Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків і інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. 'name=Description>
Посадові та фізичні особи, що винні у порушенні цих правил, несуть адміністративну, кримінальну та іншу відповідальність відповідно до чинного законодавства. У фінансових, банківських та інших установах слід організовувати вивчення всіма працівниками правил пожежної безпеки і дій на випадок пожежі. Кожний працівник зобов'язаний:
- знати місцерозташування первинних засобів пожежегасіння і вміти ними користуватися;
- знати правила поведінки при пожежі та шляхи евакуації;
- легкозаймисті та горючі рідини дозволяється зберігати у спеціально відведених місцях відповідно до норм та потреб;
- у разі виникнення пожежі негайно повідомити про це пожежну охорону за телефоном 01 та керівництво;
- розпочати евакуацію людей та ліквідацію пожежі всіма наявними засобами.
Висновок.
У світовій практиці в даний час активно використовуються такі форми міжнародних розрахунків як банківський переказ, акредитив і інкасо. Найбільше часто використовуваною формою міжнародних розрахунків за рубежем є акредитив, хоча на Україні розповсюджений банківський переказ, використання ж інкасо відійшло на другий план. Це обумовлено тим, що великі фірми, організації, корпорації, маючи багаторічний досвід роботи з закордонними партнерами, довіряють один одному, тому що, кожна велика фірма намагається закріпити репутацію платоспроможності на світовому ринку. Природно, у даному випадку, вигідно використовувати банківський переказ, тому що він говорить про ступінь довіри партнерів і знижує комісійні витрати.
У міжнародному бізнесі через залучення в нього найрізноманітніших факторів величина кредитного ризику й імовірність його прояву підвищуються. Врегулювання питань по доставці й оплаті ускладнюється також і розходженнями в правових системах і торговельних порядках. До того ж компанії з різних країн часто не знайомі один одному. Витрати на те, щоб примусити іншу сторону виконати контракт, якщо вона цього не робить добровільно, іноді перевищують вигоди, очікувані від реалізації таких контрактів. До додаткових факторів, що можуть викликати ускладнення і призвести до розбіжностей і невиконання зобов'язань, відноситься і невизначеність у відношенні різниці у вартостях валют і темпах інфляції, а також їхньої зміни за час дії контракту.
Проте, для контролювання кредитного ризику і полегшення міжнародної торгівлі міжнаціональні банки за довгі роки виробили відповідну комплексну систему. Ця система ґрунтується на способі проведення міжнародних, ділових операцій, відомому як акредитив. При застосуванні акредитива кредитний ризик від покупця і продавця передається банку. А оскільки міжнародні банки працюють постійно в багатьох країнах світу і постійно втягнуті у велику кількість угод, вони звичайно мають експортну систему оцінки міжнародних комерційних операцій і заощаджують на ефекті масштабу. Банки можуть також розподілити прибутки і витрати між багатьма компаніями, зайнятими в такого роду угодах.
У розвинених країнах така форма розрахунків, як інкасо, практично не використовується, тому що найчастіше служить гальмом у взаєморозрахунках між партнерами, у зв'язку з тим, що документообіг даної операції досить тривалий, а ступінь ризику практично така, як при банківському переказі.
В основному акредитивна форма розрахунків і інкасо використовується країнами третього світу, у зв'язку з відсутністю більш нових і розвитих телекомунікаційних зв'язків, а також відсутністю довірчих відносин з боку закордонних партнерів. До того ж політична обстановка багатьох країн третього світу передбачає робити розрахунки з закордонними партнерами шляхом виставляння інкасо або у формі акредитиву.
На Україні найчастіше використовується банківський переказ, у зв'язку з низькою вартістю банківських послуг, хоча ступінь довіри між партнерами залишає бажати кращого.
Невиконання зобов'язань партнерів нерезидентів перед українськими резидентами приводить до повного або часткового не повернення валютного виторгу при експорті і непостачанні продукції або невиконанні послуг при імпорті.
При порушенні законодавчо встановлених термінів розрахунків українські підприємства попадають під дію інструкції № 136 і державна податкова адміністрація застосовує відповідні санкції до цих підприємств, що приведе до додаткових витрат і ускладнення розрахунків.
Виходячи з вищевикладеного, варто зробити висновок про те, що необхідно доробити валютне законодавство України, інструкція № 136 повинна бути більш гнучкою, політика України в області зовнішньоекономічної діяльності повинна бути більш лояльної, щоб залучати закордонних партнерів і інвесторів, підвищуючи тим самим соціальний рівень країни. Для підвищення надійності і зниження ризику в міжнародних розрахунках українським суб'єктам господарської діяльності необхідно більш активно використовувати акредитивну форму розрахунків.
Список використаної літератури.
1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00.
2. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.99.
3. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91.
4. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185-94-ВР від 23.09.94.
5. Указ Президента України «Про способи упорядкування розрахунків по договорах, укладеним суб'єктами підприємницької діяльності» № 556/94 від 04.10.94.
6. Декрет КМУ «Про систему валютного врегулювання і контролю» № 15-93 від 19.02.93.
7. НБУ. Інструкція «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», Постанова НБУ № 204 від 02.08.96.
8. НБУ. Інструкція «Про порядок здійснення контролю й одержання ліцензій по експортних, імпортних і лізингових операціях», Постанова НБУ №136 від 24.03.99.
9. НБУ. «Правила здійснення операцій на МВРУ», Постанова Правління НБУ № 127 від 18.03.99.
10. НБУ. «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки в іноземній валюті», Постанова НБУ № 444 від 21.06.95.
11. НБУ. «Про затвердження Положення про відкриття і функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті і гривнях», Постанова Правління НБУ № 118 від 26.03.98.
12. Лист Міністерства Зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України № 16-1/863 від 24.12.96.
13. «Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів». Серія: «Видання Міжнародної Торговельної Палати», 1993.
14. «Уніфіковані правила по інкасо». Серія: «Видання Міжнародної Торговельної Палати», 1993.
15. Наказ Укрексімбанку «Порядок здійснення документарних операцій по імпорту й експорту відділеннями Укрексімбанку» № 120 від 29.04.98.
16. «Банковское дело» / под ред. Лаврушина О.И., М., 1998.
17. «Банковское дело» / под ред. проф. Колесникова В.И., Кралевецкой М.П., М., 1997.
18. Богомазов М.И. «Аккредитив» // Бизнес № 26 от 28.06.99. стр. 19.
19. Богун В.Я. «Аккредитив и инкассо как формы международных расчетов» // Хозяйственное право от 15.08.99. стр.14.
20. «Гарантии и аккредитивы в современной банковской практике» / под ред. Голубовича А.Д., М., 1994.
21. Колесник В.Б. «Правовые основы аккредитивной формы безналичных расчетов» К., 1994. стр. 34
22. Лисюк С.Т. «Аккредитивная форма расчетов по експортно-імпортным операциям и перспективы её развития в Украине» // Вестник НБУ № 5 май 1997. стр. 32.
23. Пашута М.Т., Калина А.В. «Прогнозирование и макроэкономическое планирование» К., 1998. стр. 152.
24. Сорокун И.А. «Лицензирование во внешнеторговой деятельности» // Бизнес № 34 от 23.08.99. стр. 80.
25. Чубарев А.Б. «Специальные санкции за нарушение законодательства в сфере внешнеэкономической деятельности» // Бизнес № 15 от 10.04.00. стр. 124.
26. Отчетные данные Укрэксимбанка.
1
1
1
2
4
В целом, система установления тарифных ставок в зависимости от надежности банка более перспективна. При такой системе величина тарифной ставки показывает степень надежности каждого из банков, появляется возможность проводить дискриминационную политику по отношению к наиболее рискованным банкам, поскольку они будут нести большие издержки по участию в страховании. В то же время для надежных банков создаются более выгодные условия функционирования.
Следующий вопрос – на какие виды вкладов должно распространяться обязательное страхование? Решение данного вопроса зависит от того, каковы основные цели организации страховой защиты.
Наиболее распространенным является страхование, охватывающее вклады как физических, так и юридических лиц. Включение в систему страхования юридических лиц должно увеличить объем средств, привлеченных коммерческими банками, повысить инвестиционную активность банков, оздоровить платежную систему республики, расширить ресурсную базу корпорации по страхованию вкладов.
Поэтому представляется целесообразным распространить на первом этапе систему страховой защиты только на вклады приднестровских граждан, учитывая особую значимость проблемы предоставления гарантий именно по этим вкладам, в дальнейшем после апробации данной системы расширить ее за счет страхования вкладов отечественных юридических лиц, а в перспективе, возможно, и нерезидентов.
Далее встает вопрос, следует ли распространять страхование только на рублевые вклады или давать гарантии и по вкладам в иностранной валюте.
Вклады, размещенные в иностранной валюте тоже должны подлежать страхованию, так как такое страхование стимулирует хранение средств резидентами в иностранной валюте. Однако особенность нашей республики состоит в том, что значительная часть сбережений пока хранится в иностранной валюте, а потому вклады в иностранной валюте следует включить в систему обязательного страхования, чтобы стимулировать ее хранение в отечественных банках, а не в наличном виде.
Создание такой системы страхования способствовало бы решению целого ряда важнейших проблем, таких как:
1) банкротство банка и не возврат им вкладов может серьезно подорвать материальное благополучие людей, страхование же банковских вкладов способствует решению проблем и повышениюсоциальной защищенности населения;
2) страхование вкладов является профилактической мерой, способной предотвратить крупные социальные катаклизмы. История развития нашей республики и зарубежных стран свидетельствует о том, что в ряде случаев не возврат вложенных средств способен дестабилизировать положение в стране и даже вызвать серьезные политические потрясения;
3) данное страхование стимулирует привлечение средств в депозитные вклады, обеспечивая тем самым рост инвестиционных ресурсов. Известно, что одной из важнейших проблем, которая стоит перед нашей республикой на современном этапе ее развития, является привлечение инвестиций в экономику;
4) страхование банковских вкладов является фактором, стабилизирующим денежное обращение в стране. Стимулируя приток средств в банковскую систему, страхование уменьшит налично-денежный оборот, снизит нагрузку на рынок товаров и услуг, а также на валютный рынок, что будет способствовать снижению инфляции, стабилизации курса рубля по отношению к иностранным валютам;
5) страхование банковских вкладов будет способствовать укреплению банковской системы как одного из важных факторов нормального функционирования экономики в результате повышения доверия к ней.
6) страхование банковских вкладов повышает степень контроля над работой банков. Страховщик объективно становится еще одной организацией, контролирующей финансовое состояние банка, как при приеме на страхование, так и в период действия договоров страхования. В свою очередь, для клиентов банка меры, принимаемые в его отношении страховщиком (какие-либо санкции, повышение размеров тарифной ставки, отказ от страхования), могут быть одним из признаков, позволяющих оценить финансовую устойчивость банка.
7) страхование банковских вкладов сможет обеспечить финансовую поддержку отдельных банков, оказавшихся на грани неплатежеспособности. Страховая организация, проводящая данное страхование, в принципе не заинтересована в банкротстве банков, поскольку в этом случае ей приходится выплачивать крупные суммы страхового возмещения вкладчикам. Поэтому при появлении первых признаков неплатежеспособности у банка страховщик обычно стремится оказать ему поддержку различными способами с тем, чтобы свести к минимуму и свои потери.
Список использованной литературы:
1. Белов В. “Новые способы обеспечения исполнения банковских обязательств” Бизнес и банки N 45 -46/ 1997 г.
2. «Вестник Приднестровского республиканского банка» №10 2001г. и №3 2002г. Тирасполь.
3. Воронин М. “Регистрация прав на недвижимость и сделок с ней” Экономика и жизнь N 32, 1997 г.
4. Глотов А. , Карчевский С.”Банковское кредитование ; правовые гарантии возврата кредитов” .Экономика и жизнь N 27, 1996 г.
5. Дробозина Л.А. «Финансы». «ЮНИТИ». Москва.2000г.
6. Егоров Е.”О мерах по стабилизации и повышению надежности системы банков” .Деньги и кредит N 5 , 1997 г.
7. Задорожная Н.П. «Актуальные вопросы кредитования предприятий банками», журнал «Деньги и кредит» №8 2000г. Москва.
8. Канаматов К.М. «Страхование банковских депозитов и АРКО». Журнал «Деньги и кредит» №4 1999г. Москва.
9. Карпов М.В. «Правовые вопросы определения кредитоспособности заемщика». Журнал «Деньги и кредит» №11 2000г. Москва.
10. Кузьмин И.,Сазонов А.”К вопросу об оценке кредитоспособности” . Деньги и кредит N 5, 1997 г.
11. Куштуев А.”Показатели платежеспособности и ликвидности в оценке кре дитоспособности заемщика”. Деньги и кредит N12,1996 г.
12. Морозов Ю. ”Банковская система - пути и перспективы развития”. Деньги и кредит N 8, 1997 г.
13. Ольшаный А.И. «Банковское кредитование: российский и зарубежный опыт», Москва. «Русская Деловая Литература», 1997г.
14. Рябченко А.”Ипотечное кредитование ; проблемы и перспективы развития”.Деньги и кредит N 3, 1997 г.
15. Свириденко О. «Правовое регулирование залога и его реализация в банковском кредитовании».Журнал «Хозяйство и право» №7 1998г.
16. Сафонов В.А. «О состоянии банковской системы и развитии банковских продуктов». Журнал «Деньги и кредит» №12 2000г. Москва.
17. Степанов Ю.В., Гришин А.М., Моргачева И.А., Залунина Л.В., Данилова И.Л. «Об организации мониторинга предприятий в системе Центрального банка». Журнал «Деньги и кредит» №10 1999г. Москва.
18. Свириденко В. “Проблемы залогового законодательства”.Банковский бюллетень N 31-32 ,1997 г.
19. М.Чиркова «Оценка залога как способа обеспечения возвратности кредита». Журнал «Хозяйство и право» №6 1998г. Москва.
20. Шинкарев Р.” Что следует знать о залоговых обязательствах”. Экономика и жизнь N 3, 1997 г.
Приложение №1 Закон ПМР «О залоге» .
Раздел I. Общие положения.
Статья 1. Понятие залога.
Залог – способ обеспечения обязательства, при котором кредитор – залогодержатель приобретает право в случае неисполнения должником обязательства получить удовлетворение за счет заложенного имущества преимущественно перед другими кредиторами за изъятия, предусмотренные законодательством, действующим на территории Приднестровской Молдавской Республики.
Статья 2.Законодательство Приднестровской Молдавской Республике о залоге.
Основные положения о залоге определяются настоящим законом, а также другими законодательными актами, действующими на территории ПМР.
Если международным договором ПМР установлены иные правила о залоге, чем те, которые содержатся в актах законодательства ПМР, то применяются правила международного договора.
Статья 3.Основания возникновения залога.
Залог возникает в силу договора или закона.
Закон, предусматривающий возникновение залога, должен содержать указание на то, в силу какого обязательства и какое именно имущество должно признаваться находящимся в залоге.
Статья 4. Сфера применения залога.
1. Залогом может быть обеспечено действительное требование, в частности, вытекающее из договора займа, в том числе банковской ссуды, договоров купли-продажи, имущественного найма, перевозки грузов и иных договоров.
2. Предметом залога могут быть вещи, ценные бумаги, иное имущество и имущественные права.
Предметом залога не могут быть требования, носящие личный характер, а также иные требования, залог которых запрещен законом.
3. Залог может устанавливаться в отношении требований, которые возникнут в будущем, при условии, если стороны договорятся о размере обеспечения залогом таких требований.
4. Залог произведен от обеспечиваемого им обязательства. Существование прав залогодержателя находится в зависимости от судьбы обеспечиваемого залогом обязательства.
Статья 5. Виды залога.
Законом или договором может быть предусмотрено, что заложенное имущество остается у залогодателя либо передается во владение залогодержателю (заклад).
Залог товаров может осуществляться путем передачи залогодержателю товарораспорядительного документа, являющегося ценной бумагой. Заложенные ценные бумаги могут быть переданы в депозит нотариальной конторе или банку.
Статья 6. Имущество как предмет залога.
1. Предметом залога может быть любое имущество, которое в соответствии с законодательством ПМР может быть отчуждено залогодателем.
2. Залоговое право на вещи охватывает их принадлежности и неотделимые плоды, если иное не предусмотрено законом или договором. Залоговое право на вещи может включать отделимые плоды только в случаях, в пределах и порядке, предусмотренных законом или договором.
3. Договором или законом может быть предусмотрено распространение залога на вещи, которые могут быть приобретены залогодателем в будущем.
Статья 7. Залог имущества, находящегося в общей собственности.
1. Имущество, находящееся в совместной собственности, может быть передано в залог только с согласия всех собственников.
2. Залог собственником своей доли в общей долевой собственности не требует согласия остальных собственников, если иное не предусмотрено договором.
3. Собственники квартиры самостоятельно решают вопрос о сдаче ее в залог.
Статья 8. Замена предмета залога.
Замена предмета залога допускается только с согласия залогодержателя. Порядок замены предмета залога при залоге товаров в обороте регулируется настоящим законом.
Статья 9. Залог и страхование.
1. Законом или договором на залогодержателя может возлагаться обязанность страховать переданное в его владение заложенное имущество.
Ломбард обязан страховать за счет залогодателя принятое в залог имущество в его полной стоимости по оценке, произведенной по соглашению сторон при принятии имущества в залог.
2. Законом или договором на залогодателя может возлагаться обязанность страхования на случай совершения государственными органами действий и принятия ими актов, прекращающих его хозяйственную деятельность, либо препятствующих ей, или неблагоприятно влияющих на нее (конфискация, ревизия имущества), а также ликвидации или признания неплатежеспособным должником.
3. При наступлении страховых случаев залогодержатель имеет право преимущественного удовлетворения своих требований из суммы страхового возмещения.
Статья 10. Содержание и формы договора о залоге.
1. В договоре о залоге должны содержаться условия, предусматривающие вид залога, существо обеспеченного залога требования, его размер, сроки исполнения обязательства, состав и стоимость заложенного имущества, а также любые иные условия, относительно которых по заявлению одной из сторон должно быть достигнуто согласие.
2. Договор о залоге должен совершаться в письменной форме.
