Якщо торгівля на фондовій біржі здійснюється шляхом аукціону, порядок організації аукціонів у торговельному залі фондової біржі (торгівля "з голосу") має бути визначений у правилах фондової біржі або в іншому документі з урахуванням вимог щодо:
визначення видів угод, що можуть укладатися способом онкольного аукціону;
учасників аукціонів;
процедури ведення аукціонів;
визначення видів наказів брокерам/ділерам на купівлю-продаж цінних паперів (ринковий, лімітний, стоп-наказ тощо);
оформлення біржових угод;
форми оголошення замовлень.
Процедури здійснення біржової торгівлі, встановлені правилами біржі, повинні містити в собі: а) принципи котирування цінних паперів, угоди щодо яких здійснюються на біржі, б) введення цінних паперів, прийнятих на офіційне котирування, до продажу та в) способи і періодичність повідомлення біржі, яке уточнює дату першого котирування і обраний механізм введення до продажу.
Залежно від становища на ринку після котирування (абсолютна або неповна рівновага, ринок, обмежений в нерівно-вазі, тощо) біржа повинна публікувати біржовий курс цінних паперів. Якщо неможливо визначити курс, біржа не публікує ніякої інформації про стан ринку (ринок поза котируванням). Правилами може визначатися, що курси узагальнюються через біржовий індекс, оприлюднення якого є обов'язковим.
Завданням системи клірингу є визначення взаємних зобов'язань сторін угоди купівлі-продажу цінних паперів на момент її виконання і, при цьому, мінімізація переміщень як цінних паперів, так і грошових коштів.
Залежно від особливостей здійснення розрахунків між сторонами угоди розрізняють дві системи клірінгу: 1) одинична система; 2) залік.
За одиничної системи покупець цінних паперів після укладення угоди переводить грошові кошти або їх еквівалент у допустиму для продавця форму. Продавець, у свою чергу, тримає цінні папери у формі, придатній для поставки покупцю. Після цього обидві сторони обговорюють певний механізм обміну паперів на гроші. Всі подальші угоди між сторонами протягом цього біржового дня здійснюються за цією самою схемою, але повністю незалежно від попередніх або подальших угод.
Система заліку використовується за значної інтенсивності фондових операцій і дозволяє звести розрахунки по певному виду цінних паперів до мінімальної кількості їх передач.
Існує три варіанти заліку: 1) двосторонній залік; 2) багатосторонній залік; 3) безперервне залікове виконання.
Двостороннім, або попарним, визнається залік, який відбувається між двома одними і тими самими сторонами, які протягом одного робочого біржового дня уклали кілька угод щодо одного виду цінних паперів. У цьому випадку система двостороннього заліку дозволяє визначити підсумкове число належних передачі кожною стороною цінних паперів або суму грошей. Двосторонній залік, незважаючи на те, що він є найпростішою формою заліку, зменшує кількість і спрощує процес розрахункових операцій під час виконання угод купівлі-продажу цінних паперів на фондовій біржі.
Використання в процесі розрахунків багатостороннього заліку є кроком на шляху до більш ефективних методів клірингу. Учасник біржової торгівлі може укласти за день значну кількість угод щодо одного виду цінних паперів з багатьма сторонами, але багатосторонній залік може призвести до того, що він матиме одне-єдине зобов'язання або право на одержання перед однією або декількома сторонами.
Нарешті, в системі безперервного залікового виконання (БЗВ) використовується метод багатостороннього заліку. Однак розрахунки за угодами, укладеними певним учасником торгів за один день, не зводяться до підсумкового результату, а всі незакриті його зобов'язання зараховуються проти угод наступного робочого дня.
Однією з характерних рис БЗВ є вклинення клірингової палати між сторонами угоди в ролі протилежної сторони для кожної з них. Таким чином, сторони угод стають боржниками або кредиторами клірингової палати, а не один одного, що значно зменшує ризик невиконання умов угоди однією із сторін. Це пояснюється тим, що невиконання зобов'язань перед кліринговою палатою може призвести в кінцевому результаті до відлучення боржника від участі в торгах на біржі, а клірингова палата зі свого боку справно виконує зобов'язання перед усіма учасниками заліку.
Система безперервного залікового виконання розроблена з метою досягнення повної автоматизації та максимального використання заліку в процесі розрахунків за угодами по цінних паперах. Шляхом зведення в єдине найбільшої кількості угод БЗВ зменшує до мінімуму зобов'язання по поставці цінних паперів. Система БЗВ може продуктивно функціонувати лише в країнах з розвинутим фондовим ринком, оскільки вона вимагає використання автоматичної системи безготівкових розрахунків у високо централізованій та керованій інфраструктурі.
Для нашої країни створення ефективної системи клірингу має стати ключовим кроком до спрощення розрахунків і зниження ризику при виконанні біржових угод по цінних паперах. Необхідно, в першу чергу, визначити найбільш оптимальний, з урахуванням рівня розвитку вітчизняного ринку цінних паперів, тип системи клірингу, здатний справно функціонувати на українських фондових біржах. Це одна з основних умов обмеження кількості незавершених угод та істотного зменшення ринкової вразливості.
Законодавством України передбачені заходи, які мають здійснюватись на фондових біржах з метою забезпечення виконання біржових угод. Зокрема, відповідно до Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності, для забезпечення гарантій щодо виконання зобов'язань правилами біржі має бути передбачено, що активи повинні вноситися учасником у вигляді коштів та/або державних цінних паперів як застави, зараховуватися на кліринговий рахунок і утворювати гарантійний фонд, який депонується на рахунках у банку, уповноваженому учасниками на здійснення розрахунково-клірингових функцій. Поточний гарантійний внесок має вираховуватися у відсотках від котирувальної ціни, яка встановлюється для кожного контракту, та вноситися учасником за кожну відкриту позицію.
Крім того, правилами фондової біржі може бути встановлено, що брокерська контора відповідає перед біржею за створення на рахунках клієнтів необхідних запасів цінних паперів (у випадку продажу) і коштів (у випадку купівлі) перед передачею замовлення на ринок. Біржа ні в якому разі не може відповідати за відсутність необхідних запасів цінних паперів або коштів.
За власною ініціативою або на вимогу правління біржі брокерська контора має право вимагати передачі коштів або цінних паперів до передачі замовлення на ринок. Якщо подавач замовлення не передав цінні папери брокерській конторі на наступний день після операції купівлі-продажу цінних паперів, які були продані, або грошові кошти для купівлі цінних паперів, то брокерська контора має право без попереднього повідомлення здійснити повторну купівлю проданих, але не переданих цінних паперів або продати викуплені, але не сплачені цінні папери. Всі витрати покриваються за рахунок клієнта, який порушив правила.
Біржа може створювати гарантійний ринковий фонд як некомерційну структуру для сприяння роботі брокерських контор.
Питання щодо створення такого фонду, його діяльності та умов формування і використання мають вирішуватися зборами акціонерів та визначатися відповідним положенням, погодженим з Державною комісією.
Гарантійний ринковий фонд біржі створюється для того, щоб кожен із учасників ринку, який уклав на ньому угоду, мав змогу успішно її реалізувати навіть у тому разі, коли її умови не були дотримані.
За наявності на біржі гарантійного ринкового фонду кожна брокерська контора повинна бути його членом і брати участь у його фінансуванні, перераховуючи кошти на його рахунок.
Порядок обов'язкового оприлюднення біржових цін має визначатися правилами фондової біржі і передбачати фіксацію та публікацію в офіційному виданні біржі найвищого та найнижчого курсів цінного папера (цінних паперів) кожного найменування, а також курсу цінного папера (цінних паперів) кожного найменування на момент завершення біржового дня ("закриття біржі") та чисту зміну курсу на цей момент порівняно з курсом на момент завершення попереднього біржового дня.
З метою здійснення клірингових операцій при фондових біржах утворюються розрахункові, так звані клірингові, палати. Як правило, клірингові палати створюються на базі одного з банків, який повністю виконує функції щодо клірингу біржових операцій шляхом відкриття рахунків кожному учаснику біржі та виконання по них відповідних розрахунків згідно з укладеними угодами.
У світовій практиці кліринг операцій з цінними паперами здійснюється, за загальним правилом, національним банком тієї чи іншої країни. У Франції — це Банк де Франс, у Німеччині — Центральний земельний банк (Бундесбанк).
На Українській фондовій біржі кліринг операцій з цінними паперами виконує Акціонерний банк "Україна", який і є кліринговим банком.
Кінцевий успіх системи клірингу та виконання біржових угод безпосередньо залежить також від створення та активного функціонування при фондових біржах депозитаріїв цінних паперів.
Депозитарій цінних паперів —це спеціалізована посередницька організація, що забезпечує збереження й облік цінних паперів, обслуговує угоди, пов'язані з їх обігом, та, у разі необхідності, поставку паперових бланків фондових інструментів із своїх сховищ у місця, вказані їх власниками.
Вигода використання системи депозитаріїв цінних паперів полягає в тому, що вони значно спрощують виконання угод по цінних паперах і водночас дозволяють уникнути великих переміщень останніх. При виконанні угоди необхідно лише перекласти відповідні цінні папери з одного сейфа депозитарію, де вони зберігаються, в інший, а не доставляти їх до місця виконання угоди і передавати іншому власнику. Однак це можливо лише за умови, що обидві сторони угоди є учасниками одного і того ж депозитарію.
З метою спрощення операцій по виконанню угод з цінними паперами в більшості країн з цивілізованою ринковою економікою існує система центральних депозитаріїв, клієнтами яких є практично всі учасники біржових операцій цих країн і в яких постійно зберігається основна частина цінних паперів, що допущені до біржового обігу. В США, наприклад, центральні депозитарії існують з кінця 60-х років, в Японії — з початку 70-х, у Великобританії — з кінця 70-х. В Україні поки що не створено єдиної системи центрального депозитарію. При Українській фондовій біржі функціонує центральний депозитарій, учасником якого може стати будь-яка фінансова установа, яка відповідає вимогам, що встановлені Умовами прийняття в учасники центрального депозитарію цінних паперів при УФБ.
АТ "Центральний депозитарій цінних паперів при УФБ" обслуговує всі операції з безготівковими (дематеріалізованими) цінними паперами, по яких відбувається розміщення чи вторинний обіг на УФБ та її філіях.
Звичайно, коли ми говоримо про центральний депозитарій цінних паперів, то, насамперед, маємо на увазі депозитарій, що здійснює зберігання та облік, а також фіксує переміщення не фізичних, а дематеріалізованих цінних паперів, які існують у вигляді комп'ютерних записів на рахунках.
Однак перевести всі цінні папери в дематеріалізовану форму — справа досить клопітка й складна. Про це переконливо свідчить досвід індустріальне розвинутих країн. Системою електронного обігу.
Щодо України, то, враховуючи практичну відсутність в ній централізованої комп'ютерної мережі, яка обслуговувала б операції з фондовими інструментами, говорити про повний перехід українського фондового ринку на операції з цінними паперами в дематеріалізованій формі є справою передчасною.
Указом Президента України від 25 травня 1994 р. а № 247/94 "Про електронний обіг цінних паперів і Національний депозитарій" передбачено створення Національного депозитарію для обслуговування електронного обігу цінних паперів в Україні на базі Центрального депозитарію цінних паперів при Українській фондовій біржі (ст. 2). Таким чином, було створено правові засади для появи ще одного з інститутів, притаманних розвинутому ринку цінних паперів. Однак до цього часу Національний депозитарій цінних паперів ще не створений.
Власне, питання про Національний депозитарій в Україні зводиться до питання, на якій базі і з якою метою він має створюватись: на базі АТ "Центральний депозитарій" при УФБ для забезпечення обігу бездокументних акцій та облігацій відкритих акціонерних товариств чи на базі депозитарію НБУ для обслуговування обігу державних цінних паперів. Питання залишається відкритим, хоча створення Національного депозитарію передбачено також Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленою постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р.
Згідно з Концепцією, до системи Національного депозитарію повинні належати Національний депозитарій та його учасники — локальні депозитарії банків, посередники на ринку цінних паперів, спеціалізовані депозитарні установи (реєстратори), регіональні центри сертифікатних аукціонів, які безпосередньо обслуговуватимуть учасників фондового ринку.
Депозитарії тісно співпрацюють з іншими учасниками біржового ринку (кліринговими банками, фондовими біржами), що дозволяє зробити цей ринок більш досконалим і ліквідним і тим самим наблизити його до міжнародних стандартів, які існують для ринків цінних паперів. Тим більше, що такі стандарти для міжнародних ринків станом на 1992 рік визначені організацією експертів, яка іменується "Група тридцяти" (Г-30).
Рекомендації Г-30 спрямовані, в основному, на вирішення проблем клірингу та організації фондової торгівлі. Уніфіковані вимоги до національних ринків цінних паперів як учасників міжнародної торгівлі викладені в дев'яти рекомендаціях, прийнятих у березні 1989 року:
1) до 1990 року звірка умов угод між всіма безпосередніми учасниками ринку (брокерами, брокерами/ділерами та іншими членами біржі) мала здійснюватися не пізніше ніж на наступний день після укладення угоди, тобто Т+1;
2) суб'єкти ринку, які не є брокерами/ділерами (інституційні інвестори та інші учасники угод), повинні до 1992 року стати членами системи звірки угод, яка дозволить підтверджувати інформацію про деталі угод;
3) кожна країна до 1992 року повинна була мати розвинутий та ефективно діючий Центральний депозитарій цінних паперів. Умови діяльності та управління депозитарію повинні заохочувати по можливості більш широке розповсюдження його послуг серед інших учасників фондового ринку;
4) кожна країна, шляхом вивчення обсягів ринку та діяльності його учасників, повинна визначити доцільність організації заліку угод для зниження ризику та підвищення ефективності ринку. Якщо створення такої системи визнано корисним, це мало бути досягнуто до 1992 року;
5) до 1992 року всі угоди мали виконуватись суворо у відповідності до умови — "поставка проти платежу";
6) грошові платежі, пов'язані з виконанням угод по цінних паперах та з обслуговуванням портфелів цінних паперів, повинні здійснюватись однаково щодо всіх фінансовим інструментів та ринків;
7) система щоденного заліку мала бути прийнята на всіх фондових ринках. У 1992 році виконання угод повинно було відбуватись через два робочих дні після укладення угоди, в день Т+3. Як орієнтир могло бути прийнято Т+5 найпізніше до 1990 року, але лише там, де це не завадить введенню Т+3 до 1992 року;
. 8) позики цінних паперів повинні бути підтримані як метод підвищення надійності під час виконання угод. Законодавчі та податкові перешкоди, які обмежують цю практику, повинні бути усунені до 1990 року;
9) кожна країна повинна прийняти стандарти Міжнародної Організації по Стандартизації (150) для документообігу по операціях з цінними паперами. Крім того, країни повинні використовувати систему нумерації Цінних паперів 1515 у відповідності із стандартом 150 6166, У крайньому випадку, для міжнародних угод. Як видно, рекомендації мали бути реалізовані як стандарти до 1992 року. Однак визначені строки не були дотримані навіть індустріальне розвинутими країнами, і термін виконання рекомендацій дещо відсунувся.
Заслуговує на увагу той факт, що повне виконання рекомендацій Г-30 обов'язково викличе тенденції, спрямовані на загальну централізацію фондової торгівлі навколо єдиних національних фондових бірж і клірингових банків, що обслуговують взаємодію практично всіх учасників біржових ринків цінних паперів.
Проблема доцільності існування однієї чи декількох фондових бірж свого часу обговорювалась у багатьох країнах. Не стала винятком і Україна, де теж мали місце палкі дискусії щодо необхідності створення нових фондових бірж. При цьому слід зазначити, що законодавство України не містить будь-яких положень щодо кількості фондових бірж, які можуть функціонувати в країні.
В жовтні 1991 року Кабінетом Міністрів України була зареєстрована Українська фондова біржа (УФБ), яка до середини 1995 року була єдиною офіційно зареєстрованою біржею цінних паперів в Україні.
15 травня 1995 р. Кабінетом Міністрів України була зареєстрована ще одна біржа цінних паперів — Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ). Протягом 1995 року тривав період її організаційного становлення, й угоди (операції) з цінними паперами на біржі не відбувалися. Щоправда, 12 грудня 1995 р. відбулися торги "з голосу", угоди по яких зафіксовані не були. Загалом у КМФБ 31 засновник, відкрито 9 брокерських контор.
Крім УФБ та КМФБ, організацію вторинної торгівлі облігаціями внутрішньої державної позики поклала на себе новостворена фондова секція Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ).
Безумовним лідером біржового ринку України є УФБ, яка, враховуючи наявність 27 філій у найбільших містах та обласних центрах України, Східноукраїнського фондового центру (м. Харків) та Південноукраїнського центру УФБ (м. Одеса), є найкрупнішим біржовим утворенням України. Більшість брокерських контор УФБ — це провідні українські банки та інвестиційні компанії. На нашу думку, активізація процесів створення нових фондових бірж в Україні є позитивним фактором розвитку вітчизняного ринку цінних паперів. Питання про те, яка із фондових бірж повинна вважатися в Україні провідною, має вирішуватись у процесі конкурентної боротьби.
Крім того, слід мати на увазі, що створення фондової біржі — справа досить складна і вимагає значного не тільки матеріального, але й інтелектуального потенціалу. Потрібно також враховувати, що найближчим часом навряд чи можна очікувати бурхливого розвитку в Україні вторинного ринку цінних паперів, який дозволив би ефективно співіснувати багатьом фондовим біржам.
За умов, що склалися на вітчизняному ринку цінних паперів, біржам для розвитку такої сфери діяльності, як посередницькі послуги, необхідна стратегія, яка включає в себе розробку норм регулювання діяльності біржових посередників. Ця стратегія повинна базуватись на відповідних законодавчих актах, які враховували б усі реалії українського ринку пінних паперів і відсутність яких в Україні є суттєвою перешкодою для розвитку біржових посередників, формування здорової конкуренції між ними і, таким чином, для розвитку нашого фондового ринку в цілому.
Законодавчого впорядкування потребує й біржова торгівля похідними цінними паперами — опціонами, ф'ючерсними угодами, варантами тощо. Стандарти організованого ринку похідних цінних паперів нині повністю поза увагою чинного законодавства (зокрема, обов'язковість реєстрації похідного цінного папера в державному реєструвальному органі), що дає можливість біржам влаштовувати торги на свій власний розсуд і за правилами, що не відповідають світовим нормам і стандартам.
У 1995 році, згідно з положеннями Концепції функціонування та розвитку фондового ринку, з метою недопущення його стихійного та хаотичного розвитку, розпочався процес впорядкування та формування єдиного біржового простору України. Не виключено, що внаслідок законодавчих змін цілком можливою стане реалізація продекламованого Концепцією проекту створення Національної фондової біржі, під егідою якої буде функціонувати єдина біржова система.
Торгівля цінними паперами може здійснюватись не лише на фондовій біржі, але й на позабіржовому ринку.Значення позабіржових ринків у різних країнах не однакове. В одних державах торгівля поза біржею не відіграє істотної ролі, а в інших навіть заборонена. Водночас у деяких країнах, наприклад у США, позабіржовий ринок отримав бурхливий розвиток.
Що стосується України, то на вторинному ринку цінних паперів, як і на первинному, провідні позиції займає позабіржовий обіг. Саме поза за межами фондових бірж здійснюється реалізація основної частки вперше емітованих цінних паперів і практично вся вторинна торгівля.
Необхідно зазначити, що крім біржового, принципи організаційно оформленого ринку мають бути поширені й на позабіржовий сектор ринку. Всупереч поширеній думці, цивілізований позабіржовий ринок в Україні донедавна був фактично відсутній, адже угоди, що традиційно вважалися в Україні позабіржовими, згідно зі світовою практикою належать до так званих "угод за домовленістю". Позабіржові угоди повинні здійснюватися в рамках торговельно-інформаційних систем (ТІС), створених торговцями цінними паперами.
Торговельно-інформащйною системоювизнається юридична особа, яка здійснює діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку та володіє або управляє ЕТІМ або іншою системою засобів, що надає можливість обміну пропозиціями купівлі та продажу цінних паперів. Статус ТІС юридичні особи набувають після реєстрації в ДКЦПФР.
ТІС створюються для:
забезпечення умов для здійснення купівлі-продажу цінних паперів через ЕТІМ;
інформування учасників ТІС та їх клієнтів про кон'юнктуру, що склалася на позабіржовому ринку цінних паперів;
забезпечення швидкого, точного, надійного та достовірного збору, обробки, розповсюдження та публікації інформації про котирування й операції з цінними паперами, забезпечення достовірності такої інформації;
забезпечення можливості отримання заінтересованими особами на прийнятних умовах інформації про котирування та операції з цінними паперами;
запобігання використанню, розповсюдженню або публікації недостовірної чи шахрайської інформації про котирування та операції з цінними паперами;
захист учасників ТІС та їх клієнтів від можливих зловживань.
Основними завданнями ТІС є:
розробка й запровадження єдиних правил здійснення операцій купівлі-продажу цінних паперів і вимог до учасників ТІС та осіб, уповноважених учасниками ТІС на укладення угод;
розробка й запровадження механізму вирішення спірних питань між учасниками та учасниками і клієнтами;
розробка й здійснення заходів щодо захисту клієнтів і учасників ТІС від зловживань і правопорушень під час здійснення угод з цінними паперами;
контроль за дотриманням учасниками ТІС вимог законодавства та встановлених ТІС правил і вимог.
Порядок створення та діяльності таких систем в Україні визначений Положенням про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи, затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 328 від 23 грудня 1996 р.
Згідно з цим порядком, діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку цінних паперів можуть здійснювати юридичні особи, створені відповідно до Закону України "Про господарські товариства" як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю не менше ніж 20 торговцями цінними паперами.
Частка статутного фонду, що належить одному засновнику, не може перевищувати п'яти відсотків. Організація торгівлі на позабіржовому ринку цінних паперів є видом діяльності, що здійснюється за торговельними правилами, затвердженими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Об'єднання торговців цінними паперами, у складі членів яких налічується не менше 20 торговців цінними паперами, можуть здійснювати організацію торгівлі на позабіржовому ринку шляхом створення ТІС у формі підприємства.
Прибуток від діяльності ТІС має спрямовуватися лише на розвиток статутної діяльності ТІС.
У процесі своєї діяльності ТІС здійснює:
облік учасників ТІС;
облік укладених угод з купівлі-продажу цінних паперів і контроль за їх виконанням;
обмін інформацією з депозитарними та розрахунково-кліринговими установами щодо укладених угод;
зберігання інформації щодо укладених угод протягом п'ятирічного терміну;
надання інформаційних послуг у сфері організації торгівлі цінними паперами. Відповідно до чинного законодавства України ТІС має право:
а) здійснювати контроль за діяльністю своїх учасників у порядку, встановленому статутом, правилами та вимогами ТІС;
б) застосовувати санкції до порушників правил та інших вимог ТІС, у тому числі робити попередження, накладати штраф, якщо це передбачено договором, чи тимчасові обмеження на провадження певних видів операцій на учасників або фізичних осіб, уповноважених учасниками провадити операції в системі ТІС, виключати із складу учасників ТІС;
в) порушувати питання про призупинення дії або відкликання анулювання дозволів (ліцензій) своїх учасників перед ДКЦПФР;
г) представляти інтереси учасників ТІС у ДКЦПФР;
д) розробляти та впроваджувати вимоги до учасників ТІС та осіб, уповноважених учасниками здійснювати операції з цінними паперами;
е) розробляти та впроваджувати звітність для учасників ТІС, вести облік і звітність щодо операцій з цінними паперами.
Положенням про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи передбачені також обмеження в діяльності ТІС, зокрема, їм забороняється:
застосовувати обмеження до окремих учасників ТІС у здійсненні ними інших, крім торговельних, видів діяльності, які не заборонені законодавством;
встановлювати мінімальної розміри винагороди за послуги;
здійснювати інші організаційні та координуючі заходи, спрямовані на порушення антимонопольного законодавства;
встановлювати різні розміри плати за надання інформаційних послуг користувачам;
втручатися у господарську діяльність учасників ТІС;
вести реєстри власників іменних пінних паперів та надавати учасникам депозитарні та розрахунково-клірингові послуги;
