Аналіз конкурентів і розробка тактики дії банку по відношенню до основних суперників приносить великі результати, навіть більші ніж реальних ріст в даному сегменті ринку.
Ця діяльність зводиться до визначення, якого конкурента атакувати чи від кого, де, коли і як захищатися і дозволяє приймати важливі тактичні рішення, створюючи основний елемент стратегічного планування. Для покращення своєї здатності утримувати ініціативу в відношеннях з конкурентами (а саме така поведінка вважається найбільш сприятливою), деякі банки налідують практиці провідних індустріальних компаній, розробляючи інформаційні системи для аналізу конкурентів і тим самим збільшити свої шанси в досягненні успіху.
Таким чином, аналіз конкурентів дозволяє:
а) виробити стратегію максимально можливої нейтралізації сильних сторін конкурентів;
б) зконцентрувати зусилля на тих послугах, де банк має порівняно стійкі позиції;
в) виділити найбільш перспективних клієнтів;
г) надати допомогу потенційним клієнтам в реальній оцінці переваг посуг банку в порівнянні з послугами, які надаються конкурентами;
д) переконливо продемонстувати, чому клієнт повинен вибирати саме цей банк, а не банк конкурента;
е) почувати себе більш впевнено після чіткого вияснення сильних і слабких сторін послуг, наданих цим банкам.
Робота на корпоративному і роздрібному ринках в умовах конкуренції має свої особливості, які необхідно враховувати.
При обслуговуванні корпорацій необхідно пам'ятати:
1)Починаючи новий для вашого банку вид діяльності, першочерговою задачою, ймовірно, стане входження в число банків, що обслуговують корпотації. Найбільш жорстока конкуренція буде створюватися в сегменті орранізацій середнього ринку.
2) В більшості випадків Ваш прибуток - це втрати буть-якого іншого з існуючих банків. Тільки в дуже рідких випадках Вам вдасться лідируючі банки і часто це не дуже прибутково у випадку, якщо Ви - іноземний банк.
3) Вам необхідно попробувати пропонувати ті послуги, в яких у Вас є перевага над конкурентами і які вигідні Вам, відкинувши невигідні. Це вимагає від Вас розуміння структури як своїх витрат, так і витрат конкурентів. Необхідно остерігатися взаємних дотацій в рамках ряду запропонованих Вами продуктів (зниження вартості одних послуг за рахунок підвищення вартості інших).
4) Ретельно проаналізуйте ваших клієнтів і виберіть тих , яких необхідно оберігати від впливу конкурентів, так як Ваші суперники напевно будуть намагатися те ж, що і Ви збераєтесь розпочати по відношенню до їх клієнтури.
Коли Ви займаєтесь обслуговуванням роздрібної клієнтури, пам'ятайте:
1) Традиційно клієнти з високим рівнем достатку найбільш привабливі і часто використовуються для підтримки бідних рахунків. В цьому сегменті можна чекати ціленаправлених атак конкурентів.
2) Ретельно вивчіть структуру ваших витрат і виявіть доходи і витрати , зв'язані з кожним роздрібним сегментом.
3) Виберіть рахунки, які Ви бажаєте добре обслуговувати пропонуючи відповідні чи переважаючі конкурентів послуги.
4) Будьте готові втратити клієнтів, яких Ви не можете обслуговувати з вигодою для себе чи які знижують Вашу можливість обслуговувати привабливих клієнтів.
Процес аналізу конкурентів проходить ряд етапів, на яких банк повинен розробити систему інформації про конкурентів, яка включає визначення конкурентів, виявлення джерел інформації про конкурентів і аналіз цієї інформації. Власне аналіз конкуренції зводиться до аналізу стратегії конкурента і оцінка його стратегічних можливостей. Ця система повинна розширюватись як на реально існуючих, так і на потенційних конкурентів. Огляд стратегій конкурентів повинен включати розгляд впливу на загальну задачу і цілі Вашого банку і виявити, де стратегічне положення конкурентів загрожує їх виконанню. Отже цей аналіз має бути широкомасштабним і відповідними витратами часу.
Задачою конкурентної стратегії, по Портнеру, є проведення компанії (банку) в такому складі, при якому вона може в повній мірі використати свої переваги.
З цього видно, що глубинний аналіз конкуренції є важливою складовою частиною формулуванні стратегії. Мета аналізу - оцінити, які зміни стратегії можуть використати Ваші конкуренти.
Аналіз конкуренції, як буть-який вид стратегічного аналізу, - праця дуже важка. Він потребує дорогоцінних досліджень, а багато потрібних Вам даних малодоступні.
По Портеру, аналіз конкуренції завбачає чотири складових компонента:
1) майбутні цілі;
2) передбачення;
3) текучу стратегію;
4) можливості.
Добре розібравшись в цьому, Ви можете передбачити характер реакції Ваших конкурентів. Вона визначається відповідями на ключові питання, що вказані на мал. № 1.
Майбутні цілі
Знання цілей конкурента дає можливість передбачити, наскільки він задоволений своїм сьогоднішним положенням і фінансовими результатами. З цих даних можна зробити висновок про йворівність зміни стратегії конкурента і відреагувати на події, які його торкаються.
Знання цілей конкурента також може допомогти Вам передбачити реакцію на зміни в стратегічній картині. Деяких з них можуть настрашити визначеного суперника. Діагностика цілей конкурентів повинна охопити і такі якісні характеристики, як лідерство на ринку, технологічна позиція і соціальний статаус.
Передбачення
Відповідні концепції Портер ділить на дві категорії:
1) оцінка конкурентом самого себе;
2) передбачення конкурента відносно ринку і інших діючих на ньому компаній (банків).
Кожна компанія (банк) діє у відповідності з певними оцінками обставин, в яких вона знаходиться. Вона, наприклад, може вважати себе лідиром в своїй області, виробником з низьким рівнем витрат і т. п. Такі оцінкиабо передбачення часто впливають на поведінку компанії і її реакцію на різні події.
Поточна стратегія
На думку Портера, стратегію конкурента необхідно визначати як оперативну програму, розроблену для кожного функціонального підрозділу компанії і для кожного способу координації цих функціональних підрозділів. Стратегія може бути явною або скритою, але в тій чи іншій формі вона завжди присутня.
Можливості
Аналіз можливостей конкурентів завершає процес діагностики. Їх ціль, оцінки і стратегії впливають на ймовірність, час, природу і інтенсивність їх реакцій.
Тому Портер переходить до розгляду сильних і слабких сторін конкурентів, їх можливостей і загрожуючих факторів. Коли він переходить від діагностики до терапії, його узагальнення коротке. Він стверджує, що, опираючись на знання майбутніх цілей конкурентів їх передбачення, існуючих можливостей і стратегій, можна сформулювати відповіді на головні питання, які дозволять створити картину ймовірної реакції конкурентів на різні ситуації.
Розділ II. Основні поняття банківської конкуренції
Згідно з діючим Законом України “Про банки і банківську діяльність” було закладено основи класичної дворівневої структури банківської системи, яка включає:
з одного боку - центральний банк, як головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою. Виходячи з основних завдань, центральний банк не націлений на комерційну діяльність та одерження прибутків;
з другого боку - банківську систему, яка представлена мережею комерційних банків і небанківських установ, які за умовами здорової конкуренції покликані задовільнити населення країни і народне господарство щодо банківських послуг і створити умови для стабілізації та поступового підвищення национальної економіки.
Діюча нині банківська система України має дворівневу структуру і схематично виглядає так:
- Національний банк України;
- акціонерно-комерційні банки, які включають:
а) спеціалізовано-універсальні комерційні банки, сформовані на акціонерній основі (Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк “Україна”);
б) спеціалізовані комерційні банки, що працюють на державній основі (Ексімпбанк України, Ощадний банк);
в) інші комерційні банки.
Перехід української банківської системи від одного до двухрівневої і від державної банківської монополії до ринкової конкуренції висунуло проблему конкуренції в банківській справі на одне з перших місць. Розглянем, що являє собою банківська конкуренція взагалі, як вона виникла і в яких формах існує зараз в розвинутих країнах.
В самому загальному виді конкуренцію можна визначити як суперництво ринкових суб’єктів, зацікавлених в досягненні однієї і тієї ж мети. Такими ринковими суб’єктами являються або продавці, або покупці. Характерні признаки конкуренції слідуючі:
- існування ринків з альтернативними можливостями вибору для покупців (продавців);
- наявність більшої чи меншої кількості покупців (продавців), що змагаються між собою і використовують різні інструменти ринкової політики;
- чергування використання цих інструментів одними конкурентами і відповідних мір інших конкурентів.
Аналогічно банківська конкуренція - це процес, що здійснюється в динаміці суперництва комерційних банків і інших кредитних інститутів, в ході якого вони прагнуть забезпечіті собі стійке положення на ринку кредитів і банківських послуг.
2.1. Виникнення і розвиток банківської конкуренції
Коли виникла банківська конкуренція? Хоча деякі признаки конкурентної поведінки можна знайти в самихпенрших банків середньовіччя і навіть у древніх прообразів кредитних інститутів, про реальну банківську конкуренцію до другої половини XIX ст. говорити не прийнято. З однієї сторони, це зумовлено економічними причинами: банків було відносно мало, ринок був насичений, і в цих умовах існувала можливість розширення власної справи без утиску інтересів один одного. З іншої сторони, нерозвиненість банківської конкуренції була пов'язана з специфічною підприємницькою етикою банкірів, згідно якої справа сприймалась як щось принципово інше від звичайної комерції, від торгівлі товарами.
Ще в минулому столітті в британських банківських кругах вважалось нечесно відбивати один одного клієнтів, більше того, в випадку переходу клієнта із іншого банка по власній волі йому не відкривався рахунок без попередніх переговорів з цим банком. А місцезнаходження для нових банків чи їх філіалів вибирались поза сферою діяльності вже існуючих.
Однак на рубежі теперішнього століття ситуація змінилась, і для банків почалась епоха конкуренції - полювання на клієнтів. Якщо раніше клієнт сам повинен був йти в банк для відкриття рахунку, то тепер банки почали пропонувати клієнтам (насамперед - підприємцям) послуги прямо "на дому", змагаючись в тому, хто запропонує найбільш вигідні умови. Знаменний факт, відзначений президентом Банківського інституту у Великобританії в 1902 році: банки почали вступати в конкуренцію навіть з приводу таких угод, які в результаті обіцяли бути збитковими. Тим самим теперішня вигода приносилась в жертву в ім'я досягнення стратегічних конкурентних переваг1.
В XX ст. європейська банківська справа пережила дві глубокі структурні перебудови, що відбилися і на конкурентній ситуації. Перед першою світовою війною основу операцій крупних приватних банків Західної Європи складали кредитування промисловості і угоди з цінними паперами. Малі промислові і сільськогосподарські підприємства обслуговувались в основному в кредитних товариствах. Ощадкаси обмежувались виключно ощадними операціями і використанням залучених коштів для довгострокового кредитування. Безготівкові розрахунки ще не отримали широного розповсюдження. Таким чином, в кожної групи кредитних інститутів була приорітетна сфера впливу, а втручання в чужу сферу зустрічалась відносно рідко. І якщо крупні банки, як вже відзначалось, конкурували один з одним, то, наприклад, ощадкаси ними в якості серйозного конкурента не розглядались.
Ця конкурентна ситуація повністю змінилась після першої світової війни, в зв'язку з хвилею раціоналізації в банківській справі, викликаною надзвичайно сильним розширенням безготівкового обороту. Саме в цей період, в західні комерційні банки прийшли вичислювальні машини, було залучено ведення клієнтами книг виписок по рахункам. Завдяки цьому банки охоплювали все нові круги клієнтури, що стало однією з причин посилення концентрації в банківському секторі економіки. Багаточисельні малі приватні банки і провінційні банки були поглинуті крупними банками. В свою чергу, і серед крупних банків відбулись злиття. Так, якщо в 1920 році в Німеччині було досить крупних банків з розвиненою філіальною сіткою, то в 1931 році - тільки три.
Друга велика структурна перебудова банківської справи Західної Європи почалась в 60-их роках, коли на роль першочергового джерела ресурсів всіх кредитних інститутів стали ощадні вкладення населення. До цього крупні комерційні банки обслуговували тільки підприємства і приватних осіб з високим рівнем доходів. Широким масам населення були доступні лише ощадкаси. Положення різко змінилось в зв'язку з ростом доходів широких мас населення, що досягнули положення перспективних банківських клієнтів. Цьому сприяло і введення безготівкової виплати заробітної плати. В цій ситуації більше всіх виграли, звичайно ж, ощадкаси, що мали найкращі зв'язки з людьми. Крім них, однак, цю долю доповнювальної клієнтури захотіли отримати і крупні банки, які почали відкривати рахунки населенню.
Після цього першого кроку стало важливим перетворити мільйони власників рахунків на справжніх клієнтів. Це було досягнуто завдяки наданої їм допомоги в освоєнні форм безготівкових розрахунків, але в першу чергу - за рахунок розширення асортименту споживацьких кредитів. В подальшому в цілях залучення і утримання приватних клієнтів були задіяні самі різноманітні ощадні плани. Крім того, комерційними банками і банківськими групами почали створюватись інвестиційні компанії, які давали можливість навіть при незначному о'ємі вкладень вкласти їх в цінні папери. Фактично банки почали вперше серйозно займатись маркетингом.
Розширення масових операцій всіх кредитних інститутів привело до стирання відмінностей між банківськими групами, універсалізацію банківської діяльності, а як наслідок - посилення банківської конкуренції.
В 60-их роках почався ще один процес, що значно вплинув на загострення конкурентної ситуації на європейських банківських ринках. Мова йде про лібералізацію державного регулювання діяльності комерційних банків.
80-ті роки характеризуються подальшим загостренням конкуренції. Чуттєвість що піднялась в клієнтів до ціни в розвинутих країнах привела джо зменшення маржі між процентними ставками по кредитам і по вкладам. Це, а також ріст витрат на оплату праці і матеріальне забезпечення банківської діяльності ще більш звузили можливості цінової конкуренції. Внутрішні ринки збуту банківських послуг, а особливо в Західній Європі, стали по сутті вичерпані, що було посиленно зниженням світових темпів економічного росту і підвищенням кредитних ризиків. В цих умовах західні банки почали появляти інтерес до нових ринків збуту, представлені насамперед країнами Східної Європи.
Таким чином, в перспективі необхідно чекати посилення конкуренції на українських банківських ринках, як наслідок розвитку вітчизняної банківської справи, так і наслідок глобалізації банківської конкуренції.
2.2. Структура банківської конкуренції
Сферою банківської конкуренції є банківський ринок. Його специфіка заключається в тому, що це - дуже складне утворення, що має дуже стійкі границі і складаються з багатьох елементів. Хоча, було б правильніше говорити не про один, а про багато банківських ринків.
Сучасні комерційні банки функціонують в ролі продавців чи покупців практично у всіх ринкових секторах. Щоб це твердженння вирлядало більш обгрунтовано, розглянем ринкову систему з точки зору об’єктів купівлі-продажу. В неї входять слідуючі сектори:
1. Ринок засобів виробництва і виробничих послуг. На нього комерційні банки виходять в ролі продавців банківських для підприємств (розрахункове обслуговування, ведення рахунків, управління фінансами корпорацій), фінансування посередників (кредитування виробничих об’єктів), а також в ролі покупців виробничих ресурсів (придбання офісного обладнання ) .
2. Ринок предметів споживання і споживчих послуг. Тут банки виступають як фінансові посередники (видача позик на споживацькі цілі), але деколи і як покупці (організація прийомів в рамках роботи з громадськістю).
3. Ринок праці. Він являється цільовою областю кадрової політики банків, яким неминуче приходиться час від часу поновлювати чи перекваліфіковувати свій персонал, виходячи на цей ринок в якості покупців.
4. Ринок інтелектуально-інформаційного продукту. На ньому банки можуть діяти і як продавці банківських послуг (фінансове консультування), і як покупці виробних ресурсів (програмне забезпечення для ЕВМ).
5. Ринок нерухомості. Тут банки виступають частіше всього як фінансові посередники (іпотечне кредитування) і лише, відносно різко, як покупці (придбання земельних ділянок і приміщень для офісу), чи продавці (реалізація залогу по неповерненному іпотечному кредиту).
6. Фінансові ринки. В цій сфері банки являються одними із головних діючих осіб. Можна назвати: ринок позичкових капіталів. З однієї сторони, банки купляють тимчасові права на грошові ресурси в своїх вкладників, з іншої - виступають як продавці при видачі позик; ринок цінних паперів. Виконуючи поручення клієнтів, а також, з власної ініціативи банки здійснюють купівлю-продаж цінних паперів і виконують поперемінно то роль продавців, то роль покупців; ринок валют і дорогосінних металів. Роль банків на цьому ринку аналогічна їх ролі на ринку цінних паперів.Таким чином, сфера банківської конкуренції дуже обширна, а конкурентне середовище багатообразне і різнорідне. В зв’язку з цим посідуюча увага буде зконцентрована на її основному секторі - фінансових ринках. Отже і тут конкурентне середовище неоднорідне,включає в себе ряд рівнів.
Банківська конкуренція поняття досить умовне, так як конкурують на банківському ринку не тількі банки. Навіть в фінансовому секторі цього ринку можна виділити три рівні конкурентної боротьби. Основний рівень - конкуренція між комерційними банками, які традиційно поділяються на універсальні і спеціалізовані.
Раніше між цими видами існувала чітка межа. По-перше, це було зв’язано з тим, що для більшості операцій встановлювались законодавчі обмеження. Наприкрад, такого роду обмеження були введені у Великобританії на початку 30-их років, як реакція на веліку кількість банківськіх крахів в період світової економічної кризи 1929-1933 рр. По-друге, прибутки банків від окремих спеціалізованих операцій деколи були настількі великі, що діяльність в інших сферах ставала необов’язковою.
В результаті в економіці завжди існували і універсальні, і спеціалізовані банки. При цьому в банківських системах одних країн переважали перші, а в других - другі. Так, універсальні банки традиційно господарювали в Швейцарії, ФРГ, Австрії. Домінуванна спеціалізованих банків було б характерно для Великобританії, Франції, США, Італії і (з деякими застереженнями) Японії.
Однак в останній час в багатьох країнах в умовах посилення банківської конкуренції все більше проявляється тенденція до універсалізації банківської діяльності. Різниця універсальних і спеціалізованих банків стає все більше спірними і розпливчатими. Універсальний банк дещо краще захищений від комерційного ризику, чим спеціалізований, він може гнучко реагувати на зміни кон’юктури, а відповідно, більш конкурентноздатний.
Нарівні з суперництвом між комерційними банками в сучасних умовах все більш серйозну конкуренцію вони зазнають з боку небанківських кредитно-фінансових інститутів (страхові компанії, фінансові брокери, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, копанії по випуску кредитних карток і інші), а також зі сторони нефінансових організацій (пошта, торгові будинки, підприємства автомобільної промисловості і інші). Напочатку 80-их років президент компанії “Віза Інтернешнл” Д.Кок сказав, що в майбутньому банки перестануть бути в центрі грошового обігу, їх місце займуть інші підприємства1.
Наочним прикладом в цьому відношенні є американський концерн “Сирз, Роубак енд Ко” ця найбільша торгова компанія світу вже на протязі багатьох років реалізує своїм клієнтам не тільки товари, але й фінансові послуги. На угоду по їх продажу в 1988 році припадає більш як половини її оборотів. Поряд з магазинами роздрібної торгівлі їй належить також страхова група “Олстейт іншуранс”, брокерський дім “Дін Віттер”, банк в Каліфорнії, велика позичково-ощадна асоціація. Компанією створена система електронних платежів, охоплююча 800 її філіалів по всій території Сполучених Штатів. 30 млн. клієнтів, що мають карточки, можуть отримувати готівкові гроші чи скористуватися іншими послугами за допомогою 4 тис. автоматичних терміналів.
Опитування, проведене консалтинговою фірмою “Егон Зендер Інтернешнл” серед 740 членів правління різних банків США, показало, що 43 % , банкірів вважають “Сірз” своїм основним конкурентом.
В Європі подібну політику провадить німецький торговий дім “Квелле”. Не так давно в доповнення до вже існуючих в портфелі компаній “Норис - Банку” був придбаний споживацький банк, обладнаний самим сучасним автоматизованим обладнанням, орієнтованим на обслуговування населення. Більшість із 650 тис. клієнтів отримали можливість здійснювати стандартизавані розрахункові операції, а з 1986 року - і угоди з цінними паперами.
Підсумком цих процесів - універсалізації банківської справи і посилення конкуренції зі сторони небанків - став швидкий розвиток фінансових конгломератів. В США їх засновниками в кінці 70-х - на початку 80-их стали фірми “Мерріл Лінч” (інвестиційний бізнес), “Амерікан Експрес” (кредитні картки), “Пруденшнл” (страхування), “Сіті корперейшн” (холдінгова компанія). На думку американського фінансиста Г.Кауфмана, фінансовий супермаркет, до якого в найбільшій ступені наближується “Мерріл Лінч”, можливо, це є прототипом фінансового інституту майбутнього.
Крім цих трьох рівнів, можна виділити ще два підрівні:
- індивідуальна конкуренція, при якій конкурентами є окремі кредитні інститути;
- групова конкуренція, при якій в якості конкурентів можуть виступати групи споріднених кредитних інстинутів. Прикладами можуть бути об’єднання ощадних кас і кредитних товариств в Німеччині, що проводять узгоджену ринкову політику.
2.3. Види конкуренції
а) конкуренція продавців і конкуренція покупців
Як це видно вже з визначення конкуренції, в залежності від кількості учасників в ній ринкових суб’єктів можна відмітити конкуренцію продавців і конкуренцію покупців.
Конкуренція продавців - це їх суперництво за найбільш вигідні умови збуту товарів (в даному випадку - банківських послуг). Конкуренція покупців - це змагання між ними за доступ до цих товарів.
Обидві ці форми можуть співіснувати поряд один з одним, знаходячись в певному сполученні. Їх співвідношення на кожному конкурентному ринку визначається ринковою сілою продавців і покупців. Так, на ринку продавця, де продавці володіють значними можливостями в перній ступені диктувати покупцям свої умови (внаслідок ненасиченого ринку, його монополізації і т. п.), переважає конкуренція покупців. І, навпаки, на ринку покупця, де покупець володіє більшою ринковою силою, чим продавці (із-за перенасичення ринку товарами, а також дія деяких інших факторів), основною формою є конкуренція продавців.
Яка ситуація на банківському ринку ? Чи є він ринком продавця, чи ринком покупця ? Однозначно відповісти на це запитання неможливо, так, як з однієї сторони, якбуло відмічено вище, банківський ринок є чимось суцільним і невід’ємним, а складається з багатьох приватих ринків; з іншої сторони, який-небуть банк може виступати як в ролі продавця, так і в ролі покупця.
Розуміння цього - особливо важливе в зв’язку з ситуацією на Українському банківському ринку. Нерідко зустрічається думка, що реальна банківська конкуренція в нас відсутня, так як банки виступають в ролі продавців кредитних засобів, попітна яких дуже великий. Реальна конкуренція існує не між банками, а між їх покупцями-позичальниками. Звідси випливає висновок, що у вітчизняних банках відсутня необхідність в розробці конкурентної політики, використання маркетингу і т. д . Однак таке уявлення - невірне. Адже на тому ж ринку позичкових капіталів, безперечно, на сьогоднішній день, що є ринком продавця, банк може бути не тільки продавцем, але й покупцем. В цьому випадку диктатором є вже не банк, а потенційний вкладник. Банки ж змушені конкурувати за залуення вкладників.
Із сказаного можна зробити висновок, що вже на даний час, в крайньому разі, один сектор українського банківського ринку - ринок тимчасових прав на залучені кредитні ресурси - можна охарактеризувати як конкурентний, причому банківська конкуренція тут виступає у формі конкуренції покупців. Таким чином, розробка проблем банківської конкуренції і банківського маркетингу і для українських банкірів стає не тільки теоретичною, але й практичною.
б) внутрігалузева і міжгалузева конкуренція
В залежності від галузевої приналежності суб’єктів конкуренції прийнято розрізняти внутрігалузеву і міжгалузеву конкуренцію.
Внутрігалузева конкуренція- це конкуренція між фірмами однієї галузі, що випускають аналогічні товари, які задовільняють одну і ту потребу, але є різниця в ціні, в якості, асортименті. Міжгалузева конкуренція - це конкуренція між підприємствами різних галузей.
