На три групи розбиваються і платіжні зобов’язання підприємства: 1. Заборгованість строки оплати якої вже наступили; 2. Заборгованість, яку можна погасити найближчим часом; 3. Довгострокова заборгованість.
Для оцінки перспективної платоспроможності розраховують наступні показники ліквідності: абсолютний, проміжний і загальний.
Абсолютний показник ліквідності визначають відношення ліквідних засобів першої групи до всієї суми короткострокових боргів підприємства. Його значення призначається достатнім, якщо він вищий 0,2-0,25. Якщо підприємство в поточний момент може на 25-35% погасити свої борги, то його платоспроможність рахується нормальною. На аналізуючому підприємстві на початок року абсолютний коефіцієнт ліквідності становив 0,001(17:13293), а на кінець року 0,003 (57:14871).
Відношення ліквідних засобів перших двох груп до загальної суми короткострокових боргів підприємства являє собою проміжний коефіцієнт ліквідності. Задовільняє переважно межі від 0,7 до 0,8. В нашому випадку коефіцієнт буде дорівнювати:
1996рік 1997рік
(17+11579) : 13293 (57+16977) : 14871
0,87 1,14
Загальний коефіцієнт ліквідності розраховується відношенням суми поточних активів до загальної суми короткострокових зобов’язань. Задовільняє переважно коефіцієнт 2-2,5. В нашому випадку на початок року коефіцієнт становив:
19407 : 13293 = 1,46
на кінець року: 25099 : 14871 = 1,68.
Таблиця № 16Показники ліквідності підприємства.
|
Показник ліквідності
|
На початок року |
На кінець року |
|
Абсолютний |
0,001
|
0,003 |
|
Проміжний |
0,87
|
1,14 |
|
Загальний |
1,46
|
1,68 |
Дані таблиці свідчать, що дане підприємство є неліквідним, так як коефіцієнт абсолютної ліквідності близький до 0, порівнюючи за нормативним коефіцієнтом, який коливається в межах 0,2-0,25. Низький коефіцієнт ліквідності не дозволяє підприємству користуватися кредитами банків і підприємств, погіршує матеріально-технічне постачання, не сприяє вкладенню інвестицій в підприємство.
Аналізуючи проміжний коефіцієнт ліквідності, можна сказати що він є досить високим, вищий нормативної норми і має тенденцію росту порівняно з попереднім періодом, що зумовлюється насамперед збільшенням кількості готової продукції на складах (13111-7764=5347), що свідчить про затоварення ринків збуту, низькою купівельною спроможністю господарських суб’єктів, високою собівартістю продукції, це призводить до замороження оборотних засобів, відсутності грошових коштів, і дебіторської заборгованості (2180-558= 1622).
Для більш повної і об’єктивної оцінки ліквідності можна використати наступну факторну модель:
, де Х1– показник, який характеризує вартість поточних активів, які приходяться на 1грн прибутку; Х2– показний, який свідчить про можливість підприємства погасити свої заборгованості за рахунок своєї діяльності.
За допомогою методу ланцюгової підстановки розрахуємо вплив кожного фактора на ліквідність підприємства:
аналізуючи вплив кожного показника можна сказати, що за звітний рік зріс показник (на 1,87 (1,46-3,33)), який характеризує вартість поточних активів, які приходяться на 1грн прибутку, що є позитивним для підприємства, так як збільшує його ліквідність. Зміна (зменшення на 1,65 (3,33-1,68)) показника , який свідчить про спроможність підприємство погасити свої заборгованості за рахунок своєї діяльності, є негативним явищем, так як суттєво понизив ліквідність підприємства. Якщо порівняти минулий і звітний роки то можна спостерігати на деяке збільшення показника ліквідності на 0,22 (1,46-1,68), що відбулося в основному за рахунок збільшення поточних активів.
Підприємство можна визнати частково платоспроможним, тільки за рахунок того, що загальний коефіцієнт ліквідності за звітний рік більший від нормативного (1,68>1,5). Це пояснюється збільшенням поточних активів по групі 2 і 3, а саме готової продукції, дебіторської заборгованості, виробничих запасів.
Ще одним показником ліквідності є коефіцієнт самофінансування – відношення суми самофінансуючого прибутку (прибуток + амортизація) до загальної суми внутрішніх і зовнішніх джерел фінансових доходів:
Загальна сума фінансових прибутків
Внутрішні Зовнішні
Прибуток Амортизація Випуск акцій Позика
Довгострокові Короткострокові
Ксамофінансування попередні й рік=(4313+2877):(4313+2877+103+13293)=0,35
Ксамофінансування звітний рік=(2252+3598):(2252+3598+14871)=0,28
З розрахунків видно, що коефіцієнт самофінансування за звітний рік зменшився на 0,07 (0,35-0,28), і є негативним явищем для підприємства. Це зумовлено насамперед тим, що підприємство в звітному році отримало на 2061тис.грн(4313-2252) менше прибутку ніж в попередньому році, а також збільшилась сума короткострокових зобов’язань 1578 тис.грн. (13293-14871).
Платоспроможність підприємства тісно пов’язане з поняттям кредитоспроможність. Кредитоспроможність це такий фінансовий стан, який дозволяє отримати кредит і своєчасно його повернути.
При оцінці кредитоспроможності враховується репутація позичальника, розмір і склад його власності, стан економічної і ринкової коньюктури, стійкість фінансового стану.
Оцінка запасу фінансової стійкості підприємства.
При аналізі фінансового стану підприємства необхідно знати запас його фінансової стійкості. З цією ціллю попередньо всі затрати підприємства слід розбити на дві групи в залежності від об’єму виробництва і реалізації продукції: змінні і постійні.
Змінні затрати збільшуються і зменшуються пропорційно об’єму випуску продукції. Це витрати сировини, матеріалів, енергії, палива, зарплати робітників на відрядній формі оплати праці, відрахування і податки від зарплати і виручки і т.д.
Постійні затрати не залежать від об’єму виробництва і реалізації продукції. До них відноситься амортизація основних засобів і нематеріальних активів, суми виплачених процентів за кредити банків, орендна плата, витрати на управління і організацію виробництва, зарплата персоналу на почасовій оплаті.
Постійні затрати разом з прибутком становлять маржинальний прибуток підприємства.
Ділення затрат на постійні і змінні і використання показника маржинального прибутку дозволяє розрахувати границю рентабельності, ту суму виручки, яка необхідна для того, щоб покрити всі постійні витрати підприємства. Прибутку при цьому не буде, але і не буде збитків. Рентабельність при такій виручці буде рівна нулю.
Розраховується межа рентабельності відношенням суми постійних затрат в складі собівартості реалізованої продукції до частки маржинального прибутку в виручці.
Якщо відома межа рентабельності, то не важко розрахувати запас фінансової стійкості (ЗФС):
розрахунок даного показника в таблиці №17.
Таблиця № 17Розрахунок рентабельності і запасу фінансової стійкості підприємства.
|
Показники
|
Минулий рік |
Звітний рік |
|
Виручка від реалізації продукції, за мінусом ПДВ, акцизів і т.д. |
15473
|
17608 |
|
Прибуток, тис.грн. |
4313
|
2252 |
|
Повна собівартість реалізованої продукції, тис.грн. |
21120
|
16958 |
|
Сума змінних затрат, тис.грн. |
15805
|
12498 |
|
Сума постійних затрат, тис.грн. |
5315
|
4460 |
|
Сума маржинального доходу, тис.грн. |
9628
|
6712 |
|
Доля маржинального доходу в виручці, % |
62,2%
|
38% |
|
Межа рентабельності, тис.грн. |
8545
|
11737 |
|
Запас фінансової стійкості:
Тис.грн.
% |
6931,9
44,8%
|
5863,4
33,3% |
Дані таблиці 17 свідчать, що на початок року потрібно було реалізувати продукцію на суму 8545тис.грн., щоб покрити всі затрати. При такій виручці рентабельність дорівнює нулю. Фактична виручка складала 15473тис.грн., що вище межі на 6931,9тис.грн., чи на 44,8%. Це і є запас фінансової стійкості. На кінець року фінансова стійкість підприємства суттєво знизилась, так як для покриття всіх затрат потрібно реалізувати продукцію на суму 11737тис.грн., при цьому запас фінансової стійкості в звітному році зменшився на 1068,5тис.грн, або на 11,5%.
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ.
Проаналізувавши баланс можна зробити деякі висновки по діяльності підприємства. У звітному році порівняно з попереднім різко зменшився об’єм виробництва продукції (на 67%), що свідчить про погіршення використання основних фондів. Мало того, при значному знищенні виробництва, готової продукції на складах її суттєво збільшилось на 5358тис.грн., або на 41%, що говорить про неспроможність підприємства реалізувати свою продукцію, в основному за рахунок високої її собівартості. Все це вплинуло на зменшення балансового прибутку підприємства майже вдвічі (на 2061тис.грн. або 52%), що є негативним для підприємства так як свідчать про відсутність джерела поповнення власних засобів.
Позитивним моментом діяльності підприємства є зростання його стійкості, тобто підвищення проценту забезпеченості –забезпеченість матеріальних оборотних засобів власними джерелами фінансування на 9% (39-48), що є позитивним для підприємства, так як залежність підприємства від зовнішніх інвесторів знизився. Ще одним позитивним моментом є те, що в звітному році підприємство перейшло з кризового фінансового стану в нестійке фінансове становище.
Проаналізувавши ефективність використання капіталу, ми бачимо, що оборотність капіталу в деякій мірі зросла на 0,01, що спричинило зменшення тривалості обороту на 678,8 днів. Внаслідок прискорення оборотності капіталу підприємство забезпечило приріст прибутку у звітному році на 279,1 тис.грн.
Зниження коефіцієнту рентабельності продажу за звітний рік привів до сповільнення темпів росту власного капіталу. В цілому за звітний рік темп росту зменшився на 0,0001.
Проаналізувавши загальний стан підприємства можна зробити пропозиції по покращенню фінансового стану підприємства:
1. Перш за все підприємство повинно реалізувати всю продукцію, що застоюється на складах. Реалізацією і просуванням продукції на ринок на підприємстві займається відділ маркетингу. Саме цей відділ повинен забезпечити просування товару не тільки на вітчизняний ринок а і за кордон. Введення сучасної моделі відділу маркетингу забезпечує зв’язок цього відділу з всіма іншими відділами підприємства, що забезпечує їх ефективну роботу.
2. Знищення собівартості продукції – дозволить підприємству бути конкурентноспроможним на ринку збуту. Можливе за рахунок впровадження нової техніки, технологій, більш раціонального використання як матеріальних так і трудових ресурсів, зменшення питомої ваги постійних затрат в собівартості продукції, адже зниження собівартості продукції прямо пропорційно впливає на збільшення прибутку підприємства.
3. Збільшення грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства, що збільшить коефіцієнт абсолютної ліквідності і дозволить підприємству брати довго і короткострокові позики в банку для фінансування поточної діяльності, які видаються лише платоспроможним підприємствам, в яких коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормі. Збільшення грошових коштів можна забезпечити за рахунок реалізації зайвих виробничих і невиробничих фондів, здачі їх в оренду.
4. Виробництво і розробка нових видів продукції, яка зацікавить споживачів, а також отримання ліцензій на виробництво “ходових” товарів, що дозволить стабілізувати і покращити фінансовий стан підприємства.
Література.
1. Г.В.Савицкая “Анализ хозяйственной деятельности предприятий” Москва-Минск 1998.
2. “економічний аналіз діяльності промислових підприємств та об’єднань” під ред. С.І. Шкарабана Тернопіль ТАНГ 1995.
1
1
Нормативно-правовое регулирование бизнес - обучения для российского малого предпринимательства
Основной задачей нормативно-правового регулирования всех систем бизнес - обучения (как и в сфере предпринимательского консультирования) является защита потребителей от некачественных образовательных услуг и повышение эффективности бизнес - образования в контексте расширения сферы малого предпринимательства.
В настоящее время в нормативно-правовом регулировании бизнес - обучения также взаимодействуют два начала: одно - общее регулирование образовательной деятельности в стране; второе - регулирование деятельности институтов, занятых исключительно или преобладающим образом в сфере профессиональной подготовки, переподготовки кадров и иных форм бизнес - обучения.
В рамках первой из составляющих нормативно-правовой базы бизнес - обучения ключевое значение в нормативно-правовом регулировании образовательной деятельности в России являетс Федеральный закон № 12-ФЗ “О внесении изменений и дополнений в Закон Российской Федерации “Об образовании” от 13 января 1996 г. (с последующими изменениями от 16 ноября 1997г. По сути - это нова редакция закона). Как подчеркнуто в данном законе, под получением гражданином России (обучающимся) образования понимается достижение и подтверждение им определенного образовательного ценза, которое удостоверяетс соответствующим документом. Образование в Российской Федерации осуществляется в соответствии с законодательством Российской Федерации и нормами международного права.
Закон устанавливает в Российской Федерации обязательные государственные образовательные стандарты, включающие федеральный и национально-региональный компоненты. При этом Российская Федерация в лице федеральных органов государственной власти в пределах их компетенции устанавливает федеральные компоненты государственных образовательных стандартов, определяющие в обязательном порядке обязательный минимум содержания основных образовательных программ, максимальный объем учебной нагрузки обучающихся, требования к уровню подготовки выпускников.
Закон устанавливает возможность деятельности как государственных, так и негосударственных (частных) образовательных учреждений, которые равны перед законом в смысле обязательности соответствия оказываемых ими образовательных услуг государственных стандартам (требованиям) в области образования и образовательной деятельности. Закон предусматривает процедуры лицензирования и аккредитации деятельности образовательных учреждений и закрепления на ними права выдачи документов об образовании общегосударственного образца.
В рамках второй из составляющих нормативно-правовой базы бизнес-обучения действует значительное число нормативных актов. В частности, уже названный выше закон “Об образовании” как особый вид образовательной деятельности предусматривает систему профессионального обучения, которая не связана с повышением общеобразовательного уровня обучающегося. Частью системы профессионального обучения, которая в наибольшей мере тяготеет в проблемам бизнес-образования, является послевузовское профессиональное обучение. Такое профессиональное обучение в правовом отношении регулируется Федеральным законом “О высшем и послевузовском профессиональном образовании” № 125-ФЗ от 22 августа 1996 г.
Образовательные услуги являютс лицензируемым видом деятельности. Смысл действующей системы лицензировани образовательного процесса состоит в том, что образовательные учреждения, обеспечивающие “прирост” (новый уровень) базового общего образования проходят процедуру лицензировани на федеральном уровне. Образовательные учреждения, действующие в сфере дополнительного образования (без прироста базового общего образования) - именно сюда попадает практика образовательных услуг для предпринимателей и профессиональной подготовки/переподготовки - проходят процедуру лицензирования на региональном уровне. Последнее нормативно обеспечивается либо на основе регионального законодательства об образовании, либо на основе прямого действия на местах названного выше Федерального закона. Экспертами отмечаетс формальный характер процедур лицензирования на региональном уровне, в сферу которых попадают вопросы материально-технической базы образовательного учреждения, его штатной укомплектованности и пр. , а не качество используемых программ и непосредственно процесса обучения.
Наряду с лицензированием действует еще и практика государственной аккредитации образовательных учреждений. Так, приказом Министерства образования РФ “Об утверждении Положения о государственной аккредитации образовательных учреждений, реализующих программы профессиональной переподготовки специалистов” № 113 от 23 сентября 1996 г. определяется, что государственная аккредитаци образовательного учреждения - это процедура установления (подтверждения) государственного статуса (типа и вида) образовательного учреждения на основе признания соответствия его деятельности, уровня реализуемых программ, содержания и качества подготовки слушателей государственным требованиям, предъявляемым к данному типу и виду учебных заведений и образовательным программам дополнительного профессионального образования. Однако следует иметь в виду, что вопросы государственной аккредитации касаются тех учебных заведений, которые претендуют на то, чтобы в качестве подтверждения даваемого ими базового или дополнительного (“второго”) образовани выдавать так называемые “дипломы государственного образца”.
Образовательные центры, не претендующие на это, выдающие “свои” свидетельства и пр. или свидетельства, согласованные с зарубежными участниками (спонсорами) образовательного процесса, под столь жесткое государственное регулирование (аккредитацию) не попадают. Именно эта ситуация характерна, как правило, дл многочисленных структур, занятых в сфере подготовки и переподготовки предпринимательских кадров.
Все сказанное выше относится к сфере федерального законодательства. Что касаетс законов субъектов Федерации, то проблемы подготовки кадров в самом общем виде отражены лишь в части законов о малом предпринимательстве. Так, в законе Хабаровского края “О малом предпринимательстве” (стать 18) говорится, что Администрация края, краевой Фонд поддержки оказывают содействие созданию и деятельности учебных центров, осуществляющих обучение персонала субъектов малого предпринимательства, начинающих предпринимателей и государственных служащих, отвечающих за поддержку, развитие и регулирование деятельности субъектов малого предпринимательства. Учебные центры, учреждени и организации, осуществляющие обучение кадров для малого предпринимательства должны иметь лицензию на право учебной деятельности и пользуются льготами в порядке, установленном действующим законодательством Российской Федерации и Хабаровского края.
В законе Ульяновской области “О государственной поддержке малого предпринимательства в Ульяновской области” (статья 14) говорится, что, поддержка субъектов малого предпринимательства в сфере подготовки и повышения квалификации кадров осуществляется по следующим основным направлениям: содействие созданию и деятельности элементов инфраструктуры подготовки и повышени квалификации кадров для малого предпринимательства - бизнес-инкубаторов, учебно-деловых центров и других объектов; ориентация существующих учебных заведений на подготовку кадров для малого предпринимательства, на открытие при них соответствующих курсов, факультетов, специальностей.
Однотипность и констатирующий характер нормативного отражения проблемы подготовки кадров для МП в региональном законодательстве делает особо важной как нормотворческую, так и организационно-методическую работу на федеральном уровне. Так, в рамках реализации Федеральной программы государственной поддержки МП на 1996-1997 гг. ГКРП России предпринял попытку создания сети базовых учебно-консультационных заведений, ориентированных на малый бизнес, с целью их последующей аккредитации как учебных центров, занимающихся обучением основам предпринимательства на основе единых стандартов бизнес-образования. Однако проблемы с финансированием программы 1996-1997гг. не позволили полноценно реализовать эту работу.
Таким образом, официальных стандартов уровня и качества бизнес-образовани в стране в настоящее время не существует. Такая ситуация в значительной мере обусловлена тем, что и сам российский малый бизнес, и действующие системы бизнес-обучения проходят лишь начальную стадию своего развития, когда навязывание неких жестких образовательных стандартов могло бы иметь большей частью отрицательные результаты (угасание и без того ограниченного интереса предпринимателей к пополнению багажа своих знаний по основам предпринимательской деятельности).
Явочным порядком попытки закрепить некие стандарты бизнес-обучения предпринимает уже названная выше Российская Ассоциаци бизнес-образования (РАБО), однако эти усили еще не получили достаточной поддержки у субъектов рынка этой категории услуг для МП. В этом же направлении действует система “Национального аккредитационного Центра экономического образования”, который осуществляет добровольную профессионально-общественную аккредитацию программ экономического образования, в том числе и бизнес-обучения.
Вместе с тем, как справедливо отмечают эксперты, при нынешнем состоянии российского рынка бизнес-образования, уже сейчас ведущую роль в обеспечении достаточно высокого качества услуг отдельных образовательных центров играют не государственный “надзор” и “регулирование”, а необходимость удержать уровень конкурентоспособности и свои позиции на рынке образовательных услуг дл предпринимательства. Практика конкуренции могла быть существенно поддержана процедурами профессионально-общественной аккредитации, формирующей имидж того или иного образовательного учреждения на рынке образовательных услуг.
Проблема предоставлени образовательных услуг сфере МП сегодн практически решается по ряду направлений, каждое из которых в той или иной мере имеет свои нормативно правовые основы. Эти направлени таковы: обучающие институты федеральных и региональных органов занятости; сеть региональных агентств развити РАИМиСП;
Центры поддержки предпринимательства ФЦПП;
Сеть учебно-деловых и опорных центров Морозовского проекта;
Бизнес-Школы - члены РАБО; отдельные (независимые) школы бизнеса и предпринимательства; региональные учебно-методические центры в системе высшей школы; различные инициативы по обучению российских предпринимателей, согласуемые на межгосударственном уровне.
Выше мы уже охарактеризовали работу ряда из этих институтов с учетом того, что многие их них предоставляют не сугубо информационные, а комплексные консультационно-обученческие, и даже информационно- консультационно-обученческие услуги для МП. В этой связи затронем лишь то, о чем не говорилось выше.
Существенным моментом в организации и практическом осуществлении услуг обучения дл МП является “подключение” сюда мощных государственных структур, действующих в области государственной политики занятости и имеющих самостоятельные, достаточно устойчивые источники финансирования (Федеральная служба занятости и Фонд содействия занятости). Эта “ветвь” обучающих услуг, в том числе, по основам предпринимательской подготовки, имеет существенную нормативно-правовую базу, куда относится, в первую очередь, Закон РСФСР “О занятости населения в Российской Федерации” с изменениями и дополнениями, внесенными Федеральным законом № 36-ФЗ от 20 апреля 1996 г.
Данный закон (ст. 7, п. 2) устанавливает, что государство оказывает поддержку трудовой и предпринимательской инициативы граждан, осуществляемой в рамках законности, осуществляет содействие развитию их способностей к производительному, творческому труду. Закон также устанавливает (ст. 9, п. 2), что безработные граждане имеют право на бесплатные профессиональную ориентацию, профессиональную подготовку, переподготовку и повышение квалификации по направлению органов службы занятости. Профессиональная подготовка, повышение квалификации и переподготовка безработных граждан осуществляются в образовательных учреждениях профессионального и дополнительного образования, учебных центрах органов службы занятости или иных образовательных учреждениях, образовательных подразделениях организаций или в иных учебных заведениях в соответствии с заключаемыми органами службы занятости договорами (ст. 23, п. 2).
К названной нормативно-правовой базе относится также Постановление Правительства РФ “Об организации обучения незанятого населени основам предпринимательской деятельности” № 224 от 7 марта 1995 г. Постановление устанавливало, что обучение основам предпринимательской деятельности незанятых граждан, зарегистрированных в службе занятости в качестве безработных и прошедших профессиональный отбор, осуществляется по направлению органов службы занятости за счет средств Государственного фонда занятости населения Российской Федерации. Другие категории населения могут обучаться основам предпринимательства за счет средств предприятий, организаций, учреждений, фондов поддержки предпринимательства, личных средств граждан и других источников.
Постановление предписывало Государственному комитету Российской Федерации по высшему образованию, Министерству образования Российской Федерации, Министерству труда Российской Федерации и Федеральной службе занятости России организовать разработку методических материалов, типовых учебных планов и программ, эффективных технологий обучени основам предпринимательской деятельности дл различных социальных групп незанятого населения, включая женщин и молодежь; организовать проведение научно-исследовательских работ в области обучения незанятого населения основам предпринимательской деятельности; осуществить подготовку и переподготовку преподавательского состава для обучения незанятого населени основам предпринимательской деятельности; разработать единые методики проведени профориентационных, профконсультационных услуг и системы отбора граждан из числа незанятого населения для обучения основам предпринимательской деятельности; разработать и ввести в действие порядок аккредитации образовательных учреждений различного уровня, осуществляющих обучение незанятого населени основам предпринимательской деятельности, и сертификации учебных программ.
