провадити діяльність з випуску та обігу цінних паперів, а також діяльність, яка не пов'язана з метою створення ТІС.
Враховуючи важливе значення та функції ТІС на ринку цінних паперів України, ДКЦПФР здійснює жорсткий контроль за їх діяльністю. Так, відповідно до Положення про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи ДКЦПФР має право:
а) пропонувати кандидатури керівників органів управління ТІС;
б) призначати державних представників на ТІС;
в) установлювати в межах, передбачених законодавством, обов'язкові для виконання вимоги щодо функціонування ТІС;
г) вимагати від ТІС дотримання порядку ведення та зберігання документації протягом визначеного нею терміну, який не може бути меншим ніж п'ять років;
д) вимагати надання інформації про поточну діяльність ТІС;
е) здійснювати планові та позапланові перевірки ведення документації ТІС;
є) провадити на підставі отриманої інформації перевірки фактів порушення ТІС законодавства у сфері ринку цінних паперів, Статуту, правил чи інших документів, які регламентують її діяльність;
ж) у разі порушень ТІС законодавства, Статуту, правил чи інших документів, які регламентують її діяльність, попереджати, надсилати письмові вимоги про усунення виявлених недоліків чи порушень із зобов'язанням повідомити Державну комісію про усунення недоліків, скасовувати реєстрацію ТІС, а також застосовувати інші санкції в межах, передбачених законодавством. У разі прийняття рішення про застосування санкції Державна комісія повинна письмово повідомити про це ТІС із зазначенням факту порушення, обґрунтуванням причини застосування санкції та довести це до відома громадськості. Рішення Державної комісії про застосування санкції до ТІС може бути оскаржене до суду або арбітражного суду;
з) розглядати скарги учасників ТІС щодо застосованих до них санкцій;
й) розглядати скарги учасників ринку цінних паперів про відмову в прийнятті до складу ТІС.
Після створення правової бази діяльності ТїС в Україні активізувались тенденції розвитку організаційно оформленого позабіржового ринку цінних паперів.
Поки що позабіржовий ринок України самоорганізується через три асоціативні громадські об'єднання — Українську асоціацію інвестиційного бізнесу, Українську асоціацію торговців цінними паперами та Українську асоціацію довірчих товариств, інвестиційних фондів і компаній.
Українська асоціація торговців цінними паперами ще у 1992 році створила торгово-інформаційну систему під назвою АТ "Центральний депозитарій" (хоча назва цього АТ дещо не відповідає дійсності, адже система не має на меті здійсненій не тільки депозитарного обліку). На початок 1994 року ця система вже об'єднувала 22 торговці цінними паперами. На жаль, гідного розвитку це починання не отримало: у 1995 році через АТ "Центральний депозитарій" здійснено лише три угоди: продано 700 шт. простих іменних акцій на суму 245 млн. крб. Фактично, досить добре технічно оснащена система, яка не набагато поступається зарубіжним аналогам, майже не використовувалась своїми учасниками.
У 1995 році йшла активна робота з утворення Міжбанківської інтегрованої системи фондової торгівлі (МФІС), ініційована "Приватбанком", банками "Інко", "Укрсоцбанк", "Кредит-Днепр", "Укрінбанк", "Южкомбанк", "Синтез", "Ощадбанк", "Україна". Заплановано фактичне створення електронної системи, яка поєднувала б у собі звірку та укладення угод з клірингом і розрахунками по них. Передбачається, що Національний банк України надасть цій системі можливість користуватися міжбанківською системою електронних платежів.
За контрактом з Агентством міжнародного розвитку США американською фірмою "Баренц Груп" у Києві у 1996 році було реалізовано проект утворення "Позабіржової фондової торговельної системи" (ПТФС).
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджено Положення "Про саморегулівні організації фондового ринку" (СРО), спрямоване на скорочення ринку "угод за домовленостями" і стимулювання розвитку СРО, які організують позабіржовий ринок, забезпечать його прозорість та регульованість.
На завершення короткого аналізу стану біржового та позабіржового ринків цінних паперів України необхідно підкреслити, що подальший їх гармонійний розвиток неможливий без створення повноцінної, працездатної нормативної бази. Однієї глави Закону "Про цінні папери і фондову біржу", яка регулює порядок створення та діяльність фондової біржі, сьогодні явно недостатньо. Україна зараз має унікальну можливість шляхом аналізу різноманітних систем нормативного регулювання фондових ринків визначити найбільш придатні за наших умов правові моделі, які доцільно використати при формуванні вітчизняного біржового та позабіржового законодавства.
5. Правове становище учасників інфраструктури ринку цінних паперів України
Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб'єктами фондового ринку (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), а належать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв'язку з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку цінних паперів.
Вторинний обіг цінних паперів неможливо налагодити без впровадження на фондовому ринку України системи установ, що здійснюють реєстрацію прав власності на цінні папери, облік цих прав, зберігання цінних паперів та розрахунково-клірингові операції з ними.
Світові стандарти сучасного фондового ринку передбачають обов'язкову наявність у країні, де випускаються та перебувають в обігу цінні папери, депозитаріїв, реєстраторів (для іменних цінних паперів) та клірингово-розрахункових банків чи корпорацій. У цьому напрямі в Україні до недавнього часу спостерігалося значне відставання, оскільки правовий статус цих інститутів не був законодавче визначений.
Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" інфраструктури інститути, що обслуговують обіг цінних паперів, не передбачені. У статті 4 цього Закону вказується, що обіг іменної акції фіксується в книзі реєстрації акцій, яка ведеться акціонерним товариством, а по акціях на пред'явника в цій книзі реєструється їхня загальна кількість. Таким чином, Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" не обумовлює необхідності ведення реєстрів акціонерів як системи заходів з реєстрації та перереєстрації прав власності на іменні цінні папери.
З метою заповнити цю прогалину в чинному законодавстві Фонд державного майна України у 1995 році розробив Тимчасове положення про реєстри акціонерів відкритих акціонерних товариств, що створюються на базі приватизованих підприємств. На підставі цього Тимчасового положення Фонд державного майна України та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку спільним наказом від 23 січня 1996 р. затвердили Тимчасове положення про порядок та умови видачі свідоцтва реєстратора на право ведення реєстру акціонерів. У першому кварталі 1996 року розпочалась видача цих дозволів Фондом державного майна України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Дія цих документів поширювалась на реєстри акціонерів лише тих акціонерних товариств, що створені на базі приватизованих підприємств, і функція ведення реєстру від емітента ними не відокремлювалась, хоча свідоцтво реєстратора мав отримати й емітент.
Така система надання дозволів була спрямована на стимулювання розвитку мережі незалежнихреєстраторів —юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми, що бажають здійснювати реєстраційну діяльність.
Центри сертифікатних аукціонів як державні установи не отримували свідоцтво реєстратора, хоча згідно з Положенням про центри сертифікатних аукціонів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 144 від 24 лютого 1995 р., вони насамперед і є реєстраторами по цінних паперах, розповсюджуваних на аукціонах. На думку фахівців, використання цих центрів тільки як регіональних реєстраторів звужує їх функції і ускладнить у майбутньому перехід до іншої форми існування на фондовому ринку.
В 1995—1996 рр. в Україні здійснювались заходи щодо вирішення ще одного важливого питання — відокремлення функції реєстрації та перереєстрації права власності на іменні цінні папери від емітентів і передачу її уповноваженим установам — реєстраторам.
Указом Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 р. № 247" було затверджено Положення про діяльність з обліку прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність, згідно з п. 2 якого емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору, якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує 500.
Концепція створення незалежних реєстраторів іменних цінних паперів в Україні здебільшого була ініційована іноземними консультантами ("донорами") — Агентством міжнародного розвитку США, ЄЕС ТАСІ5, Всесвітнім банком та численними консалтинговими фірмами, які виступають підрядниками при здійсненні проектів за контрактами.
Акцент на виокремлення із загального переліку інфраструктурних інститутів і першочергове створення саме незалежних реєстраторів відповідає перш за все інтересам іноземних промислових інвесторів, які зацікавлені не стільки в розвитку українського фондового ринку (і появі іноземних фінансових інвесторів), скільки у правовому захисті від можливих претензій емітента.
На виконання Указу Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 р. № 247" Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розробила та наказом № 59 від 1 квітня 1996 р. затвердила Порядок видачі дозволу на здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів.
Відповідно до цього Порядку, підставою для здійснення діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів в Україні є дозвіл на право ведення реєстру власників іменних цінних паперів, який видається ДКЦПФР.
Такий дозвіл можуть отримати господарські товариства, установчі документи яких передбачають здійснення діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів.
Для отримання дозволу господарські товариства (далі — реєстратори) повинні відповідати таким вимогам:
а) мінімальний розмір оплаченого статутного фонду реєстратора має становити 1250 неоподатковуваних мінімумів доходів .громадян на момент подачі заяви на отримання дозволу;
б) якщо засновником реєстратора є емітент, його частка у статутному фонді реєстратора не повинна бути більшою за 20 відсотків. При розрахунку частки емітента в статутному фонді реєстратора, враховується частка статутного фонду, якою емітент володіє безпосередньо, та частка статутного фонду, якою емітент володіє опосередковано;
в) частка державної власності у статутному фонді реєстратора не повинна перевищувати 20 відсотків;
г) у разі формування статутного фонду довгостроковими (не менше року) державними цінними паперами їх частка не повинна перевищувати 50 відсотків;
д) формування статутного фонду недержавними цінними паперами для реєстратора не дозволяється.
Крім того, реєстратор повинен постійно мати не менше трьох штатних працівників (емітенти, що ведуть власний реєстр самостійно — одного), безпосередньо зайнятих реєстраторською діяльністю, котрі атестовані як фахівці з питань ведення реєстрів власників іменних цінних паперів і отримали кваліфікаційні сертифікати встановленого зразка, що видаються атестаційною комісією, склад та порядок роботи якої визначається ДКЦПФР.
Реєстратор повинен також розробити і затвердити порядок ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів, який подається ДКЦПФР разом з заявою про видачу дозволу.
Порядок ведення системи реєстру повинен містити:
а) організаційно-функціональну схему реєстраторської діяльності;
б) перелік і опис основних процедур реєстраторської діяльності;
в) перелік і форми вхідних та вихідних документів;
г) перелік та опис заходів загальної безпеки та збереження інформації у реєстраторській діяльності;
д) перелік і вартість послуг, що надаються емітенту та зареєстрованим особам;
е) порядок інформування зареєстрованих осіб про зміни в діяльності емітента або самого реєстратора (публікація в пресі, поштове повідомлення, факсимільне повідомлення тощо);
є) посадові інструкції.
Якщо кількість власників цінних паперів, зареєстрованих у реєстрі одного реєстратора, перевищує 100 000, ДКЦПФР встановлює додаткові вимоги до нього.
Дозвіл видається терміном на 3 (три) роки і діє на всій території України. Продовження терміну дії дозволу здійснюється в порядку, встановленому для його одержання.
Реєстраторська діяльність по закінченні терміну дії дозволу не допускається. Після ліквідації або реорганізації реєстратора наданий дозвіл втрачає силу. Реєстратор у триденний термін зобов'язаний повідомити емітентів, реєстри іменних цінних паперів яких він веде, та ДКЦПФР або її територіальне відділення, яке видало дозвіл, про припинення ним реєстраційної діяльності.
Особливості здійснення реєстратором його функцій визначаються Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 58 від 1 квітня 1996 р.
Цим Положенням встановлені вимоги до ведення реєстру власників іменних цінних паперів, порядку ведення цього реєстру, обов'язків реєстратора, емітентів і зареєстрованих осіб, обмеження доступу до інформації, яка міститься у реєстрі.
Реєстратор здійснює такі основні функції щодо власників та належних їм іменних цінних паперів:
складання реєстру власників іменних цінних паперів та переліків власників іменних цінних паперів і номінальних утримувачів на певну дату;
ведення особових рахунків емітента та зареєстрованих осіб;
облік зареєстрованих заставодержателів;
облік нарахованих та виплачених доходів за іменними цінними паперами;
облік іменних цінних паперів на рахунках емітента, пов'язаних з проведенням корпоративних операцій та операцій з викупу та погашення іменних цінних паперів;
ведення в хронологічному порядку журналу обліку записів у реєстрі по кожному виду іменних цінних паперів;
ведення журналу обліку запитів;
ведення журналу обліку виданих, погашених, анульованих і втрачених іменних цінних паперів (сертифікатів іменних цінних паперів), що випущені у паперовій формі;
облік та зберігання документів, які є підставою для внесення змін до реєстру.
З метою виконання своїх функцій реєстратор зобов'язаний:
відкрити особовий рахунок на вимогу особи, яка подала документи, що є підставою для внесення змін і доповнень до реєстру;
проводити операції на особових рахунках зареєстрованих осіб тільки за їх вимогою або за вимогою уповноважених ними осіб у встановлені законодавством порядку і термін;
щоденно проводити порівняння кількості і видів розміщених цінних паперів з тими, що враховані на рахунках зареєстрованих осіб;
надавати зареєстрованим особам інформацію та виписки з реєстру згідно з їх правами;
надавати в Антимонопольний комітет України виписку про власників, які володіють 10 і більше відсотками акцій емітента, та осіб, яким передані такі пакети акцій у довірче управління чи для здійснення операцій з ними не пізніше одного місяця з моменту внесення до реєстру;
протягом 10 днів з моменту одержання відповідного запиту надавати емітенту реєстр у письмовій формі, завірений підписом та печаткою реєстратора;
вживати необхідних організаційних, технічних заходів щодо відповідального зберігання даних системи реєстру як у паперовій формі, так і на електронних носіях;
зберігати документи, що є підставою для внесення даних до реєстру, протягом трьох років з моменту укладення угоди, що підтверджується цими документами;
прийняти на відповідальне зберігання від емітента бланки іменних цінних паперів чи сертифікати останніх і забезпечити їх використання при реєстрації прав власності відповідно до доручення емітента.
Контроль за діяльністю реєстраторів та емітентів, що ведуть власний реєстр, здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її територіальні відділення.
Реєстратор звітує перед Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку або її територіальним відділенням, яке видало дозвіл реєстратору, щоквартально до 10 числа місяця, наступного за звітним періодом.
Звіт повинен містити такі дані:
кількість емітентів, що обслуговуються, в тому числі по кожному емітенту та за кожним видом цінних паперів:
кількість та номінальна вартість випущених іменних цінних паперів;
кількість та номінальна вартість розміщених іменних цінних паперів;
кількість власників іменних цінних паперів, загальна кількість та номінальна вартість належних їм цінних паперів;
кількість номінальних утримувачів цінних паперів, загальна кількість та номінальна вартість переданих номінальним утримувачам цінних паперів, у тому числі за типом номінальних утримувачів: торговці цінними паперами, депозитарії, довірчі товариства;
виручка від реалізації реєстраторських послуг за звітний квартал;
кількість випадків переходу права власності за звітний квартал;
перелік послуг, які надає реєстратор за цінами на кожну послугу;
кількість порушень терміну обробки документів та внесення змін до реєстру.
Особливості складання та подання квартальної звітності визначаються Порядком складання та подання квартального звіту щодо здійснення діяльності по веденню реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 219 від 27 вересня 1996 р.
Крім реєстраторів, на ринку цінних паперів дуже важливі функцій виконують ще одні учасники його інфраструктури —депозитарії.
Основну частину депозитарних послуг на вітчизняному фондовому ринку досі надавали банки. Банківські депозитарії почали створюватись і діяти в Україні на підставі Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України № 55/94 від 19 лютого 1994 р.
Тільки протягом перших двох років після набрання цим Положенням чинності Міністерство фінансів України видало 137 дозволів комерційним банкам на здійснення діяльності депозитарію інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії. Банку для здійснення такої діяльності не потрібно створювати окрему юридичну особу, функції депозитарію виконує спеціалізований підрозділ, що входить до управління цінних паперів або відділу цінних паперів.
Банки-депозитарії здійснювали відповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з активами інвестиційного фонду чи взаємного фонду інвестиційної компанії та облік руху активів на підставі депозитарного договору. Особливості здійснення депозитарної діяльності в Україні визначалися Тимчасовим положенням про депозитарії та депозитарну діяльність, затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 117 від 21 травня 1996 р.
Положення було розроблене відповідно до Законів України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про захист інформації в автоматизованих системах", Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленої Верховною Радою України 22 вересня 1995 р., Указу Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94 "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", Указу Президента України від 12 червня 1995 р. № 446/95 "Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку", Указу Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Про внесення змін і доповнень до Указу Президента від 25 травня 1994 р. № 247", Положення про технічний захист інформації в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 1994 р. № 632.
Мета Тимчасового положення — визначення основних понять, правил і встановлення вимог до провадження та регулювання депозитарної діяльності в Україні.
Суб'єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати депозитарну діяльність лише за умови отримання відповідного дозволу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Такий дозвіл видається на підставі Порядку видачі дозволу на депозитарну діяльність, затвердженого наказом ДКЦПФР № 118 від 21 травня 1996 р.
Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України передбачалося здійснення депозитарного обліку для клієнтів посередниками, що за статусом не є банківськими установами. Торговці, які здійснюють операції на фондових біржах або в електронних позабіржових торгових системах, повинні отримати право на первинний депозитарний облік для клієнтів, що продають чи купують цінні папери на біржах чи організаційно оформленому позабіржовому ринку, інакше неможливим стане використання клірингу як засобу прискорення темпів розрахунків.
Наприкінці 1995 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку підготувала проект Закону України "Про електронний обіг цінних паперів та систему Національного депозитарію України". Розгляд Верховною Радою України законопроекту у першому читанні відбувся в червні 1996 року.
В остаточній редакції Закон, прийнятий Верховною Радою України у грудні 1997 року, має назву "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".
Закон розроблений відповідно до Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України і присвячений актуальній проблемі визначення правових основ депозитарного обліку цінних паперів, випущених у документальній (паперовій) та без документальній формі, тобто на електронних носіях в комп'ютерних мережах установ, що здійснюють депозитарну діяльність. Значна увага приділена засвідченню майнових прав власників іменних цінних паперів, випущених на пред'явника, окреслені загальні засади функціонування системи електронного обігу цінних паперів в Україні, визначені види депозитарної діяльності.
Згідно з п. 6 розділу VI "Прикінцеві положення" цього Закону мають бути приведені у відповідність з Конституцією України та цим Законом укази Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційну діяльність" від 19 лютого 1994 р. та "Про облік прав власності на іменні папери та депозитарну діяльність" від 25 травня 1994 р. в редакції від 2 березня 1996 р.
У Законі зазначається, що до приведення законодавства у відповідність з цим Законом інші прийняті раніше законодавчі та підзаконні акти чинні у частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, враховуючи наведене, вже зараз можна стверджувати, що в Україні створено мінімально необхідну правову базу для розбудови інфраструктури фондового ринку згідно з міжнародними стандартами її організації.
ПІ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
1. Правова регламентація функціонування фондового ринку та основні напрямки її вдосконалення
Одним із ключових факторів ефективного розвитку ринку цінних паперів в Україні є формування прогресивної нормативно-правової бази, яка регулювала б правовідносини, що виникають на ньому. При цьому необхідно враховувати, що навіть у країнах з розвинутою ринковою економікою, за наявності величезного, накопиченого десятками й сотнями років практичного досвіду у сфері випуску та обігу фондових цінностей, високої правової культури, ефективного механізму розробки, обговорення та прийняття законодавчих актів, постійної суспільної уваги до цих процесів, значних інтелектуальних зусиль юристів та економістів, не завжди вдається одразу встановити ефективне правове регулювання тих чи інших відносин, пов'язаних з ринком цінних паперів. Тому прийняті законодавчі акти дуже часто потребують уточнення або використання розвинутої системи підзаконного регулювання.
У нашій країні, за умов повного забуття власного досвіду в галузі фондових операцій, крайньої нестачі інформації про механізми їх регулювання в інших країнах, недосконалості процедури прийняття законодавчих рішень та порядку набуття ними юридичної сили, можливості розробки високоякісних нормативних документів істотно знижуються.
Відновлення законодавства, пов'язаного з ринком цінних паперів, ми змушені починати практично з нуля. Зараз вже неможливо забезпечити наступництво прийнятих нормативних актів і законодавства, яке існувало в Російській імперії (в тому числі і в Україні) до 1917 року. Ця обставина не може не викликати жалю, бо до революції ми мали розвинуту, як на ті часи, правову базу регулювання фондового ринку. Вже у 1836 році в Росії було затверджено "Положення про компанії та акції". У прийнятті такого правового документа, що регламентував діяльність акціонерних товариств, ми випередили Прусію на 6 років, Англію — на 7, Францію — на 19 років.
Дореволюційне законодавство Росії традиційно відрізнялось високим рівнем державного втручання у процеси, які відбувались на ринку цінних паперів, наявністю великої кількості обмежень. Навіть біржі, які за своєю природою є самоврядними організаціями, перебували під жорстким урядовим контролем.
Після лютневої буржуазної революції Тимчасовий уряд 10 березня 1917 р. прийняв постанову, яка скасовувала значну частину обмежень на діяльність акціонерних компаній та на випуск ними цінних паперів.
На жаль, розвиток вітчизняної правової бази, пов'язаної з ринком цінних паперів, після подій, що відбулися у жовтні 1917 року, припинився. Фондовий ринок не міг співіснувати із системою централізованого державного управління економічними процесами, і тому потреба в ньому, а отже, і в його нормативному регулюванні, відпала. Виняток становив лише короткий період так званої нової економічної політики.
