10) на основе лиэингового левереджа в Закарпатье можно было бы создать транс портные предприятия по производству алюминия, по консервированию минералъных вод; оздоровителъные и туристические комплексы (для производства алюминия - пока цены на него не пошли ввеерх - возможен лизинг закрытых в Европе заводов)
11) в Крыму можно было бы построить нефте- и газостроительные комплексы с учетом экологических требований, туристические и оздоровительные комплексы; Это помогло бы решить и политические проблемы. Надо добавнть, что при рассмотрении проектов строитепьства нефтяного терминала под Одессой даже не шла речь об использовании во время его эксплуатации лизинга - а это дало бы возможность платить за реалную продуктивность, своевременно обеспечивать введение и ремонт оборудования; так возник бы бопьшой кредит в валюте для Украины;
12) Украина могла бы брать в лизинг казеиновые, маслорастнтельные, маргариновые, кожеперерабатывающие и другие заводы под гарантии правительства. В Украине таким делом уже занялись частные фирмы, предлагающие казеиновые заводы на так называемых компенсационных условиях (соглашениях), указывающих на связь между лизингом и этими соглашениями; при этом последние являются частью первого, только плата за оборудованне должна полностью ияи частично выдаваться за счет произведенного на этом оборудовании продукта, что требует привлекать современное оборудование (в противном спучае сам поставщик будет иметь проблемы с некачестеенной продукцией-оплатой} и обходиться без валюты при покупке импортного обо-рудования со всеми гарантиями. Украина имеет большой положительный опыт по лизнгу на компенсационных условиях - в частности, с ФРГ при строитепьстве газопровода "Уренгой-Помары-Ужгород" по схеме "газ в обмен на трубы" (гаэопровод уже давно окупился, Россия получипа канал экспорта природного газа, а Украина его часть на транзитные платежи). Но есть недоразумение и в этом проекте - в лизинг брали трубы, а следовало бы - еще и заводы для производства этих труб с современными технологиями (с размещением их на Украине).
Надо отметить, что лизинг незаметно уже вошел в нашу жизнь. Каким образом? Вспомним, что одной из форм приватизации государственного нмуществе является аренда с выкупом, а это - не что иное, как аренда-продажа в Англии, кредит-аренда во Франции (особенно, исходя из права трудового коллектива на выплату платежей). Поэтому, наверное, закон о лизинге будет иметь у нас название ЗаконаНадо отметить, что лизинг незаметно уже вошел в нашу жизнь. Каким образом? Вспомним, что одной из форм приватизации государственного нмуществе является аренда с выкупом, а это - не что иное, как аренда-продажа в Англии, кредит-аренда во Франции (особенно, исходя из права трудового коллектива на выплату платежей). Поэтому, наверное, закон о лизинге будет иметь у нас название Закона об аренде с выкупом.
Именно такой подход к аренде с выкупом дает возможность государству регулировать процессы приватизации в желаемом направленнн. Известно, что арендные предприятия после ускоренной "приватизации не спешат улучшатъ свою работу, заботиться о потребителе, но выход здесь есть: составляя договор лизинга (аренды с выкупом), обусповить срок его действия до 85-90 % среднего исчисленного срока службы зданий и оборудования и включить пункт соглашения о том, что при неполной загрузке оборудования не по вине арендатора (эта цифра определяется путем сравнения объема выпуска с технологически возможной, устанавливаемой комиссией по приватизации в натуральном и денежном объеме с фиксацией в СКВ) арендная платаувеличивается на лвойной процент недопроизводства или же - налагается штраф в размере стоимости недопроизведенной продукции. В случае замены старой продукции новой определяется технологически возможный объем производства (с предоставлением срока переоборудования до 2 месяцев) в натуральном и денежном выражении с фиксацией в СКВ, при превышении объемов производства сравнительно с прошлым уровнем предоставляется скидка с оплаты аренды в размере процента перепроизводства. Соответственно предприятие может внедрить рационализаторские предложения и изобретения и увеличить объемы производства на 100%; арендная плата при этом уменьшается до 0 (тоже на 100%), но государство будет получать платежи уже в виде не арендной платы, а увеличенной прибыли на прнбавочную стоимость и доход, являющийся более вькоким, чем обычная арендная плата. Итак, допольнительно будет стимулироваться научно-технический прогресс;
13) тормозом на пути развития лизинга является требование налоговой инспекции списывать на себестоимость арендную плату только в границах нормы амортизации на этот вид оборудования, то есть: арендатору следует оплачивать прибыль арендодателю из своей прибыли, что явяяется нонсенсом в экономической политике (во всех странах прибыль одного хозяина входит в себестоимость другого). Для того, чтобы предупредить это явление, предприниматели вынуждены превышать стоимость оборудования и ставку арендной платы. Эту проблему могут обойти на первых порах только малые предприятия (они имеют право списывать в первый год эксплуатации до 30% стоимости) - но как малое предприятие может быть крупным лизингодателем. Однако лизинг вводился на территории СНГ часто вынужденно; дело здесь вот в чем: предпряития-монополисты столкнулись с кризисом сбыта своей продукции, но продолжали ее отгружать потребителям, чтобы не остановить производство. Таким образом возник платежный кризис. Но продукцией польэовались не заплатив за нее или заплатив частично; при этом брали обязательство погасить долг. Чем это не вынужденный лизинг? Исходя из такой ситуации, промышленные предприятия на свой страх и риск открыли собственные лизинговые отделы и компании,например Липецкий, Владимирский и Алтайский тракторные заводы в России, производящие поставку тракторов с отсрочкой платежа на 2-3 месяца (возможно до одного года) при предоплате 30 - 50%.
Население также начало широко привлекаться к лизинговым операциям, особенно это видно на примере жилищного строительства. Много риэлтерских фирм Москвы и Киева предлагают такую схему покупки жилья: клиент оплачивает 25-30% стоимости понравившейся ему квартиры, а на остаток получает кредит через риэлтеров в банке. Потом первый взнос и кредит выдаются продавцу, а с клиентом риэлтер составляет договор лизинга на квартиру - при этом сама квартира выступает залогом (ипотекой) под полученный кредит в банке, и до того времени, пока долг с кредита не будет оплачен, собственником квартиры будет оставаться банк. При невыплате клиенту возвращается первый взнос с процента. Недостатки этого метода: большая сумма первого взноса, большие (до 72%) проценты на кредит (а он дролжен быть представлен в СКВ - иначе продавец квартиры ее просто не продаст), недостаточный срок предоставления кредита (ло 24 месяцев).
Аналогично этому методу финансируется строительство кооперативного жилья (ЖСК). Раньше, в прошлом, было намного легче: квартира не была залогом кредита, но его погашение происходило независимо от воли заимодателя - через бухгалтерию предприятия или организации по твердым ставкам в национальной валюте, а срок кредита устанавливался на 10-25 лет. Несмотря на то, что первый взнос достигал 30-40% первоначальной цены, кредиты предоставлялись самими предприятиями, на которых работал заимодатель, через заведения Сбербанка или Стройбанка.
Даже при приватизации государственного и ведомственного жилья обычный гражданин встречается с лизингом в соответствии с Законом Украины о приватизации жилья, хотя это происходит не в прямой форме: человек, не имеющий задолженности за прошлое относительно оплаты квартиры и коммунально-бытовых услуг, имеет право бесплатно получить 21 кв. м. жилой площади плюс 10 кв. м. на семью; то есть фактически все мы проживали в своих квартирах на условиях лизинга, где арендной и выкупной платой выступала обычная квартира.
В практике Украины уже были попытки ввести лизинг в конце 80-х годов. Он был включен в банковские операции (это положение действует и сейчас; но как банк может покупать-продавать об'орудование, если тот же закон о банках и баиковской деятельности одновременно и позволяет, и запрещает этим заниматься?). Но в монополизированной экономике и при дешевом кредите ничего из этого не вышло.
Для внедрения лизинга в Украине необходимо:
1) провести демонополизацию производства основных средств;
2) остановить инфляцию;
3) уменьшить или отменить ставку налогообложения дохода от внереализационных операрций после сдачи имущества в аренду;
4) в Законе о приватизации государственного имущества четко указать, что арендные платежи являются выкупными; .
5) при валютном регулировании позволять вносить арендную плату в СКВ без обезательной продажи: . 5) при валютном регулировании позволять вносить арендную плату в СКВ без обезательной продажи: .
6) виедритъ в жизнь международную конвенцию о финансовом лизинге, которую в 1988 г, подписал СССР; Украина являетея одной из его правоприемниц.
Дополнительый толчок дня развития лизинга дадут:
1) широкое привлечение иностранных ннвестиций;
2) предоставление платежных льгот при временном ввозе оборудования;
3) предоставление лизингодателю налоговых льгот при покупке отечественного оборудования;
4) использование иностранной помощи не иа закупку оборудвания, а на лизинг, приводящим к экономии валюты, использованию оборудования в отечествеенных условиях, его своевременному ремонту и обслуживанию;
5) создание лизинговых отделов и дочерних компаний при машиностроительных заводах;
6) при развитии рынка недвижимости и падении цен на нее - создание компаний по лизингу недвижимости;
7) использование лизинга на компенсационных условиях для переработки отечественного сырья.
Заключение.
Подводя итоги хочется сказать, что результатом перехода на новые формы хозяйствования в Украине должно стать создание многоукладной экономики, отказ от государственного монополизма на собственность и создание условий для их равноправного существования различных форм собственности. Необходимо развивать частную и коллективную формы собственности, образно говоря, с нуля и путем разгосударствления и приватизации, которые должны вылиться в ломку и трансформацию существующей системы производственных отношений, и в одночасье формировать качественно новую общественную (государственную и муниципальную) собственность, но при этом нельзя не учитывать интересы трудовых коллективов, для которых аренда на данном этапе означает наиболее приемлемый вариант перехода к рыночной системе хозяйствования.
Дальнейше развитие экономики во многом зависит от становления различных форм хозяйствования, в том числе и арендной, что, в последствии, позволит Украине стать одной из ведущих стран Европы.
Список использованной литературы.
1. Слюсар В. “Приватизация предприятий пищевой промышленности” // “Экономика Украины” 1994 №6
2. Руденко О., Омельянчик Н. “Оценка процессов преобразования отношений собственности в промышленности Украины” // “Экономика Украины” 1994 №9
3. Кориенко В. “Общественная собственность как стратегическая цель” // “Экономика Украины” 1993 №1
4. Лазовой В. “О исторической диалектики отношений собственности” // ”Экономика Украины” 1994 №4
5. Мочерный С. “Собственность и особенность ее развития в развитых странах мира” // ”Экономика Украины” 1994 №4
6. Кузнецов В. “Рынок и приватизация” // “МЭ и МО” 1992 №7
7. Гош О. “Теория и практика приватизации постсоциалистической государственной собственности” // ”Экономика Украины” 1993 №8
8. Павличенко М. “Разгосударствление и приватизация: новый взгляд на проблему” // ”Экономика Украины” 1994 №9
9. Ильченко М. “Проблемы демонополизации промышленности Украины” // ”ЭкоИльченко М. “Проблемы демонополизации промышленности Украины” // ”Экономика Украины” 1994 №5
10. Иванов И. “Развитие форм собственности на современном производстве” // “МЭ и МО” 1992 №3
11. Корниенко В. “Общественная собственность как структурная форма” // ”Экономика Украины” 1994 №8
12. Поплавский О. “Приватизация собственности в странах сформированной рыночной экономикой” // ”Экономика Украины” 1994 №6
13. “Основы экономической теории” под редакцией проф. Мочерного С.В. // Тернополь 1993 с. 330
14. Кемпбелл Макконел, Стенли Л. Брю “Экономикс” // Москва 1992 т. 1 с. 276
15. Cамуэльсон П. “Экономика” // Москва 1985 с. 149
16. ЛогвиненкоВ.“Организационно-экономические формы приватизации” // ”Экономика Украины” 1993 №10
17. Хмельнюк В. Сиднев С. “Приватизация в сфере требований экономических законов” //”Экономика Украины” 1994 №2
18. Несененко П. “Некотороые аспекты развития собственности в современных условиях” //”Экономика Украины” 1994 №9
19. Павлышенко М. “Разгосударствление и приватизация: новый взгляд на проблему” //”Экономика Украины” 1994 №9
20. Поплавский А. “Приватизация собчсвенности в странах сложившейся рыночной экономики” //”Экономика Украины” 1994 №8
21. Яновский Я. “Лизинг как форма предпринимательской деятельности” //”Экономика Украины” 1994 №11
22. Казаченко С. “Мировой опыт проведения лизинговых операций и проблема их внедрения на Украине” // ”Экономика Украины” 1995 №2
23. Яцков Б. “Аренда как один из путей разгосударствления собственности” //”Экономика Украины” 1993 №1
24. Потемкин Л. “Проблемы перехода к арендным формам хозщяйствования в сельском хозяйстве Украины” //”Экономика Украины” 1993 №2
25.Конспект лекций по экономической теории за первый курс.
1
У той же час органи роздержавлення виявляли недостатню активність, принциповість і вимогливість. Перешкодою служили також малий досвід і невисокий рівень кваліфікації робітників як центрального, так і особливо регіональних органів роздержавлення, для яких реформування власності в країні було справою новим і незнайомим.
Очевидно, що відсутність добре розвинутої теорії власності та її пропаганди в Україні, поєднання реалізації державних і приватних інтересів практично неухильно створюють негативні уявлення про приватизацію як про фактор виходу з економічної кризи.
Зараз на Україні, на загальному фоні зниження рівня життя народу і глибокої економічної кризи виділяється невелика кількість людей, у багатстві яких власність (а точніше, недосконале законодавство по власності) відіграла не останню роль. Тому дуже важливо при проведенні реформ власності не припустити накопичення величезних матеріальних благ в і без того “не дуже бідної” категорії людей, тому що це ще більш згубно відіб’ється на більшості населення України.
Основною метою конкурсних торгів було залучення якомога більших коштів до державного бюджету. Проте на конкурси виставлялися непривабливі для стратегічних інвесторів пакети акцій. Після їх проведення держава отримувала грошові кошти за продані цінні папери, однак подальша доля приватизованих підприємств залишалась невизначеною. Якщо пакет купував портфельний інвестор, він не мав на меті виконувати інвестиційні зобов’язання і перепродував пакет за вищу ціну іншому покупцеві. Останній мав брати на себе відповідальність за внесення інвестицій, однак контролювати ці процеси вже складніше, ніж у першому випадку.
Також на першому етапі спостерігалася тенденція звести всі соціально-економічні перетворення лише до чергової зміни вивіски — замість міністерства, комітету з’являється концерн або асоціація, а по суті справи нічого не змінюється. До того ж в Україні корпоратизація, акціонування, приватизація здійснюється багато в чому по шаблону без врахування галузевих та регіональних особливостей економіки країни, принципи обгрунтованості, врахування конкретних умов, досягнення реального ефекту мають бути покладені в основу вибору: чи залишити той чи інший об’єкт в державній власності, чи обрати одну з конкретних форм приватизації, якими можуть бути і акціонування, і викуп, а у певних умовах — пільгова і навіть безкоштовна передача власності у руки трудових колективів.
Аналіз теорії і практики роздержавлення і приватизації в Україні дають підстави зробити наступні висновки на цей рахунок.
1) Практика роздержавлення власності і створення на її основі інших форм господарювання не довела своїх переваг як по економічним, так і по соціальних показниках. Це пояснюється, по-перше, тим, що роздержавлення проходить на фоні негативної господарської кон’юнктури, загального спаду виробництва, інфляції, безробіття і т. д., по-друге, серйозними недоліками в здійсненні даного процесу: слабкою методологічною і методичною обгрунтованістю роздержавлення, надмірною політизованістю підходів до її здійснення, недостатньо розробленою законодавчою базою й ін.
2) У зв’язку з економічним становищем, яке змінилося, і погіршенням психологічної настроєності населення в порівнянні з початковим періодом здійснення політики роздержавлення:
а) економічно та соціально доцільне встановлення мораторію на процес роздержавлення в сформованих формах і теперішніх методах — необхідно відійти від формального роздержавлення і здійснити додаткові дослідження ефективності підприємств після здійснення роздержавлення;
б) після підтвердження даних додатковими зведеннями про зниження ефективності приватизованих об’єктів і погіршенні рівня життя, пов’язаних із цими процесами, відмовитися від “ваучерної приватизації”, яка скомпрометувала себе, і поширювати ефективні різноманітні форми господарювання;
в) при проведенні роздержавлення власності варто виходити з рівня розвитку продуктивних сил і ступеня усуспільнення в тій або іншій сфері народного господарства.
3) В Україні необхідно створити регульовану ринкову економіку, у якій будуть діяти як потужний державний, так і недержавний сектори, що підпорядковані загальнодержавним цілям.
4) Вихід із кризового становища України пов’язаний із визначенням орієнтації на методологічні позиції, розробкою ефективних наукових методів господарювання.
5) Попередній висновок не свідчить про негативне відношення до закордонного досвіду взагалі, а тільки акцентує увагу на необхідність його творчого застосування.
6) Акцентується увага на важливості наукових оцінок значення відносин власності при здійсненні політики роздержавлення.
7) Дані досліджень свідчать, що здійснення процесу роздержавлення в Україні не проходить гладко, роздержавлення призводить до появи визначених соціальних проблем: посилення соціальної поляризації, росту диференціації прибутків населення й ін.
Важливе місце в подоланні негативних наслідків, породжених необ’єктивною оцінкою державного майна, що підлягає приватизації, які спостерігалися протягом здійснених етапів приватизації, займає формування кваліфікованих кадрів, створення в країні системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, які необхідні для здійснення приватизаційного процесу, зокрема, оцінників. В країні існує комерційна структура, яка готує ці кадри для всіх регіонів України — Міжнародний центр приватизації, інвестицій та менеджменту імені Конрада Аденауера. В цьому центрі після прослуховування лекцій з проблем оцінки та складання іспиту людина може одержати сертифікат оцінника.
Висновок
Подолання тотального одержавлення, властивого адміністративно-плановій системі, здійснюється головним чином за допомогою приватизації. Під приватизацією розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки громадян, трудових колективів і юридичних осіб.
Нині визнано не відповідним більше духу часу протиставлення державного і приватного секторів одне одному, що пов’язано зі зміною підходу до державного підприємництва, підвищенням значимості фінансових результатів його роботи. Ставиться завдання заохочувати співробітництво обох секторів змішаної економіки не тільки усередині окремих країн, але і на рівні Європейського співтовариства. Розвитку такого співробітництва сприяє часткова приватизація, яка веде до створення змішаних фірм.
Співвідношення, що укладаються, між державним і приватним капіталом не є остаточно встановленими, вони можуть змінюватися в пошуках більш ефективного сполучення, оптимуму, проникаючи одне в одного.
Процес роздержавлення ніяким чином не розглядається як поразка держави, як її демонтаж або як можливість перекладання відповідальності за вирішення задач загальнонаціонального характеру на приватний капітал. Мова йде про оцінку припустимих із погляду ефективності масштабів прямого втручання держави в економіку, перегляді функцій і сфер, що раніше знаходилися в компетенції держави, про більш чіткий поділ прав, обов'язків і відповідальності між державним і приватним секторами економіки і, нарешті, про посилення ринкових форм держрегулювання регіонів, галузей і економіки в цілому.
Усім світовим досвідом доведено, що роздержавлення може стати популярним і ефективним лише за підтримкою суспільної думки.
Процеси приватизації самі по собі не є факторами підвищення ефективності виробництва та посилення збалансованості структури виробництва, тому що в умовах переходу від монополізації виробництва приватизовані підприємства мають можливість покращувати своє фінансове становище за рахунок зростання цін та переходу на виробництво зі скороченим асортиментом продукції. У зв’язку з цим з боку держави мають бути сформовані пріоритети і стимули розвитку приватизованих підприємств.
Проведення швидкої приватизації обумовлює неможливість в короткостроковий період розпродати державне майно з прибутком. Цей висновок випливає із загального ринкового закону, за яким перевищення пропозиції над попитом призводить до падіння цін на об’єкти, які приватизуються.
Найсерйозніша група інтересів — працівники підприємства, яке приватизується. Вони стурбовані своїм майбутнім. Їм необхідно дати можливість стати співвласниками фірми.
В різних країнах механізми управління процесами приватизації, як і взагалі економікою, мають певні особливості. Так, механізм проведенням приватизації у Франції базується на сполученні централізованого регулювання та ринкових важелів. У Південній Кореї та на Тайвані, де існує значний державний сектор економіки, держава бере безпосередню участь у розвитку народного господарства, здійснюючи планування економіки. В інших випадках, наприклад, у Гонконзі та Сінгапурі державне регулювання забезпечується не прямо, а через регулювання у виробничій інфраструктурі та соціальній сфері.
Отже, не може бути універсальної моделі приватизації, яка згодилася б для різних економічних систем і, тим більше, не може існувати однакових моделей приватизації для різних країн, тому що в кожній з них є свої особливості економічного розвитку, макроекономічної політики держави, національних традицій та багатьох інших факторів. Хоча до цього необхідно додати, що незаперечність розробки власної приватизаційної моделі для кожної економічної системи не виключає подібності у застосуванні методів і способів її проведення. Але і вони суттєво відрізнятимуться в залежності від того, чи то відбувається вибіркова приватизація в країнах з розвинутими ринковими відносинами, скажімо, в Англії, Франції, Японії, чи технократична приватизація в країнах Південно-Східної Азії, чи унікальна приватизація в східних землях Німеччини, чи приватизація в умовах нерозвиненого ринку в країнах колишнього Радянського Союзу.
Відносини власності були, є і залишаться основним економічним питанням в Україні, яке треба вирішити на шляху до ринкової економіки. Вся політична боротьба із Україні точиться за право власності на засоби виробництва і кінцевий продукт, за ініціативу в суспільно-політичному та економічному житті. І основним об’єктом боротьби ставало право на власність.
Підсумовуючи різні точки зору щодо факторів і моделей економічного зростання, доходимо висновку, що в Україні потрібна власна системна соціальне орієнтована приватизаційна модель як складова частина системної. реформи економіки.
Немає підстави підтримання позицій тих вчених-економістів, які стверджують, що розвиток ринкових відносин вирішить проблеми ліквідації технологічного відставання господарства країни та прискорить темпи економічного зростання. На прикладів постсоціалістичних країн, що стали на шлях економічного реформування, та, в першу чергу, в нашій країні, спостерігається протилежне явище — у процесі проведення реформи занепадає науковий потенціал, поглиблюється структурна криза, відбувається величезна втрата висококваліфікованих спеціалістів, які використовуються вже за кордоном. Йде по суті безсистемна, безпланова, непослідовна приватизація загальнодержавної і комунальної власності.
Основоположним принципом, що має загальний характер, є необхідність визнання того, що роздержавлення не може бути кінцевою метою відновлення суспільства й економіки, воно є лише одним із засобів досягнення множини різноманітних цілей.
Список використаної літератури:
1. Основи економічної теорії: Підручник. У 2 книгах. Книга 1.: Суспільне виробництво. Ринкова економіка / Євтушевський А.С. та ін.; під ред. Ю.В. Ніколенка.— К.: Либідь, 1998 р.
2. Основи економіки: Навчальний посібник / Задоя А.О., Петруня Ю.Є.— К: Вища школа, 1998 р.
3. Економіка України: Підручник / Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С.— Львів: Львівський банківський коледж НБУ, 1997 р.
4. Кучерявенко П.Х., Максименко Я.А. Роздержавлення власності в перехідній економіці України.— Харків: 1997 р.
5. Чижова В.І. Методологічні підходи до формування соціально-орієнтованої моделі приватизації.— К.: Національний економічний університет, 1998 р.
6. Селезньов В.В. Основи ринкової економіки України: Підручник.— К.: Вища школа, 1999 р.
7. Кучеренко О.В. Науково-методичні основи здійснення масової приватизації в Україні.— К.: Либідь, 1999 р.
8. Чижова В.І. Методологічне забезпечення управління приватизаційними процесами в регіонах.— К.: Національний економічний університет, 1998 р.
9. Економіка: Підручник / під. ред. Архіпової А.І., Нестеренко А.М., Большакова А.К.— М.: Проспект, 1998 р.
10. Приватизація: чому навчає світовий досвід / під. ред. О.Т. Болотіна.— М.: Наука, 1995 р.
11. Кузнецов В.О. Ринок та приватизація.— М.: МЕіМО, 1995 р.
12. Каспін В.І., Остріна І.О. Приватизація за правилами: питання та відповіді: Довідник.— М.: Фінанси та статистика, 1992 р.
13. Україна у цифрах у 1998 р. / під. Ред. О.Г. Осауленка.— К.: Українська енциклопедія, 1999р.
14. С. Румянцев “Ефективність грошової приватизації як фактор розвитку ринку акцій” // “Цінні папери України”, № 11 (48), 25 березня 1999 р.
15. С. Румянцев “Піонери грошової приватизації” // “Цінні папери України”,№ 4 (4), 22 травня 1998р.
16. С. Румянцев “Як залучити інвестора: нові підходи до приватизації” // “Цінні папери України”, № 23 (60), 17 червня 1999 р.
17. П. Клименко “Вісім способів приватизації” // “Казначей”, № 24,12 червня 1994 р.
18. М. Тихомиров “Як стати власником” // “Прес-клуб”, № 17, 1995 р.
19. М. Павлишенко “Роздержавлення та приватизація: новий погляд на проблему” // “Економіка України”, № 9, 1994 р.
20. Т. Голікова “Про структуру державної власності” // “Економіка України”,№ 8, 1995 р.
Частка приватних підприємств у ВНП в 1989 р. складала в східноєвропейських країнах від 20% у Польщі до 2,5% у СРСР. При швидкості процесу роздержавлення, п
