Головним обмежником прибули є витрати виробництва. До їхнього визначення і виміру існують різні підходи, у яких можна виділити погляд економіста, орієнтований на перспективу фірми, і позицію бухгалтера, яких насамперед цікавить фінансові звіти і баланси підприємства. Оскільки усі види ресурсів обмежені, будь-яке рішення про виробництво якого-небудь товару припускає відмовлення від використання тих же ресурсів для випуску якогось іншого виробу. Таким чином, усі витрати являють собою альтернативні витрати. Точніше кажучи, витрати будь-якого ресурсу, притягнуті для виробництва товарів, відбивають його цінність при найкращому з всіх альтернативних варіантів чи використання цінність тих альтернативних можливостей, якими приходиться жертвувати. Наприклад, метал, витрачений на виробництво озброєння вже неможливо застосувати для виготовлення чи устаткування автомобілів. І якщо робітник здатний робити як озброєння, так і медичне устаткування, то витрати, що несе суспільство при використанні даного робітника на військовому заводі, будуть дорівнюють внеску, що він міг би внести у виробництво медичного устаткування.
Варто так само виділити наступне визначення економічним витратам: економічні витрати фірми – це ті виплати, що вона зобов'язана зробити власникам ресурсів, щоб залучити ці ресурси для визначеного виробничого процесу і відвернути їхній тим самим від альтернативних варіантів застосування. Всі альтернативні витрати, що понесе фірма в процесі виробництва, можуть бути або зовнішніми (фактичними, явними), або внутрішніми (неявними). Зовнішні витрати приймають форму грошових платежів постачальникам факторів виробництва, проміжних виробів і ділових послуг. Тут говориться про заробітну плату робітників та службовців, витратах на сировину і матеріали, комісійних винагородах торговим фірмам, внесках банкам і іншим фінансовим заснуванням, розрахунках за юридичні консультації, транспортні послуги і т.п.
У процесі виробництва фірма так само може використовувати ресурси, що належать їй самої. У цьому випадку вона несе внутрішні витрати. Вони не передбачені контрактами, обов'язковими для зовнішніх платежів, і по цьому не здобувають грошову форму. У якості одного з елементів внутрішніх витрат розглядається і так називаний нормальний прибуток підприємця, тобто винагорода за виконувані їм функції.
Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств усіх видів, незалежно від їхньої організаційної форми. Прибуток являє собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції з урахуванням збитків від різних господарських операцій. Має місце балансовий, валовий, оподатковуваний і чистий види прибули.
Балансова– включає прибуток від реалізації продукції, інших матеріальних цінностей, від упровадження позареалізаційних операцій. До даних операцій відносяться:
- пайова участь у спільних підприємствах,
- здача майна в оренду,
- дивіденди по акціях і інших цінних паперах, що належать підприємству й іншому роду діяльності.
Валовавідрізняється від балансового прибутку тим, що при включенні у валовий прибуток прибули від реалізації Основних Фондів і іншого майна, враховується перевищення між продажною ціною і первісне чи залишковою вартістю цього майна. При цьому зазначена первісна чи залишкова вартість збільшується на індекс інфляції. У прибуток валову, на відміну від балансової, так само включається сума перевищення витрат на оплату праці працівників, зайнятих в основній діяльності, над їхньою нормованою величиною.
Частина прибули підприємства, оподатковувана податком відповідно до закону України. Для визначенняоподатковуваногоприбутку необхідно з балансового чи валового прибутку відняти пільги по податку з прибутку, відрахування на прибуток у страховий чи інші аналогічні по призначенню фонди, а так само прибуток (доход), оподатковуваний податком в іншому законодавчому порядку.
Чистийприбуток – прибуток підприємств, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати всіх податків, акцизів і платежів у державні і місцеві бюджети. Для визначення чистого прибутку з балансу підприємства віднімається податок із прибутку, податок на рекламу й інші податки і платежі, що залишилася різниця у виді чистого прибутку використовується підприємством за своїм розсудом.
Найважливішими факторами зростання прибутку є збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції, упровадження науково-технічних розробок і, як наслідок, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, поліпшення якості продукції. Прибуток – основне джерело грошових нагромаджень підприємств. Загальна сума балансового прибутку обчислюється по формулі:
, де Рб– балансовий прибуток;
Рр – прибуток від реалізації товарної продукції;
Рпр – прибуток (збиток) від іншої реалізації;
Рвн - прибуток (збиток) від нереалізованих операцій.
Загальна оцінка виконання плану прибули здійснюється порівнянням фактичної суми балансового прибутку з прибутком, передбаченої планом. Порівнюються темпи зростання прибутку стосовно попереднього року плановий і фактичний.
У процесі аналізу оцінюється вплив складу балансового прибутку на загальне відхилення фактичного її рівня від планового.
Прибуток від реалізації товарної продукції – це різниця між виторгом від реалізації за оптовими цінами без податку з обороту і повної собівартості.
, де Nр- виторг від реалізації товарної продукції в оптових цінах підприємства;
Sр – собівартість реалізованої продукції. Інша реалізація, заздалегідь
не планована.
Основними факторами, що визначають розмір прибутку від реалізації продукції є:
- зміна обсягу структури реалізації продукції;
- зміна собівартості товарної продукції;
- зміна цін на реалізацію продукції.
Вплив зміни об’єму реалізації на зміну прибутку визначається множенням планового прибутку на коефіцієнт перевиконання плану по об’єму реалізації в оптових цінах підриємства.
| Рр= Ррплх кпл= Ррплх ((Nр1– Nрпл)/Nрпл) |
, де Рр– відхилення фактичної суми прибули від планової в результаті зміни обсягу реалізації продукції;
Ррпл- прибуток від реалізації продукції за планом.
Вплив зміни структури визначається як різниця між плановим прибутком, скоректованої на фактично реалізовану продукцію і плановий прибуток фактичного обсягу реалізації.
| Р= Pp1– Ррплх (Nр1/ Nр0) |
, де Р– відхилення фактичної суми прибули від планової в результаті
порушення планової структури реалізації продукції;
Pp1 – фактичний прибуток від реалізації товарної продукції;
Nр1 – виторг від реалізацію продукції за звітний рік у діючих
оптових цінах;
Nр0 – обсяг реалізованої продукції за звітний рік у цінах, прийнятих у
плані.
Вплив зміни собівартості продукції визначається шляхом порівняння повної фактичної собівартості з планів, переліченої на фактичну реалізацію.
| Рs= Sрплх (Nр1/ Nр0) х Sp1 |
, де
Рs – відхилення фактичної суми від планової в результаті зміни
собівартості реалізованої продукції;
Sрпл – планова повна собівартість реалізованої продукції;
Sp1 – фактично повна собівартість реалізованої продукції;
Розрахунок впливу зміни обсягу реалізації на зміну прибули визначається добутком прибутку від реалізації продукції за планом на різницю (ДО – 1), де ДО – коефіцієнт, обумовлений відношенням планової повної собівартості фактичного обсягу реалізації продукції і планової собівартості.
Розрахунок впливу зміни собівартості реалізованої продукції визначається шляхом порівняння повної фактичної собівартості з планової, перелічену на фактичну реалізацію.
Розрахунок впливу зміни цін на зміну прибули визначається різницею між фактичною реалізацією фактичного обсягу продукції і плановою реалізацією фактичного обсягу продукції.
Одним з найважливіших показників кінцевих результатів для підприємства є чистий прибуток – це різниця між балансовим прибутком і сумою внесених у бюджет податків.
Узагальнюючим економічним показником, що показує усі витрати в грошовій формі на виробництво і реалізацію продукції є план по собівартості, прибутку і рентабельності. Усі витрати по собівартості можна розділити на двох груп:
- прямі;
- непрямі.
Прямі- витрати, безпосередньо зв'язані з виробництвом визначеного виду продукції (матеріали, заробітна плата).
Непрямі– витрати, який не можна безпосередньо віднести на одиницю продукції (цехові, загальнозаводські). Вони визначаються через відсоток до основної заробітної плати.
По обсязі витрат розрізняють наступні види собівартості:
- цехова собівартість;
Витрати, зв'язані з виробництвом деталей у визначеному цеху
- загальнозаводська собівартість;
Сума загальнозаводських витрат і цехової собівартості.
- повна собівартість.
Сума загальнозаводської собівартості і витрат, зв'язаних з реалізацією і позавиробничими витратами (доставка, упакування і т.д.)
Усі витрати в собівартості групуються по економічних елементах і статтям калькуляції.
По економічних елементах:
- сировина і матеріали;
- допоміжні матеріали;
- паливо й електроенергія;
- заробітна плата (основна і додаткова);
- відрахування на соціальне страхування;
- інші витрати – сума витрат на виробництво продукції.
Таке угруповання може використовуватися при складанні повного кошторису витрат на виробництво продукції.
По статтях калькуляції:
- матеріали і сировина за винятком відходів;
- покупні витрати, виробничі фонди;
- основна заробітна плата;
- додаткова заробітна плата;
- природні відрахування в соціальні органи;
- витрати на освоєння нових видів продукції;
- витрати на зміст устаткування;
- цехові витрати – разом цехова собівартість;
- загальнозаводські витрати – разом загальнозаводська собівартість;
- позавиробничі витрати – разом повна собівартість.
Таке угруповання витрат використовується для розрахунку ціни.
План по витратах, прибутку і рентабельності:
- план починається з розробки завдання по зниженню собівартості, тому що від зниження собівартості залежить величина прибутку. Знизити собівартість можна по всім її складовим при проведенні аналізу виробничо-господарської діяльності, що дає можливість вишукати резерви;
- складаються кошториси(кошторису цехових витрат, кошторису витрат на зміст і експлуатацію устаткування, повний кошторис витрат на виробництво продукції);
- розробляються калькуляції собівартості по найважливіших видах продукції;
- якщо на підприємстві виробляється велика номенклатура продукції, то визначаються витрати на один карбованець товарної продукції;
- потім визначається передбачуваний прибуток і рентабельність.
Список використаної літератури:
1. Лисицын В.В. Валовой продукт и его измерение. М.: Экономика, 1998.
2. Каталог русскоязычных экономических газет и журналов -http://press.lipetsk.ru/
3. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. — Київ: Либідь, 1995
4. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. — Київ: Вища школа, 1995
5. Основи економічної теорії / за редакцією С.В. Мочерного. — Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 1993
6. Барановский А. Что такое монополия и как с ней бороться? // Финансовая Украина. — 26 грудня 1995. — №52
7. Белобжецкий И.А., доктор экономических наук, профессор. Прибыль предприятия.\\ Жур. «Финансы» №3, 1993, с.40.
8. Белобжецкий И.А., доктор экономических наук, профессор. Себестоимость и налогооблагаемая прибыль. \\ Жур. «Финансы», №1 1992, с.26.
9. Кодацкий В.П. Проблемы исчисления и планирования прибыли. \\ Жур. «Финансы», №9, 1992, с.28.
10. Молотков О.В. фондоотдача и механизм налогооблажения прибыли. \\ Жур. «Финансы», №1, 1992, с.51
Налог имеет объект, т.е. доходы, стоимость отдельных товаров, отдельные виды деятельности, операции с ценными бумагами, пользование ценными ресурсами, имущество юридических и физических лиц и другие объекты, установленные законодательными актами и субъект налога, то есть физическое или юридическое лицо, налогоплательщик.
Все налоги делятся на два вида: прямые, которые взимаются непосредственно с владельца имущества, получателей доходов. И косвенные, взимающиеся непосредственно в сфере реализации или потребления товаров и услуг.
А также налоги выполняют роль некоторых функций:
Регулирующая, т.е.регулирование рыночных, товарно-денежных отношений и регулирование развития народного хозяйства;
Стимулирующая, спомощью налогов, льгот и санкций государство стимулирует технический прогресс;
Распределительная,посредством налогов в государственном бюджете концентрируются средства, направляемые затем на решение народнохозяйственных проблем;
Фискальная, изъятие части доходов предприятий и граждан для содержания государственного аппарата;
С помощью налоговой политики, государство может в полной мере влиять на экономику страны, рыночные и денежно финансовые отношения, жизнь народа.
Безусловно, налогообложение в любой стране не может быть чем-то неизменным уже потому, что оно является не только фискальным механизмом, но и инструментом государственной политики, которая меняясь, обрекает на перемены и систему налогообложения. Ярким примером этого может служить Российская Федерация. Налоговую систему и налогообложение России мы рассмотрим в следующей главе.
Глава III. Налогообложение в Российской Федерации.
Переход экономики России на рыночные отношения потребовал создания системы налогообложения предприятий и граждан (юридических и физических лиц). Принятие Верховным Советом Российской Федерации в 1991-1992 годах новых законов является продолжением и углублением важнейшего элемента экономической реформы в России.
Созданная целостная система налогообложения четко устанавливает перечень налогов, которые могут применяться на территории РФ, права и обязанности налогоплательщиков и налоговых органов, разграничены полномочия органов государственной власти различного уровня по введению налогов на соответствующей территории, установлению ставок налогов и льгот по ним.
Новизна налоговой системы России проявляется в следующем: они базируются на шаткой, но все же правовой основе, а не на подзаконных актах, как было раньше; становится стабильной, хотя и не в отношении всех налогов; пронизывает экономические отношения, связанные с распределением и перераспределением дохода, пусть не всегда справедливо; налоги и сборы начали вводиться и отменятся только органами государственной власти.
Налоговая система в нашей стране создается практически заново. Поэтому в ходе реализации налоговых законов возникает множество острейших проблем, касающихся взаимоотношений налогоплательщиков и государства, ответственности юридических и физических лиц за выполнение налогового законодательства, прав и обязанностей налоговых органов. Но эта система грешит тем, что для сбора налогов тратится очень большая сумма денег, происходит рост расходов и создаются условия для всяческого уклонения от уплаты.
По оценкам зарубежных экспертов, западные предприниматели ухитряются скрыть от налогообложения от 10 до 30% своих доходов. По мнению специалистов Государственной налоговой службы России, у нас эта цифра может быть и больше. В прошлом году налоговыми органами было выявлено и доначислено в бюджет 10,6 млрд. рублей (из них только по Москве - 1 млрд. 200 млн.). Активность в поиске утаенных доходов едва ли снизится: до 10% средств, дополнительно взысканных в ходе проверок, поступает в фонд социального развития налоговой службы.
Принятый в России новый пакет законов о налогах воплотил в себе весь мировой опыт, что важно для страны, выходящей из экономического кризиса, отвечает в основном требованиям переходного к рыночным отношениям периода, имеет определенную социальную направленность. Бесспорно, он не лишен серьезных недостатков и просчетов, подвергается серьезной и нередко обоснованной критике со стороны налогоплательщиков и специалистов. Важно сопоставить новую налоговую систему России с налогами, действующими в разных зарубежных странах, так как переход к рыночной экономике немыслим без использования опыта западных государств наряду со всем лучшим, что имелось в нашей стране.
Законом "Об основах налоговой системы в Российской Федерации" предусмотрено введение трехуровневой системы налогообложения. Трехуровневые налоги функционируют в большинстве федеральных государств. В США это федеральные налоги, налоги штатов и муниципальные налоги. Помимо них имеются незначительные по ставкам и суммам налоги графств и специальных округов. В Германии федеральные налоги, налоги земель и местные дополняются незначительными суммами налогов, направляемых в бюджет органов управления Европейского экономического сообщества. Аналогичное строение налогов во Франции, Италии, Нидерландах, ряде других европейских и американских стран.
Это позволяет обеспечить возможность самостоятельного формирования бюджетов всем уровням управления при распределении некоторых налогов между ними. Налоговое регулирование осуществляется Министерством финансов, а его инструментом выступают федеральные налоги или некоторые из них.
Налоги в России впервые разделены на три вида:
Федеральные налоги:
а) налог на добавленную стоимость;
б) акцизы на отдельные группы и виды товаров;
в) налог на доходы банков;
г) налог на доходы от страховой деятельности;
д) налог от биржевой деятельности;
е) налог на опперации с ценными бумагами;
ж) таможенные пошлины;
з) отчисления из пр-ва материально-сырьевой базы, зачисляемые в спец. внебюджетный фонд РФ;
и) платежи за пользование природными ресурсами, зачисляемые в федеральный бюджет,в республиканский бюджет республик в составе РФ,в краевые, областные бюджеты краёв, областей, обл. бюджет автономной области, окружн ые бюджеты автономных округов и районные бюджеты районов в порядке и на условиях, предусматриваемых законодательными актами РФ;
к) подоходный налог с физических лиц;
м) налоги, служащие источниками, образующие дорожные фонды;
н) гербовый сбор;
о) государственная пошлина;
п) налог с имущества, переходящего в порядке наследования и дарения;
р) сбор за использование наименований "Россия", "Российская Федерация" и образовываемых на их основе слов и словосочетаний.
Все суммы поступлений от налогов указанных в подпунктах "а"-"ж" и "р" зачисляются в федеральный бюджет. Налоги, указанные в подпунктах "к" и "л" являются регулирующими доходными источниками, а суммы отчислений по ним, зачисляемые непосредственно в республиканский бюджет республики в составе РФ, в краевые, областные бюджеты краёв и областей, областной бюджет автономной области, окружные бюджеты автономных округов и бюджеты др. уровней, определяются при утверждении республиканского бюджета республики в составе РФ, краевого, областного бюджета автономной области, окружных бюджетов автономных округов.
Все суммы поступлений от налогов, указанных в подпункте "п" зачисляются в местный бюджет в порядке, определяемом при утверждении соответствующих бюджетов, если иное не установлено Законом. Федеральные налоги ( в т. ч. размеры их ставок) объекты налогообложения, плательщики налогов и порядок зачисления их в бюджет или во внебюджетный фонд устанавливаются законодательными актами РФ и взимаются на всей её территории.
2. Налоги республик в составе РФ и налоги краёв, областей, автономной области, автономных округов.
К налогам республик в составе РФ, краёв, областей, автономной области, автономных округов относятся следующие налоги:
а) налог на имущество предприятий, сумма платежей по налогу равными долями зачисляется в республиканский бюджет республики в составе РФ, краевые, областные бюджеты краёв и областей, областной бюджет автономной области, окружные бюджеты автономных округов и в районные бюджеты районов, городские бюджеты городов по месту нахождения плательщиков;
б) местный доход;
в) плата за воду, забираемую промышленными предприятиями из водохозяйственных систем;
г) республиканские платежи за пользование природными ресурсами.
Налоги устанавливаются законодательными органами (актами) РФ и взимаются на всей её территории. При этом конкретные ставки определяются законами республик в составе РФ или решениями органов государственной власти краёв, областей, автономной области, автономных округов, если иное не установлено законодательными актами РФ. Все республиканские налоги являются общеобязательными. При этом сумма платежей, например, по налогу на имущество предприятий, равными долями зачисляется в бюджет республики, края, автономного образования, а также в бюджеты города и района, на территории которого находится предприятие.
Местные налоги:
а) налог на имущество физических лиц. Сумма платежей по налогу зачисляется в местный бюджет по месту нахождения (регистрации) объекта налогообложения;
б) земельный налог. Порядок зачисления поступлений по налогу в соответствующий бюджет определяется законодательством о Земле.
в) регистрационный сбор с физических лиц, занимающихся предпринимательской деятельностью, сумма сбора зачисляется в бюджет по месту их регистрации ;
г) налог на строительство объектов производственного назначения в курортной зоне;
д) курортный сбор;
е) сбор за право торговли : сбор устанавливается районными, городскими (без районного деления ), районными (в городе), коллективными, сельскими органами исп. власти. Сбор уплачивается путём приобретения разового талона или временного патента и полностью зачисляются в соответствующий бюджет;
ж) целевые сборы с граждан и предприятий, учреждений, и организаций, независимо от их организационно - правовых форм, на содержание милиции, на благоустройство территорий и др. цели.
Ставка сборов в год не может превышать размера 3% от 12-ти установленных Законом минимальной месячной оплаты для физического лица, а для юридического лица - размера 1% от годового фонда заработной платы, рассчитанного, исходя из установленного Законом размера минимальной месячной оплаты труда. Ставки в городах и районах устанавливаются соответствующими органами гос. власти, а в посёлках и сельских населённых пунктах на собраниях и сходах жителей.
з) налог на рекламу : уплачивают юридические и физические лица, рекламирующие свою продукцию по ставке, не превышающей 5% стоимости услуг по рекламе;
и) налог на перепродажу автомобилей, вычислительной техники и персональных компьютеров. Налог устанавл ивают юридические и физические лица, перепродающие указанные товары по ставке, не превышающей 10% суммы сделки;
к) сбор с владельцев собак. Сбор вносят физические лица, имеющие в городах собак (кроме служебных), в размере, не превышающем 1/7 установленного законом размера минимальной месячной оплаты труда в год;
л) лицензионный сбор за право торговли винно-водочными изделиями. Сбор вносят юридические и физические лица, реализующие винно-водочные изделия населению в размере : с юридических лиц - 50 установленных законом размеров минимальной месячной оплаты труда в год, с физических лиц - 20 установленных законом размеров минимальной месячной оплаты труда в год. При торговле этими лицами с временных точек, обслуживающих вечера, балы, гуляния и др. мероприятия - половины установленного законом размера месячной оплаты труда за каждый день торговли;
м) лицензионный сбор за право проведения местных аукционов и лотерей. Сбор вносят их устроители в размере, не превышающем 10% стоимости заявленных к аукциону товаров или суммы, на которую выпущены лотерейные билеты;
н) сбор за выдачу ордера на квартиру, сбор вносится физическими лицами при получении права на заселение отдельной квартиры, в размере, не превышающем установленного законом размера минимальной месячной оплаты труда в зависимости от общей площади и качества жилья;
о) сбор за парковку автотранспорта. Сбор вносят юридические и физические лица за парковку автомашин в спец. оборудованных для этого местах в размере, установленном местными органами гос. власти;
п) сбор за право использования местной символики. Сбор вносят производители продукции, на которой используется местная символика (гербы, виды городов и прочее) в размере, не превышающем 0.5% стоимости реализуемой продукции;
