КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ, МЕНЕДЖМЕНТУ, СТРАХОВОЇ І БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
Кафедра фінансів
ВИПУСКНА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА
БАКАЛАВРА
на тему
“ФІНАНСОВИЙ ЛІЗИНГ”
Виконала:
студентка ІV курсу
спеціальності фінанси
Резник Вікторія
Науковий керівник:
канд. екон. наук, доцент
Пікус Руслана Володимирівна
Київ 2000
ПЛАН
Вступ …………………………………………………………………………….…. 3
І. Теоретичні основи фінансового лізингу ……………………………….……… 6
1. Становлення лізингу як самостійного інституту ………………… 6
2. Ознаки та види лізингу …………………………………………….…… 15
а) лізинг як економічна категорія ……………………………….… 15
б) об’єкти та суб’єкти лізингових відносин ……………….…… 16
в) класифікаційна характеристика видів лізингу …….……… 19
3. Привабливість та переваги лізингу ………………………………… 26
ІІ. Стан та розвиток лізингових відносин в Україні ……………………..… 31
1. Етапи та загальна система лізингового процесу …………….… 31
2. Підготовка та обгрунтування лізингової угоди ………..…….… 41
3. Правові норми договору лізингу …………………………..…...…… 46
4. Участь банків в лізингових операціях ………………………..…… 50
ІІІ. Застосування зарубіжного досвіду фінансового лізингу в практиці України …………………………………………………………………………………… 56
1. Стимулювання розвитку лізингових відносин ……………...… 56
2. Розвиток законодавчої бази лізингу в Україні ……………….… 61
3. Лізингова діяльність українських банків ………………….…….. 66
Висновок ………………………………………………………………..…….… 69
Література: …………………………………………………………………..… 74
ВСТУП
Актуальність обраної теми викликана розвитком лізингових операцій на Україні й інтеграції вітчизняного лізингу у світову фінансову систему. Ряд головних українських лізингових компаній вдало адаптували в наші умови досвід країн із розвинутими лізинговими відносинами. В західних країнах протягом останніх сорока років склалася висока культура проведення лізингових операцій, що вважаються найбільш складним різновидом банківської діяльності.
Рівень розвиненості лізингових відносин, як правило, є своєрідним показником розвиненості всієї економіки країни. У нас питома вага лізингу в загальному обсязі інвестицій у виробництво складає менше 1,5%, у той час як у країнах, що успішно розвиваються, цей показник досягає 25 - 30% і більше.
Для структурної перебудови народного господарства Україна гостро потребує інвестицій. По розрахунках Міністерства економіки, обсяг інвестицій необхідно потроїти, але інвестиційна активність стримується високими відсотками комерційних банків і несприятливим інвестиційним кліматом на Україні. Сьогодні в промисловості приблизно 57% машин і устаткування експлуатується понад десять років, що вкрай багато для підтримки конкурентноздатності економіки. З іншого боку, в промисловому виробництві зберігається величезне число незагруженого основного капіталу, що постійно потребує великих витрат - як на поточне обслуговування й утримання на балансі підприємств, так і не менше значних витрат на консервацію.
Ефективним виходом з такого становища, добре апробованим на Заході, - є лізинг - форма промислового інвестування, що дозволяє надавати додаткові гарантії інвесторам у порівнянні з традиційним кредитуванням.
Переваги лізингу в порівнянні з іншими засобами інвестування складаються в тому, що підприємствам даються не кошти, контроль за обгрунтованою витратою яких не завжди можливий, а безпосередньо засоби виробництва, необхідні для відновлення і розширення виробничого апарату.
Зацікавленість у лізингу виявляють представники малого бізнесу, що, не маючи достатніх засобів і не прибігаючи до притягнення кредитів, можуть в цьому випадку використовувати у виробництві нове прогресивне устаткування і технології.
У розвитку лізингу зацікавлені не тільки лізингоотримувачі, як споживачі устаткування, але і виробники, оскільки за рахунок лізингу розширюється ринок збуту виробленого ними устаткування.
Для інвесторів лізинг забезпечує, необхідний прибуток на вкладений капітал при більш низькому ризику (у порівнянні зі звичайним кредитуванням) за рахунок діючого захисту від неплатоспроможності клієнта.
Лізинг має високий потенціал активізації економічного співробітництва з закордонними країнами, в зв'язку з чим міжнародний лізинг одержує все більше поширення.
Метою дипломної роботи є розгляд лізингового процесу, видів лізингових угод, форм лізингу, аналіз розвитку лізингу в банках, формулювання шляхів розвитку лізингових відносин..
Задачами дипломної роботи є:
1) Дослідити український ринок лізингових послуг, шляхи і форми його розвитку в багатоукладній економіці.
2) Проаналізувати нормативну базу по лізингу на Україні, виявити її плюси та мінуси.
3) Дослідити проблеми економічного регулювання, оподатковування, і фінансування лізингу.
4) Розглянути можливості і шляхи вдосконалення міжнародного лізингу на Україні.
У першому розділі даної роботи докладно освітлюється історія виникнення лізингових відносин, робиться спроба відбити вплив історичних процесів, що стосуються даної сфери, на розвиток лізингу на початковому етапі в країнах Західної Європи і США.
Дається широке визначення поняття «лізинг». Широко розглядаються види і форми лізингової діяльності, що діють в світі, і знайшли своє застосування на Україні. Приводиться класифікація лізингових угод по різноманітних ознаках, і даються конкретні приклади їхнього практичного використання. Приводяться схеми, що дають чітке уявлення про лізингові взаємовідносини.
В другому розділі докладно освітлюються етапи лізингового процесу, розглядаються підходи виробника, лізингодавцята лізингоотримувача до укладання угоди. Згадується робота українських банків на ринку лізингових послуг.
Третій розділ пропонує можливі шляхи розвитку лізингу на Україні, детальний огляд законодавства щодо лізингу, розглянуто становлення лізингових взаємовідносин у нашій країні та реальна робота українських підприємств і організацій на ринку лізингових послуг.
Дослідження даних питань дозволяє виявити умови і намітити перспективи подальшого розвитку українського ринку лізингових послуг.
1
2
І. Теоретичні основи фінансового лізингу.
1.1. Становлення лізингу як самостійного інституту.
Прийнято вважати, що всі економіко-правові відносини, пов'язані з лізингом, ставляться до нового або новітнього періоду історії господарських взаємозв'язків. Проте це не так. Документи свідчать, що оренда (лізинг) відома людині з незапам'ятних часів.
Дійсно, ідея лізингу далеко не нова, хоча терміна “лізинг” (leasing) як такого ще не було. Розкриття сутності лізингової угоди виникло в далекі часи Аристотеля (384 / 383 - 322 р. м. до н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів у “Риториці”: “Багатство складається в користуванні, а не в праві власності”. Іншими словами, не обов'язково для одержання прибутку мати у власності майно, достатньо лише мати право користуватися їм і в результаті цього одержувати прибуток.
Орендні (лізингові) угоди були відомі і в часи, що багато передували IV сторіччя до н.е., тобто рокам, коли жив Аристотель. «Вони полягали, ще в древній державі Шумер і датуються приблизно 2000 роком до н.е. Так, глиняні таблички, виявлені в шумерському місті Ур, містять зведення про оренду сільськогосподарських знарядь, землі, водяних джерела, волів і інших тварин. Ці глиняні таблички, знайдені в 1984 році, розповідають про храмових священиків - арендодавців, що укладали договори з місцевими фермерами. Проте древні документи не обмежують сферу орендної практики державою Шумер, і не виключено, що оренда існувала й у більш древні часи, хоча поки до нас не дійшло ніяких зведень про цей час.
Інші древні цивілізації, включаючи греків, римлян, єгиптян, вважали оренду привабливим, доступним і часом єдино можливим засобом придбання устаткування, землі і домашньої худоби.
Древні фінікійци, що були відмінними моряками і торговцями, практикували оренду судів, що по своїй економіко-правовій суті дуже схожа з класичною формою сучасного лізингу устаткування. Множина короткострокових договорів оренди забезпечувала одержання судна й екіпажа. У сучасних умовах ці угоди відповідають операціям так званого “мокрого” лізингу. Довгострокові чартерні угоди підписувалися на термін, що покривав весь розрахунковий період економічного життя судів, і жадали від орендаря прийняти на себе більшу частину зобов'язань, що випливають із монопольного використання арендованих засобів.
Римському праву також був добре відомий комплекс майнових відношень, пов'язаних із володінням річчю без права власності. Ці відношення відбивалися як у договірному праві - у формі договору наймання речей (locatio-conductio rerum), так і в речовому праві- у виді так називаного сервітуту (servitus), тобто права користування чужим майном у визначених межах, а точніше, його різновиду - узуфрукта (usufructus), або особистого сервітуту, тобто права довічного користування чужою річчю і прибутками від них з умовою зберігання їх цілісності і господарського призначення. Імператор Юстиниан I (483 - 565 р. м.), що здійснив кодификацію римського права, відбив лізингові відносини у відомих Інституціях.
Саме в сполученні окремих елементів договірного і речового права полягає складність природи сучасного лізингу, що створює чимало правових проблем при його практичному використанні.
Лізинг в старожитності не був обмежений орендою будь-яких конкретних типів власності. Фактично з історії відомо, що орендувалися не тільки різноманітні типи сільськогосподарської техніки і промислове устаткування, але навіть військова техніка.
Перше документальне нагадування про практично проведену лізингову угоду ставиться до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник орендував у нормандских судовласників кораблі для вторгнення на Британські острови.
У Венеції також у XI сторіччі існували угода, схожа з лізинговими операціями: венеційці сдавали в оренду торговцям і власникам торгових судів дуже дорогі по тим часам якоря. По закінченні плавання вони поверталися власникам, які знову здавали їх в оренду.
У середньовіччя орендна діяльність була декілька обмежена. В оренду здавалися в основному сільськогосподарські знаряддя і коні. Проте час від часу відбувалися події, що породжували унікальні форми і предмети оренди. Так, у 1248 році була зареєстрована лізингова угода, відповідно до якої лицар Бонфис Манганелла Гаета орендувала зброю для участі в Сьомому Хрестовому поході. Потім він виплачував за них орендну плату, що в остаточному підсумку значно перевищила початкову вартість амуніції.
В ті ж часи операції, аналогічні сучасному лізингу, застосовувалися в Англії. Необхідно мати на увазі, що протягом сторіч оренда рухомого майна відповідно до Англійського поземельного закону признавалася неправомочною. Проте довгострокова оренда реальної власності припускалася й у багатьох випадках була єдиним доступним через жорстку систему земельного законодавства засобом придбання прав на використання землі. Тому предметом оренди частіше всього ставали фермерське устаткування і коні. У Великобританії одним із перших нормативних актів, що регулюють відношення, схожі з лізинговими, був Закон (Стомившись) Уельсу 1284 року (Statute of Wales).
Таким чином, оригінальна ідея поділу володіння і власності і можливості користуватися без володіння відоме праву з найдавніших часів.
На початку XX сторіччя у Великобританії в зв'язку з розвитком промисловості, збільшенням виробництва різноманітних видів устаткування зросло кількість товарів, що здаються в лізинг. Особливу роль у цьому зіграло розвиток залізничного транспорту і кам'яновугільної промисловості.
Власники кам'яновугільних копален спочатку купували вагони для перевезення вугілля, проте незабаром стала очевидна невигідність і неможливість такого фінансування. Виробництво вугілля збільшувалось, відкривались нові шахти, було потрібно усе більше вагонів. Цілком резонно, що невеличкі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення капіталу. Вони купували вагони для вугілля і здавали їх в оренду (лізинг) залізничним компаніям. З'явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг локомотивів і залізничних вагонів. При впорядкуванні договорів вони стали включати в нього право на купівлю (опціон), що давався користувачу по закінченні терміна лізингу. Однією з причин появи такої умови було те, що користувачі набагато акуратніше використовували вагони, якщо існувала перспектива їхнього наступного придбання у власність. Такі угоди одержали назву договорів оренди - продажу (hire-purchase). Подальший розвиток лізингу й оренди - продажу призвело до необхідності розмежування договорів лізингу й оренди - продажу.
У США також позначився попит на фінансування оренди різноманітних видів техніки й устаткування. Перший зареєстрований орендний договір персональної власності з'явився в США на початку XIII сторіччя, коли члени гільдії одержали по ньому в оренду коней, фургони і коляски. Надалі ріст лізингової активності визначався, як і у Великобританії, розвитком залізничного транспорту. При цьому проблеми росту були дуже схожі з англійськими. Залізничні компанії почали шукати можливості для одержання вагонів у користування, а не у власність, або виставляли приватним вантажовідправникам умова про самостійне надання вагонів. У результаті інвестори стали забезпечувати необхідну рентабельність вкладень, фінансуючи придбання локомотивів і залізничних вагонів. Керування устаткуванням здійснювалося через трасти, за яких стояли банки або трести, їх що створили. При цьому сертифікати трастів продавалися інвесторам і надавали їм право на одержання прибутків у розмірі визначених відсотків на розмір інвестицій. Як і при сучасних лізингових відношеннях, що управляє трастом (він, по суті, був главою лізингової компанії) сплачував виробнику за отримане від нього устаткування, а потім збирав орендну плату з користувача цього устаткування протягом усього терміна дії договору. Орендна плата за своїм розмірі повинна була покривати зобов'язання, що випливають із сертифікатів, випущених для продажу інвесторам.
На початку XX сторіччя багато залізничних лізингових компаній усвідомили, що зростаюче число вантажовідправників не бажає здійснювати довгострокове керування або монопольне використання вагонів, що передбачало надання устаткування в трастове (довірче) користування. Замість цього вони потребували лише короткострокового його використання. Трасти почали пропонувати контракти з більш коротким терміном дії. По закінченні контракту вагони повинні були повертатися арендодавцю, що зберігав за собою право власності. Такі орендні договори заклали початок операційного лізингу.
Розвиток економічних відносин обумовило зацікавленість виробників техніки й устаткування в одержанні необхідного фінансування виготовлення своєї продукції. Ця обставина, у свою чергу, викликала в США на початку XX сторіччя хвилю нового виду кредитування - кредиту, виплачуваного вроздріб. Виробники і продавці вважали, що вони зможуть продати більше, якщо поряд із необхідним устаткуванням запропонують більш привабливий для клієнта план - графік виплат. Звідси бере початок практика лізингового фінансування, забезпечуваного продавцями - даний вид лізингових відношень залишається дотепер найважливішим інструментом постачань по лізингу.
Перший відомий ужиток терміна “лізинг” (про це пише австрійський дослідник В. Хойер у своїй книзі “Як робити бізнес у Європі”) ставиться до 1877 року, коли телефонна компанія “Bell” прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду, тобто встановлювати устаткування в будинку або офісі клієнта тільки на основі орендної плати. Ця операція зробила сильний вплив не тільки на розвиток зв'язку. Цікавлячись прибутком від надання специфічних по тому часу фінансових послуг, виробники нової техніки були також зацікавлені в захисті технології, що складає предмет їхньої власності, втіленої в нових машинах. Тому багато хто високо оцінив оренду устаткування, що дозволяє їм на відміну від простого продажу захистити своє монопольне право на використання “ноу-хау”. Аналогічно “Bell” компанія “Hughes”, що виготовляє інструменти, зберігала контроль над цінами, надаючи свій спеціалізований 11-ти гранный бур тільки на умовах оренди. Компанія “U. S. Shoe Machenery”, що робила устаткування для виготовлення взуття, використовувала угоди, що зв'язували клієнтів винятково з її власною продукцією. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і зажадало від виробників виставити устаткування на вільний продаж.
Під час другої світової війни уряд США активно використовував так звані контракти з фіксованою рентабельністю (cost - plus contracts). Це забезпечувало ще один важливий стимул для розвитку орендного бізнесу, тому що в більшості контрактів урядовим підрядчикам дозволялося встановлювати визначений рівень прибутковості стосовно витрат. Ці підрядчики розуміли, що велика частина їхніх товарів або послуг необхідна уряду, лише поки йде війна, і що, цілком ймовірно, контракти не будуть відновлені після її закінчення.
Таким чином, промисловці зіткнулися з ризиком неповернення витрат на устаткування, придбаного для виконання конкретного урядового проекту. Крім того, спеціалізовані верстати і машини взагалі могли мати дуже обмежену ринкову вартість у мирний час. Урядові підрядчики усвідомили, що оренда промислового устаткування на термін, обмежений договором оренди (на противагу покупці), мінімізує ризик. У тих випадках, коли були потрібні великі спеціалізовані машини й інструменти, сам уряд повинен виступати перед підрядчиками в ролі арендодавця.
У це ж час став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов'язаний із транспортними засобами. У 30-е роки Генри Форд ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Проте «законним батьком» автомобільного лізингового бізнесу рахується Золли Фрэнк - торговий агент із Чикаго, що на початку 40-х років першим запропонував довгострокову оренду автомобілів.
У Росії з поняттям “лізинг” познайомилися під час другої світової війни, коли в 1941 - 1945 роках по lend - lease здійснювалися постачання американської техніки.
Проте дійсна революція в орендних відносинах відбулась в Америці на початку 50-х років нашого сторіччя. У оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини і механізми, суду, літаки і т.д. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробило і реалізувало державну програму його стимулювання.
«Першим акціонерним товариством, для якого лізингові операції стали основним видом діяльності, є створена в 1952 році в Сан-Франциско відома американська компанія “United States Leasing Corporation”. Заснував компанію Генри Шонфельд. Спочатку він створив компанію для однієї конкретної лізингової угоди, але потім зрозумів, що лізингової бізнес може стати дуже перспективним, і в результаті на світло з'явилася “United States Leasing Corporation”. Лізингові операції досить швидко переткнули межі США і, отже, з'явилося таке важливе для розвитку лізингового бізнесу поняття, як “міжнародний лізинг”. Через декілька років компанія початку відчиняти свої філії в інших країнах (насамперед у Канаді в 1959 році). Надалі вона стала іменуватися “United States Leasing International”» (14, стор. 101).
Комерційні банки США почали брати участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Розширенню лізингового бізнесу сприяло прийняте в 1971 році рішення Ради керуючої Федеральної резервної системи, що дозволило банкам створювати дочірні фірми для сдачі в оренду устаткування, а потім і нерухомості.
У країнах континентальної Європи лізингові компанії стали створюватися в першій половині 60-х гг XX в. На відміну від США і Великобританії тут правове середовище для розвитку лізингу виявилось менш сприятливе в силу особливостей західноєвропейської системи права. Ці особливості докладно проаналізовані проф. М. Джованьоли у фундаментальному дослідженні «Лізинг в Європі - розвиток і юридична природа». На його думку, уся складність перенесення лізингу на європейський грунт полягала в тому, що основна ідея поділу права власності і права володіння була в принципі далека від романо-германскої правової системи. Проф. Джованьоли посилається на приклад іншого типового інституту: англо-американського права - довірчу власність (trust), що не одержала широкого визнання в Європі.
Нагадаємо коротенько, що таке довірча власність. Фундатор відчужує приналежне йому майно на користь іншої особи - довірчого власника. Останній використовує це майно тільки з метою, визначеною фундатором і в інтересах третьої особи, що також установлюється фундатором. Право власності розподіляється тут між трьома учасниками відношень, причому довірчий власник, що реально володіє майном і має прибуткиз нього, позбавлений можливості цими прибутками користуватися, оскільки зобов'язаний цілком передавати їх третій особі. Для європейської системи права потрійний характер відношень власності, властивоий інституту довірчої власності, дійсно виявився непереборною перешкодою.
При лізингу поділ права власності в самому загальному виді відбувається, як уже відзначалося, тільки між власником майна і його фактичним власником, що користується майном і одержує від цього прибуток. Тому важко погодитися з твердженнями проф. Джованьоли про відсутність у Європі серйозних правових передумов для розвитку лізингу. Як відомо, європейська правова система базується на римському праві, у котрому вже було закріплене поділ права власності на майно і права володіння ім. Інша справа, що інститут лізингу не відразу одержав у Європі адекватну законодавчу і нормативну базу, а його швидка еволюція зажадала переосмислення багатьох устояних юридичних постулатів, що завжди і скрізь давалося нелегко. Сьогодні, незважаючи на всі складності, лізинг успішно розвивається в більшості європейських країн. Підйоми в розвитку лізингу збігаються з відновленням засобів виробництва в зв'язку з переходом на енергозберігаюче устаткування, вступом ряду країн світу в стадію інформаційного товариства, що викликає посилення попиту на інформаційне устаткування, посиленням підтримки малих форм підприємницької діяльності, а також із здійснюваним нині в багатьох країнах переходом до політики промислової екології, що пред'являє попит на інвестиції в природоохоронні технології, що не завжди може бути задоволений за рахунок власних ресурсів або банківських кредитів.
На сьогоднішній день в Західної Європі склалася така структура лізингового ринку. На першому місці за обсягом лізингових операцій знаходиться лізинг автомобілів; на другому - промислове устаткування; далі випливають комп'ютери й офісне устаткування; транспортні засоби виробничого призначення, літаки, залізничні вагони і локомотиви.
В Україні становлення ринку лізингу знаходиться на початковій стадії, однак найближчим часом варто чекати його поступового розвитку як у зв'язку з притаманними йому можливостями, так і завдяки державній підтримці.
1.2. Ознаки та види лізингу.
а) лізинг як економічна категорія;
Відносно економічної сутності лізингу не існує єдиної думки економістів. Його зміст та роль в теорії трактуються по-різному. Одні розглядають лізинг як одну з форм кредитування підприємницької діяльності, другі цілком ототожнюють його з довгостроковою орендою або однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до відносин найму або підряду, треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва або права користування чужим майном, а четверті інтерпретують лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням.
