Майно колективного підприємства, включаючи вироблену продукцію та одержані доходи, є спільним надбанням його колективу.
У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. До складу такого вкладу включаються сума вкладу працівника в майні державного або орендного підприємства, на основі якого утворено колективне підприємство, а також вклад працівника у приріст майна цього підприємства після його створення.
При ліквідації колективного підприємства вартість вкладу виплачується працівникам (їхнім спадкоємцям) з майна, яке залишилось після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.
Особливостями розглянутої організаційно-правовою форми є те, що власниками його майна (засновниками) можуть бути тільки фізичні особи, об’єднані поняттям «трудовий колектив підприємтсва», отже, такі особи повинні безпосередньо працювати на даному підприємстві. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу. Розмір вкладу працівника у приріст майна визначається виходячи з його трудової участі в діяльності підприємства.
На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, який визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства.
Вищевказані особливості дозволяють зробити висновок про те, що при створенні такої організаційно-правової форми як колективне підприємство, необхідно в його установчому документі – статуті конкретизувати положення, пов’язані з:
аправонаступництвом даного підприємства по зобов’язанням перетвореного державного підприємства;
авизначенням правового режиму переданого на баланс такого підприємтсва;
авизначенням порядку вступу до складу засновників підприємства і вихід із нього члена трудового колективу, розмір внесків його працівників, права і обов’язки кожного члена трудового колективу по керуванню підприємством, порядку формування і повноваження органів управління, порядку розподілу прибутків і збитків підприємства, умов реорганізації та інших питань.
Різновидом такого виду підприємства є колективне сільськогосподарське підприємство, правове положення якого урегульоване Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».
Колективне підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян. Законом України “Про об’єднання громадян” передбачена можливість створення підприємтсв для обслуговування потреб цього об’єднання. Під об’єднанням громадян (ст. 1 названого Закону) розуміється добровільне спільне формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод, та не мають на меті своєї діяльності одержання прибутку. Правовою основою створення підприємницьких структур об’єднанням громадян є майно зазначених об’єднань, у тому числі кошти, майно, передане державою, а також придбане за рахунок власних коштів або на інших не заборонених законом підставах.
У відповідності до ст. 24 Закону України “Про об’єднання громадян”, із метою виконання статутних завдань і цілей, зреєстровані об’єднання громадян (політичні партії та громадські організації) можуть здійснювати необхідну комерційну та іншу необхідну господарську діяльність шляхом створення госпророзрахункових установ та організацій із статусом юридичної особи, засновувати підприємтсва в порядку, передбаченому законодавством.
Госпрозрахункові організації і установи створюються, як правило, у вигляді різних центрів по дослідженню суспільної думки, проблем економічного і соціального розвитку регіонів та областей, галузей промисловості тощо. У статутних актах даних організацій та установ вказується право їх на майно та кошти, одержані в наслідок їх діяльності, найменування даної комерційної структури, мета, предмет її діяльності (що має обмежувальний характер, передбачений законодавством України для даної організаційно-правової форми), правовий режим майна, переданого засновником, та фондів, що утворюються, компетенція органів управління і контролю, взаємовідносини з засновником, умови реорганізації і ліквідації.
Об’єднання громадян не можуть виступати засновниками підприємтсв (крім засобів масової інформації), а також займатися господарчою та іншою комерційною діяльністю. Тому предметом діяльності госпрозрахункових організацій і установ, створених політичними партіями, може бути лише продаж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із партійною символікою, проведення фестивалей, свят, виставок. Дані структури вправі також проводити суспільно-політичні заходи.
Таким чином, законодавчі обмеження сфери здійснення підприємництва даних організаційно-правових форм дозволяє обмежити прямий вплив комерційної діяльності на політичну спрямованість органів державної влади і управління.
У випадку припинення діяльності об’єднання громадян кошти та інше майно об’єданання громадян не може перерозподілятися серед його членів і використовується для здійснення статутних завдань або добродійних цілей, чи передається державі. При чому слід пам’ятати про те, що політичним партіям, їх установам та організаціям заборонено діставати кошти від іноземних держав і організацій, іноземців, апатридів, державних органів, державних підприємтсв, установ, організацій, крім випадків, передбачених законодавством України; підприємств, створених на основі змішаних форм власності, якщо участь держави або іноземної держави в них перевищує 20 %, не легалізованих об’єднань громадян; анонімних пожертвувань. Політичні партії не мають права одержувати прибутки по акціях і від інших цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках і зберігати в них цінності. У випадку порушення цих вимог діяльність політичної партії, її установ та організацій може бути заборонена.
3.3. Комунальне підприємство, засноване на власності тариторіальної громади.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про власність в Україні» під комунальною власністю розуміється право власності краю, області, району чи іншого адміністративно-територіального утворення перебувають майно органів влади і управління адміністративно-територіального утворення, кошти місцевого бюджету, житловий фонд і житлово-комунальне господарство місцевої Ради народних депутатів, а також можуть бути підприємства сільського господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, промислові, будівельні та інші підприємства і комплекси, заклади народної освіти, культури, охорони здоров'я та інше майно, необхідне для економічного і соціального розвитку та виконання інших завдань, які стоять перед відповідними адміністративно-територіальними утвореннями.
Для створення і діяльності підприємства комунальної власності необхідно виділити майно, що відповідає вимогам закону України «Про власність». Засновником такого підприємтсва є місцева Рада, керівник якої затвреджує статут підприємства, призначає його керівника, якому доручає формування трудового колективу.У статуті також визначаються особливості формування фондів такого підприємства, його стосунків з місцевою радою, особливості, які відносяться до реорганізації і ліквідації, що має важливе значення в зв’язку з прийнятими законодавчими актами України, які передбачають необхідність приватизації комунальних і державних підприємств. Не підлягає перетворенню майно і підприємства, що відносяться до найбільш важливих галузей екноміки; історичні і культурні пам’ятники, майно, що відноситься до діяльності специфічних організацій: установ виконання покарань, аеропортів, вокзалів, шляхів тощо.
Таким чином, дана організаційно-правова форма має забезпечити діяльність відповідного територіального утворення, що припускає необхідність стабилізації нормативного регулювання бюджетної системи областей і регіонів. Це дозволяє таким підприємствам ефективно планувати витрату своїх фондів, а отриманий прибуток направляти на розвиток регіональних структур і самих підприємтсв.
Комунальні підприємства мають право повного господарського відання або право оперативного управління по відношенню до майна відповідної територіальної громади.
3.4.Державне підприємство, засноване на державній власності. Казенне підприємство.
До державної власності належать загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, власність адміністративно-територіальних утворень (комунальна власність). Розпорядження й управління державним майном здійснюють від імені народу (населення адміністративно-територіального утворення) відповідні Ради народних депутатів та уповноважені ними державні органи.
Земля та її надра, води, рослинний і тваринний світ є невід'ємним надбанням народів, які проживають на даній території. Союзна республіка, автономна республіка, автономна область, автономний округ здійснюють у рамках законів СРСР володіння, користування і розпорядження землею та іншими природними ресурсами на своїй території у своїх інтересах і в інтересах Союзу РСР. Автономна республіка, автономна область, автономний округ здійснюють ці правомочності також в інтересах союзної республіки і в рамках її законів. Користування і розпорядження водами та іншими природними ресурсами, розташованими на території двох чи кількох союзних республік, автономних республік, автономних областей, автономних округів, здійснюються за погодженням між ними, при необхідності - з участю Союзу РСР. У володінні і користуванні Союзу РСР (його органів та організацій) перебувають земельні ділянки та інші природні об'єкти, надані для забезпечення діяльності органів влади і управління Союзу РСР, Збройних Сил СРСР, прикордонних, внутрішніх і залізничних військ, магістрального трубопровідного транспорту, Єдиної енергетичної системи СРСР, космічних систем і загальносоюзних систем зв'язку та інформації, а також для використання іншого майна, яке згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про власність» віднесено до загальносоюзної власності за погодженням між С РСР і відповідною союзною, автономною республікою.
У загальносоюзній власності перебувають майно органів влади і управління Союзу РСР, магістральний трубопровідний транспорт, Єдина енергетична система СРСР, космічні системи і загальносоюзні системи зв'язку та інформації, майно Збройних Сил СРСР, прикордонних, внутрішніх і залізничних військ, оборонні об'єкти, кошти союзного бюджету, Державний банк СРСР та інші банки Союзу РСР і загальносоюзні резервні, страхові та інші фонди. У загальносоюзній власності перебувають також підприємства і народногосподарські комплекси в промисловості, енергетиці, будівництві, залізничний, повітряний, морський транспорт, вищі навчальні заклади загальносоюзного значення та інше майно, придбане за рахунок загальносоюзних коштів або безоплатно передане у власність Союзу РСР союзними республіками, автономними республіками, автономними і адміністративно-територіальними утвореннями, громадянами і юридичними особами.
Відповідно до статт 24 Закону України «Про власність» майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання.
Здійснюючи право повного господарського відання своїм майном, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд вчиняє щодо нього будь-які дії, які не суперечать законові. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік не передбачено інше.
Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємства і визначення цілей його діяльності, його реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного йому державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів Союзу РСР, союзних і автономних республік про підприємство.
У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, крім випадків, коли воно визнане неспроможним (банкротом), трудовий колектив вправі вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності. Спори, що виникають у таких випадках між державним органом і трудовим колективом, вирішуються державним арбітражем.
Прибуток, який залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, що визначаються законодавчими актами.
Сума прибутку, що належить членові трудового колективу, утворює його вклад. На суму вкладу членові трудового колективу може бути видано акції.
На вклад (акції) підприємство щороку виплачує проценти (дивіденди). Розмір частини прибутку, що направляється на виплату процентів (дивідендів), визначається за погодженням між адміністрацією підприємства і трудовим колективом.
За згодою члена трудового колективу сума його вкладу (повністю або частково) може бути направлена на спорудження або придбання жилого будинку чи інших об'єктів соціально-культурного призначення. На відповідну суму вкладу проценти не нараховуються.
Член трудового колективу має право одержати суму його вкладу (вартість акцій) у порядку і строки, що визначаються спільним рішенням адміністрації і трудового колективу.
При ліквідації підприємства сума вкладу (вартість акцій) виплачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна, що залишилось після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.
Таким чином, виходячи з об’єктів права державної власності державні підприємства таку підприємницьку діялність, що є виключною прерогативою держави і спрямована на забезпечення стратегічних інтересів та функцій самої держави. Так, діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями.
Діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів), виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку.
Державні підприємтсва діють на основі статутів, затверджених їх засновниками – міністерствами та іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами державного управління. Державні підприємства не можуть бути заснониками інших державних підприємств та господарчих товариств.
Особливості створення і діяльності казенного підприємства регулюються розділом VIII Закону України “Про підприємства в Україні”. Стаття 37 цього Закону так визначає особливості казенного підприємтсва. Державне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене в казенне підприємство.
Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однієї з таких умов:
qпідприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;
qголовним споживачем продукції підприємства (більш як 50 відсотків) є держава;
qпідприємство є суб'єктом природних монополій.
Ліквідація і реорганізація казенного підприємства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України.
Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
Міністерство або інший центральний орган виконавчої влади:
Ёпризначає на посаду та звільняє з посади керівника казенного підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України;
Ёзатверджує статут казенного підприємства та зміни до нього, здійснює контроль за додержанням статуту та приймає рішення у зв'язку з його порушенням;
Ёздійснює контроль за ефективністю використання майна, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством;
Ёздійснює планування і фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства, затверджує фінансовий план і план розвитку казенного підприємства та обов'язково укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб;
Ёвизначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку;
Ёзатверджує умови та фонд оплати праці казенного підприємства з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.
Казенне підприємство діє на підставі статуту, який затверджується органом, уповноваженим управляти державним майном, та розробляється на основі Типового статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Статут казенного підприємства, крім положень, передбачених статтею 9 цього Закону, встановлює: обов'язкову звітність казенного підприємства за формою, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; відповідальність керівника казенного підприємства за результати господарської діяльності підприємства.
Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності у казенного підприємства таких коштів тамайна відповідальність за його зобов'язаннями несе власник. Казенні підприємства мають право вступати до асоціацій, консорціумів, концернів та інших об'єднань підприємств лише за погодженням з КабінетомМіністрів України.
3.5. Господарські товариства.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про господарські товариства» господарськими товариствами визнаються підприємства, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
Товариства є юридичними особами.
Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.
Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені.
Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.
Таким чином, до спільних характеристик, властивих господарським товариствам, що створені згідно з законодавством України необхідно віднести:
*корпоративний характер прав його учасників (засновників) - тобто відношення між учасниками обумовлені їхньою пайовою участю у формуванні статутного фонду підприємства;
*обов’язковий розподіл статуного фонду на частини (долі) між його засновниками;
*наявність власного майна;
*мінімальна кількість засновників – два (крім випадків приватизації і корпоратизації підприємства, де засновником виступає виступає одна особа – уповноважений орган держави в особі регіонального представництва Фонду державного майна України);
*законодавчо установлена відповідальність (повна, змішана і обмежена) засновників кожного окремого виду господарчого товариства;
*наявність страхового фонду не менш 25% статутного фонду.
Повне і командитне товариства діють лише на підставі установчого договору і визнаються договірними, а для утворення акціонерного товариства, товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю необхідний ще і статут – і такі товариства називаються статутними. Установчі документи господарських товариств повинні містити відомості про його вид, предмет і мету діяльності, склад засновників (учасників), найменування і місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутку і збитків, склад і компетенції органів управління і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яким необхідно одноголосність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін в установчі документи, а також порядок реорганізації і ліквідації товариства. Однак кожний вид товариства має певні особливості у установчих документах.
Внесками учасників і засновників товариства можуть бути майно, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, інші майнові права і грошові кошти. Внесок оцінюється у грошовій одиниці України і утворює частку учасника (засновника) у статутному фонді. Законодавством заборонено використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, а також кошти, отримані в кредит і під заставу.
Товариство може відкривати розрахунковий та інші рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством.
Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для засновників.
Учасники товариства мають право:
а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;
б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;
в) вийти в установленому порядку з товариства;
г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.
Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
Учасники товариства зобов'язані:
а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;
б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;
в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;
г) нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.
3.5.1. Договорні господарські товариства.
Товариство з повною відповідальністю.Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Особливістю установчого договору про повне товариство, крім загальних умов, є визначення розміру частки кожного з учасників, розміру, складу та порядку внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства.
Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства за дорученням. Якщо в установчому договорі визначаються декілька учасників,
які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. В установчому договорі може бути відзначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно. Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, вправі ставити вимогу до товариства відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю
понесені товариством витрати.
Передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки. При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників.
Учасники повного товариства не вправі від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності.
Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за 3 місяці. Вихід із товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за 6 місяців. Якщо при виході учасника з повного товариства це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
