Лизинг. Реферат.

Страница: 5 из 5
<-- предыдущая следующая -->

Перейти на страницу:
скачать реферат | 1 2 3 4 5

3.2. РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВЧО Ї БАЗИ ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ

Надійне правове забезпечення лізингових відношень -гарантія і застава успішного розвитку лізингового бізнесу. Правова ж непевність відносин із партнерами, а в ряді випадків незахищеність як лізингодавців, так і лізингоотримувачів різко збільшують ступінь ризику лізингових угод і є причиною, що стримує підприємницьку ініціативу.
Відповідно до законодавства більшості розвинених країн пере-дача в оренду машин і устаткування на умовах лізингу донедавна регу-лювалася загальними нормами, що визначають відношення сторін при передачі майна в тимчасове користування. При цьому в нормативних актах була відсутня термінологічна певність і однозначність. Останнім часом у цивільному праві ряду закордонних країн приведені юридичні визначення лізингу й окремих його видів, а в деяких прийняті відповідні законодавчі акти. За рівнем правового забезпечення лізингових відношень можна виділити трьох основні групи країн:
-спеціальні закони, що мають, що регулюють лізингові угоди (континентальні країни Західної Європи: Франція, Бельгія, Італія);
-спеціальні підзаконні акти, що мають, (країни ”загального права” - Англія, Австралія);
-країни, що не мають спеціального законодавства ( США, Німеччина).*
Для законів, прийнятих у країнах першої групи, характерно те, що в них регламентуються взаємовідносини не тільки між основними партнерами (лізингодавцем і лізингоотримувачем), але і між лізинговою компанією і постачальником, тобто весь комплекс тристоронніх майнових відношень, що виникають при лізингу.
В другій групі країн правове регулювання лізингу здійснюється в залежності від вартості майна, переданого в тимчасове користування, і від суб'єктів лізингової угоди. Наприклад, у законодавчій практиці Англії за умови, що вартість предмета лізингу не перевищує 2000 фунтів стерлінгів, а користувачем є юридична особа, застосовуються норми закону про оренду-продаж 1965 року. Всі інші випадки, що не підпадають під ці умови, регламентуються нормами «загального права».
У країнах третьої групи стосовно до лізингових угод широке використання знаходять також загальні положення цивільного і торгового права.
Довгий час Україна відносилася до числа країн, що не мають
спеціального законодавства по врегулюванню лізингових відношень, але в
---------------
* Чекмарева Е.Н. Правовое обеспечение лизинга. // Хозяйство и право, 1994, №6, с.21.
1998 році було прийнято основнийнормативний документ, що регулює лізингову діяльність в Україні - Закон України “Про лізинг”.
В Законі передбачено два види лізингу (фінансовий та оперативний) і три форми лізингу: зворотній, пайовий (колективний) та міжнародний.
Головною хибою українського законодавства щодо лізингу є те, що основним регулюючим параметром у лізингових угодах встановлено строк амортизації, який і є головним гальмом. У цьому питанні закон “Про лізинг” суперечить чинному закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з яким оперативний лізинг і фінансовий лізинг можуть бути використані на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, тобто по суті для фінансового лізингу нижня межа строку є нульовою.
Не заамортизовану за договором фінансового лізингу вартість лізингованого устаткування згідно з законом “Про лізинг” необхідно викупити. А це залишкові 40% при виконанні мінімального обсягу лізингу в 60% вартості, і викуп їх для лізингоодержувача стає досить утрудненим. При подовженні відповідного договору може йтися тільки про оперативний лізинг, але тут постають проблеми захисту лізингодавця. Виникає також багато суперечностей у системі оподаткування прибутку як для лізингодавця, так і лізингоодержувача у зв'язку зі складом їх валових витрат. Певною мірою це пов'язано з недоопрацьованістю термінологічної бази.
Резиденти
Лізингова діяльність, здійснювана в будь-якій організаційній формі, крім банківської, не ліцензуєтся. Комерційним банкам для здійснення лізингових операцій потрібно одержання спеціальної ліцензії НБУ.
У чинному законодавстві відсутні спеціальні обмеження або інші вимоги, що стосуються іноземної участі в капіталі українських лізингових компаній. Немає також особливих вимог до розміру статутного капіталу лізингових компаній.
Не передбачена Законом реєстрація і ліцензування в майбутньому лізингових договорів, за винятком випадків, коли в лізинг передається державне майно або коли лізингодавцем за договором міжнародного лізингу виступає резидент України.
Відсутні які-небудь податкові пільги для лізингових операцій, крім можливості віднесення на собівартість продукції (послуг) лізингоотримувача всієї суми лізингових платежів. Проте для лізингодавця віднесення лізингових платежів на витрати в кожному періоді обмежується чинними нормами амортизаційних відрахувань. Спеціальний пільговий режим прискореної амортизації для лізингового майна не встановлений.
Істотно знижує принадність лізингу у порівнянні з банківським кредитом: стягується ПДВ з усієї суми лізингових платежів, особливо у випадку передачі в лізинг імпортного устаткування, купівля якого для лизингоотримувача звільнялася б від сплати цього податку.
Для лизингодавців і кредиторів, що фінансують лізингові угоди, передбачається ввести пільгову ставку оподатковування прибутку від лізингових операцій, що на 10 відсотків повинна бути нижче базової ставки оподатковування прибутку підприємств (у даний час - 30%).
Нерезиденти
Доступ нерезидентів на ринок лізингових послуг України для здійснення операцій міжнародного лізингу вільний від будь-яких спеціальних обмежень. Закордонні лізингові компанії, банки й інші підприємства укладають і здійснюють із резидентами України лізингові угоди без ліцензування як їхньої діяльності в Україні, так і самих лізингових договорів. Від резидентів-лізингоотримувачів, що беруть участь у договорах міжнародного лізингу, також не потрібно одержання будь-яких дозволів і ліцензій, тому що лізингові операції, здійснювані з-за кордону по міжнародній класифікації не ставляться до операцій, що впливають на сальдо платіжного балансу країни. Це робить міжнародний лізинг більш привабливою формою фінансування, ніж іноземний кредит.
Міжнародні лізингові угоди, укладені на термін понад один рік, розглядаються українським законодавством за аналогією з торговими. Тому сплату мита на лізингове майно потрібно робити при його ввозі на митну територію України. Аналогічні вимоги застосовуються і до сплати ПДВ у випадку, якщо лізингове майно належить до товарної групи, не звільненої від його сплати.
Законом передбачено зміну процедури сплати мита і ПДВ по лізинговому майну, що надходить з-за кордону. Відповідні податки і мито будуть сплачуватися в момент переходу права власності на майно лізингоотримувачу і виходячи з залишкової його вартості на момент переходу. Такі зміни зроблять міжнародний лізинг ще більш привабливим.
Згідно українському законодавству, прибуток, одержуваний нерезидентами від лізингових операцій в Україні, при репатріації оподатковується податком у розмірі 15%, крім випадків, коли розмір цього податку визначений відповідними двухстронними міждержавними угодами про усунення подвійного оподатковування.
У цілому, виходячи з оцінки нормативно-правової бази, фінансування українських підприємств на умовах міжнародного лізингу варто розглядати як одне з найбільше ефективних і надійних напрямків для вкладення іноземного капіталу.

3.3 РИНОК ЛІЗИНГОВИХ ПОСЛУГ ТА ЛІЗИНГОВА
ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ

Останнім часом в Україні росте інтерес до лізингу: комерційні банки активно створюють спеціалізовані лізингові компанії, а держава формуєправову базу для лізингової діяльності. В лютому 1998 року Верховною Радою України прийнятий закон "Про лізинг". Проте активність лизингодателей на Україні залишається усе ще вкрай низкою. Це пояснюється поруч причин, головна з який - відсутність сприятливого нормативно-правового поля для лизингововй діяльності. Крім того, діяльність різноманітних груп, що надають лізингові послуги, стримується особливими причинами.
Банки-резиденты, відповідно до українського законодавства, мають право виконувати лізингові операції тільки за рахунок власних коштів, що для них не надає особливого інтересу, тому що, будучи депозитними заснуваннями, вони в основному орієнтовані на виконання комерційних операцій за рахунок залучених коштів (внесків). Тому лізингові угоди здійснюються банками, як правило, виключно у випадках, коли вони приймають на свій баланс майно клієнтів, що виступало заставним забезпеченням прострочених позичок. Тут лізинг виступає в якості технічного інструмента, який дозволяє стягнути прострочену заборгованість шляхом використання застави.
Розвитку "банківського" лізингу до деякої міри перешкоджає і те, що для здійснення лізингових операцій банки повинні одержувати окрему ліцензію Національного банку.
Українськіпідприємства-виробникимашин і устаткування, безумовно, бачать у лізингу перспективу просування своєї продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Особливий інтерес до лізингу у виробників транспортних засобів (літаки, автобуси, тролейбуси і морські суду) і сільськогосподарської техніки (трактора, комбайни). Проте ці підприємства зараз самі знаходяться в найтяжкому фінансовому положенні і через відсутність оборотних коштів не можуть фінансувати придбання своєї продукції на умовах лізингу. Тому приклади ефективного лізингу "від виробника" одиничні.
Аналогічна ситуація ізсамостійними лізинговими компаніями, створення яких не було міцно пов'язано з надійним джерелом фінансування лізингових угод (банком, страховою або інвестиційною компанією). Такі лізингові компанії, як правило, припиняли активну діяльність незабаром після створення або трансформувалися в торгові підприємства.
Для закордонних лізингодавці (банків, лізингових компаній, підприємств - виробників) є дві можливості надання лізингових послуг на
українському ринку. Перша - через інвестування в лізинговий бізнес в Україні і ведення лізингової діяльності в статусі резидента України. Друга - шляхом здійснення міжнародних лізингових угод у статусі нерезидента. У обох випадках, особливо в другому, основними чинниками, що стримують діяльність закордонних лизингодателей на українському ринку, є:
- недостатнє знання особливостей ринку і складність оцінки ризиків;
- відсутність розгалуженої мережі, необхідної для здійснення експертизи і моніторингу лізингових угод;
- нестабільність і недосконалість законодательсной бази.
У той же час слід зазначити, що тільки на лізинговому сегменті ринку фінансових послуг в Україні практично відсутні спеціальні обмежувальні процедури і вимоги для роботи нерезидентів. Тим часом в Україні діють жорсткі обмеження на банківську діяльність, яка здійснюється нерези-дентами, або фінансується ними (обмежено вихід на ринок, необхідне лі-цензування діяльності, встановлені граничні умови для інвестування). Не менше жорсткі вимоги подаються до діяльності нерезидентів на ринку страхових послуг (заборонено прямий вихід нерезидентів на ринок, діють жорсткі обмеження на участь іноземного капіталу в українських страхових компаніях).
Найбільше поширення в Україні одержав міжнародний лізинг вантажних автомобілів, морських і повітряних судів, а останнім часом і комп'ютерної техніки. Лізингові умови постачання машин і устаткування пропонуються компаніями RENAULT, DAF, SCANIA, IBM, HP і ін.
Лізингові пропозиції закордонних компаній відрізняються від пропозицій внутрішнього ринку більш низькою вартістю послуг, а також значно більшою тривалістю періоду лізингу. При цьому в більшості випадків (на відміну від одержання іноземного кредиту) не потрібно надання гарантій уряду або гарантій першокласних закордонних банків.
В цілому, ситуація на ринку лізингових послуг України характеризується істотним перевищенням попиту над пропозицією і тенденцією, що намітилася, до переважного розвитку міжнародної форми лізингу. Вона пояснюється особливістю правового регулювання лізингових послуг в Україні.
При зберіганні цієї тенденції і подальшому вдосконаленні національного лізингового законодавства можна прогнозувати в майбутньому підвищений інтерес українських банків і лізингових компаній до здійснення лізингової діяльності в Україні з території інших країн, що мають більш сприятливе лізингове, податкове й інвестиційне законодавство, шляхом створення там лізингових філій (дочірніх компаній).

1

ЛІТЕРАТУРА:

1. В.І.Міщенко, Основи лізингу. К: “Знання”, 1997.

3. Закон України “Про лізинг”.

5. Черевко Г.В. “Лізинг: реалії, проблеми, перспективи”, ж-л “Фінанси України”, 2'99.

7. Внукова Н. “Проблемы формирования среды развития лизинга в Украине”// “Фінанси України”, 11'98.

8. Губина И.Лизинг надо узаконить и обеспечить ему государственную поддержку //Україна Вивіпезв. —1996.—№№ 34— 36.— С. 7.

10. Внукова Н.Новые возможности лизинга в Украине//Укр.деловые новости. — 1996. — № 23.

7. Мринська О. Роль банків у сфері лізингового бізнесу //
Вісник НБУ.- 1999.-№ 6.- с.62.

8. Черевко Г.В., Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми,
перспективи // Фінанси України.-1999.-№ 2.-с.40-46.

9. Ларіонова Л. Лізинг і ринкові умови в Україні // Фінанси
України.-1998.-№ 7.-с.92-95.

10. Яковенко І. Основні напрями розвитку лізингу в Україні //
Вісник НБУ.-1997.-№ 2.-с.30.

12. Карп М.В. Финансовый лизинг на предприятии. М. Финансы, ЮНИТИ, 1998г., с.38.

14. Чекмарева Е.Н. Экономические основы лизинговых сделок. // Хозяйство и право, 1994, №8, с.12-33.

16. Кабатова Е.В. Лизинг: понятие. правовое регулирование, международная унификация. М. Наука, 1991г., с.96.

18. Финансовая аренда (лизинг) и ее правовое регулирование // Бухгалтерия банки, 1997, №3, с.28.

20. Банковское дело: Справ. пособие / М.Ю. Бабичев,
16. Ю.А. Бабичева, О.В. Трохова и др.; Под ред.
22. Ю.А. Бабичевой.- М.: Экономика, 1993. - 397c.

24. Тимченко О. Становлення і розвиток лізингу в Україні //
Вісник НБУ. - 1997.- № 2.- с.29.

26. Чекмарева Е.Н. Правовое обеспечение лизинга. // Хозяйство и
право, 1994, №6, с.21.
1

“Лiсдеревмаш 2001” был явно больше и красочнее прошлогоднего. Крупные экспозиции теперь, как правило, разделены на “комнатную” и “пленэрную” части.
Если до последнего времени покупателей интересовали прежде всего машины для первичной деревообработки (в первую очередь, ленточнопильные лесопилки), то ныне внимание переключилось на линии склейки, форматные станки (для производства корпусной мебели), различные виды фрезерных, угловые центры (для евроокон), финишное оборудование (шлифовка-окраска).
Очень много запросов получили продавцы станков, минимизирующих человеческий фактор на производстве (станков с ЧПУ и электронными программаторами).
А главная тенденция такова: на рынке предлагают все более сложное, высококлассное, все более специализированное и автоматизированное оборудование.

Говорят участники выставки

Испытатель научно-производственногоуправления ОАО “Мотор Сiч” (г.Запорожье) Владимир ДИБРОВ:
— Я уверен, что украинские машины для деревообработки по своим техническим параметрам и потребительским свойствам уже приблизились к изделиям мирового уровня. Например, наши мотопилы за последние полгода стали легче на килограмм, намного вырос их ресурс, а цена скоро уменьшится. Плоды технических усилий — рост спроса — мы сейчас и наблюдаем. Отсюда — расширение модельного ряда и постепенная переориентация наших интересов на зарубежные рынки.

Специалист ООО “Астра” (производство деревообрабатывающегооборудования, г.Кировоград) Владимир ВОЙЦЕХОВСКИЙ:
— С каждым годом рынок все больше насыщается отечественной техникой. Об этом можно судить хотя бы по объемам продаж нашего оборудования. Четыре года назад мы начинали с двух-трех моделей, а сейчас у нас их двенадцать. Спрос постоянно растет. Вот, например, линия продольной склейки бруса. Мы еле успеваем справляться с заказами.

Менеджер отдела промышленного оборудованияООО “Бюро-М” (продажа деревообрабатывающегооборудования, г.Днепропетровск) Андрей СТРЕЛЬЧЕНКО:
— Радует то, что появились отечественные производители качественного оборудования. Например, первичная обработка древесины на большинстве выставок практически оккупирована украинскими станкостроителями. По выставочным образцам видно, что качество исполнения такой техники постепенно приближается к эталонному для нас Западу.
Потребность в высокотехнологичном оборудовании наподобие обрабатывающих центров в стране уже вполне ощутима. Она удовлетворяется за счет импортных изделий. Но украинские обрабатывающие центры, я уверен, появятся.

Директор ООО “Центр технологий деревообработки” (продажа деревообрабатывающего оборудования, г.Харьков) Павел КОЛЕСНИКОВ:
— Сейчас многие деревообработчики позволили себе купить оборудование, прежде считавшееся недоступно дорогим. Сделки, в которых единица техники стоит $10-20 тыс., стали нормой. Если судить по моим продажам, украинское оборудование стали спрашивать меньше. Сейчас оно занимает от силы пятую часть продаж (количественно!). Это легко объяснить вышеназванной тенденцией: бизнесмены обратились к дорогой и высокопроизводительной технике.
Сказанное не означает, что наши станкостроители попали в полный кризис. Они просто немного не поспевают за рыночными процессами. Разумеется, есть исключения и, похоже, качество украинских станков понемногу растет.

Литература

1. Благун И.С. Состояние и перспективы развития лесопромышленного комплекса Карпатского региона // Экономика и управление. 1990. Вып. 4. С. 33-40.
2. Бобко А. Лесопользование: социальная необходимость и экологическая целесообразность/ «Экономика Украины» – 2001 №3, с.75-81
3. Верес В.Ф. "Прикарпатлес". Обзор безотходного производства. Ужгород: Карпаты, 1986. - 125 с.
4. Заставный Ф.В. – География Украины: в 2-х книгах – Львов: Свет, 1994 – 472 с.
5. Размещение продуктивных сил/ под ред. Е.П.Качан – К: Высшая школа, 1999, 375 с.
6. Кислый В.В. Общая характеристика возможного развития деревообработки в первой трети XXI века/ «Деревообрабатывающая промышленность» - №7 – 2000
7. Размещение продуктивных сил/ под ред. В.В.Ковалевского, О.Л.Михайлюк, В.Ф.Семенова – 2-е издание, исправленное и дополненное –К: «Знание» – 2000 –546 с.
8. Манекин Р.В. Инвестиционный климат в Украине в 1999 – 2000 гг./ Экономика Украины, №6 – 1999 с.89
9. Минин В. Производство клееных деревянных изделий за $50-500 тыс./Бизнес «под ключ»/, Бизнес - №36 –2000
10. Медведев Ю., Дяченко Я. Проблемы развития лесопромышленного комплекса: приоритеты, структура, эффективность/ «Экономика Украины», №1, 1999, с.13
11. Лесопромышленный комплекс Украины – «Фондовый рынок», №16, 1999 с.23
12. Народное хозяйство Украины в 1998 г.: Стат. ежегодник. К.: Техника, 1999.
13. Украина в цифрах: краткий статистический справочник/ Государственный комитет статистики Украины – К: «Научная мысль»; 1999
14. Украинский инвестиционный журнал «Welcome» - краткий справочник – К:, 2001

1

2

Страница: 5 из 5
<-- предыдущая следующая -->

Перейти на страницу:
скачать реферат | 1 2 3 4 5