1
1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ХОЛОДУ
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ, ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА МЕНЕДЖМЕНТУ
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО ВИКОНАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЧАСТИНИ
ДИПЛОМНИХ ПРОЕКТІВ ДЛЯ СТУДЕНТІВ
СПЕЦІАЛЬНОСТІ 7.092501
ОДЕСА 1998.
Укладач: к.е.н. доцент Колесник В.І.
Рецензент: к.е.н. доцент Руденко І.П.
Методичні вказівки розглянути на засіданні кафедри економіки, підприємництва, та менеджменту та ухвалені до друку.
Протокол № від “____”________________199 р.
Зав. кафедрою ЕПМ професор Білаковський М.Я.
1. Вступ.
2.Технічне та технологічне переозброєння підприємств відповідно вимогам науково-технічного прогресу є в умовах переходу до ринкової економіки тою задачею, розвўязання якої повинно забезпечити якісну зміну виробничих сил, підвищення ефективності суспільного виробництва. Свій внесок в прискорення науково – технічного процесу, обновлення виробничого апарату народного господарства повинні внести майбутні інженери спеціальності 7.092501.
Дипломний проект є першою самостійною працею майбутнього спеціаліста. Його економічна частина являється логічним завершенням засвоєного студентами курсу “Економіка та організація виробництва”. Тому, при її виконанні необхідно намагатися, щоб технічне рішення (параметри проектованих виробів, технологічних процесів) були досягнені при найменших витратах на виробництво та експлуатацію, а їх техніко-економічні познаки повинні бути на рівні вітчизняних та світових досягнень або переважати їх .
Ці методичні вказівки необхідні для допомоги студентам спеціальності 7.092501 в розробці економічних та організаційних питань по дипломному проектуванню різноманітних засобів автоматизації промислових процесів та керування втіленням ГПС, САПР. Застосовані також необхідні довідникові матеріали.
2. Загальні вимоги до економічної частини дипломного проекту.
Економічна частина дипломного проекту повинна включати слідуючи розділи:
1.Вступ.
2.Техніко-економічне, організаційне та маркетингове обгрунтування проекту.
3.Техніко-економічні розрахунки проекту.
У вступі дипломного проекту з технічних, економічних, соціальних та екологічних позицій освітлюється призначення проектованого обўекту, області його пристосування, рівень корисності для споживача, пояснюються актуальність та прогресивність теми у плані розвўязання задач, які стоять в цей час перед народним господарством країни.
Робота над техніко-економічним обгрунтуванням дипломного проекту повинна допомагати розробці інших розділів проекту, поскільки в ній перевіряється обгрунтованість прийнятих в проекті технічних рішень в порівнянні їх з найбільш ефективними аналогами серед тих, що є нині в нашій країні та за її кордоном. Техніко-економічне обгрунтування необхідно закінчити розробкою ряду розділів майбутнього бізнес-плану, які містять оцінку ринку збуту проектованого обўекту, стратегію маркетинга при його реалізації, а також основні елементи виробничого організаційного, юридичного і страхового плану.
Останній висновок про необхідність заснування технічного рішення повинен бути зроблений на підставі проведених техніко-економічних розрахунків та фінансового обгрунтування бізнес-плану. Кінцевою частиною цього розділу є складання фінансового плану і вибір стратегії фінансування. У фінансовому плані, складеному по результатам техніко-економічних розрахунків повинні бути визначені:
-прогнозовані обсяги реалізації обўекту;
-очікувані одночасні та тривали витрати, інші розрахування;
-очікувані прибутки;
-економічна ефективність розробки.
Стратегія фінансування, розроблена за результатами фінансового плану вбирає відповіді на наступні питання:
-скількі потрібно коштів на реалізацію даного проекту?
-звідки їх можна отримати?
-коли можна очікувати повного повернення коштів і отримання прибутку?
Рекомендований обсяг економічної частини дипломного проекту 20-25 сторінок. Крім того необхідно дати Державній екзаменаційній комісії 1-2 демонстраційних листи, в яких за допомогою діаграм, таблиць, графіків показуються результати порівняльного аналізу техніко-економічних показників проектованих обўектів та розроблених дипломником організаційних і маркетингових питань.
3. Техніко-економічне, організаційне та маркетингове обгрунтування проектування різноманітних засобів автоматизації виробничих процесів та керування їх системами.
3.1 Першим етапом ТЕОМО є вибір бази для порівняння пропонуємого технічного рішення. При визначенні техніко-економічної прогресивності цього рішення у процесі вибору варіанта (стадія НДР і ДКР) як базу для порівняння слід прийняти кращі з відомих в світовій практиці засоби у системі автоматизації виробництва, застосовані, розроблені і достатньо перевірені на практиці. При застосуванні на конкретному підприємстві систем автоматизації за базу для порівняння можна прийняти техніко-економічні показники аналогічної по призначенню техніки, існуючої на цьому підприємстві до застосування систем автоматизації.
3.2 Другим етапом ТЕОМО є визначення необхідності утворення та застосування проектованих засобів праці. Це виконується на основі аналізу при порівнянні з варіантом, прийнятим як базовий.
Комплексний аналіз містить в себе розгляд технічної, організаційної, соціальної, економічної та екологічної необхідності застосування проектованого технічного рішення. У випадку необхідності в його склад увійдуть питання, які дозволяють визначити: рівень задоволення нових і підвищених вимог населення, збільшення обсягу ресурсів народного господарства, рівень естетичного оформлення та ін.
У процесі комплексного аналізу деякі сторони необхідності застосування проектованих засобів і систем автоматизації виражаються у вигляді співвідношення показників. Тому аналіз необхідності проектованих рішень складається у визначенні їх прогресивності, тобто їх співвідношення кращим вітчизняним та закордонним показникам по продуктивності, довгослужінню, ступеню уніфікації, масі, габаритним розмірам, ремонтопридатності, якості обробки деталей, ступеню використання матеріалів, тривалості виробничого циклу, кількості одиниць технологічного устаткування, кількості промислово-виробничого персоналу, рівню ритмічності виробництва, рівню змінності, навантаження устаткування і в цілому ряді інших показників технологічної і організаційної необхідності варіантів. Крім того, повинна бути врахована соціальна цінність варіантів, яка відображується в покращенні умов праці, усуненні різниці між розумовою і фізичною працею, усуненні поганих дій на навколишнє середовище. При цьому можуть бути розраховані показники, які виражають зміну соціального складу та структури працюючих, підвищення механізації та автоматизації праці, покращення умов праці та безпеки роботи.
Економічна необхідність втілення варіанта визначається у розділі “Техніко-економічні розрахунки проекту”. Рекомендуються показники, які використовуються у плані техніко-економічного пояснення проекту, подавати у вигляді наочних порівняльних таблиць.
3.3 Третим етапом ТЕОМО є розробка розділів бізнес-плану, конкретизуючого основні моменти практичної реалізації даного проекту. Пропонується при формуванні основних розділів бізнес-плану визначити наступні питання:
3.3.1 Оцінка ринку збуту:
-регион збуту;
-основні конкуренти і опис їх продукції;
-стан справ конкурентів по обўємам продажу, прибутках, внесенням нового;
-рівень цін на продукцію конкурентів.
3.3.2 Стратегія маркетингу:
-схема розповсюдження продукту;
-ціноутворення;
-реклама;
-методи стимулювання продажу;
-організація післяпродажного обслуговування клієнтів;
-формування суспільної думки про виробника, товар.
3.3.3 План виробництва:
-на якому підприємстві буде реалізація проекту;
-оцінка виробничих мощностей;
-забезпечення матеріальними ресурсами;
-виробнича кооперація.
3.3.4 Організаційний план:
-склад виробничих підрозділів, спеціалістів і система їх оплати;
-організаційна структура підприємства;
-планіровка цеху, ділянки де товар виробляється.
3.3.5 Юридичний і страховий план:
-форма власності і правовий статус підприємства;
-оцінка риску і страхування.
4.Техніко-економичні розрахунки проекту.
4.1 Техніко-економічні розрахунки у проектуванні різноманітних засобів автоматизації.
4.1.1 Розрахунок річного економічного ефекту та ефективності проекту.
Річний економічний проект при втіленні нових видів машин, устаткування, засобів механізації і автоматизації, нових технологічних процесів, нових методів організації виробництва і праці саме на виробництві визначається по формулі
Еп=(С1+Ен Куд1)-(С2+Ен Куд2) А2 ,
де С1 та С2 -собівартисть виробництва одиниці продукції відносно до та після втілення міроприємства, грн; Куд1 , Куд2 -капіталовкладення на одиницю продукції відносно до і після втілення міроприємства, разом з виробничими затратами по новій техніці, грн; А2 -річний обсяг виробництва продукції підприємства при використанні нової техніки, натуральні одиниці; Ен -нормативний коефіцієнт економічної ефективності (Ен=0,15).
Термін окупності додаткових капіталовложень визначається по формулі
Т=(Куд2-Куд1)/(С1-С2).
Відносна економічна ефективність пропонуємого варіанту
Е=1/Т .
Пропонуємий варіант автоматизації вважається ефективним, якщо виконується співвідношення
Е>=Ен або Т<=Тн.
Якщо втілення засобів автоматизації забезпечує підвищення якості випускаємої продукції, то економічний ефект:
Е=А2 * ((С1+Ен * Куд) * (1/Т1+Ен)/(1/Т2+Ен)-(С2+Ен * Куд2)),
де Т1 і Т2 -строки служіння деталей, років.
4.1.2 Визначення капіталовкладень.
Капіталовкладення К , які ураховують при визначенні ефективності, містять наступні витрати:
К=Кус+Косн+Квир+Кпоб+Кнез+Кп,
де Кус -вартість устаткування, включно з транспортно-заготівковими тратами та монтажем, грн;
Косн -вартість оснащення, приладнань, ріжучого та мірного інструменту, грн.;
Квир -вартість виробничої площі, займаємої устаткуванням, грн.;
Кпоб -вартість службово-побутових приміщень, грн.;
Кнез -вартість оборотних коштів у незавершеному виробництві, грн.;
Кп -вартість проектних робіт, грн.
Вартість устаткування приймається у розрахунку її оцінкі на балансі. Сумарна балансова вартість устаткування:
n
Кус= S Ц * j * Rпр,
i=1
де Ц -оптова ціна верстата, грн.;
j -коефіцієнт, ураховуючий витрати на доставку і установку верстата (j=1,1);
Rпр -прийнята кількість верстатів.
При наявності заводських даних про балансову вартість устаткування (по базовому або проектному варіанту) в розрахунок приймаються фактичні дані бухгалтерського обліку, при цьому балансова вартість розрахунковим шляхом не визначається.
Якщо механічна обробка деталей проводится на верстатах із ЧПК, керованих від ЕОМ, то її вартість та кількість персоналу ЕОМ рахується не повністю, а в долі зайнятості ЕОМ в обслуговуванні даного участку, модуля або окремого верстата і визначається відношенням удільної ваги машинного часу, який витрачено на обслуговування устаткування до річного фонду машинного часу ЕОМ. Вартість комплекту керуючих програм рахується в загальних капітальних вкладеннях, і її розраховують по спеціальній методиці.
Вартість оснастки Косн (приладнань, ріжучого, мірного інструменту і т.д.) визначають по формулі
n h
Косн= S S Коснd Пid Mоснid ,
i=1 d=1
де: n -кількість операцій виготовлення продукції;
h -кількість типорозмірів оснастки, необхідної для віконання i -операції;
Коснd -вартість одного екземпляра оснастки d -го типорозміру, грн.;
Пid -кількість екземплярів оснастки d -го типорозміру, необхідна для виконання i -операції;
Моснid -коефіцієнт зайнятості технологічної оснастки d -го типорозміру при виконанні i -операції, який відображує долю корисного фонду часу роботи обладнання за рік, припадаючи на обробку даних деталей.
При використанні спеціальної оснастки Моснid =1,0. Вартість одиниці нової оснастки Коснd складається з витрат на її купівлю по оптовій ціні або з вартості її проектування і виготовлення силами заводу і можливих витрат на транспортування, монтаж і засвоєння.
Оптова ціна оснастки, виготовленної підприємством, знаходиться як сума повної собівартості і планового прибутку. Собівартість одиниці оснасткі складається з витрат на її проектування і виготовлення. Дані про собівартість приладнань в залежності від їх складності та збільшені нормативи вартості спеціальних приладнань приведені у табл. 1,2.
Вартість промислової площі Кзд , яку займає устаткування, розраховивають по формулі
n
Кзд= S Цпл.зд(S+Sy)L Rпр,
i=1
де Цпл.зд -вартість 1м.кв. площі механічного цеху, грн.;
S -площа, яку займає верстат, по габаритам, м.кв.;
Sy -площа, яку займають виносні, допоміжні пристрої (пристроем ЧПК, електрошкафом і т.д.), м.кв.;
L -коефіцієнт, враховуючий додаткову площу.
Загальна площа механічного цеху, яка приходиться на один верстат, визначається добутком S*L (табл. 3). Для металоріжучих верстатів ця величина повинна бути такою, щоб загальна площа, зайнята верстатом і прийнята до розрахунку була не меньш 6 м.кв.
Вартість 1 м.кв. площі механічного цеху і службово-побутових приміщень складає (з урахуванням лімітованих і непередбачених затрат): для верстатів нормальної і звищеної точності і автоматичних ліній 0,93380-1,20060 грн., для верстатів високої точності і особливо точних, тяжких і унікальних 1,1339-1,334 грн. При розрахунку фактичної економичної ефективності вартість 1 м.кв. виробничої площі приймають по фактичним даним заводу.
Вартість службово-побутових приміщень
Кбут=Цпл.б*Sб(Nосн+Nдоп) ,
де Цпл.б -вартість 1 м.кв. службово-побутових приміщень;
Sб -площа службово-побутових приміщень, яка приходиться на одного робітника;
Nосн, Nдоп -кількість основних та допоміжних робітників.
Вартість службово-побутових приміщень в розрахунку на 1 м.кв. площі складає 133400 грн., площа службово-побутових приміщень, яка приходиться на одного робітника (а не робоче місце), дорівнює 7 м.кв.
Вартість оборотних засобів у незавершеному виробництві:
Кнез=Сд * n ,
де n -загальне число деталей у незавершеному виробництві (розраховують окремо по базовому і проектному варіантам);
Сд -собівартість однієї деталі у незавершеному виробництві:
Сд=Сзаг+С*0,5/А2 ,
де Сзаг -вартість заготівки (маса заготівки, кг помножена на ціну 1 кг заготівки, грн.), грн.;
С -собівартість обробки річного випуску деталей по операціям, зарахованим в рахунок ефективності (визначають по результатам розрахунку собівартості механічної обробки деталей, грн.);
А2 -приведена річна програма випуску деталей, шт.;
0,5 -коефіцієнт наросту витрат.
Вартість проектних робіт включає витрати на роботи, які ураховують в списку витрат на проектування (підбір номенклатури деталей, розробка технології механічної обробки, визначення кількості і складу обладнання, планування ділянки, цеху, проведення розрахунків економічної ефективності та ін.) і витрати при втіленні технологічного процесу, обладнання, засобів механізації і автоматизації (виготовлення нестандартного обладнання, пусконаладні роботи та ін.).
4.13 Визначення собівартості річного випуску деталей.
Собівартість річного випуску деталей визначають по формулі:
С=Зст+Зн+Зп+Зоб+Зр+Зпл+Зсл ,
де Зст -річна заробітна плата верстатників (основна і додаткова), включаючи відрахування на соціальне страхування, грн.;
Зн -річна заробітна плата наладників (основна і додаткова);
Зп -річна заробітна плата робітників почасовиків і інших категорій працюючих зі всіма начисленнями, грн.;
Зоб -річні амортизаційні відрахування на повне відновлення обладнання, грн.;
Зр -річни витрати на ремонт, включаючи капітальний і технічне обслуговування обладнання, грн.;
Зпл -річни витрати на амортизацію і утримання площі, займаної обладнанням, грн.;
Зсл -річни витрати на амортизацію і утримання службово-побутових приміщень, грн.
Річна заробітна плата верстатників (основна і додаткова):
Зст=Зсч*Тшт/Кбо ,
де Зсч -середньогодинна заробітна плата верстатників зі всіма начисленнями, грн.;
Тшт -річний штучний час обробки деталей, год.;
Кбо -коефіцієнт багатоверстатного обслуговування.
Середньо годинну заробітну плату верстатників (зі всіма начисленнями) визначають шляхом множення годинної тарифної ставки відповідного розряду на коефіцієнти, з урахуванням збільшення відрядних розцінок за працю по технічно обоснованим нормам випрацювання, премії, додаткову заробітну плату, відчислення на соціальне страхування (табл.4).
При збільшених розрахунках рекомендують користуватися нормативами середньо годинної заробітної плати верстатників (табл.5).
Якщо необхідні більш точні розрахунки, то при визначенні фактичної економічної ефективності середньо годинна заробітна плата верстатників повинна бути розрахована з урахуванням фактично складеного рівня перерахованих вище коефіцієнтів.
Річна заробітна плата наладчиків
Зн=Знч*Тн ,
де Знч -середньогодинна заробітна плата наладчиків і робітників неверстатних професій (відрядників) зі всіма начисленнями (при наближених розрахунках приймають по табл. 5);
Тн -річний час наладки обладнання, год.
При необхідності більш точних розрахунків фактичної економічної ефективності заробітну плату наладчиків визначають із форми оплати праці (відрядної або по часової) по фактичним даним підприємства з урахуванням коефіцієнтів, перерахованих у табл.5
Річна заробітна плата робітників-почасовиків та інших категорій працюючих (робітників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних та транспортно-складських роботах, ІТП, службовців).
Зп=1,42*Зрч;
Зрч=Фраб*Ич*Кпр*Ко ,
де Зрч =середньогодинна заробітна плата робітника (або інших категорій працюючих), включаючи додаткову заробітну плату (табл.5);
1,4 2 -коефіцієнт, ураховуючий відрахування від заробітної плати;
Фраб -річний фонд часу верстатника (табл.6)
Ич -годинна тарифна ставка робітника відповідного розряду (табл.4), грн.;
