Незважаючи на багато труднощів, можна констатувати, що в Україні останнім часом дійсно багато робиться для створення сприятливого інвестиційного клімату. З 20 країнами укладені двосторонні угоди про залучення і взаємний захист інвестицій, а також попередженні подвійного оподатковування, зокрема, з Росією, Канадою, ФРН і іншими країнами. Цим гарантується режим найбільшого сприяння інвестиційної діяльності. У той же час формується адекватний організаційний механізм залучення іноземних інвестицій . На сьогоднішній день Верховною Радою розглянуті зміни до закону “Про оподатковування прибутку підприємств”. Вони передбачають відновлення податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями, зареєстрованих до 1 січня 1995 року. [42]
Ще один напрямок законотворчої роботи – внесення змін і доповнень у Земельний кодекс України по наданню інвесторам права придбання в приватну власність земельних ділянок під забудову і рішенню питання передачі у власність іноземним інвесторам землі, на якій розташовані об'єкти приватизації.
Гармонізація законодавства України із системою ГАТТ / ВОТ (Генеральна угода про тарифи і торгівлю / Всесвітня організація торгівлі) є складовою частиною економічних реформ в Україні. Відповідні зміни вносяться в інвестиційне законодавство й у Закон України “Про спеціальні (вільних) економічного зонах” з метою поліпшення умов інвестування для іноземних інвесторів в Україні. [44]
На даному етапі в Україні законодавчо встановлені такі державнігарантії захисту іноземних інвестицій, як:
·Неможливість націоналізації, примусового вилучення інвестицій. Термін “націоналізація” і “експропріація”, найбільше часто уживані в двосторонніх угодах, мають, як правило, збірне значення, оскільки під цими мірами мається на увазі не тільки сам акт націоналізації, тобто примусового вилучення іноземних інвестицій і передачі їхній у власність держави, але і будь-які інші міри, що мають ефект відчуження, прямого чи непрямого, міри, рівнозначні чи націоналізації експропріації. Усі двосторонні угоди виходять із принципу, відповідно до якого іноземні інвестиції не можуть експропрійовані, націоналізовані чи піддані рівноцінним мірам, за винятком тих випадків, коли такі міри приймаються в суспільних інтересах. Так, Закон України “Про режим іноземного інвестування” допускає реквізицію іноземних інвестицій лише у випадку стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій.
·Безперешкодний перевід за кордон прибутку й інших засобів в іноземній валюті, отриманих у результаті інвестицій, після оплати передбачених законом обов'язкових платежів;
·Можливість реінвестування прибутку іноземного інвестора в економіку України й ін. [44]
Президент України своїм указом заснував Палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій. Очолює її міністр економіки України. Задачею палати є аналіз стану іноземного інвестування в Україну, підготовка рекомендацій зі збільшення їх обсягу і поліпшенню інвестиційного клімату, розгляд звертань іноземних інвесторів, що стосуються умов їх діяльності в Україні.
Починаючи з початку 1998 Український уряд прийняв ряд позитивних мір для поліпшення інвестиційного клімату в країні. Регулювання системи оподатковування, просування процесу приватизації – і це деякі з цих мір. Була заснована Інвестиційна Рада щоб реагувати на проблемні ситуації, що виникають при реалізації інвестиційних проектів; сприяти втіленню цих проектів, координувати дії державних структур пов‘язаних із здійсненням інвестицій тощо.
В інвестиційній сфері як у фокусі сходяться всі лиха і надії економічного і соціального розвитку. Від ефективності інвестиційної діяльності залежать чи розвиток падіння вітчизняного виробництва, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і економічних проблем. Інвестиції є основа розвитку підприємництва, окремих галузей і економіки країни в цілому.
В той же час західні експерти вважають, що обсяг українського ринку і низька купівельна спроможність населення не є непереборною перешкодою для ефективного вкладення інвестицій.
Тільки 23% експертів, що проживають в Україні вважають, що складна екологічна ситуація є серйозним стримуючим чинником для іноземних бізнесменів.
В цілому, опитування показало, що поліпшення інвестиційно-підприємницького клімату в Україні західні експерти пов'язують з підвищенням надійності захисту приватної власності, обмеженням адміністративного втручання в економічні процеси з боку держави, сприятливою і стабільною податковою політикою. [42]
Для того, щоб в Україну пішли великі інвестиції, треба не "заманювати" пільгами окремих інвесторів, а створювати загальні сприятливі умови для припливу інвестицій. Не можна сподіватися на значні надходження іноземних інвестицій без відновлення внутрішнього інвестування.
Важливість припливу іноземних інвестицій - не тільки в збільшенні обсягів залучених капіталів. Інвестиції - це трансферт знань, технологій, досвіду управління. Разом з ними приходить корпоративна культура і новий сучасний менеджмент. Інвестиції ідуть безпосередньо в реальний сектор економіки, сприяють диверсифікації експорту, створенню додаткових робочих місць і, на відміну від іноземних кредитів, не збільшують заборгованість країни, тим самим зменшуючи відтік валюти за кордон.
Потенційні переваги іноземних інвестицій для народного господарства України полягають в наступному:
- прямі інвестиції створюють додаткові можливості для реструктуризації і модернізації виробничого апарату без нової заборгованості;
-ПІІ означають додаткові кошти для інвестицій в середині країни і таким чином можуть сприяти економічному зростанню;
- за допомогою іноземних інвестицій передаються сучасні технології, ноу-хау з менеджменту і маркетингу, створюються нові і зберігаються наявні робочі місця;
- іноземний партнер включається в економічне життя в середині країни. На відміну від багатьох керівних діячів, зарубіжні інвестори зацікавлені в максимальній продуктивності і рентабельності виробництва;
- іноземні інвестиції сприяють включенню до міжнародного поділу праці. Завдяки цьому вони впливають на підвищення конкурентоспроможності та служать для партнерів в Україні трампліном експорту на Захід;
-ПІІ створюють чудові умови для розуміння внутрішніх зв’язків та закономірностей ринкової економіки. Забезпечивши досвід роботи на сучасному підприємстві, яке діє за принципом ринкової економіки, вони сприяють становленню трудової етики та зацікавленості в якості продукції. [26]
Більшість підприємств України обирають сьогодні на ринку стратегію не розвитку, а виживання. Однак лише шляхом освоєння наукомістких технологій і підвищення якості товарів Україна може уникнути ролі сировинного додатку розвинутих країна світу.
У той же час в інвестиціях відчувають потребу практично всі галузі: металургія - 7 мільярдів доларів; машинобудування - 5 мільярдів доларів; транспорт - 3,7 мільярдів доларів; хімія і нафтохімія - 3,3 мільярди доларів. [33]
В Україні останнім часом дещо робиться для створення сприятливого інвестиційного клімату. Формується адекватний організаційний механізм притягнення іноземних інвестицій.
Пріоритетними галузями для участі іноземних інвесторів, у тому числі шляхом створення спільних підприємств, є енергетика, транспорт, металургія, радіоелектроніка, машинобудування, легка промисловість, будівництво.
Саме на ці та деякі інші галузі спрямована дія Закону України “Про промислово-фінансові групи в Україні”, яким зокрема передбачається створення транснаціональних промислово-фінансових груп (ТПФГ). Вони становлять собою більш складні, диверсифіковані, порівняно з СП, економічні форми типу консорціумів. Сюди можуть входити промислові, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші зацікавлені в отриманні прибутку юридичні особи.[7]
Ініціатори створення ТПФГ укладають Генеральну угоду про спільну діяльність з виробництва кінцевої продукції ТПФГ. При цьому і головне підприємство, і учасники ТПФГ зберігають статус юридичної особи і відповідну автономію у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності. Суттєва особливість ТПФГ полягає в тому, що вона не набуває статусу юридичної особи. Рішення про заснування і реєстрацію ТПФГ приймає Кабінет Міністрів України. Підставою для цього є укладення міждержавного договору, що підлягає ратифікації Верховною Радою України.
Отже, діючи у правовому полі України іноземні інвестори можуть використати різноманітні форми своєї участі у міжнародному бізнесі. Це створення спільних з українськими учасниками підприємств на паритетній основі, частковий або повний викуп підприємства внаслідок приватизації, оренда землі і концесія на видобуток природних копалин, відкриття власних філій і представництв на території України, входження до складу транснаціональних промислово-фінансових груп тощо.
В той же час і українські підприємства шукають свою нішу у міжнародному бізнесі за межами нашої країни. Так, АТ “Норд”, що виготовляє холодильники, газові плити, медичний інструмент, створило в Йорданії спільне підприємство разом з місцевою фірмою “Хосхемі”, повна потужність якого складає до 50 тис. холодильників на рік.
Перспективний проект створення майданчика для запуску комерційних супутників на штучній стартовій платформі, збудованій у міжнародних водах Тихого океану, започаткували зацікавлені організації США, України, Росії і Норвегії.
Але, незважаючи на створювані умови, загальна потреба економіки України в іноземних інвестиціях складає майже 40 млрд. доларів США. Притягнення іноземних інвестицій в українську економіку є важливим засобом усунення інвестиційного "голоду" в країні. Для того, щоб іноземні інвестори пішли на такі вкладення, необхідні серйозні зміни в інвестиційному кліматі.
Потрібне прийняття ряду заходів, спрямованих на формування в країні як загальних умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, так і специфічних, що відносяться безпосередньо до вирішення задачі притягнення іноземних інвестицій. У державній інвестиційній політиці необхідно:
- впровадження економічного механізму страхування ризиків внутрішніх іноземних інвестицій;
- збільшення обсягів капіталовкладень суб'єктів господарювання за рахунок прибутку і нової амортизаційної політики;
- збільшення інвестиційних ресурсів, що формуються на фондовому ринку і за рахунок притягнення коштів населення;
- створення відповідальних інститутів з питань інтеграції промислового і банківського капіталу, мобілізації засобів під ефективні інвестиційні проекти в пріоритетні галузі економіки;
- всі кредити і цільову допомогу Україні необхідно зорієнтувати на реалізацію проектів за конкретними напрямками розвитку виробництва, включаючи інноваційну діяльність; не приймати цю допомогу під проекти, які не вписуються у визначені напрямки;
- створення потужної економічної та політичної підтримки спільним підприємствам, які використовують наукомісткі технології країн-інвесторів, з правом викупу Україною цих підприємств через 10 років;
- розробка механізму створення СП з країнами Близького Сходу, Азії і Латинської Америки на основі високих технологій, які є у розпорядженні України, фінансове забезпечення країн-учасниць, при цьому необхідно ввести обмеження, згідно якого нові технології передаються за кордон тільки після створення серійного виробництва в Україні;
- забезпечення розширення мережі інноваційних фондів та страхових компаній;
- сприяння розвитку сегменту фондового ринку, пов’язаного з довгостроковими цінними паперами: акціями, зобов’язаннями, інвестиційними паями, і їх ефективній торгівлі на вторинному ринку, для чого необхідно посилити захищеність цінних паперів шляхом більш жорсткого порядку їх емісії та обігу, широке впровадження публічної звітності;
- створення банків довгострокового кредитування та введення механізму їх заохочення;
- створення цільових інноваційних структур різного типу, наприклад, технополісів, технопарків, спеціальних економічних зон, в структурі фінансово-промислових груп;
- удосконалення механізму розподілу коштів з Державного інноваційного фонду: видавати інноваційні позики, виходячи з реальності проекту, строку його окупності та важливості для максимально можливої кількості споживачів; фінансування проводити за одним глобальним напрямком інноваційної діяльності;
- надання економічних і правових пільг підприємствам у сфері інноваційного бізнесу, наприклад, замінити частину податкових платежів переведенням відповідних сум до фондів інноваційного розвитку або дозволити підприємствам формувати такі фонди за рахунок собівартості. [32, 44, 42, 26]
Реалізація запропонованих заходів по реформуванню механізму фінансування промислових підприємств означала би розвиток виробництва на основі науки і науково-технічного потенціалу країни, що дозволить економічно відродити Україну. Вибудовуючи міжнародний “поверх” своєї господарської системи, Україна повинна створювати певні економічні умови та законодавчу базу для залучення у різноманітних формах іноземних інвестицій та участі українських підприємців у міжнародному бізнесі.
Висновки та пропозиції
Розгляд сучасних теоретичних та практичних положень функціонування прямих іноземних інвестицій в конкурентному міжнародному середовищі дає можливість зробити деякі висновки та подати пропозиції щодо подальшого розвитку ПІІ.
Прямі іноземні інвестиції є однією з форм інвестування. Ці інвестиції, на відміну від портфельних, мають ряд специфічних ознак, основними з яких є: безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку країни; вони мають на меті одержання доходу на капітал, а також великої частки повного підприємницького прибутку; передбачають більш високу рентабельність, ніж портфельні; впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку; сприяють зміні місця країни-реципієнта відносно національної власності на користь іноземного інвестора; справляють істотний вплив на рівень конкуренції в країні. Основними формами прямих іноземних інвестицій є: підприємства зі 100% іноземного капіталу; часткове володіння компанією; придбання рухомого і нерухомого майна; концесії.
Іноземні прямі інвестиції є досить відчутними до мотивуючих та демотивуючих факторів країни-реципієнта. Основними видами мотивації прямих іноземних інвестицій є: виробничо-економічна мотивація (придбання сировини, можливість запобігання циклічності тощо); маркетингова (зростання ефективності маркетингу, проникнення на конкретний географічний ринок тощо); інші (екологічні, персональні, престижні).
Основними проблемами (демотиваторами), з якими стикаються іноземні інвестори, є: мінливість податкового законодавства; свавілля органів державної влади та корупція, організована злочинність, проблеми митно-тарифного регулювання; недисциплінованість постачальників і замовників; нерозвиненість ринкової інфраструктури (банки, біржі тощо).
Заходами макроекономічного стимулювання іноземних інвестицій до країни-реципієнта є: податкове стимулювання, фінансово-кредитне стимулювання, стимулювання інфраструктурного забезпечення, конкретних інвестиційних проектів, протекціоністські заходи.
Серед характеристик глобальної конкурентної стратегії можна відзначити: високу уніфікацію маркетингових програм; міжнародну стандартизованість більшості продуктів; функціонування виробничих потужностей як складової частини глобальних або регіональних мереж; значний рівень абсолютних витрат на дизайн і НДДКР при відносно низьких питомих витратах на одиницю продукції; невелику схильність до участі в стратегічних альянсах з іншими фірмами; використання передових досягнень науки і техніки при необов'язковій орієнтації на радикально нові технології.
Методика здійснення прямих зарубіжних інвестицій являє собою складний процес, на кожному етапі якого від інвестора вимагається високий рівень інформованості про галузі, сфери та країни прикладання капіталу. Це допомагає не лише своєчасно вжити необхідних заходів для збереження капіталу, але і успішно розвиватися на міжнародних ринках.
Процеси глобалізації економіки призвели до того, що на сучасному етапі переважна частина політичної карти світу пронизана жорсткою конкуренцією банків Японії, Західної Європи і Північної Америки. Банківські системи цих країн розповсюдилися на розгалужені мережі за кордоном, значна частина яких зосереджена в міжнародних валютно-фінансових центрах. Через ці банки відбувається інвестування в країни та регіони у різних формах.
В даний час тенденція акумуляції іноземних інвестицій в економіку розвинутих країн зберігається. Так, 10 найбільших країн забезпечили приплив 2/3 обсягу міжнародного капіталу. Така ж ситуація характерна і для вивозу капіталу з країн даної групи. Так, США, Німеччина, Об'єднане Королівство, Японія і Франція забезпечують 2/3 усього вивозу інвестицій у світі.
Досвід притягнення іноземних інвестицій у постсоціалістичних державах показує, що будь-яка участь іноземного інвестора не завжди може служити благом стосовно національних інтересів. Мета деяких іноземних інвесторів практично зводилася до того, щоб не допустити самостійного виходу на світовий ринок або ж переорієнтувати підприємство на випуск застарілої або неконкурентоспроможної на світовому ринку продукції.
Інвестиційний клімат в Україні сьогодні не можна назвати достатньо сприятливим для прямого іноземного інвестування, хоча деякі кроки в напрямку поліпшення інвестиційного клімату все ж таки здійснено.
Прямі іноземні інвестиції в Україну обмежені підприємницьким ризиком, який досягає 80%. В рейтингу інвестиційної привабливості країн світу Україна посідає 135 місце. 62,9% прийнятих Україною інвестицій направлено на фінансування рухомого і нерухомого майна, 32% надійшло у вигляді грошових внесків – це менше 20% від необхідного рівня інвестування.
Найбільші обсяги інвестицій внесені (у млн. дол. і в % до загального обсягу) нерезидентами з: США (589,5 млн., 18,1%), Нідерландів (301,0 млн., 9,3%), Росії (287,7 млн., 8,9%), Великобританії (243,4 млн. 7,5%), Німеччини (229,5 млн., 7,1%), Кіпру (196,3 млн., 6,0%). [20]
Західні експерти умови перебування в Україні оцінюють в основному доброзичливо, однак, по деяких позиціях досить критично: 81% експертів позитивно оцінили відношення до них місцевого населення, 70% - рівень культури в публічних місцях. Більше половини опитаних (53%) задоволені рівнем цін в Україні, а 40% - якістю товарів. У той же час негативно характеризується поводження чиновників (80% опитаних), рівень українського сервісу (75%), якість засобів масової інформації (71%), зовнішній вигляд вулиць, стан комунального господарства (64%), система транспортного забезпечення і зв'язку (63%).
Пріоритетними галузями для участі іноземних інвесторів, у тому числі шляхом створення спільних підприємств в Україні, є енергетика, транспорт, металургія, радіоелектроніка, машинобудування, легка промисловість, будівництво.
З огляду на проведений аналіз світового досвіду залучення прямих іноземних інвестицій та інвестиційного клімату в Україні, можемо подати наступні основні заходи щодо його поліпшення:
- страхування ризиків внутрішніх іноземних інвестицій;
- збільшення обсягів капіталовкладень за рахунок прибутку;
- збільшення ресурсів, що формуються на фондовому ринку;
- створення відповідальних інститутів з питань інтеграції промислового і банківського капіталу;
- створення потужної економічної та політичної підтримки спільним підприємствам;
- розробка механізму створення СП на основі високих технологій;
- розширення мережі інноваційних фондів та страхових компаній;
- сприяння розвитку сегменту фондового ринку, пов’язаного з довгостроковими цінними паперами;
- створення банків довгострокового кредитування;
- створення цільових інноваційних структур різного типу (технополісів, технопарків, спеціальних економічних зон);
- надання економічних і правових пільг підприємствам у сфері інноваційного бізнесу та інші.
Вибудовуючи міжнародний “поверх” своєї господарської системи, Україна повинна створювати певні економічні умови та законодавчу базу для залучення у різноманітних формах іноземних інвестицій та участі українських підприємців у міжнародному бізнесі.
Список використаної літератури:
1.Конституція України.- К., 1996;
2.Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19.03.1996 р. № 93/96-ВР;
3.Про власність: Закон України від 26.03.91 р. №697-12 із змінами та доповненнями;
4.Про підприємництво: Закон України від 26.02.91 №785-12;
5.Про підприємства в Україні: Закон України від 27.03.91 р. №888-12;
6.Про господарські товариства: Закон України від 19.09.91 р. №1577-12;
7.Про промислово-фінансові групи: Закон України від 21.11.1995 р.;
8.Про банкрутство: Закон України від 14.05.1992 р. №2344-12;
9.Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18.06.1991 р. №1202-12;
10.Про банки і банківську діяльність: Закон України від 1.02.1996 р. №25/96-ВР;
11.Про систему оподаткування: Закон України від 19.04.97 р. №221/97-ВР;
12.Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 24.12.93 р. №3813 зі змінами та доповненнями;
13.Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05.1997 р. №283/97-ВР;
14.Про податок на додану вартість: Закон України від 3.04.1997 р. №168/97-ВР;
15.Про порядок здійснення іноземними суб”єктами господарської діяльності операцій з продукцією українського походження на території України без вивезення її з митної території України: Постанова КМУ від 30.07.1996 р. №853;
16.Про затвердження Положення про порядок залучення експертів до оцінки майна, що перебуває у загальнодержавній власності, під час створення підприємств з іноземними інвестиціями: Постанова КМУ від 20.07.96 р. №813;
17.Про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій: Постанова КМУ від 7.08.96 р. №928;
18.Про створення Державного інноваційного фонду: Постанова КМУ від 18.02.1992 р. №77;
19.Вікно в Україну. Експрес-інформ 1997-1998 рр.-К., 1999;
20.Дані державного комітету статистики. Розділ “Інвестиції” 1996-1999 рр.;
21.Барановський О.І. Інвестиційна безпека// Фінанси України.- 1998.- №9;
22.Белошапка В.А. Стратегическое управление: принципы и международная практика// К.:КГЭУ ,1999
23.Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент.- К.: Итем ЛТД, 1995;
24.Гаврилюк О. Пріоритетні галузі та види виробництва для іноземного інвестування в Україні// Фінанси України.- 1997.- №7, с.56-61;
25.Гордань В.І. Інвестиційні ресурси та відтворення в Україні: поточні проблеми/ Зб. наук. пр. Регіональна політика розвитку підприємництва в Україні і проблеми інвестицій.- К.: Манускрипт, 1995;
26.Губський Б. В. Проблеми міжнародного інвестування в Україні.//Економіка України.- 1998 - №1, с.22-28;
27.Губський Б.В.Інвестиційні процеси в глобальному середовищі.- К.: Наукова думка,1998
28.Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х., Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции. Пер. с анг. – М.: Дело Лтд., 1994
29.Демиденко Л.М. Окремі питання податкового стимулювання в Україні //Фінанси України. – 1998. - №9, с.127-130;
30.Довгань Л.П. Податки в інвестиційній діяльності акціонерних товариств// Фінанси України.- 1999.- №1, с.126-129;
31.Дьяконова і.І. Теоретичні та економічні основи інвестиційної діяльності.- Суми: Слобожанщина, 1998;
32.Збаразька Л.О. Удосконалення економічного стимулювання механізму активізації інвестиційних процесів // Фінанси України. – 1997. - №11, с.92-98;
33.Инвестиции в Украине (МВФ)/ Под ред С.И.Вакарина. – К.: «Конкорд», 1996
34.Иностранные ивестиции в стратегиях структурных реформ и экономического роста.//Посредник. – 1997. –29 мая, с.3;
35.Киреев А.А. Международня экономика. В 2-х ч.- М.: Международные отношения, 1997
36.Колосов О. Іноземні інвестиції в економіку України: користь чи небезпека?//Економіка України. – 1997. - №8, с.6-12;
37.Кузьмин В. Денежно-кредитное регулирование инвестиционной сферы//Бизнес-информ.- 1999.- №1-2, с.65-67;
38.Лазебник Л.Л. Інвестиційний клімат та економічна мотивація іноземного інвестування в Україні // Фінанси України. - №4. – 1997, с.82-88;
39.Ли Се Ун – Международный бизнес: стратегия и управление: М.: перевод с анг. Наука ,1996
40.Лук‘яненко Д.Г., Мозговий О.М., Губський Б.В. – Основи міжнародного інвестування : К. – КНЕУ 1999
41.Максименко Є. Зарубіжний досвід стимулювання надходження іноземних інвестицій до країни-реціпієнта./Фінанси України. – 1997. - №7, с.47-55;
42.Маслюк В. Проблемы инвестиционной политики в Украине.// Бизнесинформ. – 1998, с.3-7;.
43.Мадиарова Д.М. Стратегия формирования внешеэкономической деятельности. -Алматы: Экономика, 1999.
44.Мельник О.О. Інвестиційний клімат в Україні.//Фінанси України.- 1998. - №8, с.61-65;
