1) діяльність безпосередньо як торговця цінними паперами;
2) діяльність по спільному інвестуванню.
Пріоритетною все-таки вважається діяльність інвестиційної компанії як торговця цінними паперами, оскільки спільне інвестування не є обов'язковим і може здійснюватись компанією лише за її бажанням.
Комерційна та комісійна діяльність з цінними паперами є сьогодні основним джерелом доходів інвестиційної компанії. Важливе місце у послугах інвестиційних компаній займає інутий ринок цінних паперів передбачає й управління інвестиційними компаніями портфелями цінних паперів таких інституційних інвесторів, як страхові компанії та пенсійні фонди. Крім того, до професійних послуг цього торговця цінними паперами щодо управління інвестиційною діяльністю звертаються і громадяни.
Інвестиційні компанії, здійснюючи практично всі види діяльності з цінними паперами, а також спільне інвестування через взаємні фонди, є одними з найактивніших учасників вітчизняного фондового ринку.
Високий потенціал цих фінансових посередників, насамперед, обумовлений великими капіталами, якими вони володіють, що значно підвищує їх надійність і дає додаткові гарантії клієнтам, професійністю їх співробітників, а також постійною аналітичною роботою і контролем за станом українського фондового ринку та зміною його кон'юнктури.
Враховуючи провідну роль, яку відіграють інвестиційні компанії на ринку цінних паперів, їх діяльність вимагає ґрунтовного законодавчого врегулювання. Складність вирішення цього питання полягає у двоякому характері діяльності цих фінансових посередників на фондовому ринку. Не зовсім виправданим бачиться регулювання діяльності одного суб'єкта підприємництва різними законодавчими актами, як це робиться сьогодні. На нашу думку, доцільніше було б визначити правовий статус інвестиційних компаній в Україні, загальні особливості здійснення їх діяльності як торговців цінними паперами, а також діяльності по спільному інвестуванню в окремому Законі України "Про інвестиційні компанії". В такому законі мають також міститись положення щодо особливостей надання послуг інвестиційними компаніями громадянам та інституційним інвесторам по управлінню інвестиційною діяльністю останніх.
Загальні для всіх фінансових посередників та інституційних інвесторів особливості здійснення окремих видів діяльності інвестиційної компанії можуть регулюватись спеціальним законодавством.
Крім інвестиційних компаній, на українському фондовому ринку працюють інші торговці цінними паперами, які спеціалізуються лише на діяльності з цінними паперами і не можуть здійснювати, згідно з чинним законодавством, діяльності по спільному інвестуванню. діяльності з цінними паперами на фондовій біржі та позабіржовому ринку.
Важливе значення для успішної діяльності на фондовому ринку, підвищення конкурентоспроможності торговця цінними паперами має наявність у торговця власного брокерського місця на фондовій біржі. Це дозволяє йому безпосередньо брати участь у первинному розміщенні будь-яких цінних паперів, контролювати обіг цих паперів на вторинному ринку, а також оперативно реагувати на зміни стану ринку.
Крім торговців цінними паперами, на фондовому ринку України як фінансові посередники активно працюють банки,які відповідно до ст. З Закону України від 20 березня 1991 р. "Про банки і банківську діяльність" можуть виконувати такі операції з цінними паперами:
купівлю, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;
довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами та інші) за дорученням клієнтів;
надання консультаційних послуг.
Банки можуть здійснювати діяльність по випуску та обігу цінних паперів відповідно до ст. 26 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".
Особливості здійснення банками такої діяльності донедавна визначались спільним документом Національного банку України та Міністерства фінансів України "Про умови здійснення комерційними банками діяльності по випуску та обігу цінних паперів".
Комерційний банк може приступати до здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів з моменту одержання ним дозволу ДКЦПФР і повної сплати статутного фонду.
Комерційні банки, крім діяльності по випуску цінних паперів, комісійної та комерційної діяльності по цінних паперах, можуть здійснювати представницьку діяльність, а також інші види діяльності, пов'язані з вищезазначеними, насамперед по наданню консультаційних послуг у галузі операцій з цінними паперами, послуг по зберіганню, обліку і веденню розрахунків по операціях з цінними паперами.
Крім того, банки, здійснюючи свої безпосередні функції по кредитуванню, використовують цінні папери також як заставу або як забезпечення під звичайні кредитні операції. Ці види операцій з цінними паперами не є посередницькими. Комерційний банк здійснює функції торговця цінними паперами через окремий підрозділ. При цьому банк повинен забезпечити умови, за яких не допускається обмін інформацією поміж підрозділом, що займається операціями з цінними паперами, і підрозділом, що обслуговує емітентів як клієнтів банку.
Сьогодні комерційні банки в Україні надають стандартні посередницькі послуги на фондовому ринку і не відрізняються особливою активністю від інших торговців цінними паперами. Проте потенційні можливості комерційних банків як учасників фондового ринку досить значні, але поки що не використовуються повністю.
Ще зовсім недавно комерційні банки надавали своїм клієнтам досить неординарні послуги, пов'язані з операціями з цінними паперами. Зокрема, в 1991—1992 рр. в результаті активізації процесів створення універсальних, товарних, сировинних та інших бірж багато українських підприємств придбали їх акції, не маючи змоги особисто брати участь у біржових торгах. Цінні папери передавались у довірче управління банкам, які виходили на біржу з крупним пакетом акцій, що давав право на брокерське місце на біржі. Брокерські місця здавались в оренду, плата за яку надходила банкам, а ті, у свою чергу, розплачувались з підприємствами. Однак з часом біржовий ажіотаж спав, і ця, спочатку масова, послуга практично звелась нанівець. Сьогодні банки мають дуже невелику кількість таких договорів.
Варто згадати і про ситуацію, в якій опинились багато українських підприємств, що узяли участь у кампанії по акціонуванню російських підприємств. Вихід України з рубльової зони призвів до того, що наші підприємства одержали навіть не цінні папери, а лише певні зобов'язання. Українські банки шляхом співпраці з російськими банками, які акумулювали такі зобов'язання, надавали своїм клієнтам послуги по оберненню цих документів у грошові кошти. Такий вид довірчих операцій з цінними паперами також не був масовим, і надання цієї послуги не є стандартною для комерційних банків.
Останнім часом банки дещо зменшили обсяг послуг на українському ринку цінних паперів і зараз перебувають у стані очікування його активізації. Практично, в кожному комерційному банку створено відділ по цінних паперах, інтенсивно провадиться підготовка спеціалістів банків з фондових операцій. Таким чином, можна впевнено стверджувати, що комерційні банки не поступляться своїм місцем на ринку цінних паперів України і в подальшому складатимуть гідну конкуренцію іншим торговцям цінними паперами.
Контроль за діяльністю комерційних банків на ринку цінних паперів здійснюють ДКЦПФР і Національний банк України у межах їх повноважень, визначених Законами України "Про цінні папери і фондову біржу" та "Про банки і банківську діяльність".
Слід зазначити, що законодавство України, спрямоване на врегулювання діяльності комерційних банків узагалі і з цінними паперами зокрема, вимагає ґрунтовного доопрацювання. Так, Закон України "Про банки і банківську діяльність", встановлюючи види діяльності з цінними паперами, якими можуть займатись комерційні банки (ст. 3), зовсім не визначає порядок та умови здійснення такої діяльності.
На нашу думку, особливі умови здійснення комерційними банками діяльності на ринку цінних паперів мають бути визначені саме на законодавчому рівні.
Особливу увагу необхідно звернути на запобігання недобросовісному використанню банками внутрішньої інформації емітентів, одержаної при обслуговуванні фінансової діяльності останніх. Вимагають також доопрацювання положення закону щодо захисту інтересів клієнтів банків, у тому числі у зв'язку з діяльністю з цінними паперами.
Між тим справедливим буде зазначити, що поки що серед торговців цінними паперами до активно діючих структур можна віднести не більше половини. З одного боку, це пояснюється обмеженістю вибору цінних паперів, що пропонуються потенційним інвесторам, а з іншого — тим, що серед зареєстрованих торговців майже чверть складають банки, для яких операції з цінними паперами сьогодні менш прибуткові, ніж кредитування. Серед торговців, які активніше працюють на ринку, більшість поки що пропонують цінні папери власного випуску або випущені комерційними структурами, з якими тісно пов'язані (переважно, це банки, страхові компанії, інвестиційні фонди, іноді — акціонерні товариства, що зайняті у сфері матеріального виробництва).
Досить болючою проблемою залишається і те, що зростання кількості торговців цінними паперами далеко не відповідає росту рівня якості їх послуг, що можна пояснити, у першу чергу, нестачею кваліфікованих фахівців, спеціально підготовлених для роботи на фондовому ринку.
Третім видом фінансових посередників на ринку цінних паперів України виступають довірчі товариства.
На сьогодні основним документом, що регламентує діяльність довірчих товариств в Україні, є Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 23-93 "Про довірчі товариства"1.
Згідно з цим Декретом довірчим товариством визнаєтьсятовариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їхніх прав власників.Майном довірителя є грошові кошти, цінні папери та документи, які засвідчують право власності довірителя (ст. 1).
Поняття представницької діяльності в Декреті "Про довірчі товариства" не визначено, однак таке визначення щодо діяльності з приватизаційними паперами міститься в Законі України "Про приватизаційні папери". Так, згідно зі ст. 7 Закону "Про приватизаційні папери" представницькою діяльністю визнаєтьсядіяльність, що здійснюється представниками від імені, за рахунок і на ім'я власників майна.Таким чином, на фондовому ринку довірчі товариства здійснюють представницьку діяльність щодо обслуговування цінних паперів (у тому числі приватизаційних) довірителя відповідно до договору доручення, укладеного між довірителем та довірчим товариством. Згідно з Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим наказом ДКЦПФР від 1 квітня 1996 р. № 58, довірче товариство, якому цінні папери передані для здійснення операцій з ними за дорученням і в інтересах власника, реєструється в системі ведення реєстру власників іменних цінних паперів як номінальний утримувач.
Такий вид діяльності з цінними паперами, на відміну від комісійної та комерційної, надає довірителям (фізичним та юридичним особам) значні переваги:
по-перше, цінні папери завжди залишаються у власності довірителя і мають бути повернені йому у випадку розірвання договору;
по-друге, доходи по цінних паперах довірителя сплачуються йому в повному обсязі, за винятком обумовленої в договорі винагороди довірчому товариству;
по-третє, довірче товариство може акумулювати крупні пакети акцій, оскільки на нього не розповсюджуються обмеження, передбачені для інвестиційних фондів і компаній. Це дозволяє довірчим товариствам брати активну участь в управлінні акціонерними товариствами, діючи в інтересах довірителів.
Вказані переваги визначають привабливість самої ідеї довірчого управління, перш за все для дрібних вкладників, до яких на сьогодні належить більша частина населення України. Однак саме недостатній захист довірителів від шахрайської діяльності є основним недоліком чинного законодавства України у сфері довірчого управління. Незважаючи на те, що Декретом Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" визначено, що засновники довірчого товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум додатково належним їм майном у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника (ст. 2), що вартість активів, прийнятих у довірче управління, не повинна сумарно перевищувати частки довіреної особи у статутному фонді довірчого товариства та відповідно її особистої додаткової відповідальності (ст. 3), права довірителів майже не захищені. Практично, після можуть бути частково або повністю вилучені засновниками, цінні папери, внесені до статутного фонду, можуть виявитися неліквідними і не дозволять компенсувати втрат вкладників, вартість активів, прийнятих у довірче управління, може істотно перевищувати статутний фонд товариства і навіть п'ятикратну відповідальність його учасників тощо. Тому, перш за все на законодавчому рівні, необхідно конкретизувати умови формування та збереження статутного фонду довірчого товариства, забезпечити постійний контроль за співвідношенням статутного фонду та активів, що прийняті в управління, а також створити відкриту для контролю систему обліку довірчих операцій у довірчому товаристві.
Відповідно до Декрету "Про довірчі товариства" порядок контролю за ними встановлюється трьома відомствами — Фондом державного майна України, Національним банком України і Міністерством фінансів України (ст. 5).
Законодавством України однозначно передбачено лише ліцензування Фондом державного майна України діяльності довірчих товариств з приватизаційними паперами. Право на таку діяльність довірчі товариства набувають після отримання відповідної ліцензії Фонду державного майна України в порядку, передбаченому Інструкцією про умови ліцензування представницької діяльності з приватизаційними паперами, затвердженою наказом Фонду державного майна України від 25 листопада 1993 р. № 5141.
Оскільки Фонд державного майна відповідає лише за операції довірчих товариств з приватизаційними паперами, він ліцензує тільки цей вид діяльності. Але в результаті вкладення приватизаційних паперів у розпорядженні довірчого товариства опиняються акції приватизованих підприємств, а також, у подальшому, і грошові доходи довірителів. Цю діяльність по управлінню цінними паперами довірителів також необхідно ліцензувати.
На практиці цього не відбувається, і довірчі товариства продовжують працювати на підставі ліцензії про представницьку діяльність з приватизаційними паперами.
Якщо згадати ще про проблеми ліцензування операцій по довірчому управлінню майном, у тому числі нерухомістю, які також у нас не вирішені, то бачиться доцільним запровадження загальної ліцензії у сфері довірчого управління, яка відігравала б роль перепустки на відповідний ринок. Якщо довірче товариство одержить загальну ліцензію, то надалі воно обов'язково має одержати спеціальні ліцензії на зайняття довірчими операціями з окремими видами майна.
Варто зупинитися ще на одному важливому питанні, яке не знаходить однозначного вирішення в законодавстві України. Мається на увазі можливість довірчих товариств займатись іншими видами підприємницької діяльності, крім операцій по довірчому управлінню чужим майном. На нашу думку, зайняття діяльністю, не пов'язаною з довірчим управлінням, значно ускладнить здійснення надійного контролю за довірчими товариствами з боку відповідних державних органів. Тому необхідно на законодавчому рівні встановити, що предметом безпосередньої діяльності довірчих товариств мають бути лише операції по довірчому управлінню та ряд інших, технологічно пов'язаних з ними функцій, наприклад, відповідне консультування, навчання, видавнича діяльність та ін.
Таким чином, на сьогодні в Україні виникла нагальна потреба у прийнятті нових законодавчих актів, які б регулювали діяльність довірчих товариств, оскільки чинне законодавство, зокрема Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства", вже не відповідає вимогам сьогодення. Саме недосконалість законодавства про довірчі товариства призвела до численних фінансових скандалів в Україні, які в сукупності набувають характеру тенденції, що ставить під сумнів існування довірчих товариств взагалі, оскільки позбавляє їх довіри потенційних вкладників. Крім того, на державному рівні також здійснені певні кроки щодо обмеження сфери діяльності довірчих товариств. Зокрема, Постановою Верховної Ради України від 22 грудня 1995 р. № 491/95 "Про усунення зловживань у процесі залучення суб'єктами підприємницької діяльності грошових коштів громадян" довірчим товариствам заборонено у процесі своєї діяльності залучати грошові кошти громадян. Цією ж постановою встановлено, що до введення в дію Закону України про довірчі товариства, а також до затвердження порядку ліцензування діяльності довірчих товариств, типового договору довірчого товариства з довірителем майна та типового договору довірчого товариства з комерційним банком державна реєстрація новостворених довірчих товариств не здійснюється. Зараз триває розробка нового законодавства України з регулювання діяльності довірчих товариств. У Верховній Раді на розгляді знаходяться проекти законів України "Про довірчі товариства" та "Про довірче управління майном". Проектами цих законів враховано багато недоліків чинного законодавства, а також передбачено створення центрального органу державної виконавчої влади, до компетенції якого віднесено ліцензування та контроль за діяльністю довірчих товариств.
Нове законодавство про довірчі товариства не повинно обмежуватись лише регламентуванням діяльності цих товариств, а має охопити весь комплекс правових питань, пов'язаних з довірчим управлінням активами фізичних та юридичних осіб. Особливий наголос треба зробити на захисті майнових інтересів вкладників довірчих товариств.
На завершення аналізу діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів України варто зупинитися більш конкретно на діяльності цих посередників з приватизаційними паперами, оскільки саме з цими фондовими інструментами вони працюють найбільш активно.
Ліцензування діяльності фінансових посередників з приватизаційними паперами здійснює Фонд державного майна України. Передбачено ліцензування представницької, комерційної та посередницької діяльності з приватизаційними паперами.
Станом на 1 січня 1996 р. Фондом державного майна України було видано 366 ліцензій довірчим товариствам на здійснення представницької діяльності з приватизаційними паперами, 252 дозволи інвестиційним фондам та інвестиційним компаніям на здійснення комерційної діяльності з приватизаційними паперами, 31 ліцензія торговцям цінними паперами на здійснення посередницької діяльності з приватизаційними паперами, 22 ліцензії комерційним банкам на здійснення посередницької діяльності з приватизаційними паперами.
Слід зазначити, що більш ніж 59% фінансових посередників, що мають ліцензії Фонду державного майна України, сконцентровано у п'яти регіонах України — м. Києві, Харківській, Дніпропетровській, Донецькій та Одеській областях. Близько 26% ліцензованих посередників зосереджено у Київській області та м. Києві.
Проте, незважаючи на наявність такої досить значної кількості посередників, які беруть участь у розміщенні серед населення акцій підприємств, що приватизуються, та здійснюють операції на фондовому ринку, ефективність посередницької діяльності залишається ще низькою. Особливо актуальною для фінансових посередників залишається проблема вкладення закумульованих приватизаційних сертифікатів у ефективні підприємства, що дозволить посередникам виплачувати дивіденди своїм довірителям чи учасникам.
Певна кількість посередників на сьогодні не працює у зв'язку з анулюванням чи призупиненням дії їх ліцензій.
4. Правові засади функціонування біржового та позабіржового ринків цінних паперів в Україні
Операції з цінними паперами можуть здійснюватись на організованій біржі цінних паперів та позабіржовому ринку.
Фондова біржаявляє собоюорганізаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.Іншими словами, фондова біржа — це, перш за все, місце, де знаходять один одного продавець та покупець цінних паперів, де ціни на останні визначаються попитом та пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів. Фондова біржа, об'єднуючи професійних учасників ринку цінних паперів в одному приміщенні, створює умови для підвищення ліквідності ринку в цілому.
Виникнення першої біржі пов'язують з містом Брюгге в Нідерландах, де в XV ст. біля будинку купця Ван дер Буреє збиралися купці з різних країн для обміну торговою інформацією, придбання іноземних векселів та здійснення інших торгових операцій без пред'явлення конкретного предмета купівлі-продажу1.
З появою в ХУ-ХУІ ст. бірж у найбільших містах Європи там почали діяти спеціальні біржові посередники. В той час термін "брокер" використовувався лише на Лондонській товарній біржі (створена в 1566 р.). Пізніше з'явилися й інші еквіваленти цього терміна: німецький "маклер", французький "куртьє" або "біржовий агент", російський "спекулянт". На перших біржах в одному місці здійснювалась торгівля як товарами, так і цінними паперами. Лише на початку XIX ст. в Європі починають формуватись самостійні фондові біржі.
Перша фондова біржа в Російській імперії була відкрита в Санкт-Петербурзі в 1703 році, а на Україні перша біржа була створена в Києві в 1865 році. До 1914 року в країні діяло вже 115 бірж, на яких, крім інших, здійснювались операції з цінними паперами. З початком першої світової війни робота бірж була офіційно припинена. В серпні 1914 року була закрита Київська біржа і припинено котирування цінних паперів на Санкт-Петербурзькій біржі.
Біржова торгівля відродилась в СРСР лише в роки непу. Першу біржу радянського періоду було відкрито в Москві 29 грудня 1921 р. В 1922 році почали створюватись фондові відділи на товарних біржах, а також відособлені фондові біржі.
В Україні фондові біржові операції були регламентовані постановою РНК УРСР від 23 березня 1923 р.1, яка була прийнята на основі Постанови РНК РСФСР від 20 жовтня 1922 р.
Український фондовий ринок у ті роки посідав значне місце в структурі загальнодержавного ринку. Загальносоюзний обіг цінних паперів у 1925—1926 рр. складав 387,8 млн рублів, а частка центральної в Україні (в той час столичної) Харківської біржі складала 78,1 млн рублів. На Київський фондовий відділ припадало 1,1 відсотка загальносоюзного обігу.
За посередництвом фондових біржових операцій здійснювалась торгівля іноземною валютою, в тому числі векселями та чеками в іноземній валюті, банкнотами Держбанку, державними цінними паперами, акціями та паями акціонерних та пайових товариств, належним чином зареєстрованих органами радянської влади, а також благородними металами в злитках.
У 1930 році внаслідок ліквідації багатоукладності в економіці країни та переходу до директивного розподілу, біржі, в тому числі й фондові, було закрито, і торгівля цінними паперами стала переслідуватись у кримінальному порядку.
Лише в 1991 році, після прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", фондова біржа знову отримала в Україні право на існування.
У цьому Законі визначено, що фондова біржа може бути створена у формі акціонерного товариства, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства (ст. 33).
Своєю діяльністю фондова біржа забезпечує:
перерозподіл на комерційній основі фінансових ресурсів між юридичними та фізичними особами шляхом організації купівлі-продажу фондових цінностей;
сприяння становленню й розвитку фондового ринку та належне розповсюдження інформації про нього;
підвищення довіри інвесторів до вкладення на довгостроковій основі вільних грошових коштів у фондові цінності;
контроль за діяльністю учасників біржових торгів, захист їхніх інтересів та інтересів інвесторів.
Відмінною рисою фондової біржі є некомерційний характер її діяльності. Основна мета діяльності біржі — створення належних умов для широкомасштабної та ефективної торгівлі цінними паперами — не сумісна з комерційними підходами до її роботи.
Доходи біржі обмежуються сумами, необхідними для забезпечення її нормального функціонування та розвитку і практично не використовуються для виплати дивідендів суб'єктам, що внесли свої кошти в статутний фонд біржі. Щоб одержувати високий прибуток від роботи біржі, необхідно було б максимально збільшити збори з її членів та емітентів, що змусило б частину з них шукати інше місце для укладання угод. У статуті Московської міжнародної фондової біржі, наприклад, прямо вказано (ст. 1.2), що "біржа не переслідує мету одержання власного прибутку і не виплачує доходів від своєї діяльності власникам акцій біржі"1. Таке саме положення було внесено у березні 1994 року до Статуту Української фондової біржі. Основними статтями доходу фондової біржі є: акциз (податок на угоду), що стягується з членів біржі за кожне замовлення, виконане в торговому залі;
плата компаній за включення їх акцій у біржовий список;
щорічні внески компаній, які використовуються біржею на підтримання їхнього лістингу в належному стані;
плата компаній за зміни в лістингу, наприклад, у зв'язку із змінами в їхньому капіталі тощо;
вступні внески нових членів;
епізодичні внески членів біржі на покриття поточних збитків або створення необхідних резервів.
Таким чином, зацікавленість членів біржі в її діяльності не пов'язана з отриманням прибутку від вкладення в біржу капіталу. Участь у біржі породжена потребою в організації, яка могла б концентрувати у своїх стінах численні заявки, які поступають із зовні на придбання та продаж високоліквідних цінних паперів і забезпечувала б завдяки цьому можливість швидко укладати по них угоди за цінами, що відображують реальну кон'юнктуру досить представницького ринку. Тому до кола членів фондової біржі, як правило, входять тільки ті суб'єкти, які професійно займаються діяльністю з цінними паперами.
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" фондову біржу в Україні може бути створено не менш як 20 засновниками — торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах. Таким чином, законодавство України визначає, що членами фондової біржі можуть бути тільки юридичні особи.
Питання про членство у фондовій біржі фізичних та юридичних осіб у різних країнах знаходить неоднакове вирішення. В одних країнах (наприклад, у США, Великобританії) членами фондової біржі можуть бути виключно фізичні особи, в інших (у Японії, Канаді) — тільки юридичні особи, в третіх (у Німеччині, Італії) — і фізичні, і юридичні особи. При цьому, якщо допускається персональне членство в біржі фізичних осіб, то мається на увазі, що вони повинні бути акціонерами (пайщиками), директорами або співробітниками досить крупних фірм, які професійно займаються операціями з цінними паперами. Неоднозначне також вирішується питання про допуск до біржових операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності. У більшості країн іноземним юридичним і фізичним особам, що відповідають певним вимогам, дозволено займатись операціями з цінними паперами на національних ринках. Водночас в окремих країнах (наприклад, у Канаді, Франції) іноземні особи не можуть бути членами біржі, а частка їх капіталу в статутному фонді фірм — членів біржі обмежується.
