Формально не будучи банківськими закладами фінансові конгломерати і спеціалізовані фінансові установи не лише вторгаються в банківський бізнес, але й починають займатися такими операціями, які законодавством США не дозволяються банкам. В цій країні за останні роки спеціалізовані, в тому числі небанківські кредитні заклади, й роздрібні торговці почали надавати клієнтам багато видів фінансових послуг, які раніше були прерогативою лише комерційних банків (кредитні, депозитні, розрахункові операції). Крім них, фінансові конгломерати освоїли й надають споживачам такі послуги, якими не можуть займатися банки США (страхування, операції з нерухомістю, розміщення цінних паперів промислових компаній тощо).
Звуження сфери банківського обслуговування, поряд з посиленням ролі небанківських (спеціальзованих) закладів привело до суттєвих зрушень в фінансово-кредитній інфраструктурі, що були зумовлені як зростанням нестійкості кредитних ринків, так і зміною традиційних методів і форм залучення коштів і надання їх у вигляді позик підприємницьким структурам та населенню. Посилилась і необхіднісь пошуку комерційними банками нових форм управління своїх операцій з метою підвищення їх прибутковості. Стійка нестабільність ринків капіталу викликалась, насамперед, економічними труднощами й ускладненнями розвитку, які були характерні в 70-80 роках для всіх розвинутих країн. Основними їх проявами були (в деяких і залишаються) спади виробництва, інфляція, зростання зовнішньої заборгованості, криза платіжних балансів.
Співпадання в часі цих та інших негативних факторів в розвитку економіки країн Заходу привело до різких коливань процентних ставок на кредитних ринках. Наприклад, в США ставка по ділових позиках (“прайм райт”), які характеризують попит на кредитні ресурси, піднялись на початку 80-их років до 20 % річних. Це, звичайно, привело до підвищення процентних ставок і на інші кредити. Однак,m вже в середині 80-их років “прайм райт” знизився до 7,5 %,піднявшись до 10 % в кінці 1990 року. Такі суттєві коливання процентних ставок на протязі короткого періоду не могли викликати у інвесторів бажання купувати довгострокові зобов’язання і стимулювати банки надати кредитні ресурси на довгі строки. У клієнтів посилилась невпевненість в пибутковості вкладень, страх їх втратити внаслідок знецінення твердопроцентних цінних паперів. В цих умовах особливого значення набуває кваліфікація банківських менеджерів по фінансах, їх вміння застосовувати гнучкі форми акумуляції тимчасово вільних коштів у всіх юридичних та фізичних осіб та надання їх клієнтам або інвестування в ті чи інші проекти.
Характерною особливістю останніх років було розширення практикипрямого виходу могутніх промислових корпорацій на ринку кредитних ресурсів, без звернення до фінансових посередників. Такі корпорації почали пропонувати на подаж короткострокові незабезпечені зобов’язання (комерційні папери), надавати позичкові кошти сезонним споживачам.
Все більшого розвитку в останні роки набуває практика заміни традиційних форм банківського кредиту випуском на фондовий ринок цінних паперів. Цей процес одержав назву “сек’юритизація”, від англійського слова “сек’юритиз” - цінні папери. Зміст його полягає в об’єднанні банками у все зростаючих масштабах заставних зобов’язань клієнтів під нерухомість, дрібних позик і випуску під них цінних паперів. Виплата процентів по них і остаточне погашення відбулось із коштів, що поступали в ліквідацію заборгованості по позиках, які були забезпеченнями випуску цінних паперів. Використовуючи ці операції, банки почали скорочувати обсяги неліквідних активів (іпотек, контрактів по кредитах населенню тощо) і тим самим перекладати ризук неповернення позик на покупців цінних паперів. Це дозволило банкам поліпшити свої фінансові показники, скоротивши в балансі величину ризикових активів. Разом з тим, трансформуючи позики і підводячи під них забезпечення у вигляді цінних паперів, які продаються на фондовому ринку, банк обмежує свої можливості одержання доходу по кредитах, що негативно впливає на їх прибутковість і вимагає нових менеджерських рішень щодо розрахунків ефективності тих чи інших варіантів активних і пасивних операцій.
3.3. Банки України в перехідний період
Обов'язкові передумови реформування банківської сфери в перехідний період - це подолання інфляції та скорочення дефіциту деравного бюджету. Головною стратегічною метою грошово-кредитної політики є забезпечення монетарної стабільності (місячні темпи інфляції - 1-2 %). Отже, монетарна і фінансова стабілізація, зниження темпів інфляції повинні створити умови для зростання інвестицій, відновлення і пожвавлення виробництва.
Принципам розвитку банківської справи повинні відповідати види банків та їхні основні функції.
За видами банки розподіляються на:
а) центральний (Національний банк);
б) комерційні, а саме
- інвестиційні;
- ощадні;
- спеціального призначення (іпотечні, зовнішньо-торговельні, страхові, земельні, пенсійні).
У поєднанні всі види банків мають становити кредитну систему, і гарантом успіху її діяльності повинні стати чесність, безпека, пофесіоналізм. Кредитна система повинна базуватися на конкуренції між різними видами банків та інших кредитних установ, так і між банками одного виду, що позитивно впливатиме на кредитне і розрахункове обслуговування суб'єктів господарювання.
До основних функцій банківської системи можна віднести:
- регулювання грошового обігу;
- кредитування підприємств, державних органів, приватних осіб та операції з цінними паперами;
- залучення тимчасово вільних грошових коштів, нагромаджень і перетворення їх у позичковий капітал;
- здійснення грошових розрахунків та платежів у господарстві;
- консультації і надання економічної та фінансової інформації.
Банківська система України повинна обслуговувати процес реформ:
- диверсифікацію власності (приватизацію, утворення незалежного приватного сектора);
- демонополізацію;
- утворення нових ринків (цінних паперів, землі, основних фондів, страхових послуг, науково-технічної продукції та інформації тощо);
- пожвавлення процесу залучення іноземних інвестицій в Україні через фінансових посередників (товарних і фондових бірж, мережі інвестиційних компаній та фондів, комерційних банків);
- технічну, технологічну і виборчу перебувову господарства, конверсію і скорочення військових витрат;
- посилення відкритості економіки, її інтеграції в світорі господатські зв'язки.
Реформована банківська система повинна бути заснована на розширенні форм власності у фінансовому секторі, можливості видів кредитних установ, створення механізму представництва, задоволенні інтересів усіх верств населення і потреб національної економіки.
Як організувати реформування ?
Реформування банківської системи - це державна економічна політика, спрямована на створення засад для довгострокових перспектив зростання життєвого рівня населення, реального виробництва, високої зайнятості, стабільності цін та стабільного валютного курсу національної валюти.
Реформування та розвиток банківської системи в Україні повинно відбуватись за такими напрямками:
по-перше, треба вдосконалити вже існуючу банківську систему, пристосувавши її до вирішення вимог сьогодення;
по-друге, слід забезпечити реформування фінансових ринків і мережі банківських установ паралельно з реформуванням економіки України і відповідно до виникаючих потреб фінансово-кредитного забезпечення ринкової економіки.
Головна мета реформування банківської системи в Україні - створення мережі банків і кредитних установ, які перебували б під банківським наглядом і мали довіру суспільства.
Удосконалювати діяльність банківської системи треба за такими напрямами:
1. Вивчити і законодавчо затвердити поняття "банк" і "небанківська фінансово-кредитна установа".
При цьому під поняттям "банк" повинна розумітися установа, яка створена для залучення грошщових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості. Основне завдання комерційного банку - здійснювати посередництво в переміщені грошових коштів від кредиторів до позичальників.
Поняття "банк" повинно відповідати таким вимогам щодо необхідності:
- мати загальну ліцензію на діяльність банку;
- мати встановлений нормативами розмір статутного капіталу;
- здійснювати набір суто банківських операцій (депозитні,розрахункові та кредитні);
- перебувати під наглядом Національного банку України;
- дотримуватися встановлених економічних нормативів діяльності комерційних банків (щодо ліквідності, активів банку, достатності капіталу та інше).
Понняття "небанківська фінансово-кредитна установа" повинно включати підприємства, що здійснюють такі основні види діяльності:
- отримання процентів від власних акцій;
- придбання грошових вимог до сплати;
- укладення лізингових контрактів;
- випуск або управління кредитними картками та дорожніми чеками;
- продаж зарубізних платіжних засобів (операцій з іноземними банкнотами та монетами);
- продаж цінних паперів, ф'ючерсних контрактів тощо;
- участь у випуску цінних паперів та обслуговування їхнього обігу;
- надання консультацій підприємствам щодо структури їхнього капіталу, виробничої стратегії та пов'язаних з цим питань, послуг на випадок злиття котпорацій або поглинання однієї компанії іншою.
За світовою практикою до небанківських установ належать: інвестиційні фонди, страхові та трастові компанії, брокерські, ділерські фірми тощо. Відрізняються вони від банків тим, що здійснюють діяльність на фінансовому ринку не випускаючи власних боргових зобов'язань, а лише власні акції. Всі ризики, пов'язані зі зміною вартості активів і пасивів, вони розподіляються серед акціонерів.
2. Комерційні банки повинні бути класифіковані за такими ознаками:
- за формами власності (колективні, приватні, змішаної форми власності, іноземні);
- за способом формування статутного капіталу (акціонерні, пайові, бюджетні, відкритого типу, закритого типу);
- за належністю капіталу банку (українські, іноземні, сільні за участю іноземного капіталу);
- за видами здійснених операцій (універсальні, спеціалізовані);
- за територією діяльності (регіональні, міжрегіональні, закордонні);- за галузевою ознакою (галузеві, міжгалузеві);
- за розміром статутного капіталу (великі, середні, малі).
3. На вибір моделі комерційного банку повинні впливати характерні причини:
- діяльність на нових ринках (цінних паперів, землі, нерухомості, майна та інше);
- тісні зв'язки банку з підприємствами;
- збереження в умовах інфляції активів банку від знецінення;
- створення умов для довгострокових інвестицій та структурої перебудови економіки;
- можливість конверсії частини безнадійної заборгованості державних підприємств в акції або інші цінні папери (при перетворенні держпідприємств в акціонерні товариства).
4. Впровадження вексельного обігу передбачає функціонування механізму банкрутства підприємств, що неодмінно загострить проблему "ненадійних боргів" та шляхів її вирішення. В цьому випадку банки, які тримають "ненадійні борги", можуть стати законними співвласниками підприємств, що підпадуть під механізм банкрутства. З цією метою необхідно внести відповідні зміни до законодавства щодо реформи активів комерційних банків, тобто передбачити можливість "зрощення" фінансового та промислового капіталу й утворення на цій основі конкурентно спроможного національного капіталу. Внаслідок цього будуть створені умови для переплетення банків із господатськими структурами, з одного боку, як засновників та акціонерів комерційних банків, а з іншого - банки стануть акціонерами підприємств. Лише за таких умов, притаманних ринковій економіці, комерційні банки будуть зацікавлені в процвітанні підприємств. І тут як позитивне слід відзначити утворення фінансово-промислових груп.
У центрі уваги - комерційні банки.
Враховуючи недостатню насиченість банківської мережі (порівняно з економічно розвинутими країнами), з одного боку, а з другого - низьку ефективність діяльності окремих існуючих банків, необхідні такі зрушення:
1. Лікідація "монобанківської" структури: один банк або його філія - один адміністративно-територіальний район.
2. Сворення ядра системи комерційних банків - групи банків, що мають розгалужену мережу філій, поринні бути добре регульваними, створюючи атмосферу надійності в банківському секторі.
3. Розширення ринків кредитних ресурсів для комерційних банків. Для цього необхідні:
- залучення комерційних банків до нерозподілу кредитних ресурсів між галузями і підприємствами всіх форм власності відповідно до цілей та стратегії економічних реформ України;
- розширення функцій комерційних банків у сфері операції із цінними паперами та довірчими операціями, що спростиь і пискорить процеси приватизації.
4. Комерційні банки слід реформувати за такими напрямами:
- переведення частини діючих слабких банків до розряду фінансових компаній чи приєднання їх до сильніших банків;
- вивдення сильних банків на міжнародні фінансово-кредитні ринки;
- створення фінансових компаній, відокремлення банків від небанківських кредитних інститутів;
- запровадження видачі ліцензій на окремі банківські операції;
- сприяння комерційним банкам щодо створення спілок, асоціацій та інших об'єднань для координації своєї діяльності і захисту власних інтересів.
5. Вдосконалити діяльність колишніх державних банків доцільно, створивши рівні порівняно з іншими комерційними банками умови для банківської конкуренції.
6. Налагодити чітке дотримання жорстких банківсьних "норм безпеки" (надійності).
Переважна більшість західних банків дотримується консервативних норм діяльності, а в банках пострадянських країн простежується тенденція до ризикованих операцій. Такі операції в разі успіху можуть принести високий прибуток, але можлива невдача загрожує власне існуванню банку. Оскільки банки завжди повинні бути відносно консервативними та уникнути ризикованих операцій (навіть якщо такі операції обіцяють надзвичайно високі прибутки), то дотримання жорстких банківських нормативів є дуже важливим фактором.
Паралельно з проведенням економічних реформ необхідно створити:
- універсальні комерційні банки;
- спеціалізовані комерційні банки;
- приватні банки;
- громадсько-правові кредитні установи, які надають споживчий кредит і продають товари у розстрочку за безготівковою форми розрахунку;
- інвестиційні комерційні банки, які займаються довгострововим кредитуванням переважно приватних підприємств та підприємств, що працюють на комерційній основі;
- іпотечні банки, які спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості (землі та будівель) за рахунок власних накопичень та іпгоречних облігацій і надання позічок із погашенням у розстрочку;
- поштові та поштово-пенсійні банки;
- кредитні усанови промисловості для самодопомоги.
3.4. Поняття конкуренції на Україні
Ключовою ланкою реформ банківської системи повинно стати створення конкурентного середовища, в якому функціонують комерційні банки. Нині це - одне з найслабкіших ланок, яка дісталась у спадок від галузевої побудови в плановій економіці. Питання про універсалізацію чи спеціалізацію великих, колишніх п’яти державних банків, потребує найретельнішого розгляду.
Не повинно бути адміністративних обмежень на кредитну діяльнісь цих банків лише в їх колишніх галузях більша диверсифікація портфелів активів допоможе стабілізувати їхні баланси, змінити ситуацію: слабка галузь - слабкий банк. Це вплине і на згладжування процесів у фінансовій системі, що залежить від процесів (сезонних, виробничого циклу) в економіці. Слід відійти від системи: одне підприємство - один банк , дозволивши підприємству мати розрахунковий рахунок у кількох банках. Звичайно, такий захід має дуже вразливе місце і повинен проводитися лише за наявності хорошого нагляду. Основне питання, що дісталося у спадок від колишнього СРСР, - розмежування готівкових та безготівкових грошей, обумовлених, зокрема, існуванням окремих “кредитного” та “касового” планів. Наслідком цього є існування і зараз Ощадбанку - домінуючого банку, який працює із залученими коштами населення. Такому становищу сприяли як історичні умови (наявність відповідної структури на всій території країни та інші фактори), так і політика держави (наприклад, обмеження на обсяги залучених коштів населення іншими банками, державне страхування вкладів лише в Ощадбанку), а також небажання чи економічна надоцільність інших банків працювати з дрібними вкладниками. Нині депозити до запитання населення розподілені так: Ощадбанк - 75 %, Промінвестбанк - 6 %, Агробанк - 12 %, інші - 7 % ; термінові до року: Ощадбанк - 63 %, Промінвестбанк - 7 %, Укрсоцбанк - 7 %, інші - 23 %; термінові подад рік : Ощадбанк - 22%, Промінвестбанк та Агробанк - 22%, інші - 56 %. Структура депозитів населення у всій банківській системі: до запитання - 47 %, термінових до року - 40 %, термінових понад рік - 13 %1. Із цифр видно домінуюче становище Ощадбанку щодо залуцення коштів населення. Тому тут можливі дві моделі розвитку Ощадбанку:
1. Ощадбанк залишається спеціалізованим банком по роботі з коштами населення. В цьому випадку доцільно для посилення конкуренції розукрупнити його, створивши на його базі ряд спеціалізованих ощадних банків, і в системі державного страхування, що склалася, використовувати залучені кошти в основному для розміщення державних цінних паперів. Процес розукрупнення не повинен іти за регіональним принципом. Інакше кожен регіон матиме свого монополіста.
2. Ощадбанк наближається до моделі універсального комерційного банку. Разом з тим, якнайбільше банків повинні мати можливість та інтерес до участі в залучені коштів населення на конкурентній основі. Тут також можливий варіант розукрупнення.
Обидва варіанти мають недоліки, тому реформа Ощадбанку потребує ретельної підготовки.
Ще одна велика проблема (тут також необхідне реформування) - зарегульованість в операціях із готівкою. Є багато обмежувальних інструкцій, які треба переглянути чи відмінити взагалі.
Ті ж проблеми стоять і перед іншими спеціалізованими банками, які практично є монополістами в сільського господарства, в промисловості, комунальної сфери чи в операціях з іншими державами.
Для кожного із цих банків слід брати один із варіантів розвитку, однак усі вони повинні передбачити посилення конкуренції в банківській діяльності. Спеціалізація банків за галузевим принципом неприпустима як і з точки зору конкуренції, так і з точки зору якості портфеля активів.
Висновки
На основі проведеного аналізу можна зробити висновок про те, що банківська конкуренція володіє цілим рядом специфічних рис, що відрізняють її від конкуренції в промисловості чи в інших галузях національної економіки і заслуговують окремого узагальнення. До виявлених особливостей належать:
- конкуренція в банківському секторі економіки виникла пізніше, ніж конуренція в промисловості, однак відрізняється різновидністю форм і високою інтенсивністю;
- в якості конкурентів комерційних банків виступають не тільки інші банки, але і банківські кредитно-фінансові інститути, а також деякі нефінансові організації;
- конкурентний простір пердставлений багаточисельними банківськими ринками, на одних із яких банки виступають як продавці, а на інших - як покупці. При цьому в нашій країні на сьогоднішній день найбільшу гостроту має конкуренція банків як покупців на ринку кредитних ресурсів;
- внутрігалузева конкуренція носить переважно видовий характер, що зв’язано з диференціацією банківського продукту;
- банківські послуги можуть взаємозамінювати один одного, але не мають конкурентноздатних зовнішніх (небанківських) замінників, в зв’язку з чим міжгалузева конкуренція здійснюється тільки завдяки переливу капіталу;
- в банківській справі відсутній ряд вхідних бар’єрів, характерним для багатьох інших галузей (зокрема, патентний захист), що веде до відносно великої інтенсивності конкуренції в цій сфері економіки;
- обмеження цінової конкуренції висовують на перший план проблеми управління якістю банківського продукту і реклами;
- банківські ринки є ринками деференціальної олігополії, що надають широкі можливості для кооперації і узгодження ринкової політики кредитних інститутів. В деяких країнах (наприклад, в Німеччині) подяд з індивідуальною існує групова банківська конкуренція.
В якості основних закономірностей банківської конкуренції на сучасному етапі можна назвати слідуючі:
- універсалізація банківської діяльності;
- лібералізація державного регулювання банківської діяльності;
- розширення регіональної і національної сфери діяльності кредитних інститутів;
- проникнення на банківський ринок небанків;
- зростання значення нецінової конкуренції;
- глобалізація банківської конкуренції;
- посилення інтенсивності банківської конкуренції - як резуьтат всіх названих закономірностей.
Звичайно, це лише більш загальні закономірності. Однак основний висновок із сказаного очевидний: банківська конкуренція за кордоном загострюється. Вважається, в не далекому часі це буде проходити і в нашій країні. І нашим банкірам, як зараз західним, пройдеться активно користуватись інструментарієм банківського маркетингу.
Список використаної література:
1. Анализ деятельности коммерческого банка. /Под общ. ред.С.И. Кумок. - М.: Вече,1994. - 400 с.
2. Белоглазова Г.Д. Коммерческие банки в условиях формирования ринка. - Л.: 1991 - 142 с.
3. Год планети. // М. Изд-во "Республика", - 1994г. - 218с
4. Ємерсон Ж. Банковсие и финансовие институти Великобритании.//Финансовая Украина - 1995. - 29 августа -с.21.
5. Івасів Б. С. Операції комерційних банків. / Навч. посібник. - К., 1992 - 116 с.
6. Карлоф Б., Деловая стратегия. - М.: Єкономика, 1992. - 239 с.
7.Коммерческие банки. Справочник - К., 1993 - 64 с.
8. Коробов Ю.И. Банковская конкуренция. // Деньги и кредит. - 1995 - №2 с. 14 - 17.
9. Миловидов В.Д. Современное банковское дело. Опит организации и функционирования банков США. М.: Изд. МГУ, 1992 - 174 с.
10. Не треба ламатися відченені двері. Особливо - якщо це двері банку./А. Колесников, В. Лавренчук, І. Личов, - Галицькі контракти. - 1996 - №3 с.22 - 23.
11. Основи банковского дела. / Под ред. Мороза А.Н. - К.: "Либра", 1994 - 330 с.
12. Основи економічної теорії: Підручник/ за ред. Мочерного С.В. - Тернопіль: АТ "тарнекс", - 1993 - 388 с.
13. Петрик І. Деякі аспекти банківської реформи в Україні.// Вісник НБУ - 1996, - №1 с. 14 -17.
14. Раєвський К.Є. Ринкове реформування банківської системи в Україні: концептуальні положення.// Вісник НБУ - 1996 - №1 с.29 -35.
15. Рид Є., Коттер Р., Гилл З., Смит Р., Комерческие банки./ Пер. с англ. - М.: Космополис, 1991 - 342 с.
16. Сладков А.А. О банковских услугах. / Бухгалтерский учет - 1994 - №10.
17. Спицин И.О., Спицин Я.О., Маркетинг в банке / Худ. оф. В.М. Штогрина. Тернополь: АО "Трапес". К.: ЦММС "Писнайп", 1993 - 656 с.
18. Чому навчила українських банкірів російська фінансова криза. М. Міщишин./ Галицькі контракти - 1996 - №3 с. 12 - 14.
Ширинская Е.Б. Операции комерческих банков и зарубежний опит. М.: "Финанси и статистика", 1993 - 68 с.
19. Ямпольский М.М. Особенности деятельности коммерческого банка./ Деньги и кредит. - 1994 - №2.
