РефератБар.ру: | Главная | Карта сайта | Справка
Лизинг. Реферат.

Разделы: Финансовый менеджмент | Заказать реферат, диплом

Полнотекстовый поиск:




     Страница: 4 из 5
     <-- предыдущая следующая -->

Перейти на страницу:
скачать реферат | 1 2 3 4 5 






У випадку позитивного прийняття рішення, лізингодавець інформує лізингоодержувача про свою готовність до вступу в лізингові відносини і направляє постачальнику устаткування замовлення-наряд.

2.3. Правові норми договору лізингу.

Умовно можна виділити три етапи лізингової угоди. На першому (попередньому) етапі здійснюється підготовча робота, що передує заключенню ряду юридичних договорів, проведення якої зумовлено складним характером багатосторонніх відносин при лізингу, необхідністю детального вивчення всіх умов і особливостей кожної угоди; вирішується питання фінансування угоди. На даному етапі оформлюються заявки майбутнього лізингоодержувача, готуються заключення про кредитоздатність клієнта і розраховується єфективність лізингового проекту. Все це відображається в направляємому постачальнику замовленні-наряді.
Головну роль в організації управління лізингом відіграє другий етап. На цьому етапі проводиться юридичне закріплення лізингової угоди. Оформлюються наступні документи:
- договір про купівлю-продаж об’єкта лізингу в експлуатацію;
- акт про прийняття об’єкта лізингу в експлуатацію;
- лізингова угода;
- договір на технічне обслуговування передаваємого в лізинг майна;
- договір на страхування об’єкта лізингу.
Третій етап лізингового процесу – період використання об’єкта лізингу. Він супроводжується відображенням лізингових операцій в бухгалтерському обліку і звітності. На даному етапі проводиться виплата лізингодавцю лізингових платежів і після закінчення строку лізингу оформлюються відносини по подальшому використанню об’єкта лізингу
Розподіл прав і обов'язків арендодавця й орендаря визначаються особливостями механізму лізингових відносин. Класичний лізинг зв'язує трьох осіб: виробника устаткування, його споживача (арендодавця) і орендаря. Проте учасники лізингових відносин пов'язані між собою не одним а двома окремими договорами.
Арендодавач укладає договір купівлі - продажу з виробником або постачальником обраного орендарем устаткування і договір фінансової оренди (лізингу) з орендарем.
Договори купівлі продажу і лізингу взаємозалежні. У договорі купівлі-продажу, арендодавець вказує, що устаткування купується з метою віддачі його в оренду. Майно, що є предметом договору фінансової оренди (лізингу), безпосередньо передається орендарю виробником (продавцем) у місці перебування орендаря, якщо інше не передбачено договором фінансової оренди. У договорі купівлі-продажу вказується термін надання майна орендарю, а якщо такий термін не зазначений, у розумний термін, орендар вправі, якщо прострочення відбулося по обставинах, за які відповідає арендодавець, зажадати розірвання договору фінансової оренди (лізингу) і відшкодування збитків.
У імперативній формі можна визначити такі основні обов'язки учасників лізингового договору.
Лізингодавець повинен:
a) купити майно;
b) повідомити продавця про те, що одержано майно, призначене для передачі його в лізинг визначеній особі;
c) надати майно в тимчасове володіння і користування лізингоотримувачу.
Лізиногоотримувач зобов'язаний:
a) використовувати лізингове майно тільки в підприємницьких цілях відповідно до його призначення і вимоги договору;
b) робити лізингові платежі в порядку і терміни, установлені договором.
Права й обов'язки учасників договору лізингу деталізовані в ст.11, 12 Закону «Про лізинг». Обсяг прав і обов'язків розрізнений у залежності від того, який тип і вид лізингу підлягає договірному врегулюванню.
Так, при здійсненні фінансового лізингу, лізингоотримувач вправі пред'явити вимогу якості і комплектності, термінам постачань і інші вимоги, установлені договором купівлі-продажу, безпосередньо до продавця. При здійсненні оперативного лізингу відповідає за недоліки переданого в лізинг майна сам лізингодавець. При виявленні таких недоліків, лізингоотримувач вправі зажадати від лізингодавця безоплатного усунення недоліків предмета лізингу, зменшення лізингових платежів або відшкодування своїх витрат, пов'язаних з усуненням недоліків даного предмета лізингу. Лізингодавач не відповідає за недоліки переданого в тимчасове володіння і користування майна, якщо вони були заздалегідь обговорені при скаладанні договору лізингу, або були заздалегідь відомі лізингоотримувачу, або могли бути виявлені лізингоотримувачем під час огляду предмета лізингу або перевірки його справності.1
Крім прав, прямо передбачених Цивільним кодексом, що регулює права орендаря й арендодавця в частині фінансової оренди, вони мають комплекс прав, властивих їм і при інших видах орендних відношень.
Так орендар (лізингоотримувач) має право за згодою арендодавця здавати майно, що складає предмет договору фінансової оренди в суборенду (сублізинг) - особливий вид відношень, що виникають у зв'язку з передачею права користування предмета лізингу третій особі. Не припускається лише передача лізингоотримувачем третій особі своїх зобов'язань по виплаті лізингових платежів.
Орендар може також, за згодою арендодавця, передати в заставу предмет лізингу. Застава повинна бути оформлена окремим договором, між орендарем (лізингоотримувачем) і його кредитором. Лізингодавач може також використовувати свої права у відношенні предмета лізингу в якості застави третій особі, як учаснику лізингової угоди, так і не учаснику лізингової угоди. При цьому ризик вилучення застави на користь третьої особи розглядається як явне порушення умов договору лізингу з боку лізингодавця. Якщо предмет лізингу є придбаним за рахунок притягнутих засобів і є предметом застави за договором на притягнення засобів, його повторна застава не провадиться.
У тих випадках, коли предметом договору лізингу є складне спеціалізоване устаткування (комп'ютери, обчислювальні машини і т.д.) укладають договір лізингу з додатковим умовами, що породжує виникнення нового комплексу обов'язків у лізингодавця по наданню додаткових послуг лізингоотримувачу, що робляться як до початку користування, так і в процесі користування предметом лізингу. Комплекс, наданих додаткових послуг, як і багато інших питань, сторони можуть врегулювати в договорі фінансової оренди самостійно.
Як правило, лізингодавець робить додаткові послуги по здійсненню монтажних, пусконалагоджувальних робіт, навчанню персоналу, післягарантійному обслуговуванню, ремонту предмета лізингу і виконання інших робіт, без котрих неможливо використовувати предмет лізингу.

2.4. Участь банків в лізингових операціях.

Cуб'єктом лізингових операцій може бути банк. Його участь може бути як безпосередня, так і опосередкована.
У першому випадку банк безпосередньо виступає лізингодавцем відповідно до закону України “Про банки і банківську діяльність”. Для здійснення лізингових операцій банк повинен сформувати в своїй структурі спеціальний відділ або в складі кредитного відділу – спеціальну групу.
Таким чином у банків з'являється можливість здійснювати нові прог-ресивні форми обслуговування, що відрізняються від традиційного довго-строкового кредитування наданням додаткових послуг в сфері маркетингу та організації виробництва на базі передової техніки і технології.
Процес становлення лізингового бізнесу в Україні можна умовно поділити на два періоди. Перший припадає на 1989-1995 роки, коли такі операції здійснювали лише комерційні банки. У другому - 3 1995 й по сьогодні - у цій сфері працюють також спеціалізовані лізингові компанії, створені як за участі банківського капіталу так і без нього.
Переломним етапом становлення та розвитку лізингових відносин став 1998 рік, коли було прийнято основні законодавчі акти, що регулюють цей вид діяльності, зокрема Закон України "Про лізинг"*.
Отже, ринок лізингу в Україні перебуває на надзвичайно ранній стадії розвитку. Українська лізингова асоціація була формально заснована в червні 1997 року. До неї ввійшло 16 лізингових компаній із загальною кількістю 100 чоловік. За даними асоціації, кількість лізингових компаній зростає, причому деякі з них засновані, але лізинговою діяльністю не займаються. Ті ж компанії, які функціонують, здебільшого виконують роль агентів чи посередників між постачальниками устаткування і кінцевими
--------------
*. Мринська О. Роль банків у сфері лізингового бізнесу // Вісник НБУ.- 1999.-№ 6.- с.62.

споживачами. Обсяг місцевих лізингових операцій, що фінансуються з внутрішніх джерел, досить низький і оцінюється на рівні 10 млн. доларів США. Усі інші операції, повязані з лізингом або подібні до нього, фінансуються міжнародними постачальниками устаткування.
Останнім часом процес впровадження лізингу в Україні помітно пожвавився, з’явилися нові компанії як державного, так і комерційного спрямування. Непідробний інтерес до нової ринкової структури почали виявляти банки, страхові компанії. Зрозуміло, це ті фінансові інституції, які можуть стати реальними каталізаторами процесу утвердження лізингу.
Якщо банк виступає лізингодавцем, він має такі переваги:
- розширюється коло банківських операцій, росте число клієнтів і відповідно збільшується доход банку;
- знижується ризик втрат від неплатоспроможності клієнтів. При здійсненні лізингових операцій банк залишається власником майна, що передано в оренду, і я якщо порушуються умови угоди, може вимагати повернення майна;
- банк має право нараховувати на майно, що передається в оренду, амортизаційні відрахування, які не підлягають оподаткуванню і можуть бути джерелом засобів для придбання нового майна;
- банк отримує доходи у вигляді комісійних за лізингом.
Разом з тим слід зазначити, що здійснення лізингових операцій на данному етапі пов'язано з певними труднощами. Перш за все, спеціалісти, що займаються лізинговими операціями в банку повинні мати глибокі знання в сфері комерції та організації кредитування, визначення попиту та пропозиції нового та вже використовуваного обладнання, технології виробництва і технічного обслуговування обладнання, бухгалтерського обліку та аудиту, а також у сфері законодавства, оцінки ризиків, страхування майна.
Щодо роботи банку, можна визначити цілком своєрідні, відмінні від традиційних кредитних зв'язків взаємовідносини. Це обумовлено подвійною роллю банку. З одного боку, купуючи машини, обладнання, транспортні засоби, він є покупцем, а з іншого, здаючи все це в оренду за лізинговою угодою - лізингодавцем.
Однак більшість банків віддають перевагу опосередкованим формам участі у лізингових угодах. Ці форми такі:
- створення власної дочірньої лізингової компанії;
- створення разом з іншими банками, кредитними установами, іншими суб'єктами господарювання спільних лізингових компаній;
- кредитне обслуговування лізингових компаній.
Вказані форми в цілому забезпечують вищу ефективність, ніж безпосередня участь банків у лізинговому бізнесі. Пояснюється це перевагами спеціалізації лізингових компаній, тобто тим, що тут вивчення ринку, організаційна структура, глибше вивчення специфіки лізингу, реклама – все підпорядковано розв'язанню одного завдання - забезпеченню успішної лізингової діяльності. Щоправда, це не означає, що лізинговий відділ якого-небудь банку не може в силу своїх творчих та розумових здібностей налагодити цю справу в себе. Але так чи інакше, 75-80% загальної кількості лізингових компаній у світі або створені банками, або контролюються ними.
Безумовно, основне гарантійне навантаження в ході реалізації лізингового проекту буде припадати на банки, страхові компанії, лизингоотримувачів і лізингодавців, виробників устаткування. Тому важливо узагальнити існуючий досвід розробки схем надання гарантій для порозуміння і балансу інтересів ділових партнерів.
Президент Європейської асоціації лізингових компаній (Leaseurope) Марко Байерт звернув увагу лізингодавців на те, що на заході найкраще забезпечення - це право власності. По оцінці експертів, сьогодні на світовому фінансовому ринку 50 відсотків кредитів видається під заставу лізингових операцій, тобто під заставу майна, що здається в лізинг.
Гарантії в кожному конкретному випадку можуть мати різноманітну форму й об’єм у залежності від якості самого лізингоотримувача і/або його бізнесу, результатів його господарської і фінансової діяльності за попередні роки, усталеності ділових зв'язків, репутації, кола його контрагентів і стабільності партнерства.
У якості забезпечення лізингової угоди можуть виступати:
1. Банківська гарантія (контргарантия) і/або векселя прийнятних банків, тобто порука банку за свого клієнта перед банком, що фінансує лізингову угоду, на випадок невиконання клієнтом тих або інших зобов'язань.
2. Векселя підприємства, авальовані надійними українськими банками.
3. Векселя значних бюджетних організацій і підприємств.
4. Фонди в покриття гарантій лізингових платежів.
5. Поручництво надійних компаній.
6. Застава цінних паперів.
7. Застава ліквідного товару в обороті.
8. Застава нерухомості.
9. Гарантія оберненого викупу постачальником.
10. Підтверджені в уповноважених банках форвардні контракти на постачання готової продукції в обсягах не менше і по ціні не більше визначених на момент висновку відповідних договорів.
11. РЕПО ліквідних акцій.
12. Експортний виторг по контрактах з експортерами в уповноваженому банку.
13. Застава іншого майна й активів.
14. Підтверджені гарантії державних і муніципальних фондів із лімітами в уповноважених банках.
15. Вартість устаткування, наданого в лізинг, також може розглядатися як часткове покриття.

В Україні одним із перших банків, що почав проведення лізингових операцій, є АКБ "Україна". Оскільки лізингова операція належить операцій із високим ступенем ризику, тут застосовуються традиції англійської банківської системи, а саме: створена спеціалізована структура - "Фінансово-лізинговий будинок" банку "Україна", який акумулює ризик, повязаний із проведенням цих операцій. Таким чином, поза ризиком залишаються дві головні банківські функції: ощадна й розрахункова.
Банком сформовано "Програму розвитку нових виробництв", що передбачає його фінансову участь у придбанні вітчизняних і іноземних технологій та устаткування, цілісних виробничих комплексів. Уже діє лізинговий договір на постачання в Україну мікроавтобусів СП "IVECO-КрАЗ" на суму 3 мільйони доларів.
За даними фахівців банку "Україна", сьогодні вартість лізингових операцій для лізингоотримувача складається з таких витрат (залежно від виду лізингу та вартості кредитних ресурсів цифри можуть відрізнятися):
1. Залучення іноземних кредитів для лізингової операції-7-9% річних.
2. Вартість гарантії банкуз3-5% (гарантія видається закордонній установі під кредит).
3. Маржа лізингової компанії-7-8%.
Загальна вартість операції-17-22% річних.

Перш ніж банк видасть кредит, лізингова компанія розробляє для клієнта найефективніші умови торгової операцї, фінансові схеми її забезпечення, здійснює страхування майна та укладає лізинговий договір.
"Сьогодні банки не займаються безпосередньо цією вельми потрібною для нашої країни формою бізнесу з ряду обєктивних причин:
- вони не можуть надавати послуги довготермінового характеру;
- банкам дозволено купувати об'єкти лізингу для подальшої передачі їх лізингоотримувачу лише за власні кошти;
- банки повинні володіти нерухомим майном загальною вартістю до 10% від обсягу власного статутного капіталу;
- встановлено високі процентні ставки за кредитами від Національного банку;
- для банків-лізингодавців не передбачено інвестиційних пільг.
Зважаючи на зазначені фактори, українські банки надають перевагу опосередкованій участі у лізинговому бізнесі - створюють лізингові компанії. Тобто йдеться про непряму участь банківського капіталу у лізинговому бізнесі. Але, навіть обравши такий шлях, банк наштовхується на досить відчутну перепону: сума , яку він має право інвестувати, не повинна перевищувати 25% від його власного капіталу. Відтак невеликі та низьколіквідні комерційні банки не взмозі брати участь у лізинговій діяльності.
Сьогодні, окрім "Фінансово-лізингового будинку" банку "Україна" в Україні діють також лізингові компанії "Аваль-лізинг" (заснована на базі банку "Аваль" ), "Укрексімлізинг" (створена Укрексімбанком 1997 року ) та Харківська регіональна лізингова компанія "Реал банк".
Уклавши договір із Державним лізинговим фондом (ДЛФ), компанія працює частково на отримані від нього бюджетні кошти".

1

ІІІ. ЗАСТОСУВАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ У ПРАКТИЦІ УКРАЇНИ.

3.1. СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ЛІЗИНГОВИХ ВІДНОСИН

Лізинг є відносно новим видом діяльності на українському ринку, тому потребує фінансування. На думку І.Яковенко, голови комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, фінансове забезпечення національних, регіональних, галузевих та місцевих програм розвитку лізингу повинно здійснюватися щорічно за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел. Обсяг обов'язкових коштів, які щорічно виділяються на підтримку лізингової діяльності, повинен зазначатися у видатковій частині бюджетів усіх рівнів окремим рядком. Управляти коштами потрібно через Національний фонд сприяння розвитку лізингу. Це повинна бути некомерційна структура зі статусом юридичної особи, що створюється з метою фінансування програм, проектів і заходів, спрямованих на підтримку і розвиток лізингової діяльності шляхом акумулювання бюджетних і позабюджетних коштів, інвестування коштів підприємницьких структур (у тому числі приватних та іноземних), доходів від власної статутної діяльності, а також добровільних внесків юридичних і фізичних осіб. Поряд із реалізацією цих цілей фонд, в умовах підвищених ризиків, виступив би гарантом при кредитуванні та інвестуванні за рахунок інших джерел.
Діяльність фонду, на його ж думку, необхідно спрямовувати за такими трьома основними напрямками:
§Пільгове кредитування суб'єктів лізиногової діяльності;
§Надання гарантійних зобовязань суб'єктам лізингової діяльності при оформленні кредитів (інвестицій) для реалізації лізингових договорів;
-----------
Яковенко І. Основні напрями розвитку лізингу в Україні // Вісник НБУ.-1997.-№ 2.-с.30.
§Створення і фінансове забезпечення об'єктів інфраструктури підтримки
лізингової діяльності.
За аналогією з Національним фондом доцільно створювати галузеві (міжгалузеві), регіональні (міжрегіональні) і місцеві фонди сприяння розвитку лізингу.

Значно сприяє розвитку інституту лізингу високоякісне програмне забезпечення, яке мають сьогодні практично всі великі лізингові фірми промислово розвинутих країн. Вступивши до "Євролізингу", Україна також отримала нагоду використовувати інформаційну систему руху арендованих машин та устаткування в межах єдиного загальноєвропейського ринку.
Стимулюють розвиток лізингового бізнесу спеціальні міжурядові угоди щодо прикордонних областей між Україною, Росією та Білоруссю, створення вільних економічних зон в Україні, формування спільного лізиногового простору між Україною та Росією.
Співробітництво із країнами СНД в цьому питанні дасть змогу Україні значно підвищити ефективність ринкових взаємовідносин, скоротити терміни модернізації виробничих потужностей, зупинити процес втрати традиційних ринків збуту продукції національного походження, передусім продукції галузей високих технологій та машинобудування. Треба терміново поновлювати на нових економічних принципах інтеграції міждержавні виробничі відносини з допомогою лізингу, який може виступити як один із найперспективніших договірно - правових інструментів.
Саме цій меті служитиме єдина нормативно-правова база країн-учасниць СНД, їх юридична рівність, верховенство закону, еквівалентність при здійснені лізингових операцій, різноманітність форм міждержавного лізингу тощо.
Роль координатора, методологічного центру реалізації найбільших міждержавних лізингових програм та напрямків діяльності буде покладено на некомерційний орган - Лізингову конфедерацію Співдружності незалежних держав.
Асоціації Укрлізинг, Рослізинг та Біллізинг ведуть активну підготовку установчих документів і необхідних організаційних умов для її утворення, в тому числі широку програму підвищення кваліфікації кадрів, що працюють у галузі міжнародного лізингу.
Розвиток міжнародного лізингу насамперед у межах СНД спроможний підштовхнути процеси приватизації, конверсії, оновлення технологічного парку нинішніх підприємств та створення нових виробництв, оптимізувати використання наявних основних фондів і на вигідних умовах отримати найсучасніше вітчизняне й закордонне устаткування, що сприятиме раціональному розміщенню і використанню основних засобів виробництва. Доказом цього є багаторічна практика використання лізингу провідними зарубіжними країнами.
За прогнозами фахівців, до кінця цього тисячоліття майже одна третина всієї виробленої продукції надходитиме у сферу міжнародного обміну за лізингом.
Безумовно, лізинг має право на існування і повинен розвиватися й заохочуватися, так як за великої капіталомісткості українських підприємств лізинг може послужити інвестиційним "трампліном" для залучення в господарський обіг значних капітальних ресурсів.
Практичним досвідом для розвитку лізингу в Україні є досвід східноєвропейських країн, які мають з Україною спільні риси розвитку. В цьому відношенні показником є Польща, де так само, як і в нашій країні, лізингові операції здійснюються спеціалізованими компаніями, які підконтрольні банкам. Але їхня форма організації лізингу має ряд суттєвих переваг:
1. Лізингова фірма, що контролюється банком, отримує можливість залучати пільгові кредити для розширення своєї діяльності, по яким звичайно фінансується власна діяльність банку.
2. Банки мають у своєму розпорядженні великі можливості по встановленню справжньої платоспроможності лізингоодержувача. Це дозволяє даному типу лізингових компаній приймати рішення на підставі більш достовірної інформації.
Взаємодія лізингової компанії і банку дозволяє використовувати широкий спектр інструментів оптимізації комерційної діяльності. Одним із таких інструментів, широко практикуємих у Польщі, став форфейтинг. В даному випадку переуступка арендодателем прав по отриманню платежів від арендатора банку за поставлене раніше устаткування суттєво полегшує останньому розпорядження заставним майном арендатора.
Банки вбачають у застосуванні лізингової схеми фінансування не стільки можливості розширення спектра надання послуг, скільки вихід із нинішньої ситуації з кредитуванням. Вихід цей - у поступовому нарощуванні обсягів лізингових операцій, які витісняють менш надійно забезпечені, а тому високоризикові інвестиційні кредити. В першу чергу банками передбачається використовувати фінансовий лізинг"[18, 29].
Отже, необхідно всіляко, бажано на державному рівні підтримувати розвиток інституту лізингу, вчасно вирішувати проблеми, що виникають на шляху його впровадження. Останнім часом структури різних рівнів, які зацікавлені в його поширенні сприяють його становленню і продовжують створювати необхідні для цього передумови.
Передумови (історичні, економічні, організаційно-технічні, суспільно-політичні, науково-дослідні, соціальні та правові), які вже реально існують та ряд необхідних, без яких неможливе формування сфери розвитку лізингу приведені в таблиці.

Передумови розвитку лізингу в Україні



№
П\п
Структура передумов
Зміст передумов

1.
Історичні

1.1. Наявність традицій арендного підприємництва
1.2. Можливість використання досвіду арендних відносин в період економічних реформ


2.
Економічні

2.1. Необхідність розвитку ринкових відносин, в тому числі через формування ефективних елементів ринкової інфраструктури
2.2. Об'єктивна потреба в нових формах і джерелах кредитування і інвестування
2.3. Зміни ситуації в збутовій політиці машинотехнічної продукції
2.4. Потреба в більш раціональному розміщенні і використанні основних засобів виробництва
2.5. Структурні зміни в сфері матеріального виробництва і послуг юридичним особам
2.6. Наявність зацікавленості зарубіжних лізингових компаній до розширення зв'язків зі споживачами в Україні
2.7. Можливість виходу українських товаровиробників з допомогою лізингу на ринки інших країн


3.

Організаційно-технічні
3.1. Наявність досвіду зовнішньоторгових арендних операцій
3.2.Участь банківських установ в лізингових операціях
3.3. Зацікавленість вітчизняних підприємців в фінансовій лізинговій діяльності
3.4. Проведення процесу реструктуризації великих підприємств з елементами лізингу
3.5. Початок процесу створення спеціалізованих лізингових компаній

4.
Суспільно-політичні

4.1. Державна політика, що поширюється в області лізингу
4.2. Наявність спеціалізованої суспільної організації "Лізинговий фонд"
4.3. Створення Укрлізинга


5.
Науково-дослідні

5.1. Відомість для спеціалістів лізингу як метода стимулювання розвитку виробничих сил
5.2. Наявність зарубіжних наукових школ в області лізингу
5.3. Зацікавленість в дослідженні проблем лізингу


6.
Соціальні

6.1. Підвищення рівня життя через оновлення основних засобів
6.2. Підвищення зайнятості через збільшення збуту продукції


7.
Правові

7.1. Створення основ законодавства про лізинг
7.2. Встановлення пільг по лізинговим операціям


     Страница: 4 из 5
     <-- предыдущая следующая -->

Перейти на страницу:
скачать реферат | 1 2 3 4 5 

© 2007 ReferatBar.RU - Главная | Карта сайта | Справка