а) змішана (банківська і небанківська) модель ринку цінних паперів і як наслідок — Національний банк і небанківські державні органи в ролі регулюючих інстанцій;
б) масштабна приватизація, за якої значна частина державних підприємств перетворюється в акціонерні товариства, створюються інвестиційні фонди, здійснюється у великих масштабах первинне розміщення акцій приватизованих підприємств, що, у свою чергу, викликає активне втручання в регулювання ринку цінних паперів Фонду державного майна України.
На сьогодні в Україні функції державного регулювання фондового ринку, відповідно до чинного законодавства, розподілені між різними міністерствами та відомствами.
Так, відповідно до Закону України "Про приватизаційні папери", Декрету Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" від 17 березня 1993 р. № 23/93, Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94, контрольні та регулятивні функції стосовно професійних учасників фондового ринку щодо їх діяльності з приватизаційними паперами здійснює Фонд державного майна України. Ним також регулюються питання видачі дозволів та ліцензій на здійснення фінансовими посередниками представницької, комерційної та посередницької діяльності з приватизаційними паперами.
Контрольні й регулятивні функції здійснює також Національний банк України. На сьогодні НБУ регулює питання щодо емісії нових та обліку випущених приватизаційних паперів, порядку їх розміщення, порядку розміщення та обігу державних цінних паперів і деякі інші питання.
Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України від 18 лютого 1992 р. "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції" та ряду нормативних актів здійснює контроль за придбанням крупних пакетів акцій підприємств, що займають монопольне становище на ринку, а також пакетів акцій інших підприємств, сумарна вартість придбання яких перевищує 100 тис. доларів США (контроль за економічною концентрацією). Крім того, Антимонопольний комітет України контролює питання дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення спільного інвестування інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями, а також іншими учасниками ринку.
Певні регулятивні функції здійснюють також Міністерство юстиції, Міністерство економіки, Державна податкова інспекція та Державний митний комітет.
Розосередження регулятивних функцій між такою кількістю міністерств і відомств призводить до неузгодженості між законодавчими, й особливо між відомчими, нормативними актами, а неврегульованість багатьох питань щодо регулювання фондового ринку створює умови для зловживань, внаслідок чого можливі значні суспільні потрясіння, викликані масовим невдоволенням населення, та дискредитація ринкових реформ.
Можна стверджувати, що наслідком саме такого розподілу регулятивних функцій стала, наприклад, ситуація, коли діяльність довірчих товариств, що залучали кошти громадян, та структур, які пропонували громадянам послуги щодо додаткового пенсійного забезпечення і "селенгу" (небанківських фінансових установ), не контролювалась жодним із державних органів. Зокрема, Фонд державного майна України формально несе відповідальність за діяльність довірчих товариств та інших фінансових посередників, які акумулюють кошти вкладників для інвестування в цінні папери підприємств, що приватизуються. Однак ця відповідальність поширюється лише на аспект їх діяльності, пов'язаний з приватизаційними паперами, отже не розповсюджується на усі інші види операцій з грошовими коштами та майном. Внаслідок цього діяльність переважної більшості довірчих товариств, недержавних пенсійних фондів, різноманітних будинків "селенгу" на ринку цінних паперів певний час не регулювалась жодним державним органом виконавчої влади. Національний банк України не взяв на себе функцій контролю за діяльністю небанківських фінансових установ, а Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю здійснює функції нагляду лише за діяльністю страхових компаній.
З метою комплексного правового врегулювання відносин, що виникають на ринку цінних паперів, забезпечення захисту інтересів громадян України та держави, запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері Указом Президента України від 12 червня 1995 р. № 446/95 створено Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.
Згідно з цим Указом комісію було створено як центральний орган державної виконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні та координацію діяльності міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку ініціювала прийняття Указу Президента України від 18 листопада 1995 р. № 1080/95 "Про внесення зміни до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", згідно з яким державний контроль за діяльністю інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній забезпечують Міністерство фінансів України, а в межах повноважень, визначених законодавством України, — Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Крім того, відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" ця комісія здійснює контроль за випуском та обігом цінних паперів, призначає державних представників на фондовій біржі, а також веде реєстрацію емісій всіх видів цінних паперів та видає дозволи на діяльність по їх випуску й обігу, а також від імені держави випускає державні цінні папери.
Додаткові повноваження щодо контролю за дотриманням законодавства на ринку цінних паперів, запобігання та припинення його порушень, накладення санкцій були надані комісії Законом України від ЗО жовтня 1996 р. "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".
Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку згідно з цим законом є:
формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;
координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;
здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, дотримання законодавства у цій сфері;
захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;
сприяння розвитку ринку цінних паперів;
узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань:
встановлює вимоги до випуску (емісії) й обігу цінних паперів та їх похідних, інформації про випуск цінних паперів, у тому числі — іноземних емітентів, які здійснюють випуск цінних паперів на території України, та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;
встановлює стандарти випуску (емісії) цінних паперів, інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу, в тому числі іноземних емітентів, які Здійснюють випуск цінних паперів на території України, та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу;
видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами території України;
здійснює реєстрацію випусків цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, у тому числі цінних паперів іноземних емітентів;
встановлює вимоги щодо допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;
реєструє правила організаційно оформлених ринків цінних паперів;
встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних паперів на території України;
встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, -розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші передбачені законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства щодо цінних паперів;
визначає за погодженням з Міністерством фінансів України, а щодо діяльності банків на ринку цінних паперів — також з Національним банком України, особливості ведення обліку операцій з цінними паперами та складання звітності з них та їх похідних;
встановлює порядок і здійснює державну реєстрацію фондових бірж і торговельно-інформаційних систем, призначає державних представників на фондових біржах, у депозитаріях та торговельно-інформаційних системах;
встановлює порядок і реєструє саморегулівні організації, що створюються особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку цінних паперів (далі — саморегулівні організації);
встановлює вимоги та стандарти обов'язкового розкриття інформації емітентами та особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку цінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів відповідно до чинного законодавства;
бере участь у підготовці відповідних проектів міжнародних договорів України, здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав, міжнародними організаціями з питань, що віднесені до їх компетенції;
координує роботу щодо підготовки фахівців з питань фондового ринку, видає дозволи та здійснює контроль за навчальними закладами з підготовки фахівців, встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які здійснюють професійну діяльність з цінними паперами та проводить сертифікацію фахівців;
організовує проведення наукових досліджень з питань функціонування фондового ринку в Україні;
інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку ринку цінних паперів;
роз'яснює порядок застосування чинного законодавства щодо цінних паперів.
ДКЦПФР також надано значних повноважень щодо застосування санкцій до учасників ринку цінних паперів за порушення чинного законодавства України.
Так, відповідно до ст. 11 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку накладає на юридичні особи штрафи:
за випуск в обіг та розміщення цінних паперів, не зареєстрованих відповідно до чинного законодавства, — у розмірі до 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі 150 відсотків прибутку (надходжень), одержаних в результаті цих дій;
за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено чинним законодавством, — у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації — у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень про усунення порушень щодо цінних паперів — у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
ДКЦПФР може також накладати адміністративні стягнення на посадових осіб учасників ринку цінних паперів.
Частину своїх повноважень щодо регулювання та контролю ринку цінних паперів ДКЦПФР може делегувати самореіулівним організаціям учасників ринку цінних паперів, створення яких передбачено ст. 17 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні". Так, вона може передати саморегулівним організаціям функції:
розробки та впровадження правил, стандартів і вимог щодо здійснення операцій на фондовому ринку;
сертифікації фахівців фондового ринку;
надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють підприємницьку діяльність на фондовому ринку;
збору, узагальнення та аналітичної обробки статистичної інформації про підприємницьку діяльність на фондовому ринку.
Можливе делегування самореіулівним організаціям й інших повноважень, якщо це не суперечить чинному законодавству.
Порядок створення та діяльності саморегулівних організацій в Україні визначається Положенням про саморегулівну організацію ринку цінних паперів, затвердженим наказом ДКЦПФР № 329 від 11 грудня 1996 р. та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 грудня 1996 р. за № 749/1774.
Відповідно до Положення саморегулівна організація є безприбутковою організацією з правами юридичної особи.
Саморегулівна організація створюється в організаційно-правових формах, передбачених законодавством, діє на основі Статуту, установчого договору (якщо це передбачено для обраної організаційно-правової форми) (далі — установчі документи), а також правил цієї організації.
Статус саморегулівної організації можуть одержати:
а) громадські організації фізичних осіб — професійних учасників ринку цінних паперів;
б) об'єднання юридичних осіб — професійних учасників ринку цінних паперів.
Статус саморегулівної організації надається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку тим організаціям чи об'єднанням, кількість учасників яких становить не менш ніж 25 відсотків від загальної кількості осіб, що здійснюють конкретний вид професійної діяльності на ринку цінних паперів на підставі дозволів (ліцензій), виданих ДКЦПФР.
Метою заснування і діяльності саморегулівної організації є:
забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників ринку цінних паперів; представництво учасників саморегулівної організації та захист їх професійних інтересів;
професійна підготовка та підвищення кваліфікації фахівців — учасників саморегулівної організації, уповноважених здійснювати операції з цінними паперами;
інформування своїх учасників стосовно законодавства про цінні папери та про всі зміни, що вносяться до нього;
розробка та контроль за дотриманням норм і правил поведінки, регламентів, правил здійснення операцій з цінними паперами, вимог до професійної кваліфікації фахівців — учасників саморегулівної організації, уповноважених здійснювати операції з цінними паперами, та інших документів, передбачених законодавством;
впровадження ефективних механізмів розв'язання спорів між учасниками саморегулівної організації, учасниками саморегулівної організації та їх клієнтами;
розробка та впровадження заходів щодо захисту клієнтів учасників саморегулівної організації та інших інвесторів, а також додержання етичних норм і правил поведінки учасників саморегулівної організації у їх взаєминах з клієнтами.
Саморегулівна організація на підставі своїх установчих документів і правил та делегованих Державною комісією згідно із статтею 17 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" повноважень може мати право:
перевіряти діяльність своїх учасників у порядку, узгодженому Державною комісією;
контролювати дотримання своїми учасниками законодавства, прийнятих саморегулівною організацією правил і вимог щодо провадження професійної діяльності та угод (операцій) з цінними паперами;
представляти інтереси своїх учасників у Державній комісії;
збирати, узагальнювати та аналітичне обробляти статистичну інформацію про професійну діяльність на фондовому ринку;
розробляти та впроваджувати відповідно до законодавства та цього Положення правила, стандарти та вимоги до здійснення операцій на фондовому ринку, провадження професійної діяльності та операцій з цінними паперами своїми учасниками, удосконалювати механізм обігу цінних паперів, ведення обліку та звітності стосовно операцій з цінними паперами; відповідно до кваліфікаційних вимог Державної комісії розробляти навчальні програми та плани, готувати фахівців для провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів, визначати їх кваліфікацію та проводити сертифікацію фахівців фондового ринку;
надавати дозволи (свідоцтва) особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку.
1
1.10.5. Анализ поведения конкурентов на рынке
Анализ конкуренции и конкурентов представляет одну из самых сложных проблем в маркетинговом исследовании. Основные трудности, как уже говорилось, связаны со сбором достоверной и полной информации о конкурентах. Главное препятствие на этом пути - коммерческая тайна и непредсказуемость поведения конкурента. Однако косвенная информация, экспертные оценки и логически обоснованные гипотезы позволяют получить определенное представление о стратегии конкурентов. Конкурент может засекретить свои намерения, но свои действия ему скрыть трудно.
Первой задачей маркетингового анализа является определение круга и состава конкурентов. Для этой цели пригодны регистры и данные непосредственного наблюдения. Затем используется следующая схема характеристики конкурентов:
5. Размер конкурирующих фирм (размер предприятий по используемой площади, числу работающих, объему продаж, финансово-кредитному потенциалу и т.п.), ассортимент их товарооборота, их доля на рынке, контингент клиентов;
6. Тенденции сбыта/продажи товаров, изменение доли на рынке, т.е. характер развития конкурентов (рост, стабильность, спад);
7. Цены конкурентов (по сопоставимому кругу товаров): их уровень по отношению к средним ценам рынка и ценам на товары Вашей фирмы, динамика цен на товары конкурентов по отношению к ценам рынка и ценам Вашей фирмы, экспертный прогноз поведения конкурента;
8. Инновационная политика конкурентов (по их заявлениям, косвенной информации, пробному маркетингу и т.п.): наличие нового товара, его свойства и конкурентоспособность, вероятная цена, время вывода на рынок;
9. Коммерческая политика конкурентов: методы сбыта/продажи товаров, формы и качество обслуживания клиентуры;
10. Стратегия конкурентных действий: а) жесткая конкуренция - мягкая конкуренция; б) ценовая - неценовая; в) наступательная, оборонительная, отступательная;
11. Сегментационная и диверсификационная политика конкурентов: на каких сегментах и рынках выступают конкуренты (выясняется, какую угрозу они представляют интересам Вашей фирмы);
12. Реакция конкурента на реальные или маскирующие маркетинговые мероприятия фирмы (эластичность реакции как процентное отношение изменений фирмы, предпринимающей действие, к изменениям реагирующей фирмы): близкая к 0 - отсутствие реакции; в пределах 0,2-0,8 - частичная адаптация; в пределах 0, 8 - 1 подготовка к отпору; свыше 1 - эскалация действий конкурентов;
13. Экспертная оценка сильных и слабых сторон конкурента, психологический портрет менеджера конкурирующего предприятия.
Совокупность этих оценок послужит базой разработки стратегии Зашей фирмы. Допустимо определять количественную интегральную оценку на основе экспертных балльных оценок каждой конкуСовокупность этих оценок послужит базой разработки стратегии Зашей фирмы. Допустимо определять количественную интегральную оценку на основе экспертных балльных оценок каждой конкурентной позиции. На этой основе определяется конкурентное преимущество.
Тренировочные задания
1. По данным конъюнктурной карты дайте оценку состояния покупательского спроса: ограниченный спрос, стабильный спрос, растущий спрос.
|
Производство (предложение)
|
Продажа (сбыт, товарооборот) |
Товарные запасы |
|
рост
|
без изменения |
снижение |
рост |
без изменения |
снижение |
рост |
без изменения |
снижение |
+ |
|
|
+
|
|
|
|
+
|
+ |
2. Рассчитайте емкость рынка некоего товара по следующим данным: численность потребителей в сегменте - 875 тыс. чел.; уровень потребления в базисном году составил 80 ед. в год; поправка на эластичность спроса составляет сокращение в 2 ед. на 1% роста цен (по прогнозу в текущем году цена вырастет на 3%); по данным обследования у населения имеется 10 млн. ед., причем физический износ составляет в среднем 40% наличия, а моральный - 10%. Известно, что нетоварное потребление этого товара достигает 25 млн. ед.
3. Построен динамический ряд продажи товара (в млрд. руб., в сопоставимых ценах):
Месяцы |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
Продажа |
10 |
8 |
14 |
15 |
12 |
20 |
17 |
23 |
23 |
27 |
25 |
32 |
По приведенным данным:
13. Определите основную тенденцию продажи товара;
14. Определите устойчивость (колеблемость) спроса;
15. Выполните прогноз (экстраполяцию) спроса (продажи) на два последующих месяца.
Тест
1. В чем заключается роль маркетингового анализа? а) он позволяет изучить рынок и дать прогноз его развития; б) он позволяет организовывать учет и разработать отчетность; в) он позволяет сформировать статистический банк маркетинга.
2. Что такое емкость рынка?
а) вместительность складских помещений и магазинов; б) объем (количество) товаров, который может поглотить рыа) вместительность складских помещений и магазинов; б) объем (количество) товаров, который может поглотить рынок при определенных условиях и за определенное время; в) количество товаров, купленное в предшествующем периоде.
3. Что такое коэффициент эластичности спроса? а) количество товара, которое можно купить за определенную
сумму денег, равную розничной цене; б) часть денежного дохода, предназначенная для покупки; в) процентное изменение спроса (продажи), являющееся результатом роста факторного признака на один процент.
4. В чем заключается прогнозирование спроса? а) в планировании объема продажи на последующий период; б) в научном предсказании развития спроса с помощью статистического моделирования или экспертных оценок; в) в разработке стратегической матрицы (решетки).
5. Что такое ситуационный анализ?
а) характеристика структуры маркетинговой службы фирмы; б) оценка политической ситуации; в) анализ состояния и развития рыночной конъюнктуры.
6. Как определить уровень рыночного риска?
а) обратиться к астрологам; б) экспертным путем рассчитать средний балл риска; в) рассчитать отношение товарооборота к товарному запасу.
7. Что такое степень сбалансированности рынка? а) соотношение спроса и предложения: б) соотношение прибыли и затрат; в) баланс товарных ресурсов.
8. Для какой цели строится трендовая модель? а) чтобы отразить тенденции рынка и экстраполировать их; б) чтобы измерить силу влияния цен на спрос; в) чтобы получить характеристику качества товаров.
9. Как определить устойчивость рынка? а) с помощью оценки поведения конкурентов; б) с помощью коэффициентов вариации (в статике) и коэффициентов апроксимизации (в динамике) основных параметров рынка; в) с помощью коэффициентов эластичности.
10. Как исчислить интегрированный показатель качества товара?
а) по продолжительности его службы; б) по тому, как он пользуется спросом; в) с помощью квалиметрических балльных оценок параметров товара и расчета средневзвешенного балла качества.
2. Выводы
Маркетинг возник как объективная потребность в упорядочении рыночной деятельности, снижении уровня стихийности рынка, обеспечении его "прозрачности" и предсказуемости развития. Под маркетингом понимают любую деятельность на рынке, направленную на удовлетворение потребностей, т.е. деятельность по доведению товаров от производителя до потребителя.
Концепция маркетинга основывается на теории приоритета потребителя и заключается в ориентации на интересы рынка. Ее естественным продолжением стала концепция социально-этического маркетинга, которая исходит из требования не только удовлетворения конкретных потребностей, но и обеспечения интересов общества в целом (в частности экологической безопасности). Общественное влияние в маркетинге проявляется в форме консьюмеризма - движения в защиту прав потребителей.
Функции маркетинга складываются из пяти блоков: планово-информационного, инновационно-сбытового и ценообразования, регулирования рынка, товародвижения и дистрибьюции, управления продвижением товаров.
Маркетинг конкретной фирмы испытывает воздействие окружающей среды, т.е. комплекса сил и факторов, часть которых контролируется фирмой (факторы микросреды), а к влиянию другойМаркетинг конкретной фирмы испытывает воздействие окружающей среды, т.е. комплекса сил и факторов, часть которых контролируется фирмой (факторы микросреды), а к влиянию другой части -неконтролируемых факторов (макросреды) - фирме приходится адаптироваться. В рамках маркетинга фирмы формируется система регулирования (стимулирования) спроса.
Конкретная программа маркетинговых действий фирмы разрабатывается на основе оперативных и перспективных планов, где координируются различные направления, выделяются приоритеты, разрабатываются контрольные цифры. План маркетинга базируется на разработке соответствующей стратегии - составной части маркетингового процесса. Учитываются факторы сбалансированности спроса и предложения, этап ЖЦТ, качество товара, массовость или уникальность товара, мода, престижность и т.д. Цена как инструмент стимулирования спроса используется для управления запасами (распродажей товаров). Требование маркетинга - гибкость цен.
Используются различные методы ценообразования: затратный, ориентации на спрос (на мнения и предпочтения потребителей), метод аукциона, метод эксперимента (по результатам пробного маркетинга), параметрический метод (по данным экспертных оценок), методы ориентации на конкурента, методы калькуляции (производственные методы).
Вся маркетинговая деятельность в той или иной форме связана с главным рыночным процессом - товародвижением, которое имеет две стороны: физическое перемещение товаров в географическом пространстве и движение товаров в экономическом пространстве (переход права собственности на товар от одного владельца к другому). Формируется канал товародвижения - экономический путь товара, цепочка участников, по которой товар последовательно переходит от одного уровня к другому, пока не достигнет потребителя. Решается проблема участия в этом процессе торгового посредника - дистрибьютора. Существуют варианты при которых производителю выгоднее продавать товар потребителю без посредников (канал нулевого уровня), однако в большинстве случаев необходимо участие посредников различного типа. Часто происходит взаимовыгодная интеграция всех участников канала в вертикальную маркетинговую систему, которую отличает высокая согласованность действий как производителя, так и дистрибьюторов.
