Чисто финансовый результат работы по декларированию личных доходов граждан составил, как видим, 1,9трлн. руб., в том числе более 0,4 трлн. руб. только по г. Москве. И это еще неполные итоги, поскольку таблица составлена по данным на IV квартал 1996 г., когда проверка деклараций была еще не закончена.
Подоходный налог с физических лиц является федеральным налогом, но большая часть получаемых от его взимания средств остается в бюджетах субъектов Федерации. Наряду с налогом на прибыль он служит регулирующим источником доходов бюджета. Соотношения его между бюджетами менялись. В разное время в региональном бюджете оставалось 100%, 99%, в настоящее время 90% — от всех поступлений, остальные направляются в федеральный бюджет.
2.2.5 Прочие федеральные налоги
Вторым федеральным налогом, который касается граждан, стал налог на имущество, переходящее в порядке наследования или дарения. Это единственный федеральный имущественный налог. Другие имущественные налоги поступают в региональные и местные бюджеты. Такой порядок сочетается с общемировой практикой.
Налогом облагаются граждане, во владение к которым переходит имущество по акту наследования или дарения. Облагается такое имущество, как жилые дома, дачи или садовые домики, приватизированные квартиры, предметы искусства и антиквариата, автомобили и другие транспортные средства, ювелирные изделия, паи в жилищно-строительных, гаражных и дачных кооперативах, вклады в кредитных учреждениях, средства на именных приватизационных счетах, ценные бумаги в их стоимостном выражении, стоимость имущественных и земельных долей.
Налог взимается в тех случаях, если общая стоимость имущества, переходящего в собственность физического лица, на день открытия наследства или оформления договора дарения превышает:
• при оформлении наследства — 850-кратной величины установленной законодательством на день открытия наследства минимальной оплаты труда;
• при дарении — 80-кратной величины минимальной оплаты труда.
Как и в большинстве стран, ставка налога на наследование зависит не только от величины наследства, но и от степени родства. Наследники по закону классифицируются по трем категориям: наследники первой очереди — дети, в том числе усыновленные, супруг, родители; наследники второй очереди — братья и сестры, дед и бабушка; другие наследники.
Особое место в системе федеральных налогов занимают четыре налога, служащие источниками образования федерального и территориальных дорожных фондов. Это строго целевые налоги по использованию средств. Среди них: налог на реализацию горюче-смазочных материалов (ГСМ), налог на пользователей 'автомобильных дорог, налог с владельцев транспортных средств и налог на приобретение автотранспортных средств.
3. Анализ действующей налоговой системы
Действующая в России уже пять с половиной лет налоговая система вызывает множество нареканий со стороны предпринимателей, экономистов, депутатов, государственных чиновников, журналистов и рядовых налогоплательщиков. С каждыми очередными выборами создается впечатление, что первым шагом новых людей, пришедших в выборные органы власти, станут коренные изменения в области налогов. Проходит некоторое время, ожидания не оправдываются, надежды на улучшение системы рассеиваются, поскольку новые законодательные акты в этой области чаще ухудшают ее, чем совершенствуют, а критика остается. Она постоянный и неизменный спутник российских налогов. Но что же собственно вызывает такой вал критики? Чем недовольны все — от предпринимателей до ученых, от корреспондентов газет до чиновников Минфина? Анализ различных взглядов показывает, что какой-либо общей основы у критиков нет. Каждый недоволен чем-то своим. Многим не нравится, что налоги слишком высокие. Одни по наивности думали, что в условиях рынка государство устанавливает низкие налоги, что-то вроде десятины в античном мире. Другие полагали, что свобода предпринимательства распространяется и на налоги: хочу плачу, хочу — скрываю. Но при этом все дружно возмущаются и обвиняют Правительство, когда задерживается выплата заработной платы работникам бюджетных учреждений, пенсий, не во время оплачивается государственный заказ. Тут все становится ясным: оказывается, низкие налоги должны сочетаться с бесперебойным финансовым обеспечением всех государственных расходов.
Далее предметами для критики выступают: излишне фискальный характер налоговой системы; отсутствие должного стимулирования отечественных производителей; чрезмерное налогообложение прибыли (дохода); низкое налогообложение имущества; высокое налогообложение физических лиц при небольшой по сравнению с западными странами оплате труда; низкое налогообложение физических лиц, поскольку в других странах оно выше; введение налога на добавленную стоимость, о котором ранее и не слышали; слишком жесткие финансовые санкции к уклоняющимся от уплаты налога; недостаточность принимаемых мер по пресечению недоимок в бюджет; частые изменения отдельных налогов; низкое налогообложение природных ресурсов. И этот перечень можно продолжать еще долго. Наиболее радикальные предложения сводятся к тому, что налоговую систему следует отменить и вместо нее "придумать" какую-нибудь новую.
Обобщить и свести воедино все эти точки зрения невозможно, хотя во многих критических высказываниях и предложениях содержится рациональное зерно. Налоговая система, конечно, нуждается в совершенствовании. Но не на базе случайных идей, порой подхваченных, точнее выхваченных из комплекса, в западных странах, а порой просто дилетантских. России остро не хватает собственной научной школы или нескольких школ в области налогообложения, способных не только усовершенствовать действующую налоговую систему, но предвидеть, спрогнозировать все экономические и социальные последствия от проведения в жизнь того или иного комплекса мероприятий,
Оценивая прошедшие годы, следует помнить, что налоговая система России возникла и с первых же дней своего существования развивается в условиях экономического кризиса. В тяжелейшей ситуации она сдерживает нарастание бюджетного дефицита, обеспечивает функционирование всего хозяйственного аппарата страны, позволяет, хотя и не без перебоев, финансировать неотложные государственные потребности, в основном отвечает текущим задачам перехода к рыночной экономике. К созданию налоговой системы РФ был широко привлечен опыт развития зарубежных стран.
Подобная оценка, данная в целом, позволяет объективнее судить о реальности, но отнюдь не перечеркивает задачу улучшения налоговой системы, приведения ее постоянно в соответствие с текущими проблемами экономической политики.
И все-таки на некоторых аспектах хотелось бы еще остановиться. В чем сходится большинство критиков, так это в требованиях снижения налогового бремени. В известной мере они правы. Но лишь отчасти. Какими должны быть налоги — высокими или низкими — это извечная проблема в теории и практике мирового налогообложения.
Естественное и вполне объяснимое желание большинства населения уменьшить налоги вступает в противоречие с неотложными нуждами финансирования хозяйства, решения социальных вопросов, развития фундаментальной науки, обеспечения обороноспособности государства. С другой стороны, помимо насущных потребностей в расходах величина налогов должна определяться условиями расширения налоговой базы, которая может расти только тогда, когда учитываются интересы товаропроизводителей. В 70—80-е гг. все страны признали учение А. Лэффера о соотношении налоговых ставок и доходов.
Однако нельзя и снижать налоги сверх меры. Вспомним, что они играют не только стимулирующую, но и ограничивающую роль. Чрезмерно низкие налоги могут привести к резкому взлету предпринимательской активности, что также может вызвать ряд негативных последствий, как, например, кризис перепроизводства, оказаться губительным с точки зрения сохранности окружающей природной среды.
Как уже отмечалось, часто можно слышать жалобы на нестабильность российских налогов, на постоянные смены правил "игры с государством". Это действительно. Без острой необходимости часто вводится большое количество частичных изменений и, что хуже всего, нередко задним числом. Видимо, под влиянием той или иной группировки политиков или экономистов делается попытка совместить несовместимое, учесть всё те предложения, о которых говорилось выше. Иначе чем можно объяснить, что в январе 1996 г. принимается решение о существенном смягчении подоходного налога с физических лиц, причем задним числом за предыдущий год, а затем в 1996 г. подоходный налог существенно ужесточается. Тот же подоходный налог, но уже на 1997 г., с сентября 1996 г. по январь 1997 г. прошел три законодательные стадии: ужесточение, отмена принятых мер, вновь ужесточение, но в меньшей степени. Частые частичные изменения свидетельствуют об отсутствии стройной концепции, вновь и вновь возвращают нас к мысли о необходимости создания научной школы. Но в то же время, не оправдывая такие изменения, следует иметь в виду, что налоговая система сегодня не сможет быть застывшей. Налоговая реформа, следуя общему ходу всей экономической реформы, является неотъемлемым ее звеном. К тому же финансовая ситуация в стране продолжает оставаться сложной.
Стабилизация экономики пока проявляется лишь как тенденция в условиях продолжающегося спада производства и инфляции. Налоговая система призвана противостоять экономическому и финансовому кризису. Все это обусловило необходимость введения ряда изменений, дополнений, поправок в налоговое законодательство. Налоговая реформа продолжается. Существенным этапом ее будет введение Налогового Кодекса Российской Федерации.
4. Направления налоговой реформы
Основы налоговой системы будут определяться и Налоговым Кодексом РФ, а не соответствующим Законом РФ. Надо сказать, что ряд принципиальных положений проекта Налогового Кодекса уже находят практическое воплощение. Мы имеем в виду Указ Президента Российской Федерации № 685 от 8 мая 1996 г."Об основных направлениях налоговой реформы в Российской Федерации и мерах по укреплению налоговой и платежной дисциплины".
В Указе направления налоговой реформы представлены следующим образом:
• построение стабильной налоговой системы, обеспечивающей единство, непротиворечивость и неизменность в течение финансового года системы налогов и платежей;
• сокращение числа налогов путем их укрупнения и отмены некоторых налогов, не приносящих значительных поступлений;
• облегчение налогового бремени производителей продукции (работ, услуг) и недопущение двойного налогообложения путем четкого определения налогооблагаемой базы;
• расширение практики установления специфических ставок акцизов, кратных минимальной величине месячной оплаты труда и таможенных пошлин в ЭКЮ на единицу товара в натуральном измерении;
• замена акцизов на отдельные виды минерального сырья ресурсными платежами в форме соглашений о разделе продукции или стабильных ежемесячных платежей по каждому месторождению в натуральных единицах измерения добываемого ресурса (продукта) с пересчетом в рубли по средним экспортным ценам за предыдущий месяц и по курсу, устанавливаемому Центробанком Российской Федерации на дату платежа;
• консолидация в федеральном бюджете государственных внебюджетных фондов с сохранением целевой направленности использования денежных средств и нормативного порядка формирования доходной части бюджета;
• развитие налогового федерализма, в том числе установление минимальных значений долей поступлений доходов от каждого налога в бюджеты разных уровней;
• сокращение льгот и исключений из общего режима налогообложения;
• увеличение роли экологических налогов и штрафов.
Чрезвычайно важным является содержащееся в данном Указе коренное изменение порядка амортизационных отчислений. Вместо индивидуальных нормативов предполагается введение групповых нормативов, при котором имущество, подлежащее амортизации, будет объединяться в несколько категорий. Например, к одной категории будут относиться здания, сооружения и их структурные компоненты, к другой - технологическое, энергетическое и иное оборудование, к третьей — автотранспорт, информационные системы, включая компьютерную технику, офисное оборудование, к четвертой — нематериальные активы и т. д. Введение этой меры в корне изменит расчеты прибыли, а следовательно, налога на прибыль предприятий и организаций и других налогов, уплачиваемых из прибыли. Но главное, такая мера будет способствовать развитию производства, ускорению обновления оборудования. Цель состоит в том, чтобы приблизить сроки амортизации к принятым в других развитых странах.
Дальнейшая перспектива основ налоговой системы связана с принятием Налогового Кодекса. Он должен быть всеобъемлющим документом, полностью определяющим отношения государства и налогоплательщиков, функции и полномочия федеральных и региональных органов государственной власти по установлению и взиманию налогов и сборов. Он должен также устранить недостатки существующей налоговой системы, сохранив все то рациональное, что в ней содержится, накопленный положительный опыт. Налоговым Кодексом будет создана единая законодательная и нормативная база налогообложения. На наш взгляд. Налоговый Кодекс призван стабилизировать систему налогов по крайней мере в пределах финансового (в России это календарный) года, а впоследствии в течение нескольких лет. Он должен искоренить порочную практику принятия налоговых законодательных актов задним числом. Все изменения должны проводиться только вместе с формированием бюджета на будущий год и заранее становиться известными налогоплательщику. Более того — готовящиеся изменения следует заранее широко обсуждать со специалистами, включая и сторону налогоплательщиков. Налоговому Кодексу предстоит создать единую комплексную систему налогов в стране, устранить накопившиеся противоречия, в том числе между законами и подзаконными актами, четко определить функции, полномочия и ответственность всех уровней власти в проведении налоговой политики, во введении и отмене налогов, сборов и налоговых льгот.
Нужно более четко, чем в настоящее время, определить взаимоотношения государственной налоговой службы и налогоплательщиков, снять с налоговых инспекций не свойственные им функции толкования налоговых законов, которые им приходится вынужденно брать на себя, зато придать им отсутствующие сегодня функции разъяснительной работы с налогоплательщиками, включая консультации по налоговым вопросам, проведение лекционных и семинарских занятий, снабжение специальной литературой. Эта работа, которая пока проводится лишь в инициативном порядке, должна стать неотъемлемой частью государственной налоговой политики.
Предстоящая замена Закона РФ "Об основах налоговой системы в Российской Федерации" Налоговым Кодексом РФ отнюдь не означает коренной ломки системы. Мы не можем отбросить мировой опыт, а российские налоги базируются именно на нем. Адекватность налогов России и налогов других развитых стран создает необходимые предпосылки для интеграции нашей экономики в мировую, для избежания двойного налогообложения при взаимных инвестициях капитала, для создания совместных предприятий и осуществления совместных проектов. Учет специфических особенностей и традиций России совершенно необходим, но он отнюдь не подразумевает особого пути экономического развития страны.
Литература :
1. С. Фишер, Р. Дорнбуш, Р. Шмалензи «Экономика», Москва, «Дело»,1997г.
2. Д.Г. Черник «Налоги в рыночной экономике», Москва, «Финансы», 1997г.
3. Линвуд Т. Гайгер «Макроэкономическая теория и переходная экономика», Москва, «Инфра-М», 1996г.
4. Налоговый Кодекс Российской Федерации. Общая часть. Проект. Комментарии С.Д. Шаталова. Москва, «Международный центр финансово-экономического развития», 1996г.
5. Справочная правовая система «Гарант» (Законодательство России; Налогообложение и бухучет),г1997 НПП «Гарант-сервис «.
Якщо з боку місцевої влади встановлюються визначені обмеження в пропорціях спільного володіння, то компанії треба вирішувати, чи є сенс брати участь у спільному виробництві. Хвиля націоналізму, що піднімається в багатьох країнах, тисне на форми і масштаби іноземної власності. Коли іноземний бізнес фактично розпоряджається значною частиною місцевого господарства, особливо сильні вимоги до спільного володіння власністю.
Водночас багатонаціональна компанія шляхом добору гідного партнера і виробітку відповідних умов договору може зарезервувати для себе визначені права в прийнятті рішень і контролі. [22]
Особливо важливий вибір партнера і встановлення взаємної довіри. Одночасно з договором про заснування СП компанія може підписати угоди про керування і технічну співдружність. У цих документах відбиваються порядок і умови утворення ради директорів, призначення й оплата праці менеджерів, фінансування й оплата управлінських і технічних послуг компанії, розподіл прибутку і вирішення інших потенційно спірних питань. У процесі виконання закріплених за багатонаціональною компанією функцій надання торгової і фірмової марки, патентів, фінансових засобів, інжиніринга, маркетингової й управлінської технології, навчання менеджерів, вона може зробити істотний вплив на загальну управлінську політику СП.
Питання про права власності і контролю досить складні. Навіть 100%-на власність не обов'язково припускає можливість повного контролю. Це особливо виявляється в довгостроковому плані. Можливості ефективного контролю забезпечуються не стільки відносинами власності, скільки знаходженням взаємовигідного варіанта договору, технічним і управлінським сприянням, відповідними умовами постачання СП різноманітними місцевими природними ресурсами. Багатонаціональна компанія повинна компенсувати мінуси від послаблення контрольних прав, що випливає зі спільного володіння, вигодами від довгостроково прибуткового бізнесу і збігу інтересів компанії і держави.
Склад витрат і прибутків конкретизується в кожному окремому випадку. Співвідношення прибутків і витрат коливається у визначеному діапазоні. При цьому розрахунки компанії можуть не збігатися з розрахунками місцевого партнера. Тому рекомендується розглядати співвідношення прибутків і витрат не тільки на момент створення СП, але і за умовами, прогнозованими через 3, 5 і 10 років. [36]
З врахуванням чинників, викладених вище, компанія робить вибір на користь того або іншого типу СП. Через мінливість основних чинників, що лежать в основі формування спільних підприємств,стратегія СП повинна бути досить гнучкою. В основному вона повинна бути гармонізована з іншими стратегіями компанії, враховувати довгострокові націоналістичні тенденції.[39]
З огляду на загальну стратегію СП уточнюються регіони і держави як об'єкти спільних інвестицій, бажана ступінь повноти прав власності, тип партнера, можливості мобілізації місцевого капіталу і наймання місцевих менеджерів і інші обставини. Подібна стратегія дає можливість провести аналіз співвідношення прибутків і витрат з огляду на ризики і невизначеності. У питаннях вибору між СП і одноособовим підприємством, визначення ступеня повноти прав власності повинна бути виявлена достатня гнучкість. Компонентами зазначеної стратегії можуть бути угоди про керування і технічну допомогу. І, нарешті, багатонаціональна компанія при виборі стратегії СП бере до уваги свій власний досвід і зміни обстановки в країнах світу. [39]
Прагнення багатьох міжнародних компаній до одноособового володіння замість СП може виявитися суперечним їх довгостроковим інтересам. Подібна політика може привести до того, що компанії не одержать доступу до найбільш прибуткових виробництв. Крім того, вона в більшості випадків іде врозріз з побажаннями урядів і населення брати участь у спільному виробництві зі своєю власністю, своїми менеджерами і своїми фірмами. Компанії зрозуміють, що якщо відсутні спільна власність і контроль, то розгортання зарубіжної виробничої діяльності в довгостроковому плані стає все проблематичнішим. Саме СП є ефективним способом гармонізації інтересів партнерів різних країн.
Стратегія власності
Політика власності багатонаціональних компаній поділяється на типи в залежності від того, яке місце в стратегії компанії приділяється контролю зарубіжної діяльності.
У наступних випадках необхідний твердийконтроль, забезпечуваний повним володінням або володінням на правах власності більшості:
1)застосування у світовому масштабі уніфікованих маркетингових методів у відношенні відмінних один від одного товарів (типовий приклад - кока-кола, косметика й інші споживчі товари);
2)необхідність модернізації і концентрації виробничого устаткування з метою скорочення витрат виробництва (виникає, коли товар досягає періоду зрілості);
3)олігархічна стратегія міжнародних компаній у виробництві сировини і матеріалів;
4)орієнтація компаній на розробку нових виробів (у випадках нагальної потреби раннього відшкодування витрат на дослідження і розробки і коли важко домовитися з партнером про ставки оплати за технічне сприяння). [45]
При здійсненні стратегії, що передбачає максимальний контроль зарубіжної діяльності, навіть надання місцевим партнером управлінських кадрів, крім сумнівів у їх кваліфікації, викликає побоювання можливості ослаблення контролю з боку компанії.
Коли мова йде про СП, важко розраховувати на те, що місцевий партнер виявиться дуже млявим у ділових відносинах. Якщо він побачить, що стратегія іноземної компанії протистоїть його інтересам, він буде відстоювати їх, що загрожує серйозним тертям. У цьому випадку найчастіше наявність місцевого партнера визнається недоцільною, звідси і прагнення до повного або на основі більшості права власності.
Далі мова йтиме про стратегію, у якій наголос робиться не на контролі, а намаксимальному використанні потенціалу місцевого партнера, а саме:
1)якщо місцевий партнер постачає сировину і матеріали, то можливість їх придбання є попередньою умовою зарубіжної інвестиції компанії;
2)якщо компанія виготовляє різноманітний асортимент виробів і необхідні маркетингові зусилля по самостійному освоєнню каналів збуту, то вона схиляється до співробітництва з місцевим партнером, щоб використовувати вже освоєні канали;
3)у випадку недостатності капіталу для зарубіжної діяльності й управлінського потенціалу можна спробувати вирішити ці проблеми шляхом співробітництва з місцевим партнером. [45]
Таким чином, можна відзначити, що політика в сфері власності носить суто стратегічний характер і її конкретні прояви несуть на собі відбиток обраної стратегії СП.
Стратегія асиміляції і розподілу прав
Зі зміною організаційної структури багатонаціональної компанії змінюється політика власності її зарубіжних дочірніх фірм. Звичайно в початковий період інтернаціоналізації бізнесу при наявності множини невизначених елементів на світовому ринку керівник дочірньої фірми одержував великі повноваження, у цьому випадку виникають відносини з приводу розподілу прав. Але з виникненням у структурі компанії міжнародного відділу з групою фахівців, що здійснюють керівництво дочірньою фірмою, відносини між материнською і дочірніми фірмами поступово інтенсифікуються, і підсилюється контроль. Відповідно, у більшості випадків володіння дочірніми фірмами здійснюється на праві повної власності або власності більшості. [45]
Однак прагненню багатонаціональних компаній підсилити контроль за дочірніми фірмами є і протидіючі чинники. Уряд приймаючої країни, намагаючись не зачіпати національні почуття власного народу, проводить так звану політику економічного націоналізму. У її рамках домагаються:
1)відносного зниження частки іноземного партнера в спільних підприємствах;
2)збільшення споживання в СП місцевої сировини, комплектуючих деталей і вузлів;
3)відносного збільшення наймання місцевих робітників і технічних кадрів;
4)посилення експортної орієнтації СП.
В результаті подібного роду втручань контроль компанії за зарубіжною діяльністю неминуче слабшає, і підсилюється тенденція до асиміляції, до соціального й економічного зрощування з територією. [45]
З позиції багатонаціональної компаніїасиміляція, хоча це і вимушений процес, стає компонентом її стратегії. Асиміляційний процес повинен також регулюватися. При цьому застосовується вибірковий підхід, при якому передача найважливіших функцій на місця штучно затягується, а процес починається з менш важливих функцій.
У процесі асиміляції і передачі повноважень на місця найбільш часто каменем спотикання стають функції, пов'язані з фінансами, дослідженнями і розробками. Для компанії реальне володіння цими функціями життєво важливо. Якщо компанія контролює ці функції в сукупності з інформаційною системою, то вона буде терпіти всі інші асиміляційні процеси. Будучи ж позбавлена контролю за цими ключовими функціями, компанія змушена буде піти з даної території. [45]
Асиміляція і система "фейд аут"
Якщо приймаюча країна вважає, що іноземна фірма приносить їй вигоду, то вона відноситься до неї так само, як до власної. Якщо ж інофірма приносить з собою першокласну технологію, забезпечує приплив іноземної валюти за рахунок нарощування експорту, то відношення до неї може бути кращим, ніж до місцевих фірм. Але оскільки передача технології й управлінського досвіду перетворює місцеву фірму в конкурента, то компанія не прагне до активного відновлення початково завезених виробничої технології і систем керування і маркетингу. Це, у свою чергу, провокує місцеві влади до визначених форм втручання. І якщо в цих умовах компанія буде опиратися зі збереженням пануючих позицій в управлінні дочірньою фірмою, то вона зініціює вихід назовні потенційних протиріч, сутички інтересів, що в кінцевому рахунку може закінчитися націоналізацією або відходом з країни.
Є проблема й у багатонаціональної компанії. Розширення сфери діяльності і зміни в стратегії вимагають відповідних змін в організаційній структурі, але при цьому найважливіше завдання полягає в тому, як контролювати цю величезну організацію. Оскільки політика власності у відношенні дочірньої фірми загрожує протистоянням інтересів, наголос на збільшення прибутків і посилення контролю компанії не може не породити гострих проблем у відносинах з місцевим партнером.
В залежності від обраної стратегії повнота контролю буде різною. Але в будь-якому випадку багатонаціональна компанія, налаштовуючись на ріст місцевої економіки, в той же час чітко буде віддавати пріоритет власним інтересам і інтересам своєї країни, що буде поєднано з її стараннями підсилити контроль. У такій ситуації на визначеному етапі сутичка з місцевим націоналізмом неминуча.
Щоб уникнути цього, країна застосовує стосовно іноземного капіталу такі заходи, як визначення і захист пріоритетних виробництв, встановлення порядку асиміляції, введення системи "фейд аут" і інші. Ці міри у визначених умовах мають сенс, але вплив їх обмежений. Не можна виключати такого розвитку ситуації, коли протистояння компанії і місцевої влади призведе до націоналізації і насильницької конфіскації. Але і багатонаціональна компанія так само, як і країна-інвестор, щоб запобігти небезпеці економічного націоналізму й інших інвестиційних ризиків, виробляє відповідні дії, у числі яких асиміляція, "фейд аут" і інші. [45, 39]
Система "фейд аут" як один із способів асиміляції господарювання вперше застосована американськими компаніями, що стикнулись у 60 роках із спалахом економічного націоналізму в латиноамериканських країнах. Зміст її полягає в поступовій і поетапній передачі місцевим партнерам частки власності багатонаціональної компанії.
Зміст системи"фейд аут"такий:
1)до початку інвестування іноземний інвестор домовляється з урядом країни, що приймає, про поетапну, протягом 15-20 років після початку виробництва, передачу своєї частки акцій місцевому партнеру;
2)протягом цього періоду уряд приймаючої країни визнає за іноземним інвестором право повного або на основі власності більшості володіння і забезпечує безперешкодне переведення прибутків у країну інвестора;
3)уряд приймаючої країни домовляється з іноземним інвестором про компенсацію за передану їм частку акцій і бізнесу. [39]
Система "фейд аут" приваблива тим, що деякою мірою врівноважує інтереси компанії і приймаючої країни, запобігає крайнім формам їх протистояння.
Незважаючи на визначені привабливі риси, система породжує і ряд проблем. Зокрема, вона не цілком прийнятна для багатонаціональних компаній, орієнтованих на довгострокову присутність на даному ринку і на неухильне підвищення своєї конкурентноздатності. В той же час система не заохочує на нові капіталовкладення, орієнтує на максимальне вижимання прибутку без технічних нововведень.
З погляду багатонаціональних компаній, орієнтованих на широкий міжнародний ринок і які мають можливість створювати в різних його точках виробничі бази, інвестиційний клімат країн, що застосовують систему "фейд аут", оцінюється як несприятливий.
Методом проб і помилок система йде до свого оптимального варіанту.
