К2 -коефіцієнт ліквідності для ресурсів із середньою ліквідністю (кошти на термінових рахунках із терміном від 6 місяців до 1 року);
К3- коефіцієнт ліквідності для ресурсів із високою ліквідністю (кошти на термінових рахунках із терміном від року до 4 років).
Всі три коефіцієнти ліквідності можуть бути розраховані по одній формулі:
,
де:Кл- коефіцієнт ліквідності(К1,К2, К3);
Зк- заборгованість за позикою, наданою відповідно на 6 місяців, на рік, від року до 4 років;
Р- притягнуті депозити відповідно з зазначеними коефіцієнтами на термін до 6 місяців, до року, від року до 4 років.
Зазначені коефіцієнти повинні бути, як правило, нижче 100%.
Додатковими чинниками підтримки ліквідності є обмеження розміру кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних коштів установи банку, і видача кредиту можливо більшому числу клієнтів при зберіганні загального обсягу кредитування, що мінімізує втрати банку від порушення умов повернення позичок.
Банки звичайно за участю держави практикують «трансформацію» ліквідних грошових нагромаджень, насамперед депозитів, у середньо- і довгострокові кредити . Деякі банки скорочують короткострокові позички при одночасному розширенні середньострокового і довгострокового кредитування, зокрема, житлового будівництва, домагаючись високого коефіцієнта «трансформації» ресурсів короткострокових у довгострокові. Коефіцієнт розраховується по формулі:
,
де: R - короткострокові ресурси;
S - короткострокові позички;
К- трансформація ресурсів по терміну може бути однією з причин загострення банківської ліквідності. Тому необхідно регулювати трансформацію ресурсів шляхом страхування і резервування частини короткострокових ресурсів на рівні 10-20%.
Досвід закордонних і вітчизняних комерційних банків свідчить про те, що головними чинниками, що визначають ліквідність, є тип притягнутих депозитів (терміновий або до запитання), джерело їх походження і стабільність. Як відомо, Національний банк для підтримки комерційними банками своєї ліквідності, тобто спроможності своєчасно, цілком і безперебійно робити платежі за своїми обов'язками, установлює визначені обов'язкові співвідношення між власними коштами банку і залученими ресурсів. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально припустимих значень, так і їхнього істотного перевищення. У першому випадку комерційним банкам наказується в місячний термін призвести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів притягнутих ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку. Проте варто мати на увазі, що притягнення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.
Якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, чим встановлене мінімально допустиме. те діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку . У цьому випадку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банкиодержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком використовують надані їм права по притягненню коштів у якості кредитних ресурсів.Стан ліквідності активів аналізується через відхилення фактичних значень від нормативно встановлених співвідношень різноманітних груп активних статей балансу і капіталу банку, депозитних рахунків, виділення і порівняння ліквідних активів із загальною сумою активу балансу. Якщо співвідношення виданих кредитів і суми розрахункових поточних рахунків, внесків і депозитів систематично перевищує нормативно встановлене, то банку варто змінити свою стратегію і тактику убік активізації депозитної політики, розвитку супутніх залучень внесків банківських послуг із метою розширення ресурсного потенціалу .
1.1. Механізм управління ліквідністю
Повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами. З організаційної точки зору вона припускає дотримання співвідношень окремих груп і статей пасивів і активів балансу, зафіксованих у визначених показниках. Такі показники підрозділяються на зовнішні і внутрішні.
До зовнішіх відносяться показники, що встановлюються, відповідно до чинного законодавства, Національним банком. Вони являють собою форму державного управління діяльністю комерційного банку. Що стосується внутрішніх показників, то, відповідно до державної функції, вони визначають найбільше загальні пропорції, необхідні для забезпечення фінансової стійкості банку. Так, показник поточної ліквідності розкриває співвідношення загальної суми ліквідних коштів до зобов'язань банку по рахунках до запитання. Його значення для банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів, - 0,2 означає, що 20% активів, що відповідають сумі залишків рахунків до запитання, необхідно тримати в найбільше ліквідній формі: залишків грошей у касах банку, залишків на його кореспондентських рахунках, облігацій державних позик, виданих кредитів терміном погашення до 1 місяця й ін. Конкретна частка кожного з цих активів у їхньому загальному обсязі визначається самим комерційним банком. Причому вона не може укладатися довільно. Пропорції окремих видів ліквідних активів установлюються комерційним банком самостійно з урахуванням сформованих традицій і специфіки його роботи, а також особливостей діяльності клієнтури. Вони фіксуються у формі внутрішніх показників ліквідності і служать орієнтиром в оперативній роботі відповідних служб і спеціалістів банку.
При розробці зазначених показників, а також роботі з управління ліквідністю враховується комплекс чинників, що можна згрупувати в чотири основні групи:
1) випадкові і надзвичайні, що виникають у зв'язку з особливостями діяльності клієнтів банку
2) ; сезонні, що мають відношення до виробництва і переробки сільськогосподарської продукції;
3) циклічні, що відтворюють коливання ділової активності
4) ; довгострокові, що викликаються зрушеннями в споживанні, інвестиційному процесі, розвитком науково-технічного прогресу.
Дані показники виконують роль своєрідних «обмежувачів», що забезпечують відповідну спрямованість діяльності комерційного банку; їхнє дотримання не є безпосередньою роботою комерційного банку. Цільова ж функція управління визначається змістом процесу. Оскільки банк є комерційним підприємством, то кінцевою ціллю його діяльності виступає одержання прибутку. Цим забезпечується «самозбереження» банку як установи, що функціонує в ринковому середовищі.
Для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування специфічних показників ліквідності. Хоча загальна і специфічна ліквідність комерційного банку доповнюють один одного, спрямованість їхньої дії взаємно протилежна. Максимальна специфічна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.
Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог загальної і специфічної ліквідності. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.
Проведення такої роботи потребує відповідного оперативно-інформаційного забезпечення. Банк повинний володіти оперативною інформацією про наявні у нього ліквідні кошти, очікувані надходження і майбутні платежі. Таку інформацію доцільно подавати у виді графіків надходжень і платежів, що випливають із прийнятих зобов'язань, на відповідний період (декаду, місяць і т.д.). Вона є основою для розгляду пакету кредитних пропозицій на даний період.
забезпечуючий реалізацію зазначеної цільової функції механізм банківського управління має істотні особливості. Традиційно, як і в будь-якого комерційного підприємства, максимізація прибутку досягається збільшенням надходжень (виручки) і скороченням витрат. Проте зміст цих показників для комерційних банків специфічний. Вони включають не загальний (валовий) оборот банківської “виручки”, а лише ту його частину, що забезпечує формування і використання прибутку. Основний елемент обороту - видача і погашення позичок - регулюється відповідно до законів руху позиченої вартості.
Обсяг валового прибутку банку залежить від розміру позичених коштів1і їх “ціни”, тобто процентних ставок. Дія кожного з цих чинників, крім природного впливу ринкової кон'юнктури, залежить від специфічних вимог забезпечення ліквідності.
Розмір кредитних вкладень комерційного банку визначається обсягом власних і залучених коштів. Проте відповідно до принципів регулювання діяльності банку вся сума цих коштів (навіть якщо виключити з їхнього складу будівлі, устаткування й інші матеріальні ресурси) не може бути використана для кредитування. Тому завданням банку є визначення обсягу ефективних ресурсів, що можуть бути спрямовані на здійснення кредитних вкладень. Для розрахунку їхнього обсягу пропонується така формула:
КРэ= Уф + Осс + Д + Ор + Опр - НА - 0,15(Д + Ор) - 0,2Ор.
де:КРэ- ефективні кредитні ресурси;
Уф- статутний фонд;
Осс- залишки власних коштів банку;
Д- депозити;
Ор- залишки на розрахункових та інших рахунках клієнтів у банку;
Опр- інші залучені кошти;
НА- ресурси, вкладені в будівлі банку, устаткування й інші низьколіквідні активи.
Відповідно до приведеної формули, обсяг ефективних ресурсів визначається як різниця між загальною сумою пасивів балансу банку (за відрахуванням вкладень в активи - будівлі й ін., що в умовах нерозвиненості ринків цінних паперів і нерухомості не можуть бути вивільнені і спрямовані на кредитні вкладення) і залишків залучених коштів, що спрямовуються в обов'язкові резерви (15 %, від залишків депозитів - 0,15(Д +Ор)), а також розміщених у , що виключають їхнє використання для видачі позичок (0,2Ор).
Реалізація цільової функції управління ліквідністю починаючим свою діяльність комерційним банком складається в адекватному розміщенні ресурсів, а реально функціонуючим - у встановленні обсягу і розподілі вільних ресурсів або розміру і джерела покриття дефіциту ресурсів. Обсяг вільних ресурсів - (КРс), також дефіцит ресурсів (КРд) визначаються як різниця суми ефективних ресурсів і фактичних кредитних вкладень банку (КВф):
КРс(КРд) = КРэ - КВф.
Розміщення вільних ресурсів провадиться з урахуванням чинника часу - можливого періоду їх застосування. Для цього необхідно розподілити ресурси і кредитні вкладення по термінах використання.
Розподіл кредитних ресурсів по термінах використання відбиває структуру пасивів балансу банку. Ресурси, що повертаються по пред'явленні, включають залишки на розрахункових і інших рахунках клієнтів із нерегламентованим терміном їх застосування. Депозити, терміни збереження яких визначені договором, дозволяють установити конкретний період використання ресурсів. Групу безстрокових ресурсів складають власні кошти банку - його статутний капітал.
Для обчислення ефективності використання кредитних ресурсів(Экр)пропонується така формула:
,
де: Т - період, на який видані позички.
Рівень процентних ставок по банківських позичках визначається відповідно до коливань грошового ринку: змінами співвідношення пропозиції грошей і попиту на гроші. Проте особливість тут у визначенні рівня процентної ставки в умовах, коли попит і пропозиція на грошовому ринку взаємно покривають один одного. Ціна видаємого комерційним банком кредиту при цьому відбиває рівень базової процентної ставки і розмір процентної маржі.
Базова процентна ставка складається відповідно до рівня відсотків, що сплачуються комерційним банком по пасивних операціях. Загальна базова процентна ставка(БПСо)визначається по всьому колу операцій відповідно до формули:
, де:ПСпо, - процентні ставки по відповідних видах пасивів.
Загальна базова процентна ставка має аналітичне призначення і використовується для оцінки пакету кредитних пропозицій. При вирішенні питання про видачу конкретних позичок варто застосовувати показник «базова ціна кредиту»(БЦк). Він встановлюється з урахуванням тимчасового чинника - періоду користування позичкою(Т):
,
Наприклад, підприємство просить у банку кредит у сумі 12 тис. грн. на термін до 4 років. Погашення кредиту здійснюється починаючи з другого року. щокварталу, рівними частками: термін погашення - останній робочий день кварталу. Якщо за ресурси сплачується (умовно) у перший рік 8 %, другий і третій рік - 10, четвертий рік - 12 %, те базова ціна кредиту складе:
.
Для одержання реальної ціни кредиту до його базової ціни додається розмір маржі. У основі числення її розміру лежить мінімально необхідний обсяг прибутку(НОД). Він розраховується відповідно до суми витрат банку (ИБ) інеобхідного прибутку (П).Витрати включають витрати на здійснення діяльності банку: плату за кредитні ресурси, оплату праці робітників, орендну плату, витрати по амортизації будівель і устаткування, охороні, господарсько-операційні та ін. При визначенні їхнього обсягу не потрібно використання особливої методики.
В основі методики численнясумиприбутку лежитьрозмір прибутку, що припадаєна власнийкапітал банку; приорганізації банку в акціонерній формі - дивіденду. Його рівень не може бути нижче базової процентної ставки по пасивних операціях,оскільки в даному випадку ринкова вартість випущених банком цінних паперів буде нижче номінальної. Таке знецінення основного капіталу підриває ділову репутацію банку і сприймається як погіршенняпо загальній ліквідності. При встановленні норми прибутку навласний капітал необхідно враховувати рівень прибутку,виплачуваного попривілейованих акціях. Добуток середньої норми прибутковості на розмір власного капіталу дозволяєвизначити масуприбутку, що спрямовується на виплатудивідендів(МПд).Вона є основоюдля обрахунку загальної суми необхідного прибутку. Для цього до масиприбутку, використовуваної на виплату дивідендів,варто додати:
·відрахування в резервний фонд банку(РФ);
·платежі в бюджет(Пл);
·мінімально доцільний розмір фондів економічного стимулювання банку(ФЭС).
У цьому зв'язку мінімально необхідний обсяг прибутку банку обчислюється по формулі:
НОД = ИБ + МПд + РФ + Пл + ФЭС.
Для визначення розміру процентної маржї обчислений розмір прибутку варто віднести до обсягу кредитних вкладень:
Видача позичок клієнтам здійснюється з врахуванням базової ціни необхідного кредиту і процентної маржі(ПМ). Наприклад, якщо розрахована відповідно до формул маржа виразиться в 3,3 %, то реальна ціна кредиту, базова ціна якого була обчислена вище, в розмірі 9,3 %, складе 12,6 %. Відповіднодо ринкової кон'юнктури фактична ціна кредиту може бути вище або нижче обчисленої банком реальної ціни. У останньому випадку комерційний банк змушений почати додаткові заходи по управлінню ліквідністю: вишукати резерви зниження витрат, перебудувати структуру пасивних операцій, збільшити объем кредитних вкладень, що дозволяє забезпечити достатній рівень загальної ліквідності в умовах стягування знижених процентних ставок по активних операціях.
1.2. Коефіцієнти ліквідності
Для визначення ліквідності банку пропонується використовувати коефіцієнти. Один основний - коефіцієнт миттєвої ліквідності. І два допоміжних - коефіцієнти ліквідності по термінових зобов'язаннях і генеральний коефіцієнт ліквідності по термінових зобов'язаннях. Допоміжні коефіцієнти розраховуються у випадку,якщо показники банку по надійності близькі до граничних значень. Допоміжні коефіцієнти дозволяють оцінити можливість повернення вкладених коштів у випадку призупинення банком проведення операцій на фінансовому ринку. У розрахунках використовуються такі групи активу і пасиву балансу: по активу:
·ліквідні активи;
·капітальні вкладення; по пасиву:
·зобов'язання до запитання;
·термінові зобов'язання. Коефіцієнт миттєвої ліквідності (kмл) показує спроможність банку погасити зобов'язання до запитання, протягом одного-двох банківських днів. Ймовірність пред'явлення всіх зобов'язань до запитання банку одночасно не дуже велика. Проте, якщо банк починає відчувати затруднення у своїй роботі, вилучення клієнтами коштів із розрахункових і поточних рахунків може прийняти лавинообразний характер. У цьому випадку нездатність банку оперативно розплатитися за цим видом зобов'язань може призвести до наростання збоїв у його роботі.
kмл = ЛА/ОВЧ100%.
Якщо отриманий результат вище 100%, то навіть при знятті всіх коштів, розташованих на рахунках до запитання, банк справиться з виконанням своїх зобов'язань, зберігши свою платоспроможність.
Цей коефіцієнт дозволяє клієнтам банку судити про те, як швидко банк може здійснити платежі по їхніх платіжних дорученнях. І, таким чином, представляє великий інтерес для потенційних клієнтів, що цікавляться умовами розрахунково-касового обслуговування в банку. За даною методикою коефіцієнт миттєвої ліквідностіkмл, що перевищує 30% (по інших методиках - не менше 40%), спроможний гарантувати своєчасність здійснення банком платежів по поточних зобов'язаннях. Допустимим є 70%. Критичне значення - 30%. Коефіцієнт ліквідності по термінових зобов'язаннях . Цей коефіцієнт показує, яка частина термінових зобов'язань гарантовано може бути погашена у випадку призупинення банком проведення операцій.
kлсо = (ЛА - ОВ)/СрЧ100%.
Як правило, до моменту пред'явлення даних зобов'язань банку до оплати, у випадку припинення останнім проведення операцій, йому вже будуть пред'явлені зобов'язання до запитання, тому для погашення термінових зобов'язань у банку залишається лише частина ліквідних активів. На справді ситуація буде дещо інша. Крім ліквідних активів, до моменту погашення термінових зобов'язань банк буде мати у своєму розпорядженні повернуті позички, термін за якими минув (за відрахуванням прострочених позичок по цих же термінах), і ймовірність повернення, відповідно, може значно зрости. Але, на жаль, рахунки балансу по виданих позичках не діляться по термінах, тому, аналізуючи баланс, неможливо визначити, який термін та чи інша частина виданих позичок має. Крім того, до серйозних фінансових трудностей (саме для такої ситуації і розраховується коефіцієнт) банк приводить, в основному, ризикована кредитна політика, а в цьому випадку значна частина кредитів виявляється неповернутою. Тому реально розрахунок по зобов'язаннях банку проводиться за рахунок ліквідних активів, які має банк . Якщо розмір коефіцієнта вище одиниці, то банк гарантовано спроможний погасити усі свої термінові зобов'язання перед клієнтами. Якщо розмір коефіцієнта знаходиться в діапазоні від одиниці до нуля, то банк гарантовано погасить лише частину термінових зобов'язань. У цьому випадку відіграє роль тривалість терміну по укладеній угоді. Чим коротшийтермін, тим вище ймовірність гарантованого повернення коштів по зобов'язанню. Якщо розмір коефіцієнта менше нуля, це значить, що погашення термінових зобов'язань можливо лише за рахунок виданих позичок, у міру їх повернення, і ризик неповернення коштів зростає. Допустимим вважається - 25%. Критичне значення - мінус 50%. Генеральний коефіцієнт ліквідності по термінових зобов'язаннях (kглто) показує, яка частина термінових зобов'язань може гарантовано бути погашена як за рахунок ліквідних активів, так і капітальних вкладень. На відміну відkлсо, генеральний коефіцієнт показує, яку максимальну частину термінових зобов'язань банк гарантовано може погасити.
kглсо = (ЛА + КВ - ОВ)/СрЧ100%.
Допустимим є значення 50%. Критичним - 25%.
Для дуже великих банків критичні і допустимі значення допоміжних коефіцієнтів встановити складно, тому що процеси, що характеризують ліквідність у таких банках, дещо відрізняються від тих що описуються в моделі. Тому для таких банків коефіцієнти що розраховуються носять скоріше довідковий характер.
Крім того існують слідуючі коефіцієнти ліквідності, що приведені в таблиці №9:
Розділ 3. Рекомендації по підвищенню ліквідності і платоспроможності банку
У якості результатів усього вищевикладеного в даній курсовій роботі я хочу подати рекомендації, що сприяють підвищенню ліквідності і платоспроможності банку, що виявився на межі своєї ліквідності, а це можливо через помилки в його політиці, недооцінки ринку, хиб в аналітичній роботіта й в інших причинах, і який змушений прибігати до термінових заходів.
По-перше, банку з нестійким положенням можна порадити поліпшити організаційну структуру банку, тобто приділити увагу розвитку менеджменту, зокрема, створити, наприклад, службу внутрішнього аудиту, що дозволило б знизити зловживання усередині банку.
По-друге, банку необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально допустимих значень, так і їхнього істотного перевищення. У першому випадку комерційним банкам потрібно в місячний термін привести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку. Проте варто мати на увазі, що залучення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.
З іншого боку, для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, чим установлене мінімально допустиме. то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку. У цьому зв'язку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком використовують надані їм права по залученню коштів у якості кредитних ресурсів.
У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.
Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог ліквідності і прибутковості. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.
По-третє, банк повинний визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу. Як уже відзначалося, прогнозування цієї потреби може здійснюватися двома методами. Один із них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів, а інший - прогнозування обсягу позичок і внесків. Обидва розглянутих методи мають недолік: вони спираються на середній, а не граничний рівень ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка повинна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволяє йому визначити потреби в готівці на даний момент.
У вирішенні цього завдання допоможе також попереднє вивчення господарських і фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі, відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу і т.д. Причому, крім місцевих чинників, необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни в грошово-кредитній політиці, у законодавстві і т.д.
Вивчення всього цього, а також прогнозування допоможе банку більш точно визначити необхідну частку ліквідних коштів в активі банку. При цьому банк повинний спиратися на свій досвід.
