- осуд;
- комплімент;
- метод Сократа ( заснований на прагненні захистити співбесідника від того, що б той сказав «ні»);
- натяк;
- обдурене очікування;
- «вибух»;
Способи психологічної дії відносять до числа найважливіших елементів психологічних методів управління. Вони концентрують всі необхідні і дозволені законом прийоми дії на люді для координації в процесі спільної трудової діяльності.
vповедінка:
- «ангельська»;
- високоморальна;
- нормальна;
- аморальна;
- «диявольська»;
Поведінка – це сукупність взаємозв'язаних реакцій, здійснюваних людиною для пристосування до навколишнього середовища.
vвідчуття і емоції:
- етичні;
- естетичні;
- патріотичні;
- інтелектуальні;
- утихомирені;
- причетність;
- переживання;
- загрози;
- жахи
Відчуття – це вид емоційних переживань, що носять виразно виражений наочний характер і відмінних порівняльною стійкістю.
Емоції – конкретні переживання тих або інших подій в життя людини, залежні від його схильностей, звичок і психологічного стану.
vстреси:
- зовнішнє середовище;
- обставини;
- хвороби;
- перевантаження;
- розслаблення
Про стрес поговоримо трохи пізніше, в одному з наступних розділів.
Позитивна і негативна дія соціально-психологічних методів.
Соціально-психологічні методи є найтоншим інструментом дії на соціальні групи людей і особу людини. Мистецтво управління людьми полягає в дозованому і диференційованому вживанні тих або інших прийомів з перерахованих вище.
Принципи демократизації, патерналізму, людських відносин, дотримання прав особи повинні в сучасних умовах домінувати над чисто адміністративними методами і авторитарним стилем керівництва.
Нестабільність економічного стану підприємства, фінансові труднощі, невчасна виплата заробітної платні, тривалі простої, звичайно, не сприяють підтримці хорошого соціально-психологічного клімату, оскільки керівник значно більше часу винен уділяти не людському спілкуванню і функціям управління персоналом, а безпосередньо виробництву, маркетингу, фінансам, тобто іншим функціям.
Тому важливо знати і прогнозувати дії соціально-психологічних методів на роботу персоналу.
|
Позитивний метод дії
|
Негативний метод дії |
|
1. формування морального кодексу взаємостосунків співробітників.
розробка філософії організації, що регламентує внутрішньофірмові правил взаємостосунків.
1.1. Чітке проходження філософії організації на всіх рівнях управління і у всіх підрозділах.
1.2. Забезпечення відповідності державної і внутрішньофірмової кадрової політики.
1.3. Розвиток корпоративної культури і партнерських взаємостосунків співробітників.
1.4. Реалізація принципів патерналізму: співробітники фірми утворюють одну велику сім'ю («один за всіх і все за одного») |
1. вживання розмитого морального кодексу, заснованого на подвійній моралі.
1.1. відсутність філософії організації, орієнтація тільки на формальні взаємостосунки співробітників.
1.2. Порушення суспільних і внутрішньофірмових норм поведінки на догоду особистим інтересам лідерів і керівників.
1.3. Домінування внутрішньофірмової кадрової політики над державною, релігійними нормами поведінки і суспільно мораллю.
1.4. Ігнорування корпоративної культури і підтримка групових інтересів підрозділів
1.5. Реалізація принципів індивідуалізму, особистих інтересів і заохочення тільки кращих членів колективу |
2. ефективні соціальні методи дії
2.1. постійне проведення соціологічного анкетування в колективі про стан клімату і ролі керівників.
2.2. Проведення інтерв'ювання особистого нагляду в колективі, орієнтація на демократичний стиль керівництва.
2.3. Використовування соціальних експериментів, передуючих кардинальним змінам в колективі.
2.4. Планування соціального розвитку колективу на основі забезпечення зростання життєвого рівня і соціальних нормативів.
2.5. Підтримка змагання і ініціативності співробітників, накопичених традицій. |
2.неефективні соціальні методи дії
2.1. Ігнорування соціологічного анкетування і підтримка неформальних методів збору інформації.
2.2. Підтримка формальних правил взаємостосунків і створення бар'єрів в ланці керівник – підлеглий
2.3. Ігнорування соціальних експериментів, проведення радикальних змін без підготовки і інформування колег.
2.4. «скидання» проблем соціального розвитку колективу на міські власті і інфраструктуру сервісу.
2.5. Орієнтація на ринкову конкуренцію, ігнорування змаганя і ініціативності співробітників.
|
3.раціональні психологічні методи дії на колектив.
3.1. формування хорошого психологічного клімату в колективі на основі чіткого дотримання прав людини і психологічних методів дослідження.
3.2. Ефективне використовування психологічних методів мотивації: навіювання, переконання, наслідування, залучення, спонука.
3.3. Проведення психологічного тестування співробітників і організації індивідуальної роботи з ними з урахуванням типу особи, темпераменту.
3.4. Проведення психологічних консультацій для співробітників.
3.5. проведення психологічних тренінгів. |
3. неефективні психологічні методи дії.
3.1. створення нервозності і психологічного дискомфорту в колективі, ігнорування прав людини і психологічних методів.
3.2. Неефективне використовування психологічних методів мотивації і орієнтація на командування, примушення і покарання.
3.3. Відсутність або епізодичне тестування співробітників і робота з ними без урахування властивостей особи.
3.4. Звільнення соціальних психологів або ігнорування їх ролі в колективі. Спроба деяких керівників самим проводити тестування.
3.5. Ігнорування психологічних тренінгів або проведення їх тільки для вищого керівництва. |
2.2. Дисципліна, та управління дисципліною.
Дисципліна – це певний порядок поведінки людей відповідно до норм права і моралі, що склались у суспільстві чи організації, а поведінка – це сукупність дій та вчинків особистості, спосіб її життя. У поведінці проявляються особливості характеру, темперамент, потреби й уподобання.
Проблема дисципліни включає ряд як наукових, так і практичних проблем. Комплексність проблем дисципліни передбачає необхідність залучення до її вивчення різних наук – права, економіки, соціології, менеджменту, кібернетики, соціальної психології.
Дисципліна – це рівень дотримання норм в організації, суспільстві. Родовою ознакою дисципліни є порядок – сукупність правил поведінки, дотримання яких вимагається від людини.
В дисципліні виділяють дві сторони:
- об’єктивну – порядок, без якого не може існувати організація;
- су’єктивну – виконання обов’язків, долтримання прав.
За способом підлеглості дисципліна класифікується на примусову і добровільну, за видами – економічну, політичну, фінансову, трудову і технологічну.
Управління трудовою дисципліною.
Забезпечення трудової дисципліни праці є обов’язковою умовою кооперації й організації виробництва. Щоб спільна діяльність здійснювалась успішно, потрібно чітко визначити місце кожного працівника в структурі виробничого процесу.
Рівень і стан трудової дисципліни залежить від багатьох факторів:
- організації праці та виробництва;
- системи матеріального і морального заохочення;
- рівня механізації, комп’ютерізації виробничих процесів;
- виховної роботи;
- стилю керівництва;
- свідомості членів трудового колективу.
Дисципліна – це складне соціальне явище, і її вимоги є об’єктивними, оскільки диктуються розвитком виробництва, і суб’єктивними, бо виконуються людьми. Типовою помилкою керівників є те, що вони не усвідомлюють цього зв’язку і хочуть налагодити дисципліну адміністративними методами, а не удосконаленням організаційної та економічної сторін.
Основними порушеннями трудової дисципліни є:
- запізнення на роботу;
- прогули;
- поява на роботі у нетверезому стані;
- несвоєчасне чи не в повній мірі виконання своїх трудових обов’язків, неповне і нераціональне використання робочого часу.
Найбільш недисциплінованими є працівники у віці до 24 років і стажу роботи до двох років, також має місце наявність недисциплінованих працівників у віці 50 і старше років. Порушників дисципліни в 2 рази більше у групі малокваліфікованих порівняно з висококваліфікованими. Соціологічні дослідження показують, що у працівників зі стажем роботи 5 років недисциплінованих – 36%, а серед тих, в кого стаж складає 20 і більше, - 16%.
Оцінка стану трудової дисципліни в організації і її структурних підрозділах розраховується за формулою:
Ктд= [ П + V ( О + ПУ )] / Чс
Де
Ктд-- коефіцієнт трудової дисципліни;
П – кількість прогулів;
О – втрати від запізнення на роботу, після обідньої перерви, людино/год.
ПУ – передчасне залишення місця роботи, або на обідню перерву, людино/год.
Чс– середньоспискова кількість робітників за період, що оцінюється
V – обсяг робіт, продукції.
Інформація, яка характеризує рівень трудової дисципліни, аналізується: в окремих підрозділах і організації в цілому, та визначається за професійними групами.
Кожна окрема людина має свою систему цінностей. Сукупність індивідуальних цінностей складає ціннісно-орієнтаційну єдність колективу ( Цоє). Якщо колектив має Цоє, яка полягає в спільній корисній діяльності, то і професійні міжособистісні відносини членів колективу будуть впорядковані. Дослідження показали, що феномен Цоєвластивий всім трудовим колективам нашого суспільства.
Рівень Цоєу % визначається за формулою:
Цоє= ( n – m ) / N * 100
Де
n – сума виборів, які прийшлися на п’ять якостей, які отримали в даній групі максимальну перевагу;
m – сума виборів, які прийшлися на п’ять якостей, які отримали в даній групі мінімальну перевагу;
N – загальна кількість виборів, зроблених членами данної групи.
Чим вище рівень Цоє, тим краще працює група, бо це значить що думки в членів групи схожі. Якщо рівень Цоєнизький, це вказує на неузгодженість дій. В такому випадку керівник повинен вжити заходів в підвищенні показника, тобто більш ретельно підбирати кадри, об’єднувати їх в групи залежно від їх внутрішніх якостей і системи цінностей , не говорячи вже про суто професійні якості.
2.3. Мотивація.
Визначення мотивації
В найзагальнішому вигляді мотивація людини до діяльності розуміється як сукупність рушійних сил, спонукаючих людину до здійснення певних дій. Ці сили знаходяться зовні і усередині людини і примушують його усвідомлено або ж не усвідомлено скоювати деякі вчинки. При цьому зв'язок між окремими силами і діями людини опосередкований дуже складною системою взаємодій, внаслідок чого різні люди можуть абсолютно по різному реагувати на однакові дії з боку однакових сил. Більш того, поведінка людини, здійснювані їм дії у свою чергу також можуть впливати на його реакцію на дії, внаслідок чого може мінятися як ступінь впливу дії, так і спрямованість поведінки, що викликається цією дією.
Беручи до уваги сказане, можна спробувати дати визначення мотивації, що більш деталізується. Мотивація - це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, задають межі і форми діяльності і додають цій діяльності спрямованість, орієнтовану на досягнення певної мети. Вплив мотивації на поведінку людини залежить від безлічі чинників, багато в чому індивідуально і може мінятися під впливом зворотного зв'язку з боку діяльності людини.
Теорії мотивації
Існують два підходи до вивчення теорій мотивації.
Перший підхід грунтується на дослідженні змістовної сторони теорії мотивації. Такі теорії базуються на вивченні потреб людини, які і є основними мотивом їх проведення, а отже, і діяльності. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів Абрама Маслоу, Фредеріка Герцберга і Девіда Мак Клелланда. розглянемо докладніше ці теорії.
Теорія мотивації по А. Маслоу. Перша з даних теорій називається ієрархією потреб Маслоу. Єство її зводиться до вивчення потреб людини. Це більш рання теорія. Її прихильники, у тому числі і Абрам Маслоу, вважали, що предметом психології є поведінка, а не свідомість людини. В основі ж поведінки лежать потре6ности людини, які можна розділити на п'ять груп:
-фізіологічні потреби, необхідні для виживання людини: в їжі, у воді, у відпочинку і т.д.;
-потреби в безпеці і упевненості в майбутньому - захист від фізичних і інших небезпек із сторони навколишнього світу і упевненість в тому, що фізіологічні потреби задовольнятимуться і в майбутньому
-соціальні потреби - необхідність в соціальному
оточенні. В спілкуванні з людьми, відчуття «ліктя» і
підтримка;
-потреби в пошані, у визнанні оточуючих і прагненні до особистих досягнень
-потреба самовираження, тобто потреба у власному зростанні і в реалізації своїх потенційних можливостей.
Перші дві групи потреб первинні, а наступні три вторинні.Згідно теорії Маслоу, всі ці потреби можна розташувати в строгій ієрархічній послідовності у вигляді піраміди, в підставі якій лежать первинні потреби, а вершиною є вторинні.
Значення такої ієрархічної побудови полягає в тому, що пріоритетні для людини потреби більш низьких рівнів і це позначається на його мотивації. Іншими словами, в поведінці людини більш визначаючим є задоволення потреб спочатку низьких рівнів, а потім, у міру задоволення цих потреб, стають стимулюючим чинником і потреби більш високих рівнів.
Теорія мотивації Девіда Мак Клелланда. З розвитком економічних відносин і вдосконаленням управління значна роль в теорії мотивації відводиться потребам більш високих рівнів. Представником цієї теорії є Девід Мак Клелланд. Згідно його твердженню структура потреб вищого рівня зводиться до трьох чинників: прагненню до успіху, прагненню до влади, до визнання. При такому твердженні успіх розцінюється не як похвала або визнання з боку колег, а як особисті досягнення в результаті активної діяльності, як готовність брати участь в ухваленні складних рішень і нести за них персональну відповідальність. Прагнення до влади повинне не тільки говорити про честолюбство, але і показувати уміння людини успішно працювати на різних рівнях управління в організаціях, а прагнення до визнання - його здатність бути неформальним лідером, мати свою власну думку і уміти переконувати оточуючих в його правильності.
Теорія мотивації Фредеріка Герцберга. Ця теорія з'явилася у зв'язку з необхідністю з'ясувати вплив матеріальних і нематеріальних чинників на мотивацію людини, що росте.
Фредерік Герцберг створив модель двохчинника, яка показує задоволеність роботою.
Чинники, що впливають на задоволеність в роботі
| Гігієнічні чинники |
Мотивація |
|
Політика фірми і адміністрації
|
Успіх |
Умови роботи |
Просування по службі |
Заробіток |
Визнання і схвалення результату |
Міжособові відносини |
Високий ступінь відповідальності |
Ступінь безпосереднього контролю за роботою |
Можливість творчого і ділового зростання |
Перша група чинників (гігієнічні чинники) пов'язана з самовираженням особи, її внутрішніми потребами. а також з навколишнім середовищем, в якому здійснюється сама робота. Друга група чинників мотивації пов'язана з характером і єством самої роботи. Керівник тут повинен пам'ятати про необхідність узагальнення змістовної частини роботи.
Другий підхід до мотивації базується на процесуальних теоріях. Тут мовиться про розподіл зусиль працівників і вибір певного виду поведінки для досягнення конкретних цілей. До таких теорій відносяться теорія очікувань, або модель мотивації по В. Вруму, теорія справедливості і теорія або модель. Портеру - Лоулера.
Теорія очікувань В. Врума. Згідно теорії очікувань не тільки потреба є необхідною умовою мотивації людини для досягнення мети, але і вибраний тип поведінки.
Процесуальні теорії очікування встановлюють, що поведінка співробітників визначається поведінкою:
-керівника, який за певних умов стимулює роботу співробітника;
-співробітника, який упевнений, що за певних умов йому буде видано винагороду;
-співробітника і керівника, що допускає, що при певному поліпшенні якості роботи йому буде видано певну винагороду;
-співробітника, який зіставляє розмір винагороди з сумою, яка необхідна йому для задоволення певної потреби.
Теорія справедливості. Згідно цієї теорії ефективність мотивації оцінюється працівником не по певній групі чинників, а системно з урахуванням оцінки винагород, виданих іншим працівникам, що працюють в аналогічному системному оточенні.
Співробітник оцінює свій розмір заохочення в порівнянні із заохоченнями інших співробітників. При цьому він враховує умови в яких працюють він і інші співробітники. Наприклад один працює на новому устаткуванні, а другой- на старому, у одного було одне якості заготівок, а іншого - інше. Або наприклад керівник не забезпечує співробітника тією роботою, яка відповідає його кваліфікації. Або був відсутній доступ до інформації, необхідної для виконання роботи, і т.д.
Теорія мотивації Л. Портера - Е. Лоулера. Ця теорія побудована на поєднанні елементів теорії очікувань і теорії справедливості. Суть її в тому, що введені співвідношення між винагородою і досягнутими результатами.
Л. Портер і Э. Лоулер ввели три змінні, які впливають на розмір винагороди: зусилля, особові якості людини і його здібності і усвідомлення своєї ролі, що затрачують, в процесі праці. Елементи теорії очікування тут виявляються в тому, що працівник оцінює винагороду відповідно до зусиль, що затрачують, і вірить в те, що ця винагорода буде тим, що адекватно затрачує їм зусиллям. Елементи теорії справедливості виявляються в тому, що люди мають власну думку з приводу правильності або неправильності винагороди в порівнянні з іншими співробітниками і відповідно і ступінь задоволення. Звідси важливий висновок про те, що саме результати праці є причиною задоволення співробітника, а не навпаки. Згідно такої теорії результативність повинна неухильно підвищуватися.
Теорія мотивації Дугласа Макгрегора. Дуглас Макгрегор проаналізував діяльність виконавця на робочому місці і виявив, що керівник може контролювати наступні параметри, що визначають дії виконавця:
·завдання, які одержує підлеглий;
·якість виконання завдання;
·час отримання завдання;
·очікуваний час виконання задачі;
·засоби, що є для виконання задачі;
·колектив, в якому працює підлеглий;
·інструкції, одержані підлеглим;
·переконання підлеглого в посильності задачі;
·переконання підлеглого у винагороді за успішну роботу;
·розмір винагороди за проведену роботу;
·рівень залучення підлеглого в круг проблем, пов'язаних з роботою.
Всі ці чинники залежать від керівника і, в той же час, в тій чи іншій мірі впливають на працівника, визначають якість і інтенсивність його праці. Дуглас Макгрегор прийшов до висновку, що на основі цих чинників можливо застосувати два різні підходи до управління, які він назвав «Теорія X» і «Теорія У».
«теорія X» утілює чисто авторитарний стиль управління, характеризується істотною централізацією влади, жорстким контролем по перерахованих вище чинниках.
«теорія У» відповідає демократичному стилю управління і припускає делегування повноважень, поліпшення взаємостосунків в колективі, обліку відповідної мотивації виконавців і їх психологічних потреб, збагачення змісту роботи.
Переваги і недоліки діючих мотиваційних моделей в управлінні
Проте буде помилково вважати, що приведені вище мотиваційні моделі бездоганні і їх не можна піддати критиці за недоліки, що є в них, в теоретичному і практичному аспектах.
