На перший погляд може здатися, що ця класифікація до банків не належить, але будь-яка банківська конкуренція носить внутрігалузевий характер. Хоча це -лише видимість. Банківська справа - це не окрема галузь, а сфера економіки, що включає в себе багато різноманітних галузей.
Галузева структура банківської справи.З точки зору окремого кредитного інституту банківські галузі виступають в якості ринків збуту. Основні з них: ринок кредитів (галузь кредитування); ринок депозитів (галузь ощадна справа, інвестиційне посередництво); ринок послуг (галузі розрахунково-касове обслуговування, трасові операції, інші послуги).
В свою чергу, переличені галузі можуть бути розділені на підгалузі, причому, більшість кредитно-фінансових інститутів діє не в одній, а декількох галузях чи підгалузях.
Внутрігалузева банківська конкуренція.На етапі розробки своєї конкурентної стратегії кожен кредитний інститут має вирішити, чи буде він спеціалізований, чи універсальний, зважити переваги і недоліки альтернативних стратегічних рішень. Ствердження про необхідність вибору може здатися дивною: адже в наші дні, здавалось би, склалась уява про те, що універсальні банки при інших рівних умовах володіють конкурентною перевагою, що полягає в можливості розсіюванні ризику на широкий асортимент товарів, що реалізується. Отже, при наявності достатніх фінансових ресурсів, рішення повинно прийматись однозначно на користь універсалізації. В певній мірі, це правильно, однак, керівнику банку не треба забувати, що і універсальний банк може володіти стратегічними недоліками, зокрема, з точки зору інтенсивності внутрігалузевої конкуренції.
Універсальні банки демонструють найбільшу ступінь деверсифікації. Їх можна охарактеризувати навіть не як багатогалузеві, а як “всегалузеві” підприємства, конкуруючі з усіма учасниками банківського ринку. В результаті вони відчувають максимальний тиск внутрігалузевої конкуренції.
Спеціалізовані банки діють в меншій кількості галузей і конкурують, крім універсальних банків, тільки з банками і небанками, що мають аналогічну спеціалізацію. Те ж саме відноситься і до небанківських організацій, що поринають часто тільки в одну банківську галузь чи навіть в ринкову нішу. В залежності від параметрів спеціалізації інтенсивність внутрігалузевої конкуренції знижується чи підвищується, на відміну від універсальних банків.
Більш наочний склад конкурентів в середині окремих галузей і підгалузей можна відобразити в таблиці (див. табл. № 1 ).
Внутрігалузева конкуренція в економіці може існувати в двох основних формах: предметна і видова конкуренція.
Предметна конкуренція виникає між фірмами, що випускають ідентичні товари, які відрізняються по якості. Ця ситуація характерна для більшості галузей по випуску споживчих товарів.
Видова конкуренція здійснюється між підприємствами, що випускають товари одного виду (тобто призначені для однієї і тієї ж цілі), але розрізняються по якимось суттєво важливим параметрам. Приклад: автомобілі одного класу із двигунами різної потужності.
Для банківської справи цей поділ також використовують, хоча і з певними обмеженями.
Предметна банківська конкуренція можлива в наданні послуг, так званого, масового асортименту, що є в основі стандартизованими, однорідними. Так, на даний час, практично всі комерційні банки приймають від населення вклади до запитання, ощадні, строкові вклади і т. д. Ці стандаризовані послуги в різних банках мають тільки цінові відмінності (різна величина процентної ставки).
Однак, далеко не всі банківські послуги є стандартизовані. Багато з них носать індивідуальний характер, орієнтовані на вирішення фінансових проблем конкретного клієнта. Класичний приклад - це кредитування підприємства, де в кожному випадку умови визначаються кредитним договором. Тут проявляється видова конкуренція.
Більш того, з розвитком банківської справи і економіки в цілому, навіть послуги масового асортименту можуть втратити свою однорідність. Так, одинакові послуги, що надаються різними банками, нерідко набувають в очах користувачів цих послуг відмінні риси, пов’язані зі сформованим іміджем банку. Природно, при інших різних умовах вкладник піде в той банк, який здається йому більш солідним, більш надійним і т. д.
Таким чином, внутрігалузева конкуренція в банківській справі існує в основному в формі видової конкуренції. З точки зору складання конкурентної стратегії це означає, що розробка нових асортиментих одиниць в рамках існуючого виду ще не забезпечують конкурентні переваги, якщо вона не підкріплюється методами по формуванню споживацьких переваг.
Міжгалузева банківська конкуренція. Якщо внутрігалузева конкуренція в банківській справі здійснюється між діючими в тій чи іншій банківській галузі інститутами, то міжгалузева конкуренція розвертається між суб’єктами, інтереси яких раніше не перехрещувались.
Міжгалузева конкуренція в економіці може здійснюватись в формах конкуренції за допомогою переливу капіталу чи функціональної конкуреції (конкуренція субститутів).
Конкуренція методом переливу капіталу виникає при зміні підприємством профілю своєї діяльності чи його диверсифікації. Вона викликається відмінностями кон’юктури і норми прибутку в різних галузях. Однак на практиці для переливу капіталу існують перешкоди, які в економічній літературі отримали назву вхідних і вихідних бар’єрів.
Вхідні бар’єри - це перешкоди для поникнення на ринок нових конкурентів. До них відносяться: економія в масштабах виробництва, диференціація продукта, потребність в значному капіталі, високі затрати по переорієнтації споживачів, недоступність каналів збуту, обмеженість доступу до джерел ресурсів, відсутність земельних ділянок, високий рівень використовуваних в галузі технологій, наявність у діючих в галузях підприємств виключного права займатись даним видом діяльності, патентний захист інновацій, ліцензовані обмеження, недостатність досвіду, протидія існуючих фірм і інше.
Вихідні бар’єри - це перешкоди для спроб фірми, діючої на ринку, піти з нього. Це можуть бути: необхідність списання крупних інвестицій, великі затрати по конверсії виробництва, небажання втратити свій імідж, честолюбивість менеджерів, протидія правління чи профсоюзів, протести постачальників, клієнтури і ділерів та інше. Чим вищі вхідні і вихідні бар’єри, тим менша загроза проникнення в галузь нових конкурентів.
Функціональна конкуренція, на відміну від цього, не передбачає переходу в іншу галузь. Вона базується на тому факті, що зовсім різні товари, що випусккаються підприємствами різних галузей, можуть виконувати для споживача однакові функції і виступати в якості взаємозамінних товарів (товарів-субститутів). Так, конкурентом виробникаковзанів може бути і виробник лиж, в тій мірі, в якій для споживання два вида зимового спорту є взаємозамінними. Також взаємозамінними є, наприклад,більшість продуктів харчування. Наявність субститутів різко розкривають границі ринку і веде до загострення міжгалузевої конкуренції, тому при розробці конкурентної стратегії найбільш привабливі для підприємця є також галузі, продукції яких не мають хороших чи близьких замінників.
Для банківської справи явно домінінуючим видом міжгалузевої конкуренції є перелив капіталу. Він виникає при проникненні новачків на споконвічно банківські ринки, а також при спробі банків завоювати собі місце в нових для них галузях.
Що ж являють собою вхідні і вихідні бар’єри в банківській справі ? Насамперед необхідно відзначити, що важливою особливістю вхідних бар’єрів в банківських галузях є відсутність платіжного захисту нововведень. В з’язку з цим буть-яка фінансова інновація, буть-яка нова банківська послуга, впроваджена одним кредитним інститутом, може бути на протязі короткого часу відтворена його конкурентами. Це посилює інтенсивність конкуренції. При цьому, якщо інтенсивність внутрішньогалузевої конкуренції для окремого інституту залежить, як ми бачили раніше, від ступені цого універсалізації (чи спеціалізації), то міжгалузева конкуренція тим інтенсивніша, чим більш приваблива з точки зору рентабельності і перспектив розвитку є та чи інша банківська галузь, чи підгалузь.
Крім того, для комерційних банків не існує проблеми недоступності каналів збуту, так як виробництво і збут банківських послуг співпадають в часі і можуть бути локалізовані в приміщені банківського відділу. До найбільш загальних банківських бар’єрів відносяться:
- правові обмеження банківської діяльності. Ці обмеження служать захистом інтересів кредиторів і власників; вони повинні ускладнити віх на ринок явно слабим банкам і тим самим не допустити того, щоб конкуренція набула рушійний характер. З цією метою встановлюється мінімальний розмір статутуного капітау, ліцензується банківська діяльність операцій з іноземними валютами і цінними паперами;
- обмеженість доступу до джерел кредитних ресурсів. Мабуть, в нашій країні цей бар’єр є найбільш вагомою перешкодою для входу на ринок банківського кредитування. В багатьох районах України багаточисельна клієнтура має стійкі з’язки з банками, створеними на базі бувших державних спеціалізованих банків, і, як правило, не дуже мобільна у відношенні зміни банку. В результаті знову створювальні банки можуть розраховувати в основному лише на засоби дрібних і середніх підприємств “нової хвилі” і населення. Результатом даних обставин є, зокрема, тенденція створення, так званих, кишенькових банків, міцно прив’язаних до певного великого підприємства чи групи підприємств;
- диференціація банківського продукту. Вона передбачає індивідуалізацію банківських послуг, надання їм характеристик, що відрізняють їх від аналогічних послуг інших банків. В результаті, як вже відзначалось, однотипні послуги, навіть у випадку повної ідентичності по якості і ціні, несприймається споживачами як досконалі субститути. Це приводить до формування стійких купівельних переваг і ускладнює вхід на ринок новим, нікому невідомим кредитним інститутам;
- високі витрати по переорієнтації споживачів. Цей бар’єр безпосередньо зв’язаний з попередніми. В зв’язку з наявністю створених споживацьких переваг новичок на банківському ринку стає перед необхідністю значних витрат на рекламу і інші міроприємства по створенню власного сприятливого іміджу.
Вихідні бар’єри в банківській справі не мають такого значення, як в промисловості, так як проникнення кредитних інститутів на нові ринки звичайно не зв’язані з їх виходом з старих ринків, а здійснюються в рамках диверсифікації банківського асортименту.
Такі особливості конкуренції за допомогою переливу капіталу на банківських ринках.
Щодо міжгалузевої функціональної конкуренції, то в банківській справі вона по суті не зустрічається. Звичайно, окремі банківські послуги можуть бути субститутами один одного. Наприклад, замінником винесення грошових засобів на терміновий вклад може бути віддача банку поручення вкласти їх цінні папери чи дорогоцінні метали у вигляді монет, чи злитків і т. д. Але ця замінність має значення не так для міжгалузевої конкуренції, як для внутрігалузевої, так як у більшості випадків пропозиція цих послуг-замінників сконцентровується в одних руках (по суті, функціональний характер має видова банківська конкуренція). Знайти ж зовнішні, небанківські субститути для банківських послуг є проблематичним.
Проаналізуєм можливі замінники банківських послуг по окремим галузям. Альтернативним джерелом фінансування для підприємства замість кредита можуть бути кошти державного бюджету чи власні кошти. Однак, на кошти державного бюджету розраховувати можна лише в деяких випадках, а мати власні оборотні кошти в об’ємі, що повністю покривають всі виробничі витрати, нераціонально, так як це сповільнить їх оборотність і негативно відоб’ється на рентабельності.
Замість зберігання грошей на рахунку в банку можна тримати їх готівкою в касі підприємства, а для приватної особи - дома. Але це, перш за все, небезпечно, а по-друге, веде до виникнення додаткових витрат в розмірі неотриманого банківського проценту.
Нагромаджений грошовий капітал можна використати як для фінансових інвестицій (вкладення в підприємницьку діяльність). Однак, реальні інвестиції доступні і прийнятливі не для всіх, вони передбачають готовність йти на значний ризик і певний рівень підприємницьких можливостей.
Замість використання безготівкових розрахунків теотетично можна розрахуватись готівковими. Але якщо між приватними особами така форма розрахунків ще допустима, то для підприємств вона виключена.
Управляти своїм майном також, впринципі, можна самостійно, грошові засоби і цінности зберігати у власному сейфі, а якщо ми не користуємся ніякими банківськими послугами, то і необхідність в консультуванні не існує. Однак це, як і попередні варіанти, означає не заміну банківських послуг, а відмова від них.
Таким чином, банківські послуги не мають конкурентних замінників, що підвищує привабливість банківської сфери для підприємництва. Тим не менше, думається, при розробці конкурентної стратегії на ринку банківських послуг для населення, українським банкірам необхідно враховувати і наявність названих квазізамінників, бо в нашій країні поки ще недостатньо привикли до використання банківських послуг. Комерційним банкам належить сформувати попит на них, зробити їх насправді дезамінними, як це вже стало нормою в різних країнах.
в) цінова і нецінова конкуренція
В залежності від використовуваних методів конкуренції розрізняють: цінову і нецінову конкуренцію.
Цінова конкуренція здійснюється шляхом заміни (як правило, зниження) цін. Нецінова конкуренція основана на покращенні якісних характеристик товару (надійність, довговічність, безпечність, корисний ефект, затрати споживання, зовнішній вигляд, сервісне обслуговування і інше) і проведенні ціленаправленої політики диференціацій продукту (включаючи рекламу і міри по стимулюванню збуту).
Маніпулювання цінами - самий старий метод конкуренції і самий простий з точки зору технічного виконання. Однак і тут є нюанси. Цінова конкуренція в економіці може бути відкритою (прямою) і закритою.
При відкритій ціновій конкуренції фірми повідомляють споживачів про зниження цін на свої товари. При скритій ціновій конкуренції фірми випускають новий товар з вагомо покращеними споживацькими властивостями, а ціну підвищують непропорційно мало.
Особливістю нецінової конкуренції в банківському секторі економіки є відсутність чіткого взаємозв’язку поєднання споживацької вартості товару (банківської послуги) і його ціни. В зв’язку з цим межа між відкритою і закритою ціновою конкуренцією розпливчата, а рамки, в яких банк має можливість значного маневрування процентними ставками, рівнем комісійних винагород і тарифів на послуги, досить таки розтяжні. Крім того, і купівля банківських послуг, особливо якщо вони є постійними клієнтами банку, можуть в процесі переговорів внлинути на ціну, добиваючись значних скидок.
Однак цінова конкуренція має певні межі. Більше того , по оцінкам зарубіжних економістів, в банківській справі, як ні в якій іншій сфері економіки, діють внутрішні і зовнішні сили, що служать можливостям цінової конкуренції.
По-перше, процентні ставки можуть знаходитись під впливом держави - як прямому обмеженню (через встановлення мінімальних і максимальних ставок, фіксованих ставок подотаційних державних пільгових кредитів певним категоріям позичальників, граничної маржі по позичкам за рахунок кредитів центрального банку і інше) так і непрямому регулюванню (наприклад, за допомогою заходів облікової політики, змінами ставок по рефінансуванню, тобто по кредитах комерційним банкам, наданим центральним банкам).
Необхідність державного регулювання банківської конкуренції викликана особливим положенням кредитних інститутів в економіці, що дозволяє суттєво впливати на результати її функціонування, а також сильною залежністю діяльності банків від психологічних факторів, від дорір’я клієнтів. Конкуренція - це немалий ризик, і існує небезпека того, що втрата довір’я до окремих кредитних установ, що не в стані виконувати свої зобов’- язання перед клієнтами, може розповсюдитись на систему вцілому. Американські економісти назвали це “феноменом системного ризику”. А втрата довір’я до кредитних інститутів може нанести економіці великі збитки.
По-друге, обмеженість цінової конкуренції в банківській справі становить те, що існує межа процента, нижче якого банк вже не буде отримувати прибуток. Це можуть собі дозволити не всі і не завжди. Тому сучасні західні банки прагнуть не конкурувати в області цін на банківські послуги, добиваючись збереження високих тарифів і процентних ставок. Конкуренція все більше приймає неціновий характер.
Нецінова конкуренція пов’язана насамперед зі змінами в якості послуг. Тому перед зарубіжними вченими і практиками в області банківської справи встала проблема визначення критеріїв якості банківського продукту, і в даний час вже є визначені підходи до її рішення. Так, спеціалісти міської ощадної каси Кельна розробили кретерії якості з двох позицій: З точки зору клієнта і з точки зору банку.
З точки зору клієнта критеріями якості банківського обслуговування є швидкість обслуговування, термінові здійснення операцій, наявність помилок і неточностей, години роботи банку, якість консультування (глубина, активний чи пасивний характер), особиста сторона відносин з банком і інше. Рівень якості банківських послуг клієнт порівнює з цінами.
Для самого банку якісний рівень роботи визначають: швидкість внутрішніх робочих процесів, рівень витрат на виправлення помилок, ефективність робочих процесів, рівень мотивації робітників, продуктивність праці, ступень кредитного ризику і інше, співідношення з рівнем затрат по наданню банківських послуг. Очевидно, що в своїй діяльності банк повинен враховувати дві групи критеріїв.
Крім загальної орієнтації на покращення якості обслуговування, банками за кордоном широко використовується диференціація якості однотипових послуг в залежності від ціни (звичайні і ексклюзивні рахунки), цільової клієнтури (масові і індивідуальні послуги), каналів збуту (послуги, що виконуються за допомогою банківських автоматів, в відділенні банку, в консультаційному центрі) і т. д. Своє продовження всі міри по управлінню якості знаходять в активній рекмамній діяльності банку.
Таким чином, на сучасному етапі проходить поступова зміна акцентів банківської конкуренції на користь нецінової конкуренції.
г) досконала і недосконала конкуренція
В залежності від ступені монополізації ринку і залежної від цього свободи конкуренції розрізняють досконалу і недосконалу конкуренції.
Досконала конкуренція - це нічим не обмежена конкуренція, що сколадається в умовах, коли на ринку діє дуже велика кількість дрібних фірм, що продають ідентичні (стандартизовані, однорідні) товари, що знаходяться з точки зору конкуренції в рівних умовах і конкуруючих переважно ціновими методами.
Недосконало конкуренція - це конкуренція, обмежена внаслідок того, що один чи декілька суб’єктів ринкових відносин займають пануючи положення на ринку і ним самим стає немов поза конкуренцією, іншими словами умови конкуренції нерівні.
В реальному житті недосконала конкуренція зустрічається частіше, ніж досконала. Не становить виключення і банківська справа. Прийнято розрізняти три різновиди ринкових структур, що характеризуються недосконалою конкуренцією: монополістична конкуренція, олігополія і чиста монополія.
Монополістична конкуренція - це конкуренція між великою кількістю продавців і диференційованої продукції, кожен з яких займає квазімонопольне становище в окремому ринковому секторі (сегменті) і складає основну увагу неціновій конкуренції. Специфічне квазімонопольне становище конкурентів обумовлено тут сформованим споживацьким перевагам і виключнім правом фірми на свою торгову марку. Наприклад, фірма “Адідас” не виступає абсолютним монополістом на марку “Адідас”, що приносить фірмі неаби-які прибутки.
Олігополія виникає в умовах, коли на галузевому ринку діє відносно невелика кількість продавців (але не один), що мають можливість узгодження своєї ринкової політики. Товари що продаються, можуть бути як однорідними (однорідна олігополія), так і диференційовані (диференційована олігополія), при цьому в першому випадку переважає цінова, а в другому нецінова конкуренція.
Чиста монополія означає, що в галузі є тільки один продавець, який повністю контролює об’єм пропозицій і ціну товару, не маючою близьких субститутів. Конкуренція тут відсутня. Така ситуація спостерігалась в нашій країні на протязі багатьох десятиліть. Хоча формально банків завжди було декілька, але , по-перше, всі вони були державними; по-друге, сфери їх діяльності були поділені по галузевим ознакам; по-третє, вони володіли виключним правом на певні види діяльності (державна монополія банківської справи, державна валютна монополія).
В сучасних умовах банківські ринки нашої країни, як, і захудні, прагнуть до моделі диференційованої олігополії. Варто відмітити, що, на думку зарубіжних спеціалістів, така ринкова структура є найкращою з точки зору здорової конкуренції.
Розділ III. Конкуренція між комерційними банками на міжнародному рівні
3.1. Структура власності і необхідність конкуренції між банками
На початковому етапі реформування банківської системи необхідно вирішити проблему дозволу на комунальну власність у банківській справі, визначити частку кооперативної власності та дрібних акціонерів. Високі вкладення в статутні фонди крупних юридичних осіб, що в масовому порядку призводить до зв'язаного кредитування та до підвищення ризиків, по суті, роблять такі банки "киленьковими". Дуже незначна кількість банків перебуває в іноземній або суспільній власності.
Уніфікація структури власності повинна бути реалізована у вигляді заходів, що сприятимуть подальшим змінам у власності на банки, а саме у створенні:
а) прямої державної власності на порівняно невеликі банківські інститути, що виконують спеціалізовані завдання;
б) комунальної власноскі в банківській справі, тобто розширенню можливості місцевих органів влади мати частку власності в статутних фондах банків, а також комунальних кредитних інститутів;
в)умов щодо розширення частки кооперативної власності заснуванні кредитних інститутів.
Банківська система України дуже монополізована, тому посилення конкуренції в банкіському секторі України повинно пивести до зменшення розриву між депозитними та позичковими ставками, поліпшення якості всіх банківських послуг. Аби посилити конкуренцію, необхідно:
а) збільшити мінімальний розмір статутного капіталу існуючих банків. Різке підвищення розміру статутного капіталу, приведе до того, що банкам доведеться залучати новий капітал або зливатися.Цю проблему доцільніше вирішувати шляхом ліцензування банківських операцій залежно від розміру статутного капіталу;
б) запровадити антимонопольні закони щодо банківської діяльності на більш віддалену перспективу;
в) сприяти процесу реструктиризації банків, у результаті якої великі банки можуть подрібнюватись, а невеликі і середні - зливатися.
Якщо меншим банкам, що виникнуть у результаті цього процесу, доведеться надалі злитися з одним або кількома іншими комерційними банками, то відповідне поєднання активів, філіалів та досліду могло б привести до створення потужних та надзвичайно конкурентноспроможних банків.
Негайно слід розв'язати такі проблеми:
- знизитиподатковий прес на банківську систему для забезпечення зростання банківського капіталу відповідно до фінансово-кредитних потреб економіки;
- створити в державі систему підтримки банківських інвестицій і, зокрема, звільнити від оподаткування прибуток, який одержують банки від надання довгострокових кредитів;
- розробити механізм викупу будівель, де розміщенні комерційні банки, для забезпечення нормального функціонування цих банків, створення умов для інвестування банківського прибутку, використання цих будівель як гарантії та застави;
- запровадити пільгове оподаткування коштів комерційних банків, що спрямовуються на будівництво, обладнання грошових сховищ,розвиток матеріально-технічної бази;
- звільнити від оподаткування кошти, які комерційні банки направляють на створення страхових та резервних фондів для покриття кредитних та дипозитних ризиків;
- дозволити банкам самим визначати частку своєї участі в господарській діяльності і, не виходячи за рамки Державної програми заохочення інвестицій, визначити об'єкти інвестицій та умови спільної господарської діяльності на взаємовигідних умовах.
Це дасть змогу збільшити обсяги кредитних ресурсів і спрямувати їх на національну економіку, поліпшити оснащення комерційних банків, зацікавити їх в інвестуванні коштів.
3.2. Посилення конкуренції на кредитному ринку
Лібералізація і дерегулювання банківського законодавства в розвинутих країнах в останні десятиріччя сприяли загостренню конкурентної боротьби як в середині окремих фінансових інститутів, так і між ними. Це проявилося в тому, що в середині комерційних банків відбулось швидке перетворення так званих “оптових” банків що були зорієнтовані на операції з підприємцями і багатими клієнтами, в “роздрібні” фінансово-кредитні інститути. Метою останніх стало залучення якомога бильш широкої клієнтури з представників середнього класу і навіть незаможних громадян для акумуляції їх заощаджень і надання іпотечних і споживацьких позик.
Разом з тим загострилась конкуренція серед банківських закладів в кредитній сфері. Раніше вже зазначалось, що в ній все активніше почали діяти страхові компанії, пенсійні фонди тощо, які стали займатись традиційними банківськими операціями - прийомом вклавів, грошовими розрахунками, веденям поточних рахунків, кредитними картками, кредитуванням підприємницьких структур. Зазночимо, що скасування верхньої межі процентної ставки по депозитах, яка була встановлена в США в 1934 році, сприяло поліпшенню позицій комерційних банків у проведені пасивних і активних операцій.
Посилення конкуренції на фінансово-кредитному ринку проявилося в тому, що на ньому значно зросла роль крупних небанківських корпорацій, які по роду своєї діяльності не входили раніше в грошово-банківську інфраструктуру. Йдеться про те, що могутні промислові компанії і корпорації - “Форд мотор компані”, “IBM”, “BOEING” тощо почали створювати фінансові конгломерати, освоюючи невластиві їм кредитні й розрахункові операції. Для цього організовувались або навіть купувались діючі фінансово-кредитні заклади, які почали діяти на грошовому ринку і на ринку довгострокових кредитів. Намагаючись не порушувати банківське законодавство щодо проведення кредитних операцій різними суб’єктами, вказані конгломерати виконують лише деякі банківські функції, наприклад, здійснюють тільки активні операції. Такі нові фінасові підрозділи одержали назву “небанківські банки”. Багато з них ввели нові форми обслуговування для клієнтів, наприклад “рахунки управління готівкою”. На цих рахунках при допомозі найновішої комп’ютерної техніки й технології були об’єднані оплата чеків, операції з кредитними картками, купівля-продаж цінних паперів тощо. Інші небанківські корпорації спеціалізовані фінансово-кредитні заклади і через їх підрозділи включаються в кредитний ринок, надаючи також послуги по страхунанню, купівлі цінних паперів й нерухомості.