Перший етап — це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперів була стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні.
Саме через те, що на перших порах розвиток цього сегмента економіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів до значних потрясінь і надовго сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єктів інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку інституту приватного інвестування в Україні навіть до сьогодні. Адже у більшості розвинутих країн роль і частка приватних інвесторів (фізичних осіб) має величезне значення у функціонуванні фондового ринку країни.
Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв'язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажу компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів — ваучерів. Ціна первинного ринку — 500 грн. за ваучер та 10 і 20 грн. за компенсаційний сертифікат — виявилася надто умовною. А от вторинні ринки продемонстрували до цього виду державних цінних паперів можливість дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як ПМС, КС, пільгова передплата, знов повернули приватного інвестора до ринку, причому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються псевдобіржі — центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інфраструктурні підрозділи.
Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масову приватизацію як таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед не закладений механізм виявлення реального власника, тобто в результаті масової приватизації
контроль над підприємством розпилюється серед великої кількості акціонерів, що, як правило, не дає змоги здійснювати ефективне управління підприємством. Але, з іншого боку, масова приватизація має велике значення для формування інвестиційної свідомості нації та розвитку культури інвестування. Слід також зазначити, що за рахунок розпилення власності на перших кроках розвитку фондового ринку з'являється грунт для розвитку брокерських і дилерських компаній.
Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок реального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масо-
ва приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.
Другий етап розвитку фондового ринку в Україні відіграв величезну роль у формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні об'єктивних умов для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап характеризувався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап характеризується пошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію, що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення цього процесу. Слід зазначити, що масова (ваучерна) приватизація тривала досить довго, але з початком грошової приватизації вона вже не мала того значення.
Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:
1) активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;
2) бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;
3) поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима;
4) концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у населення;
5) розвиток ринку державних боргових зобов'язань;
6) вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та приватних інвесторів.
Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної кількості спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності яких стали операції за кошти на ринку цінних паперів. Значний інтерес до брокерського бізнесу був зумовлений такими факторами, як значний рівень прибутковості, поява великої кількості зовнішніх покупців, зацікавлених у портфельних інвестиціях в українські цінні папери, і так званий інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). У цей період починається процес концентрації власності шляхом придбання стратегічними покупцями цінних паперів на відкритому ринку, причому значна кількість операцій відбувається шляхом купівлі цінних паперів у населення.
Цей період характеризується бурхливим розвитком інфраструктури фондового ринку: з'являється велика кількість торговельних майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки. На жаль, сьогодні можно констатувати: органи влади і контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призвело до значної кількості правопорушень та зловживань.
Із розвитком ринку корпоративних цінних паперів отримав значний імпульс до налагодження і сегмент державних боргових зобов'язань — як внутрішніх (облігації внутрішньої державної позики), так і зовнішніх (євробондз). Саме бурхливий розвиток корпоративного сегмента фондового ринку в Україні, який утворився в результаті приватизаційних процесів, дав змогу отримати значні суми коштів на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках під боргові зобов'язання держави. Український фондовий ринок стрімкими темпами збільшував свою капіталізацію і залучав дедалі більшу кількість інвесторів.
Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними його учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів ринку мала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на обсягах і методах продажу об'єктів державної власності — як правило, до продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестиційне цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку можна назвати:
1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, агенції з перереєстрації прав власності — незалежні реєстратори та депозитарні установи, створення професійних асоціацій);
2) створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та фінансових компаній);
3) поява та розвиток спеціальних Державних контролюючих установ (державна комісія з цінних паперів і фондового ринку);
4) активне входження до українського фондового ринку зовнішнього венчурного капіталу.
Основною хибою цього етапу, на мій погляд, є переоцінка можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою фінансовою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації, на мою думку, стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне привабливих підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до нераціонального розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку стратегічних покупців та, як наслідок, до відпливу портфельних інвесторів.
На даному етапі в умовах світової фінансової кризи державі в особі органів, що проводять первинне розміщення цінних паперів, слід було б створити штучний дефіцит на дрібні пакети й активізувати продаж мажоритарних пакетів стратегічним покупцям. Такі кроки підтримали б ліквідність ринку дрібних пакетів, що, у свою чергу, дало б змогу отримати значно більше коштів при реалізації мажоритарних пакетів акцій.
Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відраховується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна. Кількість суб’єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів у 1999р. наведена у додатку № 18. Тому є низка об'єктивних факторів, серед яких основний — це недостатня глибина приватизації великих підприємств, що призводить до відсутності на українському ринку стратегічних покупців. Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий імпульс для розвитку національного фондового ринку.
3.2. Сучасний стан ринку цінних паперів.
Протягом 1999 року обсяг випуску цінних паперів в Україні динамічно зростав та на кінець року було зареєстровано емісій цінних паперів на загальну суму 24,509 млрд. грн. (без урахування державних цінних паперів). Переважну частину випусків склали емісії корпоративних цінних паперів, що обумовлено продовженням процесів масової приватизації та корпоратизації в Україні. Обсяг емісій цінних паперів, що були зареєстровані протягом 1999 року, у вартісному вимірі досяг 12,257 млрд. грн..
Обсяг зареєстрованих емісій станом на 01.01.2000:
 | |
|
Вид цінних паперів
|
Обсяг емісії
(млрд. грн.) |
Акції |
24,162 |
Облігації підприємств |
0,137 |
Облігації місцевих позик |
0,0005 |
Інвестиційні сертифікати |
0,209 |
Разом |
24,508 |
На кінець 1999 року в Україні нараховувалось близько 35580 акціонерних товариств, з яких майже 33% - відкриті акціонерні товариства.
| |
| Тип акціонерного товариства |
Кількість АТ в тис.: |
| | |
| | На 01.01.99 |
на 01.01.2000 |
Відкритого типу |
10,6 |
11,60 |
Закритого типу |
22,9 |
23,98 |
Всього |
33,5 |
35.58 |
Загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих в 1999 році, перевищив обсяг випусків акцій за 1998 рік на 2,27 млрд. грн., що відповідає збільшенню на 22,7%. Значна емісійна активність акціонерних товариств протягом року спостерігалась у ІІ та ІІІ кварталах, тоді як на ІV квартал припало лише 13,7% річного обсягу емісій акцій. Переважна більшість емісій корпоративних цінних паперів в Україні за останні роки здійснювалась у процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств.
За 1999 рік відбулися значні зміни у структурі зареєстрованих емісій акцій. Якщо в 1998 році майже 75% випусків акцій здійснювалися закритими акціонерними товариствами, то в 1999 році більше 53% загального обсягу емісій припадало на збільшення статутного фонду відкритих акціонерних товариств.
| |
|
Суб'єкти ринку
|
Обсяг емісій у млрд. грн. |
| | |
|
1998 рік
|
1999 рік |
Комерційні банки (ЗАТ) |
0,327 |
0,249 |
Комерційні банки (ВАТ) |
0,299 |
0,342 |
Страхові компанії |
0,016 |
0,104 |
Інвест. компанії, фонди |
0,020 |
-0,028 |
Підприємства (ЗАТ) |
7,506 |
5,043 |
Підприємства (ВАТ) |
1,803 |
6,529 |
Разом |
9,970 |
12,240 |
Більшість емісій акцій у 1999 році було зареєстровано в Київській області та в промислових областях України: Полтавській, Дніпропетровській та Запорізькій. Така територіальна диференціація обумовлена зосередженістю банківських і фінансових структур та приватизацією промислових гігантів у цих областях України.
Протягом 1999 року було прийнято чотирнадцять нормативних актів, що регулюють сферу корпоративних та боргових цінних паперів, більша частина яких актуалізувала попередні положення про реєстрацію випуску акцій і облігацій та інформації про їх емісію. Крім того, з метою забезпечення розкриття інформації було затверджено Порядок оприлюднення частини регулярної інформації про емітента.
Інформаційну прозорість та відкритість фондового ринку України забезпечує Центр громадської інформації, в якому протягом 1999 року можливістю ознайомитися зі звітами емітентів цінних паперів скористалися більш ніж 3000 відвідувачів. З метою надання інвестору-нерезиденту інформації у звичній для нього формі, яка відповідає міжнародним вимогам, Комісія розробила та затвердила форми фінансової звітності для емітентів згідно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО), а також розповсюдила серед підприємств-емітентів цінних паперів та професійних учасників фондового ринку затверджені форми фінансової звітності, що відповідають МСБО, починаючи зі звітності за 1999 рік.
Обсяг випусків облігацій підприємств у 1999 році в Україні склав 8,191 млн.грн., що вказує на певне скорочення використання у господарському обороті цього фінансового інструменту порівняно з 1998 роком, коли емісій облігацій було зареєстровано на суму 116,435 млн. грн.
|
|
Вид суб’єкта підприємницької діяльності
|
| |
|
Обсяг емісій облігацій в млн. грн.:
|
|
|
Всього
|
| | | |
|
за 1998 рік
|
за 1999 рік |
станом на 01.01.2000 |
Комерційні банки (ВАТ) |
0, 500 |
0 |
0,500 |
Підприємства |
0, 0347 |
2,691 |
2,7257 |
Державні підприємства |
102, 000 |
3,500 |
105,500 |
Товариства з обмеженою відповідальністю |
3, 900 |
2,000 |
5,900 |
Об’єднання (концерни) |
10, 000 |
0 |
10,000 |
Разом |
116, 435 |
8,191 |
124,626 |
Обіг цінних паперів в Україні забезпечують торговці цінними паперами, представлені суб’єктами підприємницької діяльності, для яких цей вид діяльності є виключним (вони складають близько 65,4%), комерційними банками (16,7%) та інвестиційними компаніями (17,9%).
На початку 2000 року в Україні діяв 881 торговець цінними паперами. Протягом 1999 року було видано 167 дозволів на здійснення діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів та одночасно анульовано 160 дозволів. Протягом 1999 року спостерігалась тенденція щодо диференціації торговців цінними паперами, а саме поступово визначається стійка група структур, які щоквартально здійснюють обсяги операцій, що перевищують 10 млн. грн., з одночасним збільшенням кількості тих торговців, які взагалі не здійснювали діяльності. Досить значною є група “дрібних” торговців, тобто тих, які виконують щоквартально угод на суму, що не перевищує 100 тис. грн. Більше половини торговців, які здійснювали діяльність протягом 1999 року, відноситься до “середньої групи” – обсяг укладених ними угод складає від 100 тис. до 1 млн. грн.
| | | | |
|
Всього
|
Здійснювали діяльність |
564 |
577 |
607 |
|
|
Не здійснювали діяльність
|
153 |
167 |
125
|
|
|
Подали звіт
|
717 |
744 |
732 |
У 1999 році зберігалась тенденція щодо збільшення обсягів комерційних операцій торговців цінними паперами. Одночасно зменшилися обсяги угод з розміщення цінних паперів на ринку. Комерційні банки є найбільш крупними торговцями цінними паперами, які здійснюють переважний частину всіх видів операцій у вартісному вимірі на ринку цінних паперів. Протягом 1999 року вони відігравали найзначнішу роль на ринку цінних паперів. Більше 75% обсягу виконаних угод з купівлі-продажу цінних паперів на ринку України були здійснені комерційними банками.
Figure 1
Протягом 1999 року найбільш популярними як за кількістю, так і за обсягом виконаних операцій були облігації внутрішньої державної позики, з якими працювали переважно банки, друге місце посідали векселі (теж інструмент, більш характерний для банків), і третю позицію займали корпоративні цінні папери - акції.
Такі фінансові інструменти, як інвестиційні сертифікати та облігації підприємств та місцевих позик, не мали значимих показників.
У середньому найкрупніші угоди у вартісному вимірі укладаються при купівлі-продажу векселів. Характерним є збільшення обсягу угод за векселями, середня сума однієї угоди з векселем складає близько 177,9 тис. грн.
У 1999 році за обсягами виконаних угод перше місце посідали облігації внутрішньої державної позики та векселі. За кількістю виконаних угод перше місце посідали акції.
