ьПолусильный(т. Саймона) чел. в усл-ях глобальных эк. систем не может владеть полной инф-ей о рынке и мах-ть поведение.
ьСлабый, чел. не думает мах-ть поведение, но рационально поступать его заставляет рынок.
Эгоизм– побудительный мотив чел., следование своим интересам в поведении. Он может принимать след. Формы:
ьАпортунизм– рац. поведение с применением коварства.
ьПолусильная форма– обычное поведение, направленное на реализацию собств. интереса.
ьВ большинстве случаев преобладаетслабый эгоизм,руководствуясь жизнью соседа, лишены творчества и инициативы.
1. Фундаментальные х-ки эк. благ. Эк. ценность и альт. ст-ть.
Блага– это средства, удовлетворяющие потребности. Одни имеются практически в неограниченных масштабах (воздух), другие – в ограниченном. Последние наз.эк. благами. Они состоят из вещей и услуг.
Э.б. делятся на долговременные, предполагающие многоразовое использование (авто, книга) и недолговременные, исчезающие в процессе разового потребления (хлеб, мясо). Среди б. выделяют взаимозаменяемые (субституты) и взаимодополняемые (комплиментарные) Эк.б. подразделяются по конечному исп-ию:
ьЧасть выходит из процесса пр-ва предназначено для потр-ия –потребительские блага и услуги.
ьЧасть неоднократно участвует в процессе пр-ва (оборудование, здания, сырье, материалы). Те эк.б., которые предназначены для орг-ции процесса пр-ва принадлежат кэк. ресурсамобщества. Они всегда ограничены. Огр-ть всегда относительна, т.е. ресурсов меньше, по сравнению с потребностями их в общ-ве. Огр-ть предполагает:
1. альтернативное исп-ие ресурсов. Альтернативность блага Х означает отказ от пр-ва блага У, которое можно было произвести с помощью тех же ресурсов.
2. э.б. обладают ценностью, т.е. способностью обмениваться в определенных пропорциях.
3. полезность эк.б. – субъективная оценка эк.б.
Эк.б. подразделяются начастные(делимые, т.е. возможна инд. принадлежность (тетрадь)),Коллективные(неделимые (дорога)), а они делятся наклубные(имеют предел «не соперничества», ими можно пользоваться кол-но до опр. момента (театр)),общественные(не имеют «предела не соперничества» (яд. щит)).
4. Экономические системы и институты.
Есть след. типы эк.систем:
1. элементарные
2. системы представленные дом. хоз-ом и предпринимательством
3. рыночные системы
4. национальные хоз-ва
5. мировые хоз-ва
В эл. Системах наблюдается низкий уровень ОРТ. Труд имеет обособленный хар-р. С развитием ОРТ происходит дифференциация владельцев факторов пр-ва, кот. Обособляются в вид дом. хоз-в и органов пр-ва, кот обособляются в виде предприятий. С развитием рын. Отношений обмен деятельнолстью получает ден. Выражение, появляется рынок. На опр. этапе ОРТ появляется необходимость вмешательства гос-ва в эк. процессы. Те сферы эк. деятельности, кот. неподвластны рынку, берет на себя гос-во (общественные товары, ситуации эк. кризисов) Для нац. Хоз-в типичным является рын. система с активной ролью гос-ва. Дальнейшее развитие общественного пр-ва сопровождается установлением эк. связей м/у нац. хозяйствами, возникают мировые сообщества: ЕЭС, мировые институты (МВФ, Мировой Банк, Лондонский, Парижский клубы). Процесс развития мир. хоз-в приводит к «размыванию» нац. хоз-в.
В каждой нац. системе есть формализованные законы и неформализованные навыки поведения людей. В совок-ти они представляютинститут нац. хоз-ва.(определение Норда)
В э.т. исследуется институт контракта и собственности.
Институт контракта предполагает формализованные законы поведения эк. субъектов, вступивших в договор. Договор всегда предполагает трансакционные издержки (по сделкам):
ьС информации. Она предподагает изучение рынка, D, S, P, кол-ва продавцов, покупателей.
ьС заключения договора
ьС его выполнения
ьСудебные С с нарушением контракта
ьС оппортунизма, т.е. реализация своих интересов с нарушением интересов других (нарушение инф. о состоянии фирмы, убийство, грабеж партнера и т.д.)
Рын. Система основана на ЧС.Собственность– отношения м/у людьми по поводу мат. и немат. благ. Оноре рассматривает «пучок с-ти», состоящий из:
ьПрава владения, - пользования, - управления, - получения дохода, - капитальной стоимости, - бессрочного распоряжения объектом, - сохранности, - передачи по наследству, использование с. без нанесения ею вреда субъектам рынка, ответственность ею в случае наличия долга, - на возврат ее, если объект с-ти передавался др. лицу на опр. срок.
Если происходит разрушение пучка, наблюдается процесс «размывания с-ти», а если – укрепление, то «спецификация с-ти»
5. Полезность. Кардиналистский подход к анализу полезности.
Термин «полезность» впервые нашел отражение в трудах философа Бентама. Наиболее сложной проблемой является измерение полезности. В 18в. возникла т. кардинализма, сущность которой в количественном измерении U. Для этого вводится ед. измеренияютиль. Сторонниками этой теории стали Вальрас, Менгер, Джевонс. Они придерживались мнения о субъективной оценке U, т.е. каждый потребитель оценивает U конкретного эк.б. в соответствии с собственным инд. отношением к этому благу. Но одно и тоже благо оценивается людьми по-разному от наслаждения до отвращения, поэтому эта т. была подвергнута критике со стороны ординализма или порядковой т. U. (замена полезности предпочтением. Каждый предпочитает 1 благо дугому, при этом эк-ты рассматривают не отд. Товары, а их наборы, удовлетворяющие опр. потребности (ч. и б. хлеб) Эджоурт, Паретто, Хикс, Ален.
6. Общая и предельная полезности.
Оценка U эк.б. зависит от кол-ва товара для потребления. Сумма U всех купленных продуктов (апельсинов)- общая TU. С приобретением каждой доп. Ед этого товара TU растет. Оценка потребляемого товара: TU=TU(x1,x2,…xn)
Однако доп. U или приращение U, при этом снижается (рис.1). Доп. U называется предельной MU. Первая ед. имеет для покупателя большую полезность, а последующие уже меньшую и так до момента, когда MU от потребления =0 (точка полного насыщения) – 1 з-н Госена. MU-производная от TU: MU x =dTU/dQ x. В соответствии с з-ом убывания MU, TU возрастает, но медленнее, поэтому 2-ая производная TU будет отрицательной: MU1=dTU/dx1>0, MU2=d 2 TU/d 2 x2
При наличии в наборе 2 товаров, потребитель будет наращивать потребление того товара, полезность которого для него больше. В соответствии с 1 з-ном MU 1 товара с наращиванием потребления уменьшается, а MU 2 увеличивается, мах=м благосостояния потр-ль достигает тогда, когда потребление 1 товара вместо 2 будет невыгодно, т.к. это ухудшит благосостояние потр-ля: MU x =MU y– 2 з=н Госсена.
Существует отступление от з-на Госсена при потреблении делимого эк.б. (можно потреблять частями). 2-ая доля потребляемого блага имеет большую MU, т.о. 2-ая производная будет больше 0, т.е. d 2 TU/d 2 x>0 . (рис.2)
TU-полезность всего запаса или всего доступного данному субъекту кол-ва блага.
MU-величина добавочной полезности, кот извлекает потр-ль из последующей ед. данного блага
Враховуючи цю складність, у останні роки робилися спроби теоретичного синтезу двох напрямків у дослідженні мотивації: когнітивних і підтримання. В результаті цього синтезу отримана достатньо громіздка модель трудової мотивації, основана на формальному поєднанні відзначених вище моментів.
Не відкидаючи значимості трудових мотивацій, розроблених соціологами, психологами, біосоціологами, все ж необхідно відзначити їх спільний недолік. Він зводиться до недооцінки соціально-економічного аспекту праці і робочої сили, перебільшення методологічного індивідуалізму, ігнорувань відмінностей між мотивацією найманого робітника і роботодавця, возз’єднання праці і власності. З позиції економічної науки не можна розкрити механізму функціонування мотивів трудової діяльності поза аналізом стимулів, як об’єктивних умов дій людей, поза економічними інтересами як моментами виробничих відносин.
Потреби в процесі детермінації діяльності реалізуються через інтереси, котрі відображають потреби інституціоналізованих утворень або індивіда як представника подібних утворень. В них представлені потреби, “перепущені” через призму виробничих відносин. Мотиви, потреби виражені у більш безпосередній формі. Мотиви індивідуалізовані, в них відображені в повній мірі власні нахили і переваги суб’єкта.
Безпосередній поштовх до початку діяльності з реалізації інтересів та мотивів дають стимули. Від їх сили та змісту залежить рівень активності, яка проявляється в економічній діяльності її суб’єктом. Стимули, на відміну від мотивів та інтересів, піддаються кількісному опису, хоча й не завжди. У будь-якому разі, вони є більш конкретною, помітною формою.
З приводу стимулів англійский економіст А. Маршалл відмітив таке: “ Застосування наукових методів та аналізу в економічній науці виникає лише тоді, коли силу спонукальних мотивів людини … стає можливим приблизно виміряти тією сумою грошей, котру вона готова віддати, аби отримати взамін бажане задоволення, чи, навпаки, тією сумою, котра необхідна, щоб спонукати її затратити визначену кількість утомливої праці”.1Не всякий економічний стимул можна виразити у визначеній сумі грошей. Стимулом може бути надання, для прикладу, певного статусу, посади тощо.
Таким чином, виходячи із сказаного вище, можна відзначити, що стимул – це зовнішній (у відношенні до індивіда) процес або об’єкт, спрямований на посилення (послаблення) існуючих мотивів індивіда, підкріплення його потягу до дії (до праці). Стимули можуть бути як позитивними, підсилюючими певний потяг, так і негативними, послаблюючими. У якості стимулів можуть виступати предмети, процеси та інші явища суспільного життя, пов’язані з тим чи іншим мотивом індивіда.
Треба підкреслити, що метою індивіда є відтворення людини як суб’єкта виробничих відносин через задоволення притаманної їй системи економічних потреб. Система економічних потреб, у свою чергу, найбезпосереднішим чином пов’язана з економічними стимулами суб’єкта.
Досліджуючи економічну поведінку людини, потрібно визначити, що розуміється під економічним статусом. Звичайно, на діяльність людини взагалі і в економічній сфері зокрема впливають не тільки економічні фактори, але й такі, наприклад, як вік, сімейний стан, національна та релігійна приналежність. Причому це позначається і в процесі виробництва, і особливо в процесі споживання. Однак, неекономічні характеристики соціального статусу впливають на економічну поведінку опосередковано, у той час, як економічні характеристики – безпосередньо.
Значить, економічний статус індивіда визначається, по-перше, економічним становищем людини, її місцем у конкретній економічній структурі, в системі виробничіх відносин; по-друге, системою функціональних станів людини, які формуються під впливом економічного становища людини чи диктуються економічним становищем індивіда.
Місце людини в системі економічних відносин визначається: відносинами власності; місцем у суспільній організації праці; розміром і способом отримання доходів. При цьому визначенні економічного становища провідними є відносини власності, у рамках якої функціонує суб’єкт.
Логіка економічної дії працівника змінюється в залежності від його соціально-економічного становища. Економічний тип працівника, його суспільне становищє в системі організації виробництва не володіє постійною якістю. Економічна визначеність працівника еволюціонує разом з розвитком соціально-економічної системи. Це достатньо виразно прослідкується на становищі найманого працівника. Довгі роки він був абсолютно підпорядкований капіталу і необхідною умовою реалізації його інтересу були більш вигідні умови продажу робочої сили і заработна плата.
У 70-і роки нашого століття починається активне внесення у механізм організації виробництва деяких елементів “демократизації” (забезпечення більшої свободи для працівника в рамках його робочого місця, доповнення його обов’язків функціями контролю за якістю випущеної продукції і т. д.). Розширення “поля економічної дії”, однак, не торкнулося змін у відносинах власності. Тим не менше, найманий робітник був дещо “вдосконалений” внесенням окремих елементів економічних свобод для робітника. Він став відноситися до справ виробництва з більшою активністю та зацікавленістю. Його інтерес робітника вже не зводится тільки до отримання заробітної плати, але й виражається у намаганні проявити свої здібності у значно більшому обсязі, аніж перше (наприклад, через систему автономних та напівавтономних груп, гуртків якості). У цьому плані надзвичайно цікавий досвід Японії. Такі вчені, як І.Каару, Т.Коно, Я.Монден, А.Маріто, У.Оучі, Х.Окумура, В.Спандар’ян, Т.Нагая,1вказують на різні елементи нововведень, що частково змінюють традиційний статус найманого робітника. У рамках нововведень робочі одержують більшу свободу в плані нормування свого робочого часу, контролю над виробничим процесом. Активно практикується участь робітників у прибутках (доходах) компаній.
Розширення об’єктивних факторів, які впливають на мотивацію, повинне бути доповнене суб’єктивними моментами, які також суттєво впливають на неї. У сучасній економіці суб’єктивний фактор відіграє домінуючу роль. По мірі посилення зрілості виробничо-економічного організму, розвиток особистості на здійснення трудової діяльності людини все більш зростаючого впливу справляють надекономічні фактори. На здібності та можливості працівника, логіку його економічної поведінки накладуються певні обмеження, зумовлені рівнем його культури, світоглядом, сповідуваною ідеологією, моральними та релігійними нормами, ступенем піддатливості емоціям, звичкам, визначенням, строго індивідуальним умонастроям. У сучасних умовах дуже є великим фактор трудової моралі. Цей компонент вносить значні корективи у поведінку працівника.
До того, що сказано вище про трудові мотивації, слід додати вітчизняні розробки цієї проблеми. Для них є характерним більш тісний зв’язок потреб, мотивів, інтересів та стимулів з виробничими відносинами. Хоча потреби за багатьма своїми параметрами виходять за рамки економічних відносин, все ж за своєю обумовленістю та реалізацією вони є вихідним елементом виробничих відносин, а інтереси виражають направленість здійснення трудової діяльності. Виходячи з цього, мотив виступає формою прояву вже усвідомленої потреби, що складається під впливом як зовнішніх умов, котрі забезпечують здійснення праці, так і внутрішніх умов, втілених у сам труд як способі життєдіяльності. Мотиви представляють собою діалектичну єдність потреб і стимулів, передбачаючи і взаємно заперечуючи одне одного. Потреби-мотиви-інтереси-стимули сплетені у реальному житті в єдине ціле.
Наведений логічний рід – це не теоретичний вимисел, а наукове уявлення про механізм мотивації праці, яке характеризується складною структурою відносин та форм, тісно взаємопов’язаних і субординованих між собою. Потреби, що не стали внутрішнім спонукальним мотивом і не підкріплені відповідними стимулами, залишаються лише потенційним фактором активізації трудової діяльності. Щоб цього не було, треба неухильно розширювати спектр економічних відносин, у які вступає робітник, які він освоює і в процесі трудової діяльності реалізовує.
В умовах планово-розподільчої системи працівник був поставлений у ситуацію, коли від нього нічого не залежало: ні збільшення заробітку, ні вибір характеру діяльності, ні можливості розпорядитися заробленим. З лібералізацією економіки, розвитком ринкових відносин повинна була б розповсюдитись економічна свобода працівника та його економічна незалежність від держави. Однак, на жаль, ринкове реформування планової економіки не орієнтоване на формування ефективного механізму активізації трудової діяльності, воно в основному стимулювало активність у сфері розподілу і в якійсь мірі у сфері обміну. Ринок як інститут ще не став інструментом об’єктивної оцінки трудової діяльності робітника, дієвим механізмом включення його у відносини виробництва, розподілу, обміну, споживання і реалізації економічних інтересів.
Ланцюг логічного ряду “потреби-мотиви-інтереси-стимули” багато в чому залежить, якщо не визначається, від подолання відчуження працівників від результатів праці і власності на речові фактори виробництва. Причому відчуження від речових умов праці і її результатів супроводжується відчуженням від праці як діяльності. Чим вищий рівень першого відчуження, тим меншу роль відіграють мотиви, пов’язані з працею як такою і значно більшу вагу мають мотиви, пов’язані з результатами праці.
Концепції “людських відносин”, “людського капіталу”, “соціального партнерства”, інституціоналізму, активно розроблювані у останні десятиріччя в країнах з розвинутою економікою та успішно реалізовувані на практиці, служать яскравим підтвердженням того, що сучасний ринковий механізм трудової мотивації має за основу все більш посилюваний процес подолання відчуження праці від її результатів та власності, зростанні ролі інтелектуальної власності. Володіння власністю повністю (інтелектуальна) або частково (на засоби виробництва) долає (також частково чи повністю) відчуження найманого робітника від умов та результатів праці, дозволяє йому у більшій степені впливати на зміст праці, на управління нею, забезпечення органічної єдності внутрішніх і зовнішніх мотивів та стимулів до праці.
Мотиви трудової діяльності різноманітні і визначаються різними обставинами. Їх стійкість і дієвість забезпечується лише при знятті протиріч між привласненням та відчуженням. Тільки в процесі цього зняття випливає мотив та стимул до праці як внутрішньої потреби, як соціальної цінності. До того ж при всьому різноманітті стимулів існує основоположний, початковий, котрий дає можливість виникненню мотиву до праці як внутрішньому спонуканню, як внутрішній потребі. Таким стимулом є власність на робочу силу і власність на засоби виробництва.
1.3. КЛАСИФІКАЦІЯ МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ
Попередньо були викладені в загальній формі антропологічні, соціологічні, психологічні та соціокультурні аспекти трудової мотивації, а також визначені місце і роль останніх у системі виробничих відносин. Однак для того, щоб повніше уявити суть та структуру механізму трудової мотивації, дуже важливо визначити типи трудової мотивації, їх співпідлеглість, структуру та тенденції розвитку, напрямки ускладнення їх взаємозв’язку.
Вирішення цих та інших питань зв’язане перш за все з класифікацією трудових мотивацій, яка передбачає різноманітні критерії. Один з них передбачає розвиток та ускладнення структури трудової мотивації, обумовлене підвищенням рівня зрілості виробничо-економічного організму, посиленням соціальної орієнтованості та гуманізації економіки, зростанням домінуючої ролі праці як джерела соціально-економічного розвитку. В якості другого критерія може бути прийнята відмінність між мотивами та стимулами, пов’язаними з результатами праці, з одного боку, і здійсненням праці як необхідним моментом життєдіяльності людини, як засобом самоутвердження і самореалізації особистості. Інакше кажучи, мова йде про внутрішні та зовнішні мотиви трудової діяльності. Третій критерій класифікації трудової мотивації пов’язаний з розмежуванням їх на економічні та неекономічні мотивації і тенденціями розвитку кожної з них. Нарешті, певне значення має класифікація трудових мотивацій за їх значимістю у короткотерміновому і довготерміновому періодах, пов’язаності з різними аспектами трудової діяльності та степені злободенності потреб. Цей критерій передбачає виділення коротких та віддалених мотивацій.
Враховуючи складність трудового процесу і багатоманітність трудових мотивацій, можна передбачити й інші критерії їх класифікації. Однак і ті, що визначені попередньо, мають важливе значення для управління працею і для вирішення питань активізації трудової діяльності.
Оскільки змінюється зміст і характер праці, так само не може залишатися незмінним і механізм трудової мотивації. Найбільші зміни у соціально-трудових відносинах відбуваються в результаті суттєвих перетворень у технологічній, організаційній, соціально-економічній структурі виробництва. Виходячи з цього, можна вести мову про різні організаційно-мотиваційні типи чи моделі трудової мотивації. Нам видається можливим виділити чотири моделі, котрі показують з певною часткою умовності сутність процесу еволюції трудової мотивації.
Треба відзначити, що кожен із пропонованих типів моделей відображає етап у розвитку мотивації працівника, показує основні риси визначеного виду зв’язків між робітником і роботодавцем. У основу цих моделей покладено певну систему організації та стимулювання праці і якісні зміни мотивації робітника, виникнення у нього нових потреб більш високого гатунку, аніж ті, котрі визначали його трудову поведінку раніше. Умовно ці моделі можна назвати передіндустріальною, індустріальною, соціальною або постіндустріальною, постекономічною або творчою.
