Акції є найбільш популярним фінансовим інструментом для структур, для яких торгівля цінними паперами є виключним видом їх діяльності. Для комерційних банків найбільш привабливим фінансовим інструментом були облігації внутрішньої державної позики та векселі.
В Україні на відміну від розвинутих країн переважає позабіржовий неорганізований ринок. Це стало наслідком приватизаційних процесів за попередні роки.
На неорганізованому позабіржо-вому ринку на кінець 1999 року здійснювалась переважна кількість угод – близько 98 %.
Протягом 1999 року в Україні здійснювали діяльність 881 торговець, надавали звіти 732 торговця цінними паперами. Результати аналізу звітності торговців по областям наведені у таблиці.
 | | | | | | | | |
|
Кількість ТЦП станом на 31.12.97
|
% від загальної кількості |
Обсяг виконаних угод,
млн. грн. |
% загального обсягу виконаних угод |
Кількість ТЦП станом на 31.12.98 |
% від загальної кількості |
Обсяг виконаних угод,
млн. грн. |
% загального обсягу виконаних угод |
Автономна Республіка Крим та м. Севастополь |
31 |
5.3 |
60,620 |
0.8 |
34 |
4.6 |
113,142 |
1.08 |
Вінницька область |
4 |
0.6 |
2,858 |
0.03 |
5 |
0.7 |
5,337 |
0.05 |
Волинська область |
7 |
1.2 |
16,537 |
0.2 |
7 |
1 |
32,074 |
0.3 |
Дніпропетровська область |
41 |
7 |
1813,216 |
24.1 |
54 |
7.3 |
1308,728 |
12.5 |
Донецька область |
36 |
6.1 |
85,176 |
1.1 |
50 |
6.8 |
817,698 |
7.8 |
Житомирська область |
4 |
0.6 |
1,151 |
0.01 |
2 |
0.3 |
1,814 |
0.02 |
Закарпатська область |
2 |
0.3 |
0,240 |
0.003 |
1 |
0.1 |
0,266 |
0.003 |
Запорізька область |
26 |
4.4 |
1615,087 |
21.5 |
32 |
4.3 |
878,074 |
8.4 |
Івано-Франківська область |
5 |
0.8 |
2,757 |
0.04 |
6 |
0.8 |
9,002 |
0.09 |
Київська область та м. Київ |
242 |
41.2 |
2959,211 |
39.5 |
325 |
44.4 |
6084,087 |
58.1 |
Кіровоградська область |
3 |
0.5 |
1,987 |
0.03 |
2 |
0.3 |
2,055 |
0.02 |
Луганська область |
6 |
1 |
4,147 |
0.05 |
6 |
0.8 |
6,898 |
0.07 |
Львівська область |
20 |
3.4 |
95,668 |
1.2 |
26 |
3.5 |
157,941 |
1.5 |
Миколаївська область |
11 |
1.9 |
4,527 |
0.06 |
13 |
1.8 |
7,313 |
0.07 |
Одеська область |
24 |
4.1 |
432,178 |
5.7 |
26 |
3.6 |
206,670 |
1.97 |
Полтавська область |
14 |
2.3 |
11,073 |
0.15 |
14 |
2 |
74,932 |
0.7 |
Рівненська область |
3 |
0.5 |
7,672 |
0.1 |
5 |
0.7 |
57,648 |
0.5 |
Сумська область |
9 |
1.5 |
18,331 |
0.2 |
10 |
1.4 |
4,273 |
0.04 |
Тернопільська область |
5 |
0.8 |
0,356 |
0.004 |
5 |
0.7 |
0,183 |
0.001 |
Харківська область |
64 |
11 |
277,528 |
3.7 |
79 |
10.8 |
584,148 |
5.6 |
Херсонська область |
7 |
1.2 |
13,510 |
0.18 |
8 |
1.1 |
8,190 |
0.08 |
Хмельницька область |
5 |
0.8 |
7,798 |
0.1 |
7 |
1 |
8,556 |
0.08 |
Черкаська область |
8 |
1.4 |
7,874 |
0.1 |
7 |
1 |
1,816 |
0.02 |
Чернівецька область |
2 |
0.3 |
0,000 |
0 |
1 |
0.1 |
0,000 |
0 |
Чернігівська область |
7 |
1.2 |
60,895 |
0.8 |
7 |
1 |
85,490 |
0.8 |
Разом |
586 |
100 |
7500,399 |
100 |
732 |
100 |
10456,335 |
100 |
На кінець 1999 року в Україні діяльність зі спільного інвестування здійснювали 160 інвестиційних фондів та 128 взаємних фондів інвестиційних компаній, близько 63% загальної кількості яких зосереджені у Київській, Харківській та Донецькій областях.
Станом на 1 січня 2000 року в Україні загальна вартість випущених інвестиційних сертифікатів досягла 208,98 млн. грн., що у порівнянні з початком 1999 року більше лише на 7,5 млн. грн., тобто на 4% від загального обсягу емісій інвестиційних сертифікатів.
На кінець 1999 року в Україні працювали переважно закриті інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, які становлять більш як 95% від загальної кількості. Більшість цих інститутів спільного інвестування були створені з метою залучення приватизаційних паперів громадян.
Протягом 1994-1998 років вони відігравали роль основного механізму, який забезпечував проведення “сертифікатної” приватизації, і, шляхом участі у сертифікатних аукціонах, сформували за рахунок залучених приватизаційних паперів пакети акцій приватизованих підприємств розмірами від 5% до 25%.
Одним із своїх головних завдань щодо регулювання діяльності інститутів спільного інвестування Комісія вважає забезпечення більш детального розкриття інформації та попередження можливих некваліфікованих дій інвестиційних керуючих, які здійснюють управління активами інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній. На ринку цінних паперів України саморегулівні організації представлені асоціаціями, фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. Згідно з міжнародною практикою саморегулівні організації визначають для своїх членів загальні стандарти діяльності та здійснюють контроль за їх дотриманням у межах повноважень, делегованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Станом на 1 січня 2000 року в Україні зареєстровано шість саморегулівних організацій:
| ЁКиївська міжнародна фондова біржа |
КМФБ |
Ё |
|
ЁПівденноукраїнська торговельно-інформаційна система |
ПТІС |
Ё |
|
ЁПозабіржова фондова торговельна система |
ПФТС |
Ё |
|
ЁПрофесійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв |
ПАРД |
Ё |
|
ЁУкраїнська асоціація інвестиційного бізнесу |
УАІБ |
Ё |
|
ЁУкраїнська фондова біржа |
УФБ |
|
|
Три з саморегулівних організацій - Південноукраїнська торговельно–інформаційна система, Київська міжнародна фондова біржа та Українська фондова біржа - отримали відповідний статус у 1999 році. Протягом 1999 року саморегулівні організації значно збільшили чисельний склад своїх членів, підвищили технічну оснащеність та накопичили значний досвід роботи.
| |
|
СРО
|
Кількість членів |
КМФБ |
53 |
ПТІС |
104 |
ПФТС |
302 |
ПАРД |
239 |
УАІБ |
109 |
УФБ |
135 |
Протягом 1999 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку суттєво розвинула правове поле ринку цінних паперів в Україні та прийняла рішення про затвердження нормативних актів, що стосуються всіх сфер діяльності професійних учасників фондового ринку.
3.3. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи.
У забезпеченні надійного обігу цінних паперів в Україні основним інституційним недоліком є нерозвинена депозитарна система. Банк Міжнародних розрахунків визначає центральний депозитарій цінних паперів (ЦДЦП) як "установу для утримання цінних паперів, яка забезпечує здійснення операцій із цінними паперами шляхом електронних записів на облікових рахунках." Центральним визнається депозитарій, який забезпечує такі послуги для всього національного ринку цінних паперів або для одного з його секторів — ринків акцій, облігацій та грошових інструментів — казначейських векселів, депозитних сертифікатів, короткострокових зобов'язань місцевих органів влади тощо. Оскільки допускається наявність окремого центрального депозитарію для державних цінних паперів, то в принципі в одній країні може існувати кілька центральних депозитаріів. Але зазвичай налічується не більше двох ЦДЦП: для державних та для корпоративних цінних паперів усіх видів.
Ще наприкінці вісімдесятих років подібні інституції були у світі рідкістю, але фінансова криза 1987 року ("чорний четвер" 19 жовтня 1987 р.) примусила серйозніше подбати про забезпечення надійності обігу цінних паперів. Відтак у березні 1989 року з'явилися рекомендації спеціальної міжнародної групи експертів ("Групи ЗО"), одна з яких передбачала створення до 1992 року центральних депозитарних установ. Якщо на час публікації цих рекомендацій у світі існувало якихось двадцять ЦДЦП, то нині їх чисельність уже перевищує сто. Вони та подібні їм установи депонують на своїх рахунках усі цінні папери (в матеріальній чи електронній формі), які перебувають у обігу на організованому ринку. Це дає змогу надійно забезпечувати перехід прав власності та грошових розрахунків. Поширеність депозитаріів цінних паперів в світі відображено у додатку № 21.
Деякі рекомендації "Групи ЗО" доопрацьовано в грудні 1990 року експертами Комітету з питань розрахунково-платіжних систем, створеного центральними банками провідних промислових країн ("Група десяти"). Особливу увагу при цьому приділялося застосуванню такого методу розрахунків за операціями із цінними паперами, як поставка проти платежу. Поглибленому вивченню проблеми сприяли звіти про схеми заліків ("звіт Анджела") та проміжбанківські схеми заліків ("звіт Ламфелузі"). Про важливість та зв'язок цього методу безпосередньо з функціонуванням центрального депозитарію влучно висловився один із західних фахівців, який, розмірковуючи про умови проведення кастодіальних операцій, зауважив: "Країна, в якій є ЦДЦП, але немає поставки проти платежу, мабуть, гірша, ніж країна із цінними паперами в матеріальній формі".
На жаль, в Україні, попри гостру необхідність та вимоги закону, все ще немає
повноцінно функціонуючого центрального депозитарію для корпоративних цінних паперів. Хоча є шість фондових бірж і одна система позабіржової фондової торгівлі (ПФТС), близько 400 реєстраторів і 70 зберігачів. У нашій країні проведено 35 тисяч емісій акцій, їх відсутність на ринку пояснюється лише ... відсутністю самих акцій: здебільшого фізична емісія не здійснювалася, а права власності підтверджувалися витягами з реєстрів та довідками.
Національний депозитарій України (НДУ) створюється як центральна ланка Національної депозитарної системи, що передбачено Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".
У світовій практиці найбільшого поширення набули такі моделі центрального депозитарію для цінних паперів:
•модель "А":депозитарій, у котрому інші депозитарії для цінних паперів відкривають свої кореспондентські рахунки, на яких ведеться синтетичний облік операцій із цінними паперами їх клієнтів (зберігачів);
•модель "Б":національний депозитарій — центральний (єдиний) депозитарій для цінних паперів, який відкриває рахунки в ЦП для зберігачів та веде за ними аналітичний
облік операцій із цінними паперами.
Нині світова тенденція розвитку депозитарних систем схиляється до другої моделі. На неї зорієнтовані й "Загальні засади функціонування Національного депозитарію України", затверджені Указом Президента України №703 від 22 червня 1999 року.
Специфічна особливість національної депозитарної системи України полягає у створенні клірингового депозитарію "Міжрегіональний фондовий союз" (МФС), який нині діє і негайне закриття (або злиття з НДУ) якого у даний час видається передчасним. Адже Національний депозитарій України сьогодні ще не вповні готовий виконувати клірингово-розрахункові функції за операціями із цінними паперами. Є й інші аргументи, наприклад, незавершеність реалізації програми розвитку клірингово-депозитарної діяльності МФС, яка здійснюється українськими фахівцями спільно із зарубіжними колегами з компанії PricewaterhouseCooper у межах технічної допомоги з боку Агентства міжнародного розвитку США (USAID).
Отже, нині в Україні є два депозитарії для цінних паперів корпоративного сектора — НДУ та МФС. Кожен із них виконує свої функції.
• НДУ забезпечує стандартизацію документообігу щодо цінних паперів, кодифікацію (нумерацію) цінних паперів та міжнародні відносини в галузі депозитарної діяльності, в
тому числі встановлення кореспондентських відносин з іноземними депозитарними установами.
• МФС зберігає цінні парери, обслуговує їх обіг, кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів, а також веде реєстри власників іменних цінних паперів.
Крім того, Національний банк України виконує функції центрального депозитарію для цінних паперів, емітентом яких є держава.
Звісно, що такий стан речей не може бути ні постійним, ні довготривалим, оскільки, як будь-який компроміс, він не задовольняє жодну зі сторін і просто гальмує розвиток національної депозитарної системи й усього фондового ринку. Але такий підхід дає НДУ певний час для створення бази своєї діяльності у майбутньому, а МФС — для завершення проекту розвитку клірингово-депозитарної діяльності відповідно до світових стандартів. Виконання цих двох програм створює підґрунтя для того, щоб по добровільній реорганізації всіх депозитаріїв у єдиний централізований кліринговий депозитарій, як це передбачено "Загальними засадами...", НДУ міг успішно працювати як повнофункціональний центральний депозитарій корпоративних цінних паперів, а в подальшому, можливо, і як депозитарій державних цінних паперів та інструментів грошового ринку. На час співіснування цих двох депозитарних установ в Україні доцільно застосовувати згадану вище модель "А". Згодом усі депозитарні установи можна буде об'єднати в єдиний центральний депозитарій. Своє місце в цьому процесі, очевидно, знайде і Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД), окремі ланки діяльності якої аналогічні функціям ЦДЦП.
Передбачається, що держава не буде власником центрального депозитарію, принаймні державна частка в його капіталі не перевищуватиме певного рівня (скажімо, 10%). Відмова держави від прямого впливу на діяльність центрального депозитарію не є загальним правилом. У світовій практиці щодо цього маємо різні приклади: виключно приватні центральні депозитарії (США, Канада, Німеччина); з певною часткою державної власності (Італія, Швеція, Латвія); з переважаючою часткою державної власності (Польща, Литва); виключно державні (Нова Зеландія, Чехія, Словаччина).
У кожному разі рішення приймаються з урахуванням реалій національних політичної та економічної систем, аби забезпечити сумісність усіх ланок організації та управління економікою країни.
Важливою умовою розвитку вітчизняної депозитарної системи є координація, синхронізація та гармонізація розвитку НДУ і МФС у період їх самостійного функціонування. Обмеження функцій НДУ впродовж цього часу може зумовлюватися лише взаємною згодою щодо подальшого об'єднання та створення єдиного центрального депозитарію. Це слід не лише зафіксувати у відповідних програмних документах обох депозитарних установ, а й підтверджувати скоординованими, спрямованими на розвиток окремих елементів депозитарної діяльності заходами з боку НДУ, МФС та інших установ, причетних до розвитку національної депозитарної системи. Такий підхід необхідний для того, щоб забезпечити на час об'єднання готовність усіх елементів до виконання функцій повномасштабного депозитарію, їх відповідність вимогам стандартизації обігу цінних паперів, зрозумілість для управління та контролю з боку всіх ланок Національного депозитарію.
