Активное использование в финансировании дефицита заимствований на рынке ценных бумаг положило начало резкому росту внутреннего государственного долга. Он включает задолженность по ГКО и ОФЗ, облигациям государственного сберегательного займа (ОГСЗ), реструктурированную задолженность по внутренним валютным облигациям (известные под названием «тайга», или «минфинки»), а так же просроченную задолженность по централизованным кредитам сельскому хозяйству и северным регионам. С ростом внутреннего госдолга увеличивались и расходы на его обслуживание. К 1998г. они превратились в одну из наиболее крупных и прогрессирующих статей расходов федерального бюджета.
Несмотря на то, что номинальная величина внутреннего государственного долга в 1992-1994 гг. быстро росла за счет увеличения задолженности правительства Центральному банку, высокая инфляция снизила реальный объем внутреннего долга с 21,7% ВВП на 1 января 1994 г. до 11,9% ВВП на 1 января 1996 г. На конец 1999 г. верхний предел государственного внутреннего долга определен в 632 млрд. рублей.
Государственные заимствования требовали значительно больше ресурсов, чем были внутренние ликвидные сбережения, дефицит государственных финансов сократить не удалось, а возможность внешних заимствований оставалась весьма ограниченной. В этой ситуации появилась необходимость допустить нерезидентов на рынок внутреннего государственного долга. В феврале 1994 г. Центральный банк официально объявил о допуске нерезидентов на этот рынок и разрешил им приобретать до 10% номинального объема выпуска госбумаг. В феврале 1996 г. правила смягчили, разрешив иностранным инвесторам участвовать через уполномоченные банки – нерезиденты в аукционах по ОФЗ и репатриировать получаемую прибыль (19 – 24% годовых в валюте) под гарантии Центробанка. В августе 1996 г. Центробанк разрешил им участвовать на вторичных торгах через российские банки-дилеры. Постепенное понижение в 1997 г. гарантированной доходности для нерезидентов до 9% годовых практически не отразилось на привлекательности для них рынка государственных обязательств. С 1 января 1998 г. Центральный банк и правительство объявили о полной либерализации рынка для нерезидентов (были отменены ограничения на срок репатриации прибыли и гарантированный уровень доходности). В результате доля нерезидентов на рынке ГКО-ОФЗ неуклонно росла и в апреле 1998 г. составила 28-30%.
Широкий доступ нерезидентов на рынок внутреннего госдолга, с одной стороны, позволил снизить процентные ставки и тем самым , во-первых, уменьшить нагрузку на бюджет в части расходов на расходов на обслуживание государственного долга; во-вторых, облегчить получение кредитов для реального сектора. С другой стороны, резко возросла зависимость российской экономики от конъюнктуры мировых финансовых рынков.
В последние годы российское правительство шло на привлечение внешних кредитов, потому что они были существенного дешевле внутренних, получаемых путем размещения ценных бумаг. В 1996 – 1997 гг. активизировались заимствования на внешних финансовых рынках. Но с осени 1997 г. ситуация осложнилась. Переход на внешние заимствования пришелся на конец подъема мировой экономики и начало финансовых потрясений на финансовых ранках развивающихся стран. Серия финансовых кризисов, особенно в странах Юго-Восточной Азии, и растущая по этой причине нестабильность международных финансовых рынков резко ограничили возможности относительно дешевого внешнего финансирования.
Внутренний государственный долг и расходы на его обслуживание на
1 января.
|
Внутренний госдолг
|
1994г. |
1995г. |
1996г. |
1997г. |
1998г. |
1999г. |
Внутренний госдолг, |
|
Млрд. руб.35,288,4188,0336,5501,0751,0
|
|
% ВВП
|
21,7 |
14,0 |
11,9 |
16,6 |
19,4 |
28,0 |
В том числе: |
Задолженность по ценным бумагам: |
|
Млрд. руб.0,318,985,2249,0499,0480,0
|
|
% ВВП
|
0,2 |
3,0 |
5,4 |
11,3 |
17,4 |
17,9 |
Задолженность Центральному банку |
|
Млрд. руб.29,258,861,059,60,00,0
|
|
% ВВП
|
18,0 |
9,3 |
3,8 |
2,7 |
0,0 |
0,0 |
Обслуживание долга: |
|
Млрд. руб.0,9916,138,2105,796,3106,0
|
|
% ВВП
|
0,6 |
2,6 |
2,4 |
4,8 |
3,7 |
4,0 |
В 1997г. внешний государственный долг составил 27% ВВП, в 1998 г. – 49%, на конец 1999 г. верхний предел внешнего долга определен в 167 млрд. долларов.
В 1998 г. Россия должна заплатить по внешнему госдолгу 4,5 млрд. долларов. В последующие годы объемы погашения и обслуживания внешнего долга сопоставимы и превышают все доходы федерального бюджета. В 1999 г. предстоит выплатить 17,5 млрд. долларов по внешнему долгу, а до 2015 г. – 12-15 млрд. долларов ежегодно, даже если больше ничего не занимать. Это примерно 10% ВВП по состоянию на 1998 г. или половина доходов федерального бюджета. Если будут сохранены нынешние условия обслуживания внешнего долга СССР и России, то наша страна на весь этот период будет лишена перспектив экономического роста.
Но быстрый рост абсолютного и относительного размера обслуживания государственного долга определяется как величиной бюджетного дефицита, так и высокой ставкой процента, которая обусловлена совокупным спросом и предложением кредитно-денежных ресурсов. Поэтому следует не только стремиться к сокращению текущего дефицита бюджета, но и не медлить со структурными реформами, направленными на рост внутренней нормы сбережений и создание условий для привлечения их в инвестиции.
Даже к 1998 г., когда начался финансовый кризис, объем российского государственного долга (суммарно внутреннего и внешнего) был, казалось бы, не таким большим по международным меркам (примерно 54% ВВП). Для сравнения: отношение совокупного долга всех стран ЕС к их ВВП в 1996 г. составляло 70,4%, в США – 63,1%. Но дело в том, что темпы роста российской задолженности чрезвычайно высоки. Стремительное расширение рынка ГКО-ОФЗ в 1995 – 1997 гг. совпало с рекордным по объему притоком иностранных капиталов на развивающиеся рынки, в том числе и в Россию. Значительную часть долговых обязательств государства приобрели иностранные инвесторы.
Однако после вспышки «азиатского» кризиса в 1997 г. их готовность к риску сменилась осторожностью, начался отток капиталов. Чтобы его остановить, правительству, по мнению экспертов, следовало резко уменьшить бюджетный дефицит или изыскать способ его покрытия взамен ГКО-ОФЗ при более умеренных расходах на выплату процентов. Второе решение было малореальным. Тяжесть положения усугублялась тем, что более половины внутренних обязательств были краткосрочными (со сроком погашения менее года), в июне 1998 г. они почти в 4 раза превышали официальный показатель валютных резервов.
Оглядываясь назад, можно сказать, что благоприятная конъюнктура на финансовых рынках в 1996-1997 гг. давала возможность откорректировать фискальную и бюджетную политику для предотвращения краха, наступившего в августе 1998 г. Это нужно было делать в сжатые сроки. Однако Госдума ежегодно принимала дефицитный бюджет, а тогдашнее правительство проявило нерешительность в проведении налоговой реформы, ухватилось за новую возможность выйти на международные рынки капиталов, воспользовавшись крайне благоприятной для заемщиков ситуацией, которая оставалась до осени 1997 г. и не способствовала принятию кардинальных решений. Гораздо проще было открыть настежь ворота для иностранных инвесторов на рынок ГКО. Эйфория внешних заимствований охватила и коммерческие банки, и крупнейшие сырьевые компании.
От сильного внешнего шока (из-за падения сырьевых цен на мировом рынке и оттока капиталов с развивающихся рынков) эта уязвимая долговая конструкция, основанная на постоянном рефинансировании старых долгов новыми, рухнула. К апрелю 1998 г. уже не ГКО затыкали бюджетные прорехи, а бюджет начал работать на ГКО. Накануне 17 августа 1998 г. казна выплачивала по 1 млрд. долларов в неделю по старым облигациям, а покупать новые инвесторы перестали. Инструмент покрытия дефицита бюджета превратился в свою противоположность. Привлечение внешних инвесторов поначалу замедлило наступление краха ГКО, а затем их уход с российского рынка ускорил этот крах.
В чрезвычайной ситуации, возникшей после «азиатского» кризиса, правительство попыталось проявить политическую волю, необходимую для преобразований в налогово-бюджетной сфере. Но на преодоление всех препятствий - внешних (доверие рынка) и внутренних (политическое противодействие) – времени уже не осталось.
Итак, падение сбора налогов лишало государство существенной части денежных ресурсов, затруднило выполнение его прямых обязанностей (обеспечение армии, оплата труда работников бюджетной сферы, социальные выплаты и т. п.). Налоговый кризис перерос в бюджетный кризис, сопровождаемый массовыми задержками в выплате пенсий, зарплаты, социальных пособий. Подавить в зародыше его не удалось, хотя еще в 1995 г. правительство задумало комплекс бюджетных преобразований (реформы социальной, коммунальной, военной сфер), который параллельно должен был сделать доходы и расходы бюджета эластичными по динамике производства. Но реформа бюджетной сферы, как уже говорилось, сама по себе требовала крупных расходов и была сопряжена с болезненными социально-политическими решениями, начиная с отказа от дорогой армии и мобилизационной военной доктрины и кончая минимизацией ценовых дотаций в жилищной сфере. В предвыборных условиях 1996 г. бюджетная реформа оказалась невозможной.
Для выхода из бюджетного кризиса необходимо стабилизировать и несколько увеличить доходы бюджета, но не за счет усиления налоговой нагрузки, а путем повышения справедливости налоговой системы (сокращения числа льгот) и борьбы с уклонением от налогов. Пока не будет проведена подлинная бюджетно-налоговая, финансовые катастрофы будут повторяться.
Заключение.
Попытки ликвидировать задолженность по зарплате в 1997 – 1998 гг. наглядно показали, что предназначенные для этого средства до места назначения не доходили, работники зарплату не получали, но губернаторы рапортовали об успехах, и никто не нес ответственность. Важно наладить полную прозрачность бюджетного процесса, действительно гласный отчет о движении бюджетных средств, чтобы депутаты, представляющие интересы населения, журналисты и сами граждане могли в любой момент убедиться, что средства налогоплательщиков расходуются точно по плану. Для этого бюджет должен быть детализированным, открытым и понятным. К сожалению, все попытки добиться этого в России наталкиваются на глухое сопротивление.
Бюджет должен быть реальным – это одно из важнейших условий нормального функционирования экономики. У истоков бюджетных неплатежей лежит нереалистичное бюджетное планирование, т.е. завышенная оценка возможного уровня реального ВВП и, соответственно, доходов бюджета. В свое время завышенную оценку бюджетных доходов при разработке и утверждении госбюджета можно было считать технической ошибкой прогнозирования, вызванной высокими темпами инфляции, неизвестными темпами падения ВВП. Но она быстро стала вполне осознанной, регулярной практикой парламента, не желающего брать на себя ответственность за политически непопулярное снижение расходов.
Чтобы бюджетные расходы были эффективными, они должны быть адресными. Пока же бесплатными и субсидируемыми государством услугами в области здравоохранения, образования, коммунального хозяйства пользуются не только лица, действительно нуждающиеся в государственной поддержке, но и достаточно обеспеченные, способные сами финансировать такие расходы. Здесь есть серьезный резерв сокращения расходов бюджета, однако важно не перегнуть палку.
Список использованной литературы:
Бюджетный процесс в Российской Федерации, - М., «Филинъ», 1998 г.
Бюджет и бюджетное финансирование –приложение к журналу «Финансы», М., 1999 г.
Социально – экономические проблемы России: Справочник, - СПб, «Норма», 1999 г.
1
За таких умов найдоцільнішим для уряду є підвищення рівня доходів і можливостей фінансування бюджетних витрат за рахунок валютної приватизації, яке дає змогу утримуватися від залучення додаткових боргових коштів, не скорочуючи значно фінансування з бюджету державних програм, і зберегти рівень валових валютних резервів НБУ. Поряд із цим необхідно здійснити все можливе для скорочення податкових пільг і впровадження жорстких вимог до боржників за платежами до бюджету, що допоможе розрахуватися з бюджетними боргами.
4. БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ ЯК ФАКТОР ІНФЛЯЦІЇ
Скільки існують товарно-грошові відносини, стільки ж часу існує явище інфляції. На зростання цін під час війн, неврожаю та внаслідок зменшення ваги дорогоцінного металу в монетах скаржилися споживачі ще в Стародавньому Римі та Греції. Поняття інфляції у спеціальних виданнях визначається як процес «стійкого підвищення загального рівня цін, що супроводжується знеціненням грошової одиниці, падінням її платоспроможності» або як «стійке зростання загального рівня цін, породжуване порушенням макроекономічної рівноваги».
Загальний індекс інфляції за 1997 р. становив 10,1 %, а протягом І півріччя 1998 р. набував значень, наведених у таблиці 1.
|
Таблиця 1
|
|
Рівень інфляції у I півріччі 1998 р.
|
(% до попереднього місяця) |
|
січень
|
лютий |
березень |
квітень |
травень |
червень |
1,3 |
0,2 |
0,2 |
1,3 |
0,0 |
0,0 |
Динаміка цін у цей період відбиває тенденцію поступової стабілізації, що зумовлена такими позитивними й негативними факторами:
— значним розміром дефіциту зведеного бюджету, що покривається за рахунок зростання державного боргу;
— збільшенням ставок процентів по внутрішніх та зовнішніх державних позиках;
— збереженням значного рівня заборгованості щодо заробітної плати та інших соціальних виплат;
— перевищенням загальних доходів населення над витратами у II півріччі 1997 р.;
— зниженням курсу національної грошової одиниці по відношенню до іноземних валют;
— збільшенням дисконтної ставки НБУ;
— змінами в порядку резервування банками залучених коштів;
— підвищенням плати за використання бюджетних коштів. Значні розміри дефіциту державного бюджету України в останні роки обґрунтовуються, як правило, скрутним економічним становищем держави, зростанням цін, падінням обсягів виробництва й ВВП, ухилянням від сплати податків тощо. Проте всі зазначені негаразди є не причиною, а значною мірою наслідками сучасної бюджетної політики держави.
Розмір дефіциту при плануванні й виконанні державного бюджету визначальною мірою залежить від політичної волі держави, і вплив об'єктивних внутрішніх або зовнішніх обставин на бюджетний процес не є вирішальним. Так, якщо в роки першої світової війни в Росії у 1915—1916 рр. витрати державного бюджету покривалися прибутками лише на одну чверть, у 1917 р. — на 20 %, а кількість паперових грошей в обігу лише за три роки зросла в 14 разів, то під час другої світової війни, значно більш руйнівної для економіки Радянського Союзу, у 1942 р. дефіцит державного бюджету становив 10 %, у 1943 р.— 7 %, а 1944 р. взагалі був бездефіцитним. Грошова маса за цей період зросла лише у 2,4 разу.
Виконання державного бюджету 1997 р. характеризується параметрами, наведеними в таблиці 2.
|
Таблиця 2
|
|
Виконання державного бюджету в 1997 р.
|
|
Показники
|
Виконання |
Заплановано законом про державний бюджет 1997 р. |
|
млрд. грн.
|
% ВВП |
млрд. грн. |
% ВВП |
Доходи |
15,7 |
17 |
21,7 |
72,2 |
Витрати |
22 |
23,8 |
27,4 |
80,3 |
дефіцит |
6,3 |
6,8 |
5,7 |
|
Виконання зведеного державного бюджету (що має у своєму складі місцеві) мало такі кінцеві результати:
доходи—27,1 млрд. грн. (29,3 % ВВП); витрати — 33,3 млрд. грн. (36,1 % ВВП); дефіцит—6,2 млрд. грн. (6,7 % ВВП).
Отже, зведений державний бюджет 1997 р. цілком коректним буде назвати невиконаним. На покриття його дефіциту протягом 1997 р. державою було залучено 4,9 млрд. грн. внутрішніх та 1,5 млрд. грн. зовнішніх позик.
Ціна зовнішніх позик іноді перевищувала 16 % річних (сума даної позики становила 750 млн. DМ). Для порівняння: уряд Німеччини отримує в разі необхідності кредити під 4—5 % річних, що свідчить про високий рівень його платоспроможності та найвищий ступінь довіри до нього інвесторів.
Такий високий рівень попиту України на іноземні кредити (практична готовність залучати кошти за будь-яку ціну на будь-яких умовах) зумовив присвоєння Україні міжнародним агентством МООDY’S досить низького кредитного рейтингу В2. Літера «В» з цифрою від 1 до З характеризує той чи інший ступінь спекулятивності інвестицій у країну. Іншими словами, це означає, що до країни надходять незначні суми короткострокових, так званих «ризикових», отже, саме спекулятивних інвестицій з високим рівнем доходності в зв'язку з тим, що «великі» інвестори не довіряють урядові даної країни й низько оцінюють її довгостроковий економічний потенціал.
Що ж до внутрішніх позик, то їх ціна у І півріччі 1998 р. була ще більшою.
Використання внутрішніх і зовнішніх державних позик для покриття дефіциту державного бюджету є більш «ринковим» інструментом, ніж додаткова грошово-кредитна емісія, проте використання його протягом тривалого періоду в разі збереження незмінними всіх інших параметрів економічної системи (тобто без зростання ВВП, рівня податкових надходжень, інвестицій тощо) призводить лише до механічного стримування грошової маси й сукупного платоспроможного попиту в певних межах, перетворюючи відкриту інфляцію на відкладену. Ціна державних коштів в умовах незмінних параметрів бюджету (основа доходної частини — ПДВ, який у своєму теперішньому вигляді робить неконкурентоспроможними українські товари й обмежує попит на них) цілком закономірно стабільно зростає, утворюючи певну фінансову піраміду на державному рівні.
Таким чином, внутрішні й зовнішні позики не можна розглядати як панацею у бюджетній та антиінфляційній політиці держави. Внутрішній і зовнішній борг України швидко зростає, його обслуговування стає окремою вагомою статтею бюджетних витрат. Закон «Про державний бюджет України на 1998 рік» визначає:
— доходи — 21,101 млрд. грн.;
— витрати — 24,482 млрд. грн., в тому числі обслуговування державного боргу — 2,885 млрд. грн.
Для порівняння: бюджет 1998 р. передбачає витрати на:
— соціальний захист — 1,985 млрд. грн.;
— національну оборону — 1,678 млрд. грн.;
— правоохоронну діяльність— 1,652 млрд. грн.;
— освіту— 1,566 млрд. грн.;
— охорону здоров'я — 0,704 млрд. грн.;
— фундаментальні дослідження — 0,541 млрд. грн.;
— культуру й мистецтво — 0,159 млрд. грн.;
— фізкультуру й спорт — 0,067 млрд. грн.
Іншими словами, обслуговування зовнішнього і внутрішнього державного боргу в 1998 р. згідно з оптимістичними прогнозами (тобто в разі виконання бюджету) становитиме 11,8 % всіх витрат. Це більше, ніж витрати на освіту, охорону здоров'я, науку й спорт разом узяті.
Цей же закон передбачає до кінця року такі параметри державного боргу: зовнішній —5,85 млрд. грн., внутрішній — 16,96 млрд. грн. Це — 22,81 млрд. грн., що більше, ніж державні доходи бюджету 1998 р.
Таким чином, до кінця поточного року Україна матиме борг, оформлений у вигляді позик (без урахування поточної заборгованості по зарплатах, пенсіях тощо), який перевищує річні доходи бюджету. Обслуговування й сплата цього боргу в найближчі роки буде найвагомішою статтею витрат державного бюджету і визначальним фактором інфляції.
Деформації на бюджетному рівні зумовили збереження на початку 1998 р. значного рівня заборгованості щодо заробітної плати та інших соціальних виплат (див. табл., 3). З одного боку, несвоєчасні виплати заробітної плати, штучно обмежуючи сукупний попит в економіці, в короткостроковому періоді позитивно впливають на загальний рівень цін, стримуючи інфляцію «попиту», проте з другого боку, в довгостроковому періоді, стримуючи збут товарів, вони вкрай негативно впливають на виробництво, знижують ВВП та зумовлюють інфляцію «витрат» за рахунок подорожчання одиниці продукції, що її виробляють в умовах зниження обсягу виробництва (ефект масштабу виробництва).
|
Таблиця 3
|
|
Заборгованість по зарплаті та інших соціальних виплатах
|
(млн. грн.) |
|
Показники
|
На 1 січня 1998 р. |
На 1 лютого 1998 р. |
|
Всього по Україні
в тому числі: |
4907,8
|
5156,3 |
по бюджетних організаціях |
716,8 |
783,4 |
по не бюджетних організаціях |
4191,0 |
4372,9 |
|
По всіх підприємствах строком: |
|
|
|
до 1місяця
|
416,1 |
475,0 |
1-2 місяці |
429,7 |
472,1 |
2-3 місяці |
507,4 |
538,3 |
більше 3 місяців |
3554,6 |
3670,9 |
