Як підтверджує світовий досвід, малий бізнес має велику здатність до нововведень. Свобода пошуку, заохочення ініціативи, відсутність бюрократизму при розгляді оперативних питань, готовність до ризику, швидка апробація висунутих оригінальних пропозицій — далеко не повний перелік рис, які вирізняють науково-технічну діяльність малих підприємств і заслуговують на пільгове оподаткування й збільшення податкового періоду. Крім того, це допоможе зберегтинаявний науковий потенціал, який може реалізуватися в таких економічних формах.
У систему оподаткування необхідно закласти інвестиційні стимули та пільги для інвесторів і кредиторів, які вкладають кошти у розвиток малого підприємництва.
Системою оподаткування необхідно передбачити пільги для малих підприємств, які освоюють нові, віддалені райони, використовують нетрадиційні джерела енергії, застосовують сучасні форми організації праці.
Слід звернути увагу на розповсюджені за кордоном форми пільгового оподаткування, як уведення диференційованих (прогресивних) ставок податків залежно від величини податкової бази, встановлення неоподатковуваного мінімуму прибутку, доходу. Введення подібних пільг різко підвищило б ефективність державної підтримки малого підприємництва.
Варто було б звільнити новостворенні малі підприємства і від сплати обов'язкових платежів до фонду зайнятість. Пропонується також встановити податкові канікули для малих підприємств терміном не 5 років із прогресивним підвищенням протягом цього періоду та виходу на нормальний рівень по його закінчення.
Податковий механізм належить до економічних важелів довгочасної дії, які не відразу дають ефект. Тому необхідно мати цілісну стратегію реформування податкової системи, щоб забезпечити ефективність оподаткування.
2. ПОДАТКОВЕ СТИМУЛЮВАННЯ ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ
Податкова система України будується шляхом проб і помилок і на сьогодні не має під собою науково розвиненого економічного підгрунтя. За роки незалежності нашої держави створено нібито всі ознаки цивілізованої податкові системи: потужну податкову адміністрацію, систему податкових ставок, яка за загальними ознаками відповідає світовій практиці, створено законодавчу базу оподаткування.
Податкове законодавство в Україні найрухоміше серед усіх галузей законодавства, що свідчить про необхідність вироблення наукового обгрунтування дій законодавців для врахування регулюючої функції податків. На жаль, у процесі творення податкових законів переважають очікування найскорішого економічного ефекту шляхом виконання податками своєї фіскальної функції та ігнорування необхідності координації дій у сфері оподаткування з економічною політикою держави в цілому. Податковий тиск на підприємства виробничої сфери, що дедалі зростає, руйнує стимули до праці, робить неможливим процес виробництва товарів і послуг. У промисловості кожне друге підприємство збиткове, у сільському господарстві кількість збиткових колективів становить 87,4 %.
Не припинилося скорочення виробництва. Так, у січні – лютому 1998р. порівняно з відповідним періодом 1997 р. відбулося зниження обсягів продукції в електроенергетиці – на 2,3 %, у машинобудуванні й металообробці – на 3,9 %, у харчовій промисловості – на 6,5 %.·
Кредиторська заборгованість підприємств зросла до 9866,3 млн. грн.
Украй нагальною є проблема зменшення податкового тиску на підприємства приватного сектора, потрібне також посилення контролю над досі ще державними підприємствами з метою підвищення ефективності виробництва й кращого реагування на попит. У разі неможливості отримання прибутку державними підприємствами в майбутньому слід застосовувати процедуру банкрутства.
Головні фактори, які впливають на вади в розвитку промисловості, сільгосподарства та інших галузей економіки, це:
·зростання матеріаломісткості, енергомісткості виробництва;
·низько продуктивність праці;
·застарілі технології;
·зношеність виробничих потужностей.
Зв'язок цих факторів із податковою системою проглядається лише в тому плані, що у господарських структур має залишатися певна кількість фінансових ресурсів, яка б давала можливість здійснювати структурну перебудову економіки, впровадження інноваційних проектів і, в кінцевому підсумку, забезпечувала випуск конкурентоспроможної продукції, що має попит.
У ринковій економіці малий і середній бізнес є провідним сектором, який визначає темпи економічного зростання, структуру і якість внутрішнього валового продукту. Однією з найважливіших проблем для малого бізнесу є проблема його фінансування. Оскільки на початку існування підприємства такого типу самофінансування його є дуже важким, постає питання про отримання кредиту на вигідних умовах. Щодо фінансування українськими банками малих підприємств, то тут не спостерігається високої ділової активності. Дуже важливу роль у фінансуванні малого бізнесу в Україні відіграє іноземне інвестування. Для активізації залучення іноземних інвесторів необхідні принципові зміни в інвестиційному кліматі: щоб Україна розв’язала нарешті свої макроекономічні проблеми. По-друге, перепоною є відсутність у сьогоднішньому законодавстві України стимулів і гарантій для виробничих інвестицій, які внаслідок своєї природи мають характер довгострокового кредиту. По-третє, у нас бракує досвіду роботи з міжнародними фінансовими інститутами, західними банками. У цій ситуації можна мільки порадити розвивати міжнародні зв’язки. Уже сьогодні стає очевидним, що, спираючись тільки на власні фінансові можливості, домогтися докорінного перелому в досягненні стабільного економічного зростання в Україні досить проблематично. тому актуальним є завдання створення сприятливого середовища для іноземних інвестицій і, зокрема, на податковому регулюванні привабливості інвестування в економіку України.
Прямі іноземні інвестиції в Україну на початок 1998 р. становили 2,2 млрд. дол., що в розрахунку на душу населення відповідає 43 дол. проти 15 дол. у 1995р. Для порівняння з іншими країнами зазначимо, що на кінець 1995р в Угорщині інвестиції становили 1000 діл. на душу населення, у Чехії – 400 дол., у Естонії – 320 дол., у Польші – 140 дол.·
Міжнародний порівняльний аналіз свідчить, що Україна не належить до держав, яким іноземні інвестори надають перевагу. Затяжна економічна криза останніх років, численні зволікання й суперечності у проведенні реформ, непрогнозовані зміни в оподаткуванні та багато інших факторів пояснюють, чому Україна має такий поганий вигляд у міжнародному кредитному рейтингу. Іноземні інвестори при визначенні пріоритетів інвестування розглядають і цей важливий фактор.
Українська економіка приєдналася до конкурентної боротьби за капітал разом з іншими 200 країнами, зокрема 20 країнами східної Європи й СНД. Наприклад, завчасно створені пільгові умови для іноземного інвестування разом із стабільною макроекономічною політикою допомогли залучити в Угорщину не менш як третину всіх прямих інвестицій, зроблених у всі країни Східної Європи й СНД, і досягти позитивного зростання ВВП починаючи з 1994р. Прямі іноземні інвестиції мають позитивний вплив на розвантаження балансу поточних операцій і сприяють технологічному оновленню основних фондів країни – реципієнта.
На нашу думку, несвоєчасно, без урахування нинішньої економічної ситуації було скасовано пільги для спільних підприємств в Україні. Їх слід негайно поновити доти, доки в економіці України відбудуться суттєві зміни в бік збільшення реального ВВП , впровадження інституту власності на земельну ділянку для іноземних інвесторів замість довгострокової оренди. Воднораз необхідно створювати спеціальні умови для іноземного інвестування саме в ті галузі економіки, де високий експортний потенціал.
Уряд України повинен однозначно заявити про бажання мати прямі іноземні інвестиції для економіки держави, про політику сприяння іноземним інвестиціям і постійно турбуватися про підвищення іміджу України на міжнародному ринку капіталів. Необхідні рішучі заходи, які б, крім надання пільг іноземним інвесторам, зробили чинну податкову систему еластичнішою, націленою на створення сприятливих умов для економічного зростання.
Щоб досягти поставленої мети слід здійснити заходи, які б включали:
·використання іноземних кредитів, що надаються під гарантії уряду тільки на розвиток високотехнологічного виробництва, придбання новітніх технологій, нарощування експорту товарів і послуг;
·широке застосування методів прискореної амортизації передусім для стимулювання виробництва інноваційного продукту, використання амортизації тільки на цілі розвитку виробництва;
·розміщення державних замовлень високотехнологічної продукції через механізм фінансового лізингу;
·удосконалення інструментів залучення в інвестиційну сферу особистих накопичень населення, зокрема розміщення на фондовому ринку спеціального випуску державних цінних паперів під фінансування окремих інноваційних програм;
·розробку короткострокових регіональних програм інноваційно - інвестиційної діяльності;
·забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу шляхом розробки й виконання цільових програм розвитку малого підприємництва у сфері виробництва товарів і надання послуг із використанням іноземних кредитних ліній та міжнародної технічної допомоги;
·надання експортерам високотехнічної продукції знижок на чинні ставки податку на прибуток залежно від зростання експортної продукції;
·проведення політики пільгового оподаткування інноваційної продукції;
·надання податкових пільг під великі іноземні кредити, що спрямовуються в інвестиційні проекти, передбачені державними програмами.
Усі ці заходи сприятимуть поліпшенню економічної ситуації в україні й допоможуть вийти на шлях стабільного економічного зростання.
ВИСНОВОК
Таким чином по даній роботі можна зробити такі висновки:
Податки є невід'ємною частиною фінансового господарства держави як історичної форми задоволення колективних потреб. Це найважливіше джерело формування доходів держави, які, в свою чергу, використовуються на витрати для державного управління, на вирішення економічних, соціальних, оборонних завдань, на розвиток освіти, науки, культури.
Встановлення, розподіл, стягнення і використання податків становлять одну із функцій держави. Тому податкова система як елемент господарського механізму відповідає економічному ладу країни, рівню розвитку продуктивних сил, системі державного регулювання економічних процесів і основним завданням існування держави.
За допомогою держави відбувається міжгалузевий переплив капіталу в розмірах, які неможливі для вільних ринкових відносин.
Ріст державної участі не є головною метою. Це лише засіб, інструмент для проведення економічної політики на конкретному історичному етапі.
Для досягнення своїх цілей держава повинна удосконалити свою податкову систему з врахуванням ринкового досвіду, а за допомогою податків удосконалити функціонування власної економіки.
Важливою умовою функціонування ринкової економіки, як переконують світовий досвід і практика господарювання, є наявність і взаємодія великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Мале підприємство — це атрибут, невід'ємна складова будь-якої господарської системи, без чого економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, а й існувати. У секторі малого підприємництва створюється й функціонує значна частка національних ресурсів, що є живильним середовищем для середнього та великого підприємництва.
Створення малих підприємств в України має ряд переваг у порівнянні з великими підприємствами, а саме:
·малий бізнес активізує структурну перебудову економіки. Мається на увазі, що переважна частина внутрішнього валового продукту виробляється на малих і середніх підприємствах;
·за рахунок малого бізнесу створюються додаткові робочі місця як для виробника, так і для споживача, він дає широку свободу ринкового вибору;
·підприємства малого бізнесу оперативно реагують на зміну споживчого попиту, тобто малі підприємства з мінімальними витратами можуть перейти на випуск продукції, яка має попит;
·малий бізнес дає можливість подолати галузевий монополізм виробництва, оскільки монополія призводить до зростання цін;
·малі підприємства забезпечують конкуренцію на ринку, допомагають наповнити ринок товарами й послугами, які мають попит, забезпечити швидку окупність витрат, своєчасне реагування на зміну попиту й інші переваги.
Тому на сьогоднішній день необхідна державна підтримка малого бізнесу.
На сьогоднішній день у процесі творення податкових законів переважають очікування найскорішого економічного ефекту шляхом виконання податками своєї фіскальної функції та ігнорування необхідності координації дій у сфері оподаткування з економічною політикою держави в цілому. Податковий тиск на підприємства виробничої сфери, що дедалі зростає, руйнує стимули до праці, робить неможливим процес виробництва товарів і послуг. У промисловості кожне друге підприємство збиткове, у сільському господарстві кількість збиткових колективів становить 87,4 %, кількість збиткових підприємств в промисловості дедалі зростає, що свідчить про необхідність податкового стимулювання інвестована в Україні.
Удосконалювати податкову систему України слід з урахуванням позитивного досвіду розвинутих зарубіжних країн. Зрозуміло, при цьому необхідно виходити із конкретних історичних та економічних особливостей України. Адже податкова стабілізація, як відомо, є важливим чинником економічної стабілізації країни.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Черник Д.Г. Налоги в рыночной экономике. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997 г. – 382 стр.
2. Юткина Т.Ф. Налоги и налогообложение: Учебник. – Москва.: ИНФРА – М, 1998 г. – 429 с.
3. ГромовА. Фискальные указы президента – очередная попытка пополнить доходы бюджета. // Україна – Бізнес. – 1998 р. - №22. – 10 червня. – с. 4 – 5.
4. Бердинець М.Д. Податки в системі фінансової підтримки розвитку малого підприємства. // Фінанси України. – 1998. - №93 – с. 122 – 126.
5. Демденко Л.М. Окремі питання податкового стимулювання інвестування в України. // Фінанси України. – 1998 р. - №9. – с. 127 – 130
6. Азаров М. Податкова політика в України : принципи і реалії. // Вісник податкової служби України – 1998. - №15. – с. 6 – 9
7. Дорош Н.І. Податкова система України і розвинутих зарубіжних країн ( порівняльний аналіз). // Фінанси України . – 1998. - №6. – с. 75 – 82.
8. На підтримку вітчизняного товаровиробника // Вісник податкової служби України . – 1998. - №10. с. 12 – 16.
9. Філімоненков О.С. До питання про сутність податків, їх призначення і удосконалення системи оподаткування в України // Вісник житомирського інженерно – технологічного інституту. Економічні та гуманітарні науки. – 1997р. - №6. – с. 41 – 43.
10. Соколотська А. М. Податкова система України в контексті світового досвіду. // Фінанси України . – 1997р. - №7. – с. 77 – 89.
1
В Великобритании ставка налога на физических лиц дифференцирована. При годовом доходе до 20,7 тыс. ф. ст. ставка налога — 25%, свыше этой величины — 40%.
В Японии физические лица уплачивают государственный подоходный налог по прогрессивной шкале, имеющей пять ставок: 10, 20, 30, 40 и 50%. Кроме того, подоходный налог префектуры по трем ставкам: 5, 10 и 15%. Помимо этого существуют местные подоходные налоги. Сверх того каждый, независимо от величины дохода, уплачивает налог на жителя в сумме 3200 иен в год. Казалось бы, прямые подоходные налоги в этой стране очень высокие. Но следует иметь в виду, что существует довольно значительный необлагаемый минимум, который учитывает также семейное положение человека. От уплаты налога освобождаются средства, затраченные на лечение. Дополнительные налоговые льготы имеют многосемейные граждане. Средний годовой доход жителя Токио составлял в последние годы 7100—7500 тыс. иен. В других префектур ах Японии он обычно несколько ниже. У среднеоплачиваемого человека может освобождаться от подоходного налога более 30% его доходов.
Налог на прибыль корпораций не имеет большого фискального значения. Его удельный вес в налоговых поступлениях большинства развитых стран сравнительно низкий. Исключением можно считать только Японию, где налоги на прибыль, взимаемые на всех бюджетных уровнях и под разными названиями, составляют 21,5% и отличаются от доли личного подоходного налога всего на 5,3 процентных пункта.
Во Франции общая ставка налога на прибыль предприятий составляет не более 34%. В отдельных случаях она может повышаться до 42%. Более низкая ставка налога применяется для прибыли от землепользования и вкладов в ценные бумаги. Здесь ставки налога колеблются от 10 до 24%.
В Швеции ставка налога на корпорации составляет в настоящее время 30%. В Великобритании ставка налога с корпораций — 35%. Льготы предоставляются в основном малому бизнесу. Если доход предприятия менее 200 тыс. ф. ст. в год, то налог понижается до 25%. В особую категорию выделены нефтедобывающие компании. Они вносят в бюджет 75% дохода, оставшегося после уплаты налога по обычной ставке.
Западной теорией и практикой налогообложения признана взаимосвязь между размером налога на прибыль и его влиянием на производственные стимулы. Считается, что обложение прибыли налогом, превышающим 50% его величины, негативно влияет на стимулы к частнопредпринимательской производственной деятельности. Оптимальным из так называемого соединения фискальных и стимулирующих задач считается налог, не превышающий трети прибыли. Такое понимание налога на прибыль вызвало постепенное сокращение его предельных ставок в процессе налоговых реформ, а также применение широкого спектра налоговых льгот. Поэтому в большинстве развитых стран использование налога на прибыль корпораций состоит не столько в его фискальной, сколько в регулирующей роли.
Таким образом, активное использование в практике государственного регулирования именно налоговых рычагов, и в частности налога на прибыль, а также понимание характера регулирующего влияния этого налога на хозяйственную деятельность создали условия уменьшения его доли в структуре налоговых поступлений. Одной из причин более высокого удельного веса налогов на прибыль в Японии является меньшее значение налоговых методов государственного регулирования и использование этого налога, в основном, в его фискальной функции.
4. Структура непрямых налогов характеризуется наибольшим удельным весом налогов на потребление, которые взимаются в форме специфических акцизов, то есть налогов на отдельные виды (группы) потребительских товаров, услуг, и универсальных, облагающих валовой оборот коммерческого или промышленного предприятия. Наиболее распространенной формой универсального акциза является налог на добавленную стоимость. В общей сумме непрямых налогов специфические акцизы и налог на добавленную стоимость составляют около 90% поступлений.
Наиболее высокими темпами сокращалась доля акцизов в общей сумме налогов в Японии — с 25,9% в 1965 г', до 12;0% в 1990 г., что вызвано значительным повышением доли налогов на социальное страхование. По сути, за эти годы в Японии сформировалась новая система социального страхования, что внесло изменения во взаимоотношения различных форм налогов. В Италии удельный вес акцизов снизился с 36,6% в 1965 г. до 23,1% в 1990 г. вследствие развития социального страхования и налоговой реформы в соответствии с которой произошло снижение роли непрямых и повышение влияния прямых налогов. Наименьший удельный вес
акцизов характерен для Японии и США — стран, где традиционно быстрее развивалось и преобладало прямое налогообложение по сравнению с непрямым. В конце XIX и начале XX вв. акцизы тормозили развитие внутреннего рынка в указанных странах и поэтому налоговая система формировалась, в основном, за счет налогообложения прибыли и имущества. Наибольший удельный вес акцизов — в малых странах Западной Европы, где они составляют основу налогообложения. В этом плане их опережают другие страны этой группы — Ирландия (42,1%), Португалия (40,0%), Греция (38,9%). Следует отметить, что поступления акцизов в абсолютных суммах увеличиваются вследствие роста потребления и увеличения объема товарооборота.
В структуре акцизов также происходили существенные изменения. В большинстве анализируемых стран поступления акцизов на отдельные товары массового потребления уменьшались. Доля специфических акцизов в ВНП стран — членов ОЭСР сократилась с 5,8% в 1965 г. до 4,8% в 1990 г., удельный вес универсального акциза соответственно вырос с 3,9 до .5,9%. Наиболее быстрыми темпами уменьшались специфические акцизы и увеличивались универсальные акцизы в странах ЕЭС. В странах — членах этого интеграционного группирования быстро распространялся универсальный акциз в форме налога на добавленную стоимость. Государственный фиск всегда стремился к универсальности налогов на потребление. Развитие отраслей производства потребительских товаров, постоянные изменения структуры их ассортимента выдвинули на первое место среди всех непрямых налогов акциз в универсальной форме. Его преимущество состоит в том, что он обладает высокой фискальной эффективностью, обусловленной широкой базой налогообложения, так как одним налогом облагаются практически все товары, которые находятся в продаже. Кроме того, достаточно широко он применяется в сфере услуг. Преимущества универсальных акцизов также обусловлены высокой эластичностью потребления подакцизных товаров относительно цен и доходов потребителей и нейтральностью НДС относительно рыночного механизма ценообразования.
но во Франции она отменена на нефтепродукты на два года, а максимальная ставка уменьшена с 25 до 22% на автомобили, меховые изделия и ценности.
Однако, несмотря на падение фискального значения, доля специфических акцизов в доходах бюджетов развитых стран достаточно велика, во многих странах она превышает долю налогов: на прибыль корпораций. При этом приблизительно 80% государственных доходов от специфических акцизов в странах ОЭСР дает налогообложение алкогольных напитков, табачных изделий, автомобилей.
Пошлины, то есть налоги на товары, которые импортируются,, экспортируются или провозятся транзитом, составляют мизерную долю в налоговых поступлениях. 5. Высокими темпами развивается в странах с рыночной экономикой целевое налогообложение для финансирования системы социального страхования — на протяжении последних лет наблюдается общая тенденция роста налогов на социальное страхование относительно ВНП и общей суммы налоговых доходов государства Средняя доля этих налогов в странах ОЭСР относительно ВНП" выросла с 5,6% в 1965 г. до 9,7% в 1990 г.; в странах Западной Европы —с 6,0 до 10,2 и в ЕЭС — с 6,5 до 10,4%. Наибольший удельный вес налогов на социальное страхование в ВВП был в*. 1990 г. во Франции (18,0%), минимальный — в Дании (Г%), в Австралии и Новой Зеландии они не взимаются. Однако отсюда никак не следует вывод о том, что в этих странах слабо развита система социального страхования. Дело в том, что фонды социального страхования финансируются также за счет государственного бюджета, то есть разных налогов. Cтрахования, которые бы по сфере охвата и структуре были близки к таким странам-основателям, как Франция, Германия, Бельгия, Нидерланды, Люксембург и Италия. Рост доли налогов на социальное страхование происходит в США, Канаде, Японии. Система социального страхования в Японии была создана только в 1945 г. В сущности, ее формирование еще не завершено, поэтому доля налогов на социальное страхование в ВНП увеличивается С1-абильными темпами — с 1965 по 1990 г. она увеличилась с 3,5 до 8,0%. В Австралии и Новой Зеландии расходы, связанные с социальным страхованием, финансируются в основном за счет других налоговых фондов.
Динамика налогов на социальное страхование определяется как социальными, так и политико-экономическими факторами. Развитие и расширение системы социального страхования обуславливается активностью рабочего движения, его борьбой за экономические права. Швеции, Нидерландах, Японии и США. В 1990 г. наибольший удельный вес налогов на социальное страхование в общей сумме налоговых поступлений наблюдался во Франции — 40,9%, Нидерландах—34,8, Германии — 34,2, Испании — 32,4, Австрии—31,7%. Изменялась и структура налогов на социальное страхование. В соответствии с категориями плательщиков они разделились на две части: те, которые уплачиваются наемной рабочей силой (работниками, служащими, интеллигенцией и др.), и те, которые взимаются с предпринимателей, использующих наемную рабочую силу. На протяжении рассматриваемого периода обе части относительно ВНП возрастали. Так, доля налогов, уплачиваемых наемной рабо-
чей силой, выросла в Нидерландах с 5,1% в 1965 г. до 8% в 1990 г., в Германии — соответственно с 3,7 де 6%, в Великобритании—с 2,2 до 3%.
Следует отметить, что в странах, где борьба за социальные права развернута в большей мере и где у власти находятся социал-демократические партии, удельный вес налогов, • уплачиваемых предпринимателями, выше, чем в других странах. Например, с 1975 г. в Финляндии и Швеции вся сумма налогов на социальное страхование возложена на предпринимателей. Удельный вес налогов с предпринимателей в ВНП вырос в Норвегии с 3,4% в 1965 г. до 8,0% в 1990 г., Швеции — с 3,2 до 14,0, в Финляндии — с 0,9 до 3,0%, то есть данный показатель растет быстрее, чем налоги на социальное страхование, уплачиваемые наемной рабочей силой. Это обусловило изменения в структуре налогов на социальное страхование. В преобладающем большинстве стран доля налогов, уплачиваемых предпринимателями, выше доли налогов наемной рабочей силы. Так, в странах ОЭСР на начало 90-х годов соотношение между налогами на социальное страхование, уплачиваемых наемной рабочей силой, и тех, которые уплачиваются предпринимателями, составляло соответственно 37,6 и 62,4%, в странах Западной Европы —37,5 и 62,5% и ЕЭС — 42,3 и 57,7% соответственно. Почти во всех рассмотренных странах предприниматели уплачивают большую долю налогов, чем наемная рабочая сила, за исключением Нидерландов, Греции и Швейцарии, где соотношение между налогами, уплачиваемыми этими категориями плательщиков, составляет 50% на 50%.
В заработной плате работника обрабатывающей отрасли, который имеет семью с двумя детьми, доля налогов на социальное страхование на начало 90-х годов в среднем в странах ОЭСР составляла около 10%. В странах Западной Европы она выше — 10,7% и еще выше в странах ЕЭС— 11,8%. В странах содружества наблюдается наибольшая доля налогов в заработной плате: в Нидерландах —24,3%, Франции — 18,0, Германии — 17,4, Греции— 13,3, Бельгии и Люксембурге — свыше 12%. Необходимо отметить, что при таких значительных налогах на заработную плату наемная рабочая сила в этих странах имеет значительную социальную защищенность. Так, в Германии в конце 80-х годов четыре главные статьи расходов на социальные нужды имели такой вид: обеспечение по старости и семьям умерших — 261,3 млрд марок, выплаты по временной нетрудоспособности, инвалидности (травмах) — 225,2 млрд, различные формы семейной помощи — 78,0 млрд, помощь по безработице — 36,6 млрд, профпросвещение, переквалификация, смена места проживания в связи с новой специальностью — 23 млрд марок.
При всей множественности налогообложения правительства развитых стран стремятся к минимизации налогов или, точнее, к опхимизации их. Таковы, по крайней мере, основные тенденции во второй половине 80-х — начале 90-х годов.
ЗАКЛЮЧЕНИЕ
Формирование налоговой системы Украины требует изучения опыта развитых стран, налоговые системы которых имеют многолетнюю историю, так как опыт нашего государства в этих вопросах несколько ограничен, поскольку в условиях административно-командного социализма отношения между государством и предприятиями базировались на прямом изъятии значительной части их доходов в бюджет в виде отчислений от прибыли, различного рода платежей.
Структура налоговой системы Украины отвечает общим закономерностям, присущим развитию налоговых систем. Эти закономерности составляют объективную границу усовершенствования налоговой системы Украины на современном этапе. Изменение основных характеристик этой системы возможно лишь при условии устранения причин, обуславливающих их, то есть изменения определенных параметров социально-экономической системы Украины.
Опыт западноевропейских государств вполне применим в современных условиях Украины, если его не слепо копировать, а перенимать лучшее, применяя к конкретным специфическим особенностям украинской экономики.
