Зміст.
Вступ. |
3
|
|
Розділ 1.ТЕХНІКО – ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА. |
5
|
|
Розділ 2.ОПИС ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ. |
8
|
|
Розділ 3. ТЕОРІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ФОТОГРАФІЇ РОБОЧОГО ДНЯ, ХРОНОМЕТРАЖ І БСМ. |
9
|
|
Розділ 4.ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗЕРВІВ ЗРОСТАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ. |
13
|
|
Розділ 5.ОСОБЛИВОСТІ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ. |
18
|
|
Висновки. |
21
|
|
Література. |
22
|
|
Додатки. |
23
|
|
|
|
Вступ.
На данному етапі розвитку економіки, в зв’язку з переходом підприємств на повний господарський розрахунок та самофінансування, вся система обліку також перебудувалась.
В цих умовах зусилля трудових колективів направлене на всебічне збільшення прибутку підприємства, прискорення темпів росту продуктивності праці, введення нових та єфективне використання наявних потужностей, на збільшення випуску та покращення якості продукції при одночасному зниженні матеріальних та трудових витрат.
До найбільш важливих відноситься показник раціонального використання робочої сили. Сьогодні є дуже великі резерви зниження трудоємкості завдяки досягненням науки та техніки, покращенню використання робочого часу в результаті поліпшення організації праці та виробництва.
Облік дозволяє виявити залишки нераціонально витраченої праці.
Облік праці і заробітної плати при самофінансуванні має свої особливості. Це пояснюється декількома причинами :
1. трудові колективи зацікавлені в пошуку внутрішньовиробничих резервів єфективної та високопродуктивної праці, оскільки прибуток трудових колективів стає головним джерелом технічного та соціального розвитку підприємства, посилюється взаємозв’язок оплати праці та кінцевих результатів;
2. ведеться облік єфективної організації праці на кожному робочому місцю, так як розміри доплат за більш інтенсивну працю обмежуються рамками єкономії фонду заробітної плати ( по тарифним ставкам та окладам ) вивільнених працівників ;
3. самі ж трудові колективи заробляють кошти для збільшення оплати праці, крім цього їм надається можливість на свій розсуд використовувати кошти які знаходяться в їх розпорядженні.
Облік праці і заробітної плати повинен бути комплексним і забезпечувати глибоке та всебічне вивчення всіх факторів які сприяють або перешкоджають збільшенню прибутку.
При цьому основну увагу слід приділяти :
* обгрунтованості планових завдань по праці та заробітній платі;
* виконання плану по праці в усіх підрозділах ;
* визначення значимості пріорітетних факторів;
* єфективності міроприємств по введенні нової техніки та прогресивної технології ;
* виявлення невикористаних можливостей покращення трудових показників і єфективності використання цих резервів;
* аналізу варіантів плану для вибору найкращого з них дозволяючого виконати планове завдання з найменшими витратами.
Задачі та принципи організаціїзаробітної плати.
Оплата праці відіграє двояку функцію :
з одного боку, вона є головним джерелом прибутків працівників ;
з іншого боку - основою матеріального стимулювання росту і підвищення єфективності виробництва.
Складний механізм організації заробітної плати функціонує на основі використання ряду принципів :
-розподіл згідно з результатами праці, його кількістю і якістю ;
-матеріальна заінтерисованість в високих кінцевих результатах праці і необмеженість заробітної плати ;
-збіг індивідуальних інтересів з колективними ;
-систематичне збільшення заробітної плати рабітникам та службовцям ;
-випередження темпів росту продуктивності праці по зрівнянню з ростом його оплати ;
-простота та наглядність cистеми оплати праці.
Цілям посилення матеріальної заінтерисованості працівників слугує диференціація заробітної праці.
Диференціація заробітної праці в залежності від складності праці, досвіду та кваліфікації робітників здійснюється на основі тарифної системи, яка включає в себе тарифно-кваліфікаційний довідник, тарифні сітки ( для робітників) та схеми посадових окладів для керівників, спеціалістів, службовців, тарифні ставки та районі коефіцієнти до заробітної плати.
Удосконалення оплати праці передбачає необхідність більш точного обліку кількісних та якісних витрат праці та покращення використання фонду з/п в цілях стимулювання росту продуктивності праці та підвищенню ефективності виробництва вцілому.
Посилення зв’язку оплати праці з кінцевими результатами повинно стати основним направленням перебудови в області оплати праці. Важливо, щоб фактично з/п кожного робітника була поставлена в чітку залежність від його особистого трудового вкладу в кінцевий результат і не обмежується границями.
Розділ 1.ТЕХНІКО – ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА
Триліський спиртовий завод випускає такі види продукції:
-етиловий спирт;
-дріжжі;
-вуглекислий газ.
Спирт виробляється з зерна або меляси. Він розділяється також за ступенем очищення. В апаратному цеху відразу знаходяться дві браго–ректифікаційні установки. Одна є основною, яка номінально вважається зерновою, але при відсутності цієї сировини може перероблювати мелясу. Друга працює виключно на мелясній сировині. На протязі останніх років, як правило, завод працював переважно з однією основною БРУ, а друга працювала дуже рідко.
За минулий рік підприємство стабільно працювало. Деякі техніко - економічні характеристики наведені в табл.1.
Таблиця 1
|
Показник
|
Од.виміру |
Кількість |
|
|
І
|
ІІ |
ІІІ |
|
1.Обсяг виробництва продукції в оптових цінах підприємства |
тис.грн.
|
12699 |
|
2.Виробництво спирту |
тис.дал.
|
1405 |
|
із меляси |
тис.дал.
|
777 |
|
із зерна |
тис.дал.
|
628 |
|
виробництво дріжжів |
тон
|
2152 |
|
виробництво СО2 |
тон
|
2323 |
|
3.Тривалість роботи |
|
| |
| зерновий спирт |
днів
|
313,5 |
|
мелясний спирт |
днів
|
287,5 |
|
дріжжі |
днів
|
313,5 |
|
діоксид вуглецю |
змін
|
884 |
|
4.Середня продуктивність |
|
| |
| зерновий спирт |
дал./добу
|
2,0 |
|
мелясний спирт |
дал./добу
|
2,702 |
|
дріжжі |
т./добу
|
6,86 |
|
діоксид вуглецю |
т./зміну
|
2,628 |
|
5.Вихід спирту |
|
| |
| з зерна |
%
|
65,09 |
|
з меляси |
%
|
66,62 |
|
|
І
|
ІІ |
ІІІ |
|
6.Витрати електроенергії на |
|
| |
| нормоване споживання |
Гкал
|
89493 |
|
виробниче споживання |
т./(кВт·год)
|
6436 |
|
7.Трати спирту при ректифікації |
%
|
0,78 |
|
8.Середньорічна чисельність |
|
| |
| всього |
чол.
|
218 |
|
в т.ч. пром.вироб. персон. |
чол.
|
171 |
|
9.Фонд оплати праці |
тис.грн.
|
1796,8 |
|
в т.ч. пром.вироб. персон. |
тис.грн.
|
1514,28 |
|
10.Середньомісячна з/плата |
грн.
|
686,86 |
|
11.Продуктивність праці |
грн./чол.
|
74263 |
|
12.Собівартість |
|
| |
| всієї продукції |
тис.грн.
|
8854 |
|
1дал. спирту |
грн.
|
7,85 |
|
1т. сухих дріжжів |
грн.
|
440,98 |
|
1т. СО2 |
грн.
|
54,33 |
|
13.Оптова ціна |
грн./дал
|
13,80 |
|
14.Балансовий прибуток |
тис.грн.
|
5411 |
|
15.Рентабельність |
|
| |
| спирт етиловий |
%
|
75,2 |
|
дріжжі |
%
|
22,2 |
|
СО2 |
%
|
30,2 |
|
Фінансовий стан підприємства нормальний.
До підприємства на протязі останніх десяти років не пред’являлись арбітражні позови, штрафи не оплачувались.
Підприємство працює стабільно, своєчасно перераховує кошти до місцевого та обласного бюджетів. Постійно приймає участь у благодійних акціях району, надає допомогу громадським організаціям.
Розділ 2.ОПИС ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ
В даній курсовій роботі досліджується виробничий процес пакування дріжжів в короби в дріжжебродильному цеху Триліського спиртового заводу. Цей процес складається з машинно-ручних операцій, які вважаються технологічними (основними). Завдання працівника упаковувати дріжжі, що надходять з фасувального апарату до деревўяних коробів. Місткість такої тари дванадцять пачок. Вага однієї пачки розфасованих дріжжів складає 1 кілограм.
Від фасувального апарату за допомогою транспортеру пересуваються запаковані пачки дріжжів. Працівник повинен піднести до свого робочого місця ящик, заповнити його дріжжами і поставити на транспортер, який веде на склад. Цей транспортер знаходиться в декількох кроках від нього і вимагає додаткових рухів.
Операцію формування виконують в зміні чотири працівника, які розташовані поруч.
Так як підприємство вцілому, та дріжжебродильний цех, зокрема, працюють цілодобово, то відповідно і пакування виконується всю добу. Тому на заводі використовується трьохзмінний режим роботи. Це потрібно враховувати при визначені заробітної плати, оскільки за роботу в вечірні та нічні часи нараховуються різні доплати.
Приблизна схема робочого місця показана на рис.1.
Ми маємо допоміжну операцію, яка не вносить змін в обўєкт обробки, але застосовується для забезпечення нормальної ходи виробничого процесу. Ця операція також є переміщуючою, так як предмет праці (дріжжі) змінюють своє місце. З точки зору типу виробництва, це масовий тип виробництва.Виробничий процес безперервної дії.
Праця проходить при температурі 12-16оС, освітлення денне (люмінісцентне), згідно нормам.
Розділ 3. ТЕОРІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ФОТОГРАФІЇ РОБОЧОГО
ДНЯ,
ХРОНОМЕТРАЖ І БСМ.
Індивідуальна фотографія робочого дня .
Найбільш розповсюдженим видом фотографії робочого дня є індивідуальна.
Індивідуальною фотографією робочого дня називається спостереження усіх витрат робочого часу протягом періоду спостереження та заміри часу по ним.
В залежності від кількості об’ктів спостереження і техніки виконання розрізняють індивідуальну, групову, бригадну, маршрутну, самофотографію робочого дня та фотографію виробничого прцесу.
Перед проведенням фотографії робочого дня необхідно ознайомитися з техніко-організаційними умовами робочого місця, тобто з послідовністю роботи виконавця, постачання робочого місця сировиною, матеріалами і т.п. ; встановити в яких одиницях виміру і яким шляхом проводиться облік випущеної продукції; розповісти робітникові цілі та задачі проведення фотографії.
Спостереження записують в спеціальну картку, яка складається з титульної частини, листа спостережень, результатів спостережень та висновків.
Титульну частину карти заповнюють до початку спостереження. В ній знаходяться дані, які характеризують сировину або напівфабрикати, роботу та навколишні умови, дані про робітника, обладнання та пристрої.
В листі спостережень карти фотографії робочого дня записують всі витрати часу.
Витрати часу фіксують в годинах та хвилинах з точністю до 1/2 хвилини.
Для замірів часу використовують годинник з секундною стрілкою. Після запису часу початку спостереження слідкують за змінами на робочому місці, причомув момент зміни роблять запис в графі «Найменування явищ», а при закінченні зміни записують час в графу « Плинний час».
По закінченню спостереження вираховують тривалість кожного запису ( операції) шляхом віднімання поточного часу наступного заміру від попереднього часу заміру. Отримана різниця відображає тривалість поточного запису.
Далі проводять обробку одержаних даних, аналіз результатів спостереження і проектування раціонального режиму робочого дня. В ньому показують фактичні втрати робочого часу і причини цих втрат.
Хронометраж.
Хронометраж - це вивчення структури операції за її складовими елементами та визначення розмір витрат часу на них.
За допомогою хронометражу вивчається тільки час основної роботи, який повторюється з кожною одиницею продукції.
Основні задачі хронометражу:
nвстановлення нормальної тривалості витрат оперативного часу
( для технічних норм);
nрозробка нових та перевірка діючих нормативів часу на ручні та машинно-ручні прийоми та комплекси прийомів оперативного часу;
nвивчення прийомів роботи передових працівників з цілью розповсюдження та узагальнення цього досвіду;
nвстановлення раціонального складу операції.
Етапи проведення хронометражу:
nпідготовка до хронометрування ;
nспостереження і заміри тривалості окремих елементів операції;
nобробка матеріалів спостережень по кожному прийому ;
nаналіз одержаних даних ;
nвисновки.
Підготовка до спостереження складається в детальному вивченні операцій запису даних про неї ( сировина, матеріали, інструмент, обладнання та пристрої) та про робітника ( прізвище, професія, стаж,розряд). Підготовка до спостереження закінчується роз’сненням робітнику цілей та задач хронометражу.
При проведенні хронометражу важливо правильно підібрати час для його проведення. Не рекомендується проводити хронометраж на початку або в кінці зміни. Краще всього прволити спостереження в період так званого темпа роботи, який встановився, приблизно 1,5-2 год після початку зміни.
Хронометраж проводять при допомозі секундомірів
( однострілкових або двухстрілкових)
Час при хронометражу вимірюють двума способами по плинному часі ( неперервний спосіб) та окремими відліками ( збиральний спосіб).
В даній курсовій роботі застосовуємо заміри по плинному часу, при цьому реєструються витрати часу на всі елементи операції.
Плинний час записують по вертикалі зверху вниз по закінченні виконання всіх прийомів операції виконують повторний запис, починаючи з першого прийому.
Слідуючий етап хронометражу – обробка та аналіз отриманих матеріалів. Обробку матеріалів починають з обчислення тривалості елемента операції прийому. Шляхом віднімання з послідуючого запису попередній, знаходять тривалість прийому.
Ряд значень тривалості прийому складає хронометражний ряд (хроноряд).
При проведенні хронометражу можуть бути допущені неточності в записах, відхилення нормальних умов виконання прийому.
Заміри по яким є зауваження в листі спостережень, повинні бути виключені із хроноряду.
Для того, щоб встановити правильність проведених спостережень або так звану ступінь розсієння хронометражного ряду, визначають фактичний коефіцієнт стійкості по кожному хроноряду, тобто відношення максимальної тривалості елементу до мінімальної, і порівнюють його з нормальними ( допустимими ) коефіцієнтами.
Якщо фактичний коефіцієнт стійкості хроноряду менше нормального або йому рівний, то хроноряд потрібно рахувати стійким, якщо фактичний коефіцієнт стійкості перевищує допустимий ( нормальний), то хроноряд вважається нестійким.
Метод мікроелементного нормування
Для визначення раціональної тривалості ручних операцій та прийомів використовують метод мікроелементного нормування.
При цьому дії та рухи розчленовують на мікроелементи,що виконуються робітниками у робочому процесі як технологічні ( основні ) і переміщувальні. Кожен елемент ручної операції поділений на мікроелементи ( взяти, перемістити або розумової дії ). Кожен мікроелемент зкладаеться з окремих мікродій які можуть бути за тривалістю виконання рішучі або пристосовні.
Розчленовуючи прийом на мікроелементи і використовуючи на них розроблені нормативи часу, можна сконструювати норму часу на прийом не спостерігаючи за робітником у робочому процесі. Норми часу на мікроелементи встановлені у тисячних долях хвилини.
Розділ 4. ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗЕРВІВ ЗРОСТАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
Відповідно до описаних вище способів аналізу використання робочого часу досліджуємо вибране робоче місце. Спочатку проведемо фотографію робочого дня (додаток 1).
ІФРД.
Обробку результатів, одержаних при дослідженні методом індивідуальної фотографії робочого дня, будемо проводити за таким алгоритмом:
1. Визначаємо тривалість кожної операції, шляхом віднімання поточного часу наступної операції від поточного часу попередньої операції. Розрахований час заносимо в колонку «Тривалість».
2. Виконуємо індексацію витрат робочого часу. Індекси записуємо в графу «Аналітична характеристика витраченого часу».
3. Виконуємо зведення результатів спостереження (стор.4).
4. Визначаємо аналітичні коефіцієнти, що характеризують використання робочого часу виконавця.
-Питома вага оперативного часу у тривалості спостереження, що характеризується коефіцієнтом К1.
-Питома вага зупинок з причин залежних від робітника. Для цього потрібно знати нормативний час регламентованих перерв, який визначається як 5 % від загального часу зміни (Тр.п.н.= 480 • 0,05 = 24 хв.). Тоді К2буде :
-Питома вага втрат робочого часу незалежних від працівника характеризується коефіцієнтом К3:
5. Визначаємо можливе зростання продуктивності праці за рахунок усунення втрат робочого часу:
-залежних від працівника:
-незалежних від працівника:
-загальна зміна:
DПП =DПП1+DПП2= 0,9 + 0,44 = 1,34 %.
6. Визначаємо проектований раціональний оперативний час:
Тр.= Топ+ (Тр.п.ф.-Тр.п.н.) + Твза+ Твн= 446 + (17–24) + 11 + 2 = 452 хв.
7. Визначаємо проектовану норму виробітку:
8. Коефіцієнт завантаженості робіт:
З огляду на всі отримані показники робимо висновки:
I. Найбільшою можливістю підвищити продуктивність праці є вивільнення одного працівника для забезпечення інших тарою. Тоді б значно скоротилася б допоміжна операція.
II. Службову розмову потрібно проводити на початку зміни, для уникнення втрат робочого часу з причин не залежних від працівника.
Хронометраж ( додаток 2) .
Обробку будемо проводити в такій послідовності:
1. Визначаємо тривалість прийомів шляхом віднімання поточного часу наступної операції від поточного часу попередньої операції. Результати записуємо в графу «Тривалість».
nПеревіряємо отримані хронометричні ряди на збіжність. Вона визначається як відношення максимального та мінімального значення відповідного ряду.
