Отже, командно-адміністративна (або планова) економіка — це економіка з жорстким державним регулюванням. Його основним інструментом виступає державний план. Ринок у цій системі самостійних регулюючих функцій не виконує, а сам є предметом державного планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату, прибуток, банківські проценти та інші ринкові інструменти. Тому ринок тут є допоміжним засобом стосовно плану. Змішана економіка — це така економічна система, яка поєднує в собі різні форми власності (приватну, кооперативну, державну) і два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний. Проте в кожній країні зі змішаною економікою співвідношення між ринковим і державним регулюванням, або розподіл регулюючих функцій між ринком і державою, є неоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших—меншу роль у регулюванні економіки. Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка кожної країни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму або дирижизму.
Класична і неокласична «моделі» економічного кругообігу
Марною сравою було б шукати у працях видатних представниківкласичної школиА.Сміта, Д.Рікардо, Ж.Б.Сея, Дж.С.Мілля якоїсь закінченої моделі економічного кругообігу, але опис її, спираючись на економічні принципи, які вони сповідували, можна в загальних рисах зробити.
Ж.Б.Сей намагався деталізувати окремі елементи і механізм дії класичної «моделі» економічного кругообігу. Він вважавпропозиціютоварів тим фактором, що визначає рівеньдоходу і зайнятості населення.Тому слід всіляко збільшувати пропозицію, нарощуючи виробництво. Пропозиція у «моделі» Сея сама породжує попит на товари, виробництво будь-якого обсягу продукту забезпечує доход, який необхідний для закупівлі всього продукту на ринкку, тобто пропорційність забезпечується автоматично. При цьому уcі заощадження населення дорівнюють інвестиціям: S-I.
Ж.Б.Сей, як і Сміт та Рікардо, вважав, що глибокі диспропорції відтворсння неможливі при нормальному функціонуванні ринкової економіки, він допускав лише числове перевиробництво окремих товарів.
Ідеї класичної школи економіки розвивались представникаминеокласичного напряму.Навіть за умов, коли ринкову економіку час від часу вражали кризи, вони заперечували необхідність макроекономічного регулювання, вважаючи, що ринковий механізм попиту і пропозиції має достатньо можливостей для подолання диспропорцій, які виникали, і встановлення порушеної ринкової рівноваги.
Неокласичні теорії і моделі рівноваги складались по двох напрямах;часткової економічної рівновагиНеокласичні теорії і моделі рівноваги складались по двох напрямах; часткової економічної рівновагиізагальної економічної рівноваги,Поява першого напряму пов'язана з працями французьких і англійських економістів рубежу 19-20 століть А.Курно, У.Джевонса, Ф.Еджуорта, А.Маршалла, а другого — з працями швейцарців М.Е.Вальраса, В.Паретота інших.
Теорії часткової економічної рівновагирозглядали умови рівноваги конкретних ринків, риходячи із співвідношення попиту і пропозиції і формуванняцінц ринкової рівноваги.При цьому досліджувались такі явища, якеластичністьпопиту і пропозиції в залежності від цінні-ринкові періоди різної тривалості, в яких умови досягнення часткові економічної рівноваги різні. В цілому дані теорії розглядають рівновагу: з позиціймікроекономіки.
Мікроекономічний підхід характерний і длятеорій загальної економічної рівноваги,хоча вони розглядають умови рівноваги всієї економічної системи. Саме в рамках даних теорій було сформовано уявлення про структуру економічної системи та її суб'єкти (підприємства і домашні господарства), економічний кругообіг як потоки продукту, ресурсів і доходів між ринковими суб'єктами, що опосередковуються ринками ресурсів і товарів та послуг. У відповідності з даними теоріями, умови загальної економічної рівноваги такі:
1. максимальнии прибуток для кожного підприємця;
2. максимальна корисність продукту для кожного споживача у межах його доходу;
3. рівність доходу кожного споживача і його попиту на предмети споживання;
4. рівність або пропорціиність доходу, що приносить одиниця кожного фактору виробництва, його граничної продуктивності;
5. рівність попиту і пропозиції.
Першою теорією загальної економічної рівноваги стала концепція М.Е.Вальраса, який на основі своєї теорії розробив абстрактну модель ринкової рівноваги Ця математична модель відображає формування попиту і пропозиції по вин номенклатурі товарів; рівняння попиту і проозиції на кожний товар будуються як функції цін усіх товарів. В результаті взаємодії між кількістю товарів та їх цінами у кінцевому рахунку попит і пропозиція вирівнюються.
У 20 ст. продовжувалось удосконалення неокласичних макроскономічних моделей. Сучасний представник неокласичної теорії Дж.Гікс далі розвинув вихідну модель Вальраса. Модель Пкса утворює математичну систему, в якім загальна економічна рівновага визначається трьома групами рівнянь які описують:
1. досягнення максимуму корисності для кожного споживача при обмеженій величині ного доходу:
2. одержання максимуму прибутку для кожного підприємця при обмеженні характеру і обсягу продукції, яку вони випускають;
3. умови рівності попиту і пропозиції по всій номенклатурі товарів і утворення прибутку як різниці між цінами купівлі і продажу. Отже, система запільної рівноваги грунтується на досягненні узгодженості часткових оптимумів прибутку для усіх підприємсив з частковими оптимумами корисності для усіх споживачів.
Центральне місце в сучасних неокласичних моделях макроекономічноі ріповапі займають проблеми високих темпів економічного зростання, виходячи із наявних виробничих факторів та їх використання. Найбільш чітко це відображено у так званихвиробничих функціях.
В макроекономічних моделях економічного зростання виробничі функції відображають технологічний взаємозв'язок міВ макроекономічних моделях економічного зростання виробничі функції відображають технологічний взаємозв'язок між обсягом суспільного продукт) і різними виробничими ресурсами (капіталом, працею, землею, технічним прогресом тощо). У цьому полягає економічний зміст виробничих функцій. Кожна виробнича функція описує певну макроскономічну модель.
Слід відзначити, що до 30-х років 20 ст. не існувало поняття «макроекономіка», не існувало й особливої потреби в розробці макроекономічних моделей як моделей активного регулювання пропорцій суспільного виробництва і встановлення його рівноваги. Потреба у створенні такої моделі виникла тоді, коли стало зрозуміло, що ринковий механізм не в змозі подолати наростаючі диспропорції, відновити втрачену рівновагу, тобто у 20-30-х роках 20 ст.
Моделі макрозростання Класична макромодель(Сміта і Мальтуса)
Що визначало ціноутворення і розподіл у первісному суспільстві, на світанку цивілізації? Ціни і обсяги виробництва залежали виключно від праці. Кожний товар обмінювався за цінами, пропорційними кількості праці, необхідної для його виробництва. Якщо аби вислідити і зловити бобра, потрібно удвічі більше часу, ніж оленя, то бобер удвічі дорожчий за оленя. Економіка, в якій ціни визначаються кількістю праці, що затрачена на виробництво кожного товару, регулюється трудовою вартістю.
В такій економіці, що її описав Сміт, середні затрати праці визначають ціни, і не мас значення, скільки товарів виготовлено. Пропозиція і попит діють у цій золотій добі, і ситуація така проста, що для її пояснення не потрібна розвинена теорія. Довгострокова крива пропозиції для різних товарів с просто горизонтальною лінією за середніх затрат, а середні затрати праці, отже, визначають ціни.
Тепер розглянемо розвиток такої економіки. Населення могло швидко зростати, бо земля вільна й доступна і люди просто розширюють оброблювані площі. Національний обсяг виробництва точно подвоюється, населення зростає удвічі. Відношення ціни оленя до ціни бобра залишається сталим, таким як в попередньому періоді.
Заробітна плата включає повний національний доход, бо відсутні ще відрахування на земельну ренту або процент на капітал. Обсяг виробництва збільшується із темпом зростання населення,іземля не стримує збільшення обсягу виробництва, бо закон спадної віддачі ще не діє. Реальна заробітна плата трудівника залишається постійною.
Історія цього періоду не була б повною без такого положення. Нехай якийсь розумний мисливець винайшов кращий спосіб ловити оленів чи бобрів. Це нововведення збільшує національний продукт на душу населення. Однакове підвищення продуктивності праці в обох видах діяльності означає, що відношення ціни оленя до ціни бобра залишається без змін, розмір реального доходу зростає. У економіці трудової вартості винаходи можуть тільки підвищити доходи і прискорити темп економічного зростання.
Справді, коли чисельність населення зростає, вся придатна для використання земля стає зайнятою, і золота доба, в якій враховується тільки праця, наближається до кінця. Оскільки вільна земля відсутня, пропорційне зростання землі, праці і обсягу виробництва більше неможливе. Нові працівники обробляють уже зайняті ділянки землі. ТеСправді, коли чисельність населення зростає, вся придатна для використання земля стає зайнятою, і золота доба, в якій враховується тільки праця, наближається до кінця. Оскільки вільна земля відсутня, пропорційне зростання землі, праці і обсягу виробництва більше неможливе. Нові працівники обробляють уже зайняті ділянки землі. Тепер кількість землі обмежена, власники землі отримують ренту та застосовують її для інших цілей.
Чисельність населення продовжує збільшуватися, національний продукт також зростає. Проте обсяг виробництва зростає повільніше, ніж населення. Чому? Нові працівники прикладають робочу силу до обмежених земельних ресурсів. Кожен працівник тепер мас менше землі для обробітку. Починає діяти закон спадної віддачі. Зростання відношення праця — земля призводить до зменшення граничного продукту праці, а звідси — до падіння ставок реальної заробітної плати. Представники класичного підходу вважали, що виникає розходження в інтересах між класами. Зростання чисельності населення зумовлює збільшення відношення праця—земля, що спричиняє вищі рентні платежі за акр землі. Землевласники заробляють за рахунок праці. Ця сумна картина призвела Т. Карлайла до критики аналітичної економіки як "похмурої науки".
Наскільки поганими можуть бути справи? Непохитний преподобний Т.Мальтус вважав, що тиск зростання кількості населення призведе економіку до такого стану, в якому робітники одержуватимуть лише мінімум засобів існування. Мальтус зробив висновок, що коли заробітна плата перевищує мінімум засобів споживання, то чисельність населення зростає. За зарплати, нижчої від мінімуму засобів існування, спостерігатиметься вища смертність і населення зменшується. Лише за заробітної плати, що забезпечує тільки фізично необхідний мінімум, матиме місце стабільна рівновага населення. Мальтус вважав, що робітники приречені на життя, що с брутальним, важким і коротким.
Однак його передбачення було далеким від реальності, оскільки він не помітив майбутнього вкладу наукових відкриттів і розвитку техніки. Він не розумів, що технічні нововведення сприятимуть подоланню дії закону спаданої віддачі. Мальтус стояв на зламі двох епох і не передбачив, що два наступних століття продемонструють грандіозні наукові і економічні здобутки.
Економічне зростання за допомогою нагромадження капіталу: неокласична модель
Класики підкреслювали виключне значення обмеженості кількості землі у економічному зростанні. Проте історія свідчить, що підприємництво і капітал, а не землевласники і земля задаваній тон у економічному прогресі з початку XIX ст. Земля як фактор виробництва не стала дефіцитною. Замість цього Промислова революція сприяла створенню машин, що збільшили виробництво, фабрик, що скуп-чили робітників у гігантських фірмах, залізниць і пароплавів, які зв'язали віддалені кутки планети, заводів по виплавленню чавуну та сталі, що зробили потужнішими машини і швидшими локомотиви тощо. Коли країни з ринковою економікою вступилиV XX ст.,виникли нові важливі галузі — телефонна, автомобільна і електроенергетична. Нагромадження капіталу і нові технології перетворились у вирішальну силу, що впливає на економічний розвиток.
Щоб зрозуміти, як нагромадження капіталу і технічні зміни впливають на економіку, розглянемо неокласичну модель економічного зростання. Цей підхід був започаткований Робертом Солоу, якому у 1987 р. було присуджено Нобелівську премію за вклад у теорію еконЩоб зрозуміти, як нагромадження капіталу і технічні зміни впливають на економіку, розглянемо неокласичну модель економічного зростання. Цей підхід був започаткований Робертом Солоу, якому у 1987 р. було присуджено Нобелівську премію за вклад у теорію економічного зростання. Неокласична модель с основним знаряддям дослідження процесу економічного зростання в передових країнах. Ця модель була застосована до емпіричних досліджень джерел економічного зростання.
Неокласична модель зростання описує економіку, в якій однорідний продукт виробляється за допомогою двох видів ресурсів — капіталу і праці. На противагу мальтузіанському аналізові, збільшення кількості працюючих визначається позаекономічними силами, а не економічними змінними. Крім того, припускається, що економіка конкурентна і завжди функціонує за повної зайнятості, тому можна аналізувати зростання потенційного обсягу виробництва.
Основними новими складовими неокласичної моделі зростання є капітал і технічні зміни. Припустімо на мить, що технологія залишається незмінною, і зосередимося на ролі капіталу в економічному зростанні. Що розуміємо під капіталом? Капітал — цс товари тривалого виробничого користування, які застосовуються для виробництва інших товарів: фабрики, будівлі, устаткування, комп'ютери, верстати, запаси кінцевих товарів і незавершене виробництво.
Для зручності припустімо, що маємо єдиний гнучкий вид капітального товару (назвемо його К). Виміряємо сукупну величину капіталу як сумарну кількість засобів виробництва. В наших розрахунках наближено розглядаємо універсальний капітальний товар як суму вартості засобів виробництва, тобто постійну вартість устаткування, будівель, споруд і запасів. За умов досконалої конкуренції і без ризику інфляції, норма доходу на капітал також дорівнює реальній процентній ставці на облігації та інші фінансові активи.
Повернімося тепер до процесу економічного зростання. Економісти наголошують на потребі підвищення капіталоозброєності. що означає процес, за яким розмір капіталу на працівника з перебігом часу збільшується. Приклад підвищення капі-талоозброєності — це збільшення кількості техніки або іригаційних споруд У сільському господарстві, залізниць та автострад на транспорті, комп'ютерів і систем зв'язку у банківській справі. В кожній з цих галузей суспільство вкладає великі кошти у товари тривалого виробничого використання, збільшуючи розмір капіталу на одного працівника. Як результат, обсяг продукції на одного зайнятого різко збільшився у сільському господарстві, на транспорті, у банківській справі.
Що ж відбувається з доходом на капітал у процесі зростання капіталоозбросності? За високого рівня технології висока норма інвестицій у машини та устаткування зменшує доход на капіталі (реальну процентну ставку). Це відбувається внаслідок того, що найвартістніші і найприбутковіші інвестиційні проекти вже реалізовано, і наступні інвестиції стають все менш прибутковими. Оскільки повна залізнична мережа або телефонна система уже збудовані, то нові інвестиції здійснюватимуться у менш заселені райони або у дублювання існуючих ліній. Норма доходу на ці пізніші інвестиції буде нижчою за доходи на перші лінії між густозаселеними регіонами.
Окрім того, ставка заробітної плати, що виплачується робітникам, зростає, коли підвищується капіталоозбросність. Чому? Кожний працівник Окрім того, ставка заробітної плати, що виплачується робітникам, зростає, коли підвищується капіталоозбросність. Чому? Кожний працівник використовує, тобто приводить в дію, більше капіталу, і тому граничний продукт зростає. Як результат, ставки конкурентної заробітної плати збільшуються разом з граничним продуктом праці. Далі побачимо, що ставки заробітної плати зростають для сільськогосподарських робітників, транспортних працівників або банківських касирів, коли збільшення розміру капіталу на працівника підвищує граничний продукт в цих галузях.
Наслідки зростання капіталоозбросності в неокласичній моделі зростання можна підсумувати таким чином.
Підвищення капіталоозбросності відбувається, коли основний капітал зростає швидше, ніж робоча сила. За відсутності технічних змін підвищення капітало-озброєності забезпечує зростання обсягу виробництва, граничного продукту праці та заробітної плати. Це також призводить до падіння доходу на капітал і послідовного зменшення ставки процента.
Модель акселератора економічного зростання
Акселератор —це числовий коефіцієнт, що показує відношення приросту інвестицій до приросту національного доходу (ЧНП), який викликав цей приріст інвестицій. Коефіцієнт акселератора визначається за формулою:
, або,
деа —акселератор,
— приріст інвестицій,
У— приріст національного доходу в попередній період, що й викликав приріст інвестицій.
Акселераторє кількісним виразомпринципу акселерації,згідно якого кожний приріст або зменшення національного доходу (ЧНП) та сукупного попиту вимагає відносно більшої зміни «індуційованих» інвестицій'.
Цe принцип було висунуто ще на початку XX ст. А.Афтальйоном і Дж.Б.Кларком, потім більш детально розробленонеокейнсіанцями,які включили його в свої моделі економічного зростання.
Причини такого співвідношення динаміки національного доходу (ЧНП) і динаміки інвестицій ховаються у довгостроковості віддачі від попередніх інвестицій, які вкладені у засоби праці, будірництво тощо) в результаті чого незадоволений у цей період попит веде до розширення виробництва. Крім того, довготривалість бикористанні устаткування веде до такого співвіднощення нових і віднорленцх інвестицій, коли перші зростають вищими темпами.
Принцип акселерації показує, що виробництво інвестиційних товарів (засобів праці) зростає швидше, ніж виробництво споживчий товарів. Наприклад, якщо коефіцієнт акселератора дорівнює 2, зростання попиту на кінцеву продукцію на 15 відсотків зумовмо приріст попиту на аасоби праці (і інвестиції) на 30 відсотків. Ці співвідношення випливає з рівняння, що ув'язує приріст інвестиції І акселератором:
Принцип акселерації було застосовано неокейнсіанцями для пояснення причин макроекономічних циклічних коливань.
Математично акселератор протилежний мультиплікатору, що відображається таким рівнянням:
, або
деК —коефіцієнт мультиплікатора. Тобтоа = MPS.
Таким чином, якщомультиплікаторпоказує величину приросту національного доходу на одиницю приросту інвестицій (інвестиції — величина незалежна, постійна, національний доход — залежна, змінна), тобто, яким буде приріст національного доходу при даному прирості інвестицій, тоакселератор,навпаки, дас змогу визначити майбутній приріст інвестицій на одиницю приросту національного доходу - (національний доход — величина постійна, незалежна. інвестиції — залежна, змінна).
Принцип акселерації застосовують, як відомо, для пояснення природи економічної циклічності, зокрема, шляхомпоєднанняв макроскономічних моделях коефіцієнтів мультиплікатора і акселератора. Подібна модель відображає залежність приросту національного доходу (ЧНП) від приросту автономних (незалежних) інвестицій.
Загальний вигляд такого ряду моделі представлений рівнянням національного доходу англійського економіста Дж.Хікса:
деAn —інвестиції за даний період,(1-S)— гранична схильність до споживання (5 — заощадження),а —акселератор,Y—національний доход.Ytt-iіYn-2 —національний доход, відповідно, минулого і позаминулого року.
В залежності від співвідношення мультиплікатора (представленого граничною схильністю до споживання) і акселератора динаміка національного доходу може прийняти аборівномірний,абоциклічнийхарактер.Циклічні коливаннявиникають при такому співвідношенні:
тобто, коли квадрат суми граничної схильності до споживання і акселератора буде менший від 4-х значень акселератора.
Зворотне співвідношення(i-S)+a]' > 4авідображає рівномірне економічне зростання і можливе лише при великому коефіцієнті мультиплікатора.
За сучасного рівнязагального мультиплікатора,який, як відомо, близький до 2, гранична схильність до споживання(МРС)відображається коефіцієнтом величиною0,3,що виводиться із формули мультиплікатора:
. Тоді. Тобто.
При такому значенні загального мультиплікатора за будь-якого значення акселератора динаміка національного доходу (ЧНП) маєциклічний характер.Для переходу до рівномірного економічного розвитку потрібно, щоб коефіцієнт мультиплікатор був більшим2,3.
Практичне застосування у доповненнi №1
Модель ХАРРОДА І ДОМАРА
Після того, як було об'єднано теорії мультиплікатора і акселератора, стала можливою розробка різноманітнихмоделей економічного зростання,за допомогою яких економісти намагались визначити умови стабільного розвитку економіки. Моделей економічного зростання неокейнсіанці створили багато. Спільним для усіх них є дослідження співвідношення між заощадженнями і інвестиціями. Макроекономічні моделі зростання намагаються обгрунтувати оптимальнунорму нагромадження,яка 6 забезпечувала стабільне економічне зростання.
Найбільш відомими серед них ємоделі Харрода і Домара.Англієць Р.Харрод і американець О.Домар розробляли свої моделі окремо, та й переслідували різну мету, однак прийшли до аналогічних висновків. Тому їх модемі, як правило, розглядаються в комплексі.
В основімоделі Харродазнаходиться рівняння, спрощений виглад якого буде таким:
S=C•G,
деS—норма нагромадження, С — так званий маржинальний коефіцієнт, G-темп економічного зростання . або темп приросту.
Норма нагромадження (S) —співвідноаіення загальної міри інвестицій і Разового обсягу національного доходу:
S = I/Y0
Маржинальций коефіцієнт (С)показує кількість інвестицій потрібних для приросту національного доходу на 1%; він близький допоказникакапіталомісткості продукту. Темп економічногозростанняпоказує співвідношення обсягу національного доходу (ЧНП поточного періоду до обсягу базового період): G=Yn/Y0,якщо це темп приросту, то:
G=(Yn-Y0)/Y0.
Із формули Харрода виводиться рівняннядинамічної рівноваги.Якщо маржина.іьний коефіцієнт (капіталомісткість), який визначається технічними умовами виробництва і е постійним, якщо частка заощаджень (5) в довготривалому плані має тенденцію також залишатись постійною (внаслідок стійкості граничної схильності до споживання), тоді темп зростання національного доходу теж повинен бути постійним і визначатись відношенням:
G=S/c
Це дає можливість визначити, якою повинна бути норма нагромадження при наявних темпах економічного зростання та граничній (маржинальній) величині капіталомісткості виробництва. Для прискорення економічного зростання глід або збільшити норму нагромадження, або зменшити капіталомісткість продукту, скажімо, шляхом більш раціонального використання виробничих потужностей та збільшення їх завантаженості.
Отже, темпи економічного зростання у моделі Гаррода прямо пропорційні обсягу заощаджень (нагромадженню капіталу для інвестицій) і обернено пропорційні капіталомісткості продукту (маржинальному коефіцієнтові). Звідси випливає, що умовою Отже, темпи економічного зростання у моделі Гаррода прямо пропорційні обсягу заощаджень (нагромадженню капіталу для інвестицій) і обернено пропорційні капіталомісткості продукту (маржинальному коефіцієнтові). Звідси випливає, що умовоюдинамічної рівноваги(колиІ= S)при постійній нормі нагромадження і постійній капіталомісткості ЧНП єстійкі темпи економічного зроспіання.
Практичне застосування у доповненнi№2
3. Використання макроекономічних моделей в Україні
Ідея макроекономічного моделювання і регулювання виникла тоді, коли стало зрозуміло, що ринковий механізм сам не в змозі подолати наростаючої диспропорції, відновити втрачену економічну рівновагу.
Нажаль ми живемо в добу пост соцалістичного суспільства і тому використання макроекономічних моделей в Україні пов’язане з цілою низкою проблем. Розрив налагоджених господарських зв’язків з країнами ближньго зарубіжжя, а саме розвал СРСР призвів до того, що ми опинилися в тяжкому економічному становищі.
Україна вступила в період реформації, вона прямує до ринкової економіки. Оскільки невід’ємною складовою частиною ринкової економіки є механізм конкуренції, то розглянемо класичну макроекономічну модель, яка в найбільшій мірі характеризує цей механізм.
Прихильники класичної макроекономічної моделі вважають, що ринкова економіка функціонує в інтересах всього суспільства. Для обгрунтування доцільності чи недоцільності використання цієї моделі в Україні використаємо такі показники:
Природна ціна товару, послуги або ресурсу – ціна, яка забезпечує покриття витрат на виробництво та отримання середньої норми прибутку і земельної ренти.
Оскільки в Україні на даному етапі розвитку надто сладно визначити природну ціну або вона дуже висока через низький рівень автоматизації виробництва, недосконалі виробничі технології тощо, то використовувати даний показник не видається можливим.
Покупців в нашому суспільстві можна поділити на дійсних і латетних.
Дійсні покупці здатні купити товар за природню ціну. Вони є носіями дійсного попиту, такий покупець сприяє появі товарів на ринку.
