3.В зависимости от степени амортизации :
-с полной;
-с неполной.
4.По объему оказываемых услуг (объему обслуживания):
-чистый(все расходы по обслуживанию имущества принимает на себя лизингополучатель. Большинство услуг на отечественном лизинговом рынке оборудования являютсячистыми.
-полный( лизингодатель принимает на себя все расходы по обслуживанию имущества. Его используют, как правило, сами изготовители оборудования. По стоимости полный лизинг один из самых дорогих).
-частичный,( с частичным набором услуг), когда на лизингодателя возлагаются лишь отдельные функции по обслуживанию имущества.
5. От сектора рынка:
-внутренний(все участки сделки находятся в одной стране);
-международный(внешний), к нему относятся сделки, в которых хотя бы одна из сторон принадлежит разным странам. К этому же виду лизинга относят и сделки, проводимые лизингодателем и лизингополучателем одной страны, если хотя бы одна из сторон ведет свою деятельность и имеет капитал совместно с зарубежной фирмой.
Внешний лизинг, в свою очередь, подразделяется наимпортный, когда зарубежной стороной является лизингодатель, иэкспортный, когда зарубежной стороной является лизингополучатель.
6. По характеру лизинговых платежей:
-лизинг с денежным платежом(все платежи в денежной форме);
-лизинг с компенсационным платежом(поставка товаров, произведенных на арендуемом оборудовании);
-со смешанным платежом.
7.По отношению к налоговым и амортизационным льготам различают:
-действительные(с использованием льгот по налогообложению имущества, прибыли, НДС, различных сборов, ускоренной амортизации);
-фиктивных(без использования);
-смешанных.
8. По составу участников сделки:
- прямой,при котором собственник имущества (поставщик) самостоятельно сдает объект в лизинг (двухсторонняя сделка). По сути, эту сделку нельзя назвать классической лизинговой сделкой, так как в ней не участвует лизинговая компания.
- косвенный,когда передача имущества в лизинг происходит через посредника. Такого рода сделка схожа с классической лизинговой операцией, так как в ней участвуют поставщик, лизингодатель и лизингополучатель, причем каждый из них выступает самостоятельно.
Наиболее характерные виды лизинга:
qфинансовый
Финансовый (капитальный) лизинг долгосрочное соглашение, предусматривающее полную амортизацию арендуемого оборудования за счет платы, вносимой арендатором. Поскольку подобные соглашения не допускают возможности досрочного прекращения аренды, правильное определение величины периодической платы обеспечивает владельцу полное возмещение понесенных затрат на приобретение и содержание оборудования, а также требуемую норму доходности. При этой форме лизинга все расходы по установке и текущему обслуживанию имущества возлагается, как правило, на арендатора. Часто подобные соглашения предусматривают право арендатора на выкуп имущества по истечении срока контракта по льготной или остаточной стоимости (такая стоимость может быть чисто символической, например 1 доллар).
В отличие от оперативного финансовый лизинг существенно снижает риск владельца имущества. К объектам финансового лизинга относятся недвижимость (земля, здания и сооружения), а также долгосрочные средства производства.
Финансовый лизинг служит базой для образования двух других форм долгосрочной аренды – возвратной и долевой (с участием третьей стороны).
qоперативный
Представляет собой соглашения о текущей аренде, при которых расходы лизингодателя, связанные с приобретением и содержанием сдаваемых в аренду предметов, не покрываются арендными платежами в течение одного лизингового контракта, что вызывает необходимость сдавать его в аренду несколько раз. Заключается он, как правило, на 2 - 5 лет. При оперативном лизинге риск порчи или утери объекта лежит в основном на лизингодателе. Ставка лизинговых платежей обычно выше, чем при финансовом лизинге, из-за отсутствия гарантии окупаемости затрат.
К основным объектам оперативного лизинга относятся быстро устаревающие виды оборудования (компьютеры, копировальная и множительная техника, различные виды оргтехники и т.д.) и технически сложные, требующие постоянного сервисного обслуживания (грузовые и легковые автомобили, воздушные авиалайнеры, железнодорожный и морской транспорт).
Нетрудно заметить, что в целом условия оперативного лизинга более выгодны для арендатора. В частности, возможность досрочного прекращения аренды позволяет своевременно избавится от морально устаревшего оборудования и заменить более высокотехнологичным и конкурентоспособным. Кроме того, при возникновении неблагоприятных обстоятельств арендатор может быстро прекратить данный вид деятельности, досрочно возвратив соответствующее оборудование владельцу, и существенно сократить затраты, связанные с ликвидацией или реорганизацией производства.
В случае реализации разовых проектов или заказов оперативный лизинг освобождает от необходимости приобретения и последующего содержания оборудования, которое в дальнейшем не понадобится.
qвозвратный
Возвратный лизинг представляет собой систему из двух соглашений, при которой владелец продает оборудование в собственность другой стороне с одновременным заключением договора о его долгосрочной аренде у покупателя. В качестве покупателя - любой финансовый институт (банк, страховая компания, инвестиционный фонд, фирма, специально ориентированная на лизинговые операции) с одновременным оформлением соглашения о долгосрочной аренде своей бывшей собственности на условиях лизинга.
В результате проведения такой операции меняется лишь собственник оборудования, а его пользователь остается прежним, получив в свое распоряжение дополнительные средства финансирования. Инвестор же, по сути, кредитует бывшего владельца, получая в качестве обеспечения права собственности на его имущество. Подобные операции часто проводятся в условиях делового спада в целях стабилизации финансового положения предприятий.
qраздельный
Раздельный лизинг (лизинг с участием множества сторон). Этот вид лизинга распространен как форма финансирования сложных, крупномасштабных объектов, (авиатехника, морские и речные суда, железнодорожный и подвижной состав, буровые платформы и т.п.). Такой лизинг называется еще групповым, или акционерным, лизингом с участием нескольких компаний поставщиков, лизингодателей и привлечением кредитных средств у ряда банков, а также страхованием лизингового имущества и возврата лизинговых платежей с помощью страховых пулов. Этот вид лизинга считается наиболее сложным, так как ему присуще многоканальное финансирование. Специфической особенностью данного вида лизинга является то, что лизингодатели обеспечивают лишь часть суммы, которая необходима для покупки объекта лизинга. Эти средства привлекаются и аккумулируются путем выпуска акций и распространения их среди лизингодателей, принимающих участие в финансировании сделки. Оставшаяся часть контрактной стоимости объекта лизинга финансируется кредиторами (банками, другими инвесторами).
qсублизинг
Вид отношений возникший в связи с переуступкой прав пользования предметом лизинга третьему лицу, (как правило тоже лизинговой компании)что оформляется договоромсублизинга.Основной арендодатель получает преимущественное право на получение арендных платежей. При сублизинге лицо, осуществляющее сублизинг, принимает предмет лизинга у лизингодателя по договору лизинга и передает его во временное пользование лизингополучателю по договору сублизинга.
qревольверный лизинг
Другими словами,лизинг с последовательной заменой оборудования. Используется, когда лизингополучателю по технологии последовательно требуется различное оборудование. В этих случаях в соответствии с условиями лизингового договора лизингополучатель приобретает право по истечении определенного срока обменять арендуемое имущество на другой объект лизинга.
Что выбрать? Плюсы и минусы лизинга.
У лизинга есть весомая альтернатива – покупка оборудования с помощью ссуды.
Стоимость лизинга может быть ниже (или равна) стоимости ссуды только при наличии налоговых льгот. Большая часть лизингового бизнеса построена на налоговой основе.
Что бы сравнить затраты на тот или иной способ кредитования (лизинг или ссуда), существует понятие –финансовая эквивалентность платежей.Ведь платежи даже равных размеров, но различные по времени выплат, совсем не однозначны.
Эквивалентными – мы считаем такие платежи, которые будучи приведенными к одному и тому же моменту времени равны.
Процесс приведения называется –дисконтированием.
А полученная сумма –чистой текущей стоимостью.
В мировой практике при определении чистой текущей стоимости платежей используется следующая формула дисконтирования:
ТС = БС х Кt , где
ТС - текущая стоимость;
БС - будущая стоимость;
Кt - коэффициент дисконтирования.
Е - норматив приведения во времени (процент дисконтирования);
t - номер года расчетного периода.
Чтобы сравнить два варианта финансирования, нужно в каждом случае подсчитать чистую текущую стоимость.
Необходимо учесть:
- налоговые льготы в каждом случае;
- если объект не является собственностью, то нельзя использовать амортизационные льготы;
- если объект покупается, то фирма должна оплатить расходы по техобслуживанию (во многих странах эти расходы вычитаются из налогооблагаемой прибыли), а если объект арендуется, то это зависит от конкретного соглашения;
- так как объект не принадлежит арендатору, то он теряет право на остаточную стоимость.[3]
Расчеты, а, следовательно, и принятое решение во многом зависят от того, какой процент дисконтирования выберет финансовый директор.
Плюсы лизинга.
Вот некоторые изположительных сторонлизинга:
-контракт по лизингу получить гораздо проще, чем ссуду. Особенно предприятиям
мелкого и среднего бизнеса. Обеспечением сделки служит само имущество. В случае
невыполнения арендатором обязательств – арендодатель может забрать свое имущество.
-лизинг предполагает 100% кредитование и не требует немедленного начала платежей.
Арендные платежи начинаются после поставки оборудования лизингополучателю.
- лизинговое соглашение более гибкое, чем ссуда. Ссуда всегда предлагает
ограниченные сроки и размеры погашения. При лизинге арендатор может рассчитывать поступление своих доходов и выработать с арендодателем соответствующую, удобную для него схему финансирования. Платежи могут быть ежемесячными, ежеквартальными и т. д., суммы платежей могут отличаться друг от друга. Иногда погашение может осуществляться после получения выручки от реализации товаров, произведенных на оборудовании, взятом в лизинг. Ставка может быть фиксированной и плавающей.
-появляется возможность постоянного обновления оборудования. Весь риск морального старения оборудования лежит на арендодателе.
-международный валютный фонд не учитывает сумму лизинговых сделок в
подсчете национальной задолженности, т. е. существует возможность
превысить лимиты кредитной задолженности, устанавливаемые Фондом
по отдельным странам.
-государственная политика, как правило, направлена на поощрение и расширение лизинговых операций.
Минусы лизинга.
Отрицательные сторонылизинга:
- в случае, если лизинговый договор еще не закончился, а оборудование уже устарело,
арендатор все равно платит арендную плату за это устаревшее оборудование.
-то же самое, при поломке оборудования ( финансовый лизинг).
-при оперативном лизинге риск устаревшего оборудования ложится на арендодателя, а чтобы не быть в убытке, он повышает арендные платежи.
-если объектом лизингового договора является крупный и уникальный объект, то в связи с большим разнообразием условий арендных сделок подготовка договоров об их лизинге требует значительного времени и средств.
Заключение.
Преимущество лизинга по сравнению с другими способами инвестирования, заключается в том, что предприниматель может начать свое дело, располагая лишь частью необходимых для покупки помещений и оборудования средств. К тому же, предприятиям предоставляется не денежные средства, контроль за которыми не всегда возможен, а непосредственно средства производства.
В наше стране, где понятие, да и само слово лизинг, было просто многим не известно, сегодня образование и расширение лизингового бизнеса очень перспективно.
Правительство Российской Федерации делает определенные шаги на встречу предпринимателям, для развития в России инвестиционной базы, и лизингового бизнеса частности.
Так, 21 июля 1997 г. Правительство РФ приняло постановление №915 «О мероприятиях по развитию лизинга в РФ».
А так же 3 сентября 1998 г. №1020 « Об утверждении порядка предоставления государственных гарантий на осуществление лизинговых операций».
Целью Федеральной программы развития лизинга в РФ на 1996-2000 гг. является создание благоприятных правовых, экономических, организационных и методических условий для развития лизинга, включая создание нормативно- правовой базы, совершенствование налогообложения, внедрение типовых методических документов по лизинговым операциям, введение лицензирования лизинговых компаний, организацию Фонда содействия развитию лизинга в РФ и т.п.
Список использованной литературы:
1.Газман В.Д. , Лизинг: теория, практика, комментарии.
Москва: Фонд «Правовая культура», 1997
2.Под ред. Лаврушина О.И. , Банковское дело
Москва: Банковский и биржевой научно-консультационный центр, 1992
3.Под ред. Жукова Е.Ф. , Банки и банковские операции, учебник для ВУЗов.
Москва: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997
4.Комментарии к I и II части Гражданского кодекса РФ под ред. Садикова О.Н.
М., «Инфра-М», 1997 г.
5.Основы внешнеэкономических знаний. Словарь- справочник.
Москва: «Высшая школа», 1990
- 1 -
де:ПСпо, - процентні ставки по відповідних видах пасивів.
Загальна базова процентна ставка має аналітичне призначення і використовується для оцінки пакету кредитних пропозицій. При вирішенні питання про видачу конкретних позичок варто застосовувати показник «базова ціна кредиту»(БЦк). Він встановлюється з урахуванням тимчасового чинника - періоду користування позичкою(Т):
,
Наприклад, підприємство просить у банку кредит у сумі 12 тис. грн. на термін до 4 років. Погашення кредиту здійснюється починаючи з другого року. щокварталу, рівними частками: термін погашення - останній робочий день кварталу. Якщо за ресурси сплачується (умовно) у перший рік 8 %, другий і третій рік - 10, четвертий рік - 12 %, те базова ціна кредиту складе:
.
Для одержання реальної ціни кредиту до його базової ціни додається розмір маржі. У основі числення її розміру лежить мінімально необхідний обсяг прибутку(НОД). Він розраховується відповідно до суми витрат банку (ИБ) інеобхідного прибутку (П).Витрати включають витрати на здійснення діяльності банку: плату за кредитні ресурси, оплату праці робітників, орендну плату, витрати по амортизації будівель і устаткування, охороні, господарсько-операційні та ін. При визначенні їхнього обсягу не потрібно використання особливої методики.
В основі методики численнясумиприбутку лежитьрозмір прибутку, що припадаєна власнийкапітал банку; приорганізації банку в акціонерній формі - дивіденду. Його рівень не може бути нижче базової процентної ставки по пасивних операціях,оскільки в даному випадку ринкова вартість випущених банком цінних паперів буде нижче номінальної. Таке знецінення основного капіталу підриває ділову репутацію банку і сприймається як погіршенняпо загальній ліквідності. При встановленні норми прибутку навласний капітал необхідно враховувати рівень прибутку,виплачуваного попривілейованих акціях. Добуток середньої норми прибутковості на розмір власного капіталу дозволяєвизначити масуприбутку, що спрямовується на виплатудивідендів(МПд).Вона є основоюдля обрахунку загальної суми необхідного прибутку. Для цього до масиприбутку, використовуваної на виплату дивідендів,варто додати:
·відрахування в резервний фонд банку(РФ);
·платежі в бюджет(Пл);
·мінімально доцільний розмір фондів економічного стимулювання банку(ФЭС).
У цьому зв'язку мінімально необхідний обсяг прибутку банку обчислюється по формулі:
НОД = ИБ + МПд + РФ + Пл + ФЭС.
Для визначення розміру процентної маржї обчислений розмір прибутку варто віднести до обсягу кредитних вкладень:
Видача позичок клієнтам здійснюється з врахуванням базової ціни необхідного кредиту і процентної маржі(ПМ). Наприклад, якщо розрахована відповідно до формул маржа виразиться в 3,3 %, то реальна ціна кредиту, базова ціна якого була обчислена вище, в розмірі 9,3 %, складе 12,6 %. Відповіднодо ринкової кон'юнктури фактична ціна кредиту може бути вище або нижче обчисленої банком реальної ціни. У останньому випадку комерційний банк змушений почати додаткові заходи по управлінню ліквідністю: вишукати резерви зниження витрат, перебудувати структуру пасивних операцій, збільшити объем кредитних вкладень, що дозволяє забезпечити достатній рівень загальної ліквідності в умовах стягування знижених процентних ставок по активних операціях.
1.2. Коефіцієнти ліквідності
Для визначення ліквідності банку пропонується використовувати коефіцієнти. Один основний - коефіцієнт миттєвої ліквідності. І два допоміжних - коефіцієнти ліквідності по термінових зобов'язаннях і генеральний коефіцієнт ліквідності по термінових зобов'язаннях. Допоміжні коефіцієнти розраховуються у випадку,якщо показники банку по надійності близькі до граничних значень. Допоміжні коефіцієнти дозволяють оцінити можливість повернення вкладених коштів у випадку призупинення банком проведення операцій на фінансовому ринку. У розрахунках використовуються такі групи активу і пасиву балансу:
по активу:
·ліквідні активи;
·капітальні вкладення;
по пасиву:
·зобов'язання до запитання;
·термінові зобов'язання.
Коефіцієнт миттєвої ліквідності (kмл) показує спроможність банку погасити зобов'язання до запитання, протягом одного-двох банківських днів. Ймовірність пред'явлення всіх зобов'язань до запитання банку одночасно не дуже велика. Проте, якщо банк починає відчувати затруднення у своїй роботі, вилучення клієнтами коштів із розрахункових і поточних рахунків може прийняти лавинообразний характер. У цьому випадку нездатність банку оперативно розплатитися за цим видом зобов'язань може призвести до наростання збоїв у його роботі.
kмл = ЛА/ОВЧ100%.
Якщо отриманий результат вище 100%, то навіть при знятті всіх коштів, розташованих на рахунках до запитання, банк справиться з виконанням своїх зобов'язань, зберігши свою платоспроможність.
Цей коефіцієнт дозволяє клієнтам банку судити про те, як швидко банк може здійснити платежі по їхніх платіжних дорученнях. І, таким чином, представляє великий інтерес для потенційних клієнтів, що цікавляться умовами розрахунково-касового обслуговування в банку. За даною методикою коефіцієнт миттєвої ліквідностіkмл, що перевищує 30% (по інших методиках - не менше 40%), спроможний гарантувати своєчасність здійснення банком платежів по поточних зобов'язаннях. Допустимим є 70%. Критичне значення - 30%.
Коефіцієнт ліквідності по термінових зобов'язаннях . Цей коефіцієнт показує, яка частина термінових зобов'язань гарантовано може бути погашена у випадку призупинення банком проведення операцій.
kлсо = (ЛА - ОВ)/СрЧ100%.
Як правило, до моменту пред'явлення даних зобов'язань банку до оплати, у випадку припинення останнім проведення операцій, йому вже будуть пред'явлені зобов'язання до запитання, тому для погашення термінових зобов'язань у банку залишається лише частина ліквідних активів. На справді ситуація буде дещо інша. Крім ліквідних активів, до моменту погашення термінових зобов'язань банк буде мати у своєму розпорядженні повернуті позички, термін за якими минув (за відрахуванням прострочених позичок по цих же термінах), і ймовірність повернення, відповідно, може значно зрости. Але, на жаль, рахунки балансу по виданих позичках не діляться по термінах, тому, аналізуючи баланс, неможливо визначити, який термін та чи інша частина виданих позичок має. Крім того, до серйозних фінансових трудностей (саме для такої ситуації і розраховується коефіцієнт) банк приводить, в основному, ризикована кредитна політика, а в цьому випадку значна частина кредитів виявляється неповернутою. Тому реально розрахунок по зобов'язаннях банку проводиться за рахунок ліквідних активів, які має банк . Якщо розмір коефіцієнта вище одиниці, то банк гарантовано спроможний погасити усі свої термінові зобов'язання перед клієнтами. Якщо розмір коефіцієнта знаходиться в діапазоні від одиниці до нуля, то банк гарантовано погасить лише частину термінових зобов'язань. У цьому випадку відіграє роль тривалість терміну по укладеній угоді. Чим коротшийтермін, тим вище ймовірність гарантованого повернення коштів по зобов'язанню. Якщо розмір коефіцієнта менше нуля, це значить, що погашення термінових зобов'язань можливо лише за рахунок виданих позичок, у міру їх повернення, і ризик неповернення коштів зростає. Допустимим вважається - 25%. Критичне значення - мінус 50%.
Генеральний коефіцієнт ліквідності по термінових зобов'язаннях (kглто) показує, яка частина термінових зобов'язань може гарантовано бути погашена як за рахунок ліквідних активів, так і капітальних вкладень. На відміну відkлсо, генеральний коефіцієнт показує, яку максимальну частину термінових зобов'язань банк гарантовано може погасити.
kглсо = (ЛА + КВ - ОВ)/СрЧ100%.
Допустимим є значення 50%. Критичним - 25%.
Для дуже великих банків критичні і допустимі значення допоміжних коефіцієнтів встановити складно, тому що процеси, що характеризують ліквідність у таких банках, дещо відрізняються від тих що описуються в моделі. Тому для таких банків коефіцієнти що розраховуються носять скоріше довідковий характер.
Крім того існують слідуючі коефіцієнти ліквідності, що приведені в таблиці №9:
Розділ 3. Рекомендації по підвищенню ліквідності і платоспроможності банку
У якості результатів усього вищевикладеного в даній курсовій роботі я хочу подати рекомендації, що сприяють підвищенню ліквідності і платоспроможності банку, що виявився на межі своєї ліквідності, а це можливо через помилки в його політиці, недооцінки ринку, хиб в аналітичній роботіта й в інших причинах, і який змушений прибігати до термінових заходів.
По-перше, банку з нестійким положенням можна порадити поліпшити організаційну структуру банку, тобто приділити увагу розвитку менеджменту, зокрема, створити, наприклад, службу внутрішнього аудиту, що дозволило б знизити зловживання усередині банку.
По-друге, банку необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально допустимих значень, так і їхнього істотного перевищення. У першому випадку комерційним банкам потрібно в місячний термін привести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку. Проте варто мати на увазі, що залучення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.
З іншого боку, для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, чим установлене мінімально допустиме. то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку. У цьому зв'язку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком використовують надані їм права по залученню коштів у якості кредитних ресурсів.
У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.
Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог ліквідності і прибутковості. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.
По-третє, банк повинний визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу. Як уже відзначалося, прогнозування цієї потреби може здійснюватися двома методами. Один із них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів, а інший - прогнозування обсягу позичок і внесків. Обидва розглянутих методи мають недолік: вони спираються на середній, а не граничний рівень ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка повинна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволяє йому визначити потреби в готівці на даний момент.
У вирішенні цього завдання допоможе також попереднє вивчення господарських і фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі, відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу і т.д. Причому, крім місцевих чинників, необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни в грошово-кредитній політиці, у законодавстві і т.д.
Вивчення всього цього, а також прогнозування допоможе банку більш точно визначити необхідну частку ліквідних коштів в активі банку. При цьому банк повинний спиратися на свій досвід.
