорії руху планет і гравітаційних взаємодій. Таким чином, наука і технологія взаємно багатіють.
Науковий підхід дозволяє пізнавати будову світу. В свою чергу, використовуючи технологію і діючи у відповідності з отриманими знаннями, можна досягти бажаних результатів. Ми не просто бажаємо літати на Місяць, ми працюємо в рамках необхідних для вирішення цього завдання теорій і законів природи і досягаємо успіху. 1.5.Наука і ціннісний підхід
Наука дозволяє краще розуміти об’єктивний світ. При цьому ми використовуємо знання для досягнення конкретної мети. Але наука не може вказати, якої мети слід прагнути. Що і коли робити, якому завданню або лінії поведінки віддати перевагу – такого роду рішення визначаються ціннісним підходом, тобто моральними, релігійними, етичними, та емоційними сторонами нашого життя. Наприклад, наука дозволила зрозуміти властивості атомів, а рішення, слід або не слід використовувати ці знання для створення ядерної зброї, основане на ціннісному підході, дуже далекому від науки. У той же час наукові знання допомагають визначити істинні цінності, віщуючи наслідки конкретних дій. Тут знову допустимо міркування типу «Якщо ..., то...». Наприклад, якщо виникне великомасштабний ядерний конфлікт, то, по суті, буде винищене все життя на Землі.
Крім того, сама наука не потреКрім того, сама наука не потребує від нас слідування згідно з визначеними принципами або теоріями. Можна, наприклад, навмисне або за необачністю ігнорувати принципи та теорії будівельної справи. Наука тільки віщує, що будівля завалиться. 1.6.Наука про довкілля і області її застосування
Як викладене вище пов’язано з наукою про довкілля? Вивчаючи взаємовідношення рослин і тварин в природних умовах, вчені відкрили основні екологічні принципи і закони, які визначають стійке існування життя на Землі. Повинно бути зрозуміло, що, якщо людська цивілізація, включаючи сільське господарство, промисловість і под., потребує стійкості, вона повинна відповідати цим законам і принципам. Але досі ми розвивали її, в головним чином керуючись уявленнями і бажаннями, які слабо відносяться до природних екологічних законів. Цей процес нагадує будівництво хмарочосу без урахування будівельних норм. Дійсно, нарощування числа проблем, пов’язаних зі станом довкілля та виснаженням ресурсів, кризи, з якими ми зіштовхнулися, – є наслідком і свідоцтвом хибного шляху розвитку. Не виключено, що ми вже стоїмо на краю прірви. Але можна відмовитися від падіння і піти шляхом стійкого розвитку, усвідомивши основні екологічні принципи і пристосувавши до них людську цивілізацію. У решті решт від нас самих залежить, чи вважати стійкий розвиток метою, гідною зусиль і жертв, необхідних для її досягнення.
Розділ II Аналіз сучасних уявлень про стосунки«людина-природа»
Проблема взаємодії людини, людського суспільства і природи виникла з появою самої людини. «Але якщо практична проблема взаємодії природи і суспільства має місце протягом всієї історії їх співіснування, то наукова, теоретична проблема ідейного відображення практичної взаємодії змогла виникнути лише з появою духовною культури вже в соціально розвиненому суспільстві. У рефлексивній формі екологічне взаємостосунки, по суті, пронизує всі види суспільної свідомості і світовідчуття, починаючи з міфології та релігії, переходячи в мистецтво та філософію, у природничі й суспільні науки, і, зрештою, стає предметом особливих наукових досліджень близько ста років тому»[45, 23]. Аналіз літератури дозволяє виділити різні підходи до проблеми розвитку екологічних уявлень, які реалізуються, як правило, в рамках філософської традиції. При зверненні до розуміння «екологічні уявлення» мова йде про те, яким чином репрезентуються у побутовій свідомості стосунки «людина-природа», як людина уявляє положення своє і свого соціуму у навколишньому світі, яке місце займають у його образі світу як окремі живі істоти, так і природа в цілому.
Прикладом найбільш змістовного і багатогранного дослідження розвитку екологічних уявлень в філогенезі можуть служити «Нариси історії уявлень про взаємостосунки природи і суспільства»[45]. У своєму аналізі уявлень про взаємостосунки природи і суспільства Круть І.В. і Забелін І.М . прагнули до виявлення причин і суті виникнення і розвитку ідей, які привели у своїй реалізації до сучасного стану біосфери і відповідно до репрезентації цього стану в різних галузях знань. Автори розрізняють дві тенденції ставлення до природи, Прикладом найбільш змістовного і багатогранного дослідження розвитку екологічних уявлень в філогенезі можуть служити «Нариси історії уявлень про взаємостосунки природи і суспільства»[45]. У своєму аналізі уявлень про взаємостосунки природи і суспільства Круть І.В. і Забелін І.М . прагнули до виявлення причин і суті виникнення і розвитку ідей, які привели у своїй реалізації до сучасного стану біосфери і відповідно до репрезентації цього стану в різних галузях знань. Автори розрізняють дві тенденції ставлення до природи, які проявляються в міфах, а пізніше і в філософських уявленнях: екофільну, консервативну, спрямовану на гармонійне сполучення людини з природою, і екофобну - руйнівну, спрямовану на конфронтацію з природою. Відносно стабільні та ізольовані цивілізації Китаю та Індії народили, на думку авторів, екофільну міфологію у більшій мірі, ніж цивілізації Близького Сходу та Середземномор’я. Переважання екофільних або екофобних тенденцій і домінант у поведінці людей визначалось соціальною історією етносу, пов’язаного з геоекологічними змінами і ускладненнями у зв’язку з розвитком економічних і політичних систем і структур. Під етносом у цьому випадку розуміється специфічна природно-соціальна система деякого рівня організації матеріально-духовного буття[33].
У поглядах давньогрецьких авторів Круть і Забелін вбачають прояв екофобної тенденції на фоні переважно екофільного космологізму досократиків, Гіпократа, Платона і Арістотеля, пізніх еліністів. Більш пізнє християнське світоспостереження формувалося в протистоянні з язичеством та іудизмом і з єресями гностицизму і маніхейства, корінням які йдуть у песимістичну і екофобну ідеологію близькосхідних міфологій і релігій. Саме християнство не було однозначним в екологічному відношенні і включало в себе як екофобні (Августин, Бенедикт), так і екофільні тенденції (Франциск Асизький). В епоху Відродження домінуючі позиції займає антропоцентризм. Ще в більшій мірі проходить відчуження людини від природи в результаті реформації, так як звільняючи людину від сакрально-церковного та підкоряючи її мирському, протестантизм створює психологічну основу для цвітіння діяльності заради діяльності, для домінування прагнення до збагачення, як до самоцінності. Колективістський антропоцентризм та примат матеріальної діяльності і були, вважають Круть і Забелін, основою ідеології буржуазії і антиекологізму Нового часу. Перевага екофобних тенденцій над екофільними стає нормою. Прискорення руйнування екосистем, розповсюдження урбаністичних ландшафтів, забруднення довкілля як наслідку промислової революції XVIII-XIX століття змушують звернути увагу на негативні аспекти технічного прогресу. У філософії цю тенденцію Круть і Забелін вбачають у працях Гегеля, Шелінга, Шопенгауера. Однак в основному стурбованість взаємостосунків людини з природою висловлювали натуралісти, природодослідники, географи (Уолес, Гумбольт). Розвиваються природно-наукові уявлення про взаємозалежність людини і природи. У диференційованій науці XIX століття виникають біоекологія (Гекель) і геоекологія (Марш). У першій половині XX ст. формується загальна теорія взаємодії живої та неживої природи. Вчення про біосферу В.І.Вернадського і про біогеоценоз В.М.Сукачьова створили основу для формування екології як науки про екосистеми.
У розвитку загальної екології Круть і Забелін вбачають передумови до відмови від антропоцентризму як домінуючої установки. Але нам хотілося б відзначити, що самі фундатори екологічної науки в цілому залишались на позиціях антропоцентризму і зберігали вірність ідеї «благоустрій» природи. Так, Г.Марш писав: «що ж сУ розвитку загальної екології Круть і Забелін вбачають передумови до відмови від антропоцентризму як домінуючої установки. Але нам хотілося б відзначити, що самі фундатори екологічної науки в цілому залишались на позиціях антропоцентризму і зберігали вірність ідеї «благоустрій» природи. Так, Г.Марш писав: «що ж стосується завоювання земель..., то природні їх умови не потребують значних поліпшень. Звичайно, треба буде значно зменшити кількість лісів, спустити лишки води, прокласти шляхи, але географічні та кліматичні якості повинні охоронятися від будь-яких змін»[55, 29]. Людина, вважає Марш, належить до вищого розряду істот, ніж ті, які «народжуються у череві природи і підкоряються її владі»[там же, 32]. Вернадський В.І. у своєму вченні про ноосферу зберігав оптимізм стосовно майбутнього людства і розглядав ріст чисельності населення, все більше освоєння людьми нових площ, витіснення інших видів як результат закономірного розвитку біосфери і формування ноосфери[28].
Аналіз екологічних уявлень, проведений з урахуванням домінуючих тенденцій у стосунках з природою, показує, що в культурі практично всіх народів світу можна знайти як екофільні, так і екофобні риси[45, 23]. При цьому відзначається, що екофобіл найчастіше не усвідомлюється суб’єктами діяльності, які можуть навіть прагнути висловити свою любов до природи, реально завдаючи їй шкоди[23]. В якості одного з джерел екофобіл пропонується розглядати екстремальні екологічні умови, які змушують суспільство активно і свідомо протиставити себе природі[43]. При цьому справедливо помічається, що нема підстав фетишизувати духовний зв’язок людини з природою, оскільки практично всюди переважає практичний погляд на «природні ресурси»[там же]. Але саме необмежене споживання, в основі якого лежить антропоцентризм, було й лишається причиною більшості екологічних криз, які підживлюють у свою чергу екофобні установки[24, 45, 33].
Вагомий аспект у проблемі розвитку екологічних уявлень складає динаміка уявлень про інших живих істот, про подібність і відмінність людини та інших тварин[44]. Аналіз літератури дозволяє прослідкувати дві альтернативні позиції, які демонструються при порівнянні людини і тварин. Одна з позицій, яка відзначається як антропоморфізм, ґрунтується на припущенні принципової подібності тварин і людини, друга - логоцентризм – спирається на постулат про принципові відмінності людини від інших живих істот, які проявляються в особових духовних здібностях людини (приклад сучасного логоцентризму - априорна аксіома про те, що свідомість властива тільки людині)[74]. Відповідно, в передісторії людства домінує антропоморфізм, який в античності вступає в конфлікт з логоцентризмом Платона і Арістотеля. У Середні віки у європейській традиції переважав християнський логоцентризм, якому в Нові часи протиставляється механічний антропоморфізм Декарта і под.[там же]. Кременцов гадає, що в історії порівнянь людини і тварин антропоморфізм завжди передує логоцентризму. Додамо, що в рамках описаного підходу логоцентризм, по суті, є реалізацією антропоцентриського ставлення до світу і в кінцевому результаті завжди спрямований на обґрунтування і виправдання споживацького ставлення до природи[53]. Психологічна рефлексія завданої проблеми спонукає згадати про процес соціального дозрівання дитини, в якому стадія «пра-ми» - сприйняття світу змінюється егоцентризмом, який, в свою чергу, також поступається місцем новому етапові, який характеризується розвитком здатності до розуміння інших при збереженні і розвитку власної ідентичності[30]. У цьому сенсі можна сказати, що за своїми екологічними уявленнями сучасна людина ще далеко навіть від підліткового віку.
Проблема ставлення до навколишнього світу тісно пов’язана з аксеологічною і етичною (моральною) проблематикою. Цим пояснюється те, що значна частина досліджень, в тій або іншій мірі висвітлюючи проблему розвитку екологічних уявлень, проведена в руслі аналізу етичних уявлень. Однією з найбільш значних лишається тут робота А.Швейцера «Культура та етика», опублікована у 1923 р.[85]. Криза культури, криза людини, яка проявляється в її неволі, роз’єднаності, обмеженості, Швейцер пов’язував з кризою світовідчуття, кризою етики, і виключенням з галузі моральності ставлення до інших живих істот, природи. В історії філософської думки Швейцер виділяв традиції оптимістичної і песимістичної етики. Так, в етичній давньоіндійській традиції, у вченні Платона і в ідеях Шопенгауера Швейцер вбачав песимізм, життєзаперечну етику, а в натурфілософії Китаю, вчення про добродійність Арістотеля, в ідеях Бекона, Гартлі, Лока та ін., в раціоналізмі Лейбніца і Спінози – прояви оптимістичного світовідчуття[85]. Важливий недолік західних етичних вчень Швейцер вважає в обмеженості їх рамками людського суспільства, в зневажанні іншого життя. «Головною помилкою... видів етики була думка, що займатися треба ставленням людини до людини. У дійсності мова йде про те, як людина ставиться до світу і до всього, що її оточує»[там же, 49]. Швейцер обґрунтовує етику відповідальності за будь-яке життя: «Я є життя, яке бажає жити, я є життя серед життя, яке хоче жити»[там же]. Активним моральним принципом людини повинно стати добро, яке складається в активній діяльності на користь іншим людям і суспільству. Тут Швейцер вступає в протиріччя з самим собою. Проповідуючи благоговіння перед життям, він одночасно схвалює вирубку тропічних лісів у Ламбарне, як спосіб, що дозволяє місцевим жителям йти шляхом прогресу[86].
Сучасні автори (Р.Атфілд, Дж.Пасмор та ін.), досліджуючи проблему екологічної відповідальності, виявляють дві традиції ставлення до природи і розгляду морально-етичних аспектів цього ставлення[див. 25, 26]. «Традиція підкорення» виявляється у прагненні до панування над природою, у визнанні людини керманичем довіреною йому природою і відповідальність за свої дії, яка витікає звідси, та їх наслідки. Джерела цієї традиції Пасмор вбачає в давньогрецькій філософії. Так, Арістотель визнавав, що тварини страждають, але вважав при цьому, що страждання - їх доля. Стоік Хрисип відмовляє тваринам і в стражданнях, вони тільки «наче б відчувають». Ще далі йде Сенека, відхиляючи ці питання, як незначні. Також і в християнській традиції спостерігається «подвійний стандарт». Ось як Августин коментує зцілення Христом біснуватого через переселення бісів у свиней та смерті цих тварин: «Тварини вмирають у муках, але це не має для них особливого значення, так як, не маючи розумної душі, звір не пов’язаний з наСучасні автори (Р.Атфілд, Дж.Пасмор та ін.), досліджуючи проблему екологічної відповідальності, виявляють дві традиції ставлення до природи і розгляду морально-етичних аспектів цього ставлення[див. 25, 26]. «Традиція підкорення» виявляється у прагненні до панування над природою, у визнанні людини керманичем довіреною йому природою і відповідальність за свої дії, яка витікає звідси, та їх наслідки. Джерела цієї традиції Пасмор вбачає в давньогрецькій філософії. Так, Арістотель визнавав, що тварини страждають, але вважав при цьому, що страждання - їх доля. Стоік Хрисип відмовляє тваринам і в стражданнях, вони тільки «наче б відчувають». Ще далі йде Сенека, відхиляючи ці питання, як незначні. Також і в християнській традиції спостерігається «подвійний стандарт». Ось як Августин коментує зцілення Христом біснуватого через переселення бісів у свиней та смерті цих тварин: «Тварини вмирають у муках, але це не має для них особливого значення, так як, не маючи розумної душі, звір не пов’язаний з нами спільністю природи»[цит. по 26, 45]. Таким чином у руслі стоїцизму, платонізму, арістотелізму та біблейського вчення про людину як «вінцем творіння» розвивалась «традиція підкорення». Інший напрямок – «традиція співробітництва» – характеризується ставленням до тварин, як до рівноправних істот, як до партнерів і супроводжується неутилітарним ставленням до світу. Прояв цієї традиції Пасмор бачить в давньоіудейській культурі, але, заперечує Л.І.Василенко, саме тут практикувалось зцілення людської провини кров’ю невинної істоти[25]. Слід зазначити умовність у виділенні двох названих тенденцій, більш складний, неоднозначний характер ставлення людини до природи.
У західноєвропейській культурно-історичній традиції суб’єктом відповідальності могли бути тільки люди. Борг по відношенню до природи в кінцевому рахунку виявлявся боргом по відношенню до людей. Відповідно до логіки цієї традиції ставлення людини до природи за змістом, формою і суттю відрізняється від ставлення людини до людини. Відмінність ця задається різною структурою стосунків: якщо ставлення людини до людини - двостороннє, то ставлення людини до природи - ставлення одностороннє, тобто вплив природи на людину позбавлений моральної суті (порушення принципу симетрії в моральних стосунках, обґрунтованого Кантом). Напрошується висновок, що моральний зміст ставлення людини до природи може розвиватися тоді, коли людина бачить у природі іншу людину, взаємодіє з природою, вступає у взаємодію з суспільством[34]. (Зауважимо, що ставлення первісної людини до природи, представлене в міфології, включало можливість та необхідність відповідної дії, тобто спочатку природа сприймалася не як об’єкт, а як суб’єкт взаємодії. У порівнянні з позицією Швейцера, який закликав до відмови від праґматичного і соціоцентричного ставлення до природи, тут робиться крок назад.
Ще більш потужні антропоцентриські установки стоять за положенням про те, що природа може усвідомлюватися як цінність тільки в ході її перетворення, і значить, розвиток перетворюючих зусиль веде до позитивної зміни системи людських цінностей: з ростом можливостей перетворення світу зростає і відчуття відповідальності за довкілля[84]. Вважається, що включення природи в галузь моральних відносин можливо тільки в умовах керування людини природою, підпорядкованості її собі. Більш відвертим у викладенні своєї позиції був Епікур: «По відношенню до тих тварин, які не можуть укладати угоди, щоб не завдавати шкоди і не потерпати від неї, немає ні справедливості, ні несправедливості, – точно так як і по відношенню до тих народів, які не можуть або не хочуть укладати угоди, щоб не спричиняти та не потерпати від такої шкоди»[36].
На зв’язок ціннісних установок суспільства і процесу технічного освоєння природи зазначає Н.М.Мамедов[54]. Наголошується, що знаряддя часів палеоліту та неоліту характеризувались схожістю операцій, які ними виконувались у різних реґіонах планети і залишались таким ж протягом 100-200 тисяч років. Зміни цієї схожості відбувалися в ціннісних орієнтаціях суспільства. Так, для Давнього Сходу був характерний пНа зв’язок ціннісних установок суспільства і процесу технічного освоєння природи зазначає Н.М.Мамедов[54]. Наголошується, що знаряддя часів палеоліту та неоліту характеризувались схожістю операцій, які ними виконувались у різних реґіонах планети і залишались таким ж протягом 100-200 тисяч років. Зміни цієї схожості відбувалися в ціннісних орієнтаціях суспільства. Так, для Давнього Сходу був характерний поділ землі на основі високого рівня розвитку іригаційних систем з отриманням стабільних врожаїв, що не давало стимулів до перетворення і призводило до домінування в системі цінностей релігійних мотивів, до абсолютизації естетичного освоєння дійсності, яке є гальмом у технічному освоєнні. (У дійсності аграрні цивілізації Близького Сходу прийшли до занепаду та краху в результаті антропогенної екологічної кризи, а високорозвинений поділ землі Китаю спричинив зміну ландшафту та виснаження ґрунту; також слід згадати про перенаселення Китаю та Індії й невирішені у зв’язку з цим проблеми[24]). Динамічність соціально-економічної структури Греції, розвиток ремесел, торгівлі, мореплавства, на думку автора, спричинили зміну в ціннісних орієнтаціях, а саме – відчуження природи від богів і формуванню утилітарного ставлення до природи. Норми поведінки шукались не в божих або природних установленнях, а в світі людей. Характерний для Риму праґматизм веде до розвитку техніки і екстенсивного господарювання. Панування церкви в середньовічній Європі було фактором, який стримував технічне освоєння природи, а пожвавлення соціально-економічного життя при капіталістичному виробництві Мамедов пов’язує із зростанням утилітарного ставлення до природи. Ціннісні орієнтації самого автора викладені в його словах: «Безперечно, розробка наукової основи засобів екологічного виробництва відкриє безмежні можливості для технічного освоєння дійсності»[54, 81]. У перспективі - практичне освоєння інших планет, їх пристосування до потреб людини, керування (!) фізико-хімічними параметрами природного середовища[там же]. Тим самим автор дає приклад технологічного оптимізму та очевидного антропоцентризму.
Цікавий підхід до аналізу екологічних уявлень пов’язаний зі спробою окреслити для кожної історичної епохи специфічні архетипи людського сприйняття природи[47]. Вказується, що для первісного суспільства характерна нерозрізненість соціальних та природних основ способу життя, як той, що зумовлює переживання поєднання людини і природи. В античності природа сприймається як об’єкт трудової діяльності людини, в Середні віки – як символ божества. Для епохи Відродження характерне переважання образу природи-стихії, яка підлягає культурному устрою. Саме в цей період, на думку автора, формується установка на панування людини над природою. Новий час знаменує всемогутність людського розуму, відповідно, природа тут – невичерпне джерело багатства. Неможна не помітити, що викладена теорія звернена насамперед до європейської культури, описуючи якийсь уніфікований шлях розвитку екологічних уявлень у філогенезі, у той час як динаміка екологічних уявлень тісно пов’язана з історією етносів[45, 33, 90]. Разом з тим, спроба аналізу домінуючих у суспільстві уявлень, які зумовлюють сприйняття навколишнього світу з природою, є безперечно продуктивною.
Сучасне ставлення до природи формувалося при характерному для Нового часу наслідуванні ідеям свободи і прогресу[39]. В якості умов для виникнення сучасної категорії волі С.Г.Кара-Мурза називає панування атомістичних уявлень в картині світуСучасне ставлення до природи формувалося при характерному для Нового часу наслідуванні ідеям свободи і прогресу[39]. В якості умов для виникнення сучасної категорії волі С.Г.Кара-Мурза називає панування атомістичних уявлень в картині світу, впевненість у поверненнях фундаментальних процесів та ідею безмежності. Інакше кажучи, повинна бути перевага механістичної картини світу, зумовлене розвитком приватного капіталу. «Воля стає домінуючою ідеєю лише в тому випадку, коли не відчувається близькості межі, непереборних обмежень. Ідея свободи припускала можливість безперервної експансії»[там же, 22]. Для відчуття свободи і безмежності прогресу вимагалось, щоб у картині світу людина могла бути виведена за межі природи, протистояти їй. Культурну основу для цього Кара-Мурза бачить у науці Нового часу: панування механіцизму, атомізму, пізніше - введення розуміння «стріла часу» у зв’язку з відкриттям циклу Карно[69]. Розвиток науки в ХХ столітті призводить до формування нової картини світу, у переваганні в ній категорій незворотності й самоорганізації, до розвитку теорії систем, що самоорганізовуються. Це та основа, на якій можливе створення нової ідеології , нового розуміння ролі людини в світі.
Піднесення уваги до проблеми взаємодії суспільства і природи в ХХ столітті було викликано публікацією другої доповіді Римському клубу «Межі росту», підготованого Медоузом, Месародічем, Пестелем на основі моделі Форестера[67]. Розрахунки показали, що якщо темпи розвитку виробництва збережуться, то на початку третього тисячоліття людство очікує колапс. В якості способу запобігання катастрофи автори висунули провокаційну концепцію «Нульового росту» за що зазнали критики і з права і зліва[див. 68, 67, 50]. Заклики обмежити промислове зростання, ріст чисельності населення, ріст споживання, викликали хвилю обурення. Але саме радикалізм авторів, їх послідовність примусили широкі маси населення замислитися про майбутній розвиток людства. (Доказом цьому є той факт, що опублікована двома роками раніше близька за змістом, але витримана в спокійних тонах робота Янча[91], практично залишилась непоміченою[67]). Якщо раніше проблема «Суспільство-природа» розглядалося в основному як проблема забруднення довкілля і звертала увагу переважно вузького кола спеціалістів, то зараз вона стала осмислюватися як глобальна проблема, від вирішення якої вже сьогодні залежить наше майбутнє. І автори, які розглядають цю проблему, приходять до розуміння того, що її вирішення лежить не стільки в області технології, скільки в області психологічної, в галузі створення.
