При международном сублизинге западные лизинговые компании на основе соответствующих соглашений сдают в лизинг оборудование российским лизинговым компаниям, которые в свою очередь передают его в сублизинг конечным потребителям — российским предприятиям. Западные лизинговые компании имеют доступ к недорогим, по российским меркам, заемным ресурсам, предоставляемым западными банками, страховыми и инвестиционными компаниями. Однако для того чтобы установить эффективное взаимодействие между российскими и западными лизинговыми компаниями по поводу заключения договоров сублизинга, необходимо иметь ясность и четкое понимание по следующим вопросам:
— каковы экономические интересы лизингодателя, лизингополучателя, сублизингополучателя;
— какими соглашениями, договорами оформляется сделка;
— на чьем балансе будет находиться сдаваемое в лизинг оборудование;
— каков будет порядок бухгалтерского учета и отчетности;
— каков состав и размер налогов у лизингодателя, лизингополучателя, сублизингополучателя;
— как определить состав и размер лизинговых и сублизинговых платежей, направления денежных потоков;
— каков механизм амортизации при сублизинге;
— кто должен получать лицензию на право осуществления лизинговой деятельности при операциях сублизинга;
— как разработать схемы финансирования и предоставления гарантий при операциях сублизинга.
На ряд поставленных вопросов можно найти ответ в Законе. В нем разъяснена сама схема сублизинга. Отмечено, что "при сублизинге лицо, осуществляющее сублизинг, принимает предмет лизинга у лизингодателя по договору лизинга и передает его во временное пользование лизингополучателю по договору сублизинга".
В Законе особо оговорено, что "не допускается переуступка лизингополучателем третьему лицу своих обязательств по выплате лизинговых платежей". Что это может означать? Прежде всего под третьим лицом может пониматься какой-либо контрагент лизингополучателя. И именно ему, этому контрагенту, запрещено передавать обязательства по выплате лизинговых платежей. В таком случае эта норма введена законодателем с целью предотвратить возможность ухода от налогообложения.
Вместе с тем, если рассматривать схему сублизинга, то в Законе прямо не сказано, кому должен платить лизинговые платежи лизингополучатель. Под адресатом можно понимать и лизингодателя, и сублизингодателя. Не исключено, что многие заинтересованные лица, и прежде всего налоговые органы, могут понять под третьим лицом в этой сделке сублизингодателя. Однако лизингополучатель даже при всем желании не может направлять лизингодателю лизинговые платежи, поскольку не заключал с ним соответствующего договора. Закон не требует заключения такого договора. Сказано только, что "в том случае, если осуществляется передача предмета лизинга в сублизинг, обязательным является согласие лизингодателя в письменной форме".
Отличительной особенностью международного сублизинга, согласно Закону, является перемещение предмета лизинга через таможенную границу Российской Федерации только на срок действия договора сублизинга. Отмечено, что международный сублиэинг является разновидностью международного лизинга, регулируемого Законом. Это означает, что при так называемом импортном сублизинге сублизингодатель должен быть нерезидентом. Такое требование резко сужает возможности применения операций сублизинга. Заинтересованность российских предприятий в схемах сублизинга чаще всего объяснялась возможностью российской лизинговой компании выступить в качестве сублизингодателя, а нерезидента — в качестве лизингодателя. В таком случае сублизингодатель проплачивает все налоги, которые при обычной схеме лизинга могут лечь на лизингодателя (например, таможенные платежи, НДС, налог на имущество, если оно на балансе сублизингодателя, налог на доход). Здесь возникает вопрос, есть ли необходимость при сублизинге понуждать лизингодателя, находящегося за рубежом, в обязательном порядке становиться на учет в органе Госналогслужбы РФ? Думаю, что нет.
В мировой практике достаточно давно используется так называемый лизинг с участием множества сторон, или левередж-лизинг. Он используется при финансировании сложных, крупномасштабных объектов, когда лизингодатель использует предмет лизинга в качестве залогового обеспечения для привлечения средств других участников лизинговой сделки. У нас в России эту форму лизинга только начинают применять. Среди перечисленных в Законе видов лизинга левередж-лизинг не упоминается. Вместе с тем предложенная выше норма позволяет лизингодателю использовать переданное в лизинг имущество в качестве залога и тем самым строить более сложные схемы финансирования и предоставления гарантий.
Разразившийся острый финансовый кризис, в результате которого многие российские банки легли на бок, не мог не повлиять на лизинговый бизнес. Однако, несмотря на всю свою пагубность, финансовый кризис может сыграть положительную для российского лизинга роль, привнеся ряд неожиданных на первый взгляд импульсов, которые могут благоприятно (хотелось бы!) сказаться на стратегическом развитии отечественной экономики. И вот почему.
Во-первых, оставшимся на плаву банкам придется менять ориентиры — быстрее переходить от операций с короткими деньгами к осуществлению инвестиций в реальный сектор экономики, т. е. в производство. Для этой цели лизинг просто незаменим, поскольку предоставляет дополнительные гарантии лизингодателям.
Во-вторых, выход из кризиса будет сопровождаться развитием отечественных производителей оборудования, усилением кооперационных связей с западными странами и странами СНГ.
Программа реструктуризации банковской системы, подготовленная Правительством РФ и Центральным банком РФ, предполагает привлечение к участию в капиталах российских банков новых собственников, включая иностранных. Мыслится возможность прихода в Россию зарубежных банков и предоставление им права работать с физическими и юридическими лицами при выполнении одного обязательного условия — осуществления реинвестиций в реальный сектор российской экономики.
Общий объем средств граждан и предприятий, являющихся потенциальными клиентами обновленной банковской системы, уже сегодня составляет более ста миллиардов долларов. Вместе с тем для того, чтобы эти деньги заработали, необходимо прежде всего предоставить надежные гарантии банкам и вкладчикам. Даже если половина обесцененных банковских активов будет направлена в реальный сектор, причем треть из них через лизинговые схемы, что вполне реально, то за счет этого потока объемы нового лизингового бизнеса превысят 10 млрд долл. США (что на порядок больше показателей 1997 г.). Эта сумма может существенно увеличиться за счет западных лизинговых инвестиций. Все зависит от гарантий, от "культуры возвращать кредиты".
Интерес отечественных и западных банков определяется не только возможностью аккумулировать большие объемы денежных ресурсов и обеспечить их существенный прирост посредством продуктивной работы в реальном секторе. Эти банки могут выступить как надежная финансовая инфраструктура для тех инвесторов, которые стратегически заинтересованы в долгосрочном и надежном бизнесе в нашей стране и которые не собираются пересматривать свои намерения из-за временной кризисной ситуации.
В результате и отечественным, и зарубежным банкам в ближайшее время потребуется задействовать такие финансовые механизмы, которые обеспечивают одновременно расширение инвестиций в производство и предоставление надежных гарантий инвесторам. Известны лизинговые проекты, например, в области телекоммуникаций, транспорта, различных видов технологического оборудования, по которым западные инвесторы уже сейчас готовы вложить в российскую экономику миллиарды долларов ради получения еще большей отдачи. Важно доверие и уважительное отношение к собственности.
До выхода Закона запрещалось сдавать в лизинг имущество, ранее использованное при лизинговой операции. Теперь это ограничение снято. Так, в случае осуществления финансового или смешанного (симбиоз финансового и оперативного) лизинга в обязанность лизингодателя входит: "приобрести у определенного продавца (поставщика) в собственность определенное имущество для его передачи за определенную плату или передать ранее приобретенное имущество на определенный срок, на определенных условиях в качестве предмета лизинга лизингополучателю". Эта норма Закона значительно шире трактует особенности лизинговых операций по сравнению с ГК РФ и "Временным положением о лизинге". Так, согласно ст. 665 ГК РФ "по договору финансовой аренды (договору лизинга) арендодатель обязуется приобрести в собственность указанное арендатором имущество у определенного им продавца и предоставить арендатору это имущество за плату во временное владение и пользование для предпринимательских целей".
Как видим, в ГК РФ акцент сделан на покупку имущества, указанного арендатором. В Законе это обязательное условие опущено. Кроме того, в соответствии со ст. 667 ГК РФ арендодатель, приобретая имущество для арендатора, должен уведомить продавца о том, что имущество предназначено для передачи его в аренду определенному лицу. Таким образом. Закон предусматривает возможность предоставлять в лизинг ранее приобретенное лизинговой компанией имущество либо имущество, изготовленное непосредственно самим лизингодателем. Это означает, что открывается возможность для формирования вторичного рынка лизинговых услуг.
Для большинства российских лизингодателей и лизингополучателей может существенно расшириться сфера применения лизинга путем вовлечения в хозяйственный оборот различных видов имущества уже бывшего ранее в употреблении, в т. ч. и в рамках договоров лизинга. Это также позволит лизинговым компаниям более гибко применять схемы гарантийного обеспечения лизинговых сделок и в случае невыполнения обязательств по возврату лизинговых платежей активнее изымать оборудование и вторично передавать его в лизинг. В результате многие виды оборудования станут более ликвидными или по-настоящему лизингуемыми.
Введенная в Закон новелла позволяет также снизить цену на некоторые виды оборудования, предназначенные прежде всего для малого бизнеса. Дело в том, что лизингодатели (например, "Московская лизинговая компания", "Нижегородская лизинговая компания", "РТ-лизинг" и др.), специализирующиеся в области лизинга для малого предпринимательства, смогут, зная конъюнктуру рынка, приобретать мини-заводы по переработке мясных, молочных продуктов, фотолаборатории, химчистки и т. п. партиями, получая при этом скидки с цены или в большем объеме товарные кредиты.
Однако все эти действительно очень выигрышные преимущества, предоставляемые Законом, удастся реализовать только в том случае, если будут внесены необходимые изменения в Гражданский кодекс.
Законом определено, что лизинг представляет собой вид инвестиционной деятельности по приобретению имущества и передаче его на основании договора лизинга физическим или юридическим лицам за определенную плату, на определенный срок и на определенных условиях, обусловленных договором, с правом выкупа имущества лизингополучателем. Причем предметом лизинга могут быть любые непотребляемые вещи, в т. ч. предприятия и другие имущественные комплексы, здания, сооружения, оборудование, транспортные средства и другое движимое и недвижимое имущество, которое может использоваться для предпринимательской деятельности, за исключением земельных участков и других природных объектов, а также имущества, которое федеральными законами запрещено для свободного обращения или для которого установлен особый порядок обращения.
В Гражданском кодексе и в Законе говорится о возможности использования предмета лизинга только для предпринимательских целей. Снятие этого ограничения позволило бы ежегодно привлекать в значительном объеме средства населения (порядка 3,5 млрд. долл. США) в операции лизинга автомобилей.
В настоящее время следует проявлять осторожность в сделках по передаче в лизинг предприятий с правом их последующего выкупа, поскольку предварительно должна быть решена проблема с куплей-продажей земли, на которой они находятся. Предпочтение здесь может быть отдано оперативному лизингу, который не предполагает в конце срока договора выкупа имущества.
Согласно Закону функции лизингодателя могут осуществляться только при наличии лицензии на осуществление лизинговой деятельности. Данная норма является императивной, т. е. общеобязательной. В соответствии с Федеральным законом от 25.09.98 № 158-ФЗ "О лицензионной деятельности" (ред. от 26.11.98) операции финансовой аренды (лизинга) входят в число обязательно лицензируемых. В то же время нет необходимости получать лицензию на право осуществления операций, связанных с оперативным лизингом. Срок действия лицензии не может быть менее 3 лет. Ранее Комиссия при Минэкономики выдавала лицензии на лизинговую деятельность на срок от 1 года до 5 лет.
3.Литература.
1. Библиотечка "Российской газеты", выпуск 4. Лизинговые отношения в России.
2. Журнал "Аудиторские ведомости".
3. Гражданский кодекс Российской Федерации.
1
2
де:ПСпо, - процентні ставки по відповідних видах пасивів.
Загальна базова процентна ставка має аналітичне призначення і використовується для оцінки пакету кредитних пропозицій. При вирішенні питання про видачу конкретних позичок варто застосовувати показник «базова ціна кредиту»(БЦк). Він встановлюється з урахуванням тимчасового чинника - періоду користування позичкою(Т):
,
Наприклад, підприємство просить у банку кредит у сумі 12 тис. грн. на термін до 4 років. Погашення кредиту здійснюється починаючи з другого року. щокварталу, рівними частками: термін погашення - останній робочий день кварталу. Якщо за ресурси сплачується (умовно) у перший рік 8 %, другий і третій рік - 10, четвертий рік - 12 %, те базова ціна кредиту складе:
.
Для одержання реальної ціни кредиту до його базової ціни додається розмір маржі. У основі числення її розміру лежить мінімально необхідний обсяг прибутку(НОД). Він розраховується відповідно до суми витрат банку (ИБ) інеобхідного прибутку (П).Витрати включають витрати на здійснення діяльності банку: плату за кредитні ресурси, оплату праці робітників, орендну плату, витрати по амортизації будівель і устаткування, охороні, господарсько-операційні та ін. При визначенні їхнього обсягу не потрібно використання особливої методики.
В основі методики численнясумиприбутку лежитьрозмір прибутку, що припадаєна власнийкапітал банку; приорганізації банку в акціонерній формі - дивіденду. Його рівень не може бути нижче базової процентної ставки по пасивних операціях,оскільки в даному випадку ринкова вартість випущених банком цінних паперів буде нижче номінальної. Таке знецінення основного капіталу підриває ділову репутацію банку і сприймається як погіршенняпо загальній ліквідності. При встановленні норми прибутку навласний капітал необхідно враховувати рівень прибутку,виплачуваного попривілейованих акціях. Добуток середньої норми прибутковості на розмір власного капіталу дозволяєвизначити масуприбутку, що спрямовується на виплатудивідендів(МПд).Вона є основоюдля обрахунку загальної суми необхідного прибутку. Для цього до масиприбутку, використовуваної на виплату дивідендів,варто додати:
·відрахування в резервний фонд банку(РФ);
·платежі в бюджет(Пл);
·мінімально доцільний розмір фондів економічного стимулювання банку(ФЭС).
У цьому зв'язку мінімально необхідний обсяг прибутку банку обчислюється по формулі:
НОД = ИБ + МПд + РФ + Пл + ФЭС.
Для визначення розміру процентної маржї обчислений розмір прибутку варто віднести до обсягу кредитних вкладень:
Видача позичок клієнтам здійснюється з врахуванням базової ціни необхідного кредиту і процентної маржі(ПМ). Наприклад, якщо розрахована відповідно до формул маржа виразиться в 3,3 %, то реальна ціна кредиту, базова ціна якого була обчислена вище, в розмірі 9,3 %, складе 12,6 %. Відповіднодо ринкової кон'юнктури фактична ціна кредиту може бути вище або нижче обчисленої банком реальної ціни. У останньому випадку комерційний банк змушений почати додаткові заходи по управлінню ліквідністю: вишукати резерви зниження витрат, перебудувати структуру пасивних операцій, збільшити объем кредитних вкладень, що дозволяє забезпечити достатній рівень загальної ліквідності в умовах стягування знижених процентних ставок по активних операціях.
1.2. Коефіцієнти ліквідності
Для визначення ліквідності банку пропонується використовувати коефіцієнти. Один основний - коефіцієнт миттєвої ліквідності. І два допоміжних - коефіцієнти ліквідності по термінових зобов'язаннях і генеральний коефіцієнт ліквідності по термінових зобов'язаннях. Допоміжні коефіцієнти розраховуються у випадку,якщо показники банку по надійності близькі до граничних значень. Допоміжні коефіцієнти дозволяють оцінити можливість повернення вкладених коштів у випадку призупинення банком проведення операцій на фінансовому ринку. У розрахунках використовуються такі групи активу і пасиву балансу: по активу:
·ліквідні активи;
·капітальні вкладення; по пасиву:
·зобов'язання до запитання;
·термінові зобов'язання. Коефіцієнт миттєвої ліквідності (kмл) показує спроможність банку погасити зобов'язання до запитання, протягом одного-двох банківських днів. Ймовірність пред'явлення всіх зобов'язань до запитання банку одночасно не дуже велика. Проте, якщо банк починає відчувати затруднення у своїй роботі, вилучення клієнтами коштів із розрахункових і поточних рахунків може прийняти лавинообразний характер. У цьому випадку нездатність банку оперативно розплатитися за цим видом зобов'язань може призвести до наростання збоїв у його роботі.
kмл = ЛА/ОВЧ100%.
Якщо отриманий результат вище 100%, то навіть при знятті всіх коштів, розташованих на рахунках до запитання, банк справиться з виконанням своїх зобов'язань, зберігши свою платоспроможність.
Цей коефіцієнт дозволяє клієнтам банку судити про те, як швидко банк може здійснити платежі по їхніх платіжних дорученнях. І, таким чином, представляє великий інтерес для потенційних клієнтів, що цікавляться умовами розрахунково-касового обслуговування в банку. За даною методикою коефіцієнт миттєвої ліквідностіkмл, що перевищує 30% (по інших методиках - не менше 40%), спроможний гарантувати своєчасність здійснення банком платежів по поточних зобов'язаннях. Допустимим є 70%. Критичне значення - 30%. Коефіцієнт ліквідності по термінових зобов'язаннях . Цей коефіцієнт показує, яка частина термінових зобов'язань гарантовано може бути погашена у випадку призупинення банком проведення операцій.
kлсо = (ЛА - ОВ)/СрЧ100%.
Як правило, до моменту пред'явлення даних зобов'язань банку до оплати, у випадку припинення останнім проведення операцій, йому вже будуть пред'явлені зобов'язання до запитання, тому для погашення термінових зобов'язань у банку залишається лише частина ліквідних активів. На справді ситуація буде дещо інша. Крім ліквідних активів, до моменту погашення термінових зобов'язань банк буде мати у своєму розпорядженні повернуті позички, термін за якими минув (за відрахуванням прострочених позичок по цих же термінах), і ймовірність повернення, відповідно, може значно зрости. Але, на жаль, рахунки балансу по виданих позичках не діляться по термінах, тому, аналізуючи баланс, неможливо визначити, який термін та чи інша частина виданих позичок має. Крім того, до серйозних фінансових трудностей (саме для такої ситуації і розраховується коефіцієнт) банк приводить, в основному, ризикована кредитна політика, а в цьому випадку значна частина кредитів виявляється неповернутою. Тому реально розрахунок по зобов'язаннях банку проводиться за рахунок ліквідних активів, які має банк . Якщо розмір коефіцієнта вище одиниці, то банк гарантовано спроможний погасити усі свої термінові зобов'язання перед клієнтами. Якщо розмір коефіцієнта знаходиться в діапазоні від одиниці до нуля, то банк гарантовано погасить лише частину термінових зобов'язань. У цьому випадку відіграє роль тривалість терміну по укладеній угоді. Чим коротшийтермін, тим вище ймовірність гарантованого повернення коштів по зобов'язанню. Якщо розмір коефіцієнта менше нуля, це значить, що погашення термінових зобов'язань можливо лише за рахунок виданих позичок, у міру їх повернення, і ризик неповернення коштів зростає. Допустимим вважається - 25%. Критичне значення - мінус 50%. Генеральний коефіцієнт ліквідності по термінових зобов'язаннях (kглто) показує, яка частина термінових зобов'язань може гарантовано бути погашена як за рахунок ліквідних активів, так і капітальних вкладень. На відміну відkлсо, генеральний коефіцієнт показує, яку максимальну частину термінових зобов'язань банк гарантовано може погасити.
kглсо = (ЛА + КВ - ОВ)/СрЧ100%.
Допустимим є значення 50%. Критичним - 25%.
Для дуже великих банків критичні і допустимі значення допоміжних коефіцієнтів встановити складно, тому що процеси, що характеризують ліквідність у таких банках, дещо відрізняються від тих що описуються в моделі. Тому для таких банків коефіцієнти що розраховуються носять скоріше довідковий характер.
Крім того існують слідуючі коефіцієнти ліквідності, що приведені в таблиці №9:
Розділ 3. Рекомендації по підвищенню ліквідності і платоспроможності банку
У якості результатів усього вищевикладеного в даній курсовій роботі я хочу подати рекомендації, що сприяють підвищенню ліквідності і платоспроможності банку, що виявився на межі своєї ліквідності, а це можливо через помилки в його політиці, недооцінки ринку, хиб в аналітичній роботіта й в інших причинах, і який змушений прибігати до термінових заходів.
По-перше, банку з нестійким положенням можна порадити поліпшити організаційну структуру банку, тобто приділити увагу розвитку менеджменту, зокрема, створити, наприклад, службу внутрішнього аудиту, що дозволило б знизити зловживання усередині банку.
По-друге, банку необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально допустимих значень, так і їхнього істотного перевищення. У першому випадку комерційним банкам потрібно в місячний термін привести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку. Проте варто мати на увазі, що залучення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.
З іншого боку, для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, чим установлене мінімально допустиме. то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку. У цьому зв'язку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком використовують надані їм права по залученню коштів у якості кредитних ресурсів.
У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.
Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог ліквідності і прибутковості. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.
По-третє, банк повинний визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу. Як уже відзначалося, прогнозування цієї потреби може здійснюватися двома методами. Один із них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів, а інший - прогнозування обсягу позичок і внесків. Обидва розглянутих методи мають недолік: вони спираються на середній, а не граничний рівень ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка повинна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволяє йому визначити потреби в готівці на даний момент.
У вирішенні цього завдання допоможе також попереднє вивчення господарських і фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі, відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу і т.д. Причому, крім місцевих чинників, необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни в грошово-кредитній політиці, у законодавстві і т.д.
Вивчення всього цього, а також прогнозування допоможе банку більш точно визначити необхідну частку ліквідних коштів в активі банку. При цьому банк повинний спиратися на свій досвід.
