Загальна чисельність еврейського населення в світі–понад 14 млн. чол. Таким чином, в Україні проживало в 1989р. близько 3,5% євреїв світу.
"Найчисельніша в Україні етнічна група тюркського походження – кримські татари – на середину 90-х років нараховувала близько 250 тис. чоловік. Репатріаційний потенціал, за деякими підрахунками цього депортованого сталінським режимом становить приблизно 400 тис. чоловік."*
У межах колишнього СРСР, за даними перепису 1989року, проживали більш як 2 млн.радянських німців(так їх названо в його матеріалах). З цієї кількості лише 39 тис. чоловік у 1989р. мешкало в Україні. Зараз цілком реально припустити, що враховуючи досить масову еміграцію до Німеччини, кілкість німців в Україні зменшується.
Серед інших національностей в Україні проживає 324,5 тис. молдаван, 134,8 тис. румун, 98,6 тис. греків, 86,9 тис. татар (головним чином поволжські), 32 тис. гагаузів, 163,1 тис. угорців.
Україна належить до тих країн світу, котра має чи не найстрокатішу в етнічному плані палітру населення –сьогодні на її території мешкають представники понад 127 етносів.
* Шкляр л. Кримські татари //Час.-1997.-№39.-с.4.
3.Розміщення українців та національних меншин по адміністративних областях України.
Останіми роками в науковій та науково-популярній літературі значна увага приділяється проблемам розселення українців поза межами своєї держави. Особливе місце сер Останіми роками в науковій та науково-популярній літературі значна увага приділяється проблемам розселення українців поза межами своєї держави. Особливе місце серед цих видань займає атлас "Українці. Східна діаспора" (1993р.), де наочно проілюстровані складні процеси розселення українців у межах колишньої Російської імперії, а пізніше Радянського Союзу.
Значно менше приділяється уваги проблемам розселення українців у межах своєї держави. Проілюструвати нинішній стан розселення українців в Україні якраз і покликана карта, складена на основі даних останього перепису населення в 1989р. (Дивитись Додаток № 2).
В Україні проживає понад 37,4 млн. осіб української національності.
Українці розселені досить нерівномірно по території країни. Найбільша їх кількість в Київській (9,6% від загальної чисельності), Дніпропетровській (7,4%), Донецькій (7,2%), Львівській (6,6%), Харківській (5,3%) областях.
Така ситуація в цілому відповідає загальній тенденції розселення населення України і зумовлена головним чином високим рівнем урбанізованності та розвитку промисловості в вищезгаданих областях.
Більшість українців в Україні – це міські жителі (58,9%). Міжобласні відміни цього показника для українців зумовлюється диференціацією рівня урбанізованності областей.
Найбільша частка українців у загальній чисельності населення в західних областях країни, особливо в Тернопільській (96,8%), Івано-Франківській (95,0%), Волинській (94,6%), Рівненській (93,3%) областях. Найнижча частка українців у загальній чисельності населення спостерігається на Сході та Півдні країни: Крим-25,8%, Донецька область–50,7%, Луганська–51,9%, Одеська–54,6%. (Див. додаток №1).
Багатолітне перебування України у складі Російської Імперії і Радянського Союзу супроводжувалось витісненням українських духовних цінностей, культурних традицій та мови. Це призвело до катастрофічного падіння національної свідомості українців, що проявилось у першу чергу в невизнанні української мови за рідну. Якщо в цілому по Україні 12,3% українців не вважає рідною українську мову, то в Криму ця цифра складає 47,4%, в Дніпропетровській області–40,4%, Луганській–33,7%, Одеській–25,85% і т. ін.(Див. Додаток №1,2).В десятки разів цей показник нижчий у центральних і особливо в західних областях України.
У більшості областей (за винятком Закарпатської та Чернівецької),росіянискладають після українців другу за чисельністю групу населення, а в Республіці Крим – національну більшість (67,0%). Далі за питомою вагою росіян в загальній чисельності населення йдуть Луганська (45,0 %), Донецька (44,0 %), Харківська (33,0 %), Запорізька (32,0 %), Одеська (27,0 %), Дніпропетровська (24,0 %) області. Росіяни становлять 21 % населення Київа.
В Закарпатській та Чернівецькій областях росіяни складають четверту по чисельності національну групу (після угорців(100317 чол.) та молдаван(84519 чол)).
Відсоток росіян по інших адміністративних областях України див. Додаток №1.
Практично всі населені пункти України, де здавна проживалибілоруси, мають змішаний етнічний склад.
Нині білоруси розселені досить рівномірно по всій території України. Для них характерним є, як правило, дисперсне розселення в усіх без винятку областях, п Нині білоруси розселені досить рівномірно по всій території України. Для них характерним є, як правило, дисперсне розселення в усіх без винятку областях, причому на кожну з областей припадає по 3-4 % украйнських білорусів.
Білоруси живуть переважно в трьох районах – на Донбасі, в південних та східних областях. Найбільшу їх частку статистика фіксує в Донецькій області, де проживає 17,5 % усіх білорусів України, (в цілому на Донбасі – 25,0 %), в Луганській – 7% % (33,5 тис.). Далі йдуть південні області і Кримська (49,5 тис. ;11,4 %), Одеська (21,2 тис., 4,8 %), Миколаївська (14,5 тис., 3,3 %), Херсонська (12,6 тис. 2,9%).
Виділяються також придніпровська, центральна і східна частини України і Дніпропетровська (49,5 тис., 11,3 %), Запорізька (18,4 тис., 5,2 5), Харківська (22,9 тис., 5,2%), Полтавська (9,5 тис.,2,2%), Кіровоградська (9,6 тис.,2,2%), м. Київ (12,1 тис.,2,8%), Житомирська (8,4 тис.,1,9%), Сумська (6,4 тис.,1,5%), Черкаська (6,3 тис.,1,4%), Волинська (5,2 тис.,1,2%).
Переважна більшість білоруського населення нашої держави є жителями міст. Найбільш городян-білорусів відмічається в Донеіькій (93,7%) і Луганській (92,9%) областях.Тільки в одній області–Рівненській–сільські жителі серед білорусівстановлюють більшість (68,6%). Значна частина білорусів, які мешкають у сільській місцевості, спостерігається у Кіровоградській, Миколаївській та Полтавській областях.
Найбільше євреїв зосереджено в м. Києві (100584 чол. 20,7%), Одеській (69105 чол. 14,2%), Дніпропетровській (50095 чол. 10,3%), Харківській (48921 чол. 10,1%), Донецькій (28135 чол. 5,8%), Вінницькій (26200 чол. 5,4%), Житомирській (21749 чол. 4,5%), в Криму (17731 чол. 3,6%), Чернівецькій (16469 чол. 3,4%), Запорізькій (14361 чол. 3,0%), Львівській (14240 чол. 2,9%), Миколаївській (11910 чол. 2,4%), Хмельницькій (10243 чол. 2,1%), Луганській (8230 чол. 1,7%), Херсонській (7370 чол. 1,5%), Київській (7001 чол. 1,4%), Полтавській (6668 чол. 1,4%), Черкаській (6505 чол. 1,3%).
Близько 97% євреїв, що мешкають в Україні – міські жителі.
Певна частинанімецькогонаселення України продовжує мешкати компактними групами в місцях традиційного проживання (як правило, регіони Донбасу, Приазов'я, Північного Причерномор'я, Одещини, Миколаївщини). З 37849 чол. німці розселені в таких областях: Дніпропетровська (16,9%), Донецька (16,7%), Одеська (9,4%), Закарпатська (9,2%), Крим (6,2%), Запорізька (6,2%), Луганська (5,2%), Харківська (3,9%), Херсонська (3,8%), Миколаївська (3,6%), Житомирська (2,4%), м. Київ (2,1%), Київська (1,3%), Кіровоградська (1,8%), Львівська (1,7%), Черкаська (1,3%), Вінницька (0,8%), Чернігівська (0,8%), Рівненська (0,7%), Хмельницька (0,7%).
Таким чином, понад 50% усього німецького населення України мешкає на півдні – в Причерномор'ї та Приазов'ї.
Молдаваниє переважно сільськими жителями. Перше місце за чисельністю молдаван належить Одеській області (144534 чол. 44,5% усіх молдаван України). На другому місці йде Чернігівська область (84519 чол. 26%), далі–Миколаївська (16673 чол. 5,2%), Донецька (13332 чол. 4,1%), Дніпропетровська (6636 чол. 2%), Крим (6609 чол. 2%), Луганська (5785 чол. 1,8%), Херсонська (5618 чол. 1,7%), Харківська (3746 чол. 1,0%), ЗапорізькМолдаваниє переважно сільськими жителями. Перше місце за чисельністю молдаван належить Одеській області (144534 чол. 44,5% усіх молдаван України). На другому місці йде Чернігівська область (84519 чол. 26%), далі–Миколаївська (16673 чол. 5,2%), Донецька (13332 чол. 4,1%), Дніпропетровська (6636 чол. 2%), Крим (6609 чол. 2%), Луганська (5785 чол. 1,8%), Херсонська (5618 чол. 1,7%), Харківська (3746 чол. 1,0%), Запорізька (3428 чол. 1,1%), Вінницька (3377 чол. 1,0%), м. Київ (3186 чол. 1,0%), Полтавська (2737 чол. 0,8%).
Болгари мешкають тепер в Одеській (70,9%), Запорізькій (14,8%), Донецькій (3,1%), Миколаївській (3,0%), Кіровоградській(1,3%), Дніпропетровській(1,3%), Луганській (1,1%) областях.
Основним районом поселенняугорцівв Україні є Закарпаття. Тут зосереджено понад 95% всіх угорців. Це переважно сільські жителі.
Майже всірумуни(96%) досить компактно мешкають в Чернівецькій та Закарпатській областях. Це переважно сільські жителі.
Грекипереважно мешкають у Донецькій області (84,9%). Невелика їх кількість розміщена в Криму (2,8%), Запоріжській (2,2%), Одеській (1,8%), Дніпропетровській (1,6%), Луганській (1,5%) областях.
Полякипереважно розселені в західній частині України– на Житомирщині (31,7%), Хмельничичині (16,7%), Львівщині (12,3%), у Києві (4,8%), на Вінниччині (3,1%), Донеччині (3,1%), Тернопільщені (3,1%), у Криму (2,8%), на Одещині (2,5%).
Кримські татарипереважно мешкають в Криму та Херсонській області.
Гагаузимешкають в Одеській, а токож частково в Миколаївській, Донецькій областях.ю Криму, Луганській і Дніпровській областях.
Чехив основному мешкають на Волині, а також у Львівській та Вінницькій областях.
Більшістьсловаківрозселена в Закарпатті. Переважно в Криму мешкаютькримчаки.
Перепис населення 1999р. має показати, якого характеру набувають демографічні процеси в Україні у нових умовах її розвитку на порозі двадцять першого століття.
4.Основні проблеми національних меншин та етнічних груп в Україні.
Україна належить до тих країн світу, яка має чи не найстрокатішу в етнічному плані палітру населення–сьогодні на її території мешкають представники понад 127 етносів.
Згідно ст. 11 Конституції України "Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України."
В статті 119 Конституції гарантовано, що місцеві державні адміністрації "в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин" забезпечуютьвиконання державних і регіональних "програм їх національно-культурного розвитку". Крім того, в Україні не лише "гарантується вільний розвиток, використання і захист ... мов національних меншин" (ст. 10), а і "... право на навчаннярідною мовоючи на вивчення рідної мови у державних і комунальних заклад або через національні культурні товариства" (ч. 5, ст. 53)
Закріплюється право на свободу об'єднання у громадські організації для захисту своїхправ і свобод, задоволення культурних та інших інтересів (ст. 36).
Юридичною основою етнополітики України є прийнятий Верховною Радою України закон "Про національні меншини в Україні." Законом гарантується право меншин на національно-культурну автономію, створення умов для відродження і розвитку їхньої культури, свободи творчості, достопу до надбань світової культури. Згідно зі статею 8 Законі в місцях компактн Юридичною основою етнополітики України є прийнятий Верховною Радою України закон "Про національні меншини в Україні." Законом гарантується право меншин на національно-культурну автономію, створення умов для відродження і розвитку їхньої культури, свободи творчості, достопу до надбань світової культури. Згідно зі статею 8 Законі в місцях компактного проживання, де більшість населення становлять особи з числа тієї чи іншої національних меншин, їхня мова може використовуватись в роботі державних органів, підприємств, установ і організацій, громадських об'єднань на рівні з державною мовою.
Культурно-освітні потреби національних меншин забезпечуються на основі використання всієї державно-громадської системи організації культурно-освітнього життя: державних органів культури та освіти, творчих спілок і товариств громадських об'єднань національних меншин тощо.
Політичні права національних меншин гарантуються статтями 9 і 14 Закону. Відповідно до статті 9 особи з числа національних меншин мають право обиратися або призначатися на рівних підставах на будь-які посади в органи законодавчої, виконавчої і судової влади, місцевого і регіонального самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах та організаціях.
Громадські об'єднання етнічних меншин відповідно до статті 14 Закону мають право висувати своїх кандидатів у депутати на виборах до центральних та місевих органів влади.
При Держкомнацміграції функціонує рада представників громадських об'єднань національних меншин – центральний орган виконавчої влади у сфері регулювання міжетнічних відносин.
Зазначені статті дозволяють національним меншинам активно впливати на формування і реалізацію державної політики з питань, що стосуються інших інтересів.
Особам з числа національних меншин та їхнім громадським об'єднанням гарантується право вільно встановлювати і підтримувати зв'язки з особами своєї національності за межами України.
Окремою статтею в законі зазначені шляхи вирішення проблем повернення в Україну депортованих у минулому з її тереторій народів.
Реалізуючи передбачене законодавством право на національно-культурну автономію, етнічні меншини відроджують свої мови, звичаї а традиції, розвивають мистецтво.
Нині в Україні зареєстровано близько 270 національно-культурних товариств, у тому числі 23 із всеукраїнсьеим статусом. Станом на 1997 р. в Україні діяли 2940 шкіл з російською мовою викладання, 104 – з румунською, 64 – з угорською, 5 – з еврейською, 3 – зпольською, 2 – з кримськотатарською. Загалом мовами національних меншин здійснюється в 15 % шкіл Украіни. Крім того, 2339, або 11 % шкіл є двомовними.
При національно-культурних товариствах нині діє 60 недільних шкіл, в яких навчається близко семи тисяч дітей.
Набувають поширення нові типи навчальних закладів, зокрема болгарська гімназія в Одеській області, румуномовні гімназії в Чернівецькій області.
Список мов, які тепер вивчаються в загальноосвітніх, недільних школах і факультативах, поповнилися вірменською, асерійською, гагаузькою, татарською, узбецькою та турецькою мовами.
У 15 ВУЗах країни готуються викладачі мови і літератури національних меншин.
Інформаційні потреби національних меншин задовільняють понад 1,3 тис. російськомовних газет та 60 газет мовами інших національних меншин.
Згідно закону "Про національні меншини в Україні", яким гарантовано збереження життевого середовища у місцях істо Згідно закону "Про національні меншини в Україні", яким гарантовано збереження життевого середовища у місцях історичного і сучасного розселення національних меншин, сьогодні повернуто історичні назви 27 населеним пунктам Закарпатської і 4 населеним пунктам Чернівецької областей.
Отже, на сьогоднішній день в Україні сформувалася певна правова база реалізації запитів національних меншин. За оцінками міжнародних експертів наше національне законодавство щодо регулювання процесів у сфері міжетнічних відносин є одним з найдемократичніших у світі.
Однак, аналіз соціально-економічного становища національних меншин свідче про те, що не все ще у нас гаразд. Є суттеві відмінності в структурі трудового потенціалу (мається на увазі соціально-професійна, галузева і кваліфікаційна структура). Цей факт є потенційно етноконфліктогенним чинником.
Тому, є необхідним прискорити прийняття законів "Про внесення змін і доповнень до Закону України", "Про національні меншини в Україні", "Про реабілітацію та забезпечення прав осіб з числа національних меншин, що зазнали репресій та були депортовані з території України", "Про біженців", навої редакції Закону України "Про мови в Україні" і т. ін.
Таким чином, забезпечення прав національних меншин і вирішення їх проблем, повинно бути одним із приоритетів державної політики України в сфері регулювання міжетнічних відносин.
Висновок
Таким чином, аналізуючи національний склад населення України, можна зробити висновок, що , незалежно від кількості національностей, які мешкають на її території, населення взагалі відіграє значну роль в економічному і соціальному розвитку країн. Міграції населення забезпечують трудовими ресурсами регіони, в яких така потреба виникає. Виконуючі функцію відтворення людського роду, окремі вікові групи забезпечують приріст населення що є покахником демографічної ситуації в країні.
За своїм етнічним складом населення України дуже різноманітне. Тому наша країна належить до поліетнічних країн. Аналіз складу населення згідно перепису 1989р. показує, що найчисельніша нація – українці – основне населення держави. Далі, за кількістю йдуть росіяни, євреї та інші етнічні групи.
Розселені вони по території України досить нерівномірно. Рівень урбанізації та розвиток промисловості зумовили географію розселення різних націй. Про це досить яскраво свідчить Додаток №2, який висвітлює розселення українців – більша частина міського населення у східних промислових районах, і більшість сільського населення у західних регіонах.
Згідно юридичних законів, які діють в нашій країні, національним меншинам гарантуються різні права – політичні, культурні, освітні, інформаційні. Зокрема, всі ці права гарантовані Конституцією України, законом "Про національні меншини України". Однак, не все іще у нас гаразд – не вирішені проблеми депортованих народів, виникають складноші з біженцями, у деяких регіонах не визначена мовна ситуація.
Тому, виріщення цих питань, пов'язаних з забезпеченням прав національних меншин, повинно стати одним з головних напрямів державної етнополітики.
Список використаної літератури:
1. Конституція України. Прийнята на 5 сесії Верховної Ради УкраїниКонституція України. Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.–К.:Право, 1996.–55 с.
2. Україна.Закон України про національні меншини // Відродження.–1993.–№1.–с.77-78.
3. Ворона В., Рудницька Т., Бокач В. Білоруси в Україні // Віче.–1995.–№8.–с.104-112.
4. Демографический энциклопедический словарь.-М.; Сос. энциклопедия, 1995.-608 с.
5. Дмітрієнко М., Табачник Д., Чирок Б., Німці в Україні, історія і сучасність // Віче.- 1992.-№8.- с.135-147.
6. Євтух В. Б. Національні меншини – об'єкт державної етнополітики // Укр. геогр. журн.- 1997.- №3 с.3-9.
7. Ефимов С. Распеделение населения Украины по национальним и языковим групам // Бизнес-информ.- 1997.- №16.- с.13-16.
8. Заставний Ф.Д. Географія України.-Лвів: Світ, 1994.- 472 с.
9. Курас І. Євреї в незалежній Україні і проблеми наукових досліджень // Політика і час.-1994.- №8.-с.42-46
10. Міграція населення у 1991-1995 роках // Українске слово.-1995.-№11.-с.4
11. Мочерний С.В. Народонаселення і суспільний розвиток // Основи економічної теорії / за ред. С.В. Мочерного.- Тернопіль.-1993.-с.488-493.
12. Наулко В.І. Динаміка етнічного складу населення України в XX столітті //Укр. геогр. журн..-1997.-№2.-с.17-22
13. Наулко В.І. Етнічний склад населення України //Рад. шк. -1990.-№3.-с.37-48
14. Наулко В.І. Хто жеве в Україні //Українознавство: посібник.-К.-1994.- с.68-94
15. Національні меншини в Україні // Злагода.-1995.-2.02.-с.2
16. Панчук М., Котигоренко В. національниі меншини в Україні і державна незалежність //історія України.-1997.-№2.- с.5-6.
17. Підгрушний Г. Розселення українців в Україні /сучасний період/ //Розбудова держави.- 1995.- №5-6.- с.60-61.
18. Попеску І. Людина в державі і гармонія права. Нац. меншини у новій Конституції та перспективи їх розвитку // Голос України.- 1996.- 3.12.-с.7
1
1.Населення як фактор економічного і соціального розвитку країни.
Народонаселення-це сукупність індивідів, які відповідно до біосоціальної сутності людини здійснюють власну життедіяльність у рамках певного ладу, вступають між собою у суспільні відносини (економічні, політичні, правові, сімейні, національні, культурні тощо). Залежно від вікової структури населення люди виступають у ролі споживачів, виробників матеріальних і духовних благ, а також виконують функцію відтворення людського роду. Найбільше значення для соціально-економічного прогресу суспільства має населення у працездатному віці. Цей вік встановлюється державою, а на його визначення впливають національні, культурні, історичні тенденції тощо.
Соціально-економічний прогрес країни залежить не лише від виконання активним трудовим населенням функції виробника та споживача матеріальних та духовних благ. Значною мірою такий прогрес залежить від реалізації кожною людиною всіх своїх сутнісних сил, тобто від виконання ними функцій власника , підприємця, від активної ролі у соціальному, політичному, духовному житті нації тощо.
Характерною рисою світових демографічних процесів в останні століття є те,що між зростанням виробництва, поліпшенням життевого рівня і зростанням населення існує тісний взаємозв'язок. Так, протягом останніх 300 років відбувалось одночасне зростання виробництва на душу населення і приріст останього.
Надзвичайно низькими темпами здійснювався приріст населення в Україні. Так, за 1940-1989 р.р. кількість жителів нашої держави збільшилась лише на 25%, а загальний приріст населення у колишньому СРСР за ці роки становив 47,7%.
Для світового в останні три століття характерною особливістю є процес інтенсивного посилення міграційних процесів, швидка урбанізація. Згідно з прогнозами, у 2025 р. частка міського населення в світі становитеме 60%. В Україні за 1940-1992 р.р. частка міських жителів зросла майже в 3 рази і становила близько 70%.
Зростання населення перебуває у взаємодії з іншими показниками людської цивілізації, зокрема із станом навколишнього середовища, обсягом природних ресурсів, кількістю сільськогосподарських угідь тощо. Зокрема, швидке зростання населення планети при наявному рівні забруднення навколишнього середовища, великій густоті заселення у тій чи іншій країні та через інші фактори загрожує людській цивілізації. Усвідомлення цього змусило уряди деяких країн в останні десятиріччя проводити активну демографічну політику.
Важливу роль у формуванні демографічної ситуації відіграє статево-вікова структура населення. В Україні у цій структурі переважають жінки. На початок 1991р. їх налічувалося 27,8 млн. або 54%.
Україна характеризується відносно високим середнім віком населення. Спостерігається процес неухильниго старіння не тільки серед жінок, середня тривалість життя яких значно вища, а й серед чоловіків.
Негативні демографічні процеси, які відбуваються в останні роки, проявляються і в несприятливих показниках демографічного навантаження населення працездатного віку. Наприклад, на 1 січня 1991 Негативні демографічні процеси, які відбуваються в останні роки, проявляються і в несприятливих показниках демографічного навантаження населення працездатного віку. Наприклад, на 1 січня 1991р. у розрахунку на 1000 людей працездатного віку припадало 791 чоловік непрацездатного віку (в середньому).
