РефератБар.ру: | Главная | Карта сайта | Справка
Методика проведения лізингових операцій. Реферат.

Разделы: Экономика стран СНГ | Заказать реферат, диплом

Полнотекстовый поиск:




     Страница: 4 из 6
     <-- предыдущая следующая -->

Перейти на страницу:
скачать реферат | 1 2 3 4 5 6 







6. icaooiie iaiaeieo aianea ii eceiaiae oaia:

а) ie uiie aeieao aianea:

EA=EI / O,

дa EA -- iaei eceiaiaee aianie;
б) ie uieaaoaeuii aeieaoe aianea:

(EA / O / 4) * EA=EI / O / 4;

в) ie uiinyie aeieao aianea:

EA=EI / O / 12.


icaeyiaii icaooiie eceiaiaeo ieaoaa ia ieeeaa. Aaonou iaeaaiaiiy, що здається a eceia -- 550 oen.гривень. Oaii eceiao -- ioee ieo. Iiia aiioecaoeieo aaaooaaiu ia iiaia aaiiaeaiiy iaeaaiaiiy -- 10% ieo. Iioaioia noaaea ii кредиту, що залучається aey здійснення eceiaiaiї угоди -- 10% ieo. Iiaiaaiee aanioie eiin ii eceiao -- 4% ieo. A eceiaiae oaia iaaaaaaouny, ui eaioaeuiee aiiio iaeaaiaiiy, eiai oaoiia ianeoaiaoaaiiy caeniouny eceiaiотримувачем. Eeceiaiioeioaa aeyaey eienooaaa ya iciaaieo a oaia aiaaoeiaeo iineoa:
- aayaoaaeui aeaaoee iaoieea eceiaiaaaoy -- 0.16oen.гривень.;
- aeaaoee ia iaaaiiy eaeieo eiinoeuoaoe c ieoaiu oeeaaaiiy eceiaiai oaiae -- 0.15 oen. гривень.;
- aeaaoee eceiaiaaaoy ia eiinoeuoao ii aenieoaoao iaeaaiaiiy, aeeae iaaicao niiaieo nieoa -- 0.35oen.гривень.

Oaaeeoy 7
icaooiie naaiьорічної aaoino iaeaaiaiiy (a oen.грив.)





Рік

Вартість обладнання

Амортизаційні відрахування

Вартість обладнання на кінець року

Середньорічна вартість обладнання

1-й

550

55

495

552,

2-й

495

55

440

467,5

3-й

440

55

385

412,5

Всього




1760




Oaaeeoy 8
icaooiie caaaeuiiai icio eceiaiaiai ieaoa (тис.грив.)





Рік



Плата за користування кредитними ресурсами

Плата по комісії

Плата за послуги лізенгодавця

Загальна сума лізингових платежів

1-й

55

52,25

20,9

0,14

128,29

2-й

55

47,65

18,7

0.14

120,59

3-й

55

41,25

16,5

0,14

112,89

4-й

55

35,75

14,3

0,14

105,19

Всього




466,96





V. Caeii Oeaie «Ii eceia» oa icaeoie eceiao ia Oeai


10 січня 1998 р. набрав чинності прийнятий 16 грудня 1997р. Верховною Радою України Закон України «Про лізинг». Цим, нарешті, здійснено прорив у правовому регулюванні лізингу в нашій країні, створено правові (але не економічні) умови його розвитку.
До прийняття закону правові основи лізингу в Україні були практично відсутні. У законодавстві з 1995 р існувало лише декілька спеціальних норм, що стосувалися лізингу.
Вперше лізинг згадано в п. 9 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де банкам дозволяється здійснювати «придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в аренду (лізинг)».
Оскільки головним завланням банку як лізингодавця є фінансування угоди, то в положенні Національного банку України «Про кредитування» , лізінг розглядається як форма майнового кредиту.
У Кодексі торговельного мореплавства України є глава 2 «Договіроренди судна». Проте окремі її положення не відповідають правовим відносинам лізингу в їх традиційному розумінні.
У першій редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та в Правилах застосування Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», лізинг неправомірно розглядався як тотожна оренді, але менш важлива порівняно з нею господарська операція. Визначення оренди (лізингу) було недосконалим, і ці недоліки перейшли й до наступної (нині чинної) редакції закону.
Лізинг у своїй класичній формі полягає в придбанні лізингодавцем за прямою вказівкою і вибором лізингоодержувача майна у продавця і передачі цього майна лізингоодержувачу в користування на певний строк за умови сплати лізингових платежів. У випадку фінансового лізингу лізингоодержувач має право на викуп об’єкта лізингу за залишковою вартістю після закінчення строку лізингу.
Лізинг майна регулюється системою договорів, серед яких є договір купівлі-продажу лізінгового майна між продавцем і лізингодавцем та договір власне лізінгу між лізингодавцем і лізингоодержувачкм. Разом з тим застосовуються й тристоронні лізингові угоди.
Слід зауважити, що у світі існують два діаметрально протилежних підходи до правового регулювання лізингу. Перший полягає в тому, що відносини за договором лізингу охоплюються рядом існуючих цивільно-правових інститутів - оренди, купівлі-продажу, доручення, позики, застави та ін. Цей підхід реалізовувався в Україні за умов відсутності законодавства про лізінг. На цих позиціях частково стоять і автори проекту нового Цивільного кодексу України. Так у п. 3 ст. 838 «Договору про лізинг» цього проекту зазначається: «До договору лізингу застосовуються правила цього Кодексу,Слід зауважити, що у світі існують два діаметрально протилежних підходи до правового регулювання лізингу. Перший полягає в тому, що відносини за договором лізингу охоплюються рядом існуючих цивільно-правових інститутів - оренди, купівлі-продажу, доручення, позики, застави та ін. Цей підхід реалізовувався в Україні за умов відсутності законодавства про лізінг. На цих позиціях частково стоять і автори проекту нового Цивільного кодексу України. Так у п. 3 ст. 838 «Договору про лізинг» цього проекту зазначається: «До договору лізингу застосовуються правила цього Кодексу, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, найму (оренди), якщо інше не передбачено договором лізингу, законом, іншими правовими актами».
Другий підхід базується на визнанні того, що існує особливий інститут лізингу, норми якого не співпадають з нормами інших інститутів цивільного права. Дійсно, лізингоодержувач має більшість прав покупця за договором куплі-продажу, в якому він не є стороною договору, а роль і функції лізингодавця і лізінгоодержувача суттєво відрізняються від ролі і функцій орендодавця і орендаря. Прийняття Закону України «Про лізинг» і його зміст свідчать про те, що цю точку зору поділяє й український законодавець,
Робота над проектом законодавчого акта, який регулює відносини лізингу (Указ Президента України, а згодом - Законом України), велася протягом кількох років. З вересня 1996 р. в сесійному залі Верховної Ради України почалося обговорення проекту Закону України «Про лізинг». Відбулося три читання законопроекту, що призвело до значної зміни первісного тексту закону. З одного боку, була поліпшена редакція багатьох статей закону, а з іншого -- вилучено статті, які забезпечували економічне стимулювання розвитку лізингу.
У законі України «Про лізинг» сформульовано визначення лізінгу, фінансового та оперативного лізингу, які заміняють неточні їх формування в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», де неправомірно ототожнюються лізинг і оренда. Визначено об’єкти лізингу і встановлено особливий порядок лізингу державного майна - за погодженням з органом управління цим майном. До суб’єктів лізингу (лізингодавець, лізингоодержувач, продавець лізингового майна) віднесено лише суб’єкти підпріємницької діяльності.
Договір лізингу можна укладати у формі як тристоронньї (між усіма основними суб’єктами лізингу), так і двосторонньої (між лізингодавцем і лізингоодержувачем) угоди.
У ст. 7-18 фактично розглядається зміст договору лізінгу. При цьому права й обов’язки сторін у процесі роботи над законом були «збагачені» з урахуванням положень проекту нового Цивільного кодексу України.

Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача, а за договором оперативного лізингу - залишається на балансі лізингодавця.
Об’єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. Право власності на об’єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об’єкта лізингу. У разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна об’єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає поверненню лізингодавцю.
Закон розглядає також питання про бухгалтерський облік та звітність щодо лізингових операцій, порядок сплати мита, ПДВ та акцизного збору при імпортуванні об’єктів лізингу, реєстрацію договорів лізингу (ст. 19 - 21).
Важливо, що прикінцевими положеннямивизначено: раніше прийняті закони і нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
У цілому закон відповідає сучасним поглядам на визначення і регулювання лізингу. Він не суперечить пУ цілому закон відповідає сучасним поглядам на визначення і регулювання лізингу. Він не суперечить положенням Конвенції з міжнародного фінансового лізингу, що дасть змогу українським лізинговим компаніям і підприємствам брати участь у міжнародній лізинговій інтеграції.
Разом з тим прийнятий текст Закону України «Про лізинг» має ряд недоліків, головними з яких є такі:
обмеження об’єктів лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише майна, що належить до основних фондів (ст. 2), не відповідає світовій практиці лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише майна, що належить до основних фондів (ст. 2), не відповідає світовій практиці лізингу, згідго з якою об’єктами лізингу є і майнові комплекси підприємств, і майнові права та інші нематеріальні активи;
визначення лізингодавця як суб’єкта підприємницької діяльностівиключає можливість для державних органів бути лізингодавцями на неприбуткових засадах. На жаль, у законі нічого не сказано про засади й особливості діяльності лізингових компаній;
визначення в стю 4 лише двох видів (фінансовий і оперативний) та трьох форм (пайовий, зворотний, міжнародний) лізингу є недостатнім з огляду на вимоги практики. З відомих близько 40 видів операцій слід було б принаймні виділити прямий і непрямий лізинг, про що йдеться у проекті нового Цивільного кодексу України, поширений у світі роздільний лізинг, компенсаційний і змішаний лізинг, які відрізняються формою лізингових платежів, внутрішній лізинг, який є «парним» до названого в законі міжнародного лізингу, та ін.;
незадовільним є визначення і розмежування в ст. 4 понять фінансового й оперативного лізингу. За кількісним критерієм, який подано як основний, договори лізингу зі строком дії 60-90% від терміну повної амортизації об’єкта лізингу підпадають під обидва визначення. Інший критерій - можливість викупу майна - є якісним і тому мав би бути головним. Для розмежування фінансового й оперативного лізингу можна було б застосувати критерії, рекомендовані Комітетом по міжнародних стандартах бухгалтерського обліку.
Зі ст. 18 «Амортизаційні відрахування» в процесідооперацювання закону було вилучено конкретний розмір максимально можливого коефіцієнта прискорення амортизації. У сусіднух державах дозволяєтьсяприскорена амортизація з коефіцієнтом до 3. На сьогодні прискорена амортизація регулюється пю 8.6.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у спосіб, який не відповідає потребам амортизації об’єктів лізингу.
У процесі роботи над проектом закону з його тексту були вилучені дві статті, що регулювали пільги для суб’єктів лізингу з оподаткування прибутку та доданої вартості. Передбачалося, що ці статті мають бути включені до відповідних Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».
Нагальними завданнями подальшого вдосконалення правового регулювання лізингу є такі:
прийняття змін і доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» з метою приведення їх положень у відповідність із прийнятим Законом України «Про лізинг» і забезпечення економічного стимулювання розвитку лізингу;
розроблення передбачених Законом України «Про лізинг» підзаконних актів та інших нормативно- методичних документів.


VІ. IANIAEOEAE ICAEOEO eceiaiaeo IINEOA ia Oeai


Noai oa ianiaeoeae icaeoeo eceiaa a Oeai

5 жовтня 1997 року на XХV щорічних зборах членів Європейської федерації національних лізингових асоціацій (LEASEUROPE) Україну прийняли до членів цієї європейської економічної структури...

На думку західних дослідників ринок лізингових послуг на Україні перебуває на ранній стадії розвитку, а «чистого» лізингу в Україні практично немає, є схожі за формою операції.
Більшість лізингових компаній виконують швидше ролі агентів або посередників між виробниками та споживачами обладнання, ніж повноцінних лізингодавців. Лізингові операції в основному фінансуються міжнародними постачальниками техніки, асигнування за рахунок внутрішніх джерел оцінюються лише на рівні $10 млн.
Експерти зазначають, що, попри наявність законодавчої бази, існуючі юридична, регулююча та податкова системи не сприяють розвиткові лізингу в Україні, де сфера фінансових послуг помітно відстає від потреб, які нині значно зросли, промисловості й торгівлі. Загальна сума банківських кредитів стосовно ВВП замала: в Україні 1996 р. вона становила 5%, тоді як в розвинених країнах Європи -- понад 80% від ВВП.
Щоби придбати техніку для сільського господарства, промисловості, сфери послуг і будівництва, потрібні позики на термін від 3-х до 7 -- 10 років, що в Україні практично неможливо. Лише 12% кредитів, котрі надаються, можна, за українськими мірками, вважати довготерміновими (понад два роки). У країні відсутні альтернативні банківським кредитам джерела довготермінового фінансування, у зв'язку з чим у лізингових компаній виникають істотні труднощі.
Тим часом в умовах України лізинг є майже ідеальним механізмом для залучення техніки: порівняно з іншими формами інвестування він має безперечні переваги. Експерти підрахували, що обсяг ринку лізингу в Україні може становити 1630 млн. грн.
Для досягнення цього показника (за середнього рівня зростання 20% на рік) може знадобитися п'ять років. Природно, це станеться лише за умови створення найсприятливішого середовища.
Незважаючи на наявність законодавчого поля, фінансовий лізинг в Україні пребуває в комі.
Першою перепоною для розвитку лізингу в Україні на думку фахівців є... той самий Закон «Про лізинг». Експерти пригадують, як важко було працювати у період до його прийняття. Але після, стало ще гірше: законодавство написане неохайно і містить помилки, насамперед методологічні.
Багато експертів зауважують некоректність визначень фінансового та операційного лізингу, казуси з термінологією, невідповідність нормативам з амортизації, суперечності з постановами Кабінету Міністрів.
Але головне, що заважає, -- це орієнтація документа на стару систему бухобліку з її основоположним принципом амортизації. Сьогодні амортизаційна політика уряду в сфері лізингу просто заперечує міжнародні стандарти бухобліку, що грунтуються на перекладенні всіх ризиків і винагород щодо права власності на лізингоодержувача. Світова практика лізингу взагалі Але головне, що заважає, -- це орієнтація документа на стару систему бухобліку з її основоположним принципом амортизації. Сьогодні амортизаційна політика уряду в сфері лізингу просто заперечує міжнародні стандарти бухобліку, що грунтуються на перекладенні всіх ризиків і винагород щодо права власності на лізингоодержувача. Світова практика лізингу взагалі не використовує такого терміну як амортизація.
На додаток до цього закладена в Законі «Про лізинг» амортизаційна планка в 60% вартості майна в лізингу призводить до того, що його амортизаційний термін значно перевищує п'ять років.
Це створює суперечності між відповідними постановами Кабінету Міністрів, які ввели цю вимогу, і Законом «Про лізинг». Постанова Кабінету Міністрів про збільшення терміну лізингу до семи років -- взагалі зі сфери абсурду: сьогодні і дворічні лізингові контракти -- велика рідкість.
Заважає і невпорядкованість процедури укладання лізингової угоди. Міністерство юстиції її не регламентувало, а в Законі «Про лізинг» реєстрація лізингових договорів розглядається не як обов'язкова, а як можлива. Тим часом більшість експертів сходяться на думці, що правова некоректність Закону «Про лізинг» тягне за собою безліч ускладнень. По-перше, це отримання кількох кредитів під одну заставу, тривалі судові процеси тощо.
Проблема нотаріальної реєстрації договорів має й фінансовий підтекст. Вартість цієї нотаріальної послуги (державне мито) сьогодні дорівнює 5% від вартості договору, що б'є і по лізингоодержувачу, і по лізингодавцю. Натомість рекомендацій ввести пільгову ставку державного мита при реєстрації договорів лізингу уряд так і не підтримав.
Важко сказати, чи на благо й постанова Кабінету Міністрів про обмеження критичного імпорту, що є перепоною ввезенню за лізингом техніки з-за кордону через високе мито. Поки що результат один: споживач скутий у виборі нової техніки, попит на неї не задоволений, міжнародні кредитні лінії, які могли б супроводжувати лізингові операції (а це не просто гроші, це -- дешеві гроші), в Україну так і не йдуть.

Другою перешкодою на шляху впровадження лізингових схем в економіку України є високі ставки за кредитними ресурсами комерційних банків. Щоб лізингова операція була ефективною і приносила хоч би мінімальний прибуток, кредитна ставка, за розрахунками фахівців, не повинна перевищувати 22%. А в нас тільки одна облікова ставка Національного банку України вдвічі вища за цю цифру. Як наслідок, за офіційною статистикою, майже 90% усіх кредитів, що їх надають вітчизняні комерційні банки, є короткостроковими, тобто наданими на термін до 12 місяців. Кредити, що були надані на термін понад 2 роки, можна перерахувати на пальцях, тоді як у світовій практиці мінімальний період дії лізингового проекту -- 4-5 років.
Але й банкірів можна зрозуміти. Через надзвичайно мінливі економічні та грошово-кредитні умови і попередня, і нинішня політика банків спрямована на мінімізацію ризику змін процентної ставки та неповернення кредитів, а отже, на короткострокові кредити.

Податкове законодавство, яке постійно змінюється, також не дозволяє спрогнозувати результат будь-якої лізингової операції. Крім того, воно часто спирається на стару інструкцію з бухобліку. Так, лізингодавець виявляється позбавленим права показувати амортизацію наданого в лізинг майна у витратах. Навіть нібито прогресивний захід -- зняття ПДВ за платежами з лізингу, якщо розібратися, призведе до того, що лізингодавець зПодаткове законодавство, яке постійно змінюється, також не дозволяє спрогнозувати результат будь-якої лізингової операції. Крім того, воно часто спирається на стару інструкцію з бухобліку. Так, лізингодавець виявляється позбавленим права показувати амортизацію наданого в лізинг майна у витратах. Навіть нібито прогресивний захід -- зняття ПДВ за платежами з лізингу, якщо розібратися, призведе до того, що лізингодавець збільшить вартість майна на ті ж 20%.

Третій антилізинговий чинник -- неготовність до лізингових операцій як потенційних лізингодавців, так і лізингоодержувачів. За повідомленням представників Харківського лізингового фонду 95% директорів колективних сільськогосподарських підприємств абсолютно не розуміють, у чому полягає сутність лізингових операцій.
Неоднозначна відповідь і на інше важливе запитання: чи потребують підприємства в Україні лізингових послуг? Одне зрозуміло -- потенційний попит великий. Хоч би й тому, що знос обладнання в Україні сягнув 80%, а грошей усе одно немає і не буде, якщо працювати на старому обладнанні. А лізинг видається найпривабливішим механізмом реорганізації та переобладнання виробництва, бо має перед банківським кредитуванням дві істотні переваги:
1) зберігає право власності на активи;
2) безпосередньо пов'язує термін оплати лізингу зі здатністю генерувати кошти й терміном служби активів.
Але проблема навіть не в попиті: заявок від потенційних лізингоодержувачів достатньо. Ось тільки платоспроможним споживачем у кращому випадку є один із п'ятдесяти. Реально оцінити платоспроможність українського підприємства взагалі не видається за можливе.

Сьогодні на ринку фінансового лізингу України діють 16 лізингових компаній, що об'єднані у Всеукраїнську асоціацію лізингу «Укрлізинг». Більшість із них -- банківські структури і лізингові компанії, створені промисловими організаціями для реалізації своєї продукції. Чистих лізингових угод сьогодні майже не існує, є безліч, які їх лише нагадують (див. додат. № 1,2).
Для нормального розвитку індустрії лізингу в Україні на думку західних спеціалістів потрібно:



     Страница: 4 из 6
     <-- предыдущая следующая -->

Перейти на страницу:
скачать реферат | 1 2 3 4 5 6 

© 2007 ReferatBar.RU - Главная | Карта сайта | Справка