ЗМІСТ
Вступ 4
1. Теоретичні засади здійснення прямих інвестицій в конкурентному середовищі.
1.1 Конкурентне середовище: глобальний аспект. 7
1.2 Мотиви та демотиватори здійснення прямих
іноземних інвестицій. 14
1.3 Стратегії управління прямими іноземними інвестиціями. 25
2. Роль прямих зарубіжних інвестицій в економіці України та методика їх здійснення.
2.1.Зарубіжне інвестування: значення для України. 39
2.2.Методика та етапи здійснення зарубіжних прямих інвестицій. 43
3. Сучасні тенденції у залученні прямих іноземних інвестицій. Інвестиційний клімат України.
3.1.Огляд сучасного стану залучення іноземного капіталу
у світовій економіці 73
3.2.Сучасний стан і перспективи залучення прямих іноземних інвестицій в Україну 88
Висновки та пропозиції 101
Список використаної літератури 105
Додаток 1 109
Додаток 2 115
Додаток 3 116
Додаток 4 117
Додаток 5 118
Вступ
Сучасна диверсифікована міжнародна інвестиційна діяльність є вагомим чинником світового та регіонального економічного розвитку. На рівні національних економік міжнародні прямі інвестиції проявляються здебільшого як експорт капіталу та його імпорт. Залежно від ступеня зрілості національної економіки, рівня її інтегрованості у світове господарство формується мотивація та політика щодо інвестицій за кордон та іноземних інвестицій в країну.
Від сьогоднішніх масштабів та темпів міжнародної інвестиційної діяльності значною мірою залежать напрямки розвитку світового господарства у майбутньому.
Країни з перехідною економікою, на які сьогодні звертається увага світового співтовариства, не в змозі самостійно вийти з економічної кризи, яка охопила всі галузі економіки та соціальну сферу. До таких країн належить і Україна, яка сьогодні потребує значних обсягів капітальних вкладень в пріоритетні галузі для подальшого процесу розширеного відтворення. В той же час неприпустимо розглядати Україну як сировинний придаток розвинутих країн або орієнтуватися лише на залучення інвестицій в економіку країни. З розвитком ринкових відносин та підвищенням рівня конкуренції на міжнародних ринках необхідно більше уваги приділяти збалансованості участі нашої держави у міжнародному поділі праці. Одним з найважливіших чинників такого збалансування і виступають прямі іноземні інвестиції, чим і зумовлюється надзвичайно висока актуальність проблеми прямого іноземного інвестування для розвитку молодої незалежної держави.
Метою даної дипломної роботи є: на основі аналізу теоретичних і прикладних питань розвитку прямого іноземного інвестування та руху капіталів у світовій економіці розробити ефективну систему заходів по удосконаленню процесів залучення прямих іноземних інвестицій в Україну та підвищенню її статусу на міжнародній арені з урахуванням зростаючого рівня конкурентної боротьби та розвитку науково-технічного прогресу.
У зв’язку з цим у роботі вирішується ряд завдань:
1)розглядаються теоретичні аспекти прямого іноземного інвестування в конкурентному глобальному середовищі;
2)визначаються особливості здійснення прямого інвестування в умовах зростаючого рівня конкуренції у міжнародному бізнесі;
3)систематизуються основні мотиви та форми здійснення прямих іноземних інвестицій;
4)розглядаються механізми здійснення ПІІ в міжнародній економіці;
5)наводяться основні сучасні тенденції в міжнародному інвестуванні за групами країн;
6)аналізується стан, структура та динаміка ПІІ в Україну за країнами-інвесторами та галузями прикладання капіталу в Україні;
7)наводяться основні пріоритети залучення ПІІ в Україну та шляхи покращення інвестиційного клімату держави.
Предметом дослідження виступають відносини в міжнародній економіці з приводу залучення та використання прямих іноземних інвестицій в міжнародному конкурентному середовищі.
Останнім часом зросла кількість наукових праць з дослідження міжнародної інвестиційної діяльності, однак багато з них не враховують специфіки української економіки та не приділяють належної уваги проблемам підвищення рівня конкуренції на світових ринках.
Фактологічною основою дослідження виступають міжнародні договори і угоди з питань регулювання ПІІ, законодавчі та нормативні акти України з питань здійснення іноземного інвестування та гарантій для інвесторів, статистичні дані про рух капіталу у сфері міжнародного бізнесу, в тому числі по Україні, підручники та монографії українських і зарубіжних авторів з проблем іноземного інвестування та розвитку світової економіки, матеріали періодичних видань та електронних бібліотек.
Для обробки даних дослідження використано існуючі прикладні комп’ютерні програми та засоби, методи економічного аналізу та прогнозування.
Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРЯМИХ ІНВЕСТИЦІЙ В КОНКУРЕНТНОМУ СЕРЕДОВИЩІ
1.1.Конкурентне середовище: глобальний аспект
Глобалізація сьогодні стала вже реальністю. Економічні процеси в країнах Тихоокеанського регіону, нові можливості, що відкриває створення єдиного Європейського ринку, змусять компанії організовувати свою роботу, рахуючись із глобальними стандартами якості, цін, дизайну і послуг.
У 1994 р. на симпозіумі на тему "Схід - прорив і шанси для економіки Європи" вказувалося на величезну важливість створення транснаціональних мереж у широкому значенні цього поняття і на те, який потенціал стимулювання економічного росту і конкурентноздатності, а також виникнення нових ринків і робочих місць закладений у цьому процесі.
Зараз багато говорять про єдиний європейський інформаційний простір. Структурна політика й інформаційне суспільство взаємозалежні. Нові послуги, що виникають у зв'язку з інноваціями в галузі комунікаційних технологій, повинні бути доступні всім громадянам як в індустріально розвинутих, так і в окраїнних регіонах ЄС.
Сьогодні можна стверджувати, що в зв'язку з характером геополітичного розвитку і зміною рамкових економічних умов завершилася епоха локально обмеженої національної економічної політики.
В сучасному світі, де в надлишку є ідеї, виробничі потужності і капітал, правила гри визначає тепер не держава, а міжнародна конкуренція. Вже не допомагає регулювання, що стосується зберігання активів і запобігання ризику. Потрібне таке регулювання, що усуває перешкоди на шляху конкуренції і впровадження інновацій, сприяє формуванню перспективної інфраструктури й організації ефективного державного керування, дозволяє удосконалювати випробувані методи на ринку праці, стимулює розширення ринків товарів і послуг.[27]
Надрегіональне і навіть глобальне господарювання змушує підприємства, у тому числі середні і малі, до послідовного переосмислення своїх позицій.
Поряд із використанням наявних чинників виробництва, які деякою мірою може освоїти кожний, для досягнення господарських успіхів усе більше значення набувають: організація національного і надрегіонального виробництва, що забезпечує конкурентноздатні в глобальному масштабі ціни; готовність до оновлення продукції і процесів, інвестиції у нові види послуг; застосування нових інформаційних засобів.[27]
На участь у міжнародній конкурентній боротьбі мають шанси лише ті, хто найбільш успішно діє в умовах національної конкуренції. Успіху ж може домогтися тільки той, хто відповідає на виклик міжнародної конкуренції.
Тому необхідно усвідомити, виробити розуміння культурних розходжень, набути досвіду використання правил гри в умовах міжнародного суперництва. І тільки тоді з'явиться реальна можливість для успішних відповідних кроків або досягнення синергічного ефекту, тобто для компетентного формування транснаціональних мереж, різного роду альянсів, що протікає на основі конкуренції і суперництва.[22]
У більш інтенсивному науковому і промисловому співробітництві між Західною Європою і країнами Центральної і Східної Європи закладена велика вигода для всіх. З одного боку, для підприємств відкриваються ринки всієї Європи, з іншого - східноєвропейські підприємства й інститути опиняються в ситуації, коли вони швидко можуть витягти користь від своїх попередніх інвестицій, наприклад, у наукові, освітні і дослідницькі організації.
Така магістраль із двостороннім рухом - достатня підстава для зближення інфраструктур, їх зрощування і відповідно формування юридичних і політичних рамкових умов. [35]
При цьому увага повинна бути зосереджена на імпульсах для росту і конкуренції, обумовлених зближенням інфраструктур, на наслідках їх зрощування для співпраці сьогодні і в майбутньому, а також на пристосуванні і лібералізації політичних і юридичних рамок в умовах взаємозв'язку й об'єднання.
Таким чином, на передньому плані знаходяться не технічні аспекти зрощування, а питання, що відносяться до суспільного розвитку. І це не тільки теми для політиків і шанси для великих господарських підприємств; ці питання стосуються малих і середніх підприємств.
Можливості останніх набувають нового виміру. Вони полягають у більш високій спроможності реагувати на зміни завдяки доступу до інформації; більш швидкому в цьому зв'язку освоєнні стандартів ефективності і якості: використанні виникаючого потенціалу попиту (і відповідно одержання замовлень) уздовж так званого коридору росту, тобто регіональних і національних трас. Не великі підприємства будуть здобувати перемогу над малими, а динамічні над повільними.[27]
У цих процесах неабияка роль належить прямим іноземним інвестиціям як одній з форм інвестування (поряд з портфельними).
Прямі інвестиції є різновидом іноземних інвестицій, які супроводжуються контролем за діяльністю компанії навіть у випадку придбання незначної частки її акцій (на рівні 10-25%).[28] В Україні контрольний пакет акцій становить 51%.
Володіння контрольним пакетом акцій зарубіжного підприємства є найвищим типом зобов’язань по відношенню до зовнішньоекономічних операцій. Воно не лише передбачає право власності на доход з капіталу, але зазвичай і більш інтенсивний обмін кваліфікованими спеціалістами і новими технологіями між країнами. Часто прямі іноземні інвестиції ідуть за досвідом здійснення експортно-імпортної діяльності.
Основними характеристиками прямих інвестицій є:
1)контроль над ними;
2)високий рівень зобов’язань по відношенню до вкладеного капіталу, персоналу і технології;
3)доступ до зовнішніх ринків;
4)переважання продажів від виробництва за кордоном над експортом вітчизняної продукції (як правило);
5)часткове право власності. [28]
Проблема інвестицій загальновизнана в якості першорядної для української економіки. У цьому зв'язку питання про розмежування прямих і портфельних іноземних інвестицій має дуже істотне практичне значення і повинно одержати досить ясний відбиток у даній роботі. Основні вихідні теоретичні положення поняття прямих іноземних інвестицій можна згрупувати в наступні пункти.
1.Прямі інвестиції справляють безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку (пайова участь у будівництві й організації господарських об'єктів, повне або часткове їх придбання з метою більш ефективного використання).
2.Прямі інвестиції мають на меті одержання не тільки прибутку на капітал, але і повного підприємницького прибутку або основної його частини, а також безпосередніх або непрямих вигод від контролю над фірмою, що включає визначення її виробничої, закупівельно-збутової, інвестиційної, коопераційної, науково-технічної і фінансової політики.
3.Прямі інвестиції припускають більш високу рентабельність, ніж портфельні, і з часом ведуть до помітного відтоку прибутків материнської компанії за кордон або викликають нові капіталовкладення за рахунок реінвестиції прибутків.
4.Прямі інвестиції більшою мірою впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку, ніж портфельні.
5.Прямі інвестиції значніше, ніж портфельні, сприяють зміні місця країни в міжнародному поділі праці, впливають на національну конкурентноздатність.
6.Прямі інвестиції, на відміну від портфельних, впливають на зміну в країні відносин національної власності, викликають її відчуженість на користь іноземців.
7.Прямі інвестиції відчутніше впливають на стан конкуренції в країні, посилюючи її або призводячи до зміцнення на внутрішньому ринку позицій іноземних фірм.[28]
Прямі іноземні інвестиції являють собою сьогодні одну з найважливіших і найбільш динамічних складових частин світового руху капіталу. Досвід притягнення і використання іноземних прямих інвестицій як розвинутими, так і країнами, що розвиваються, свідчить, що при належній державній політиці вони служать потужним джерелом відновлення виробничого апарату країни-реципієнта (приймаючої країни), одним із важливих генераторів її економічного росту, ефективним засобом підвищення конкурентноздатності експорту, розширення і зміцнення позицій країни у світовій економіці.
Прямі інвестиції вигідні тим, що не створюють зовнішньої заборгованості, генерують ріст кількості робочих місць, звичайно тягнуть за собою приплив нових технологій і модернізацію національного виробництва, сприяють встановленню міцних розгалужених каналів господарського співробітництва національних фірм з іноземними партнерами.[39]
Відомі також і ускладнення, пов'язані з безконтрольним притягненням іноземних інвестицій, що можуть виражатися в спробах закордонних корпорацій "скинути" у приймаючу країну застарілі й екологічно "брудні" виробництва, поставити під контроль національні виробництва конкретної країни з метою зміцнення своїх конкурентних позицій на світовому ринку, одержати невиправданий виграш за рахунок соціальної сфери.
Однак до сьогоднішнього дня у світовому співтоваристві вже накопичений великий досвід протидії цим негативним сторонам іноземного інвестування шляхом прийняття міжнародного кодексу поводження транснаціональних корпорацій, зміцнення й удосконалення національного законодавства щодо інвестицій, розробка взаємних договорів між країнами, що регулюють порядок інвестування, захист іноземних інвестицій і інші питання, пов'язані з їх притягненням. Одним із свідчень успішного вирішення цих проблем служить помітний ріст притягнення прямих іноземних інвестицій країнами, що розвиваються, а також країнами Східної Європи.
Самим великим центром прогресуючого тяжіння іноземних прямих інвестицій в останні роки став Азіатсько-тихоокеанський регіон (АТР). Тут складається потенційно потужний центр регіональної економіки, пов'язаної каналами активної економічної взаємодії з розвинутими країнами. Створення АТЕС (організація Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва) приводить до утворення в цьому регіоні системи багаторівневої економічної взаємодії на чолі з лідерами світової економіки - США, Японією, країнами ЄС.
Особливе місце в цьому конгломераті займає Китай, що став найбільшим центром тяжіння іноземних інвестицій за межами розвинутого світу. Другим за значенням світовим центром припливу іноземних прямих інвестицій виступає Латинська Америка. Тут також спостерігається ріст щорічних вкладень, які лише в 1994 р. досягли 20 млрд. долл. і продовжують збільшуватися.[43]
Серед країн, що розвиваються, можна виділити першу десятку лідерів по притягненню іноземних інвестицій. При загальному об'ємі в 73,5 млрд. долл. прямих іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, перші десять країн одержали 58 млрд. дол., або 79%: Китай - 27,5 млрд.; Сінгапур - 6,8; Аргентина - 6,3; Малайзія - 5,2; Мексика - 4,9; Індонезія - 2,0; Таїланд - 1,7; Гонконг - 1,67; Колумбія - 0,95; Тайвань - 0,9 млрд. дол. На частку Китаю припало 37% загального потоку інвестицій1.
Прямі іноземні інвестиції поділяються на декілька основних форм (рисунок 1.1). [40]
Рис.1.1.Систематизація прямих іноземних інвестицій
Кожна з наведених форм має свої особливості функціонування. Але для їх створення або навпаки, припинення, існують відповідно мотиватори та демотиватори, які будуть розглянуті в наступному параграфі роботи.
Таким чином, прямі іноземні інвестиції є однією з форм інвестування. Ці інвестиції, на відміну від портфельних, мають ряд специфічних ознак, основними з яких є: безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку країни; вони мають на меті одержання доходу на капітал, а також великої частки повного підприємницького прибутку; передбачають більш високу рентабельність, ніж портфельні; впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку; сприяють зміні місця країни-реципієнта відносно національної власності на користь іноземного інвестора; справляють істотний вплив на рівень конкуренції в країні. Основними формами прямих іноземних інвестицій є: підприємства зі 100% іноземного капіталу; часткове володіння компанією; придбання рухомого і нерухомого майна; концесії.
1.2.Мотиви та демотиватори здійснення прямих іноземних інвестицій
Мотиви, за якими компанії приймають рішення про здійснення діяльності в тій або іншій країні, відрізняються великою різноманітністю. Однак умовно їх можна розділити на дві великі групи. У першому випадку фірми займаються в основному продажем товарів і послуг, вироблених в інших країнах, в іншому - інвестують кошти в створення виробничих потужностей у даній країні з метою продажу продукції на місцевому ринку або експорту її на ринки інших країн.
Таблиця 1.1.[40]
Мотивація безпосередніх партнерів
|
Види мотивації
|
Умови мотивації |
|
1.Виробничо-економічна |
1.1.Зменшення капітальних витрат і ризиків при створенні нових потужностей
1.2.Придбання джерел сировини або нової виробничої бази
1.3.Розширення діючих виробничих потужностей
1.4.Реалізація переваг нижчої вартості чинників виробництва
1.5.Можливість запобігти циклічності або сезонності виробництва
1.6.Пристосування до процесу скорочення |
2.Маркетингова |
2.1.Зростання ефективності існуючого маркетингу
2.2.Придбання нових каналів торгівлі
2.3.Проникнення на конкретний географічний ринок
2.4.Вивчення потреб, набуття управлінського досвіду на нових ринках
2.5.Пристосування до умов країни, яка приймає капітал |
3.Інші мотиви |
3.1.Пропагандистські
3.2.Престижні
3.3.Екологічні |
Таким чином, цікаво з'ясувати мотиви вибору компаніями тієї або іншої стратегії, а також ступінь подібності або розходження проблем, з якими вони зіштовхуються у своїй діяльності. Компаніям, що мають намір поставляти продукцію за кордон, не обов'язково створювати підприємства в даній країні, оскільки в них є можливість просто продати ліцензію на виробництво своїх товарів або послуг з метою одержання прибутку з ліцензійних платежів.
Проведене Європейським бізнес-клубом (м. Москва) обстеження показало, що уявлення, яке існує на Заході, про те, що відбувається в країнах колишнього соцтабору, дуже далеке від реальності. Зокрема, респонденти вважали серйозною проблемою (демотиватором) зовсім не злочинність або корупцію, а неадекватне і постійно мінливе податкове законодавство. Наступними за ступенем важливості були названі проблеми, що відносяться до забезпечення прав власників і кредиторів, митного регулювання, ризиків політичних змін, нестійкості макроекономічної ситуації, нерозвиненого банківського сектора, системи бухгалтерського обліку і тільки після цього - до корупції.
Ризик експропріації власності, сваволя з боку державної і місцевої влади, а також неплатежі місцевих замовників розцінювалися як проблеми, що мають не найбільше значення. І нарешті, труднощі, пов'язані з якістю робочої сили або управлінських кадрів, постачальниками, злочинністю, рекетом і бартером, були віднесені до категорії не дуже істотних.
Одним з основнихмотиваторівіноземні інвестори відносно країн СНД називаютьобсяги ринку.
Представники промислових і транспортних підприємств називають у числі найбільш важливих чинників, що вплинули на їх рішення,близькість до країни, де діють материнські компанії, однак для компаній з інших секторів цей чинник, має другорядне значення.
Можливість перебороти торгові бар'єритакож називалася серед важливих причин - причому компанії, що займаються збутом продукції, і транспортні підприємства вказують на цей чинник навіть частіше, ніж промислові підприємства. При цьому респонденти зазначили, що наявністькваліфікованих кадрівмало для них досить важливе значення, причому на рішення про здійснення інвестицій вплинула такожнизька вартість робочої сили. Іноземні компанії мають на меті виробництво продукції і надання послуг для місцевого ринку, про що свідчить низька частка експорту в загальному обсязі випущеної ними продукції.
Можливістьскорочення транспортних витратне відіграє значної ролі для всіх учасників інвестиційного процесу, за винятком компаній, що займаються збутом продукції. Те ж саме відноситься доподаткових пільг, можливостей виходу на ринки третіх країн ідоступності сировини(значна частина інвестицій у сировинному секторі була здійснена американськими компаніями).
Аналогічним способом, грошові потоки мали для учасників опитування другорядне значення при ухваленні рішення про здійснення тут інвестиційної діяльності. Виняток у цьому випадку складають лише банки і транспортні компанії. І нарешті, відноснам'якість екологічних норм, мабуть, не відіграла при прийнятті інвестиційних рішень ніякої ролі.
Найважливішою причиною переваг здійснення виробничої діяльності в країні (порівняно з продажем ліцензій) є прагненняутримати за собою контрольнад прибутками, збутом, якістю продукції й дещо меншою мірою - за рухом коштів. Наступним по ступені важливості єзахист власних ноу-хау і можливість зрозуміти особливості роботи на місцевому ринку, однак ці чинники мають лише обмежене значення.
До найбільш серйознихпроблем, з якими зіштовхуються іноземні інвестори, можна віднести наступні.
Найбільш серйозною проблемою, що випереджає інші труднощі по ступені важливості, є неадекватне і постійно мінливе податкове законодавство. Потім ідуть проблеми, пов'язані зі слабким забезпеченням прав власності і прав кредиторів, діями митних органів, ризиком змін у політичній сфері, хитким макроекономічним положенням, нерозвиненим банківським сектором, системою бухгалтерського обліку і корупцією.
Саме по собіподаткове законодавствосприймається як більше зло, ніж податкові органи, покликані забезпечувати його дотримання. Навпаки, митні органи й меншою мірою постійні зміни зовнішньоторговельної політики розглядаються як більш серйозна проблема, ніж торгова політика як така.
