Фонды кратко- и среднесрочного кредитования к 1981 году должны были быть преобразованы в Европейский валютный фонд. Предполагалось, что он заменит Европейский фонд валютного сотрудничества, созданный в апреле 1973 года в период первой попытки Сообщества достичь экономического и валютного союза. С созданием ЕВС капитал ЕФВС был увеличен с 10,4 млрд. до 25 млрд. ЭКЮ (около 33 млрд. долларов) путем взноса центральными банками стран-членов 20% их золото-долларовых резервов. Этот взнос в ЕФВС осуществили все страны ЕВС, а также Великобритания. Взамен на их счета в ЕФВС были зачислены эквивалентные суммы в ЭКЮ.
В целом механизм ЕВС значительно отличается от механизма "европейской валютной змеи". Для ЕВС характерны более широкий круг участников (и возможность участия в ней на правах ассоциированных членов стран, не входящих в ЕВС); более жесткие обязательства стран-членов в области проведения внутренней экономической политики; иной принцип оценки отклонений валютных курсов и использование корзины ЭКЮ в качестве индикатора для выявления этих отклонений; тесная координация действий стран-членов в рамках системы, при этом регулирование валютных курсов не должно быть связано с американским долларом.
Однако между "европейской валютной змеей" и ЕВС имеются и сходные черты. Легко проследить преемственность основных элементовэтих двух систем: на смену "змее" - "суперзмея", ЕФВС должен быть преобразован в ЕВФ. При образовании ЕВС предполагалось, что это будет не просто переход от одних элементов к другим, а качественный скачок к более высокому уровню интеграции, для которой характерны усиление наднационального характера регулирования и ярко выраженный политический аспект. По замыслам ее инициаторов, главной отличительной чертой ЕВС должен был стать упор на координацию внутренней экономической и финансовой политики. Хотя полностью реализовать поставленную задачу странам-участницам не удалось, определенные шаги в намеченном направлении были сделаны.
ЕВС коренным отличается не только от своей предшественницы - "европейской валютной змеи", но и от ныне действующей ямайской валютной системы. Хотя ямайские соглашения предусматривают возможность создания валютных группировок, ориентирующихся на какую-либо валютную корзину, отличную от СДР, а также возможность установления режима "стабильных, но регулируемых паритетов", создание группировки, основные элементы которой противостоят принципам ямайской валютной системы, представлялось маловероятным.
Действительно, в рамках ЕВС предусмотрены введение стандарта ЭКЮ вместо стандарта СДР, использование "демонетизированного" золота в качестве важного резервного актива, поддержание относительно стабильных валютных курсов, создание ЕВФ, что может подорвать позиции МВФ. Но если принципы ямайской валютной системы в значительной степени так и остались пока на бумаге (речь прежде всего идет о том, что СДР не стали основой нового валютного механизма), то такая же ситуация характерна и для ЕВС. На деле основой ямайской валютной системы стал американский доллар, который и в рамках ЕВС играет до сих пор непропорционально большую роль.
Заключение
Несмотря на вышеперечисленные недостатки и трудности, практически стопроцентно можно утверждать, что "плавающие" валютные курсы будут существовать в мировой экономической системе достаточно большой период времени. Те рыночные силы, которые ныне определяют "подвижность" обменных курсов валют и их чувствительность к потокам и перемещениям капитала, превосходят в своем могуществе способности и потенциалы даже самых мощных в экономическом отношении государств поддерживать курсы своих валют на фиксированных уровнях за счет валютных интервенций на внешних рынках и их стерилизации на рынках внутренних. Более того, сегодня правительственные органы многих стран предпочитают иметь стабильную основу для внешней торговли, нежели абсолютно независимую денежно-кредитную систему внутри страны. В настоящий момент не возникает вопроса о поиске лучшей международной валютной системы. Вероятнее всего на сегодня она единственная возможная.
Литература:
1. Т.Д.Валовая "Европейская валютная система" Москва, "Финансы и статистика", 1986
2. О.Л.Алмазова, Л.А.Дубоносов "Золото и валюта: прошлое и настоящее" Москва, "Финансы и статистика", 1988
3. Ю.В.Пашкус "Деньги и валютная система современного капитализма" Ленинград, издательство Ленинградского университета, 1983
4. В.С.Кузнецов "Мировая валютная система: под знаком "долгового" кризиса" Москва, "Финансы и статистика", 1990
5. А.И.Ачкасов, О.М.Прексин "Международные валютно-кредитные отношения: два пути развития" Москва, "Финансы и статистика", 1988
6. В.В.Ачаркан "Валютные кризисы в экономике современного капитализма" Москва, "Международные отношения", 1986
7. Эдвин Дж.Долан, Колин Д.Кэмпбелл, Розмари Дж.Кэмпбелл "Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика" Москва-Ленинград, 1991
8. Кэмпбелл Р.Макконел, Стэнли Л.Брю "Экономикс" Москва, "Республика",1992
1
Швидко збільшувалася чисельність робітників. У 1870 р. їх налічувалося 2 млн, у 1900 р. — 3 млн, в 1909 р. — 6,6 млн осіб.
У процесі індустріалізації протягом останньої третини XIX — початку XX ст. Німеччина за обсягом і темпами промислового виробництва зайняла друге місце в світі та перше в Європі. Передумови такого економічного зростання склалися на початку' 70-х років XIX ст. Завершилося об'єднання, Німеччини під владою Прусії. Утворилася так звана друга імперія. Це привело до ліквідації внутрішніх митних кордонів, створило державну систему фінансів, грошового обігу, мір і ваги, залізничного і поштового права. Зросли інвестиції в промисловість. Нагромадження капіталів сприяло акціонуванню. Активну роль у будівництві залізниць брав уряд. Перемога у франко-пруській війні 1870 — 1871 рр. дала контрибуцію в 5 млрд фр. Існували переваги нового будівництва. Для розвитку важкої промисловості були значні запаси вугілля, залізної руди, калієвої солі. Економічні позиції Німеччини зміцнило приєднання Ельзасу і Лотарингії, багатих на залізну руду високої якості, з розвиненою бавовняною промисловістю. Переваги німецької промисловості забезпечували висока продуктивність праці (за 1850 — 1914 рр. зросла в 3 рази) і відносно низька заробітна плата. Машинна індустрія витіснила ремісників і забезпечила себе кваліфікованими робітниками. Аграрні реформи знищили залишки феодальних відносин на селі.
Інтенсивно розвивалося будівництво залізниць. У 1870 — 1875 рр. щорічно вводилося в дію 1500 — 2000 км шляхів. У галузевій структурі зросло значення важкої промисловості. Темпи її розвитку за 1870 — 1913 рр. випередили легку (800 і 350 %). Третина капіталів функціонувала в добувній промисловості. В металургії, що поступалася лише американській, виплавлення сталі зросло в 100 разів, чавуну — в 13 разів. Значна роль належала машинобудуванню, зокрема виробництву двигунів внутрішнього згоряння. Розвивалися нові галузі: хімічна, електротехнічна, виробництво електроенергії. Промисловість забезпечувала потреби країни й експортувала електродвигуни, трансформатори, турбіни, анілінові фарби, соду, добрива, сірчану кислоту. Німеччина залишалася на першому місці за обсягом воєнної промисловості.
Продовжувала розвиватися легка промисловість. Так, потужність бавовняних заводів збільшилася на 40 %. Проте, на відміну від США, обмеженість власної сировини та необхідність імпорту її збільшували вартість продукції.
Швидкий розвиток промисловості змінив склад населення. В 1895 р. чисельність робітників становила 67 %.
Розвиток німецької промисловості характеризують такі дані:
 | | | |
|
Показник
|
1870 |
1900 |
1913 |
|
Індекс промислового впро6иііцтва |
100
|
304 |
471 |
|
Протяжність залізниць, тис. км |
100
|
- |
3300 (на 1910р.) |
|
Видобуток кам'яного вугілля, млн т |
26,4
|
109,3 |
190,1 |
|
Видобуток бурого вугілля, млн т |
7,6
|
40,5 |
87,2 |
|
Виробництво чавуну, млн т |
1,4
|
8,5 |
19,3 |
|
Виробництво сталі, мли т |
0,2
|
6,6 |
18,4 |
|
Виробництво сірчаної кислоти, тис. т |
75
|
950 |
1700 |
|
Споживання бавовни, млн квінталів |
80,9
|
307,5 |
486,2 |
|
Потужність електростанцій, млн кВт/год |
-
|
0,2 |
2,1 |
|
Виробництво калійних солей. млн т |
-
|
3,0 |
12 |
Причини втрати Великобританією промислової монополії були різними. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Англійська промисловість втратила іноземні ринки за рядом товарів. Одночасно німецькі, американські товари, що були якіснішими та дешевшими, потрапляли на внутрішній ринок країни. Спостерігався застій у техніці. Фабрична індустрія працювала на морально застарілому обладнанні. Модернізація техніки відбувалася повільно, оскільки була справою складною та дорогою. Гальмуючу роль відігравала монополія на експлуатацію колоній, що забезпечувала високі прибутки при застарілій техніці. Продукція нових галузей становила лише 6,5 % всієї промислової продукції країни. Так,- у -світовому електротехнічному виробництві частка Великобританії становила 13, а Німеччини — 32 %. У 1913 р. англійські заводи виготовляли лише 34 тис. автомобілів. Розвиток нових і технічне переобладнання старих галузей потребували великих інвестицій. Проте капітали не вкладались в розвиток національної промисловості, а експортувалися. Досягнувши у 1913 р. 4 млрд ф. ст., вони давали 5% річних. Щорічний прибуток англійських рантьє (8 млн осіб) становив 200 млн ф. ст. Загострилася проблема постачання сировини для нових галузей промисловості. Негативну роль відігравала політика протекціонізму з боку США, Німеччини, Франції. На 10 — 15 років пізніше почалося акціонування промисловості та утворення корпорацій. Однак у структурі англійської промисловості відбувалися якісні зміни так само, як і у США, Німеччині. Проте за кількісними показниками індустріалізація у Великобританії відбувалася повільно, непослідовно. Знизилися темпи економічного розвитку. З 1815 р. до 70-х років XIX ст. щорічний приріст промислової продукції становив 3,7 %, за 1870 — 1913 рр. — 1,7 %. Порівняно високі темпи характеризували важку промисловість, особливо нові галузі: сталеварну, електротехнічну, хімічну. В 7 разів збільшився обсяг залізничних перевезень (1200 млн т). Зросла роль машинобудування. З традиційних галузей модернізувалося суднобудування. За 1870 — 1913 рр. тоннаж суден подвоївся, чистий доход судноплавства досяг 94 млн ф. ст.. 3/5 нових кораблів світу будувалося у Великобританії. Протягом 1870 — 1913 рр. порівняно з американськими та німецькими незначними були темпи видобутку вугілля (в 2.6 раза). виплавлення чавуну (в 1.7 раза). споживання бавовни (в 1,8 раза). На початку XX ст. за вартістю продукції легка промисловість продовжувала переважати важку в 1,7 раза.
Абсолютні цифри розвитку промисловості Великобританії в той період характеризують такі дані:
| | | |
|
Показник
|
1870 |
1900 |
1913 |
|
Індекс промислового виробництва |
100
|
180 |
227 |
|
видобуток вугілля, мли т |
110
|
225 |
287 |
|
Виробництво чавуну. мли т |
6
|
9 |
10.6 |
|
Виробництво сталі, млн т |
0,2
|
4,9 |
7.6 |
|
Суднобудування, тис. рег. т |
343
|
933 |
1200 |
|
Споживання бавовни, млн квінталів |
11
|
15,4 |
19.2 |
Франція відставала від США, Німеччини, Великобританії не лише за темпами розвитку, а й за структурною перебудовою промисловості. Так. за 1884 — 1909 рр. загальна продукція промисловості зросла на 75%,а за 1909 — 1914 рр. — лише на 25%.Це можна пояснити втратами в франко-пруській війні, переважаючим розвитком легкої промисловості, низьким технічним рівнем виробництва. Негативно впливали на економічний розвиток парцелярний характер землеробства, його низький технічний рівень, зменшення сільськогосподарського виробництва внаслідок завезення дешевого хліба з-за океану. Послабленню економіки Франції сприяв експорт капіталів, що становив ЗО % світових інвестицій. За даними 1908 р., у французьку промисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд фр., в облігації та закордонні цінності — 104,4 млрд фр. Франція вивозила капітал у формі позикового, що привело до зростання чисельності рантьє. На початку XX ст. їх налічувалося 2 млн при населенні 40 млн. Для експорту товарів і капіталів Франція створила колоніальну імперію, територія якої в 21 раз була більшою. Метрополія вивозила в свої колонії 10 % експортного капіталу, 13 % товарів.
Інтенсивно розвивалося транспортне машинобудування, зокрема виробництво автомобілів, суднобудування. За темпами будівництва залізниць Франція поступалася лише США. Їх протяжність в 1911 р. досягла 50,2 тис. км. У легкій промисловості зберігалося значення виробництва предметів розкоші, текстилю, галантереї.
Перед першою світовою війною відставання французької промисловості від американської, німецької, англійської досягло відповідно: в металургії — 6, 3 і 2 рази; за видобутком вугілля — 12,4; 6 і 7 разів; за виробництвом чавуну — 6,6; 3,9 і 1,6 раза; за виробництвом сталі — 6,3; 7 і 1,9 раза.
Основними показниками економічного розвитку' Франції були такі:
| | | |
|
Показник
|
1870 |
1500 |
1913 |
|
Індекс промислового виробництва |
100
|
200 |
300 |
|
Видобуток вугілля мли т |
13,2
|
34,4 |
40,8 |
|
Виробництво чавуну, млн т |
1,2
|
2.7 |
5,2 |
|
Виробництво сталі, млн т |
0,08
|
1.6 |
4,7 |
|
Споживання бавовини, мли квінталів |
593
|
1589 |
2713 |
