Як інструмент захисту споживача від недоброякісних і небезпечних товарів, що надходять на ринок України, сертифікація відіграє свою позитивну роль. На теперішній час, коли обов’язковій сертифікації підлягає 34 види продукції (послуг) (стосовно сільського господарства – двигуни тракторів і сільськогосподарських машин, дорожні транспортні засоби, машини сільськогосподарські для рослинництва, тваринництва, птахівництва і кормовиробництва, харчова продукція та продовольча сировина), сертифікація є достовірною формою підтвердження відповідності для продукції, що є небезпечною для життя, здоров’я та майна громадян і навколишнього природного середовища. Сертифікацію здійснюють 137 органів із сертифікації і 673 випробувальних лабораторії, акредитованих в системі УкрСЕПРО. Сертифікація в законодавчо регульованій сфері, яка проводиться виключно в державній системі сертифікації, була б набагато ефективнішою за умови скоординованої роботи всіх органів виконавчої влади, які відповідають за стан внутрішнього ринку України.
Сертифікація як нетарифний регулятор ринку є інструмунтом для реалізації торгової політики. Тому Держстандарт вважає своїм обов’язком розвивати систему сертифікації таким чином, щоб забезпечити рівноправність українських підприємств у міжнародній торгівлі, усуненні непотрібних перешкод для доступу української продукції на ринки інших країн.
Всього протягом 1998 р. українськими органами з сертифікації видано більше 17,5 тис. сертифікатів на промислову продукцію і майже 19 тис. на харчову, а також більше шести тисяч свідоцтв про визнання сертифікатів на харчову продукцію, виданих органами із сертифікації інших країн.
Держстандартом розробляються і впроваджуються правила сертифікації однорідних видів продукції та послуг. Такі Правила, в першу чергу, мають охоплювати ті види продукції, які підлягають обов’язковій сертифікації.
В Україні проводиться сертифікація продукції згідно з „Переліком продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації“. Сертифікація харчової продукції проводиться згідно Наказу Держстандарту „Про затвердження Правил обов’язкової сертифікації харчових продуктів“.
Як уже зазначалося, сертифікація проводиться в Системі сертифікації УкрСЕПРО відповідно до вимог стандартів цієї Системи. Вимоги цих стандартів обов’язкові для членів та учасників Системи, а також для підприємств та організацій, що одержали доступ до неї.
Система призначена для обов’язкової та добровільної сертифікації продукції (процесів, послуг).
У Системі здійснюються такі види діяльності:
·сертифікація продукції (процесів, послуг);
·сертифікація систем якості. Атестація виробництва;
·акредитація випробувальних лабораторій (центрів);
·акредитація органів з сертифікації продукції;
·акредитація органів з сертифікації систем якості;
·акредитація аудиторів за переліченими видами діяльності.
Ці документи розроблені на основі настанов міжнародних організацій із стандартизації ISO/IEC2, ISO/IEC25, ISO/IEC40, ISO/IEC61, ISO/IEC62 та з урахуванням рекомендацій Комітету ISO з оцінки відповідності CASCO і рекомендацій європейських стандартів серії EN 45000. Вони відповідають принципам СОТ (WTO), зокрема угоді про технічні бар’єри в торгівлі СОТ.
В ЄС не існує відомчих систем сертифікації. Органи державного управління для оцінки окремих видів продукції використовують акредитовані за єдиними правилами, визначеними стандартами EN 45000 органи з сертифікації, що уповноважені урядами своїх країн за поданням відповідних органів влади.
Україна, яка зацікавлена у взаємному визнанні сертифікатів на відповідність систем якості вимогам ISO серії 9000, активно брала участь в обговоренні питань щодо процедури визнання сертифікатів відповідності цієї серії.
Подальший розвиток державної системи сертифікації Держстандарт пов’язує з переходом до модульного принципу сертифікації, і в першу чергу після створення необхідної законодавчої бази стосовно відповідальності виробника і постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції широкого використання декларації постачальника про відповідність вимогам нормативних документів. Для цього підготовлений проект нормативного акту щодо впровадження модульного підходу оцінки відповідності з урахуванням вимог директиви ЄС 93/465 щодо введення додаткових схем сертифікації, зокрема сертифікації на етапі розробки продукції та сертифікації на етапі виробництва.
Таким чином, реалізація державної політики у сфері технічного регулювання, в тому числі удосконалення національної системи стандартизації, метрології та сертифікації, можлива лише у тісному зв’язку і взаємодії з іншими розділами державної економічної науково-технічної та промислової політики з урахуванням стану народного господарства, поблем структурної перебудови національної економіки та технологічної модернізації на шляху переходу до ринкової економіки.
3.
Можливість експорту української продукції
4.1.Необхідні умови для експорту
Експорт продукції українського виробника регулюється Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Для здійснення зовнішньоторговельної операції суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності повинен здійснити акредитацію у митних службах.
Для контролю за дотриманням порядку зовнішньоторговельних операцій з боку митних органів введене обов’язкове декларування товарів та майна, що пересікають митний кордон України. Воно носить обов’язковий характер і здійснюється шляхом заповнення відправником або отримувачем вантажу вантажевої митної декларації (ВМД), яка відбиває відомості, що є підставою для нарахування на товар мита, а також статистичного обліку зовнішньоекономічних зв’язків країни.
Для митного оформлення сільськогосподарської та харчової продукції на експорт необхідні: декларація (ВМД), рахунок-фактура, страхові документи, сертифікати якості, відповідності, походження; якщо необхідно – ветеринарні та санітарні (фітосанітарні) свідоцтва; контракт; документи, що підтверджують внесення відповідних митних платежів; ідентифікаційний код підприємства; картка акредитації підприємства в митних органах; висновки Торгово-промислової палати щодо індикативних цін на окрему продукцію (велика рогата худоба, живі барани та вівці, шкури ВРХ та овечі). Індикативні ціни на готову продукцію не установлюються.
Ліцензуванню та квотуванню така продукція не підлягає.
Обліку (реєстрації), яка нагадує процедуру ліцензування, підлягають угоди, предметом яких є деякі групи товарів, в тому числі окремі види продукції сільського господарства).
При експортних контрактах виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції.
4.2.Можливість гарантій для закордонного споживача
З метою забезпечення інтересів суспільства і споживачів Держстандарт та його територіальні органи здійснюють державний нагляд за додержанням підприємствами обов’язкових вимог стандартів, норм і правил, а також за станом засобів вимірювань під час виробництва та випуску, зберігання, транспортування, використання, експлуатації та утилізації продукції.
Об’єктами державного нагляду є:
·продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, продукція тваринництва, рослинництва, продукти харчування, в т. ч. продукція, що пройшла сертифікацію на відповідність стандартам, нормам і правилам;
·продукція імпортна – на відповідність чинним в Україні нормативним документам;
·продукція експортна – на відповідність нормативним документамабо окремим вимогам, обумовленим у договорі;
·атестовані виробництва – на відповідність установленим вимогам щодо сертифікації продукції.
На сьогодні юридичної відповідальності імпортера за безпеку продукції, що ввозиться в обіг на територію України, не існує – на відміну від більшості розвинутих країн світу. Зокрема, в національне законодавство країн ЄС імплементовано вимоги директиви ЄС 374/85 “Про відповідальність постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції”. Для встановлення рівних умов конкуренції між вітчизняним виробником і імпортером, створення високоефективного механізму нагляду і контролю на споживчому ринку України, надання можливості постачальнику застосовувати декларацію про відповідність його продукції до вимог нормативних документів Держстандартом розроблено Закони України “Про відповідність постачальника за випуск та реалізацію неякісної та небезпечної продукції” та “Про порядок утилізації та вивезення небезпечної продукції”.
Між Україною та ЄС укладена угода щодо вирішення споживчих проблем і гармонізації законодавства з питань захисту споживачів відповідно до законодавства ЄС.
Враховуючи міжнародні норми та резолюції XV Всесвітнього конгресу споживачів (Чілі, 1997 р.). Україна має намір запровадити законодавчі важелі впливу, а також державні та громадські програми. Суттєві зміни вносяться в Закон України “Про захист прав споживачів”. Але цей закон поширює свою дію тільки для захисту прав споживачів, що перебувають на території України.
Гарантіями ж для суб’єктів підприємницької діяльності, що імпортують в свою країну українські товари, можуть виступати лише умови угоди, яку вони укладають з українською стороною. В цій угоді закордонний партнер може оговорювати вимоги до сертифікатів, передбачити що повинно бути обстежено, на що при сертифікації звернути особливу увагу або які додаткові вимоги треба виконати. Державних гарантій по захисту закордонного споживача поки що не існує.
5.
Вивчення попиту українського споживача на сільськогосподарську та харчову продукцію
6.1.Продукції якого походження надає перевагу український споживач
Протягом трьох останніх років тенденції попиту українських споживачів на продукцію суттєво змінилися. Якщо у 1997 р. мали підвищений попит харчові продукти іноземного походження (65% споживачів), то зараз, наприклад, частка вітчизняної харчової промисловості на внутрішньому ринку становить 95%.
На початку цього року журнал “Компаньон” провів інтерв’ювання кількох десятків українських споживачів різного рівня доходів (від низького до високого). Якщо проаналізувати відповіді респондентів, можна дійти висновку, що 97% всіх опитаних надають перевагу продуктам харчування українського походження і лише 3% купують в основному імпортну продукцію.
Але що стосується промислових та побутових товарів, то на протязі останніх трьох років ситуація майже не змінилася. Як у 1997 р. споживачі віддавали, так і зараз віддають перевагу імпортним товарам народного споживання.
На міжнародному ринку наша сільськогосподарська продукція має низьку конкурентну спроможність в силу високої собівартості та внутрішньої структури, що не відповідає міжнародним вимогам. Велка собівартість харчової продукції також надає перешкоди щодо її виведення на світовий ринок.
6.2.Огляд дослідження українського ринку сільськогосподарської та харчової продукції
На жаль, зміни у даних, що наводяться тепер в балансах підприємств, з одного боку, спростили процедуру надання інформації для державних органів контролю за діяльністю підприємств, а з другого – позбавили органи статистики надавати можливість проведення досліджень щодо розвитку ринку.
Тепер дослідження з приводу національного ринку, наприклад, сільськогосподарської та харчової продукції, проводяться в основному товаровиробниками або галузевими установами суто для вирішення внутрішніх проблем.
Але деякі результати досліджень були опубліковані. Загальної картини, що в цьому напрямі зроблено, вони не дають, тільки дають можливість бути впевненими, що дехто проводить маркетинг для пошуку ринків збуту і просування своєї продукції.
Багато досліджень зробили рекламні компанії, але ці дані вони не оголошують.
З опублікованих в періодичній пресі статей можна дійти висновку, що проводились наступні дослідження стосовно сільськогосподарської та харчової промисловості.
Маркетинг ринку цукру. Аналіз темпів розвитку структури промислового комплексу України у 1990–1997 рр. показує, що частка харчової промисловості скоротилась з 22,6% в 1990 р. до 17,1% в 1997 р. Основною складовою частиною зниження обсягів у харчовій промисловості стало, зокрема, падіння обсягів виробництва цукру на 38,4%. Рентабельність харчової промисловості зменшилась порівняно з 1992 р. в 2,5 раза (з 25,3% у 1992 р. до 9,9% у 1997 р.). У 1986–1990 рр. в Україні щороку заготовлювалось 42–48 млн т цукрових буряків, з яких виробляли 5–5,2 млн т цукру. У 1991–1997 рр. посівні площі під цією культурою скоротились на 12%, її врожайність – на 33%, обсяги заготівлі – на 29%. Середній рівень рентабельності вирощування цукрових буряків негативний, у 1998 р. він склав мінус 5,5%. Дослідження було проведено на початку 1999 р. Київським Національним економічним університетом (Криворізька філія).
Маркетинг обсягів виробництва винограду в Україні. (Ялтинський Інститут виноградарства та вина “Магарач”). Вивчали споживчий попит на вино, шампанське, коньяк, щоб виявити потреби у винограді для виробництва винопродукції тощо. Цією ж установою у 1997 р. були проведені дослідженняВиробництво та споживання алкогольних напоїв в УкраїнітаКоньячне виробництво в Україні.
Херсонський Аграрний університет в цьому 1999 р. провів дослідженняСтан аграрного виробництва в Херсонські області.
Протягом 1997–1998 рр. Харківський державний університет провів низку досліджень:Вплив енергоресурсів на виробництво зерна:аналіз світових тенденцій та проблем України,Вивчення купівельного попиту населення(теорія проведення дослідження з наданням анкети),Формування ринку молока та молокопродуктів,Споживчий ринок України. Всі вони носять теоретичний характер.
Державним комітетом з питань розвитку підприємництва у 1998 р. було проведено анкетування з приводу розвитку національного бізнесу.
Як бачимо, якщо і проводились глобальні дослідження, вони не висвічувались в пресі, тобто дізнатись про них та їхні результати надзвичайно важко.
Загальна оцінка можливостей просування сільськогосподарської та харчової продукції України
Внаслідок тривалої соціально-економічної кризи, яка набуває все більш багатовимірного характеру, в суспільній свідомості укорінюється розуміння нагальної необхідності вжиття енергійних заходів щодо відновлення економічного зростання. Об’єктом зростання має виступити саме національний товаровиробник, національне виробництво – як основа розвитку національного капіталу, джерело доходів населення, державного бюджету, а загалом – як основа національної злагоди та громадянської стабільності в суспільстві.
Проблеми формування сприятливого клімату для розвитку національного товаровиробництва зараз стоять дуже гостро. Прогрес на теоретичному рівні вже є, оскільки проболема від питання “про захист вітчизняного товаровиробника” еволюціонувала до питання “формування сприятливого клімату для розвитку товаровиробництва”.
Ключові проблеми, що зараз перешкоджають розвитку національного виробництва, полягають в наступному: обмеженість платоспроможного попиту; проблема лібералізації торгівлі без пригнічення національного виробника; фіскальний тиск; відсутність структурної економічної інформації; невідповідність більшості українських стандартів світовим вимогам.
Держстандарт протягом останніх років неодноразово звертався з пропозиціями до Кабінету Міністрів України щодо необхідності розроблення і прийняття єдиної позиції України. Результатом таких звернень стало доручення Президента України щодо підготовки Указу Президента України і Концепції реформування національних систем стандартизації, сертифікації і акредитації. Така Концепція Держстандартом була підготовлена. В її основу були покладені основні принципи Угоди про технічні бар’єри в торгівлі, Європейської системи стандартизації і оцінки відповідності, настанов міжнародних оргапнізацій ISO, IEIC, а також багаторічний досвід роботи національної системи стандартизації і сертифікації. Відповідність української системи технічного регулювання основним принципам ГАТТ/СОТ була підтверджена експертами Світового Банку в 1996–1997 рр. Українська система стандартизації і сертифікації розглядалась на ХІХ засіданні Генеральної Асамблеї ISO і знайшла підтримку. Концептуальні засади поетапного розвитку національної системи стандартизації і сертифікації також були схвалені експертами ЄС в рамках проекту “Стандартизація і сертифікація в Україні” програми “TACIS”.
Законодавство розвинутих країн дозволяє виробляти продукцію, яка не відповідає вимогам безпеки, за умови реалізації її в третіх країнах. Між тим, досвід роботи органів з сертифікації доводить, що є випадки, коли продукція, що має сертифікати, видані за межами України, не відповідає вимогам стандартів, що діють в Україні і гармонізовані з міжнародними. Результати сертифікації свідчать, що фактично бракується 10–15% імпортної продукції, яка проходить сертифікацію, а відсоток імпортної харчової продукції ще вищий. Це часто відбувається тому, що метою переговорів з боку більшості розвинутих країн є забезпечення безперешкодного доступу їх виробників на ринок України без жодних зустрічних зобов’язань. Вихід з цієї ситуації – лише у зближенні національного технічного регулювання з міжнародними і європейськими вимогами.
Подальший розвиток державної системи сертифікації Держстандарт України пов’язує з переходом до модульного принципу сертифікації і в першу чергу після створення необхідної законодавчої бази про відповідальність виробника і постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції, широкого використання декларації постачальника про відповідність до вимог нормативних документів. Для цього Держстандартом підготовлений проект нормативного акта про впровадження модульного підходу до оцінки відповідності з урахуванням вимог директиви ЄС №93/465 щодо введення додаткових схем сертифікації, зокрема сертифікації на етапі розробки продукції та сертифікації на стадії виробництва.
Інформація щодо вимог та стандартів є доступною. Тобто, при наявності запиту на конкретну продукцію, можна отримати всі відомості стосовно вимог до неї як вітчизняних, так і міжнародних, проаналізувати наскільки вони гармонізовані і наскільки вигідним може бути виробництво та збут конкретного виду продукції.
Аналізуючи ситуацію, що склалася на ринках України, можна зробити висновок, що просування сільськогосподарської та харчової продукції можливе, але за певних умов.
У зв’язку із застарілими (в багатьох випадках) технологіями процесів вирощування, переробки тощо сільськогосподарської і харчової продукції, виробництво конкурентоспроможних товарів можливе при покращенні зазначених технологій її виготовлення.
Для експорту сільськогосподарської продукції треба знати, які саме її види підлягають реєстрації у відповідних органах, бо саме ця процедура подібна ліцензуванню, отож це може чинити перешкоди при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Також всі вимоги до продукції треба ретельно відображати в контрактах (угодах), тому що при оцінці відповідності центри з сертифікації в Україні можуть спиратися не лише законодавчо на встановлені норми, але і на умови угод. Це буде не зайвим ще й тому, що зможе виступати у ролі гарантії для іноземного споживача щодо захисту від недоброякісної продукції.
Вивчення попиту дозволяє сподіватись, що український споживач також хоче і буде купувати якісну продукцію національного товаровиробника. Отже, ретельно вивчивши умови режиму інвестування, можна шукати шляхи капіталовкладень у вітчизняне сільськогосподарське і харчове виробництво.
Але не слід забувати при цьому, що не тільки усвідомлення та дотримання українськими виробниками правил і вимог європейського ринку, але й забезпечення цього актами правового і технічного законодавства, гармонізованими з аналогічними європейськими документами, сприятиме виходу української продукції на ринки не тільки внутрішні, а й Європи і світу.
Додатки
В Україні чинні такі нормативні документи:
1) Міждержавні стандарти, настановчі документи, рекомендації;
2) Державні стандарти України;
3) Республіканські стандарти колишньої УРСР, затверджені Держпланом колишньої УРСР чи Міністерством економіки України до 1.08.1991 р.;
4) Настановчі документи Держстандарту України (КНД і Р);
5) Державні класифікатори;
6) Галузеві стандарти (ОСТ) і технічні умови (ТУ) колишнього СРСР, затверджені до 1 січня 1992 р., термін чинності яких не закінчився, якщо вимоги цих нормативних документів не суперечать чинному в Україні законодавству;
7) Галузеві стандарти України (ОСТ колишнього СРСР, утримувачами оригіналів яких є організації України, ГСТУ), зареєстровані УкрНДІССІ;
8) Технічні умови, зареєстровані територіальними органами Держстандарту України – центрами стандартизації, метрології і сертифікації;
9) Нормативні документи Міністерств та відомств України.
Нормативні акти, які сприяють співробітництву України зі Світовою організацією Торгівлі (СОТ), реалізації положень Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом, підвищенню якості і конкурентоспроможності української продукції, а також реалізації галузевих програм впровадження в Україні стандартів, гармонізованих з міжнародними та європейськими стандартами:
1. Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” від 10 травня 1993 р. №46-93.
2. Положення про Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації (затверджено Указом Президента України від 24 травня 1996 р. №375/96).
3. Постанова Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів” від 19 березня 1997 р. №244.
4. Декрет Кабінету Міністрів України “Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення” від 8 квітня 1993 р. №30-93.
5. Положення про порядок припинення (заборони) господарюючими суб’єктами відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативних документів (затверджено постановою Верховної Ради України від 25 січня 195 р. №26/95-ВР).
6. Порядок та умови обов’язкового державного страхування посадових осіб Державного комітету України по стандартизації метрології та сертифікації та його територіальних органів (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12 лютого 1996 р. №196).
7. Витяг із Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст.27, 167, 169–171, 244).
8. Витяг із Закону України “Про захист прав споживачів” (ст. 23).
9. Порядок відрахування в дохід державного бюджету 10 відсотків вартості продукції, виготовленої з тимчасовим відхиленням від вимог відповідних стандартів щодо їх якості (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 9 листопада 1993 р. №86).
10. Постанова Кабінету Міністрів України “Про верифікацію(встановлення достовірності – Т. О.)сертифікатів про походження товарів з України” від 30 червня 1996 р. №846.
11. Положення про проведення митними органами верифікації сертифікатів про походження товарів з України (затверджено Наказом Державної митної служби України від 1 квітня 1997 р. №143).
12. Порядок визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. №1061).
13. Порядок митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов’язковій сертифікації в Україні (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1997 р. №1211).
14. Порядок проведення робіт із сертифікації продукції іноземних виробництв за схемами з обстеженням, атестацією та сертифікацією систем якості (затверджено Наказом Держстандарту України від 2 серпня 1996 р. № 329).
15. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про надання Торгово-промисловій палаті та її регіональним філіям права засвідчувати походження товарів і видавати сертифікати за міжнародними формами” від 14 лютого 1994 р. №79-р.
16. Порядок ввезення на митну територію України продукції, що імпортується та підлягає в Україні обов’язковій сертифікації (затверджено Наказом Державного митного комітету України і Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації від 10 травня 1994 р. №107/126 із змінами).
17. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про програму укладення угод про взаємне визнання сертифікатів відповідності з іншими країнами” від 8 листопада 1996 р. №703-р.
18. Положення про Національний автоматизований інформаційний фонд стандартів (затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 1 лютого 1995 р. №84).
19. Положення про Національний інформаційний центр із стандартизації та сертифікації міжнародної інформаційної мережі ISONET (затверджено Наказом Держстандарту України від 13 липня 1995 р. №245).
20. Положення про Національну раду з питань якості (затверджено Указом Президента України від 2 вересня 1997 р. №242/97).
21. Наказ Держстандарту України “Про проведення обов’язкової сертифікації продукції в Україні” від 30 червня 1993 р. №95.
22. Постанова Кабінету Міністрів України “Про вдосконалення контролю якості і безпеки харчових продуктів” від 9 листопада 1996 р. №1371.
23. Постанова Кабінету Міністрів України “Про подальше вдосконалення контролю за якістю лікеро-горілчаних виробів та виноробної продукції, що імпортується в Україну” від 30 червня 1996 р. №851.
