1
Зміст
Вступ 3
Розділ 1. Теоретичні аспекти малого бізнесу в Україні 4
1.1 Сутність малого бізнесу. 4
1.2. Комерційні організації – суб'єкти малого бізнесу. 7
1.2.1. Повне товариство 7
1.2.2. Командитне товариство 8
1.2.3. Обмежене товариство 9
1.2.4. Акціонерне товариство 10
1.2.5.Приватне підприємство 11
1.3.Роль малого бізнесу в економіці 12
Розділ 2. Аналіз динаміки малого бізнесу в Україні 16
2.1 Становлення та розвиток МП в Україні 16
Основні показники розвитку малих підприємств в Україні 16
Структура кількості малих підприємств України за формами власності, % 17
Галузева структура малих підприємств України у 2000 році, % 20
2.2 Макроекономічні результати розвитку МП в Україні 25
2.2.1 Практика державного стимулювання розвитку МП 27
2.2.2 Податкові та фінансові чинники 30
2.3 Стратегії підтримки МП 34
Розділ 3.Проблеми та перспективи розвитку малого бізнесу в Україні 36
3.1 Проблеми розвитку МП в Україні 36
3.2Перспективи малого бізнесу в Україні 37
Висновки 41
Список літератури 42
Вступ
Підтримка становлення та розвитку малого бізнесу (МП) в Україні є одним з визначальних пріоритетів державної політики з перших років економічних реформ. Вагома роль малих і середніх підприємств у забезпеченні конкурентного середовища, гнучкості національної економіки, зайнятості та доходів населення здобула широке визнання на всіх рівнях та знайшла свій вияв у здійсненні спеціальних заходів державної політики щодо підтримки розвитку малого бізнесу в Україні.
Проте дієвість заходів політики підтримки малого і середнього бізнесу виявилася недостатньою. Малі й середні підприємства в Україні продовжують стикатися з суттєвими перешкодами власному розвитку як на рівні державної політики, так і на рівні ринкового середовища. Зростання економічної активності у 2000-2001 рр. не знайшло адекватного відображення у середовищі малого і середнього бізнесу. Можна стверджувати, що підприємства цієї сфери поки що не посіли належного місця у структурі національної економіки. Відтак побудова моделі економічного розвитку, яка передбачала б максимально можливе поширення позитивних тенденцій економічної динаміки на всі складові економічної системи, поки що залишається серед визначальних завдань державної економічної стратегії.
Досвід розвитих країн показує, що малий бізнес грає дуже і дуже велику роль в економіці, його розвиток впливає на економічний ріст, на насичення ринку товарами необхідної якості, на створення нових додаткових робочих місць, тобто вирішує багато економічних, соціальних і інших проблем. В всіх економічно розвитих країнах держава надає велику підтримку малому бізнесу, дієздатне населення усе більше і більше починає займатися малим підприємництвом.
Активний ріст малих підприємств у західних країнах почав відбуватися із середини 70-х років, початку 90-х років. На сьогоднішній день у найбільш розвитих країнах Заходу малі фірми складають 70-90% від загального числа підприємств. Для порівняння можна взяти, наприклад, США – де в дрібному підприємництві зайнято 53% усього населення, Японію – з її 71.7% і країни ЄС, де на аналогічних підприємствах трудиться приблизно половина працюючого населення. Тільки ці цифри говорять про величезну важливість підприємств малого бізнесу для економіки цих країн. Про ефективність цих фірм говорить той факт, що на 1$ витрат вони впроваджують у 17 разів більше нововведень і розробок, чим великі підприємства, що дають життя лише 10% нових технологій, інші 90% упроваджують малі підприємства.
Нарешті, розвиток малого бізнесу необхідно тільки тому, що він дає життя старим великомасштабним підприємствам і в союзі з ними одержує значну вигоду як для себе, так і для ринкової економіки в цілому.
Розділ 1. Теоретичні аспекти малого бізнесу в Україні
1.1 Сутність малого бізнесу.
Як показує світова і вітчизняна практика, основним показником, на основі якого підприємства (організації) відносяться до суб'єктів малого бізнесу, є в першу чергу середня чисельність працівників, зайнятих на даний момент на підприємстві. Іноді під малим бізнесом розуміється діяльність, здійснювана невеликою групою облич, чи підприємство, кероване одним власником. Як правило, найбільш загальними показниками, на основі яких суб'єкти господарської діяльності відносяться до суб'єктів малого бізнесу, є чисельність персоналу (зайнятих працівників), розмір капіталу, обсяг обороту (прибутку, доходу). Однак майже у всіх розвитих країнах першим критерієм віднесення підприємств до суб'єктів малого бізнесу є чисельність працюючих. До малого бізнесу відносять, як правило, підприємства з числом зайнятих від 1 до 500, де:
Від 1 до 20 – ремісничі;
Від 20 до 100 – малі;
Від 100 до 500 – середні підприємства.
Але часто, у залежності від важливості малого бізнесу в економіці країни, він самостійно розділяється на різні групи. У ФРН, наприклад, офіційне визначення поняття малого підприємництва отсутствует, але відповідно до класифікації федерального міністерства господарства до дрібного відносять фірми з числом зайнятих до 49 чоловік і щорічним оборотом міні 1 млн. марок. При цьому дрібні і середні підприємства – це фірми, якими керують юридично самостійні власники, що беруть участь у виробництві, що цілком беруть на себе економічний ризик.
У Німеччині ж, існує чотири категорії віднесення підприємств до малого:
Від 20 до 49;
Від 50 до 99;
Від 100 до 199;
Від 200 до 499.
І для того, щоб фірму визнали малої, її річний оборот повинний складати від 3,5 до 11,5 млн.DM, а в США – 3-12 млн. $.
Ефективність малих підприємств у Німеччині трохи вище, ніж у США й у Японії. Тут на частку 12,3% великих підприємств і 34% зайнятих на них працівників приходиться тільки 52,6% національного доходу. Крім того, 2/3 робітників створюється за рахунок дрібного підприємництва. Тому число малих підприємств росте.
У Японії ж, до дрібних і середніх підприємств відносяться підприємства, що мають наступні показники:
| Галузі, у яких функціонують підприємства |
Статутний капітал,
Млн. ієн |
Чисельність працюючих |
Видобувна й обробна промисловість, будівництво |
До 100
|
До 300 |
1 |
2 |
3 |
Оптова торгівля |
До 30 |
До 100 |
Роздрібна торгівля й індустрія послуг |
До 30 |
До 50 |
На розвиток малого бізнесу найбільший вплив роблять наступні фактори:
- у розвитку засобів зв'язку відбувся стрибок;
- розширення сфери послуг, що базується на малих підприємствах;
- зменшення вартості і спрощення використання інформаційних систем;
- підвищився загальноосвітній рівень людей з одночасним нагромадженням досвіду у великих компаніях;
- сприяння малими фірмами рішенню питання про безробіття;
- скорочення робочої зміни;
- велика конкурентноспособность за рахунок менших витрат, зв'язаних зі зниженням накладних витрат і менших коливань заробітної плати.
В міру розвитку малого бізнесу утворяться різні форми організації приватних фірм. В даний час відомі три основні правові форми: одноособові, корпорації і партнерства.
Фірма, що знаходиться в одноособовому володінні найбільш проста форма для дрібного бізнесу. Звичайно для відкриття такого підприємства досить лише одержати ліцензію від місцевої влади і зареєструвати торгове ім'я. Ділові партнерства являють собою організацію з двох і більш облич, між якими полягає контракт на спільне володіння підприємством. Партнерства можуть бути повними й обмеженими. Третій тип – корпорації. Ця організаційна форма найбільш характерна для великого і середнього бізнесу, хоча їхнього загального числа всіх корпорацій, наприклад у США, 98% - невеликі сімейні фірми. І хоча формальне керування корпорацією повинне бути відділене від її володіння, нерідко бувають випадки, коли корпорацією володіє і керує один власник за допомогою підставних облич, що реально не вкладають у неї засобу і не беруть участь у керування нею.
Але малі підприємства, звичайно ж, як з'являються, так і розпадаються з багатьох причин. Наприклад, у германії в 1990 році більш 14500 малих підприємств зазнали невдачі, причому 40% їх вони проіснували не більш 5 років. Частка банкрутств підприємств малого бізнесу завжди вище, тому що, йдучи на ризик, підприємець вирішує досить складну проблему конкурентноспособности продукції, що випускається. Починаючому підприємцю на самому початку потрібно проводити свою роботу при більш високих витратах, чим підприємцю вже існуючої фірми. Початкова вартість ставить засновників фірми в невигідне положення в порівнянні з діючою фірмою. У зв'язку з цим починаюча фірма завжди має більш високу собівартість продукції. Найбільш часті причини банкрутства малих підприємств – це невдачі в сфері збуту продукції, а також недостатня компетентність і відсутність досвіду.
Але все-таки, незважаючи ні на що, кількість створюваних фірм перевершує число ліквідованих, що говорить про абсолютне збільшення числа підприємств малого і середнього бізнесу в економіці.
Але часто мале підприємство обанкрачивается не цілком, що досить важливо, а лише викуповується більш великою фірмою.
У зв'язку з цим можна виділити три моделі розвитку малого бізнесу:
- повільне розширення ділової активності;
- швидкий розвиток малих підприємств і перетворення їх у середні, а потім у великі компанії;
- збереження масштабів діяльності на досягнутому рівні
За даними опитування власників малих підприємств у германії 55% не планують розширення, 355 розробляють плани повільного стійкого росту, і тільки10% - швидкого розвитку за рахунок виробництва нової чи продукції вступи на нові ринки, що говорить про прагнення до збереження досягнутого рівня.
У 80-х роках у Німеччині позначилася тенденція до збільшення числа малих підприємств. Тому можна затверджувати, що в ці роки в країнах Заходу намітився процес зростання значення дрібних і середніх фірм у ряді областей як матеріальної, так і нематеріальної сфери виробництва.
Хотілося б навести наступні цифри щодо стану промисловості Німеччини. У загальному промисловому обороті частка 10 ведучих концернів із другої половини 70-х роках до середини 80-х років не зростала, а по експорт навіть трохи знижувалася. Більш наочно це виявлялося в США. Згідно з офіційними даними з 1980 по 1989 гола частка фірм малого підприємництва збільшилася з 18% до 37%.
Тобто в 70-80 роки стала очевидней виявлятися тенденція, при якій частка найбільших компаній у випуску продукції, обороті й інших показниках багатьох галузей залишалася стабільної чи навіть знижувалася. Установився збалансований стан між дрібним і середнім бізнесом. Саме цей період можна вважати піком слави малого бізнесу, тому що для підприємництва усе більш важливої стає швидка і гнучка адаптація внутрішнього і зовнішнього середовища фірм до невизначеного господарського середовища. Підприємці усе більше усвідомлюють необхідність використовувати не тільки переваги спеціалізації, особливу атмосферу зацікавленості, але і можливості, що відкриваються при виробничій кооперації: економія на масштабах, спільні науково-дослідні розробки, поділ ризику.
Значний плюс малих підприємств полягає в тому, що багато хто з них виявилися більш пристосованими, чим великі компанії, до умов розвитку в кризові періоди для економік країн Заходу. Великі фірми не настільки відчутно і швидко реагують на які-небудь зміни в економіці. Не випадково в політику урядів Німеччини, США і багатьох інших розвитих капіталістичних країн допомога дрібному бізнесу займає особливе місце. Невеликі підприємства найбільше чуйно реагують на зміну в економіці, на чи падіння підвищення норми прибутку в галузях економіки. Руйнування й утворення нових компаній відбувається, насамперед, у немонополізованому секторі і лише пізніше, набравши силу, відбуваються і на більш великих фірмах, відбиваючи на їхнє діяльності. У таких умовах великі компанії експортують капітал. Дрібної ж фірми, як правило, не мають такої можливості. Для виживання дрібні фірми змушені переглядати свою виробничу і збутову діяльність. Ті їх їх, хто в обстановці 70-х почала 80-х років зуміли пристосуватися – вижили, інші – просто розорилися. Однак, розвиток малих підприємств при подоланні цієї кризи послужило важливим засобом для оздоровлення економіки. І порозумівається це насамперед роллю і функціями, що малий бізнес виконує.
1.2. Комерційні організації – суб'єкти малого бізнесу.
Комерційними організаціями є юридичні особи, що переслідують витяг прибутку як основну мету своєї діяльності.
Юридичні особи, що є комерційними організаціями, можуть створюватися у формі господарських товариств і суспільств, виробничих кооперативів, державних і муніципальних підприємств. Основними організаційно-правовими суб'єктами малого бізнесу є господарські товариства і суспільства, що функціонують у різних галузях економіки. А основними організаційно-правовими формами суб'єктів малого бізнесу є повні товариства, товариства на вірі (командитні), обмежене товариство (товариства з обмеженою відповідальністю), відкриті і закриті акціонерні товариства. А тепер більш докладно зупинимося на їхній характеристиці.
1.2.1. Повне товариство
Повним товариством визнається товариство, учасники якого (повні товариші) відповідно до ув'язненого між ними договором займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і несуть відповідальність по його зобов'язаннях своїм майном. Це означає, що якщо приватна особа ввійшла в товариство на правах одного з засновників, то випадку банкрутства в нього буде конфісковане все особисте майно, що виходить за рамки життєво необхідного: картини, меблі, ювелірні вироби і т.д. Учасниками повного товариства можуть бути фізичні особи, зареєстровані як індивідуальних підприємців, чи юридичні особи як комерційні організації. Договір про їхню спільну діяльність у якій-небудь області вже можна розглядати як утворення такого товариства. Таким чином, установчим документом повного товариства є установчий договір, що повинний бути підписаний всіма учасниками повного товариства. В установчий договір повинні бути включені наступні обов'язкові зведення:
- порядок спільної діяльності по створенню повного товариства;
- про розмір, склад, терміни і порядку внесення внесків;
- найменування повного товариства і місце його перебування.
Повне товариство повинне мати фірмове найменування, що містить або імена всіх його учасників і слова «повне товариство», або ім'я одного чи декількох учасників з додаванням слів « і компанія» і слова «повне товариство».
Керування повним товариством здійснюється за спільною згодою всіх його учасників; кожен учасник повного товариства має один голос. Але бувають випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників, у такому випадку буде інший порядок визначення кількості голосів його учасників при прийнятті рішень.
Кожен учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо установчим договором не встановлено, що всі учасники повного товариства ведуть справи спільно, або ведення справ доручене окремим учасникам. При спільному веденні справ його учасниками для здійснення кожної угоди необхідна згода всіх учасників. Якщо ведення справ повного товариства доручено доручається одному обличчю, то інші учасники для здійснення угоди повинні мати доручення від імені, на которого було покладене ведення справ товариства.
Важливою особливістю повного товариства є положення про те, що його учасники несуть відповідальність своїм майном по зобов'язаннях товариства, а учасник повного товариства, що не є його засновником, нарівні з іншими учасниками відповідає по зобов'язаннях, що виникло до його вступу в повне товариство. У теж час учасник, що вибув з повного товариства, відповідає по зобов'язаннях, що виникло до моменту його вибуття, нарівні з учасниками, що залишилися, протягом двох років після його відходу.
Припинення діяльності повного товариства може бути здійснене шляхом його чи реорганізації ліквідації відповідно до закону. Повне товариство може функціонувати, якщо в його складі є хоча б два учасники. Якщо ж у складі повного товариства залишається один учасник, то повне товариство повинне бути ліквідоване.
1.2.2. Командитне товариство
Товариство командитне – модифікована форма повного товариства. Командитним визнається товариство, у якому поряд з учасниками, що здійснюють підприємницьку діяльність і відповідають по зобов'язаннях товариства своїм майном (повними товаришами), мається один чи трохи учасників, відповідальність яких обмежується їхніми внесками в суспільство. Такі учасники, що ризикують лише в межах свого внеску, є зовнішніми учасниками і називаються коммандистами. Вони не приймають участі в здійсненні товариством підприємницької діяльності.
Головною особливістю командитного товариства є положення повних товаришів, що беруть участь у діяльності товариства. Так, усі повні товариші підписують установчий договір про створення товариства на вірі, керують їм, несуть відповідальність по його зобов'язаннях усім своїм майном. Вкладники ж не мають права брати участь у керуванні і веденні справ товариства на вірі, заперечувати дії повних товаришів по керуванню. Однак вони несуть обов'язки і мають права, як і повні товариші в командитному товаристві.
Вкладник має право:
одержувати частина прибутку товариства;
знайомитися з річними звітами і балансами товариства;
по закінченні фінансового року вийти з товариства й одержати свій внесок у порядку, передбаченому установчим договором;
передати свою частку в складовому чи капіталі її частина іншому чи вкладнику третьому обличчю.
Учасниками товариства на вірі як повних товаришів можуть бути індивідуальні чи підприємці комерційні організації, а як вкладників – громадяни і юридичні особи. Державні органи й органи місцевого самоврядування не вправі виступати вкладниками товариства на вірі. Учасник повного товариства не може повним товаришем у товаристві на вірі, а повний товариш у товаристві на вірі не може бути учасником повного товариства.
Установчим документом товариства на вірі є установчий договір, що підписується всіма повними товаришами. Він повинний містити в собі наступне:
- умови про розмір і склад складового капіталу товариства;
- про розмір, склад, терміни і порядку внесення внесків;
- про сукупний розмір внесків, внесених вкладниками.
Крім того, в установчому договорі повинний бути встановлений порядок одержання вкладниками частини прибутку, умови одержання вкладниками свого внеску при виході з товариства, умови розподілу майна між повними товаришами і вкладниками при ліквідації товариства на вірі після задоволення вимоги кредиторів, місце перебування товариства на вірі, фірмове найменування.
Фірмове найменування товариства на вірі повинне містити або імена всіх повних товаришів і слова «товариство на вірі» чи «командитне товариство», або ім'я не менш чим одного повного товариша з додаванням слів «і компанія» і слова «командитне товариство» чи «товариство на вірі». Наприклад, назви типу «Джонсон-Джонсон і ДО0», «Іванов, сини і ДО0» і т.п.
1.2.3. Обмежене товариство
Обмежене товариство (товариство з обмеженою відповідальністю) – таке об'єднання, що формується на основі заздалегідь визначених внесків пайовиків. Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) визнається суспільство, статутний капітал якого розділений частки визначених розмірів; учасники такого суспільства не відповідають по його зобов'язаннях і ризикують лише в межах своїх внесків. У цьому і складається зміст поняття «обмежена відповідальність».
Засновниками (учасниками) товариства з обмеженою відповідальністю можуть бути громадяни і юридичні особи. Державні органи й органи місцевого самоврядування не вправі виступати учасниками ТОВ.
Установчим документом ТОВ є установчий договір, підписаний його засновниками, і затверджений ними утомившись.
В установчих документах ТОВ повинні визначатися його найменування, місце перебування, порядок керування; міститися зведення про розмір статутного капіталу суспільства; про розмір, склад, терміни і порядку внесення ними внесків, про відповідальність учасників за порушення обов'язків по внесенню внесків.
В установчому договорі засновники повинні прийняти зобов'язання по створенню суспільства, визначити порядок спільної діяльності по його створенню, установити умови передачі суспільству свого майна й участі в його діяльності, визначити умови і порядок розподілу між учасниками прибутку і збитків. Учасник ТОВ вправі в будь-який час вийти із суспільства незалежно від згоди інших його учасників. При цьому йому повинна бути виплачена вартість майна, що відповідає його частці в статутному капіталі суспільства.
Фірмове найменування ТОВ повинне містити найменування суспільства і слова «з обмеженою відповідальністю».
Важливе значення для успішного функціонування ТОВ має формування статутного капіталу, що складається з вартості внесків його учасників; він визначає мінімальний розмір майна суспільства. Розмір статутного капіталу не може бути менш суми, визначеної законодавством. Мінімальний розмір статутного капіталу в різних країнах різний: в Австрії він складає 500 тис. шилінгів, у Росії – 10 тис. карбованців, в Угорщині – 1 млн. форинтів.
Органами керування ТОВ є загальні збори учасників товариства і виконавчий орган, що здійснює поточне керівництво діяльністю ТОВ і підзвітний загальним зборам його учасників.
1.2.4. Акціонерне товариство
Акціонерним товариством (АТ) визнається комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число рівних часток - акцій. Відповідальність членів суспільства, яких називають акціонерами, обмежується номінальною вартістю придбаних ними акцій.
Акціонерами можуть бути громадяни (фізичні особи) чи юридичні особи, що прийняли рішення про його установу. Рішення про установу АТ приймається установчими зборами. Число засновників відкритого АТ не обмежено, а закритого АТ не може перевищувати 50 чоловік. Акціонерне товариство може бути створено одним обличчям, що приймає рішення про створення АТ одноосібно. Однак АТ не може бути засновано іншим господарчим товариством, що складається з одного обличчя.
Державні органи й органи місцевого самоврядування не можуть виступати засновниками АТ.
Акціонерні товариства бувають двох типів: закриті і відкриті. Акції відкритих суспільств поширюються у вільному продажі, акціонери можуть відчужувати приналежні їм акції без згоди інших акціонерів цього АТ. Закритим акціонерним товариством визнається суспільство, акції якого розподіляються тільки серед його чи засновників заздалегідь визначеного кола лиц. закриті АТ не мають права проводити відкриту підписку на акції, що випускаються ними.
Установчим документом АТ є статут, вимоги якого обов'язкові для всіх органів акціонерного товариства і його акціонерів. Він повинний містити наступні зведення:
- повне і скорочене фірмове найменування АТ;
- місце його перебування;
- тип АТ (відкрите чи закрите);
- кількість, номінальну вартість, категорії акцій (звичайні, привілейовані) і типи привілейованих акцій;
- права акціонерів
- розмір статутного капіталу АТ.
АТ має фірмове найменування, що містить указівку на організаційно-правову форму і тип АТ (відкрите чи закрите). АТ може мати повне чи скорочене найменування на різних мовах.
Статутний капітал акціонерного товариства складається з номінальної вартості акцій суспільства, придбаних акціонерами. Сума статутного капіталу суспільства визначається національним законодавством країни: в Австралії вона повинна складати як мінімуму 1 млн. шилінгів, у Швейцарії – 50 тис. шв. франків, у Росії – 10 тис. карбованців для закритого суспільства і 100 тис. руб. для відкритого (на 1991 р.).
