Зрозумiло, що повноцiнна участь комерцiйних банкiв у довгостроковому кредитуваннi можлива лише за умови досягнення макроекономiчної стабiлiзацiї. Але це не виключає необхiдностi запровадження економiчних стимулiв та вiдновлення впливу держави в цьому питаннi.
Незважаючи на те, що жоден з банкiв не досяг рiвня 25% кредитних вкладень довгострокового характеру, НБУ з метою сприяння розвитковi iнвестицiйного процесу дозволив банкам у 1995 роцi надати довгострокових кредитiв бiльше як на 10 трлн. крб. в рахунок обов’язкових резервiв [20, с.50].
З метою заохочення комерцiйних банкiв для довгострокового кредитування iнвестицiйних програм в 1995 роцi здiйснювалося коригування обов’язкових резервiв, якi повиннi знаходитися на кореспондентських рахунках банкiв, на суму наданих ними кредитiв за рахунок власних ресурсiв. Дiя цiєї пiльги була продовжена i в 1996 роцi.
В сучасних умовах в Україні особливу увагу необхідно приділяти розвиткові споживчого кредиту, в чому має допомогти вивчення іноземного досвіду. Розвиток цього виду кредиту насамперед допоможе підвищити життєвий рівень населення. Але з другого боку, саме низький рівень доходів населення – головна причина того, що надання населенню споживчих кредитів банками майже не відбувається.
Уваги заслуговують такі різновиди споживчих кредитів, що поширені в США - позики з погашенням у розстрочку і позики, що відновляються. Позички зпогашенням у розстрочку застосовуються для купівлі побутових товарів тривалого користування, наприклад, для купівлі автомобіля. Позичальник може за своїм вибором чи погасити позику повністю, чи передати автомобіль за залишковою вартістю банку в якості сплати непогашеного боргу.
У разі надання банком позички, що відновлюється позичальнику відкривається кредитна лінія з правом отримання кредиту на протязі певного строку. При цьому, якщо позика погашається на протязі певного пільгового строку (30 днів), то процент на користь банку не нараховується.
Для розвитку споживчого кредитування в Україні можна передбачити такий варіант: відкривати кредитну лінію фізичним особам-позичальникам, які мають вклади в цьому банку і мають репутацію акуратних клієнтів.
При проведенні своєї кредитної діяльності будь-який банк ставить на меті зменшити кредитний ризик і таким чином зменшити частку прострочених, пролонгованих, сумнівних, небезпечних, безнадійних кредитів.
Найсуттєвiший фактор впливу на лiквiднiсть i платоспроможнiсть банкiв є проблема невчасного повернення позик, зростання безнадiйної кредитної заборгованостi. Без вжиття кардинальних заходiв щодо виправлення ситуацiї з поверненням кредитiв посилюється загроза втрати лiквiдностi банкiвською системою України. Серед заходiв загальнодержавного масштабу НБУ передбачає надання прямої дiї Закону України "Про заставу майна" i спрощення процедури реалiзацiї заставленого майна, введення єдиного реєстру такого майна, створення резервiв покриття кредитних ризикiв i фондiв страхування вкладiв громадян, якнайшвидше прийняття Закону України "Про кредит", проект якого вже пiдготовлений спецiалiстами НБУ.
В умовах зростання сум неповернених кредитiв посилюється значення контролю з боку банка за чiтким виконанням умов кредитного договору. Першочергового значення тут набуває своєчаснiсть сплати боржником чергових процентiв i встановленої частини погашення основного боргу.
Враховуючи, що кожнiй позицi властивий певний ризик невиплати процентiв чи неповернення позики внаслiдок непередбачених обставин, зрозумiлим є намагання банку кредитувати лише перевiрених позичальникiв, якi добре себе зарекомендували. Однак в умовах нестабiльностi економiки таких клiєнтiв обмаль i обмежитися лише ними – це поставити пiд сумнiв дiяльнiсть банку як кредитної установи. Тому доцiльно не втрачати можливостi нарощувати обсяг позичкових операцiй i за рахунок тих iз них, для яких властивий пiдвищений ризик. Адже саме для них характерна бiльша дохiднiсть у порiвняннi з слаборизиковими. Беручи до уваги iснування обернено пропорцiональної залежностi мiж величиною ризику i дохiднiстю кредитних операцiй, кожний банк у центр позичкової полiтики повинен ставити забезпечення збалансованостi мiж ризиковiстю та обережнiстю. Надмiрна (невиправдана) ризиковiсть посилює загрозу падiння дохiдностi банку внаслiдок неповернення боргiв, а то й невиплати процентiв, тодi як перебiльшена обережнiсть знову ж таки не дає змоги використати багато якi прибутковi можливостi.
У зв'язку з цим очевидним є регулювання кредитних ризикiв та реалiзацiя заходiв щодо пом’якшення їхнього впливу на дохiднiсть банку. У вiтчизнянiй практицi встановлено лише один показник, який стосується оцiнки кредитних ризикiв. Це економiчний норматив, встановлений у законодавчому порядку – максимальний розмiр ризику на одного позичальника. Цього недостатньо хоча б тому, що зазначений норматив обмежується лише грошовим обсягом ризику.
В iнших країнах законодавча i нормативна база оцiнки i розмежування кредитних ризикiв розроблена значно повнiше. Наприклад, у Росiї Iнструкцiя №1 вiд 30.01.96 р. встановила 4 нормативи, що регулюють кредитнi ризики банкiвської системи: максимальний розмiр ризику на одного боржника або групу пов’язаних боржникiв; максимальний розмiр кредитiв, гарантiй i поручительств, наданих банком своїм учасникам (акцiонерам); максимальний розмiр великих кредитних ризикiв; максимальний розмiр кредитiв, гарантiй i поручительств, наданих кредитною органiзацiєю своїм iнсайдерам.
Багато проблем комерцiйних банкiв у кредитнiй дiяльностi пов’язанi з об’єктивними причинами фiнансових негараздiв у банкiвськiй системi. Вони випливають iз загального стану економiки держави, вiдсутностi належного досвiду i вiдповiдно пiдготовлених кадрiв для функцiонування банкiв в умовах ринкових перетворень. Поряд iз тим фiнансовi проблеми багатьох комерцiйних банкiв значною мiрою також пов’язанi iз суб’єктивними факторами. Це, зокрема, занадто ризикова кредитна полiтика їхнiх керiвникiв, зумовлена гонитвою за високими прибутками тощо.
Наприклад, пiд час iнспектування комерцiйних банкiв виявлено ряд порушень, якi стосуються кредитування суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi та кредитних вiдносин:
1. Порушення основних принципiв кредитування, викладених у положеннi "Про кредитування". Кредитна полiтика характеризується пiдвищеним ризиком. Значна кiлькiсть банкiв має в кредитному портфелi критичну питому вагу пролонгованих, прострочених та безнадiйних щодо повернення позик.
2. Недостатнiй аналiз фiнансового стану позичальникiв при наданнi кредитiв.
3. Вiдсутнiсть аналiзу кредитного портфелю з боку керiвникiв комерцiйних банкiв, що призводить до концентрацiї кредитних ресурсiв у руках одного позичальника.
4. Надання кредитiв без оформлення належним чином договорiв.
5. Низький рiвень якостi укладених договорiв з юридичної точки зору (вiдсутнiсть пунктiв про коригування процентних ставок, про санкцiї за нецiльове використання позики, неконкретне визначення мети надання кредиту або повна його вiдсутнiсть; надання кредиту без встановлення чiтких строкiв його повернення тощо).
6.Порушення вимог Положення "Про кредитування" в частинi оформлення кредитних справ позичальникiв (такi справи або повнiстю вiдсутнi або пакет документiв укомплектований лише частково, вiдсутнiсть у справi договорiв на пролонгацiю).
7. Недотримання вимог Закону України "Про заставу" (надання позик пiд забезпечення без нотарiального засвiдчення застави, без страхування заставленого майна, прийняття заставленого майна тiльки на суму виданих кредитiв без врахування вiдсоткiв за користування, вiдсутнiсть у кредитнiй справi опису заставленого майна тощо).
8. Несвоєчасне вiднесення простроченої та пролонгованої заборгованостi на вiдповiднi рахунки, що призводить до викривлення бухгалтерської звiтностi тощо.
9. У бiльшостi випадкiв комерцiйнi банки не перевiряють цiльове використання наданих кредитiв.
10. Претензiйно-позовна робота комерцiйних банкiв ведеться на низькому рiвнi.
Звичайно, ці всі порушення сприяють зростанню в кредитних портфелях комерційних банків проблемних видів кредитів, що є надзвичайно негативним явищем.
Неможливiсть одержувати зараз прибутки iнфляцiйного характеру i вимагає вiд комерцiйних банкiв бiльш реального пiдходу до якостi кредитного портфеля. Запобiгти негативним тенденцiям, пов’язаним зкредитною дiяльнiстю банкiв, допомагає також дотримання нормативу достатностi власного капiталу.
Щоб уникнути проблемних кредитiв, банку, перш за все необхiдно звернути увагу на досконалiсть вивчення якостi кредитного портфелю i квалiфiкацiю своїх працiвникiв, що проводять цю оцiнку.
Якщо ж попередження проблемного кредиту не вдалося i є загроза негативного його впливу на дохiднiсть, банк повинен термiново вжити заходiв щодо забезпечення негайного й повного погашення позики. Як показує практика, добрий ефект дає розроблення спiльно з боржником плану дiй для вiдновлення фiнансової стiйкостi пiдприємства й подолання вад у його дiяльностi.
Якщо застосованi заходи неефективнi, то банк повинен забезпечити задоволення соїх iнтересiв, вимагаючи погашення боргу за рiшенням судових органiв. Може знадобитися й продаж застави, подання претензiй до гаранта тощо.
Але першочергове завдання комерційних банків – попередити виникнення небажаних видів кредитів, підвищити частку строкових, стандартних кредитів і скоротити до мінімуму або зовсім уникнути пролонгованих, прострочених, безнадійних, небезпечних, сумнівних кредитів.
Для досягнення цієї мети Найіональний банк України пропонує вжити такі заходи:
1. Для захисту комерцiйних банкiв та недопущення надання позичок недобросовiсним клiєнтам i шахраям створити при АУБ банк даних про позичальникiв комерцiйних банкiв України (в якому накопичувалась би iнформацiя про фiнансовий стан позичальникiв, їхню спроможнiсть погасити борги тощо, а також заснувати Всеукраїнський реєстр гарантiй i застав).
2. Органiзувати у комерцiйних банках пiдроздiли з управлiння кредитними ризиками (наприклад, кредитнi комiтети).
3. Проводити полiтику диверсифiкацiї активiв i пасивiв комерцiйних банкiв, виходяси з того, що розмiр максимального ризику на одного позичальника не повинен реально перевищувати 10% власних коштiв банку. Розширювати коло вкладникiв, не допускаючи концентрацiї залишкiв коштiв на депозитних i вкладних рахунках обмеженої кiлькостi вкладникiв.
Крім того, до заходів, що мають зменшити частку проблемних кредитів, відносять ефективну співпрацю банківських фахівців зі своїми партнерами, для чого необхiдно добре знати i постiйно аналiзувати їхню фiнансово-господарську поточну дiяльнiсть, визначати прогнознi тенденцiї її змiни. Для цього в кожному банку доцiльно створити iнформацiйну систему i мати спiвробiтникiв, якi б використовували її данi. З цiєю метою можливе використання для такої дiльностi працiвникiв служби безпеки банку. Вона створена в багатьох банках, але, як правило, крiм суто охоронних функцiй, не виконує iнших.
В умовах становлення банкiвської конкуренцiї все бiльшого значення в попередженнi виникнення кредитів проблемних видів набирають маркетинговi методи її забезпечення або спiвробiтництво з спецiалiзованими маркетинговими фiрмами. Важливо налагодити й взаємовигiдну партнерську роботу зi страховими компанiями.Зазначенi заходи здатнi мiнiмiзувати вплив проблемних кредитiв на банкiвську дохiднiсть.
Але глобально проблема безнадійних боргів не вирішується.
Деякі види кредитів, що надаються комерційними банками в розрізі окремих галузей народного господарства, теж зумовлюють банківські проблеми і погіршують їх фінансовий стан.
Також зараз прослідковується надмiрне кредитування промисловостi, не здатної ефективно використовувати одержанi кошти. Саме у виробництвi зосереджена бiльша частина "мертвих" кредитiв колишнiх спецбанкiв. I коли б не "особливе" становище цих структур, НБУ давно б мав перевести їх на режим фiнансового оздоровлення за невиконання нормативiв лiквiдностi та платоспроможностi. Бiльшу частину цих кредитiв було надано або за прямою вказiвкою, або занеофiцiйними, але настiйливими рекомендацiями уряду та його окремих членiв. Величезнi збитки цих банкiв становлять потенцiйну загрозу стабiльностi для всiєї банкiвської системи.
Не менша частка кредитiв виробникам припадає й на неоплаченi ними електроенергiю та енергоносiї, що поставило на межу банкрутства постачальникiв. Водночас практично жодне пiдприємство не пройшло повну процедуру банкрутства за накопиченi борги. Це надихає боржникiв дiяти впевнено i надалi.
Агропромисловий банк "Україна" на початку 1997 року зіткнувся з проблемами, що пов'язані з наданням такого виду кредитів як кредити підприємствам агропромислового комплексу.
Складність в проведенні цього виду кредитування визначалася трьома основними факторами: тиском з боку Уряду і вимогами прокредитувати сільгоспвиробника, бажанням банку прокредитувати, що обгрунтовано можливістю отримати гарну віддачу, і найжорсткими вимогами НБУ до дотримання нормативів. У зв`язку з цим банк пішов на деякі порушення нормативів, але вже наприкінці квітня показники ліквідності були відновлені.
Кредитування державного сектору доставляє комерційним банкам теж чимало проблем, це є причиною того, що банки уникають проведення цього виду кредитування.
Перш за все тут постає питання про довiру банкiв до своїх дебiторiв, у тому числi i до держави. Iнституцiйнi завдання: насамперед закон про банкрутство, закон про заставу, оформлення фiнансових зобов’язань через документи, що мають юридичну силу, судова процедура розгляду та задоволення позовiв.
Закон про заставу безпосередньо пов’язаний iз законом про власнiсть i процесом приватизацiї. Без чiткого закону про власнiсть закон про заставу буде складним у трактуваннi власностi, що заставляється, його буде важко ефективно реалiзувати. У разi банкрутсва державного пiдприємства держава повинна вiдповiдати за його зобов’язаннями як власник цього пiдприємства. Схема кредиту пiд заставу власностi повинна бути доповнена оформленням фiнансових зобов’язань i судовою процедурою розгляду та задоволення позовiв.
Глибоку кризу банкiвської дiяльностi не можна подолати суто банкiвськими заходами. Необхiдно проводити оздоровлення фiнансiв базової ланки економiки, а саме пiдприємств. Для цього треба, перш за все, встановити жорстку фiнансову дисциплiну i для Уряду, i для всiх суб’єктiвгосподарювання. Всi мають жити на свої кошти i платити за своїми зобов’язаннями.
Крiм того, необхiдно лiквiдувати штучне запобiгання банкрутств державних пiдприємств. Уряд врештi-решт має визначитися з перелiком пiдприємств, якi вiн залишає в державнiй власностi, i за рахунок бюджетних ресурсiв забезпечує їх санацiю. Причому цей перелiк має бути критичним за обсягом наявних фiнансових можливостей Уряду.
Ось чому Асоцiацiя українських банкiв вважає зупинення негативних процесiв в економiцi i в банкiвськiй системi в реальному прискореннi економiчних реформ, у центрi яких має стояти повна фiнансова вiдповiдальнiсть суб’єктiв господарювання будь-якої форми власностi за результати своєї дiяльностi.
Якщо розглядати кредити за цільовим призначенням і використанням, то можна виділити такий вид як експортний кредит. Проведення цього виду кредитування має на меті відновити вітчизняне виробництво, збільшити доходи і виробничі можливості українських підприємств, завоювати нові ринки збуту. Але одночасно постає проблема низької якості продукції вітчизняних виробників. Тому необхідний крок на шляху розвитку цього виду кредиту – інвестиції комерційних банків і держави в основні фонди підприємств, науково-дослідницьку роботу з метою підвищення конкурентоспроможності товарів українського виробництва.
Сучасна економічна ситуація в Україні обмежує діяльність комерційних банків в наданні окремих видів кредитів. Наприклад, за умов інфляції стає практично неможливим надавати кредити під фіксовану процентну ставку, бажання захистити себе від ризику неповернення кредиту змушує банки надавати кредити з погашенням у розстрочку і уникати кредитів, що погашаються водночас. Виникають проблеми з наданням споживчих кредитів, що передусім пов'язано з низьким рівнем доходів населення.
В сучасних умовах слід звернути увагу на розвиток такого виду кредиту як контокорентний кредит. В іноземній економічній літературі контокорентний кредит характеризується як класична форма кредиту. Контокорентний кредит має переваги у порівнянні з іншими видами кредиту, так як він спрощує взаємовідносини між банком і позичальником, здешевлює процес кредитування, дає можливість отримати необхідну додаткову суму майже в будь-який момент.
Але за сучасних умов контокорентне кредитування суб`єктів господарювання України неможливе, це пов'язано з низькою платіжною дисципліною, хронічним недостатком власних оборотних коштів у підприємств, майже зупиненим виробництвом, що затримує надходження коштів на розрахункові, поточні рахунки підприємств.
Отже, проблеми надання окремих видів кредитів комерційними банками перш за все необхідно вирішувати на загальнодержавному рівні. Без оздоровлення економіки в цілому, без оздоровлення виробничого сектору неможлива повноцінна діяльність українських комерційних банків в наданні різноманітних видів кредиту і уникнення проблемних кредитів, які, на жаль, доки що переважають в кредитних портфелях комерційних банків.
Висновки.
Таким чином, в процесі роботи ми прийшли до таких висновків.
Надання кредитів – це головна економічна функція банків. Але ця функція також пов'`язана з ризиком, оскільки дії як зовнішніх (економічні умови в країні), так і внутрішніх факторів (помилки в керівництві) можуть призвести до значних збитків банку.
Кредит– це перерозподільча категорія, і використовується він як інструмент перерозподілу вже існуючих благ і цінностей, тобто, щоб кредит виконував свої функції в сучасних умовах і сприяв перерозподілу капіталу з метою розвитку виробництва, його оптимізації, необхідно перш за все зробити діючими вітчизняні підприємства.
Кредит– це складна економічна категорія, яка відображає не тільки рух позичкового капіталу, але й взаємовідносини між суб'єктами. Не можна сказати, що кредит – це передача грошових коштів у тимчасове користування від кредитора до позичальника, він поєднує в собі також правові взаємовідносини суб'єктів і, навіть, їх особисте ставлення один до одного.
Кредитування– це галузь діяльності, яка існує за своїми жорсткими законами, принципами. За своєю природою принципи кредитування поділяються на ті, що відображають сутність функцій кредиту, і загальноекономічні. Принципи кредитування є невід'ємною частиною кредиту. По-перше, вони відрізняють кредит як економічну категорію від інших економічних категорій, а по-друге, мають чисто практичнезначення, так як банки, реалізуючи ці принципи в своїй кредитній діяльності, досягають дві основні цілі: отримання прибутку і мінімізація ризику збитковості кредитних операцій.
Характеризуючи кредит як економічну категорію, слід сказати, що він складається з двох елементів: суб'єкта і об'єкта кредитної угоди. Теза про те, що будь-які господарюючі органи чи громадяни можуть отримати кредит в банку, не має практичного застосування. При прийнятті рішення про те, надавати чи не надавати кредит позичальнику, банк приймає до уваги велику кількість факторів, серед яких: порядність та чесність клієнта, стан його здоров`я, платоспроможність, наявність певної кваліфікації і т.і. Тобто кредит може отримати тільки той клієнт банку, що має реальні передумови до його повернення і можливість сплатити за його користування проценти. Таким чином контролюється фактор ризику кредитних операцій. Об'єкт кредитування визначає цільову направленість кредиту, тобто, визначаючи об'єкт, під який надаватиметься кредит, рівень ризику також тримається на певному рівні.
Першоосновою кредитної діяльності комерційного банку є його пасивні операції: діяльність по залученню вкладів фізичних і юридичних осіб, міжбанківських кредитів, випуску цінних паперів. Саме в цьому проявляється функція банківських установ як фінансових посередників між тими суб'єктами, хто має тимчасово вільні кошти і тими, хто реалізує в даний момент свої виробничі, наукові проекти і потребує додаткового капіталу.
Собівартість залучених ресурсів має важливе значення для формування кредитної політики комерційного банку, так як "ціна" кредиту (тобто рівень процентної ставки за його користування) визначається як ціна залучених ресурсів плюс маржа. Маржа встановлюється на такому рівні, щоб банк мав можливість відшкодувати свої збитки по обслуговуванню залучених ресурсів, а також отримати певний рівень прибутку.
Активи і пасиви банку тісно пов'язані між собою. Структура “кредитного портфеля” комерційного банка, пакет довгострокових і короткострокових позик, що надаватиметься банком своїм позичальникам, залежить від характеристики залучених ресурсів і строків користування ними. Підтримання цього співвідношення є основою фінансової стійкості банку і зберігання його ліквідності на належному рівні. Розширення операцій по залученню ресурсів недоцільно, якщо банк утримується від проведення активної кредитної діяльності. Тобто банк повинен мінімізувати свої вільні ресурси, щоб вони не приносили збитків.
Незважаючи на те, що фінансове посередництво – головна функція банківських установ і кредитування – це найактивніший інструмент отримання банківського прибутку, в Україні в сучасних умовах відмічається тенденція скорочення кредитування, більш того, Національний банк України рекомендує комерційним банкам утримуватися від активної кредитної діяльності і поширювати свою діяльність за рахунок менш ризикових операцій. Звісно, це передусім пов`язано з великим ризиком неповернення кредитів в нестабільних економічних умовах і в умовах згортання вітчизняного виробництва. В структурі збитків комерційних банків найбільшу питому вагу в сучасних умовах займають збитки від проведення кредитної діяльності. Однією з причин цього становища є неможливість отримувати прибутки інфляційного характеру, як це було в 1991-1994 роках, в умовах помірних темпів інфляції. Збитковість кредитних операцій, їх велика ризиковість значно похитнули фінансову стійкість українських банків, поставили їх на межу банкрутства.
Один із шляхів покращення фінансової стійкості і утримання ліквідності комерційних банків на належному рівні – це створення страхових фондів, за рахунок яких покриваються збитки від кредитної діяльності банків. Але дія цього "механізму захисту" обмежена, так як банки не зацікавлені "заморожувати" кошти, які можуть приносити прибуток, крім того, деяким банкам не вистачить всього отриманого ними прибутку, щоб сформувати резерв у повному обсязі. Тому на даний момент резерв українських комерційних банків складає близько 20% від потреби .
Ознак, за якими можна класифікувати кредити комерційних банків, дуже багато, однак, можна виділити кілька основних:
– за строками користування;
– за методами надання;
– за строками погашення;
– за якісною характеристикою;
– за цільовим призначенням.
Характеристика видової структури кредиті в "кредитному портфелі" комерційного банку допомагає оцінити ліквідність банку на даний момент, оцінити ступінь ризиковості проведення кредитних операцій комерційним банком, виявити шляхи уникнення проблемних кредитів в "кредитному портфелі".
Якщо порівнювати діяльність комерційних банків кілька років тому і в теперішній час, то можна сказати, що їх кредитна політика стала більш зваженою і менш ризиковою. Зокрема, про цей факт свідчить те, що в структурі забезпечення наданих кредитів найбільшу питому вагу займають кредити, забезпечені заставою, – майже 50%.
Найгостріша проблема комерційних банків в області кредитування на даний момент – неможливість надання кредитів довгострокового характеру. Саме цей вид кредитів має відновити інвестиційний процес в Україні, сприяти розширенню вітчизняного виробництва. Але на сучасному етапі існує ще багато перешкод для розвитку довгострокового кредитування, які носять як об'єктивний (інфляційні процеси в економіці, відсутність надійних і серйозних позичальників, відсутність "довгих" кредитних ресурсів), так і об'єктивний (недостатність досвіду банківським працівникам в наданні довгострокових кредитів) характер.
Криза банківської системи проявляється в тому, що в "кредитних портфелях" комерційних банків велику питому вагу займають так звані проблемні кредити. Фактори виникнення проблемних кредитів мають також зовнішнє і внутрішнє походження. Щоб зменшити частку безнадійних, небезпечних і т.і. кредитів, необхідно не тільки долати інфляційні процеси, підіймати вітчизняне виробництво, але й вирішувати цю проблему на рівні банку, постійно підвищуючи кваліфікацію банківських робітників. В сучасних умовах виявляється просто неможливим надання банками окремих видів кредитів, наприклад, кредитів з фіксованою процентною ставкою, чи активно проводити кредитування населення, рівень доходів якого дуже малий.
Уповільнене реформування народного господарства загострює і поширює проблеми банківської системи. Відсутність виробників, які зацікавлені у виробництві якісної вітчизняної продукції, інфляційні процеси в економіці, тягар утримання “на плаву” державних підприємств – все це обмежує кредитну діяльність комерційних банків і робить її невигідною.
Клієнтів з доброю кредитною історією не так багато. Залишається тільки виростити їх самим - від малого до середнього і великого.
Додаток № 1
КРЕДИТИ НАДАНІ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ СУБ’ЄКТАМ ГОСПОДАРЮВАННЯ УКРАЇНИ
