«Віза-класик», «Віза-бізнес», «Виза-голд ». Це багатофункціональні картки, що сполучають риси кредитних і дебетових карт. Вони надають власникові можливість користуватися кредитною лінією і робити розрахунки.
Риси, загальні для карток зазначеної категорії:
Шдоступ до мереж банківських автоматів і торговельних терміналів як усередині країни, так і за її межами;
Шможливість роботи в режимі on-line/off-line;
Шможливість здійснювати розрахунки за допомогою як електронних, так і паперових грошей;
Шідентифікація власника по Пін-коду або по підпису;
Шодержання емітентом комісії за міжнародний обмін для відшкодування витрат за рахунок еквайєра.
Таким чином, картки зазначених видів забезпечує власнику швидкий доступ до кошт, що зберігається на рахунку, надійну систему розрахунків, можливість користування банківським кредитом і ряд додаткових послуг.
Найбільше коло додаткових послуг дає картка Visa-Gold («золота» картка «Візи», називана також Premier Card). Ця картка розрахована на осіб з високим доходом, що мають високий кредитний рейтинг і найменший ризик, що представляє для банку.
Нижче приведені деякі з пільг, якими користуються власники картки Visa-Gold:
Шстрахування на 3 місяці від втрати або розкраданні куплених товарів;
Шстрахування власника від нещасних випадків при поїздках на 100-250 тисяч доларів;
Ш10 процентна знижка при оплаті міжнародних телефонних розмов;
Шзбільшення терміну гарантії по покупках до 1 року;
Шгарантоване надання медичної або юридичної допомоги;
Шпри авіа перельотах - страховка в розмірі 500 тисяч доларів;
Шстраховки і знижки при оренді автомобіля;
Шкасові аванси;
Шповернення готівкой до 1% нарахованих зборів.
По картці Visa-Gold власникові відкривається кредитна лінія з мінімальною сумою 5 тисяч доларів.
Повноваження власника картки перевіряється під час авторизації.Авторизаціяпроводиться протягом прийняття картки до оплати або видачі готівкових коштів. Для цього точка обслуговування робить запитання платіжній системі про підтвердження повноважень пред’явника картки і його фінансових можливостей. У випадку позитивного рішення система дає дозвіл на оплату і сповіщає код авторизації, який потім переноситься на чек (сліп). Авторизація може проводитись як вручну, коли продавець або касир передає запит по телефону оператору (голосова авторизація), так і автоматично. В останньому випадку картка кладеться в POS-термінал, дані зчитуються з картки, з клавіатури касиром вводиться сума платежу, а власник картки - секретний ПІН-код (персональний ідентифікаційний номер). Після цього термінал здійснює авторизацію або встановлюючи зв’язок з базою даних платіжної системи (on-line режим), або здійснюючи додатковий обмін даними з самою карткою (off-line авторизація). У випадку видачі готівкових коштів процедура носить аналогічний характер з тою лише особливістю, що гроші в автоматичному режимі видаються спеціальним пристроєм - банкоматом, який і проводить авторизацію.
Сукупність операцій , які супроводжують взаємодію держателя картки з платіжною системою при здійсненні платежу по картці або отриманні готівки часто називаютьтранзакцією. Таким чином, транзакція включає в себе не тільки зчитування даних з картки, виконання запиту на авторизацію, оформлення чека, а і зміни інформації про фінансові ресурси власника картки у базі даних платіжної системи і на картці. В деяких випадках в поняття транзакції включають і відповідні операції по перерахуванню грошових коштів.
Наступним елементом платіжної системи єбанк-еквайєр. Початкову обробку запитів на авторизацію проводить еквайєр-центр. На початковому етапі розвитку вітчизняних платіжних систем роль еквайєр-центра інколи виконує Процессінговий центр, однак в більшості випадків в якості таких центрів виступають банки - члени платіжної системи, тому часто кажуть банк - еквайєр. Якщо банк-еквайєр не володіє даними для виконання запиту (власник картки - клієнт іншого банку), то запит переправляється в Процессінговий центр, який, в свою чергу, або виконує його і передає відповідь банку-еквайєру, або здійснює його подальшу маршрутизацію.
Процессінговий центрведе базу даних платіжної системи . База даних, як правило, містить відомості про банки - члени платіжної системи і власників карток, що забезпечує виконання запитів на авторизацію. Центр зберігає відомості про ліміти власників карток і виконує запити на авторизацію в тому випадку, якщо банк-емітент не має власної бази ( див. схему 1.2).
Схема 1.2
Схема функціонування в платіжній системі банка-емітента в off-line режимі.
Транзакції “А”, “В”...
В іншому випадку Процессінговий центр пересилає отриманий запит в банк-емітент авторизованої картки (див. схему 1.3).
Як ми бачимо, що центр забезпечує і пересилання відповіді банку-еквайєру. Крім того, на основі накопичених за день протоколів транзакцій - що фіксуються при авторизації даних про проведення карткових платежів і видачі готівки - Процессінговий центр готує і розсилає підсумкові дані для проведення взаєморозрахунків між банками - учасниками платіжної системи, а також формує і розсилає банкам-еквайєрам стоп-листи.
Як видно із вище сказаного, Процессінговий центр є технологічним ядром платіжної системи. Він функціонує в достатньо жорстких умовах, гарантовано обробляючи в реальному масштабі часу інтенсивний потік транзакцій. І дійсно, використання дебетової картки призводить до необхідності on-line авторизації кожної угоди в будь-якій точці обслуговування платіжної системи. Для операцій з кредитною карткою авторизація необхідна не у всіх випадках, але, наприклад, при отриманні коштів в банкоматах вона проводиться завжди. Використання смарт-карт може при певній організації розрахунків знизити вимоги до виконання режиму реального часу, але загальна напруга на центр не зменшиться.
Також високі вимоги до розрахункових можливостей процессингового центру висуває і підготовка даних для проведення взаємозаліків по підсумку дня, оскільки обробці належать протоколи значної частини транзакцій, а строки виконання розрахунків досить не великі - декілька годин .
Таким чином, підтримка надійного, стійкого функціонування платіжної системи потребує, по-перше, наявності великих розрахункових можливостей процессингового центру, по-друге, розвиненої комунікаційної інфраструктури, оскільки Процессінговий центр системи повинен мати можливість одночасно обслужити достатньо велике число географічно віддалених точок. Крім того, неминуча також маршрутизація запитів, що ще більш підвищує вимоги до комунікацій.
Схема 1.3.
Схема функціонування в платіжній системі банка - еквайєра (банк ”А”), що здійснює процессінг для власних карток. Банк “А” здійснює авторизацію транзакцій держателів карток і маршрутизацію “чужих” транзакцій (“В”, “С”,...).
Наступним елементом платіжної системи єрозрахунковий банк, який забезпечує оперативне проведення взаєморозрахунків. В розрахунковому банку банки-члени платіжної системи відкривають кореспондентські рахунки. Взаєморозрахунки необхідні для наступного. Кожний банк - еквайєр здійснює перерахування точкам обслуговування по “картковим” платежам як своїх клієнтів, так і власників карток інших банків-емітентів, які входять в певну платіжну систему. Тому відповідні кошти повинні бути потім перераховані еквайєру цими “іншими” банками.
1.3. Правові основи здійснення операцій з платіжними картками в Україні
Нормативно-правова база емісії та здійснення операцій із застосуванням платіжних карток складається з наступних Законів України та основних нормативних актів:
ШЗакон України “Про Національний банкУкраїни”;
ШЗакон України “Про банки і банківську діяльність”;
ШЗакон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”;
ШЗакон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні””;
ШПоложення НБУ “Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням”, затверджене постановою Правління Національного банку України від 27.08.2001 №367;
ШІнструкція НБУ “Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті”, затверджена постановою Правління Національного банку України від 18.12.1998 №527;
ШПравила бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних карток у банках України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17.12.2001 №524;
ШПерелік і тарифи операцій щодо використання платіжних карток та розрахункових операцій за ними, що надаються банкам – членам міжнародних платіжних систем Центральним міжбанківським процессинговим центром Центральної розрахункової палати Національного банку України, затверджений постановою Національного банку України від 12.08.2003 №333;
ШІнструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.07.2000 №283;
ШПоложення про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки, затверджено постановою Правління Національного банку України від 24.02.1997 №37.
Згідно з Законом України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору, за винятком наперед оплачених платіжних карток, що можуть продаватися емітентами без обов’язкового оформлення договору в письмовій формі.
Емісія платіжних карток у межах України проводиться виключно банками, що мають ліцензію Національного банку України на здійснення таких операцій. Порядок проведення емісії платіжних карток та здійснення з ними операцій, в тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються Національним банком України відповідно до вимог законодавства України.
Вид платіжної картки, що емітується банком, тип її носія ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіжною організацією відповідної платіжної системи, в який ця картка застосовується.
Обов’язковими реквізитами, що наносяться на платіжну картку, є реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента. Платіжні картки внутрішньодержавних платіжних систем повинні містити ідентифікаційний номер емітента, визначений в порядку, встановленому Національним банком України.
Національний банк України повинен вести офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем.
Еквайрінг у межах України здійснюється виключно юридичними особами – резидентами, що уклали договір з платіжною організацією.
У межах України переказ за операціями, які ініційовані із застосуванням платіжних карток, виконується тільки у грошовій одиниці України.
Карткові рахунки в іноземній валюті відкриваються клієнтам на у національній валюті на умовах договору про відкриття картрахунку і здійснення операцій із застосуванням платіжних карток.
Уповноважені банки України можуть установлювати комісійну винагороду (за операціями з використанням банківських платіжних карток при видачі готівки) у валюті видачі готівки.
Уповноважені банки України мають право вступати до міжнародних платіжних систем як банки-емітенти та/або банки-екваєри.
Уповноважені банки України, які є учасниками міжнародної платіжної системи, використовують при організації емісії, обслуговуванні та обробленні операцій стандарти, які діють у відповідній ПС.
Для здійснення безготівкових розрахунків та видачі готівки із застосуванням платіжних карток в Україні можуть створюватися внутрішньодержавні банківські одноемітентні та богатоемітентні платіжні системи.
1.4. Механізм розрахунків на основі кредитних та дебетових карто к.
Перш ніж розглядати принципи функціонування системи кредитних карток, давайте визначимо особливості кредиту, пов’язаного з використанням картки.
Банківська кредитна картка являє собою не тільки інструмент розрахунків, але й відкриває доступ до кредитних ресурсів банку-емітента. Відповідно, коли банк надає кредит власнику картки, банк стикається з проблемами, які притаманні цій сфері банківських операцій. Перш ніж видати клієнту кредитну картку, необхідно провести ретельне обстеження фінансового стану майбутнього позичальника, вивчити його кредитну історію і виявити ступінь ризику, пов’язаного з непогашенням кредиту та простроченням платежів.
Кредит по банківській картці пов’язаний з більшим ступенем ризику, ніж інші види споживчого кредиту. Тут два важливих моменти:
По-перше, по звичайному споживчому кредиту банк, як правило, отримує забезпечення в вигляді закладу матеріальних цінностей або фінансових активів, а також у вигляді різного роду поручительств і гарантій. Це дає можливість у випадку непогашення кредиту або довгострокової прострочки платежів продати заставу і отримані кошти направити на відшкодування збитків.
На відміну від цього кредит по банківській картці відноситься до категорії кредит без забезпечення. Гарантією тут є лише ім’я самого позичальника, його добра воля, прагнення і можливість погасити кредит. І дійсно, що ризик для банка при наданні такого кредиту істотно зростає.
Другий важливий аспект пов’язаний зі зміною величини кредитних зобов’язань банка протягом строку дії кредиту. У випадку звичайного споживчого кредиту з погашенням у розстрочку борг позичальника банку (і, відповідно, величина кредитних зобов’язань по цій сфері) поступово знижається по мірі внесення позичальником періодичних (місячних) внесків. Із зменшенням боргу знижується і ризик по кредиту.
По кредитній картці позичальнику відкривається кредитна лінія з поновленням. Режим цього рахунка такий, що при погашенні клієнтом частини заборгованості по попереднім операціям невикористана частина ліміту по кредитній лінії автоматично відновлюється на відповідну суму і знову стає доступною позичальнику при подальшому використанні картки.
Для банка це означає, що його зобов’язання по картковому портфелю завжди дорівнюють загальній сумі кредитних лімітів, незалежно від погашення частини заборгованості.
Являючись одним із джерел кредитного ризику, карткові позички повинні розглядатись з точки зору загальної стратегії банківського кредитування. Плануючі діяльність в області карткового бізнесу, банк повинен координувати її з іншими інвестиційними рішеннями і операціями по залученню фінансових ресурсів.
Умови отримання карток і ліміти кредиту.
Питання про видачу картки вирішується банком-емітентом на підставі доступних йому відомостей про кредитну історію клієнта, тобто про те, які доходи клієнта, де і коли клієнт користувався кредитом, на скільки охайно повертав його, на скільки часто беруться кредити і т.д. Кредитна історія дозволяє банку оцінити ступінь ризику по видачі картки, відповідно, сформулювати вимоги про надання клієнтом тих або інших гарантій. Так, наприклад, в США відомості про кредитні історії громадян зберігаються в Національному кредитному бюро, куди банки і адресують свої запитання. В найпростішому випадку, якщо клієнт благополучний - за ним нема ніяких проступків, у нього стабільний стан і доходи, він має рахунок в даному банку або користується послугами іншого відомого банка - кредитна картка видається без додаткових умов. В прямо протилежному випадку, коли, наприклад, про клієнта невідомо нічого, або за ним є порушення, йому може бути відмовлено у видачі кредитної картки, або банк може вимагати попереднього внесення страхового депозиту в розмірі, що перевищує ліміт кредиту.
Відмітимо, що саме в якості “незнайомців” і фігурують вітчизняні громадяни, що намагаються отримати, наприклад, картки VISA або EuroCard/MasterCard . Розмір потрібного страхового депозиту в цьому випадку залежить від типу картки і складає не менше декількох тисяч доларів.
Ліміти операцій по кредитним карткам встановлюються індивідуально для кожного клієнта. Що стосується строків дії лімітів, то в США типовим є місячний ліміт, а в Європі в рамках місячного ліміту можуть бути додатково встановлені тижневі ліміти. Крім цього, можуть бути встановлені і щоденні ліміти отримання готівки.
Після завершення чергового “ділового періоду” (найчастіше місяця), користувач картки отримує повідомлення банка, яке містить данні за період про всі платежі по картці, інформація про які поступила в банк. При настанні контрольної дати (найчастіше після декількох днів після отримання повідомлення) користувач повинен повернути кредит. При цьому не обов’язково повертати всю суму одразу. Достатньо внести деякий завчасно обумовлений мінімум. Залишок по заборгованості, на який вже будуть нараховуватись проценти, можна гасити протягом достатньо довгого строку (наприклад, року). Як уже вище згадувалось, саме проценти по неповністю поверненим кредитам і формують основну частину доходу банка при операціях з кредитними картками.
Розглянемо в загальному вигляді послідовність операцій, що виконуються суб’єктами платіжної системи в процесі надання послуг і придбання товарів за допомогою кредитних карток і проведеннясупроводжуючих ці операції розрахунків.
1. Бажаючи здійснити покупку (або отримати послугу), держатель картки надає її продавцеві.
2. Продавець визначає можливість здійснення угоди. Для цього він перевіряє справжність картки і правомірність розпорядження нею покупцем (візуально або за допомогою POS-термінала) і, за необхідністю, проводить авторизацію (голосову по телефону або автоматичну через POS-термінал).
3. Впевнившись в тому, що угода може бути здійснена, продавець оформлює чек (сліп) , при цьому переносить на нього дані з картки. При ручній обробці для цього використовують імпринтер, і держатель картки потім підписується (найчастіше три екземпляра чека). При автоматичній обробці чек друкується POS-терміналом. В останньому випадку підпис не потрібен, так як його роль виконує ПІН-код, який вводиться держателем картки.
4. Екземпляр чека, картка і товар передаються покупцеві.
5. В кінці дня точка обслуговування пересилає в банк-еквайєр (або еквайєр-центр) відомості про транзакції за день (при обробці вручну пересилання може здійснюватися трохи рідше - один раз в декілька днів). При цьому у випадку ручної обробки пересилаються екземпляри сліпів, а при автоматичній обробці POS-термінал передає по каналу зв’язку накопичені за день дані.
6. Банк-еквайєр верифікує транзакції і здійснює розрахунки з точкою обслуговування (робить перерахування коштів на її розрахунковий рахунок). Транзакції, які стосуються держателів карток - клієнтів інших емітентів, передаються в Процессінговий центр.
7. Процессінговий центр обробляє передані банками-еквайєрами транзакції і формує звітні дані для проведення взаєморозрахунків між банками - учасниками платіжної системи. Загальні підсумки передаються в розрахунковий банк системи, а приватні розсилаються банкам-учасникам в якості повідомлення на проведення взаєморозрахунків.
8. Розрахунковий банк проводить взаєморозрахунки між банками-учасниками, які відкрили в нього кореспондентські рахунки. Інші банки - учасники здійснюють перерахування самостійно.
9. Держателі карток повертають банкам-емітентам кошти, надані їм як кредит на придбання товарів і отримання послуг.
Розглянемо більш детально другий крок наведеної вище схеми. Процедура прийняття рішення про допустимість здійснення угоди передбачає три рівня відповідальності.
Якщо сума угоди не перевищує ліміту точки обслуговування (або локального ліміту), то рішення про продаж (надання послуг) приймається самостійно точкою обслуговування. Таким чином, якщо ліміт точки обслуговування дорівнює, наприклад, 50 дол., то рішення про продаж товарів, вартість яких не перевищує цієї суми, приймається самостійно продавцем. При цьому продавець повинен перевірити, чи відповідає картка встановленим даною платіжною системою специфікаціям, чи відсутня вона в стоп-листі, чи співпадає зовнішність пред’явника картки з зображенням на фотокартці (при виникненні сумнівів продавець має право вимагати пред’явлення документу, що підтверджує його особистість, і, у випадку його відсутності, відмовитися від здійснення угоди). Крім того, при ручній обробці продавець зобов’язаний перевірити співпаданя підпису на сліпі з зразком підпису на картці (якщо зразок підпису є).
При автоматичній обробці картки продавець після візуального контролю картки поміщує її в зчитуючий пристрій POS-термінала. Термінал зчитує номер картки і перевіряє, чи не присутня вона в стоп-листі. При обробці картки POS- терміналом пред’явник картки повинен також ввести ПІН-код зі спеціальної клавіатури. Термінал перевіряє співпаданя введеного коду з зафіксованим в пам’яті картки.
При виконанні перерахованих вимог продавець може здійснити угоду. Якщо потім банком-еквайєром буде виявлено будь-яке порушення перерахованих правил, то банк має право відмовитися від відшкодування продавцеві суми угоди.
Якщо сума угоди перевищує ліміт точки обслуговування, то продавець зобов’язаний провести авторизацію. Для цього він або безпосередньо зв’язується з банком-еквайєром по телефону і передає дані усно, або ця процедура здійснюється в автоматичному режимі POS- терміналом (схема 4).
Якщо сума угоди не перевищує ліміту платіжної системи, то рішення про здійснення угоди приймає банк-еквайєр. При прийнятті рішення еквайєр керується даними, які поступили від точки обслуговування, а також інформації про держателя картки, його лімітах, здійснених угодах..., що зберігаються в базі даних. Ця інформація може знаходитися або в базі еквайєра, або процессингового центра, або банка-емітента. Місце розташування інформації залежить від конкретної організації зберігання даних в платіжній системі на даний момент. Якщо еквайєр не має даних для авторизації, то він здійснює маршрутизацію транзакції.
Схема 1.4
Схема on-line авторизації .
В будь-якому випадку відповідальність перед торговою точкою несе банк-еквайєр. У випадку позитивного рішення :
- в ручному режимі точці обслуговування повідомляється код авторизації, який обов’язково повинен бути занесений на сліп і є підтвердженням отриманого дозволу ;
- в автоматичному режимі POS-терміналу віддається команда на фіксацію транзакції і друк сліпу. Аналогічно попередньому випадку, при порушенні правил авторизації платіжна система має право не відшкодовувати еквайєру суму угоди.
При перевищенні ліміту платіжної системи еквайєр в обов’язковому порядку повинен передати запит на авторизацію платіжній системі, яка і здійснює прийняття рішення.
Видача готівки.
Процес видачі готівки по кредитній картці повністю аналогічний процедурі придбання товарів з тою лише відмінністю, що в цьому випадку точками обслуговування є самі банки-еквайєри - їх відділення і філіали, і\або банкомати. Крім того, банкомати працюють в режимі on-line і проводять авторизацію при кожній видачі готівки.
Розрахунки.
Зупинимось більш детально також і на порядку розрахунків. Для простоти розглянемо з початку досить безконфліктну “благополучну” ситуацію, коли для всіх рівнів виконані перераховані в попередньому розділі вимоги. У цьому випадку відшкодування коштів відбувається у наступному порядку (схема 1.5).
1. Після отримання з точки обслуговування списку транзакцій (у вигляді сліпів чи файла) банк-еквайєр перераховує кошти на рахунок точки.
2. Банк-еквайєр сортує транзакції на “свої”, що відносяться до держателя карток банка-еквайєра, та “чужі”.
3. “Чужі” транзакції пересилаються у Процессінговий центр системи, після підсумкової обробки в центрі розрахунковий банк кредитує кореспондентський рахунок банка-еквайєра у відповідному розмірі, і, можливо, дебетує його, якщо з інших банків поступили транзакції по карткам, що належать даному банку-еквайєру.
4. Банк-еквайєр здійснює необхідні перерахування коштів на кореспондентський рахунок (або зняття з кореспондентського рахунку) в розрахунковому банку.
5. Після перебігу “звітного періоду” банк-еквайєр виставляє загальний рахунок держателю картки і отримує з нього кошти для погашення кредиту.
Схема 1.5 Рух коштів в платіжній системі.
При здійсненні деяких з перерахованих вище платежів можуть стягуватися комісійні. Так, банк-еквайєр може брати комісійні (здійснювати неповне відшкодування коштів) з точки обслуговування. Кожний банк-еквайєр найчастіше бере комісійні з банка-емітента за обслуговування його карток (“чужих” карток). За видачу готівки по “чужим” карткам можуть також стягуватися додаткові комісійні. Розрахунковий банк може також стягувати комісію за розрахункове обслуговування. Платня також береться мережами передачі даних. Все це формує можливі додаткові джерела доходу для учасників платіжної системи і є стимулом для її розширення.
