Відмінністю німецької моделі є регулювання економіки через кредитно-грошову політику, а не бюджетно-фінансову, що пов'язано з традиційно вищою організацією фінансового капіталу в Німеччині порівняно із США. Вплив на рівень цін, структуру попиту і пропозиції здійснюється не через податкову систему (американська модель), а скоріше через підтримку оптимального поєднування між величиною сукупного позичкового капіталу та величиною капіталу, зайнятого у промисловості та торгівлі і пов'язану з цим величину відсотка.
Важливим каналом регулювання ринку за німецькою моделлю є валютно-фінансове регулювання. Останнє здійснюється через заохочення експорту як джерела валюти і сприяння такому імпорту, який через насиченість внутрішнього ринку і зміцнення купівельної спроможності марки забезпечує сприятливий валютний курс для марки. Підтримка курсу марки неможлива без підтримки позитивного торгового і платіжного балансу,
Специфіка німецької моделі виявляється також в бюджетно-податковій політиці. Розміри податків і держбюджету узгоджуються із зростанням економіки. Держава вилучає ту частину доходів, яка не може буги ефективно реалізованою на ринку без «перегріву» кон'юнктури і посилення інфляційного тиску. Податкова політика спрямована на стримування надмірного зростання у рамках складеної неефективної структури економіки і ставить безпосереднім завданням не перерозподіл доходів, а заморожування інфляційних доходів.
Особливе місце в німецькій моделі займає політика доходів і зайнятості. Держава заохочує доходи всіх виробників (власників і найманих працівників), які роблять внесок у зростання ринку, включаючи його експортну частину, прогресивні структурні зрушення в економіці. Зростання доходів населення в цілому і окремих його груп пов'язується із збільшенням купівельної спроможності марки на основі зростання продуктивності праці і насиченості внутрішнього ринку. Ведеться систематична боротьба з надмірною диференціацією у рівнях доходів як фактора обмеження ринку. Англійська, або європейсько-кейнсіанська, модель ринку була найпоширенішою у повоєнній Великобританії, Франції, Італії. У міру розвитку західноєвропейської інтеграції у 60—80-ті роки XX ст., уніфікації господарських механізмів відбувався процес розмивання цієї моделі і посилення рис німецької моделі ринку.
Для англійської моделі характерна наявність значної за масштабами і часткою державної власності, здійснення державних закупок у великих розмірах, значні державні інвестиції для підтримки зайнятості, вирішення соціальних завдань. Державний бюджет виконує значною мірою функції концентрації попиту в руках держави, яка отримує доходи через виробництво і реалізацію товарів і витрачає їх на монопольне установлених умовах. Звідси виникає схильність до інфляції як результат державного регулювання.
В англійській моделі держбюджет виступає як фактор впливу на попит шляхом концентрації, перерозподілу доходів, які змінюють структуру попиту і впливають на ціни через зміну попиту.
Характерною рисою англійської моделі ринку є державна власність на підприємства капіталоємних і малорентабельних галузей, продукція яких істотно впливає на рівень витрат в інших галузях, особливо експортних. Розвиток інтеграційних процесів у Західній Європі супроводжувався згортанням економічно неефективних виробництв, що привело до скорочення масштабів державної власності. Такі виробництва, які необхідні для нормального процесу відтворення, виносяться в країни, що розвиваються та переходять до ринку.
Шведська модель ринку була поширена у Скандинавських країнах, зустрічалась на окремих етапах реформи в Іспанії, Португалії, Греції. Для цієї моделі характерне переважання соціал-демократич-ного підходу до економічної політики. За шведською моделлю регулювання ринку здійснюється передусім через реіулювання трудових відносин на загальнонаціональному рівні (наприклад, встановлення тарифних ставок) і через державну власність на підприємствах, які забезпечують відтворення робочої сили і формування величини вартості робочої сили.
Характерною рисою шведської моделі є сильна соціальна політика, яка забезпечує найменшу диференціацію населення за рівнем доходів, і високий рівень зайнятості, який припускає державні витрати на перекваліфікацію робітників і підтримку чисельності робочих місць. Порівняно з США частка витрат на перекваліфікацію робітників в держбюджеті вища, ніж частка витрат на допомогу по безробіттю. Порівняно з Великобританією зайнятість підтримується більшою мірою через перекваліфікацію робітників, ніж через підтримку чисельності робочих місць. Соціальна політика забезпечує високий рівень задоволення соціальних потреб через трансфертні платежі (безкоштовні послуги чи послуги за пільговими цінами).
Для шведської моделі характерні протиріччя між підтримкою зайнятості реалізацією соціальних програм, з одного боку, і забезпеченням високих темпів зростання, підвищенням ефективності, боротьбою з інфляцією — з другого боку. Загострення цих протиріч виявляється в розмиванні деяких корінних рис шведської моделі. Зокрема, мав місце перехід до укладання трудових договорів на рівні окремих галузей і підприємств, здійснювалась приватизація частки комунального майна і підприємств держсектора, відбувалось скорочення ряду трансфертних платежів та пільг тощо. Розвиток виробничої демократії дав змогу організаціям працівників вирішувати самим деякі питання, які пов'язані з організацією праці, порядком прийому на роботу та звільнення з роботи, участі в роботі правління компаній.
Японська модель ринку. В цій моделі основним суб'єктом є корпорація зі специфічною внутрішньою структурою. Власником корпорації є юридична особа, представлена фізичними особами, які привласнюють доход у вигляді не підприємницького прибутку, а заробітної плати за виконання специфічних функцій (розрив у рівнях максимальної та мінімальної заробітної плати становить не більше 5—6 разів, на відміну від США, де такий розрив досягає 10—11 разів) і у вигляді дивідендів по акціях, причому частка доходів у вигляді дивідендів по акціях невелика.
Для японських корпорацій характерні особливі методи закріплення робочої сили за підприємством: довгострокові трудові угоди, сприяння корпорації у вихованні своїх працівників, отриманні ними кваліфікації та освіти, набір пільг, створення умов для професійного розвитку і творчості.
Перелив капіталу між корпораціями здійснюється через рух банківського капіталу: частка позичкових засобів значно перевищує частку засобів, які отримують від продажу акцій. Звідси більше значення має регулювання через банківсько-кредитну систему і менше — через бюджетно-податкове регулювання.
Для японського ринку характерне групування дрібного і середнього бізнесу навколо корпорацій, які закуповують продукцію цих підприємств.
Провідні позиції Японії у світовій торгівлі дають змогу підтримувати стабільність єни за допомогою експортно-імпортних операцій, які формують сприятливе для неї співвідношення цін товарів, .які виражені у єнах, та цін товарів, які виражені у будь-якій іншій валюті.
За японською моделлю ринку використовуються також і адміністративно-економічні методи регулювання (наприклад, встановлення строків і розмірів оновлення устаткування конкретним корпораціям із зазначенням штрафних санкцій за невиконання, прийняття державних рішень про перенесення підприємств тощо). Моделі ринку в нових індустріальних країнах, що розвиваються, характерні для повоєнного розвитку таких країн, як Бразилія, Мексика, Аргентина, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Індонезія, Єгипет та ін. Характерна риса цих моделей полягає у зламі традиційних структур і формуванні ринково-підприємницьких відносин на основі створення підприємств новітньої технології та включення в міжнародний поділ праці на цій основі. Ці процеси здійснюються за рахунок державних ресурсів, які управляються безпосередньо державою чи передаються в тій чи іншій формі національним підприємцям, а також за рахунок залучення іноземного капіталу. Такі країни показують приклад ринку, який створюється самою державою за власний рахунок. Дер-. жава створює комбінацію підприємств, що можуть самостійно господарювати, бути джерелом валютних доходів чи ринком збуту для інших підприємств.
Авторитарно-бюрократична модель утвердилася в нашій країні наприкінці 20-х років і проіснувала до кінця 80-х років XX ст. Їй притаманні такі основні риси:
·відмова від природного процесу усуспільнення, розвитку багатоукладної економіки і насильницьке одержавлення засобів виробництва, перетворення останніх на функціональну власність тих, хто нею управляє, розпоряджається (відомств, бюрократії), відчуження від власності безпосередніх виробників (окремих працівників і трудових колективів);
·згортання товарно-грошових відносин, утвердження позаекономічних, примусових методів організації праці;
·зрівняльність інтересів усіх працівників, протиставлення соціального та індивідуального в людині. При цьому класовий інтерес висувався як головний, визначальний, інститути влади проводили політику, орієнтовану на реалізацію класового інтересу. Реальна, жива людина у цій політиці була лише засобом, а не метою;
·бюрократизація всіх державних і партійних І структур, придушенням самоврядування, утвердження повної сваволі партійно-державної влади щодо народу.
Ця система ігнорувала об'єктивні закони розвитку, загальнолюдські цінності, спільне, що існує в різних системах, а спиралась виключно на особливе, специфічне, і передусім на класовий підхід.
Однако, несмотря на значительный потенциал роста, европейский рынок облигаций должен развиваться намного дольше, чем многие это себе представляют, чтобы достичь масштабов, существующих в США. Руководитель одного из международных агентств кредитных рейтингов признал: "Инвестиционным банкам, особенно крупным американским банкам, простительно изрядно преувеличивать перспективы роста в Европе. В конце концов, именно инвестиционные банки надеются получить наибольшую выгоду от этого".
Если единая валюта будет поощрять создание более емкого и активного рынка других видов ценных бумаг, это позволит привлечь большее количество средств из-за рубежа. Но такое развитие одновременно привлечет большее количество иностранных заемщиков. Поэтому никто не может предвидеть приведет ли большая секьюритизация в Евроленде к укреплению или ослаблению обменного курса евро. В любом случае, такая эволюция в направлении секьюритизации европейских финансовых рынков не произойдет мгновенно. Как пишет The Economist, продвижение к "единому, однородному рынку капитала", скорее всего, будет медленным, поскольку это зависит от гармонизации налогов, регулирования, надзора, условий допуска компаний к листингу их ценных бумаг, правил учета и торговли.
Именно вследствие радикального характера перемен, скорее всего, им будет оказываться некоторое сопротивление. Ряд государств, включая Францию, настороженно относятся, например, к поглощению местных компаний иностранными. Другие могут сохранять в селе ограничения для инвестиций местных пенсионных и страховых фондов в ценные бумаги иностранных фирм. Financial Times цитирует в связи с этим слова одного из экономистов: "Как ни странно это звучит, но мы отменяем 11 валют, а не 11 политических систем. Рынок будет расти, но ему предстоит пройти еще долгий путь до Америки".
3.2 Валютная политика и валютный курс Евро.
Воздействие унификации европейского рынка на страны с переходной или развивающейся экономикой будет сказываться преимущественно через торговлю и финансовые связи. Большая активность и более высокий спрос на импортные товары в зане евро приведут к увеличению экспорта этих стран и к соответствующему росту производства в них. Вместе с тем, политика обменного курса, развитие финансового рынка и миграция капиталов также будут оказывать существенное влияние:
·Усиление циклических подъемов в зоне евро непосредственно приведет к увеличению экспорта торговых партнеров Европы. В дополнение к этому, запуск новой валюты увеличивает вероятность дальнейшего прогресса в реформировании европейского рынка труда и в разрешении других структурных проблем, что даст выигрыш в виде повышения среднесрочного уровня производства, сопровождающегося увеличением импортных потребностей Европы.
·Ряд развивающихся экономик, имеющих тесные связи с Европой, в настоящее время привязывают свои валюты к марке или франку. Скорее всего, они привяжут их к евро. Изменение соотношения между евро и долларом или иеной может затронуть внешнюю конкурентоспособность этих стран в том случае, если валюта или корзина валют, по отношению к которым осуществляется привязка, отклонится от уровня эффективного обменного курса, основанного на балансе торговых операций. В то же время, будут затронуты и страны, имеющие долги, деноминированные в долларах или иенах. В случае роста курса евро в выигрыше окажутся страны, привязавшие свою валюту к евро, поскольку это уменьшит затраты в национальной валюте для обслуживания долларовых долгов. Напротив, любое падение курса евро будет означать увеличение издержек по обслуживанию долга.
·Чтобы смягчить это воздействие, некоторые страны могут внести поправки в режим обменного курса, чтобы он лучше отражал их торговые и финансовые связи, или изменить политику управления долгом. Поправки в политике управления долгом станут особенно необходимыми, когда евро начнет широко использоваться в операциях на торговых и финансовых рынках и обсуживать более существенную часть долговых ценных бумаг. В этой ситуации страны, валюты которых привязаны к евро, получат возможность уменьшить объем своих долларовых обязательств и сократить колебания в размере своих долларовых платежей в счет обслуживания внешнего долга.
Создание ЭВС может также, в конечном счете, значительно сократить стоимость привлечения заемных средств:
·Образование более емких и более ликвидных рынков капитала в Европе снизит издержки привлечения заемных средств как для стран зоны евро, так и для других государств, привлекающих финансовые ресурсы, деноминированные в евро.
·ЭВС позволит частным инвестиционным институтам в зоне евро, таким как страховые компании и пенсионные фонды, переориентировать часть своих портфельных вложений на инвестиции в развивающиеся рынки. Поскольку инвестиции в других странах Еврозоны будут теперь классифицироваться как инвестиции в отечественной валюте, инвесторы смогут значительно облегчить ограничения, устанавливаемые для вложений в иностранные валюты.
·Развивающиеся экономики смогут получить выигрыш в виде притока прямых и портфельных капиталов, если сглаживание различий в доходности активов в Европе подтолкнет глобальных инвесторов к увеличению их вложений на развивающихся рынках, чтобы диверсифицировать свои активы.
Однако ЭВС может, в то же время, привести к возникновению некоторых финансовых рисков для развивающихся рынков:
·Успешное функционирование ЭВС, которое приведет к увеличению производительности и экономическому росту сделает Европу более привлекательным местом для инвесторов, что вызовет увеличение цены капитала для развивающихся рынков.
·Усиление конкурентных позиций европейских финансовых институтов и большая емкость финансовых рынков в зоне евро должны подтолкнуть фирмы, действующие на развивающихся рынках, привлекать капитал в евро, а не в местных валютах. Тем самым, еврорынок будет конкурировать с местными рынками капитала. С другой стороны, это должно побудить страны с развивающимися и переходными экономиками уделять больше внимания укреплению собственных институтов финансового посредничества и развивать эффективную банковскую систему.
3.3 Противостояние двух мировых валют мира
В течение первого же месяца торговли новая валюта оттеснила доллар на второе место на международном рынке облигаций. Евро избрали в качестве валюты номинирования для 49% международных выпусков облигаций ($ 69,3 млрд.), в то время как доллар - только для 40% ($ 55,7 млрд.). Саймон Медоуз, руководитель подразделения глобальных синдицированных долговых обязательств в инвестиционном банке Credit Suisse First Boston, в этой связи заявил: "Если судить по рынку облигаций, то мы теперь живем в мире двух валют".
По оценкам экспертов, евро удалось капитализировать энтузиазм европейских пенсионных и страховых фондов по поводу новых типов облигаций, в т.ч. предложения долговых ценных бумаг от европейских компаний.. Дюжина ведущих институтов по управлению активами, включая Credit Suisse Asset Management и Rothschild Asset Management, организовали новые инвестиционные фонды для вложений в корпоративные облигации, деноминированные в евро. Однако уже в феврале волна ажиотажа начала спадать.
Вместе с тем, сейчас наглядно обнаружились некоторые недостатки в архитектуре ЭВС. Это особенно касается разработки норм проведения валютной и денежной политики, в рамках которых придется действовать правительствам стран зоны евро и ЕЦБ. Экономический путь для Европы неожиданно стал выглядеть более ухабистым. Перед самым запуском евро в обращение большинство экспертов уверенно ожидали, что курс новой валюты к доллару будет расти по мере того, как инвесторы и центральные банки станут переключаться на евро. На самом же деле новая валюта уже упала примерно на 7% по сравнению с начальным курсом.
Едва ли это можно назвать валютным кризисом, поскольку евро и сейчас стоит крепче, чем прежние европейские валюты на протяжении большей части прошлого года. Последнее падение курса евро отражает, в первую очередь, изменение в относительной силе американской и европейской экономик. В момент запуска общей валюты Европе предсказывали солидный экономический подъем в 1999 г. Так, сводный прогноз журнала The Economist предсказывал годовой рост производства в зоне евро на 2,6%, а в Америке - на 1,9%. Последний по времени аналогичный прогноз предвещал уже рост лишь на 2,1% в зоне евро и 2,8% в Америке. Однако самые свежие статистические данные показывают, что ВВП в Германии в течение четвертого квартала прошлого года уменьшился на 1,8% в годовом выражении, в то время как в США он за тот же период вырос на 5,6%. Подъем также замедлился во Франции и Италии. Поскольку на три крупнейших экономики Еврозоны приходится три четверти производства всех 11 стран ЭВС, перспективы Европы в целом выглядят более сурово. Ускорение экономического роста в Америке и замедление его в Европе должно, по логике вещей, побудить ФРС США поднять учетные ставки, а ЕЦБ - снизить их, что делает доллар более привлекательным для инвесторов, чем евро.
Замедление экономического роста в зоне евро вызвано, в первую очередь, уменьшением масштабов экспорта из-за кризиса в Японии и других азиатских странах. Удешевление евро должно оживить экспорт и, тем самым, поддержать рост экономики. Однако это не означает, как считают эксперты, что у ЕЦБ отпала надобность принять решение о снижении учетных ставок. Евро не только все еще крепче, чем корзина соответствующих европейских валют год назад. Курс новой валюты упал в основном в связи с ожидавшимся снижением ставок и в ближайшем будущем может вновь взлететь вверх, если ЕЦБ не вмешается.
Поскольку экономика зоны евро уже и так работает ниже своих возможностей, а текущий уровень инфляции в 0,8% может упасть еще ниже, снижение учетных ставок является единственным действенным средством, чтобы поддержать спрос и предотвратить всякий риск дефляции. Однако ЕЦБ, похоже, не желает делать этого. Вим Дуйсенберг обвинил в слабости евро политиков, особенно немецкого министра финансов Оскара Лафонтена, который оказывает давление на банк, чтобы побудить последний снизить процентные ставки. Лафонтен в последнее время многократно подчеркивал, что Евроленд должен быть привержен стимулированию внутреннего спроса, а не попыткам, подобно Японии, разрешить свои экономические проблемы с помощью экспорта. Пока подобное давление только утверждает ЕЦБ в намерении отвергнуть сокращение учетных ставок. Многие наблюдатели опасаются, что ЕЦБ в своем рвении оправдать антиинфляционные устои своей политики слишком легко примирится со слабым экономическим ростом и будет слишком медлить со снижением ставок. Вместе с тем, глава Бундесбанка Ханс Титмайер, до недавнего времени самый влиятельный банкир Европы и один из главных архитекторов ЭВС, сформулировал свою позицию в споре о величине учетных ставок следующим образом: "Мы не подвержены политическому давлению, но мы не слепы в отношении фактов и аргументов".
Заключение
Каковы бы ни были краткосрочные прогнозы, перспективы евро продолжают оцениваться достаточно оптимистично. Как раз в разгар дебатов о причинах ослабления общей валюты премьер-министр Великобритании Тони Блэр лично представил в парламенте доклад о мероприятиях по подготовке к операциям с евро. В сущности, он лишь подтвердил, что выступает за присоединение Британии к евро, если новая валюта докажет свою успешность и будет соответствовать пяти экономическим критериям, которые были сформулированы министром финансов Гордоном Брауном с той же трибуны еще более года назад. Эти критерии включают в себя: устойчивое сближение экономических циклов в Британии и Еврозоне; отсутствие угрозы финансовым интересам Сити; способность стимулировать приток иностранных инвестиций; отсутствие угрозы сокращения числа рабочих мест; достаточная гибкость британской экономики, чтобы адаптироваться к экономическим шокам после присоединения к евро. Несмотря на то, что в докладе не содержалось ничего принципиально нового, все комментаторы расценили личное участие премьер-министра в его представлении как признак усиления кампании за вхождение Великобритании в ЭВС. Улучшение перспектив дальнейшего расширения валютного союза, безусловно, окажет положительное влияние на имидж евро в глазах инвесторов. Но только время покажет насколько положительно воздействует евро на экономику участников ЕС, ведь по самым оптимистическим прогнозам экономический эффект наступит только через 5-10 лет. Поживем - увидим.
Приложение №1
Основные критерии конвергенции для вступления в ЭВС:
1. Стабильность цен. Для вступления в экономический и валютный союз стране-кандидату необходимо добиться стабильных успехов в борьбе с инфляцией, причем в контрольном1997 г., по результатам которого и определиться круг участников, средняя норма инфляции в данной стране не должна превышать норму инфляции в стране продвинутых в этом отношении государствах - членах ЕС более чем на 15%;
2. Устойчивость государственных финансов, то есть отсутствие чрезмерного бюджетного дефицита. Соответствующие формулировки Маастрихтского договора представляют собой верх искусства компромисса, присущего европейским сообществам: они вполне определенны и вместе с тем достаточно гибки, чтобы не загонять участников договора "в угол". Верхний лимит годового дефицита правительственного бюджета составляет 3% ВВП. Если же дефицит превышает эту цифру, то необходимо установить, происходит ли существенное и непрерывное снижение дефицита или (как альтернатива) не является ли превышение исключительным и временным, в то время как в основном дефицит остается близким к установленному пределу. Мониторинг национальных правительственных бюджетов поручен Европейской комиссии. Аналогично решен и вопрос с государственным долгом. В принципе, он не должен превышать 60% годового ВВП. В случае некоторого превышения этого предела страна все же может рассчитывать на то, чтобы стать участницей экономического и валютного союза, если имеет месть существенное уменьшение этого соотношения и оно приближается к 60% с достаточной скоростью;
