= minAC. Точка Е визначає стан короткострокової рівноваги монополіста. Для того щоб підприємство не приносило збитків крива попиту на продукцію монополіста повинна перетинатися з кривою середніх витрат.
Що стосується кривої пропозиції то для фірми-монополіста вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналась з кривою МС у тій самій точці А, що й крива MR і МС на мал. 2(а). Тоді обсяг
залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже одному і тому ж обсягу пропозиції у умовах монополії можуть відповідати 2 різних ціни, що суперечить умовам функцій
. Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.
5.3. Монопольне ціноутворення; цінова дискримінація
Ціноутворення за формулами MR=MC i
визначає точні умови максимізації прибутку фірми-монополіста. На практиці монополісти користуютьсяпринципом ціноутворення "вартість плюс" —тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка. 3 ураху-ванням формул
і MR=MC матимемо:
зв1дси
(*) [1.стр 102]
тобто ціна дійсно встановлюється вищою за ревень МС (нагадаемо, що
Застосування цього принципу ілюструє мал. 3.а i 3.б. Перший з них відповідає більшій еластичності попиту, ніж другий. Тому надбавкаАС=(Р- МС)буде досить значною, коли цей принцип ціноутворення застосовується для товару нееластичного попиту
,і більш помірного для товару еластичного попиту
.
Мал. 3. Монопольне ціноутворення за принципом "вартість плюс": (а) рынок товару еластичного попиту; (б) рынок товару нееластичного попиту.
Монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовуютьцінову дискримінацію —принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категориям покупців за різними цінами. Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання двох умов:
1) icнyє формальна ознака, за якою можна розрізняти категорії споживачів;
2) благо не можна перепродавати (інакше ті, хто має можливість купувати його за нижчою ціною, перепродавали Мал..4. цінова дискримінація 1-го ступеня. б його іншим покупцям, а монополіст втрачав би
всю вигоду).
За умовами, які забезпечують можливість встановлення різних цін на одне і те ж благо розрізняють такі види цінової дискримінації:
1) просторову (продаж у містах і в селі)
2) часову (квитки на денні й вечірні кіносеанси)
3) за доходами покупців (послуги лікаря, юриста)
4) за обсягом споживання блага
5) за соціальним статусом споживача (проїзні квитки для студентів і працюючих) [13. стр183]
Цінова дискримінація першого ступеня,абоабсолютна цінова дискримінація існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на piвні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги.
Так, згідно з кривою ринкового попитуD(мал. 4), існують споживачі, здатні сплатити за першу одиницю блага 100 грн., за другу — 95. Найнижча ціна, за якою монополіст може реалізувати останню одиницю продукції беззбитково для себе, дорівнює
—ціні конкурентної рівноваги. Отже, запровадження абсолютної дискримінації дає можливість монополистові отриматидодатковийприбуток, що чисельно дорівнюе площам трикутників
і
- за рахунок скорочення чистих вигод споживачів. Сукупний монопольний прибуток у випадку запровадження дискримінації дорівнюватиме площі трикутника
тоді як споживачі зовсім не отримають чистоi вигоди. Щоправда, така дискримінація має i позитивну рису — збільшення ринкового обсягу з
до ефективного рівня
.
Цінова дискримінація другого ступеняполягає у встановленні рівня ціни в залежності від обсягів продажу (мал. 5). Цей спосіб дискримінації, як i в попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відбиває зменшення готовності покупця платить при збльшенні обсягу. Так, обсяг
споживачі готові придбати за ціною
при збільшенні партії товару до
додатковий обсяг вони готові придбати за нижчою ціною,наступну партію товару — ще дешевше При монопольному ціноутворенні було б реалізовано обсяг
за ціною
.Спроба продати обсяг
за єдиною ценою
принесла б фірмі менший прибуток, ніж максимальний монопольний.Запровадження дискримінацй (у наведеному прикладі — встановлення трьох різних цін у залежності від обсяпв продажу) дозволяє збільшити прибуток від продажу обсягу
навіть порівняно з монопольним прибутком. Така цінова політика поширена на ринках електроенергії. Отже, і в цьому випадку дискримінація дає змогу збільшити сукупну виручку i прибуток монополіста.
Цінова дискримінація третього ступеня (на сегментованих ринках)запроваджується монополістом тоді, коли можна виділити кілька окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту, тобто визначити так званісегменти ринку. У випадку двох груп споживачів — А iВ,які відрізняються одна від одної своїм попитом,отже, й еластичністю попиту, матимемо два відповідних сегменти рынку. Монопольний випуск
Мал. 6. Цінова дискримінація на сегментованих ринках (3-го ступеня).
встановлюється згідно з умовою
=МС, де
—об'єднана крива граничної виручки, що визначається сукупним попитом ycix споживачів (мал. 6.в). Для максимізації прибутку треба, щоб
i
були рівними (інакше прибуток буде зростати при продажу додаткової одиниці на ринку з вищою граничною виручкою). Для групи споживачів А утворюється один рынок із ціноюP ,за якою можна продати обсяг Q , для групи споживачів В утворюється свій ринок із ціноюP , iобсягом продажу
;
. Цiни на цих ринках можна також визначити за формулою (*) з урахуванням відомих еластичностей попиту
та
граничної вартості виробництва МС.
Це найпоширеніший вapiaнт цінової дискримінації, який застосовується, скажімо, на ринках авіаперевезень, на залізниці. Звичайно, і в цьому випадку монополіст отримує можливість збільшити власні прибутки.
Висновок.
Монополія – це ринкова структура при якій одна фірма постачає весь галузевий випуск товару, який не має близьких замінників і де входження на ринок нових фірм блоковано.
До основних типів бар’єрів, які блокують входження на ринок нових фірм відносяться патенти, авторські права, володіння всім обсягом якогось ресурсу, економія н а масштабі.
Причинами виникнення монопольних об’єднань є централізація виробництва і капіталу, поява акціонерної власності, що виникає в результаті об’єднання декількох капіталістів, навмисні дії держави.
В залежності від причини виникнення розрізняють економічні, природні і адміністративні монополії. Ці монополії, в залежності від форми об’єднання капіталу поділяють на трести, картелі, синдикати, концерни. А в залежності від становища на ринку монополії можна поділити на прості, дискримінуючи, монопсонії та двосторонні .
Монополії виникли ще у стародавні часи, але розвитку та економічного значення вони набули у другій половині 19 ст. їх виникнення було пов’язано з такими процесами в суспільстві, як збільшення акціонерної власності, виникнення банків, концентрація виробництва і капіталу, еволюція форм капіталістичних об’єднань.
Швидке зростання монополій визначило необхідність антимонопольного регулювання. Так в США у 1890 р. було прийнято перший у світі антимонопольний закон – закон Шермана. Потім антимонопольні закони почали з’являтись у країнах Європи, а у 1992р. такий закон було прийнято і в Україні.
Взагалі антимонопольні закони й досі є предметом дискусій у багатьох країнах, а відповідна теорія ще не набула відповідного вигляду і вимагає все нових досліджень. Це насамперед пов’язано з тим, що монополія досить складне і суперечливе явище
– з одного боку вона приносить втрати для суспільства у вигляді меншої кількості
товару, більшої ціни, стримуванням науково-технічного прогресу, диференціації ціни на свій продукт. З іншого боку отримуючи більше прибутку ніж конкурентні фірми вони й інвестують більше в економіку. Крім того існують ситуації коли існування монополії дозволяє зменшити збитки підприємств.
- Інша суперечка полягає в тому, що влада надає деяким фірмам виняткові права, що спричиняє виникнення монополій. І таж сама влада видає закони про обмеження монопольної влади.
Взагалі, для того щоб визначити є фірма монополією чи ні використовують різні показники – коефіцієнт концентрації, індекс Герфіндаля-Грішмана, індекс Лернера. Скориставшись одним з цих показників можна зробити висновок щодо необхідності регулювання тієї чи іншої фірми.
Існує невірна думка, що монополії встановлюють надто високі ціни, і піднімають їх до безкінечності. Але це не так. Монополія, як і будь-яка фірма намагається максимізувати прибуток, бо отримання найбільшого прибутку за найменших витрат є метою економіки.
Думаючи про максимізацію свого прибутку, фірма-монополіст ніколи не встановить надто високі ціни, бо тоді вона отримає надто низькі прибутки. Але задля отримання більшого прибутку фірма монополіст може проводити політику цінової дискримінації – продажу одного і того ж товару за різними цінами, в залежності від доходу споживача.
Цінова дискримінація буває 3-х ступенів:
1) кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо
2) ціни встановлюються в залежності від обсягів продажу
3) запроваджується монополістом тоді коли можна виділити кілька окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту.
Список використаної літератури
1) Мікроекономіка і макроекономіка: підручник /за ред. С.В. Будаговської – К.: Основи, 2001.
3) Аристотель, Сочинения Т.4, 1983
4) Т.Гобс, Сочинения Т2 – М.: Мисль, 1991.
5) Історія економіки зарубіжних країн: підручник /за ред. В. Голубовіча – Мінськ – Екоперспектива, 2000.
6) Економічна історія України і світу: підручник / за ред. Б.Д. Лановика - К.: Вікар, 1999.
7) Основи економічної теорії: підручник /за ред. С.В. Мочерного – Тернопіль: Тарнекс, 1993.
8) Р.Барр. Політична економія. Т1 – М.,1994.
9)
10) П.Самуельсон. Економіка – М.: НПО “Алгон”, 1994.
11) Державне регулювання ринкової економіки: підручник / за ред. З.В. Глухової – Омськ, 1999.
12) Закон України. Про обмеження монопольної влади та недопущення недобро-
совісної конкуренції у підприємницькій діяльності. Від 12 травня 1993 року N 49-
93, із змінами і доповненнями, внесеними Декретом Кабінету Міністрів України
від 20 грудня 2001 року N 2905-III
13) Кириленко В.І. Мікроекономіка: навч. посібник для студентів екон. спец. вузів. – К.: Таксон, 1998.
Список використаної літератури
14) Мікроекономіка і макроекономіка: підручник /за ред. С.В. Будаговської – К.: Основи, 2001.
16) Аристотель, Сочинения Т.4, 1983
17) Т.Гобс, Сочинения Т2 – М.: Мисль, 1991.
18) Історія економіки зарубіжних країн: підручник /за ред. В. Голубовіча – Мінськ – Екоперспектива, 2000.
19) Економічна історія України і світу: підручник / за ред. Б.Д. Лановика - К.: Вікар, 1999.
20) Основи економічної теорії: підручник /за ред. С.В. Мочерного – Тернопіль: Тарнекс, 1993.
21) Р.Барр. Політична економія. Т1 – М.,1994.
22)
23) П.Самуельсон. Економіка – М.: НПО “Алгон”, 1994.
24) Державне регулювання ринкової економіки: підручник / за ред. З.В. Глухової – Омськ, 1999.
25) Закон України. Про обмеження монопольної влади та недопущення недобро-
совісної конкуренції у підприємницькій діяльності. Від 12 травня 1993 року N 49-
93, із змінами і доповненнями, внесеними Декретом Кабінету Міністрів України
від 20 грудня 2001 року N 2905-III
26) Кириленко В.І. Мікроекономіка: навч. посібник для студентів екон. спец. вузів. – К.: Таксон, 1998.
1
2
Так, если регулирующий орган после соответствующего мониторинга за ценами на продукцию естественного монополиста пришел к выводу, что его цены должны тесно коррелировать с инфляцией в стране (регионе) или ростом цен в какой-либо сырьевой отрасли или (как в случае с РАО "Газпром") промышленности в целом, то текущие цены можно скорректировать по формуле:
где: Рi - базовая цена в предыдущем (i-м) периоде (месяце, квартале, году). Искомую цену можно определить исходя не из рассчитанной базовой цены, а из фактической цены на продукцию, которая уже "прижилась" на рынке, то есть признана продавцом и покупателем; Jp - прогнозируемый (региональный или федеральный) индекс цен по выбранной регулирующим ведомством отрасли или по промышленности в целом;k -коэффициент корреляции индекса потребительских цен и выбранного индекса цен на продукцию естественного монополиста, рассчитанный регулирующим органам по результатам ценового мониторинга. По идее он должен учитывать возможную плановую величину экономии издержек или другой критерий повышения эффективности либо, напротив, необходимость срочных инвестиций (фактическиk =1-Х).
Расчет может производиться и путем корректировки по конкретным условиям производства, то есть перемножением базовой цены на индекс затрат по отдельным (или по всем) статьям себестоимости, занимающим наибольший удельный вес в ее структуре:
где: РR- регулируемая цена; РF- базовая расчетная или фактическая ("прижившаяся") цена; Jsi, - темп роста затрат по t-й статье калькуляции себестоимости проверяемой продукции, в %; Ysi—удельный вес i-й статьи калькуляции в себестоимости проверяемой продукции, в %. Если в расчет берутся затраты по всем статьям калькуляции, то SYsi= 100%.
Практически эту, вернее сказать, аналогичную идею попыталось с мая 1994 г. по сентябрь 1995 г. реализовать Министерство экономики РФ, разработав совместно с Министерством путей сообщения РФ "Порядок индексации тарифов на перевозку грузов и сборов на по-грузочно-разгрузочные работы, выполняемые железнодорожным транспортом Российской Федерации". Была согласована и утверждена номенклатура материально-технических ресурсов, потребляемых железнодорожным транспортом, при изменении цен которых осуществляется индексация тарифов на перевозки грузов и на погрузочно-разгрузочные работы. Она включала в себя одиннадцать позиций: дизельное топливо; масло смазочное дизельное; мазут; уголь; электроэнергию; пиломатериалы; рельсы железнодорожные; шпалы железнодорожные; щебень; железнобетонные конструкции; тонколистовую сталь рядовых марок (до 4 мм).
Однако ценовой индекс на основе данной номенклатуры был составлен не с учетом удельных весов входящих в него видов продукции, а таким образом, чтобы обеспечить для МГТС желаемый темп роста железнодорожных тарифов (рентабельность перевозок достигла 26%). Хотя подобное искажение не может дискредитировать сам метод.
"Монополистический перехлест" с уровнем железнодорожных тарифов попытались устранить их "замораживанием" в октябре-декабре 1995 г. Возникла другая крайность - в декабре отрасль понесла убытки в размере 134 млрд. руб. Первые шесть месяцев 1996 г., индексация железнодорожных тарифов проводилась в размере, не превышающем прирост оптовых цен промышленности, то есть фактически по формуле (1) с коэффициентомk =0,8 (или Х = 20%). Убытки от перевозок составили 1,838 трлн. руб. Иначе и быть не могло. Даже если предположить, что тариф, "похудевший" в условиях инфляционной "заморозки" к началу 1996 г., стал "разумным и справедливым", а это еще большой вопрос, то откуда должно было взяться 20-процентное повышение эффективности железнодорожных перевозок, заложенное в алгоритм изменения тарифа?
Со второй половины 1996 г. по июнь 1997 г. пересмотр тарифов осуществлялся параллельно с изменением индекса оптовых цен промышленности (схема обкатанная и зарекомендовавшая себя в Газпроме). И если в 1996 г. железнодорожные перевозки по инерции еще были убыточными (156 млрд. руб.), то в 1997 г. они уже стали рентабельными. И вот с 1 июля 1997 г. принято решение сократить тарифы на железнодорожные перевозки, а также снизить для промышленных потребителей цены на газ и электроэнергию. Что это - просчитанная тарифная политика или политическая конъюнктура?
Вывод из проведенного анализа очевиден: в переходной экономике России для регулирования цен и тарифов на продукцию естественных монополий наиболее приемлемым является метод индексирования, а формула тарифов на продукцию естественных монополий должна выглядеть следующим образом:
Разумеется, величина "X" - не критерий повышения эффективности, а лишь показатель срочных инвестиций (в условиях российского перманентного бюджетного кризиса всерьез рассчитывать на поддержку государства не приходится). Кстати, одновременно будет решена и проблема инвестиционной составляющей тарифа.
Правда, здесь тоже возникает ряд вопросов. Во-первых, нужно как можно более точно определить базовую цену, которую предстоит индексировать, а по прошествии соответствующего периода и пересматривать. Базовая, или "справедливая", цена после проведения указанных расчетов может уточняться и в конце концов быть результатом переговоров, согласовании или, проще говоря, торга между продавцом и покупателем. Однако, если этот рассчитанный и согласованный "разумный" тариф будет ниже тарифа, сложившегося к тому времени на практике, то ставить вопрос о его снижении нереально. Впрочем, ответ на этот вопрос уже найден хозяйственной практикой. Тарифы в данном случае надо "замораживать".
Кроме предложенного выше, в отдельных случаях и отраслях можно использовать альтернативные методы регулирования цен. Английские эксперты рекомендуют применять метод сравнения затрат. Регулирующий орган при наличии рынков, схожих в общих чертах по территории, оснащенности техникой у производителей и запросам потребителей, вправе предписать хозяйствующему субъекту, являющемуся естественным монополистом, изменить уровень и структуру его цен (тарифов) в соответствии с аналогичным предприятием данной отрасли, но проводящим разумную тарифную политику. Такой метод регулирования у нас может получить достаточно широкое распространение.[22,302]
Интерес представляет подход к этой проблеме, применяемый в Польше. Согласно ему, если устранить препятствия для конкуренции на рынке достаточно быстро не удается, то надо применять меры государственного регулирования. Например, когда тарифы на услуги телефонной связи резко возросли, Антимонопольное управление запретило их дальнейшее повышение вплоть до изменения структуры полных издержек в соответствии с европейскими стандартами. Этот опыт весьма полезно учесть российским энергетическим комиссиям, регулирующим тарифы на электроэнергию.
Американскими экспертами регулирующим органам рекомендуется контролировать не сами затраты и доходы монополиста, а удовлетворение потребностей на регулируемом рынке. Суть данного подхода сводится к следующему: если развивается дефицит и возникают очереди, если покупатель желает, но не может приобрести товары по регулируемой цене, то последнюю нужно увеличить. Дефицит считается большим злом, чем высокие цены.
2.5. Перспективы реструктуризации естественных монополий и влияние на эффективность экономики
Реструктуризация естественных монополий очень перспективна для России. Ценовой произвол естественных монополистов здесь приводит к усилению регионализации национального и локализации местных рынков. Это усугубляется неразвитостью рыночной инфраструктуры, отсутствием или слабостью систем информации.Но главное - государственное регулирование деятельности естественных монополий в принципе несовершенно и неэффективно.
Надо отметить, что у регулирующих органов практически во всех странах не хватает ни времени, ни квалифицированного персонала, ни информации. В большинстве случаев проверки финансовых отчетов и бухгалтерских документов субъектов естественных монополий случайны, поверхностны и растянуты во времени. Свои заключения контрольные органы строят в основном на основе данных, предоставляемых самими проверяемыми предприятиями. Эффективность подобного регулирования невысока и зачастую, ограничивая конкуренцию, приносит больше вреда, чем пользы.
Из-за бюрократической волокиты между сроком принятия регулирующего решения и моментом проведения его в жизнь проходит достаточно большой промежуток времени, что становится тормозом развития этих отраслей. Так, в России сроки реализации постановлений правительства Российской Федерации по регулированию цен на продукцию естественных монополий почти всегда были невыполнимыми. Да и сам процесс регулирования порождает дополнительные издержки со стороны как подпавших под него предприятий, так и государства.
Следовательно, с точки зрения долгосрочной стратегии нужны более эффективные меры по принуждению монополистов к цивилизационному поведению, чем административное регулирование цен и тарифов. Альтернативный способ воздействия на естественных монополистов - дерегулирование и стимулирование конкуренции.
Надо отметить, что указ президента предусматривает не только кратко- и среднесрочные меры по проведению структрурной реформы естественных монополий, но и долгосрочные, в частности, реструктуризацию РАО "ЕЭС России". Предполагается существенно расширить федеральный оптовый рынок электроэнергии и мощностей (ФОРЭМ) за счет увеличения числа вырабатывающих электроэнергию предприятий с 30 до 51, что должно запустить конкурентные механизмы и способствовать снижению энерготарифов. Впрочем, все это не ново. Гораздо менее исследованным представляется вопрос, что нужно (и нужно ли?) сделать по реструктуризации МПС и РАО "Газпром".
Из зарубежного опыта известно, что субъект естественной монополии может сталкиваться с конкуренцией со стороны предприятий, использующих при производстве такой же или аналогичной продукции принципиально иную технику или технологию. Например, современные нововведения открыли для многих предприятий возможность самостоятельного строительства достаточно крупных электрогенераторов. Естественно, в таком случае регулировать тарифы на электроэнергию и ее передачу становится нецелесообразным.
Идентичная ситуация может возникнуть при транспортировке нефти и газа, железнодорожных перевозках. Поэтому при решении вопроса об отмене тарифного регулирования очень важно, чтобы и поставщики, и их клиенты имели реальный доступ к альтернативным и конкурентным источникам предложения или спроса. По нашему мнению, российским субъектам естественной монополии следует предоставить право обращаться в правительство РФ с предложениями об отмене регулирования цен и тарифов на свою продукцию во всех случаях проявления серьезной конкуренции.
Поощряемая государством конкуренция внутри предприятий железнодорожного транспорта, раздел собственности или управления эксплуатацией железнодорожных путей и поездов должны стать мощными факторами сдерживания роста железнодорожных тарифов. Главный объективный тормоз конкуренции на железнодорожном транспорте - это противоречие между владельцем железнодорожных объектов, который хотел бы взыскивать максимальную плату за пользование путями, и пользователем этих объектов, заинтересованном в минимизации своих затрат. Характерным для России в настоящий момент является то, что собственником и железнодорожных путей, и вагонов выступает государство в лице МП С.
Разграничение владения и эксплуатации железнодорожных путей и поездов можно в порядке эксперимента провести на одной из железных дорог страны. Отделение предприятий-пользователей железнодорожных вагонов от владельца путей, которьм еще долгое время будет государство, целесообразно начать с разделения счетов с последующим организационным обособлением. В случае очевидного успеха данного проекта завершить его можно приватизацией по крайней мере предприятий, эксплуатирующих подвижной состав.[7,79]
Административно-правовые формы подобного разделения хозяйствующих субъектов на различных этапах - предмет юридических исследований и проработок. Задача же экономистов - решить проблему таким образом, чтобы владелец пути не устанавливал слишком высокую плату "за доступ" к инфраструктуре, а предприятия, эксплуатирующие железнодорожные вагоны, действительно вступали в конкурентную борьбу за потребителя услуг по перевозке.
Выделение из общей "связки" мощностей тех предприятий, которые предоставляют продукцию и услуги конечным потребителям, в настоящее время происходит и в других отраслях естественных монополий. Например, в США и Европе- в нефте- и газопроводном транспорте, телекоммуникациях и электроэнергетике. Российское правительство, на наш взгляд, также не должно плестись в хвосте событий, а сыграть на опережение, попробовав внедрить в отечественную хозяйственную практику новейшие западные разработки. Однако во всех перечисленных случаях необходимы тщательно продуманные мероприятия по контролю за ценами, которые может свободно устанавливать ее владелец. Важно, чтобы отделение инфраструктуры (ее продукции и услуг) от самого предоставления таких услуг не привело к новым проявлениям монополизма и неэффективности.
Что касается реструктуризации РАО "Газпром", то здесь необходимо семь раз отмерить и, пожалуй, совсем не резать. Во-первых, монополизированная газовая отрасль вводит новые мощности стоимостью, превышающей годовые государственные инвестиции. Во-вторых, Газпром (единственная из российских естественных монополий) является субъектом не национального, а мирового рынка, где царит жесточайшая конкуренция, и его демонополизация- это подарок иностранному капиталу. Наконец, в-третьих, согласно российскому антимонопольному законодательству, в исключительных случаях действия хозяйствующего субъекта могут быть признаны правомерными, если он докажет, что положительный эффект от них, в том числе в социально-экономической сфере, превысит негативные последствия для рассматриваемого товарного рынка.