Количество средств производства,К (капитал)	Количество рабочих, L (труд)	Затраты накапитал, долл.	Затраты натруд, долл.
6	1	18	2
3	2	9	4
2	3	6	6
1	6	3	12

Любое сочетание факторов производства, например, 6К и 1L, 3К и 2L, 2К и ЗL, 1К и 6L обеспечит одинаковый физический объем продукции. Но какое сочетание будет самым дешевым для предпринимателя? Учитывая данные этой таблицы, на рис. 2 построим кривую равного продукта , или кривую безразличия производства ( изокванту ). Все точки этой кривой А, В, С, Д показывают различное сочетание факторов производства для выпуска 100 единиц продукции.
На рис. 3 построим линии равных издержек, т. е. соединим точки на оси абсцисс и оси ординат, в которых затраты на факторы производства будут равными. Эти линии называются изокосты ; они являются линиями бюджетного ограничения для предпринимателя.
Изокосты строятся следующим образом. Допустим, цена единицы капитала — 3 долл., а единицы труда —2 долл., как предполагалось ранее. Если весь бюджет предпринимателя составляет 3 долл., то, затратив все деньги только на капитал, он сможет купить 1 ед. этого фактора. Если же он затратит все деньги только на труд, то сможет приобрести 1,5 ед. труда. Теперь можно соединить две точки: одна из них лежит на оси ординат, т. е. 1 ед. капитала, другая — на оси абсцисс, т. е. 1,5 ед. труда. Эта линия — изокоста 3 долл . Каждая точка на этой линии показывает различные сочетания К и L, но общие расходы будут составлять одну и ту же величину — 3 долл.

Рисунок 2 Рисунок 3 Рисунок 4
Теперь на рис. 4 совместим кривую равного продукта с многочисленными линиями равных издержек. В точке С, где кривая равного продукта касается (но не пересекает) одной из линий равных издержек, издержки производства будут минимальными . Таким образом, при цене единицы капитала 3 долл. и цене единицы труда 2 долл. оптимальное сочетание физических единиц капитала и труда будет следующим: 2 единицы капитала и 3 единицы труда. Кривая безразличия коснулась в точке С именно изокосты, составляющей 12 долл. (2Кх3 долл.) + (3Lх2 долл.) = 12 долл. Любое другое сочетание факторов производства обойдется дороже, например, 6К и 1L.
Предпринимателя волнует не только вопрос минимизации издержек, но и вопрос максимизации прибыли. Поскольку с наименьшими издержками можно выпускать различное количество продукции, то возникает вопрос: какой объем продукции принесет максимальную прибыль? И какое сочетание факторов производства обеспечит максимальную прибыль?
Ответ на эти вопросы легко дать, вспомнив правило использования ресурсов (в нашем примере — найма труда). Максимум прибыли фирма получает, если вовлекает в производство такое количество работников, которое обеспечивает равенство MRP(труда) и W, где W — это цена труда, или заработная плата. Эту величину можно обозначить и как РL(цена труда).
Тот же принцип сохраняется при вовлечении в производство дополнительных единиц капитала, т. е. MRP (капитала) = Pc, где символом Pc обозначается цена капитала.
Итак, максимум прибыли будет обеспечен при условии:
MRP(труда)MRP(капитала)
--------------------- = ----------------------- = 1
РLРL
В этом уравнении выражается следующая закономерность: включая в производство дополнительное количество земли или труда, закупая машины, оборудование, сырье, предприниматель для максимизации прибыли должен придерживаться правила: доход от предельного продукта, получаемого за счет дополнительного вложения какого-либо фактора производства, должен равняться рыночной цене этого фактора.
Соблюдение этого правила говорит о том, что производство осуществляется эффективным образом и отсутствуют потери в использовании факторов производства. В связи с этим в позитивной экономической теории не существует самого понятия эксплуатации труда, поскольку цена труда равна доходу от предельного продукта труда. Об эксплуатации можно говорить лишь тогда, когда Р < MRP на рынке труда, т. е. когда наниматель обладает определенной монопольной властью.
7. Заключение
В заключение необходимо подчеркнуть важность двух моментов, связанных с теорией предельной производительности. Во-первых, она применяется только при условии взаимозаменяемости факторов производства. Если такой взаимозаменяемости нет, то невозможно отделить предельный продукт одного фактора от предельного продукта других факторов, а дополнительное вложение одного из факторов производства при неизменности других приводит лишь к растранжириванию этого ресурса без какого-либо воздействия на объем выпускаемой продукции. На практике случаи отсутствия взаимозаменяемости очень редко встречаются. Во-вторых, принципы замены одного фактора производства другим применяются лишь тогда, когда решение о привлечении того или иного ресурса может быть гибко изменено. То есть эти принципы применимы в первую очередь к оборотному капиталу (сырью, материалам), поскольку решения об их закупке могут регулярно пересматриваться. К труду этот принцип применяется с некоторыми оговорками, поскольку предприниматель не может не считаться с условиями коллективного договора. А в отношении земли, а также основного капитала он может применяться только тогда, когда применяется минимальный срок аренды.

8. Литература
1) Борисов Е.Ф. Экономическая теория: курс леций для ВУЗов. М. 1998.

2) Р.Рубинфельд Д. Микроэкономика. М. 1992.

3) Под ред.Чепурина М.Н., Киселевой Е.А. «Курс экономической теории»
Киров 1995.
Так, из таблицы 1 видно, что один и тот же объем выпуска, например, 1000 ед., может быть получен при сочетаниях: 6 ед. земли и 10 ед. труда, 3 ед. земли и 20 ед. труда.
Предельный продукт в денежной форме (МКР) в условиях совершенной конкуренции опр
До джерел надходження товарів відносять галузі народного господарства, що виробляють різні товари народного споживання (АПК, легка промисловість, машинобудування і т.д.). До постачальників товарів відносять конкретні підприємства різних джерел надходження, тобто тих або інших галузей народного господарства, різних сфер виробничо-економічної діяльності, що виробляють товари і послуги.
З огляду на велике різноманіття постачальників товарів їх можна класифікувати на різні групи по різних ознаках.
В узагальненому вигляді всіх постачальників товарів можна підрозділити на дві категорії: постачальників-виробників і постачальників-посередників, що закуповують продукцію у її виробників і реалізуючих її оптовим покупцям.
Постачальниками-посередниками можуть бути оптові підприємства загальнонаціонального, регіонального рівня різного товарного асортименту (спеціалізації), що складають основу системи оптової структури на споживчому ринку, оптові посередники (дистриб’ютори, підприємства-брокери, підприємства-агенти, дилери), а також організатори оптового обігу (оптові ярмарки, аукціони, товарні біржа, оптові і дрібнооптові ринки, магазини-склади і т.п.).
Оптові посередники в умовах ринкової економіки здобувають самостійне значення в сфері закупівельної діяльності.
Дистриб’ютор – фірма, що здійснює збут на основі оптових закупівель у великих промислових фірм-виробників готової продукції. Це відносно велика фірма, що володіє власними складами і встановлює тривалі контрактні відносини з промисловцями.
Брокерська фірма – підприємство, що надає посередницькі послуги державним і комерційним структурам у придбанні, продажі й обміні товарів. Брокер (фізична особа) – торговий посередник при укладанні угод між покупцями і продавцями товарів на товарній біржі. Діє він з доручення клієнтів, одержуючи від них винагороду.
Дилер – юридична або фізична особа, що здійснює біржове або торгове посередництво за свій рахунок і від свого імені. Доходи дилера утворюються за рахунок різниці між покупною і продажною ціною товару, валют і цінних паперів.
Важливим посередницьким елементом у закупівельній діяльності є організатори оптового товарообігу – товарні біржі, оптові ярмарки, аукціони, оптові ринки й інші підприємства. Основною задачею цих структур є створення умов для організації закупівельної і реалізаційної діяльності клієнтів. Однак вони не є самостійними суб'єктами оптової торгової діяльності.
По територіальній ознаці постачальники товарів бувають місцевими, позаобласними, республіканськими і позареспубліканськими. Оптові підприємства частіше закуповують товари у позаобласних і позареспубліканських постачальників, з огляду на, що не у всіх областях і республіках розвите виробництво багатьох товарів і їх приходиться завозити. Місцеві постачальники найчастіше поставляють товари безпосередньо роздрібним торговим підприємствам, минаючи оптові бази.
Постачальники також розрізняються по їх приналежності до тієї або іншої господарської системи. Постачальники, що відносяться до тієї ж системи, у яку входять оптові покупці, називаються внутрісистемними, інші – позасистемні.
За формою власності постачальники можуть бути приватними, державними, муніципальними, кооперативними й іншими формами власності.
Вивчаючи джерела закупівель товарів, комерційні працівники складають на кожного постачальника спеціальні картки, причому їх доцільно групувати по місцевих, міжобласних і міжреспубліканських постачальниках. У картках указують дані про виробничу потужність підприємства, про кількість і асортимент продукції, що випускається, про можливість виробництва інших товарів, умови постачання товарів і інші відомості, що цікавлять оптові бази.
З постачальниками товарів повинні бути налагоджені раціональні господарські зв'язки, переважно прямі і довгострокові договірні взаємини, що дозволяють закуповувати товари безпосередньо у постачальників-виробників на стабільній довгостроковій основі.